Валентина Лаврененко

12 января 2013, 21:33

Спостерігаючи за баталіями прихильників девальвації та стабільного курсу, виникла думка, що емоційні суперечки, які не припиняються вже тривалий час, частково можна пояснити категоріями неекономічними.  Інколи виникає враження, що ті, хто вважає, що девальвація матиме позитивні наслідки, насамперед, виступають проти збереження існуючої ситуації, згадуючи епізод із відомого фільму — «Не сидите сиднем, делайте хоть что-нибудь!!!» :). Прихильники ж стабільного курсу не вірять в девальваційний ефект як такий, що зможе суттєво щось поміняти.  По суті обидві сторони страждають від відсутності якісних кількісно обрахованих та доступних до широкого загалу сценаріїв розвитку економіки (наприклад, при різних курсах гривні (5,8, 9, …16, 20) та всіх наслідках, що виникнуть при цьому.  У цьому контексті постало питання щодо того, а чи можливе загалом таке обговорення, і хто може готувати такі прогнози. У світовій практиці забезпечення суспільства аналітикою здійснюється аналітично-дослідницькими центрами, які отримали назву «фабрики думки». «Фабрики думки» (Think Tanks) — це  експертно-аналітичні структури, своєрідною «продукцією» яких є прикладна експертиза, дослідження, різноманітна аналітика. Їх відрізняють стратегічне цілепокладання, тобто орієнтація на «роботу» саме зі стратегічними рішеннями, як правило, політичного, економічного, суспільного характеру. Історично фабрики думки існують вже близько сотні років, їх народження пов’язується, зокрема, із особистістю Ендрю Карнегі, який, продавши у 1901 р. власну сталеливарну компанію та виручивши 250 млн. дол., всю свою енергію та капітали вклав у благодійницькі проекти, розповсюдження ідей етики та миру. Заснований ним у 1910 році Фонд «Внесок Карнегі у міжнародний мир» (Carnegie Endowment for International Peace) функціонує дотепер. Становлення фабрик думки, зокрема у США, охопило такі етапи:  виникнення (1910-1920), панування військової тематики досліджень (1930 – 1940), футурологічні та екологічні дослідження (1950-1960), дослідження на користь ліберально-консервативних реформ (1970-1980), дослідження на користь захисту суспільних інтересів (1980-1990). У сучасному світі нараховується близько 5,5 тис. організацій, які позиціонують себе як «фабрики думки». З них приблизно 2 тис. знаходяться у США. На сьогодні саме у цій країні фабрики думки є найбільш розвинутими та відіграють найпомітнішу роль у публічній політиці. Згідно першого всесвітнього рейтингу фабрик думки (Think Tanks  Index), складеного Університетом Пенсильванії у 2009 р., у десятку кращих дослідницьких центрів увійшли такі всесвітньо відомі організації як Інститут Брукінгса (Brookings Institution), Фонд Карнегі за Міжнародний Мир (Carnegie Endowment for International Peace), Корпорація RAND (RAND Corporation), Фонд «Насліддя» (Heritage Foundation),  Інститут Катона (Cato Institute), Інститут Гувера (Hoover Institution) (всі – США). Фабрики думки, з одного боку, забезпечують аналітикою політиків, еліту, лобістів, а з іншого – являють собою окрему групу інтересів і фактично відстоюють необхідність фінансування досліджень  в певних сферах з високим рівнем невизначеності. Упродовж ХХ ст., фабрики думки перетворилися від організацій конкретних вузькогрупових інтересів до структур, що працюють в інтересах суспільства в цілому. Автори склали рейтинг на основі 20 критеріїв, найважливішими з яких, зокрема, були експертна база та якісний склад співробітників, ступінь взаємозалежності між дослідженнями, що проводяться, та конкретним впливом на суспільство або політичну еліту, академічна репутація, доступ до персоналій, що ухвалюють рішення на високих рівнях. Слід відмітити, що у 25 кращих аналітичних центрів Східної Європи увійшли дві компанії з України: Міжнародний Центр Перспективних досліджень (№ 3) та Центр Разумкова (№ 25) Зрозуміло, що всі організації, що увійшли до загального списку, створені і існують у різних умовах. Деякі з них мають вузьку спеціалізацію, наприклад, здійснюють свою діяльність лише у сфері екології чи безпеки, інші охоплюють доволі широкий спектр питань – від політики й економіки – до соціальної сфери та охорони здоров’я. Такі структури мають бюджет від 500 тис. до 50 млн. дол., кількість штатних працівників – від 10 до 50 осіб, кількість аналітичних звітів – від 10 до 80. Успішність бізнес-моделі фабрик думки пояснюється тим, що для здійснення ефективної державної політики  необхідна наявність великої кількості проаналізованих експертами альтернатив стратегічних рішень. Вибір їх має здійснюватися з урахуванням консолідованого суспільного ставлення до поточної ситуації та перспектив її зміни.  Відповідно основна цінність функціонування фабрик думки полягає у тому, що вони створюють нову категорію – експертне знання, яке базується на «готовності бачити світ у процесі змін». Шукаючи матеріал про фабрики думки,  важко було позбавитися відчуття, яке можна висловити виразом «нам так не жити». І, розуміючи, що «за плечима» відомих фабрик думки вже близько сотні років існування, напрацьований аналітичний інструментарій, традиції фінансування, у сучасному світі швидкість змін не дозволяє довго «розкручуватися». А з іншого боку -  може повинні існувати запити з боку суспільства на якісне експертне знання? А експертне знання, в свою чергу, буде працювати на розвиток економіки…

