Чим суди з росіянами небезпечні для Сенс Банку та України

Чому Альфу пізно націоналізували

Про націоналізацію Альфа-Банку заговорили першого ж дня повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Тоді Нацбанк негайно відкликав ліцензії у двох російських «дочок» і поставив їх на ліквідацію — Міжнародний резервний банк (належав Сбербанку росії) та Промінвестбанк (Зовнішекономбанк рф). Багато хто очікував на аналогічні рішення щодо Альфи, яку пізніше перейменували на Сенс Банк, із акціонерами з країни-агресора, оформленими через європейський ABH Holdings S.A., — хоча вони представляли приватний капітал, а не державний.

Проте, українська влада не наважилася на зупинку роботи Альфи, яка на момент вторгнення обслуговувала 2,7 млн вкладників-фізосіб, майже 90 тис. фізосіб-підприємців та понад 55 тис. юридичних осіб.

Адже, у разі закриття банку, було б завдано сильного удару по його бізнес-клієнтам (їх вклади не гарантуються державою), і владі довелося б терміново шукати кошти на виплати вкладникам-фізичним особам через Фонд гарантування вкладів фізосіб (ФГВФО). Держава відразу на час воєнного стану (+3 місяці після) гарантувала всі депозити населення у вітчизняних банках на 100% сум.

В Альфа-Банку тоді лежало 50,2 млрд грн приватних вкладників (на 1 грудня 2023 року, за інформацією НБУ, вже 47,3 млрд грн) — це 7,8% від усіх депозитів у 68 українських банках, які діяли на той момент. Ця фінустанова посідала друге місце на депозитному ринку після державного Приватбанку (23,4 млн вкладників із 240 млрд грн заощаджень).

Фонд гарантування вкладів фізосіб ані тоді, ані зараз не міг дозволити собі виплати вкладникам Альфа/Сенс Банку. На початку великої війни обсяг фінансових ресурсів ФГВФО становив лише 18,2 млрд грн та не покривав і половини депозитної маси Альфи.

У разі закриття банку, Фонду знадобилися б величезні та екстрені вливання. Довелося б брати або новий кредит у Нацбанку, який він уже залучав під час банкопаду 2014−2017 років, або фінансування від Міністерства фінансів — це все нові величезні борги для ФГВФО, з якими він тільки нещодавно розрахувався: напередодні великої війни виплатив міністерству та НБУ близько 90 млрд грн.

Уряд вільних коштів на порятунок Фонду не мав ніколи, а отже, довелося б знову вирішувати проблему традиційним способом — через додаткову емісію гривні, нові випуски держоблігацій. А це завжди загрожує новим витком інфляції та додатковим тиском на курс гривні, чого і без ФГВФО вистачає.

До кінця листопада 2023 року фінансові ресурси ФГВФО зросли з 18,2 млрд грн до 28,4 млрд грн. Із ними він міг собі дозволити хіба що виплати вкладникам швидко закритих російських МРБ та Промінвестбанку, які вважалися прийнятними, — 1,2 млрд грн та 3,4 млн грн відповідно.

Читайте також: Націоналізація Сенс Банку: що це змінить для фінансової системи та вкладників

Відповідь української влади та арбітраж

Відразу після 24 лютого 2022 року Нацбанк зміг зробити лише одне — усунути російських акціонерів від управління Альфа-Банком, щоб ті не влаштували виведення капіталу та швидко не знекровили структуру.

Вже 2 березня права голосу акціонера позбавили Михайла Фрідмана (32,9% акцій) та Петра Авена (12,4% акцій), 21 березня — Германа Хана (20,97% акцій) та Олексія Кузмічова (16,3%). А пізніше — 15 квітня — Андрія Косогова (40,96% акцій), коли заповзятливі колеги почали переписувати на нього свої акції. Кожен із перелічених осіб мав російський паспорт, що відображено у звітності НБУ, а у деяких — ще по одному-двом іншим громадянствам (Ізраїль, Латвія, Кіпр).

Окрім перелічених осіб, серед акціонерів Альфа-Банку на 1 січня 2022 року також була присутня італійська банківська група UniCredit S.p.A. та The Mark Foundation for Cancer Research (Фонд, що займається дослідженням ракових захворювань). У інформації Нацбанку уточнювалося, що вони володіють банком через ABH Holdings S.A. із Люксембургу.

