ВИ ЇСТИ ХОЧЕТЕ, МИ — ЖИТЬ!

Кричать голодні -" Поможіть!
Порти давайте розблокуєм!"
Вам Україна не болить -
" Міста всі потім відбудуєм.

Ви лише дайте нам зерна,
На п'яти голод наступає. "
А те, що в нас іде війна?
Від куль щодня хтось помирає.

А те, що в нас крадуть зерно,
Вивозять фурами до себе.
Ці факти вам, ніби кіно,
То ж не у вас палає небо.

А як родину повернуть?
Ні чоловіка, ні дитини…
Жінки собі волосся рвуть,
Чорну вдягаючи хустину.

Як не своє, то не болить?
Своя сорочка ближча тілу.
Ви їсти хочете, ми — жить!
Хіба вам є до того діло?

Загородили ми грудьми
Весь світ. Тож не ховайте очі.
Ми вберегли вас від війни,
Лише у нас тривожні ночі.

Немає у людей житла,
Зруйновані міста і села.
Щодня могили і тіла,
Усіх, які за вас померли.

Бо то на нас цей звір пішов.
Коли б його не зупинили -
Уже й до вас би теж прийшов
І вже б у вас росли могили.

Цей звір роками кров смоктав
І сіяв смерть, а всі мовчали.
Його здолати час настав,
Бо зовсім не на тих напали!

Та замість нам допомогти
Здолати зло та жити в мирі.
Відкрити просите порти,
Піти на поступки росії.

А як же ми? Усі мовчать…
Лунають лиш слова красиві.
Ракети нам щодня летять,
А ви з родинами… Щасливі…

Минула ця страшна весна
І літо, літо на порозі.
Чи є в тім світова вина,
Що нас тримають у облозі?

Що в нас «котли» і геноцид,
Що нас з лиця землі стирають.
Нас просто знищують, як вид,
Бо сил здолати нас не мають.

Ви мовчите… Вам би зерна…
Що трапилось з цим білим світом?
Бажаю вам, щоб крик -« Війна! »
Не чули ви і ваші діти.

Автор :© Віолетта Кравченко