4 декабря 2012, 09:31

В Україні активно обговорюються доцільність та економічні наслідки можливої девальвації національної валюти. З точки зору здорового глузду, навряд чи можна очікувати сильного зростання курсу долара. Ймовірніше за все, девальвація, якщо буде мати місце, не перевищить 9 грн, але психологічно сприйнятний та начебто закладений у різних владних розрахунках курс знаходиться на відмітці у 8,4-8,5 грн. за долар. Тим не менше, багато хто називають навіть цей рівень «шоковою терапією» для економіки України. Очевидно, таке сприйняття має місце після 3-х років відносної незмінності курсу долару...:) У контексті аналізу українських реформ згадалося інтерв’ю з Лєшеком Бальцеровичем — ідеологом економічних реформ у Польщі початку 90-х років, які як раз і називали шоковою терапією, опубліковане у квітні 2012 р. на РБК-Україна.   http://www.rbc.ua/rus/interview/show/leshek-baltserovich-ya-opasayus-chto-k-evro-2012-v-ukraine-10042012100900   У цьому інтерв'ю журналісти українським Бальцеровичем назвали Бориса Колєснікова:) начебто за аналогічний реформаторський потенціал :). Але, повертаючись до шокової терапії, слід зазначити, що в Україні, на жаль, за всі роки незалежності та при всіх урядах залишилося невирішеним основне питання, що саме й створило значною мІрою ефект шоку для населення пострадянських країн Східної і Центральної Європи.Це перехід на ринкові ціни у житлово-комунальному господарстві і значною мірою пов'язана з цим реформа субсидіювання. І це лише одна з дійсно болючих системних проблем, яка так або інакше потребує радикального розв'язання в Україні. І яка так і не знаходить варіантів рішень, політичної волі, державної і громадської свідомості вже більше 20 років. Спостерігаючи за ротаціями урядовців, важко позбатися враження, що більшість з них йдуть на високі державні посади, прекрасно розуміючи тимчасовість свого перебування на них. І звільняються з цих посад з великою і щирою радістю, особливо, коли мотивують цей факт переходом до парламенту, де вони начебто «зроблять набагато більше»...:) З іншого боку суспільство якось й не вимагає професіоналізму влади, потроху пристосувавшись до існуючого економічного укладу, інколи резонансно обговорюючі якісь окремі заходи. То чи є шанс в українських економічних реформ коли-небудь бути успішними? :)

