jurius

7 ноября 2020, 13:17

Монобільшість наблизилась ще на крок до прийняття найпопулістичнішого за останні 7 років бюджету. Легко прогнозувати, що такий безвідповідальний бенкет під час коронакризи потягне за собою ворох інших проблем. Старими-новими жертвами «хотілок» президента і депутатів монобільшості стане, як це завжди було в історії України податкова політика, інтереси малого і середнього бізнесу, який ще нещодавно на словах прагнув захищати В. Зеленський, а також незалежність НБУ, який ще сильніше буде атакуватися президентом і політиками СН, а також потрібними людьми зсередини (Данилишинами-Шапранами), щоб не дай боже хтось хто там залишився тверезим не натякнув на необхідності піднятті ставки «ці соросята, підняттям ставки хочуть послабити нам економічне зростання, по-любому заокеанські запроданці, які проти інтересів народу». Вже зараз бачу «аргументи» прихильників Зеленського на цьому форумі, з якими останні будуть носитися протягом усього наступного року у дописах, пов'язаними з новинами НБУ, особливо там, де будуть цитування Шевченка, Данилишина, і «рекомендації» найрозумнішого у світі президента щодо розпіареної, але такої саме популістичноїпрограми кредитування. «Ну а ви як хотіли, Нацбанк має робити все, щоб виконувався бюджет. Там є цифри, треба щоб вони сходилися». За якість бюджету, ясна річ, ніхто з таких дописувачів перейматися не захоче, хоча по факту, майбутні проблеми закладаються саме зараз і саме зараз треба голосно кричати. Зате потім, як це завжди було, у ролі опудала опиниться НБУ і колективний Сорос, який не дозволяє ковирятися у носі. Такі речі як секвестр бюджету будуть взагалі темою табу, а якщо хтось з зеленофілів ініціює її у мене відбудеться «розрив шаблонів». Нажаль чуда не станеться і, звичайна річ, прийняття такого бюджету прямо суперечитиме лозунгу президента про залучення іноземних інвестицій. Але відповідальними за зрив таких очікувань, ясна річ, будуть назначені інші. В той час як справжній архітектор економічних викликів — В. Зеленський, буде залишатися непогрішимим улюбленцем своєї пастви. https://www.epravda.com.ua/publications/2020/11/6/666988/

6 ноября 2020, 15:08

«Уж сколько раз твердили миру (что судебная реформа важна); но только все не впрок…» Більше тижня суспільний дискурс займають рефлексії, пов’язані з реакцією громадськості на сумнівне рішення КСУ, яке фактично заморожує антикорупційну реформу і провокує Конституційну кризу. Більш сміливі після місцевих виборів прихильники попереднього президента та поріділі ряди прихильників нинішнього ламають списи і критикують один одного у традиційному стилі… «сам дурень», забуваючи, що КСУ – це рушниця, яка рано чи пізно мусила вистрілити. Причому провину за це по факту повинні нести кожна за сторін, хоча і в різному масштабі та з різним ступенем відповідальності. Прихильники президента Зеленського у своєму звичному амплуа не знаходять нічого кращого, ніж усі проблеми свого улюбленця списувати на таємне чи явне лобі Порошенка, який залишається головним злом і демоном, уособленням зла. Не стало виключенням і рішення КСУ. Хоча сам Зеленський проголосив, що – це змова проросійських сил і олігархів – таке змішування усіх «ворогів» до купи не повинно було від початку нікого вводити в оману. Де-факто, проквартальні політики та їх електорат навіть у депутатському поданні членів ОПЗЖ та прихильників Коломойського з «За Майбутнє» побачили інтригу Порошенка, який і тут призначений головним опудалом. Саме він продовжує бути головним «ворогом», який, якимось чином, впливає на рішення суддів. Такий собі марсіанин-рептилоїд, який не дає нормальним людям жити (десь ми це чули) Впливає на рішення суддів, рішення яких ще нещодавно були дуже вигідними В. Зеленському і сумнівні рішення яких він вперто не помічав. Таких дрібниць не помічав і його електорат. В цьому немає нічого дивного, бо прихильники теорії зради будуть бачити її всюди, навіть якщо треба спочатку подивитися в дзеркало і на руки своїх улюбленців. Але хто ж це буде робити? Для прихильників Зеленського на цьому форумі, яких все таки тут ще трохи залишилося я хочу підкреслити лише декілька речей. Якось ними не помічено