Хоча фінансисти розуміли безвихідну ситуацію влади з Альфа-Банком, проте, не припиняли шушукатися на тему «вплив ворога на ринок». А ще — намагалися переманити бізнес та приватних вкладників до себе на обслуговування під цим соусом. Нацбанк же намагався заспокоїти громадськість обіцянками майбутньої націоналізації Альфи. На початку великої війни це обговорювалося, здебільшого, негласно, але вже у 2023 році нацбанківці у відкритих інтерв'ю ЗМІ визнавали, що держава забере банк.

Проте, націоналізацію сильно затягували. А на цьому фоні регулярно з'являлися публічні заяви від відстороненого російського акціонера Михайла Фрідмана про те, що він готовий передати до України $1 млрд, за який хоче зберегти контроль над українським Альфа-Банком.

Розповсюджувалося безліч чуток про те, що наша влада всерйоз розглядає цю пропозицію, що негативно сприймалося суспільством у воєнний час. Перша реальна надія на націоналізацію з'явилася восени 2022 року, коли у Верховній Раді було зареєстровано спеціальний законопроєкт (№ 8069). Він стосувався не лише Альфи персонально, а всіх системних банків, а заходу держави чекали у жовтні, максимум — на початку грудня.

Але до грудня банк лише перейменували з Альфи на Сенс, і ці прогнози не справдилися. Ба більше, влада наполягла на ухваленні другого законопроєкту (№ 9107−1), на чому, за чутками, наполягло нове керівництво Нацбанку: Кирила Шевченка у кріслі голови НБУ змінив Андрій Пишний, який привів до головного банку країни багато нових членів команди. Така державна бюрократія багатьох дратувала і нагнітала обстановку, але, зрештою, Рада ухвалила два закони, і Президент підписав обидва:

• № 2643-IX від 6 жовтня 2022 року: «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей виведення з ринку системно важливого банку в умовах військового стану»;
• № 3111-IX від 29 травня 2023 року: «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури виведення з ринку банку в умовах воєнного стану».

Націоналізація Сенс Банку відбулася 21 липня 2023 року, але судового спору наша країна уникнути не змогла. 4 січня 2024 року компанія ABH Holdings S.A. (ABHH), контрольована ексвласниками української Альфи, заявила про подачу проти України 29 грудня 2023 року «запиту на арбітаж та позовної заяви» до Міжнародного центру з вирішення інвестиційних спорів (International Center for Settlement of Investment) Disputes, ICSID).

Вимагають від України відшкодування, щонайменше, $1 млрд, наполягаючи на порушенні договору між Бельгійсько-Люксембурзьким економічним союзом та урядом України про взаємне залучення та захист інвестицій. Нашу владу звинувачують у дискримінації та експропріації, а також натякають на порушення прав не лише вищеперерахованих великих акціонерів, а й двох міноритаріїв — UniCredit Bank та The Mark Foundation for Cancer Research.

«Поєднуючи методи корпоративного рейдерства та військової спекуляції, українська влада незаконно відібрала банк у його законних власників, бенефіціарів та акціонерів, включаючи UniCredit Bank та The Mark Foundation for Cancer Research», — йдеться в офіційній заяві ABH Holdings S.A.

У міжнародному праві не заборонений сам факт націоналізації/експропріації. Але все має відбуватися без дискримінації і, що ще важливіше, — з виплатою швидкої та ринкової компенсації за вилучений актив, на чому, напевно, наполягатимуть позивачі під час суперечки.

«Якщо вилучення активу відбувається з порушенням закону, дискримінаційно чи без виплати компенсації — це порушення міжнародного права. Поки що єдиний вплив війни в Україні — заморожування поточних інвестиційних суперечок, але ми очікуємо, що у 2024 році такі суперечки відновлюватимуться. Перший шок війни минув, органи влади працюють», — роз'яснив «Мінфіну» старший юрист практики міжнародного вирішення спорів та арбітражу Arzinger Володимир Наконечний.

