Форекс для народу - фінансовий ринок чи азартна гра?

Багато років в інтернет-просторі точаться жваві дискусії щодо ринку форекс-послуг. Компанії, які надають ці послуги, впевнено стверджують, що форекс – це позабіржовий міжнародний валютний ринок, на якому щодня обертається декілька трильйонів доларів, проте не всі вірять, що це є справжній валютний ринок і переконують, що форекс – це лише азартна гра.

В Україні перші форекс-компанії з’явились наприкінці дев’яностих років і почали активно захоплювати ринок, пропонуючи клієнтам доступ до торгівлі валютою і так зване «кредитне плече», яке дає можливість укладати угоди з сумами, які в десятки, а іноді й в сотні разів більші, ніж є на рахунку трейдера. Сьогодні вже навіть важко порахувати, скільки компаній надають доступ до форексу в Україні. Оскільки це інтернет-бізнес, клієнту достатньо зайти на сайт компанії, відкрити рахунок, завантажити торгову платформу на свій комп’ютер, перерахувати гроші форекс-дилеру і можна укладати угоди. Форекс-сайтів, які мають україномовну сторінку сьогодні одиниці, а от російськомовних сайтів під сотню. Тож український клієнт має можливість обирати між сотнею форекс-дилерів, проте лише близько двадцяти з них мають своїх представників на території України.

Об’єм українського (і не тільки українського) ринку роздрібних форекс-послуг прорахувати майже не можливо. Компанії, які надають послуги з торгівлі на форекс, не звітують про об’єми клієнтських грошей, які заходять їм на рахунки. Пороте Асоціація форекс-компаній «Українский центр розвитку позабіржових фінансових інструментів і технологій» провела дослідження і заявила, що в 2012 році кількість активних клієнтів операторів цього ринку склала 70 тисяч осіб, послуги яким надавали близько 30 операторів форекс, які зареєстровані і ведуть свою діяльність в іноземних юрисдикціях. При цьому обсяг надходження коштів на рахунки цих форекс-компаній склав 40 млн. доларів. (http://interfax.com.ua/news/press-release/171721.html).

Однак, в приватних розмовах представники форекс-компаній кажуть, що 40 млн. доларів – це річний оборот лише однієї з п’яти найбільших компаній на українському ринку. Тож об’єм вітчизняного ринку роздрібного форексу може сягати більше 200 млн. доларів, а це вже досить суттєві цифри для української економіки, особливо після різкого падіння курсу національної валюти.

В цьому контексті слід звернути особливу увагу на те, що всі форекс-компанії, до яких є доступ в українських користувачів, мають реєстрацію в іноземних юрисдикціях, а точніше в офшорних зонах, таких, як Кіпр, Беліз, Британські Віргінські Острови, Маршалови Острови та інші. Інформація про це вказується на офіційних сайтах форекс-дилерів і не є таємницею. Тож сотні мільйонів доларів абсолютно вільно щорічно виходять з України на рахунки в офшорних зонах, що, хоч і не першочергово, але негативно впливає на платіжний баланс і, як наслідок, стимулює зниження курсу української валюти.

Враховуючи, що дефіцит рахунку капіталу та фінансових операцій у 2014 році становив 8 млрд. доларів (http://www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=91916), то доля витоку валюти посередництвом форекс-дилерів в цій статті складає майже 3%, що занадто великий показник, як для ринку, який жодним чином не контролюється державою. Крім того, з цих грошей не сплачуються податки, що також є негативом для української економіки. Іншою негативною стороною неврегульованості ринку форекс-послуг є повна беззахисність клієнтів форекс-дилерів у разі махінацій з боку компаній або їх банкрутства. Адже домогтися повернення своїх коштів, які були відправлені на рахунки в офшорній зоні, майже не можливо, особливо враховуючи те, що в призначенні платежу, як правило, вказується «надання інформаційних послуг».

Тож питання введення діяльності форекс-дилерів, які надають послуги на території України, в законодавче поле є актуальним і нагальним. З цим погоджуються і представники Асоціації форекс-компаній, які стверджують, що законодавче врегулювання відносин на ринку форекс дозволить запобігти відтоку капіталу вітчизняних клієнтів форекс-компаній в інші юрисдикції, підвищити обсяг надходжень до держбюджету та забезпечити ефективний захист прав та інтересів клієнтів форекс-компаній (http://interfax.com.ua/news/press-release/171721.html).

