Де найкращі дороги в Україні?

В Україні давно побутує переконання: найкращі дороги — на заході країни. Львівщина, Івано-Франківщина чи Закарпаття часто слугують позитивним прикладом для порівняння, особливо на тлі столиці й Київської області. Проте чи має ця теза підґрунтя в об'єктивних даних? Що приховує асфальт останніх років — ефективність, політику чи просту географію?

Я говорю на цю тему тому, що до 2014 року «Укрінком» (на той час — «Укрінбанк») був найбільшим кредитором обласних автодорів. Тому я трохи розуміюсь на питанні. Та й часто подорожую по нашій країні, маю багато відряджень.

Тож!

У 2014–2021 роках дорожня галузь в Україні зазнала справжньої фінансової революції. Після створення Державного дорожнього фонду у 2018-му та старту «Великого будівництва» в 2020-му обсяги інвестицій сягнули історичних максимумів. Однак аналіз показує: сталі лідери за фінансуванням серед регіонів не окреслилися. Ресурси спрямовувалися фрагментарно, часто — під конкретні проєкти на ключових магістралях, що проходили і через захід, і через центр, і через схід країни.

Чимало переваг західні області могли отримати завдяки своєму прикордонному статусу. Дороги, що ведуть до ЄС, — як-от траса М-06 — ставали пріоритетними об’єктами для оновлення. Додатковий імпульс дав так званий «митний експеримент»: частина перевиконаних митних надходжень спрямовувалася на дороги саме тих регіонів, де ці кошти було зібрано. Захід у цьому сенсі мав логістичну фору.

Львівщина — серед очевидних бенефіціарів: у 2016 році вона очолила рейтинг областей за обсягами фінансування доріг державного значення, а у 2018-му отримала одну з найбільших субвенцій на утримання місцевих автошляхів.

Контроль за якістю, навіть із сучасними інструментами на кшталт IRI чи CoST, залишався обмеженим. Оцінка відремонтованих ділянок на основі громадських опитувань, що демонстрували покращення в 2020–2021 роках, не враховувала, наскільки ці ремонти були довготривалими. У кількох західних областях уже за кілька місяців після оновлення фіксували просідання, тріщини, дефекти.

Відтак, на запитання — чому дороги на заході кращі, ніж на Київщині, — немає однозначної відповіді. Є припущення, що прикордонний статус, проєкти ЄС та митні надходження могли стимулювати локальні ремонти. Але системних доказів, що саме на заході якість була кращою, ніж у Київській області, — немає. Дані фрагментарні, непрозорі, часто суперечливі.

Реальність складніша за міфи. Захід міг виглядати краще — але не через ефективнішу систему, а завдяки вдалому збігу географічних, політичних та програмних чинників. Щоб побачити справжню картину, потрібно більше, ніж фото з дронів. Потрібні стандарти, контроль і відповідальність. А не регіональна удача.