і залишено поза чертогами свідомості (може і на добре, бо інакше це би був повний розрив шаблонів), що з 15 нині діючих суддів КСУ – 4 проголосували проти скасування кримінальної відповідальності за недостовірне декларування. І з цих осіб – 3 були призначені особисто П. Порошенком за його квотою, а 1 – за квотою ВРУ попереднього скликання. Отже, по факту, треба визнати, що 3/4 суддів, які поповнили склад КСУ за квотою П. Порошенка були проти цього ганебного рішення. Також я бачу мало претензій прихильників Зеленського до фракції, яка майже у повному складі оформила депутатське звернення, що стало причиною нинішньої кризи. Я розумію, що критикувати Медведчука і компанію «нє кошерно», викликає больові почуття в проросійського електорату і є менш вигідним для В. Зеленського, але правило називати речі своїми іменами ще ніхто не відміняв. Крім того, у мене для прихильників Зеленського погані новини, які вони не хотіли чути під час президентських виборів. Відповідальність за популізм, брак ціннісних орієнтирів, відсутність стратегій і пов’язані з ними хаотичні дії все таки існують, тож підміна понять і подальше змішування реальних і віртуальних замовників Конституційної кризи до купи призведе лише до подальших репутаційних втрат «молодого дарованія», від якого з часом вам самим захочеться абстрагуватися (у бік іншої популістичної сили). Звичайна річ, власної відповідальності за обрання президентом людини без поглядів, з розмитими малоросійськими цінностями і браком політичного досвіду ніхто не побачить, але саме такий вибір рано чи пізно стане сумною історією поки що діючого президента. Тож у мене до прихильників Зеленького прохання: забути про те що колись там Порошенко був президентом, забути і про те, що він зараз «строіт козні», а постійно тримати в голові, що 1) Зеленський 1,5 роки при владі, а більше року має «монобільшість», КОЖЕН З ДЕПУТАТІВ якої проходили через його власне схвалення «паручітєльство»; 2) що Зеленський весь цей час мав можливість продовжити судову реформу, а не розпочати руйнувати її. Останній рік є дуже показовим і яскраво демонструє лицемірство нової влади, яка з однієї сторони згортає судову реформу (прихильники тут навіть пару місяців назад мені апелювали «А Зеленський і не обіцяв ніякої судової реформи», що ти таке пишеш), з іншої – мовчить там, де треба було би проявити позицію (скандал, пов’язаний з ОАСК та П. Вовком і страусяча позиція Зеленського), а у випадках, коли вже треба діяти – умиває руки у стилі Понтія Пілата («а нам суди дісталися від Порошенка, тож які до нас претензії»). Від себе додам, що більше року тому колишній заступник голови АП Рябошапко все таки від імені президента В. Зеленського пообіцяв реалізацію судової реформи (див. https://www.president.gov.ua/news/sudova-reforma-ta-yiyi-rezultati-budut-revizovani-zayava-zas-55893 ), тож така обіцянка була, хоча прихильники Зе можуть контраргументувати, що особисто він нічого нікому не обіцяв. Але в такому випадку виявиться, що не дуже пестливі епітети супротивників В. Зеленського все-таки мають реальне підґрунтя, і нині діючий президент у нас дійсно ні за що не відповідає і тим більше за слова своїх підлеглих … бо є дешевим балаболом і популістом… Хоча я і вважаю, що значно більшу відповідальність зараз за цю ситуацію мусить нести нова влада, бо 1,5 роки м’яч на її полі, 1,5 роки вона заплющувала на тліючу проблему, нічого не робила корисного для її розв’язання, спочатку зволікала і заплющувала очі на необхідність судової реформи, а потім почала атакувати які-неякі, кволі, половинчасті реформи попередньої влади і врешті решт вирішила що перетворення у міфічного китайського дракона це найкращий вихід, тож почала використовувати ручні суди в стилі всіх своїх попередників разом взятих. Але прихильники Порошенка не повинні тішити себе думками, що «Ось зараз Зелений осоромиться і влада повернеться до наших рук». Насправді такі думки є такими самими деструктивними, як віртуальні акти екзорцизму прихильників Зеленського до адреси «всесильного Бариги». Так… нинішня криза є також відтермінованим наслідком не надто активного просування судової реформи у період екс-президента, його