Кредит не зникає разом із вивіскою

У банківських війнах останніх десяти років найбільше постраждали ті, хто найменше впливав на рішення – вкладники та сумлінні позичальники. Під час «банкопаду» 2014–2016 років з ринку вивели десятки банків, що стало темою не однієї колонки на «Українській правді» про «велику чистку» системи.

Але є ще одна група, яку зазвичай згадують побіжно, – великі боржники банків, що пішли під ліквідацію. Частина з них намагається використати хаос навколо банкрутств, Фонду гарантування та судових рішень як привід не платити нікому або заплатити «не туди», щоб потім роками розповідати, що вони «виконали зобов’язання».

Я – Володимир Клименко, голова наглядової ради ПАТ «Укрінком» – юридичного правонаступника ПАТ «Український інноваційний банк» («Укрінбанк»). Наш банк був першим комерційним банком, зареєстрованим в Україні ще 1989 року, а потім, уже після незаконної ліквідації, де-факто продовжив існування під назвою «Укрінком» з тим самим кодом ЄДРПОУ, акціонерами та менеджментом.

І тому базову тезу цієї колонки сформулюю максимально просто: якщо ви брали кредитні гроші в Укрінбанку–Укрінкомі, ви маєте повертати борг (тіло й проценти) саме Укрінкому, а не будь-кому іншому.

Як ми дійшли до цієї точки

Укрінбанк створювався як інноваційний банк – з мандатом кредитувати науку, виробництво, реальний сектор. За перші десятиліття він пройшов шлях від експериментального майданчика до мережевого банку з десятками філій по країні.

Після Революції гідності та початку війни на Донбасі ситуація різко змінилася. Частина кредитного портфеля в Криму та на сході перестала обслуговуватися, держава не підтримала план фінансового оздоровлення, і в грудні 2015 року НБУ відніс Укрінбанк до категорії неплатоспроможних. Про це тоді писала і «Українська правда». Pravda

У березні 2016-го регулятор вирішив ліквідувати банк, передавши його Фонду гарантування вкладів. Потім були гучні матеріали про нібито «виведення» банку, про те, що Укрінбанк за одну ніч «переїхав» у Луганську область, змінивши адресу і назву на ПАТ «Укрінком».

Ці публікації відображали передусім погляд Фонду та його союзників. З боку акціонерів ситуація виглядала інакше: ми боролися за те, щоб підприємство не розпродали за копійки, а дало змогу розрахуватися з вкладниками повністю, а не на рівні 5–7% від ринкової вартості активів, як це часто траплялося з іншими банками-банкрутами.

Що сказав Верховний Суд

Після років судів ключова розвилка настала тоді, коли Верховний Суд визнав незаконною ліквідацію ПАТ «Укрінбанк». У публікаціях «Української правди» це вже називають історією із «семирічним серіалом» – від неплатоспроможності до постанови ВС та нових позовів Фонду.

Юридично наслідки прості й водночас неприємні для тих, хто розраховував «проскочити» між краплями:

• юридична особа ПАТ «Укрінбанк» не зникла – вона продовжує існувати як ПАТ «Укрінком» із тим самим ЄДРПОУ;

• усі права вимоги за кредитами цієї юридичної особи нікуди не поділися – їх ніхто законно не відчужував;

• ніякого рішення суду, яке б передало ці права Фонду гарантування чи третім особам, не існує.

Тобто в той момент, коли позичальник відкриває свій договір і бачить у шапці знайомий код ЄДРПОУ та найменування банку, він має розуміти: це той самий кредитор, тільки з новою вивіскою.

Цивільне законодавство знає лише кілька легальних способів зміни кредитора – це, зокрема, відступлення права вимоги (цесія) або правонаступництво внаслідок реорганізації чи ліквідації. У нашому випадку не було ані договорів цесії з Фондом гарантування, ані законної процедури, за якою Фонд ставав би стороною у ваших кредитних договорах замість банку.

Натомість відбулася банальна зміна назви та адреси юридичної особи, яку Фонд спочатку назвав «махінацією», а суди – законною дією акціонерів.

Якщо спрощено:
кредитор = юридична особа з конкретним кодом ЄДРПОУ.
Ви можете не любити її акціонерів, менеджмент або моє прізвище, але це не змінює предмета зобов’язання.

Коли боржник каже «я оплатив на якийсь рахунок, мені так сказали», це не означає автоматичного припинення боргу. Якщо гроші пішли не тому кредитору, який зазначений у договорі (або його законному правонаступнику), – ризик подвійних вимог лягає на самого боржника. І жоден Фонд гарантування потім не стане на його захист.

Ризик опинитися між двома вогнями

Сьогодні деякі великі позичальники Укрінбанку–Укрінкому намагаються посилатися на «невизначеність» між Фондом і нами: мовляв, неясно, кому платити, а тому краще не платити нікому. Частина сподівається, що колись, через багато років, це питання «спишуть» як нерентабельне.

Це небезпечна ілюзія.

• По‑перше, постанова Верховного Суду та інші рішення створили правову визначеність: кредитор за договором – ПАТ «Укрінком».