Але для того, щоб створити законодавчу базу для будь-якої діяльності, необхідно спочатку визначити сферу, до якої належить цей вид послуг. І тут на перший погляд все зрозуміло, відповідно до загальновизнаного тлумачення «форекс» — це міжнародний валютний ринок. В українській мові термін «форекс» зазвичай використовується у вужчому сенсі — мається на увазі винятково спекулятивна торгівля валютою, яка ведеться з використанням «кредитного плеча», тобто маржинальна торгівля валютою. Але для правильного розуміння термінів слід зазначити, що в даній статті мова йде про так-званий роздрібний форекс, доступ до якого можуть отримати фізичні особи посередництвом форекс-компанії.

Для того, щоб визначити сферу діяльності, до якої відноситься роздрібний форекс, треба спочатку знайти відповідь на два ключових питання: чим і де торгує клієнт, який відкриває рахунок у форекс-компанії, і для цього необхідно проаналізувати основні процеси, які відбуваються всередині форекс-дилера.

Існує дві основні схеми роботи форекс-компанії, які в професійному середовищі називають A BOOK та B BOOK. Третя схема, яка є найбільш розповсюдженою серед форекс-компаній це змішана схема, яка поєднує в собі переваги першої і другої. Перша схема роботи, тобто A BOOK, передбачає, що клієнтські заявки на укладання угод купівлі/продажу валют форекс-компанія транзитом відправляє на сервер постачальника ліквідності, або прайм-брокера, який і виступає фактично контрагентом в угодах з роздрібними клієнтами. Форекс-брокер в даному випадку отримує лише комісію, або частину спреду від клієнта і не є стороною угоди.

У випадку ж зі схемою В ВООК всі заявки клієнтів виконуються на сервері роздрібного форекс-дилера і нікуди не передаються. Тож фактично різниця полягає в об’ємах прийнятих і виконаних заявок – роздрібний форекс-дилер, працюючий по схемі В ВООК, торгує тільки зі своїми клієнтами а прайм-брокер з клієнтами всіх роздрібних форекс-компаній, з якими працює.

Проте в чистому вигляді схема A BOOK застосовуються дуже рідко. Як правило, дрібних клієнтів, які зазвичай швидко програють всі гроші, форекс-дилер замикає на собі, а більш серйозних клієнтів відправляє транзитом на прайм-брокера – це і є змішана схема, яка найчастіше використовується форекс-компаніями.

Прайм-брокером або постачальником ліквідності, як правило, виступає крупна європейська фінансова інституція, яка має доступ до біржових або позабіржових електронних майданчиків, де укладаються реальні угоди з купівлі/продажу валюти з поставкою. Від постачальника ліквідності роздрібна форекс-компанія отримує котирування, тобто ціни на валютні пари, які, пройшовши обробку на сервері форекс-дилера, транслюються в терміналі клієнта і на основі яких відбувається розрахунок за укладеними клієнтом угодами.

Роздрібний форекс-дилер працює або напряму з прайм-брокером, або через посередництво електронної системи укладання угод – Electronic Communication Network (ECN), де фактично відбувається взаємозалік рітейлових форекс-компаній та різних прайм-брокерів. В свою чергу вже прайм-брокери періодично корегують власні позиції, укладаючи угоди на міжбанківському форексі в таких міжбанківських торгівельних системах, як Reuters Dealing, EBS, Reuters FX Trading.

Саме в результаті укладання угод в цих системах і на біржових майданчиках формується ціна того чи іншого фінансового інструменту, як результат дії закону попиту і пропозиції. Чим вищий попит на товар, тим вище ціна, за якою його купують і навпаки. Саме ціна укладених угод по купівлі/продажу валюти з поставкою і транслюється роздрібному клієнту, який бачить тільки котирування, але вийти зі своєю заявкою безпосередньо на валютний ринок він не має можливості.

Таким чином шлях клієнтської заявки завершується на сервері дилера, будь то роздрібна форекс-компанія чи прайм-брокер, і цим дилером фактично акцептується. Тобто і в першому і в другому випадку клієнт торгує безпосередньо з дилером в середині його замкнутої системи, різниця тільки в її об’ємах. В результаті того, що дилер є безпосередньо стороною укладання угод зі своїми клієнтами, в системі дилера формується сукупна валютна позиція клієнтів та позиція по відкладеним ордерам. У відповідності до певних алгоритмів дилер хеджує цю валютну позицію (тобто займає протилежну позицію), виставляючи вже від свого імені ордери в ECN, для мінімізації своїх ризиків від небажаного коливання цін.

Отже, головний висновок, який виходить з розуміння принципу роботи форекс-індустрії, полягає в тому, що при будь-якій схемі роботи через роздрібну форекс-компанію заявки клієнта не виходять далі сервера обробки торгових запитів дилера.