ілюзій про необхідність ручних судів, через які зараз проходить його наступник і завзятий критик. Кожне рішення або його відсутність мають наслідки: у випадку Порошенка, відбувалася профанація антикорупційної та судової реформи. Якісь половинчасті рішення, які дозволяли відбілити корупційну репутацію України перед зовнішніми партнерами проводилися, але без належного ентузіазму, із сильним зволіканням та протидією – як внутрішнього лобі судової системи і прокуратури, так політиків Блоку Порошенка і Народного фронту, а час від часу, чого гріха таїти – і самого ПОП. Президента, який так і не змінив своєї точки зору, що вольова судова реформа може загрожувати його владі і в разі програшу на виборах може призвести до проблем для його бізнесу у майбутньому. За іронією долі, нереформована судова система і стала однією з найбільших проблем екс-президента, а паралельно з цим для цілої країни. Пам'ять про цю помилку повинна стати важливою саморефлексією для умовних «порохоботів», які повинні постійно враховувати її як віддалену першопричину сьогоднішньої Конституційної кризи, і виховати новий колективний наратив: «НЕОБХІДНА ВОЛЬОВА СУДОВА РЕФОРМА ЯКА БИ ПРИЗВЕЛА ДО НЕЗВОРОТНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ СУДОВОЇ ВЛАДИ ТА ЇЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ». Якщо, звичайно «порохоботи» вважають що мають моральне право критикувати подвійні стандарти своїх опонентів. Насправді, думки про судову реформу повинні об’єднати всіх проєвропейські налаштованих громадян незалежно від поглядів. Її першочерговість прораховувалася задовго до нинішньої кризи і, навіть, Революції гідності. Врешті-решт, вона стала би запобіжником і для всіх інших проведених раніше і очікуваних у майбутньому реформ. Тож, необхідність перезавантаження судів повинна стати головним наративом і для громадян, і для проєвропейських політиків. Тільки прозорий, очищений зсередини і звільнений від корупційного лобі виконавчої влади суд стане найкращим гарантом що подібні кризи не повторяться у майбутньому. Тільки суд, який не стане слухняною маріонеткою кланів і нової радикальної влади, що бажає крові попередників, не буде афішувати надумані справи і штампувати надумані вироки, які, в тому числі, знищують реформаторські здобутки. І тільки такий суд, стане союзником нині діючої влади, якщо вона дійсно прагне реформ і їх втілення в життя. Тож ідея перезавантаження судової влади повинна зараз стати справжнім індикатором підтримки/не підтримки для нинішніх парламентських сил і повинна бути актуалізована громадянським суспільством без очікування, що це раніше повинний зробити Захід, а «ми вже якось потім долучимося». Судова реформа повинна бути ПЕРШОЮ для Зеленського, навіть якщо він цієї реформи не бажає. В свою чергу, ЄС повинна долучити свої голоси до її перезавантаження, навіть якщо кривди, заподіяні нинішнім президентом здаються нестерпними. Бо зараз йде не про любов-нелюбов до «президента-ворога», а майбутнє України, і, до речі, економічне зростання. І так, для «зеленофілів» це прикро чути, але перезавантаження реформи повинно розпочатися не так, як це бачить у черговому популістичному пориві емоцій молодий недосвідчений президент, а у відповідності до Конституції, Законів України, рішень Венеціанської Комісії та міжнародних угод, підписаних Україною. Я сподіваюся, що нинішній скандал при всіх проблемах, які він створює для України, зможе актуалізувати для більшості суб’єктів української політики і громадянського суспільства (ОПЗЖ та партії-проекти Коломойського, а також їх електорат не беремо в розрахунок) формулу – немає майбутнього України без судової реформи. І я доживу до моменту, коли громадяни будуть збиратися на площі міст не лише напередодні загрози нечесних виборів, чи після побиття студентів і прямій загрозі диктатури, а за прикладом румунських громадян – для захисту реформ і незалежних антикорупційних органів влади…

12 августа 2020, 18:11

Як ідейний і послідовний представник п'ятої колони соросят в Україні, не можу не привітати всіх колег по цеху з ювілеєм нашого гуру. Long live George Soros, слава Україні і у зв'язку з не менш актуальним — Жыве Беларусь!

