Глава XVIII Найвідоміше пограбування в Швейцарії

1 вересня 1997 року до контрольно-пропускного пункту найбільшого відділення пошти Швейцарії в Цюріхі під’їхав білий мікроавтобус з наліпкою «TELECOM» та реєстраційнім номером P20812. Водій, хлопчина років двадцяти, з італійським темпераментом починає розповідати щось про виклик чергового і терміновий ремонт розподільчого щита. Його пасажири в засмальцьованих спецівках мають дещо заклопотаний і розгублений вигляд, як і будь-хто з нас зранку понеділка. Охоронець піднімає шлагбаум…
Далі все відбувалося з блискавичною швидкістю – п’ятеро грабіжників, озброєних пістолетами і автоматом, вкладають на підлогу поштових працівників, один за одним виносять та вантажать до фургону сім здоровенних ящиків, грюкають дверима і від’їжджають.
Три хвилини і на внутрішньому дворику пошти залишаються лише два самотніх ящики – вони просто не влізли в машину. Все скінчилося. В п’яти ящиках – 53 мільйони!
«Найбільше пограбування в історії» – такий заголовок наступного дня побачили 250 тисяч читачів швейцарського авторитетного видання Sonntagsblick.
Газета критикувала всіх. Адміністрації концерну «Пошта Швейцарії» дісталося за економію на системах безпеки: лише дві камери спостереження на найважливішому об’єкті, при цьому одна показувала лише асфальт, інша – синє небо над католицьким собором Фраумюнстер. Поліцію сварили за неквапливість і неуважність: мало того, що перші екіпажі патрульних з’явилися лише після того як грабіжники зникли, так ще й в «план перехоплення» було оголошено на маленький Fiat Fiorino замість здоровенного Fiat Ducato. Зачепило і місцеву прокуратуру, і мера, і правлячу партію.
Але найбільше дісталося на горіхи Швейцарському центробанку: «Чи не стане це катастрофою для фінансового Цюріха?», «Як це могло взагалі трапитись за квартал від площі з елітою європейських банків?», «Чи справді гроші і золото вкладників під захистом?».
Тему підхопила «жовта» і інших кольорів преса: «Невдача! Провал! Катастрофа!», куди не глянь. Громадськість навіть не намагалася приховувати свою зловтіху, а газети писали про те, що «скоєно злочин в якому все всім зрозуміло, а можливим світовим рекордом навіть можна пишатися». Четверта влада знову і знову дорікала правоохоронним органам за недолугість і задавали Центробанку одне й теж запитання: «Де вона та сама швейцарська надійність?».
Банкіри лише здивовано стискали плечима, не розуміючи до чого тут вони, а поліція почала діяти і через десять днів після пограбування все змінилось.
В розставлені сільці, потрапило троє грабіжників, ймовірний організатор, його помічники, а також співробітник пошти, який видав злочинцям інсайдерську інформацію. Загалом було арештовано вісімнадцять підозрюваних і знайдено 20 мільйонів франків. Поліція рапортувала – злочин розкрито, злочинці впіймані! Тільки двоє з учасників пограбування ще залишалися на свободі, один з них – той самий молодий водій-італієць Доменіко Сілано, який пізніше напише книгу про ці всі події. Щоправда, разом з цими двома десь пропадали і 33 мільйони швейцарських франків, але то вже були дрібниці.
Згодом стало зрозуміло, що грабіжники і їх помічники були відвертими дилетантами – в це навіть повірити було важко. Співробітник пошти незадовго до пограбування фотографував для злочинців внутрішній дворик і неодноразово засвітився і на камерах спостереження, і в спогадах свідків. Двоє грабіжників перед тим, як «піти на справу» вирішили випити по філіжанці кави в кафе на протилежному боці вулиці від відділення пошти, і офіціант зміг передати поліції немиті чашки з залишками еспресо і слідами ДНК. Один з грабіжників залишив масу відбитків пальців на ящиках, що не помістилися до фургону, інший примудрився загубити на місці злочину своє власне фото. Автофургон було підпалено неподалік пожежної станції, вогонь було погашено за декілька хвилин, тому численні сліди і докази, цінні для слідства, все ще збереглися.
Злочинці не мали ні якого-небудь схрону для грошей, ні плану, що з грошима робити далі. Вони просто поспіхом розділили награбоване і розбіглися в різні сторони.
Доменіко Сілано очікував більш ніж з пів години на автобусній зупинці, поки його не підібрав товариш. Свою долю він увесь час тримав в мішку для сміття.