Читайте також: Сенс Банк уже державний: що буде з ним та його клієнтами далі

Хто розглядає спір

ICSID — не класичний суд, це центр для розгляду спорів між урядами та іноземними інвесторами. Він заснований у 1966 році, входить до групи Світового банку та знаходиться у Вашингтоні (США). Справи там розглядаються на основі міжнародного публічного права.

У центрі 158 держав-членів та ще 7 країн без ратифікацій угод. Україна є повноправним членом ICSID із липня 2000 року. рф вступила до організації ще у червні 1992 року, проте, досі не ратифікувала угоду з нею, як Беліз, Гвінея-Бісау, Намібія та інші.

Згідно з останнім звітом, у 2023 році ICSID розглянув 329 справ, завершив 68 розглядів та зареєстрував 45 нових спорів. Більшість із Центральної Америки та країн Карибського басейну (22%), а також зі Східної Європи та Центральної Азії. Найчастіше нові позови стосувалися нафтогазового сектора та гірничодобувної промисловості (27% загальної кількості), а також енергетики (15%). Фінансовий сектор лише на третьому місці (11%).

У січні 2024 року, окрім заяви щодо України, до центру встиг надійти ще один запит щодо фінансового спору на $3 млрд від швейцарського криптокредитора Nexo AG проти уряду Болгарії через його розслідування (його називають «політично мотивованим»), яке, на думку компанії, не дозволило їй провести IPO у США. А також заява від іспанської InfraRed Infrastructure RAM GP проти уряду Колумбії у транспортній справі, пов'язаній із будівництвом шосе.

Подання запиту ABH Holdings S.A. щодо української справи до ICSID підтверджується інформацією у його реєстрі. Матеріали справи там поки що не публікуються, але повідомляється, що 11 січня 2024 року генеральний секретар організації зареєстрував заяву про порушення арбітражного розгляду, а офіційними позивачами виступили двоє громадян Великобританії — Олександр Єн та Байджу Васані.

Це цікавий момент, який допомогло роз'яснити Міністерство юстиції України — саме воно буде відповідачем у суперечці з ABH Holdings S.A., що нам підтвердили в уряді.

Читайте також: Навіщо держава «колекціонує» банки і що з ними зробить після війни

Маніпуляції позивачів та відповідь Мін'юсту України

У відповідь на запит «Мінфіну» заступник міністра юстиції Ірина Мудра пояснила, що компанія ABH Holdings S.A. позов проти України ще не подала, попри її офіційну заяву з цього приводу. Внесено лише запит, його й зареєстрували в ICSID 11 січня, як видно на офіційному сайті вище.

«Звертаємо увагу, що наразі було подано та зареєстровано саме запит на арбітраж, а не позов, який буде поданий пізніше, відповідно до процесуального графіку та правил 30 Арбітражних правил», — підкреслила Мудра.

Процедури у Міжнародного центру з вирішення інвестиційних суперечок не такі затягнуті, як у багатьох міжнародних судах, але є моменти, які можуть зайняти понад півроку. Тож ми, навряд чи, побачимо швидкий розгляд справи по суті.

Ірина Мудра пояснила, що арбітраж ICSID створюється у найкоротші терміни після реєстрації заяви, відповідно до ст. 37 Конвенції цієї організації (Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами) — протягом 45 днів із моменту реєстрації, якщо сторони не повідомляють генсекретарю про досягнення домовленості. Арбітраж може складатися з одного або трьох арбітрів: по одному призначає кожна зі сторін та одного (стане головою арбітражу) — за погодженням сторін.

Якщо арбітри не були погоджені за 90 днів, то голова Адміністративної ради ICSID призначає арбітрів сам. При цьому призначені особи не можуть бути громадянами країн, які беруть участь у суперечці. Після цього трибунал має 60 днів або інший, узгоджений сторонами, термін для проведення першого засідання. А домовленості сторін після такого засідання можуть бути зафіксовані ще протягом 15 днів.

Ірина Мудра запевнила «Мінфін», що фахівці її міністерства вже досліджують запит на арбітраж та опрацьовують стратегію захисту. До цієї роботи долучатиметься міжвідомча робоча група, що складається з представників:

• Міністерства юстиції;
• Міністерства закордонних справ;
• Національного банку;
• Служби безпеки України;
• АТ «Сенс Банк»;
• Міністерства економіки.

