Геноцид в Україні та європейські банки: як бізнесова байдужість продовжує впливати на перебіг війни в Україні

24 лютого 2022 року, з моменту початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, світ виявився де-факто поставлений перед вибором: визнання права сили на світовій політичній арені як даності епосі ХХ століття або збереження ідентичності українського народу шляхом його всеосяжної підтримки. Півтону зникли, і через 119 днів війни стало ясно, що деякі держави Європи ні те, що не готові йти напролом у боротьбі з російським агресором, але й згодні, як і раніше, продовжувати з ним співпрацювати як ні в чому не бувало. Гроші не пахнуть, звичайно, але зараз вони часто стали пахнути кров'ю та трупною гниллю жертв геноциду в Україні.

photo by Aris Messinis

Втім, набагато страшнішим і неприємнішим виглядає такий факт: світ, і Європа зокрема, вісім років тому без тіні совісті проковтнув першу фазу російсько-української війни, яка розпочалася у 2014 році, з анексією Кримського півострова та війною в Донецьку та Луганську, з подальшим формуванням квазітериторіальних терористичних утворень. Тодішня змова мовчання з боку Євросоюзу — жодного запровадження жорстких санкцій і, тим більше, тотального економічного ембарго — значною мірою стала передумовою продовження агресії Росії щодо України. І, як показав час, навіть повномасштабна війна не стала тим тригером, який міг хоч якось похитнути ліберальний європейський істеблішмент, для якого бізнес дорожчий за життя українських громадян.

Скільки ще потрібно Буч, щоб відбулася реальна ревізія ставлення до Росії та її кривавих грошей?

Photo by Aris Messinis

Скільки ще має бути окуповано українських міст, щоб прийшло розуміння, що не можна зараз бути просто спостерігачем?

Продовжуючи працювати з російським бізнесом, обслуговувати його корпоративні рахунки та рахунки всіх фізичних осіб, продовжуючи купувати нафту і газ у Росії, істотна частина європейського ділового істеблішменту фінансує, чудово це розуміючи, масові вбивства українців, яких вбивають просто тому, що вони – українці.

Як скоро можна буде забути Маріуполь, перетворений на могильник?

Як виявилося, значно простіше. Занадто просто, чесно кажучи. Адже відстань до нього має значення, а життя українців – ні. Особливо якщо розуміти, що життя наших громадян еквівалентно були оцінені дуже і дуже дешево. Порівняно з життям громадян старої Європи.

photo by Aris Messinis

Ukrainian lives matter

У світлі останніх подій на протязі більш ніж трьох місяців стало очевидним і сприйняття України рядом держав виключно як агропромислового придатка, який загалом зобов'язаний, всупереч усьому, і, в першу чергу, збоченій логіці війни прямо з кремля, забезпечити якусь продовольчу стабільність для інших. І, безперечно, нестача українського зерна глобально може легко привести до голоду в країнах третього світу.

Але ціною миру в Україні не має стати здача територій та політика згоди з тим, що бізнес має свої інтереси. На жаль, нині ця усвідомленість тих чи інших компаній є справжнім репутаційним маркером. І якщо хтось воліє відмовчуватися, тишком-нишком вести бізнес з Росією через афілійованих партнерів або навіть не особливо це приховувати, ці компанії несуть таку ж відповідальність за геноцид в Україні, як і російська влада разом зі своєю армією мародерів і ґвалтівників і народом, якого все влаштовує.

Проте війна що у короткостроковій, що у довгостроковій перспективі – під час переходу військового конфлікту до стадії охолодження – може значно відкинути назад Україну як одного з лідера в IT та фінтех сферах. При цьому бренди з ім'ям продовжать і, можливо, посилять власну вагу, а серед них такі відомі фінтех-стартапи як Revolut, Monobank, Riddletag, Lardansoft та інші. Достеменно не зрозуміло, який буде післявоєнний розвиток України, оскільки війна увійшла до стадії в'язких боїв, з посиленням терору на окупованих територіях, висвітлення яких у світових медіа починає віддавати втомою.

Безумовно, багатоетапні санкції щодо держави-агресора покажуть свою ефективність на дальній дистанції, але є чимало нюансів, які необхідно і важливо враховувати тут і зараз. І йдеться, само собою, про банківську систему деяких країн Європи по осі Німеччина – Франція – Італія та країн Балтії, де так чи інакше продовжується, як ні в чому не бувало, співпраця з бізнесом путінської Росії.