Один зі спільників ховав вісімнадцять мільйонів у спальні подруги. А потім, коли відправився з нею до Маямі, – просто в отельному номері під ліжком.
Ще двійко – втекли до Іспанії, де не тільки катались на дорогих автомобілях і грали в казино, але й збиралися придбати за готівку віллу.
Неймовірну помилку робить четвертий грабіжник, саме той, що залишив свої відбитки на ящиках. Весь час він постійно маскувався і перевдягався, щоб не привертати увагу та носив парик з довгим чорним волоссям. Його кабріолет BMW зупинила берлінська поліція 16 жовтня 1997 року, поліцейські лише хотіли побажати «вродливій індійській жінці» бути уважнішою на дорозі.
Більше за всіх щастило Доменіко Сілано, він втік до Маямі через Венесуелу і був недосяжний для правоохоронців. Він орендував шикарні апартаменти, відвідував дорогі клуби і ресторани, але щасливим себе не відчував – так сильно він сумував за своєю дівчиною, яка залишилася в Швейцарії. Його серце не витримало і він зателефонував їй на домашній телефон аби сказати, як сильно він її кохає. Поліції Цюріха цього було достатньо щоб відслідкувати місцезнаходження абонента і 3 грудня 1998 року співробітники Інтерполу вже дзвонили в двері квартири Доменіко, щоб надягти на нього кайданки.
Восени 1999-го всі п’ять грабіжників постали перед судом. За їх свідченнями, жоден з них до кінця не був впевнений, що план спрацює, а все дійство їм більше нагадувало гру. І хоча вони використовували іграшкові пістолети і незаряджений АК-47, строки ув’язнення були зовсім реальні і дорослі. До речі, місцезнаходження частини коштів так і залишилося невідомим.
Журналісти видання Sonntagsblick присвятили цілий розворот деталям справи аплодуючи поліції за швидкі і професійні дії, та співаючи оду прокуратурі, меру, уряду і швейцарській банківський системі.
Представники Швейцарського центробанку і цього разу дипломатично відмовчалися. Що ж тут скажеш, коли не тільки в усього навколишнього світу, а і у власних журналістів склалася хибна думка, що Швейцарія – країна гір, сиру і банкірів.
Ні, з горами і сиром як раз все гаразд! Шістдесят відсотків території Швейцарії займають Альпи, завдяки чому країна подарувала світу таку кількість унікальних видів сиру, які вже давно стали популярними за її межами. Своєю історією вони завдячують альпійським печерам, які виявилися справжнім природним сховищем для дозрівання і тривалого зберігання сирів. Запашні трави, у яких випасають стада корів, чудово відтіняють і збагачують смак майбутнього молока. Тому буквально в кожному кантоні, в кожному окрузі, всюди, де були місця для пасовищ, розвивалася своя культура сироваріння. Як результат – сьогодні існує близько чотирьох з половиною сотень сортів чудового швейцарського сиру.
А ось з банкірами не все так однозначно. Якщо розглянути ринок праці Швейцарії в цілому, то виявиться, що в сфері фінансових послуг зайнято лише 5,8 відсотків від загальної кількості працюючих громадян країни. Це, навіть менше, ніж частка зайнятих в сферах освіти, готельного і ресторанного бізнесу. Якщо ж зі всього сектору «фінансового посередництва» виокремити інвестиційні інститути, страхові компанії і пенсійні фонди, то виявиться, що в банках працює лише 2,2 відсотки від загального трудового ринку Швейцарської конфедерації – одне робоче місце на 46 працюючих.
Звичайно, що фінансова галузь, як і в будь-якій розвиненій країні світу відіграє досить помітну роль, але Швейцарія забезпечує свій добробут і провідні позиції на світовому ринку не лише, і навіть не стільки, завдяки банківському сектору. В рази важливіше тут загальний порядок її економіки – ліберальної, соціальної, завжди готової до інновацій і прогресу, основу якої складає на 99% малий та середній бізнес. Найбільшою швейцарською корпорацією ж є не банк чи страхова компанія, а компанія Nestlé, створена в 1866 році та яка на сьогодні є найбільшим в світі виробником продуктів харчування. Також, Швейцарія володіє найбільшим торговим морським флотом, серед всіх сухопутних країн, що не мають виходу до моря.