Ірина Мудра повідомила «Мінфіну», що запит на арбітраж ABH Holdings S.A. містить 119 пунктів, із яких ключовий — 117-й. Вимоги позивача зводяться до наступного:​

1. Визнати, що Україна порушила Угоду щодо інвестицій позивача.

2. Компенсувати позивачу всі збитки та втрати, яких він зазнав, що може бути визначено кількісно в ході цього провадження. Проте, очікується, що така компенсація становитиме, щонайменше, $1 млрд.

3. Компенсувати всі витрати, пов'язані з цим виробництвом, у тому числі витрати на адвокатів.

4. Присудити нарахування складних відсотків на суму компенсації, які нараховуватимуться за період до та після винесення арбітражного рішення до дати його повного та остаточного виконання Україною.

5. Застосування інших засобів правового захисту, які арбітражний суд вважатиме доречними за цих обставин.

«Звертаємо увагу, що у пункті 108 запиту на арбітраж позивач зазначає, що, на його думку, розмір завданих йому збитків становить не менше 1 мільярда доларів і стверджує, що „має право на повне відшкодування збитків: і збитки, які він зазнав, включаючи повну компенсацію за втрачену вигоду, заподіяну його інвестиціям, а також повне відшкодування будь-яких збитків, які можуть бути заявлені третіми особами проти ABH Holdings S.A.“, прямо чи опосередковано пов'язані з заявленою ним нібито експропріацією Сенс Банку. Крім того, він вимагає відшкодування моральної шкоди у будь-якому розмірі, який підлягає кількісній оцінці», — пояснила Мудра.

Як позивачі обґрунтують моральні збитки, отримані громадянами країни, яка напала на Україну і щодня вбиває наших громадян, поки що важко уявити. Так само як і те, що арбітраж офіційно визнає жертвами представників країни-агресора.

«Сам текст пресрелізу ABH Holdings написано у стилі популістських гасел про „справедливість“. Очевидно, що саме цивілізоване визначення поняття „справедливість“ передбачає заборону на присутність в Україні бізнесу, пов'язаного з країною-агресором», — вважає директор аналітичного департаменту інвестиційної компанії Eavex Capital Дмитро Чурін.

Чого немає у запиті ABH Holdings S.A. — це вимоги щодо повернення українського банку до їхньої власності. Це підтвердили у Міністерстві юстиції. Очевидно, колишні власники розуміють, що в цьому випадку НБУ в короткий термін позбавить Сенс банківської ліцензії і поставить його на ліквідацію, як того вимагає українське законодавство щодо країни-терориста та його громадян. Особливо тих, хто потрапив під санкції нашої Ради Нацбезпеки та оборони, а також під міжнародні обмеження.

Читайте також: Як будувалась фінансова незалежність: про що згадують банкіри під запис і без

Звідки взявся мільярд Фрідмана

Важливе питання — звідки виникла вимога ABH Holdings S.A. щодо компенсації, щонайменше, $1 млрд. Не півмільярда, ні два, а один. Поки що його можна пояснити лише гучними пропозиціями Михайла Фрідмана дати Україні мільярд доларів в обмін на збереження Альфа-Банку у власності. Фрідману не дозволили вкласти в Україну $1 млрд, і він вирішив його відібрати. Інші об'єктивні причини знайти складно.

Націоналізований Сенс Банк має 30-річну історію: створювався у березні 1993 року у формі ТОВ і тоді називався Комерційним банком сприяння споживачам «Віто», але вже через два роки був реорганізований у Київінвестбанк. «Альфа-Банком Україна» він став у січні 2001 року.

Публікація Нацбанком реальних власників розпочалася з квітня 2014 року, і тоді 100% власником банку була ABH Ukraine Limited, якою володіла ABH Holdings S.A. з Люксембургу, а безпосередніми господарями вказувалася вищезгадана четвірка — Михайло Фрідман, Герман Хан, Петро Авен, Олексій Кузмічов. Андрій Косогов приєднався до них згодом.