22 ноября 2012, 15:38

Обговорення «валютної» тематики упродовж останніх тижнів актуалізувало питання щодо того, куди валюта витрачається, чи потрібна вона нам взагалі, як її продавати, чи мусить влада оподатковувати ці операції.  Відповіді на ці питання частково може дати реальний аналіз того, як насправді живуть українці. І щодо цього думки сильно різняться. З одного боку, на тлі погіршення макроекономічної ситуації, відсутності структурних реформ, низьких офіційних розмірів зарплат і пенсій, прийняття низки суперечливих законів, зокрема Податкового кодексу, якось немає підстав констатувати позитивні зміни. З іншого боку, в країні збільшується кількість дорогих авто, продовжують з’являтися нові торгівельно-розважальні центри, де повно відвідувачів… Певний інтерес у цьому зв’язку може представляти дослідження туристичних пріоритетів наших співвітчизників, їх динаміки і супутніх показників. Зокрема, мова йде про те, що відпочинок за кордоном є однією з причин купівлі валюти. Відповідно, можна спробувати оцінити ці обсяги. Такий аналіз можливий на підставі даних, що їх оприлюднює Держкомстат із посиланням на Адміністрацію Держприкордонслужби. Нижче наведено дані щодо кількості громадян України, які виїжджали за кордон. Кількість осіб, що виїжджали за кордон, млн. Тип поїздки 2006 2007 2008 2009 2010 2011   Приватна поїздка 14,6 14,7 12,8 13,1 15,0 17,3 Організований туризм 1,5 1,9 1,8 1,4 1,3 1,6 Службова поїздка 0,8 0,8 0,9 0,8 0,9 0,9 Загалом, можна сказати, що «показники по туризму» відновилися ще у 2010 р., якщо порівнювати з докризовим 2007 р. Звертає на себе увагу, що більше 87 % поїздок оформлено як приватні. Щодо країн, то за результатами 2011 року, 50,1% цих потоків припадало на наших найближчих сусідів- партнерів по СНД  (Росію – 28,8%; Молдову- 12,7%, Білорусь- 8,7%). Але щоб виявити вплив туристичної складової на валютний ринок, важливішим є кількість українців, що їдуть до місць традиційного відпочинку і, відповідно, традиційного витрачання грошей :). З цією метою всі поїздки було проаналізовано таким чином. Поїздки до країн СНД не враховувалися. Також не враховувалися службові поїздки. З решти було виділено три основні групи. По-перше, традиційний й «масовий відпочинок» (Турція, Єгипет, Туніс, Чорногорія, Болгарія). По-друге, відносно дорожчий відпочинок (Європа, дорожчий пляжний відпочинок, США тощо — 18 країн). По-третє, виїзди до країн, які традиційно використовувалися нашими заробітчанами та їх родичами для отримання віз та перетину кордонів (Польща, Німеччина, Угорщина, Словаччина, Румунія) — «візові поїздки» (включаючи відносно недорогі екскурсійні тури) Динаміку щодо виїзду за цими напрямами показано нижче. Звертає на себе увагу загальна кількість поїздок. Вже у 2009 році відновився рівень 2007. А у 2011р. досягнуто найбільших показників за період. У цьому ж році суттєво зросли подорожі у «дорогі» країни (на 46%). Розподіл поїздок за метою подорожі, тис. осіб   2006 2007 2008 2009 2010 2011 «Візові» поїздки 6862 6572 4253 5315 6703 7894 Дорогий відпочинок 560 616 805 615 696 1018 Масовий відпочинок 564 751 955 734 849 970 І останній крок – спроба підрахунку можливих обсягів валюти, яка необхідна для обслуговування цих потоків. Зрозуміло, що точні цифри тут використати неможливо, тому для цілей аналізу зроблено такі припущення. У країнах масового туризму витрачається 300 дол. на особу, у країнах «дорожчого» відпочинку  - 800 дол., для візових поїздок – 200 дол. За цими розрахунками виходить, що обсяги валюти, що необхідні для обслуговування українського туризму, складають від 1,2 до 1,8 млрд. дол. щорічно. В розрахунку на 1 особу населення на рік виходить приблизно 42 дол. Ця величина являє собою скоріше мінімальний поріг, оскільки не враховує поїздки до країн СНД, шопінг, у тому числі й під час службових відряджень :).  Але слід зауважити, що це розраховані можливі обсяги придбання саме готівкової валюти (без врахування вартості турів та інших супутніх витрат, що, як правило, здійснюється у гривнях).

