Глава XI Індійське кіно

О дев’ятій годині вечора 8 серпня 2016 року до потягу Egmore Express на станції в індійському Салемі, рівно за п’ять хвилин до відправлення, залізничники причепили вагон з номером VPH-08831. Звичайний поштовий вагон, вироблений ще з півстоліття тому і яких по країні курсує тисячами, був обшитий по периметру сталевими листами, що свідчило про те, що призначений він явно не для пересилки вітальних листівок до Дня незалежності. На перон висипало більше сотні автоматників, відтісняючи від загадкового вагону зівак і проводжаючих, з чорних інкасаторських броньовиків почалося перевантаження величезних дерев’яних ящиків без пізнавальних знаків. П’ятеро озброєних до зубів військових розчинилися в пащі броньованого монстра, і ту ж саму секунду коли закрилися багатосоткілограмові двері, поїзд рушив.

Для обізнаних, а таких, до речі було не так вже й багато, в таких умовах таємничості і секретності не було нічого особливого – в двохстах ящиках знаходилося 3,4 мільярди рупій – 51 мільйон доларів США. А сам вагон було орендовано Indian Overseas Bank в Салемі, для перевезення в Резервний банк Індії в Ченнаї зношених та пошкоджених купюр. Подолавши 345 кілометрів, на світанку наступного дня, без жодних надзвичайних подій і затримок, поїзд прибув до станції призначення. Маневровий тепловоз відтягнув поштовий вагон на дальню колію, де його відразу взяли в кільце поліцейські – розвантаження мало відбутися в присутності представників центробанку об одинадцятій ранку.
Коли ж банкіри розпломбували приміщення-сховище у них відібрало мову – там творився суцільний безлад: ящики були відкриті, готівка валялася по підлозі, а на стелі зяяв прорізаний ножицями по металу отвір.
П’ятеро, озброєних до зубів, військових мирно сиділи в сусідньому купе навіть не підозрюючи, що вагон було пограбовано. Всього було вкрадено 57,5 мільйони рупій (860 тисяч доларів США).
Саме пограбування і події, що розгорталися після нього достойні екранізації митцями Болівуду. Тож спробуємо описати їх якби ми спостерігали за цим дійством з екрану кінотеатру.
Мохар Сінгх – бідний хлопчина з округу Гуна в індійському штаті Мадхья-Прадеш (на цю роль краще за все підійшов би харизматичний Шахід Капур) через злидні не може побратися з безіменною красунею (роль якої пасувала б незрівнянній Кангані Ранаут). На фоні мальовничого гірського пейзажу, він довго і безвихідно шукає знамення і воно таки приходить у вигляді смс-повідомлення на мобільний телефон. Мохар збирає ще шість спільників і готується до найголовнішої події в своєму житті – пограбування поштового вагону.
В призначений час Мохар з чотирма колегами по грабіжницькому цеху купують квитки на поїзд Салем-Чинаї та займають своє купе, вичікуючи слушного моменту. Майже весь шлях потяг курсує на електротязі, але на щастя зловмисників у них є невеличкий відрізок куди ще не дійшов науково-технічний прогрес і 35 хвилин без зупинок поїзд буде тягнути за собою дизельний локомотив.
З вікна купе відчайдухи перебираються на дах свого вагону і рушають в хвіст. Їм доведеться пройти небезпечний шлях в половину довжелезного потягу наражаючи себе на небезпеку зірватися вниз. Ось уже заповітний «VPH-08831» і звичайні ножиці по металу неначе картон розрізають трухляву жерсть даху поштового вагону.
Четверо зловмисників спускаються всередину, підсвічуючи собі ліхтариками. Один за одним вони відкривають ломиками дерев’яні ящики з грошима, відшукуючи найбільші номінали. І ось вона вдача – два останніх ящика доверху наповнені купюрами в 500 і 1000 рупій!
Не гаючи часу перетягнуті цупкою мотузкою теки банкнот закидаються в аладіни, що використовуються в якості мішків (для кіно за аладіни запросто зійдуть українські шаровари – форма така ж, а кольори в темряві все рівно ніхто не розбере).
Один за одним імпровізовані мішки передаються нагору і п’ятий спільник просто скидає їх в темряву ночі.
Паралельно потягу, без ввімкненого світла фар, ґрунтовим путівцем рухається фургон і двоє інших члена банди збирають здобич.
Потрібно поспішати – дуже скоро чергова станція і локомотив замінять електровозом. Там світло прожекторів, там висока напруга, там поліція (наші переживання за кіношних безстрашних героїв виявилися марними, вони успішно досягли свого купе і, навіть, виспалися поки поїзд мчав до кінцевої зупинки).