Структура спочатку налаштовувалась на обслуговування населення, і намагалася тягатися з Приватбанком та банком «Аваль» (ще до його придбання австрійською групою Raiffeisen Bank International). А потім — також зацікавилася малим та середнім бізнесом, ФОПами. Альфа-Банк вирізнявся високою технологічністю та лояльним підходом до підприємців, непогано заробляв перед великою війною.

Проте, статутний капітал Альфа-Банку (вкладення акціонерів) не змінювався з 2019 року. У жовтні того року було завершено злиття Альфи з Укрсоцбанком, внаслідок чого капітал структури зріс із 12,2 млрд грн до 28,7 млрд грн, і після цього вже не змінювався. Якщо на той момент перерахувати 28,7 млрд грн у долар, навіть за офіційним курсом Нацбанку на перший день великої війни (24 лютого 2022 року), розв'язаною країною його колишніх власників, то буде менше мільярда доларів — лише $980 млн.

Поточний прибуток Альфа-Банку на 1 березня 2022 року становив 699 млн грн, але акціонери не змогли б його вивести, навіть якби захотіли — в Україні, що воює, діє заборона на виведення дивідендів.

Але найголовніше — навіть не це, а те, що 28,7 млрд грн капіталу Альфи сильно рідшають через його проблеми — насамперед, через формування резервів під проблемні кредити, розмір яких сильно зріс. Відразу після нападу рф на Україну, на 1 березня 2022 року, власний капітал Альфа-Банку (статутний «мінус» резерви, переоцінки тощо) становив 13,3 млрд грн, а вже на 1 грудня 2023-го — 11,8 млрд грн. За офіційним курсом НБУ на цю дату (36,4 грн/$), це лише $324 млн — надто далеко до мільярда. Це зрозуміло з публічної звітності і буде легко доведено в ході спору.

НБУ ж, напевно, знає про фінансовий стан, рухи капіталу Сенсу ще більше — до і після його націоналізації. Можна не мати сумнівів, що нацбанківці у міжвідомчій робочій групі нададуть юристам потрібні аргументи. У ході останнього стрес-тестування у 2023 році Нацбанк заявляв про те, що 5 банків потребували додаткового капіталу, і це видно у його фінальному звіті.

Сенс Банк увійшов до цієї п'ятірки разом із Укрексімбанком, МТБ Банком, Правекс-Банком та Укргазбанком. За підсумком, регулятор підтвердив, що Сенс (разом із Укргазбанком) збільшили свої капітали до необхідного рівня. Але і з оприлюдненої інформації видно, що йому можуть бути потрібні додаткові капіталізації в майбутньому, якщо він продовжить серйозно нарощувати розмір своїх активів.

Українська влада після націоналізації не збільшувала капітал Сенс Банку, не витрачала на нього бюджетні кошти. Навряд чи захоче це робити й у майбутньому. Якщо капіталізація і буде, то, найімовірніше, відбуватиметься за рахунок прибутку банку. Хоча цілком можливо, що цим питанням займатиметься вже не уряд (Міністерство фінансів), а нові власники Сенсу.

Читайте також: На які банки частіше скаржаться клієнти і чому фінансистам це іноді йде на користь

Як продадуть Сенс Банк і що з ним буде

У Кабміні не приховують бажання продати Сенс Банк. Це укладається у зобов'язання України перед МВФ щодо скорочення державної частки в банківському секторі з 60% до 25%.

«У держави є стратегія зменшення банківського сектора, присутності та своєї участі. Ми маємо зацікавленість іноземних інвесторів у двох державних банках. Це Укргазбанк та Сенс Банк, і ми активно готуємо їх до продажу. Ці сигнали ми отримали наприкінці минулого року, починаючи з осені.

Скажу більше, ці потенційні інвестори нас підганяють… Паралельно, ці банки готуються всередині, і я досить позитивно налаштований, хочеться цього року продати ці два банки", — нещодавно розповів виданню «Економічна правда» заступник міністра фінансів Юрій Драганчук.

До Укргазбанку ще з 2019 року придивляється Міжнародна фінансова корпорація (International Finance Corporation, IFC), яка входить до групи Світового банку, і ще у січні 2021 року наше Міністерство фінансів підписало з IFC договір про входження до капіталу Укргазу — передбачався обмін кредитних €30 млн на 20% акцій. Імена претендентів на Сенс поки що не називаються.