23 октября 2012, 19:58

У черговий раз з'явилася інформація про наявність проблем із розмитненням товарів. Насамперед мова йде про спроби завищити митну вартість товарів при їх ввезенні в Україну для збільшення надходжень до бюджету. Ці проблеми вже стали типовими для багатьох імпортерів, проте цього разу це сталося вже після прийнятого і розрекламованого Митного кодексу. І в черговий раз підтвердилася практика «ручного» управління зовнішньоекономічними операціями. Хоча перед виборами цього цілком можна було очікувати. Але, на жаль, є й економічне підгрунтя для подібних фактів. Митні платежі формують значні надходження до бюджету. На 2012 рік їх частка за планом мала становити 37,5%. Імпорт в Україну постійно зростає. В 2011 р. офіційний імпорт склав 82,6 млрд. дол. Для порівняння у 2002 — 17 млрд. Хоча, за офіційними даними, найбільшої величини він досягнув у 2008 р. — 85,5 мрлд. Зростає також і від'ємне сальдо торгівельного балансу. Коли внутрішне виробництво майже не розвивається, уряд стає заручником (і ситуативно, і стратегічно) вигідності збільшення імпорту, адже це стає джерелом ресурсів (як легальних, так і нелегальних). Інший момент, який пов'язаний і з грошима, і з обсягами — це реальна величина імпорту в Україну, включаючи ввезення за «сірими» і «чорними» схемами. При наявності декларативних намірів і показових подій, боротьба з контрабандою в країні не містить повномасштабних і системних змін. Але те, що в даному випадку є проблемою, може стати її вирішенням. Це зокрема стосується створення і запуску «повноформатної» електронної митниці та налагодження обміну інформацією з державами-партнерами, що дозволить автоматично звіряти митні документи з даними країни-контрагента. У такому випадку є шанс перекрити більшість принаймні «сірих» схем. Але в якому випадку цей шанс буде більшим — при входженні України до Зони вільної торгівлі, чи до Митного союзу, і загалом, чи буде цей шанс реалізованим, залежить, на жаль, від осіб, які мислять читирирічними категоріями.  А для просування та реалізації системних зрушень, вочевидь, необхідний більший час.

28 августа 2012, 18:12

Національний банк з 31 серпня спростив переміщення готівкової валюти фізичними особами нерезидентами та юридичними особами. Сутність змін, в основному, полягає у тому, що від зазначеного часу суб'єкти цих операцій можуть ввозити суми, що перевищують 10 тис. євро лише на підставі письмового декларування. Довідка про попереднє зняття коштів з банківських рахунків не потрібна. Вивезти з України фізичні особи -нерезиденти можуть відповідно не більше, ніж задекларували при ввезенні. Юридичні особи — лише на підставі декларації. У суспільстві пролунали думки, що це робиться для спрощення ввезення «чорного «налу», отриманого нелегальними способами». Більше того, з огляду на період введення, зміни ув’язали з виборами. Інша популярна думка – гроші ввозитимуться для того, щоб скористатися відносно високими депозитними ставками, які наразі  є в Україні.   З метою спроби розібратися в наслідках запропонованих змін, в першу чергу, хотілося б засумніватися, чи настільки важливими є ці зміни для фінансування виборчих процесів. Ті ж самі фізичні особи- нерезиденти можуть ввезти будь-яку суму на платіжних картках. Отже, питання саме в готівковій формі. Але готівка все одно декларується, і при бажанні прослідкувати за її рухом, це можна зробити ( як для фізичних, так і для юридичних осіб). Вірити в те, що нелегально отримані доходи нерезидентами складуть якусь важливу частку фінансування виборів Україні (а ще і згадавши рівень розвитку операцій з офшорними зонами), означає, м’яко кажучи, завищувати значущість цих виборів. Тим більше, що ставлення до них в усьому світі в цілому сформовано. Щодо високих ставок на депозитах, то слід згадати, що закон попиту і пропозиції ніхто не відміняв. Відповідно, якщо внаслідок цих змін  українські банки відчують приріст депозитів походженням з інших країн, то це лише на користь фінансовій системі. І в подальшому можлива корекція ставок у бік зниження. І, незважаючи на те, що ми часто хочемо бачити інтригу там, де її нема, а також звикли шукати подвійні мотиви в діях регуляторів, в даному випадку маємо доволі послідовні  зусилля у напрямі зниження готівкових розрахунків. Крім того, можна сподіватися, що це певною мірою простимулює надходження валютних ресурсів з-за меж України. Крім можливого стабілізаційного впливу на курс гривні , слід визнати, що такими заходами Україна створює умови для ввезення грошей в країну, витрачання їх тут, розміщення на депозитах тощо.