16 июня 2020, 23:26

Вы как раз втягиваетесь в длинную дискуссию ) Да, конечно, у каждого свое представление о «меньшем зле», как по мне ничего нет хуже чем променять пусть не идеального, но сильного президента и государственника, на человека, имеющего ветер в голове с какой стороны не посмотреть, вместо геополитических ориентиров — ценности на уровне Сватов и шуток о Украине-проститутке, вместо пусть не идеальной команды слащавые обещания социального лифта для лохов при явной зависимости от Коломойского. Уже это должно было посеять сомнения у нормального человека, но таких оказалось критически мало. А так конечно, супер классно, что для Вас меньшим злом оказался человек без малейшего опыта, без команды, ну за исключением таких же, как и сам Зе, «простых пареньков» с Квартала, не раз потешающийся над Украиной, реформами и явно тяготеющий к стилю Лукашенко. «Респект вам и уважуха» :) Порошенко конечно не ангел и нет сомнений, что в условиях дикого безвременья 90-х он не нарушал закон как все, но то, как сейчас пытаются наклепать обвинения против него любой ценой, вызывает сочувствие к самому Зеленскому, который начинает копать яму себе самому и очень плохо закончит. Тем более, что в отличие от Порошенко, Зеленский реальный трус. Где был Зеленский в 2013 и 2014 г., когда наиболее адекватная часть населения поддержала Майдан, а потом осудила агрессию России, пошла воевать или хотя бы участвовала в волонтерском движении, собирая любые крохи для солдат. У меня есть вопросы к Порошенко, но у меня есть понимание где он был и чем рисковал. Его поступки вызывают уважение, а поступки Зеленского-комика презрение. Ну что ж, в ваших глазах Порошенко коррупционер и он должен пострадать любой ценой. Что ж, у Зеленского сейчас есть ручные суды, своя прокураторша, т.е. есть все возможности найти серьезные нарушения у ПОП и завести против него серьезные дела, а не заниматься комедией. Вот только все нынешние обвинения против Порошенко попахивают очень плохо и смахивают на не очень качественное шоу. Хотя конечно мы все терпеливые, подождем и главное будем надеяться что посадка Порошенко и сдача страны явному коррупционеру Коломойскому сделает всех счастливыми ) Тот пушок, который есть у Зеленского — найдется не у любого. В этой стране есть богатые люди, которые не имели бизнес в России, защищали и защищают украинские национальные ценности, а не малороссийские. Что касается Порошенко, у него был бизнес в России, но де-факто до 2014 г., а на протяжении всего времени, включая времена Кучмы и Януковича он не скрывал свои прозападные взгляды и евроатлантические симпатии, что было видно даже в 2003 г. Человек с непонятными взглядами это точно не о ПОП, равно как и обвинения в трусости. Поэтому его патриотизм не считаю напускным. Тем более помня позицию Порошенко — члена команды Ющенко в 2003 г., который не раз защищал евроатлантизм перед атакой московской и нашей ватной шушеры, в том числе когда он был один и противостоял большинству, во главе с Погребинским. Помню, также что он продемонстрировал нужную степень мужества в условиях, когда агрессия России вынуждала проводить непростые и волевые решения. Поэтому с ценностями государственника и патриота у Порошенко лично для меня все в порядке (об этих ценностях и идется). А вот Зеленский это такой типичный «аполитичный» мальчик, де-факто не скрывающий своей москвоцентричной визии до 2019 г., а во время выборов умело маскирующий ее под словесный флуд и актерство. Но раз мы уж сравниваем их — Порошенко историческая личность, на фоне которого, Зеленский просто зелёная плесень, хотя и мнит о себе как о большом мальчике с большим пи, но реально он остался шутом. Так что для меня мнимые заросли ПОП не аргумент . Куда более опасна зеленая п лесень, которая сейчас развивается и прямо угрожает стране. Вы пишите нет проблем, у нас 90% таких. Напротив, это проблема. Тот факт что люди, включая Вас зацикливаются на Порошенко, в упор не замечая вызовы, которые каждый день порождает «президент-меньшее зло» это не только проблема страны, но и приговор обществу, готового променять будущее этой страны страны на иллюзию стабильности им. Януковича со всеми вытекающими последствиями.Я тоже вспоминаю, на кого опирался Порошенко, и постоянно вижу, насколько лучше были те лица. Ложкин был точно лучше и Ермака, и Богдана. Климкин, Зеркаль, Дещица — на голову выше тех клоунов, которые при Зеленском говорят о формуле Штайнмайера. Порошенко это не только Шокин, но в разные времена и десант грузинских реформаторов, и Супрун, и Гриневич, и Яресько, и децентрализация Гройсмана.