Різниця полягає лише в тому, чи це сервер роздрібної компанії, чи сервер прайм-брокера. На реальному валютному ринку укладають угоди лише прайм-брокери, на яких і замикається весь ланцюжок форекс-індустрії. І в будь-якому випадку заявка клієнта роздрібної компанії акцептується дилером, який хеджує свої ризики вже у зовнішній системі.

Тож чи є система форекс-дилера для його клієнта позабіржовим фінансовим ринком? Українське законодавство є достатньо архаїчним в цій сфері. Поняття «позабіржовий ринок» визначається лише в Постанові Правління НБУ від 30.04.2009 року N 259, і стосується лише ринку цінних паперів. Тож, щоб знайти відповідь на це питання звернемось до європейського законодавства. Відповідно до Статті 4 Директиви 2014/65/ЄС Європейського Парламенту та Ради про ринки фінансових інструментів (MIFID II) місце торгівлі, або місце укладання угод з фінансовими інструментами – це регульований ринок, багатосторонній торгівельний майданчик або організована торгова система.

В свою чергу, встановлюючи визначення вже для цих понять, європейський законодавець обов’язковою умовою вказує функцію поєднання інтересів третіх сторін щодо купівлі/продажу фінансових інструментів. Тож система, яка сама ж одночасно виступає контрагентом в угодах з користувачами такої системи не розглядається європейським законодавством, як місце укладання угод з фінансовими інструментами, відповідна система форекс-дилера для його клієнта не є ринком фінансових інструментів в розумінні європейського законодавства.

Наступне питання, на яке необхідно дати відповідь – чим торгує клієнт роздрібної форекс-компанії. З самої схеми торгівлі вже є очевидним, що це не є безпосередньо торгівля валютою з поставкою. Наприклад, в результаті здійсненні операції з купівлі пари AUD/CHF на умовах спот (обмін австралійського долара на швейцарський франк) з рахунку клієнта мали б списатись австралійські долари, натомість зайти на рахунок повинні були б франки. Але цього, звісно не відбувається, тож це не є безпосередньо торгівля валютою, або обмін валют.

Проте можна спробувати розглядати торгівлю валютними парами, як торгівлю похідними фінансовими інструментами, або деривативами. Відомо, дериватив – це договір стандартної форми, що засвідчує право та (або) зобов'язання придбати або продати базовий актив на визначених у цьому договорі умовах у майбутньому. Такий контракт може передбачати поставку базового активу, а може бути розрахунковим, тобто не передбачати поставки активу, як і відбувається при торгівлі на форекс. Переважна більшість деривативів є строковими, тобто мають певний строк реалізації права чи обов’язку, закладеному в цьому договорі. До найпоширеніших строкових контрактів належать ф’ючерси, опціони та форварди, але очевидно, що до жодного з цих типів контрактів віднести валютні пари не можливо, хоча б за ознакою строковості. Але не можливо віднести валютні пари в системі роздрібного форексу й до інших типів похідних фінансових інструментів.

В згаданій вищеДирективі MIFID II європейські законодавці встановили ознаку для визнання похідних фінансових інструментів — це необхідна умова проведення клірингу за такими контрактами через визнані клірингові палати. Тож, враховуючи цю норму, валютні пари в системі форекс-дилера не можливо віднести до жодних типів деривативів, оскільки зовнішній кліринг за ними взагалі не проводиться, всі розрахунки проходять знов таки в середині системи форекс-дилера.

Більше того, застосування до таких валютних пар загального терміну «фінансовий інструмент» також не видається можливим. Згідно з визначенням Міжнародного стандарту фінансової звітності IAS 32 «Фінансовий інструмент являє собою договір, в результаті якого виникають фінансовий актив у однієї компанії і фінансове зобов'язання або пайовий інструмент — в іншої компанії». Поняття фінансового інструменту, таким чином, базується на двох інших поняттях: фінансові активи та фінансові зобов'язання. Але відкриваючи позицію в системі форекс-дилера у сторін угоди не виникає жодних зобов’язань, тобто фактично лише робиться ставка на майбутній розвиток подій.

Крім того IAS 32 вказує на те, що купівля/продаж будь-якого деривативу у разі здійснення такої операції юридичною особою, повинна бути відображена в бухгалтерській документації такої особи. Проте не уявляється можливим відображення операції по відкриттю позиції в системі форекс-дилера, оскільки не існує специфікації такого похідного фінансового інструменту, як не існує і його емітенту, на відміну від ф’ючерсних або опціонних контрактів.