20 августа 2012, 16:55

Курсові коливання, що протягом останніх місяців обговорюється в контексті майбутніх виборів, насправді слід аналізувати з позиції більш виваженого урахування специфіки економіки України, а також вже наявного історичного досвіду. Макроекономічні чинники, що традиційно впливають на номінальний курс гривні, є або доволі прогнозованими (наприклад, зовнішньоторгівельне й платіжне сальдо) або відносно фіксованими. Останнє стосується того, що реальна купівельна спроможність гривні є низькою, і вже тривалий час курс національної валюти, м'яко кажучи, переважно відображає ілюзії стабільності. Зараз ми маємо «бівалютну» економіку, де значна частина обігу ( у першу чергу тіньового) обслуговується доларом. Заощадження поза межами банківського сектору також переважно знаходяться в іноземній валюті. Попри негативні наслідки, цей факт більше утримує гривню, ніж її девальвує. То який вплив мають на  курс гривні вибори?  Звичайно, завжди є психологічна складова, яка змушує населення в очікуванні змін створювати ілюзії власної безпеки, зокрема запасатися валютою. Хоча, відверто кажучи, підстав для цього у вигляді додаткових доходів чи заощаджень у населення особливо й не з'явилося. Відповідно, панічні настрої більше є предметом розмов, аніж серйозним чинником впливу. Чи існує кореляція в історичному ракурсі між виборами і зміною валютних курсів? Прямої — немає. Всі суттєві політичні трансформації десятиріччя — Помаранчева революція, останні президентські і парламентські вибори — залишали курс валют без змін. Інша справа, що в інтервалах між цими подіями курс все ж таки мінявся  і, на жаль, не завжди це відбувалося коректно з ринкової точки зору. Небезпідставними виглядають і думки про те, значні обсяги валюти надійдуть в Україну у передвиборчий період з офшорів. Реалії української економіки змушують оцінювати цей факт в макроекономічному плані як позитивний. За цих умов вплив безпосередньо факту виборів на курс гривні є перебільшеним. Ймовірні валютні коливання базуються на більш специфічних і не таких «прямолінійних» чинниках.

14 августа 2012, 17:44

Додана вартість, як відомо, є однією з базових економічних категорій, хоча і не такою популярною, як, наприклад, прибуток, виручка або, скажімо, рентабельність. Згідно базових економічних знань, додана вартість характеризує внесок певної операції або бізнесу у створення нової цінності. Ця цінність, в основному, вимірюється прибутком, який виникає при цьому, та нарахованій заробітній платі учасникам відповідної операції або бізнес-діяльності. Таким чином ринок визначає, що саме і кому він готовий профінансувати. Цінність, що створюється, є основою розвитку та інновацій, тобто нових прогресивних способів розв'язання певних проблем у будь-якій сфері. Саме як «здатність створювати стійку додану вартість» визначають інновації представники McKinsey Global Institute — відомого на весь світ дослідницького підрозділу консультаційної компанії McKinsey — бренду № 1 в області стратегічного управління. Відповідно, щоб розвиватися, необхідно створювати додану вартість, створювати певну цінність.  Ймовірно, всі погодяться з тим, що одне з головних призначень фондового ринку — бути інфраструктурою для ринків капіталу, з одного боку, створюючи умови для заробітків інвесторам, в тому числі й населенню, а з іншого — аккумулюючи фінансові та інвестиційні ресурси. І цей ринок в Україні упродовж майже 20 років не може запропонувати економіці цінність. Можливо тому, що не має у сукупності всіх своїх складових (регулятори, учасники, держава, інвестори...) намірів реалізувати інновації, тобто запропонувати ефективні способи вирішення певних проблем. Всі дискусії на цю тему, як правило, є ситуативними навколо окремих рішень чи пошуків певних інтересів… Але, можливо, проблема криється не у відсутності 1001 нормативного документу, чи у чомусь ще формальному, а у тому, що країна стратегічно не готова визнати безперспективність існуючих моделей розвитку, у тому числі й на фінансових ринках