А що там прості швейцарці, запитаєте Ви? Найсвіжіша інформація, яку вдалося знайти на просторах інету – дані Федерального статистичного відомства (BfS) за 2019 рік, які були опубліковані 23 листопада 2021 року:
— середньостатистичний дохід одного швейцарського господарства складає 9560 швейцарських франків на місяць (виплачується, як правило, 13 заробітних плат на рік, 1 франк дорівнює приблизно одному долару США, одне домогосподарство налічує 2,1 чоловіка);
— фіксовані витрати складають біля 27% від загального доходу і від цього нікуди не подінешся: 2751 франк на місяць йде на податки, пенсійне страхування і обов’язкове медичне страхування. Звичайно, що це «середня температура по лікарні» і між різними домогосподарствами існують суттєві відмінності, особливо коли мова заходить про медичне страхування. Варто зауважити, що тривалість життя швейцарців в порівнянні з 1900 роком практично подвоїлася, народжений сьогодні хлопчик може прожити 81 рік, а дівчинка – 85 років. Швейцарія має найвищий процент в Європі жителів старше 100 років (0,01%);
— другою великою статтею видатків є витрати на оренду житла чи інші відповідні платежі. Вони складають 1098 франків на місяць, до цього потрібно додати додаткові витрати в розмірі 378 франків на комунальні послуги і ремонт;
— також багато швейцарці витрачають на свою мобільність: на категорію транспорт йде 770 франків на місяць. Більша частина витрачається на власні автомобілі – 596 франків. На проїзд в залізничному транспорті, автобусі, тролейбусі, кораблях внутрішнього судноплавства, трамваях – 122 франка. Крім того, володіння власним автомобілем в Швейцарії обійдеться дорожче і у відносній вартості, ніж в інших країнах, через наявність імпортних митних платежів оскільки сама Швейцарія автомобілі не виробляє. Хоча і назвати країну неавтомобільною буде неправда – у витоків всесвітньовідомої марки Chevrolet стояв швейцарець Луї Шевроле, логотип створеної ним марки авто, якщо вгледітися, не що інше як розтягнутий по горизонталі хрест з прапору Швейцарії;
— четвертою за величиною статтею видатків в Швейцарії є продукти харчування і безалкогольні напої – 632 швейцарських франка на місяць. І хоча тижневий відпочинок в Швейцарії для туристів може обійтись навіть дуже недешево, самі швейцарці за їжу платять на диво мало. Приміром на сир з маслом тут витрачається лише 10,9 відсотків від загальних споживацьких витрат, в більшості західноєвропейських країн ця частка набагато більша;
— на всі інші споживацькі витрати залишається 2432 франка. В цю суму входять розваги, спорт, взуття і одяг, абонентна плата за мобільний телефон і послуги інтернету. Сума заощаджень складає 1236 франків на місяць – саме стільки середня сім’я в Швейцарії може собі дозволити відкласти на «чорний день».
Швейцарія – країна готівкових розрахунків. На їх частки приходиться більше 70 відсотків всього товарообігу країни. І хоча на протязі останніх двадцяти років часка грошей на кредитних, дебетних картах і електронних гаманцях невпинно зростає зі швидкістю 1-1,5 відсотку щороку, переломний момент найближчим часом навряд чи відбудеться.
До того ж ліберальна Швейцарія залишилась практично останньою країною в світі, де все ще випускають купюру в 1000 франків, яка є надійним способом компактного зберігання великих сум готівки.
Якщо ж хтось із шановних читачів вважає, що ніколи і не піддавався хибним уявленням про Швейцарію і не відкрив для себе в цьому розділі нічого нового – тримайте контрольний в голову! Ні Цюріх, ні Женева не є столицями Швейцарії. І Берн, до речі, також. Швейцарія ніколи не була організована централістськи, так як сусідні Італія, Німеччина чи Франція. Починаючи з 1848 року, Берн має лише статус «федерального міста» (Bundesstadt), тобто місця, в якому розташовані федеральні органи влади, і не більше. Що з’їли? Ось і живіть тепер з цим!

Повертаючись до реалій, сьогодні Доменіко Сілано проживає в себе на батьківщині на Півдні Італії, йому – сорок вісім. Після звільнення, тривалий час працював різноробочим на будівництві, але врешті-решт знайшов своє покликання – останні два роки він є санітаром в будинку для людей похилого віку.
До двадцятип’ятиріччя тих подій Доменіко або Міммо, як його тепер називають знайомі, втретє перевидав свою книгу. В ній розкрилися деякі нові подробиці та деталі, але, як і раніше, ні слова про те куди ж поділися не знайдені поліцією 27 мільйонів швейцарських франків. «Це був гарний план» — так починається його книга про найвідоміше пограбування в Швейцарії.