Наступної днини біля спокійного джерела з прозорою прохолодною водою, серед палаючих усіма існуючими і неіснуючими фарбами індійських квітів грабіжники розділили гроші. Їх обличчя, перемазані сажею і придорожньою пилюкою світилися від радості і щастя! Вони багаті! Прощавай жебрацьке життя! Привіт новий світ, повний можливостей!
І хоча поліція вийде на їх слід і офіційні звинувачення банді будуть висунуті лише через рік, бути новоспеченим багатіям мільйонерами залишалося лише… 93 дні.
В цей час злий і підступний прем’єр-міністр Нарендра Моді (найкращий претендент на роль – нестаріючий Мітхун Чакраборті) розбирає папери в своїй резиденції, в Делі. Майже з усіх 28 штатів і 9 територій йому повідомляють про страшенний розгул корупції. Попереду чергові вибори і подальше замовчування проблеми може сказатися на його політичній кар’єрі. Рішення приходить само собою – якщо неможливо побороти хабарників, які беруть гроші, потрібно відмінити самі гроші! Точніше найбільші номінали.
8 листопада 2016 року прем’єр-міністром з метою подолання негативних явищ в тіньовій економіці була оголошена безпрецедентна антикорупційна програма «Чисті руки» і пов’язана з нею грошова реформа: банкноти номіналом 500 і 100 рупій вилучалися з обігу, замість них вводилися купюри 500 і 2000 нового зразка.
Для розуміння масштабів процесів, що відбувалися далі звернемося до статистики: станом на кінець жовтня 2016 року готівкова грошова маса в обігу, в Індії, складала майже 18 трильйонів рупій (260 мільярдів доларів США), з них банкноти номіналом 500 і 1000 рупій – більше 85 відсотків вартості і 25 відсотків кількості купюр в обігу.
Наступні сім днів перетворилися для практично кожного індійця в суцільне пекло: в одну секунду вказані банкноти було визнано недійсними; було введено ліміти на обмін – не більше 10 000 за один раз; в магазинах і заправках, там де ще можна було щось купити за «старі» гроші утворилися неймовірні черги; банки, виявилися неготовими до обміну і просто зачинили відділення; не працювали банкомати. Найбільше постраждало сільське населення, до якого сумна звістка дісталася занадто пізно і яке через дальню дорогу вже не встигало добратися в місто для обміну. Багато людей загинуло в давках, в чергах, країною покотилася хвиля самогубств.
Мохар Сінгх сидів на березі Гангу поряд з безіменною красунею-нареченою в старенькому, але чистенькому сарі. Сльози котилися по його обличчю. Перед ним лежала купа грошей – його частка з награбованого. Ще вчора це було 10 мільйонів, а сьогодні – повний нуль. Мохар чиркнув запальничкою Zippo (американці, з Вас донат за приховану рекламу) і язики полум’я охопили його надії на багате і заможне життя.
Опускаємо 35 пісень і танців головних героїв (через кожні 10 кілометрів шляху поштового вагону), слідкуємо за детективною лінією.
Слідчий індійської поліції втомленим поглядом вглядався в монітор, жовна його вилиць нервово грали, могутня статура напружилася (ну прямо вилитий Акшай Кумар). Потрібна була тоненька ниточка, яка б дозволила розплутати клубок злочину.
Ще два тижні тому він надіслав запити до всіх мобільних операторів Індії в надії отримати хоч яку-небудь інформацію, але жодної навіть невеличкої зачіпки не було. І ось, коли чекати вже не було сил, на його електронну пошту від найбільшого оператора мобільного зв’язку Airtel (ще один донат) надійшов лист – 7 серпня невідомий абонент в Салемі надіслав невідомому абоненту в Мадхья-Прадеш коротке текстове повідомлення «VPH-08831».
Далі – це вже була справа техніки і престижу індійської поліції в кращих традиціях кінематографу: засідка, погоня, стрільба, кулачний бій, кайданки, затримання, фінальна пісня, хепі енд.
Кінець.

Повертаючись до реалій: вся ця історія закінчилась щасливим кінцем для кожного учасника – грабіжники після ув’язнення благополучно вийшли на волю, прем’єр-міністр став національним героєм та був переобраний ще не на один прем’єрський строк, індійські корупціонери успішно обміняли старі зачовгані «п’ятисоті» і «тисячні» на новенькі хрусткі «двохтисячні».
І лише старенький поштовий вагон з написом «VPH-08831» залишився стояти на запасній колії. Його вирішили не утилізовувати в надії, що колись про нього таки знімуть справжнє індійське кіно.