У самому ж банку говорять про стабільну роботу, і запевняють, що міжнародний арбітраж не впливає на його діяльність.

«Банк працює у звичайному режимі та абсолютно нормально обслуговує клієнтів. Сам факт ініціювання арбітражного провадження ніяк не може вплинути на роботу банку чи надання послуг», — наголосила пресслужба Сенс Банку в коментарі «Мінфіну».

Колеги підтверджують стабільність Сенсу, хоча не відкидають нальоту негативу, який може виникати через міжнародний розгляд.

«Сьогодні Сенс Банк є платоспроможною фінансовою установою з гарною технологічною базою, обсяг її капіталу становить близько 11,8 млрд грн. Безумовно, судові позови, судові процеси не сприяють продажу будь-яких державних активів, зокрема, банків.

Тому це, звісно, матиме негативний відбиток. На мій погляд, зменшувати частку держави у банківському секторі варто, але не під час війни. Наприклад, ціна такого активу, як держбанк, буде кращою після завершення бойових дій. Війна — не найкращі умови для продажу державних банків", — прокоментував нам ситуацію президент Асоціації українських банків Андрій Дубас.

Деякі намагалися проводити паралелі між позовами Сенс Банку та низкою судів у справі про націоналізацію Приватбанку у 2016 році. Однак, від цього швидко відмовилися.

«Претензії колишніх власників лежать у площині компенсації, а не повернення банку. Ймовірно, це важлива відмінність від кейсу Приватбанку, де були спроби повернути, власне, банк. Тому на роботу Сенс Банку позови не вплинуть, він залишатиметься державним ще деякий час, попри позови», — пояснив фінансовий аналітик групи ICU Михайло Демків.

Водночас, експерти припускають, що позов зможе створювати банку проблеми з виходом на зовнішній кредитний ринок після війни.

«Загалом, негативного впливу на репутацію Сенс Банку не буде. По суті, він не є стороною спору. Але доки спір не буде вирішено остаточно, існує ймовірність, що банк буде обмежений у доступі до фінансування від іноземних банків та фінансових інститутів, таких як консорціумне кредитування (syndicated loan), коли і якщо вікно для такого фінансування відчиниться», — пояснив «Мінфіну» керуючий партнер українського офісу міжнародної юридичної фірми Wolf Theiss Тарас Думіч.

Андрій Дубас вважає, що оптимально проводити приватизацію Сенс Банку у форматі аукціону. А як приклад, наводить успішний продаж «Криворіжсталі» у 2005 році: стартова ціна тоді була близько $2 млрд, а підсумкова — склала $4,8 млрд.

«Цікавитися покупкою можуть як міжнародні фінансові групи, які бачать перспективу у відновленні України, так і приватний акціонер із підтвердженими джерелами доходів, — у тому числі український. Але знову ж таки, під час війни складно говорити про купівлю-продаж таких великих державних активів, до яких можна віднести Сенс Банк. Після нашої перемоги в інвесторів, насамперед, іноземних, однозначно буде великий інтерес інвестувати в Україну, і не тільки в банківський сектор», — упевнений Дубас.

Аналогічна думка й у інших експертів.

«Справді, судові суперечки щодо „юридичної чистоти“ процесу націоналізації можуть затримати потенційний продаж Сенс Банку. Хоча поки що складно уявити швидкий продаж в умовах поточного воєнного стану. В ідеальному сценарії вона має пройти у формі аукціону, але специфіка фінансового сектора вимагає ретельнішого підходу до потенційної угоди, тому коло інвесторів поки що виглядає дуже обмежено. Важко уявити прихід нових гравців на банківський ринок України», — сказав «Мінфіну» Дмитро Чурін.

Читайте також: Рейтинг стійкості: monobank та націоналізований Сенс вриваються до першої десятки

Ризики для уряду та нові суди

Багато експертів припускають, що ексвласники з рф розгортають міжнародний позов саме для того, щоб створити уряду проблеми з продажем Сенсу.