• По‑друге, Фонд гарантування вкладів – це орган, який ліквідовує банки й розпродає їхні активи в інтересах вкладників і держави, але він не може просто «переписати» на себе чужі договори без відповідної правової підстави.

Якщо боржник переводить гроші за письмовою вимогою третьої сторони, яка не є стороною його кредитного договору, він сам створює собі міну уповільненої дії. Через кілька років він може отримати позов від законного кредитора з питанням: «А де наші гроші?» – і посилання на те, що хтось колись просив платити на інший рахунок, не стане магічним щитом у суді.

Один з аргументів, які я чую від скептиків: «Добре, ви стягнете ці борги, але чи не підуть гроші в кишені акціонерів?» Відповідь проста: ми вже багато років робимо протилежне – спрямовуємо повернуті кошти на виплати вкладникам.

За рахунок погашення кредитного портфеля ПАТ «Укрінком» уже виплатив вкладникам Укрінбанку понад 1,5–1,6 млрд грн. Йдеться, насамперед, про депозити понад гарантовану Фондом суму – тих, кого система гарантування традиційно залишає «за дужками».

Фонд, своєю чергою, за рахунок бюджетної та власної підтримки виплатив гарантовані суми до 200 тис. грн, а нині – до 600 тис. грн, як це детально описувалося в матеріалах «Економічної правди» про розвиток системи гарантування.

Таким чином, кожна гривня, яку повертає боржник Укрінкому, – це не «заробіток акціонера», а ресурс, з якого:

• погашаються вимоги вкладників, що не вмістилися у рамки держгарантій;

• формуються джерела для розрахунків із самим Фондом гарантування, який має право регресу до банку.

Борг перед Фондом – теж наш, але його можна закрити тільки за рахунок боржників

На сьогодні ми визнаємо і борг перед Фондом гарантування – близько 1,7 млрд грн, які Фонд виплатив вкладникам від імені банку. Цей борг не «зникне» і не перекладеться на платників податків, якщо найбільші позичальники просто виконають свої зобов’язання перед Укрінкомом.

За нашими оцінками, лише кілька ключових боржників тримають у руках ресурс, якого достатньо, щоб:

• повністю розрахуватися з усіма вкладниками з «надгарантованими» депозитами;

• закрити значну частину зобов’язань перед Фондом;

• поставити крапку в історії, яка вже стала тестом на інвестиційну репутацію України.

Перший і найпростіший крок – відкрити свій кредитний договір і подивитися, з ким саме він укладений. Там буде:

• повна назва кредитора;

• юридична адреса (на момент укладення);

• головне – код ЄДРПОУ.

Саме цей код, а не адреса чи торговельна марка, визначає, хто ваш реальний контрагент.

Якщо в договорі вказано ЄДРПОУ ПАТ «Український інноваційний банк», а в держреєстрі цей код нині відповідає ПАТ «Укрінком» – це відповідь на питання, кому платити.

Крок 2. Вимагати правової підстави від усіх, хто претендує на ваші гроші

Якщо ви отримуєте листи з вимогою сплатити борг на рахунки третіх структур – Фонду, ліквідатора, іншого банку тощо – ви маєте повне право вимагати:

• копії судових рішень, які підтверджують перехід права вимоги;

• договір цесії (якщо право вимоги відступалося);

• розрахунок суми боргу з посиланням на ваш первісний договір.

Якщо цього немає, перед вами – не новий кредитор, а інформаційний шум.

Я вже ставив публічні запитання Фонду гарантування в окремій колонці на УП – «Два питання до Фонду гарантування від банкіра», коли ми кілька місяців безуспішно намагалися погодити цивілізовану модель розрахунків. Відповіді, які ми отримали, лише підтвердили: проблема не в праві, а в небажанні окремих чиновників відпустити активи, що давно мають працювати на вкладників, а не на статистику Фонду.

Крок 3. Зафіксувати взаєморозрахунки з законним кредитором

Будь-яке погашення боргу бажано оформлювати не тільки платіжними дорученнями, а й:

• додатковими угодами про реструктуризацію (якщо ви погоджуєте графік платежів);

• актами звірки взаєморозрахунків;

• листами кредитора, де він підтверджує зарахування суми в рахунок конкретного договору.

Це ваша страховка на випадок, якщо хтось через кілька років спробує заявити альтернативну вимогу по тому самому боргу.

Історія Укрінбанку–Укрінкому – не унікальна в сенсі конфлікту між приватним банком і державними інституціями. Про проблеми ліквідації банків, прозорості продажу активів та конфлікти навколо Фонду гарантування писали й раніше – достатньо згадати дискусії навколо запровадження електронних аукціонів для продажу активів ліквідованих банків чи критичні колонки про систему гарантування.

Але наш кейс чітко оголив ще одну річ: якість інвестиційного клімату вимірюється не кількістю ухвалених реформ, а здатністю держави й бізнесу виконувати взяті на себе зобов’язання.

Коли держава через НБУ та Фонд в односторонньому порядку «обнуляє» історію приватної установи, яка хоче й може розрахуватися з кредиторами, – це сигнал інвесторам. Коли ж великі боржники ховаються за цими колізіями, ігноруючи рішення судів, – це сигнал набагато гірший.