Ще одним важливим висновком з розуміння процесу укладання угод на форекс є те, що в цій системі ціна формується не за законом попиту і пропозиції, а транслюється з зовнішніх джерел і угоди, які укладаються в цій системі, жодним чином не впливають на ціну об’єкту такої угоди. Важливою обставиною, на яку необхідно також звернути увагу, є те, що форекс-дилер має технічні можливості внесення коректив в потік котирувань, які транслюються клієнтам і бачить всі відкладені ордери своїх клієнтів в системі. Отже форекс-дилер, виступаючи стороною в угодах з клієнтами, має перед ними безумовну перевагу, чим нерідко такі компанії і користуються.

Слід зазначити, що останнім часом стали з’являтись компанії, які одночасно поєднують в собі діяльність форекс-дилера і фінансової піраміди, беручи на себе функцію з управління грошима своїх клієнтів і обіцяючи високу дохідність. Але це вже окрема тема для обговорення.

Тож, розглянув предмет, місце і спосіб укладання угод в системі форекс-дилера можна прийти до логічного висновку про відсутність ознак, які б у своїй сукупності говорили про належність ринку роздрібного форексу до сфери фінансових ринків, а об’єкту укладання угод в системі форекс до різновиду фінансових інструментів.

Більше того, при укладанні угоди в системі форекс-дилера взагалі не відбувається зміна права власності на предмет угоди або виникнення прав чи обов’язків щодо предмету угоди, тож можна сказати, що і сама угода є несправжньою, тобто імітованою.

Але з іншого боку укладання такої імітованої угоди з форекс-дилером має абсолютно реальні наслідки для його клієнтів. Як свідчить статистика, яку розповсюджують самі форекс-компанії, майже 95% їх клієнтів втрачають гроші, торгуючи на форекс. Вочевидь, що решті клієнтів все ж таки вдається отримувати зиск від такої торгівлі, проте це не змінює сутність цього імітованого валютного ринку.

Тож, поєднавши складові діяльності форекс-компаній, а саме платність доступу, уособленість системи укладання угод, а також наявність фінансового результату для клієнта при відсутності об’єкту укладання угоди, тобто відсутності правочину, як такого, можна легко побачити в такій діяльності ознаки азартної гри, фінансового парі або беттінгу. Вікіпедія дає наступне визначення для терміну фінансовий беттінг — «парі щодо подальшої зміни (збільшення або зменшення) курсу того чи іншого фінансового інструменту (фондового індексу, курсу валюти, процентної ставки). Зазвичай ставки приймають компанії, що працюють за принципом букмекерських контор, але на фінансовому ринку».

Розглянувши детальніше ознаки фінансового беттінгу, належність роздрібного форексу саме до сфери азартних ігор стає ще більш очевидною:

1. Здійснення угоди у грі або парі саме по собі не породжує прав і обов'язків його учасників та організатора.

2. Підставою участі в грі або парі є покладання однакового ризику настання несприятливої події на себе і контрагента.

3. В процесі гри або парі не створюється додана вартість.

4. Участь у грі або парі не приводить до оптимізації розподілу господарських, підприємницьких та комерційних ризиків між учасниками.

5. Мотивом участі в грі або парі є збагачення або задоволення особистих немайнових потреб.

Тож очевидним є той факт, що діяльність роздрібних форекс-дилерів навіть за європейським законодавством не може розглядатись, як діяльність фінансових компаній. Проте останнім часом форекс-компанії активізувались в напрямку отримання фінансових ліцензій і сьогодні вже велика кількість таких компаній має фінансові ліцензії Кіпру, Белізу або Нової Зеландії. Для чого це їм потрібно? По-перше, хеджуючи свої ризики, компанія виходить на позабіржові майданчики і змушена проводити розрахунки з прайм-брокерами чи постачальниками ліквідності, які не будуть працювати з компанією, діяльність якої не регулюється, по-друге, наявність ліцензії піднімає рейтинг форекс-дилера серед потенційних клієнтів і є додатковим вагомим аргументом в проведенні рекламної кампанії.

Але низький рівень фінансової грамотності населення не дозволяє зрозуміти, що наявність ліцензії Белізу не відміняє зацікавленість дилера в програші свого клієнта. Тож поки бажаючі заробити капітал на «світових валютних ринках» будуть вчитись на своїх помилках і піднімати рівень своєї фінансової грамотності, сотні мільйонів доларів щорічно будуть витікати з України на офшорні рахунки форекс-дилерів, ускладнюючи і без того важку економічну ситуацію в державі. І чи не час нашій державі, в особі її керівництва, звернути увагу на цю сферу діяльності і перекрити ці валютні потоки.

Російськомовна версія статті заноходиться тут

Ігор Сабадаха