«Так, фактор спору з попереднім акціонером Сенс Банку враховуватиметься кожним потенційним інвестором банку, і негативно позначатиметься як на ціні за можливої приватизації, так і навіть на самому рішенні про те, купувати банк чи ні. Важливо усвідомити, що можливий продаж банку новому акціонеру не позбавить український уряд ризиків, пов'язаних із позовом ABH Holdings S.A. Ба більше, не варто виключати, що, з психологічного погляду, продаж банку може полегшити можливі „моральні муки“ для арбітражного трибуналу у прийнятті рішення про задоволення, ймовірно, часткового позову щодо відшкодування збитків, пов'язаних із націоналізацією», — спрогнозував Тарас Думич.

Юристи кажуть, що витрати держави на позов можуть стартувати з $3−5 млн і досягти $10 млн.

«Найдорожчим» у таких процесах є етап підготовки письмових позицій на початку справи, який вимагає опрацювання величезної кількості матеріалів, та етап усних слухань, яким завершується розгляд справи", — розповів Володимир Наконечний.

Теоретично, Україна може згодом повернути, принаймні, частину сплачених сум, якщо виграє справу. Адже найчастіше судові витрати оплачує сторона, що програла.

Найближчим часом очікується проведення тендеру на закупівлю Мін'юстом юридичних послуг. Тарас Думич вважає, що влада залучатиме для позову як провідні фірми зі США та Великобританії, так і українські юркомпанії, які можуть виконувати роль субпідрядників.

«Процес у міжнародному арбітражі триватиме не менше трьох років, а може тривати і до 5−7 років, якщо арбітраж розділить справу на декілька стадій, і винесе декілька „часткових“ рішень (рішення про встановлення відповідальності за порушення, визначення розміру шкоди тощо)», — вважає партнер засновника і керуючий партнер Arzinger Тимур Бондарєв.

Тарас Думич виділив три ключові ризики для українського уряду:

1. Зміна законодавства з прицілом на націоналізацію Сенс Банку, оскільки попереднє законодавство, яке вже передбачало можливість націоналізації, не включало підстав для націоналізації саме Сенсу.
2. Передача акціонерного контролю Сенс Банку уповноваженій особі, яку погодив НБУ. В результаті, акціонери Сенсу не здійснювали контроль над структурою. Це може підвісити позицію уряду України щодо негативних наслідків чи ризиків, які були б пов'язані з тим, що попереднім акціонером залишався ABH Holdings S.A.
3. Нацбанк не погоджував продаж Сенс Банку новим акціонерам, які навіть володіли банком у країнах Євросоюзу. Таким чином, ABH Holdings S.A. може отримати можливість стверджувати, що ненадання такого дозволу мало на меті завдати фінансових збитків попередньому акціонеру.

Додатковий ризик — це подання колишніми акціонерами Сенс Банку декількох позовів, причому до різних судів. Такий сценарій наразі не виключається. Також допускається, що нові позови надійдуть не від ABH Holdings S.A., а від UniCredit Bank або The Mark Foundation for Cancer Research.

У тому ж UniCredit Bank неофіційно зазначають, що не планують позиватися до України, однак, відмовляються публічно пообіцяти не подавати позовів. Керівник відділу маркетингу та комунікацій у Центральній та Східній Європі UniCredit Вікторія Блажева у коментарі «Мінфіну» лише зазначила, що UniCredit не має частки в Сенс Банку, і послалася на відповідний звіт своєї структури.

«У листопаді 2021 року UniCredit S.p.A. виконала свій опціон на продаж, право на розпорядження всією своєю часткою в ABH Holdings S.A., що дорівнює 9,9% статутного капіталу компанії, відповідно до чинної угоди акціонерів. Пакет було придбано у 2016 році в рамках продажу українського банку (Укрсоцбанку). Закриття угоди, спочатку очікуване в першому півріччі 2022 року, буде завершено якнайшвидше, відповідно до чинних законів та правил.

Балансова вартість пакету відповідає євроеквіваленту ціни опціону у 325 мільйонів доларів. Ціна оферти буде частково компенсована сумою зобов'язання щодо гарантії, наданої UniCredit S.p.A. в рамках продажу Укрсоцбанку, суму відповідальності вже повністю покрито конкретними положеннями", — відповіла нам Вікторія Блажева.