А вот Пашинского можете отдать Юле. На фоне названных мною лидеров реформ, которые пришли к власти во время Порошенко — люди Зеленского вызывают гротескный смех, а их ценности в большинстве случаев соответствуют ценностям люмпена, доминирующего среди Зе-избирателей. Порошенко на выборах выбрал путь на раскол общества и нагнетание вражды? Для меня это не очевидно. Напротив, Порошенко достоин уважения за то, что пропагандировал инструменты, укрепляющие суверенитет Украины. И если большинство украинцев оказались не способны оценить необходимость армии, и в условиях войны укр еплять украинскую идентичность, тем более жалким выглядит народ этой страны. В случае Зеленского, конечно ясно, что ничего подобного не будет, потому что его система ценностей и нежелание называть вещи своими именами полностью соответствует нечистоплотности и анекдотической «мудрости » его электората. О религиозном вопросе вообще непонятно. Я то по наивности считаю, что создание поместной Церкви это не раскол, а напротив историческое решение, укрепляющее суверенитет Украины. И да, проведение этого решения в жизнь вынуждало государство поддержать его и занять четкую позицию и конечно же оскорбляло нежные чувства ватников, презирающих Поместную церковь так же, как и все украинское в этой стране. Если для вас это раскол страны, а для меня нет, значит тут у нас действительно разные ценности. Во всяком случае, я понимаю, что эта поддержка со стороны Порошенко способствовала историческому событию и готов тут снять перед ним шляпу. И даже, скажу больше, как историк. Если бы Порох ничего не сделал и только лишь помог бы принять Томос, то уже бы оставил след в истории. Поэтому для историков будущего он несомненно будет личностью со знаком плюс, а вот Зеленский… Мысль не закрываю, потому что и так все понятно, впрочем я и так сильно расписался, поэтому больше продолжать не буду )

16 июня 2020, 18:18

Вирішив трохи написати про поширену в нашому суспільстві загалом і на даному форумі зокрема манеру полеміки, яка, на мій скромний погляд, є шкідливою і неконструктивною. Спостереження за інтернет баталіями, в тому числі і на Мінфіні (який поважаю за критично високу кількість насправді розумної публіки), показують, що фундаментом для умовиводів більшості опонентів є підтримка або не підтримка ними певної особистості на посаді президента держави в окремих випадках чиновників меншого рангу. Така лояльність до конкретних персон призводить до безграничної підтримки дій нинішнього керманича держави і дивовижної сліпоти, коли ситуація вимагає критики дій «улюбленця» вже у нинішній момент в прихильників В. Зеленського. В свою чергу, прихильники попереднього (попередніх) президентів знаходять безліч виправдань хрестоматійним прикладам зловживань, упущень і профанації реформ, які мали місце в окремих сферах, не маючи сил в собі назвати речі своїми іменами. З’являються, звичайно, і блогери-юзери-власники нікнеймів, які займають зручну позицію відсторонених нігілістів і з гаслами «я не голосував ні за кого» та «мені взагалі байдуже» і «я принципово не ходжу на вибори енну кількість років» позиціонують себе, ледь не в ролі панотців, які перебувають в нірвані відстороненості від політичних процесів в Україні. Неважливо, що і відстороненості і від реального життя…. В такій ситуації погляди ідеологічних опонентів на однакові процеси починають діаметрально відрізнятися в залежності від того чи сидить їх кумир на золотому троні. Хоча, як не дивно у обох таборів є схожі точки дотику, які полягають в критиці тих осіб, які в розумінні патерналістів порушують золотий спокій президента і розхитують під ними золотий трон. Не важливо, що ці особи проводили важливі реформи і змінювали очолювані ними міністерства, установи, галузі. Так, хіба лінивий 4 роки назад не критикував Н. Яресько, причому серед її критиків були як ті, хто критикував її «бо вона була креатурою П. Порошенка», так і ті, хто вважав, що «краще свій Гройсман, який краще зуміє домовлятися з депутатами, бо розуміє наш політикум, а Яресько надто непередбачувана. І взагалі вона надто радикальна і не наша». Або згадаємо А. Абромавічуса, який публічно вивів на публіку неприємні для прихильників П. Порошенка факти політичної корупції і кумовства. Як не згадати що прихильники П. Порошенка не залишили сухої нитки від литовця, який ще нещодавно був для них «чемпіоном реформ». Але й для опонентів експрезидента архітектор реформ в МЕРТ не став «своїм», а залишився іноземцем, який недопустимо багато часу працював в Україні «на користь західного управління українською економікою» та за якого «порушилася співпраця з Росією» або взагалі «посилилося зубожіння». Не подобається Абромавічус, так давайте згадаємо Д. Сакварелідзе, якого вороги Порошенка критикували за те, що він грузин, а також ставленик ворогів Росії і прихильників західного ручного управління. А ось прихильники експрезидента закидали йому, що Сакварелідзе «розхитує човен». Чомусь прихильники Порошенка звертали мало уваги на Шокіна і кричущі факти корупції в Генпрокуратурі і бажанні оточення Порошенка не розслідувати, а зам’яти справу за будь яку ціну. Про корупцію тоді згадували ідеологічні опоненти експрезидента. Але чи була ідея боротьби з корупцією їх життєвими ціннісними орієнтирами? Ситуація доводить що ні. Вибір Зеленського продемонстрував, що електорат «молодої надії» і «ефективного менеджера, який чесно побудував свій комедійний бізнес, а значить має необхідні вміння і навички для посади Президента України» (зараз нікому не стало смішно?  ) може швидко проковтнути аналогічні і мало приємні факти корупції оточення свого молодого гетьмана-царя-куміра, зосередивши всю свою енергію на боротьбі проти ненавистного експрезидента, про що свідчить гаряча підтримка посадки за грати ПОП за будь яку ціну. Неважливо як, знайшовся би привід. Неважливо, чи обвинувачення відповідають здоровому глузду. Неважливо, що закиди до Порошенка при бажанні можна пред’явити будь кому з оточення Зеленського, та й самому «дуже чесному лідеру нації». Неважливо, що жертвою судилища стане і сам Зе- президент у майбутньому. Я звичайно, як скромний громадянин, який намагається всупереч усім політичним вітрам і цунамі зберігати голову, розумію, що електорат зневірившись в реалістичність обіцянок когось почати саджати вже минулою весною, прагне крові. І це, відповідно до візантійських традицій має бути голова попереднього президента. Але тоді, шановні прихильники Зе- президента, повинні чесно визнати, що голосуючи проти Порошенка рік тому, вони не голосували ані за розбудову правової держави, ані за нові обличчя. Тому що, методи діяльності нинішніх силових і судових органів влади це точно не про якісні зміни, а про неосовок у найгірших барвах, це навіть не профанація реформ в цих галузях у період Порошенка, тому що точкові спроби реформ за ненависного Пороха все-таки відбувалися. Це реванш старої системи в повній красі і реванш «старих провірених кадрів». Тому, якщо хтось з вас голосуючи за Зе- мріяв не про повернення «міцних господарників», не про популістичні разові доплати а-ля Юліна тисяча, а все-таки про реформи і якісну модернізацію країни, мусите вже зараз висовувати голови з піску і починати підтримувати хоч трохи тих, хто мав відваги не маючи ілюзій щодо Зеленського і голосував за інших політиків, в тому числі і неприємних вам. Бо в противному випадку ви будете наступними. Як, пам’ятаєте, у одній дуже специфічній країні, після соціалістів прийшла черга на лібералів, а потім на євреїв. Закиди до експрезидента у стилі «він і сам небажанням реформ судів заклав нинішню ситуацію» є дуже слабким аргументом для нічогонероблення. Перші півроку Зеленського при владі повинні бути чітким сигналом для тих небайдужих громадян, які підтримують західний шлях Україну, розбудову демократії, абстрагування від постімперських і неорадянських цінностей поліцейської держави, непотизму, малоросійства, олігархократії, для всіх тих, кому незручно знаходитися в одній упряжці з критиками співпраці зі світовими фінансовими і міжнародними організаціями на користь «свого власного шляху» (читай нічогонероблення і проїдання отриманих кредитів). Ви маєте вже зараз голосно кричати, бо країна стрімко деградує, повертається до цінністих орієнтирів тих часів, які є «старими-добрими» не для вас, а фанатів Януковича та Путіна. Ваше мовчання буде причиною вашої маргіналізації. Тепер пару слів до фанатів Порошенка. Якою би не була прив’язаність до експрезидента, вам треба бути готовими вийти з його орбіти заради пошуку нових лідерів. Причому вашими потенційними союзниками можуть бути лише ті, хто з різних міркувань голосував проти ПОП, в тому числі за Зе. Якби експрезидент читав цей блог, я би запропонував йому щось схоже… те, про що думав ще 4 роки назад, раціонально оцінюючи, що він більше ніколи не зможе виграти президентські вибори. В інтересах України йому треба відійти в бік, поклавши всі сили в «раскрутку» нового кандидата на наступні вибори. Нажаль такі є сумні реалії. Тому я повертаюся до попередніх тез про цінності та партійність. Інтереси України вимагають від більшості українців боротьби зі своїми вадами, однією з яких є егоїстична партійність. Тільки таким чином вдасться повернути шанс, який Україна змарнувала, повіривши популісту. І тільки боротьба за цінності, навіть ціною політичних поступок, дозволить нам об’єднатися вже зараз, протидіючі повзучому реваншу тої політичної еліти, яка з великим завзяттям зупиняє реформи, витісняючи залишки реформаторів. Аналізуючи успіх деяких країн світу в модернізації, зокрема країн Центрально-Східної Європи можна сказати, що кожна з них зробила великий крок саме тому, що їх народи поставили на перше місце цінності, а не партійність. Вибір залишається за нами, оберемо світовий досвід чи «свій шлях»…

18 мая 2020, 00:09

За півтори тижні нас чекає історична і насправді грандіозна подія. Колишній прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко нарешті досягне віку, з якого офіційно може виходити на пенсію. Благо, стажу в неї цілком достатньо. Давайте щиро порадіємо за неї !

