Чи буде вдалим «хрестовий похід» з порятунку державного апарату ?

Чи очікує Україну кадровий колапс в органах державної влади? Думаю, не помилюся, якщо скажу, що велика частина українських громадян вважає, що він вже настав. Останнім часом стаж роботи в управлінському апараті для чиновника середньої ланки складає 7-8 місяців. Молодь вже давно стала використовувати держслужбу як кар'єрний трамплін, з якого можна вдало «стартувати» у бізнес чи політику. Чи варто її звинувачувати в цьому, адже що може держава запропонувати молодим, перспективним, висококваліфікованим фахівцям з гарною освітою? Низьку зарплату, відсутність соцгарантій і пільг, найвищий корупційний тиск, призначення взамін на лояльність?

На даний час у більшості країн ЄС, в США, Канаді, Японії, державні службовці мають особливий статус, що передбачає дотримання ними корпоративної етики, лояльності по відношенню до уряду, політичну нейтральність, відмову від страйків. Такий вже це недосяжний еталон для українських реалій? По суті, першопричина такого стану справ в інших державах в існуючій деполітизації та деідеологізації державного апарату. Для України це так само зможе покласти кінець кадровій чехарді при кожній зміні влади.

Як можна змінити ситуацію? Для досягнення цієї мети необхідно законодавчо закріпити ієрархічний поділ праці і повноважень між різними рівнями владної системи і різними органами державного управління, форми і методи рекрутування чиновників державної служби, їх статусу, права та обов'язки. Зробити саме це пріоритетом реформ, а не обмежуватися скороченням чиновницького апарату. Реалізувати ці кроки можливо не тільки прийняттям пакету нових законів, але і неухильним владним контролем за їх виконанням. Горезвісна політична воля, безумовно, в цьому процесі має стати основоположною умовою.

Справедливості заради, слід зазначити, що певні кроки владою в цьому напрямку робляться. Але чи достатні вони? Так, 17 листопада 2011 року Верховною Радою прийнято довгоочікуваний закон «Про державну службу». Це третій з пакету анонсованих раніше законопроектів, що стосуються адміністративної реформи (два перших — «Про центральні органи виконавчої влади» та зміни до Закону «Про Кабінет міністрів України»). Важливо, що головними аспектами цього закону є обмеження політичної діяльності державних службовців (а саме, заборона на членство в політичних партіях та участь у передвиборчій агітації), чітко прописана дисциплінарна відповідальність держслужбовців.

Але найголовніше завдання, яке повинен виконати закон про державну службу — це повномасштабне відділення політики від держслужби. Тільки в разі його практичної реалізації буде забезпечена цивілізована і демократична наступність у владі і державну машину не буде качати з боку в бік при кожній зміні політичних команд.

Однак в Україні й досі практично не виписані процедури адміністрування процесу передачі владних повноважень при зміні влади. У більшості розвинених держав ця процедура чітко зафіксована і дотримується усіма представниками політичної еліти. Наприклад, у Сполучених Штатах Америки близько 7,5 тис. посад у системі федеральної влади  — це політичні посади, які замінюються при приході до влади нового Президента. Але в цілому в США працює 10 млн. держслужбовців, на роботу яких не впливає зміна політичної влади. У цивілізованих країнах вже давно зрозуміли недоторканність принципу: «На роботу професіоналів-чиновників, політика не повинна впливати».

Не менш важливо дати можливість реального доступу до державної служби молодим кадрам. Для цього необхідне забезпечення умов розвитку змагальності та конкурентоспроможності при рівних, нормативно закріплених можливостях службового росту через конкурси, атестації, кваліфікаційні іспити. Причому тільки реальний, а не декларативний конкурсний відбір і просування державних службовців дозволить провести ефективну ротацію державного апарату. Конкурсний відбір може з'явитися тільки коли чиновників, як у більшості країн ЄС, будуть відбирати незалежні в організаційному та фінансовому аспектах конкурсні комісії, сформовані з фахівців з питань державної служби та авторитетні представники громадянського суспільства. Тому законодавчо вкрай необхідно детально регулювати конкурсний відбір на вакантні посади державної служби.

Слід резюмувати, що факт розробки та прийняття Законів спрямованих на реалізацію адмінреформи та реформи держслужби, крок, безумовно, позитивний. Але важливо не забувати, чи вдасться «хрестовий похід» під стягами реформи держслужби, в основному залежить від можливості трансформації в найближчому майбутньому менталітету держслужбовців і впровадження нової управлінської філософії. Зараз склалася відома в минулому ситуація перетворення чиновників у своєрідних «гвинтиків» машини. Але не «гвинтиків» єдиної державної машини в цілому, що працює на благо суспільства, а «гвинтиків» розрізнених апаратів, які лояльні так чи інакше провладній політичній силі. Саме це створює комфортне середовище для розквіту корупції. Чи відбудеться така довгоочікувана трансформація за рік-два? Навряд чи. Для цього потрібна природна зміна еліт, яка за прогнозами більшості аналітиків настане в найближчі 10 років. Коли до влади прийдуть люди з якісно іншим менталітетом, не виховані на принципах радянської епохи, тільки тоді можна буде говорити, що Україна отримає другий шанс.

«Віче»