9 августа 2012, 17:06

Традиційною в Україні вже є ситуація, коли маючи за душею грішки, їх «власник» намагається для відвернення уваги переводити стрілки на інших. Подібна ситуація ось тривалий час лихоманить фінансовий ринок. Так, в останні місяці доволі сильно зросли девальваційні очікування. Цю ситуацію можна було б оцінювати як традиційну перед виборами, якби коливання валютних курсів і, в цілому, підвищений попит на валюту не мали б спекулятивної складової. Остання, як відомо, є деструктивним чинником для фінансів та економіки. Традиційно учасниками і, навіть ініціаторами, цих явищ є найчастіше крупні банки. Населення починає нервувати і викупати валюту вже після того, як побачить стійку тенденцію до зростання валютних курсів. Учасники ринку стверждують, що, наприклад, у червні, коли сталося найбільше зростання курсу долару , декілька банків переважно з іноземним капіталом, почали різко підвищувати котирування, не здійснюючи при цьому жодних операцій по заявлених курсах. В результаті підвищений ажіотажний попит на валюту змушує неадекватно знижувати валютні резерви, потім — виходити на міжнародні ринки запозичень – щоб їх відновити. Очевидно, що боротися з валютними спекуляціями на фоні уповільнення темпів розвитку економіки можна шляхом обмеження банківської ліквідності. Тим більше, що в умовах заборони банківського кредитування у валюті для фізичних осіб, валюта власне банкам, по суті, й не особливо потрібна. А тому якось не хочеться жаліти крупні банки, що скаржаться на обмеження ліквідності.

9 августа 2012, 10:48

В Україні існує ситуація, коли всіма визнається існування значного тіньового сектору економіки, який, за окремими оцінками, перевищує офіційний. Цей тіньовий сектор доволі послідовно розвивався упродовж останніх 20 років. В числі наслідків цього явища — підтримка корупції, розквіт ухилення від сплати податків, низький рівень пенсійного і медичного забезпечення,  а також звичка громадян існувати в умовах прийняття цього факту. Значною мірою тіньова економіка стимулюється високим рівнем готівкових розрахунків (75-80%). Коли вносяться пропозиції щодо введення будь-яких обмежень на готівкові платежі, то здебільшого обговорення спрямовується в бік оцінки, наскільки це підтримає банківський і фінансовий сектори. І це дійсно станеться при грамотному впровадженні таких обмежень. Але є ще один позитивний прояв цього заходу. Це один із варіантів боротьби з корупцією за рахунок більшого контролю за рухом грошей. Розглянемо на гіпотетичному прикладі, як би міг спрацювати такий механізм. При цьому припустимо, що в країні буде розроблена програма поступового обмеження готівкових розрахунків. Наприклад, упродовж п'яти років поріг здійснення готівкових операцій знижується. Як варіант — через 5 років розрахунки на суму більше однієї тис. доларів в еквіваленті — лише безготівкові. Тобто, щоб сплатити за щось, гроші мають знаходитися на картці. Покупець має їх туди покласти напередодні або просто не тримати гроші у готівці. У такому випадку на державному рівні виникне можливість створення контролю за реальними доходами і реальними витратами, їх співставлення й створення потужного механізму аналізу походження доходів. Зрозуміло, що торкнеться це, у першу чергу, тих, хто має доволі високі доходи й, відповідно, високі витрати, і не зовсім прозорі джерела їх надходжень. Тобто маємо прямий зв'язок між рівнем доходів і чутливістю до будь-яких заходів щодо обмеження готівкових розрахунків. Іншими словами, хвилюватися мають ті, кого це дійсно зачепить.Тому такі обмеженння не можуть створити труднощів для рядових громадян і середнього класу, включаючи й бізнес, який має певні обороти в країні.