25 апреля 2020, 23:48

Добрий вечір всім, друзям та опонентам! Давно не писав і за цей час багато що в країні змінилося. Найвища пора додати свої «5 копійок», власний аналіз побаченого і прорефлексованого. Вибачте за багатобукаф, але оскільки останній раз я писав в листопаді, тож мені можна :) Сподіваюся знайдуться ті, хто осилить написане мною. А якщо ні, то соррі. В будь якому разі я намагався бути вірним своїм традиціям відмежуватися від будь якої партійності, але не цінностям. А вийде чи ні, оцінювати Вам. Отже починаю :) Від початку 2020 р. відбулося багато подій, які істотним чином відкоригували соціально-економічну політику країни і якщо не вплинули, то з часом вплинуть на кожного з нас. Ці події мають як зовнішнє, так і внутрішнє походження і на превеликий жаль більшість з них не викликають позитивних очікувань. Мабуть кожна влада має пройти свій шлях перетворення у дракона. Від першого етапу реформ до контрреформ у кожної з них свій період. Наприкінці 2014 р. більшість українців, на тлі загрози зникнення України були готові «затягнути пояси» заради реформ в країні і цей тренд позначився на гучних призначеннях і започаткуванні реформ в різних сферах життя. Реформаторський запал старої влади вивітрився після звільнення уряду А. Яценюка, а разом з них «закордонного десанту». За старої влади контрреформи стали помітними від весни 2016 р., які проявилися у методичному вичавлювання непотрібних, зайвих, не своїх людей з Генпрокуратури, Національної поліції, гальмуванні судової реформи, антикорупційного суду, створенні штучних перешкод в діяльності антикорупційних органів, провокуванні конфліктів між ними, гальмуванні енергетичних реформ в інтересах групи Фірташа тощо. Але, треба визнати, навіть у найгірші часи президентства П. Порошенка, коли рівень популістичних рішень остаточно перекреслив реформаторські очікування громадянського суспільства, існували державні інститути і цілі міністерства, які очолювалися реформаторами, діяльність яких мала постійну підтримку уряду і президента аж до перемоги В.Зеленського і «СН». Які за інерцією продовжували тренд змінювання країни, незважаючи на рік подвійних виборів і збільшення популістичних очікувань суспільства. Насамперед це НБУ (знімаю шапку перед В. Гонтарєвою та Я. Смолієм), МЕРТ (респект О. Данілюк, О. Маркарова), міністерство юстиції (П. Петренко), міністерство освіти (респект Л. Гриневич), МОЗ (просто шалений респектище У. Супрун), певною мірою добрих слів заслуговує і міністерство транспорту (певною мірою, бо під час війни з В. Балчуном міністр В. Омелян проявив свої ненайкращі якості). Також, незважаючи на негативне ставлення до ряду дій самого екс-прем’єра – В. Гройсмана, не можу не визнати, що саме він був мотором адміністративно-територіальної реформи, з якою новій владі прийдеться рахуватися. Таким чином, дії попередньої влади, хоча й були половинчастими, але були сфери, де реформаторський потенціал зберігався довший час. І на цьому, в принципі можна подякувати, хоча, як це часто буває, завжди хочеться більше. Ось вже минув рік з приходу до влади нового президента, якого підтримали з різних міркувань: як популістичних (наївне очікування закінчення війни після розведення військ і розмов з Путіним, або зменшення комунальних платіжок вже зараз варто Шнобелівської премії), так і об’єктивного невдоволення наростання корупції з боку близького оточення президента П. Порошенка, саботажем ряду реформ і посиленням контрреформаторських ініціатив старої влади (атаки на Супрун, Нефьодова, Гонтареву-Смолія, керівництво Нафтогазу, як відомо, розпочалися задовго до перемоги В. Зеленського). Таким чином, на боці перемоги В. Зеленського і «Слуг народу» в 2020 р. був широкий фронт як соціальних популістів і відвертих русофілів, так зневірених патріотів і лібералів. На жаль вже колишній президент – П. Порошенко проігнорував найрозумніші поради, які давали йому експерти, що він не має шансів виграти вибори, тому повинний зробити ставку на «розкручення» когось з молодих, незап’ятнаних осіб, з «правильними» цінностями. Але не захотів: був занадто жадібним, чи самовпевненим… Зрештою це вже не важливо, хоча з його програшом програла і ціла країна. Це вже було давно, тому «проїхали». Після перших місяців нового року можна зробити невтішні для патріотів і лібералів, що голосували за Зе та «СН» висновки, а також простежити нові, небезпечні і для суспільства, і для країни тренди. Нажаль у мене майже немає сумнівів, що ці тренди будуть домінувати до кінця каденції Зе-президента, і мовчання громадянського суспільства може призвести до наслідків, при яких в 2024 р. ми отримаємо Україну значно слабшу як у економічній так і геополітичній площині: — нова влада, на прихід якої вони так очікували перетворюється у дракона з шаленою швидкістю. Фактично завершення перетворення на дракона відбулося з відправленням у відставку