Господарські суди відмовляють у прийнятті позовів вкладників до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

Постанови ВСУ, які є неоднозначиними та без чіткого і логічного спростування положень того, що Фонд і його працівник виконують владні повноваження обмежують права вкладників у доступі до правосуддя.

Зокрема, постанови ВСУ згідно офіційного їх веб-сайту розміщені саме в розділі «Рішення», а не «Правові висновки». Мабуть, ВСУ не відносить постанови від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 до правових висновків, які в силу ч. 1 ст. 244-2 КАС України мають враховуватися при застосуванні норм права. Адже в іншому випадку, розмістив би такі постанови у відповідному розділі. Проте, така правова невизначеність, напевно, штучно створена ВСУ, з метою про яку ми можемо лише здогадуватися обмежила доступ до правосуддя, що є порушенням Конституції України, норм прямої дії.

Банальний і водночас сумний тому приклад, коли вкладник банку у відповідності доправової позиції, викладеної у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» від 20 травня 2013 року №8 та інформаційного листа №992/11/14-14 від 25 липня 2014 року спочатку звернувся до адміністративного суду щодо захисту порушених прав з позовом до Фонду та його Уповноваженої особи.

У період тривалого розгляду справи в порядку письмового провадження ВСУ прийняв по іншим справам постанови від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, які не відповідають вимогам чинного законодавства та відповідно до яких зазначені справи повинні розглядатися нібито господарськими судами.

Як наслідок, адміністративний суд не маючи власної думки та вважаючи, що госопдарський суд є більш компетентним закрив провадження по справі вкладника, адже так легше і не потрібно в чомусь розбиратися та робити правовий аналіз ситуації, яка склалася.

Не маючи вибору, вкладник звернувся до господарського суду, адже так сказав адміністративний суд з урахуванням постанов ВСУ, які взагалі не спростовують публічні функції Фонду, а зроблені на підставі нікому не зрозумілого, так званого, системного аналізу))).

Господарський суд звісно відмовив у прийняті позову вкладника, так як позивач є фізичною, а не юридичною особою, що виключає можливість розгляду даної справи в господарських судах України. Крім того, умовою розгляду такої категорії справ є наявність порушеного провадження про банкрутство банку у господарському суді, чого звичайно бути не може, так як ліквідація банку є специфічною та здійснюється у відповідності до спеціального закону.

Судові рішення:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/59241156

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/60894273

Крім того, апеляційний госоподарський суд зазначив, що зауваження апелянта про те, що постановами Верховного суду України з аналогічного спору визначено, що така категорія справ підвідомча господарським судам України, суд апеляційної інстанції зазначив, що не приймає до уваги зазначену постанову Верховного суду України, з огляду на те, що вказана постанова не містить чіткого та беззаперечного правового висновку, який, відповідно до ст. 111-28 ГПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права,що позовні вимоги фізичної особи, яка не займається підприємницькою діяльністю до УО ФГВФО про визнання дій протиправними, підсудна виключно господарським судам України з огляду на ті чи інші норми чинного законодавства України.

Виникає питання, чи є в Україні правосуддя та яким чином вкладнику банку захисти свої права, порушені Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та його працівником -Уповноваженою особою, коли адміністративний суд закриває провадження та говорить ідіть до господарського, а господарський відмовляє у прийнятті позову та говорить це не наші справи?

Підводячи підсумок, хотілося б зазначити, що дана категорія справ, скоріше всього має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, адже ототожнення в даному випадку Фонду та Банку-боржника є безпідставним, оскільки відносно Фонду жодних ліквідаційних процедур не здійснюється, а вкладник оскаржує саме діяльність Фонду та його працівника Уповноваженої особи, які виконують владні повноваження, а не діяльність банку — боржника.

ДУМКА!

• у випадку, якщо уповноважена особа фонду та сам Фонд виконує владні повноваження та своєю поведінкою як суб'єкт владних повноважень впливає на обсяг прав та обов`язків фізичних та/або юридичних осіб (наприклад, приймає владні рішення) — це спір, який відноситься до адміністративного судочинства;
• в інших випадках, які пов`язані із тим, що уповноважена особа виступає як орган управління та діє в інтересах банку, при цьому, не виконуючи владних повноважень (наприклад, стягує заборгованість) — це спір, який не відноситься до адмінстративного судочинства, так як не зачіпає публічно — правові відносини.

Такої ж думки, деякі адміністративні суди, які враховують не системний аналіз ВСУ, а вимоги діючого законодавства, зокрема,правова позиція Вищого адміністративного суду України, висловлена, в ухвалі від 12 квітня 2016 року у справі № К/800/21063/15 (К/800/21185-15), де суд касаційної інстанції вказує, що після введення у банку тимчасової адміністрації, а також під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду реалізує свої повноваження, передбачені, зокрема, статтею 38 цього Закону, й діє як суб'єкт публічного права. Крім того, таку позицію підтримують суди, зокрема, в адміністративних справах №826/4445/16, №826/7531/16, №826/7500/16, №826/7104/16 та №826/7042/16.

Більш детально за Посиланням