прозахідного та реформаторського уряду О. Гончарука. Отже, якщо цей процес для попередньої влади зайняв майже 1,5 року, то для нової – менше півроку — за останні місяці ми стаємо свідками вже відчутного дрейфу нової влади у бік соціального популізму. Чого варта «Вовіна тисяча». Слід вже зараз констатувати, що нова влада в пориві безвідповідального популізму закладає величезну міну під економічною стабільністю, руйнуючи ті непрості зусилля, які робилися потом і кров’ю починаючи від другого уряду А. Яценюка. Чого варте збільшення розходів в умовах кризи та очікуваного зменшення доходів! — нова влада вичавлює тих, хто щиро повірив у ідеї змін або керувався не партійними, а ціннісними симпатіями, вірячи що реформи цілих державних установ і інститутів можна робити без огляду на особу президента чи правлячу коаліцію при владі. Восени був змушений піти О. Данилюк, у березні – прем’єр О. Гончарук, ряд перспективних міністрів його уряду та генпрокурор Р. Рябошапка. Сьогодні черга дійшла до М. Нефьодова та С. Верланова. Завтра, можемо не сумніватися, дракон вичавить останніх з могікан-реформаторів, які ще працюють при новій владі (наприклад, А. Абромавічуса). Також, можна не сумніватися, нова влада «міцних господарників» з уряду та президента-популіста почне створювати перешкоди діяльності незалежних установ, реформованих від кінця 2014 р., зокрема НБУ, НАК Нафтогазу України (Благо, до призначення їх очільників, руки ексцентричного президента поки що дотягнутися не можуть. Хоча, судячи з риторики, помітної у нещодавно створеному фільмі, він цього дуже бажає). — Нова влада уособлена президентом та членами нового уряду не розуміє сенс терміну «реформи» і за будь якої можливості буде саботувати їх у тому значенні, який ми бачили за останні 5 років у сферах судочинства та правоохоронних органів, але помножений і на інші життєво важливі сфери, в яких, при всій непослідовності минулої влади, все-таки реформи проводилися. З фільму видно, що розуміння президентом Зеленським суті медичної реформи, реформи корпоративного управління це повний «треш», він вважає ці реформи неправильними, а другу — загрозою для свого ручного керування, яке, напевно вважає найкращою формою менеджменту. Про шкоду, реалізованої попередниками банківську реформу наразі президент мовчить, але не полишають сумніви, що незалежні НБУ та НАК йому не надто подобаються. До цих, нових трендів, треба додати старий, який викликає занепокоєння від найперших днів Зе-президента при владі – відсутність чіткого розуміння національних інтересів України. Ця вада В. Зеленського і його зовнішньополітичних радників буде і далі створювати загрозу здачі стратегічних інтересів країни заради маловажливих поступок зі сторони Росії, важливих лише для нестабільного, популістично налаштованого електорату. Тим не менш, навіть незважаючи на вказані тренди, Україна отримала неочікуваного союзника у вигляді світової пандемії COVID-19 і спровокованої нею кризи, які уповільнили, але ні в якому разі не зупинили описані вище негативні тенденції. Так, я не обмовився, в нашій ситуації коронавірус є союзником, який позбавляє владу маневрів і вимушує її відновлювати та посилювати зв’язки з МВФ та іншими міжнародними кредиторами. Наслідки пандемії для української економіки, в найкращому випадку, відкинуть нас на позиції середини 2018 р., отже лише з 2023 р. Україна може досягнути рівня 2019 р. Цей факт у середньостроковій перспективі буде перешкоджати лоббі Коломойського в новій владі і деякою мірою корегувати соціальний популізм президента у бік його зменшення. Зменшення вимушеного, а не викликаного зміною мислення президента. Як бачимо, лоббі Коломойського поспішає, використовуючи нереформовані попередньою владою суди. Останнє рішення Окружного суду та виграш у Печерському суді апеляції братами Суркісами, дивним чином відбулися до другого читання «антиколомойського закону» у ВРУ. Ну що ж, я лише сподіваюся, що необхідність співпраці з МВФ хоч на деякий час поставлять недосвідченого президента і весь його уряд «міцних господарників» у безвихідне становище і змусять йти на відкритий конфлікт з людьми Коломойського у своїх рядах, як і самим олігархом. Як ми всі бачили, іноді політичне життя може створювати дивовижні конфігурації, коли Зеленський, щоб розблокувати земельну реформу та перше читання «антиколомойського закону» був змушений домовлятися з П. Порошенком, партія якого разом з «Голосом» врятували ситуацію. Сподіваюся, центробіжні тенденції поховають монобільшість і синхронне голосування проєвропейської групи «СН» з «ЄС» та «Голосом» перестане когось дивувати. А якщо це станеться, то стане серйозним фактором, який буде зміцнювати прозахідні тренди в Україні і послаблювати впливи групи В.Коломойського, а В. Зеленського змінювати неолукашенківський стиль правління на якийсь більш цивілізований. Чого всім нам і бажаю.