Виталий Шапран

17 марта 2025, 10:09

Поки «демократичні» підлабузники поливають Дональда Фредовича брудом та розмірковують, яке звання йому присвоїли в КДБ, Світу потроху почала відкриватись жорстка стратегія Трампа по відношенню до рф. На минулому тижні котировки нафти марки brent пробили черговий мінімум – 70 доларів за барель і продовжують знижуватись, це взагалі мінімум з серпня 2021 року. Слідом за маркою brent з помітним дисконтом падають і ціни на російську urals, офіційна котировка ще тримається на рівні 65 доларів, але в окремих портах російську нафту вже продають нижче 60 доларів. Без будь-якої герметизації цінової стелі G-7 ціна на urals покотилась вниз. Цій тенденції сприяли ряд заходів: 1. Прелюдія до торговельної війни, яку влаштував президент Трамп між США та Канадою, Мексикою, КНР та ЄС. Такі інформаційні потрясіння дуже погано відображаються на прогнозах ділової активності в Світовій економіці. На ризики торговельних війн нафта реагує зниженням, золото – зростанням. Якщо темпи зростання ВВП КНР уповільняться до 1%, то ціни на нафту впадуть нижче за 60 доларів за барель, а поставки російського газу в КНР скоротяться. 2. Міненерго США заявило про плани створення нафтового стабілізаційного фонду в сумі 20 млрд доларів США. Цей фонд стабілізує статистику запасів нафти в США, яка є другим по значущості фактором впливу на ціни нафти на Світових ринках. По суті, це цікава відповідь про-московським аналітикам, які стверджують, що зниження цін на нафту в Світі буде невигідним США. На період низьких цін купувати нафту на внутрішньому ринку США може нафтовий спецфонд. 3. Міненерго США знизило прогнозну ціну нафти на 2025 рік, а Міжнародне енергетичне агентство зменшило прогнози споживання нафти у 2025 році на 73000 барелів на добу і вказало на падіння доходів рф від експорту нафти на 16% у лютому цього року. 4. 14 березня стало відомо, що США не продовжили дію ліцензії General License 8 (GL8) на розрахунки за енергоносії для російських банків (Сбербанк, ВТБ, ВЕБ.РФ, Альфа-банк, Совкомбанк, банк «Зеніт», банк «Санкт-Петербург», а також Національний кліринговий центр і ЦБР). Вloomberg вже встигло назвати це «тихими санкціями» проти рф. Цей крок створить незручності для Туреччині, Угорщини, Словаччини та іншим реципієнтів газу з рф по газопроводу «Турецький потік». Вважаю, що прийняте рішення не є остаточним, і США можуть змінити свою позицію на прохання Туреччини. Втім, цей крок є важливим для тиску на Кремль. 5. Минулого тижня офіційними планами зі Світом поділилась Саудівська Аравія, яка пообіцяла знизити ціни на нафту для Європи та Азії. В той самий час, ОПЕК+ прозвітувала про видобуток нафти більше запланованого серед країн-членів ОПЕК. 6. Врешті-решт, 15 березня президент Трамп офіційно оголосив про початок жорсткої військової операції проти хуситів, які були головним подразником цін на нафту в близько-східному регіоні через своє піратство. Єменських хуситів неодноразово ловили на співпраці з рф, у другій половині 2024 року росіян впіймали на передачі хуситам супутникових знімків. Певна двозначність ситуації ще залишається. Трамп підтримує дружню риторику по відношенню до Кремля, на ринку з’являються чутки то про відновлення Північного потоку, то про плани співпраці США з Газпромом. Втім, автори цих матеріалів так і не уточнюють, хто буде реципієнтом блакитного палива по Північному потоку, якщо Німеччина вже висловилась проти. Так само не уточнюють, які американці вели переговори з Газпромом, і чи не було серед них лижних інструкторів. Очевидно, що Кремль почали спонукати до поступок і до завершення війни. Російський Мінфін вже зізнався, що в перших числах березня вони витратили 2 трлн рублів, які позичили в першому кварталі через ОФП (ОФЗ). Резерви у Кремля закінчуються, і перспектива росіян контрабандою продавати нафту urals, та ще і на фоні падіння енергетичного попиту з боку КНР, відкриває перед командою Трампа фінішну пряму для тиску на країну-агресора. Більше того, я не згодний з тим, що зараз путін гальмує мирну угоду заради продовження війни. Економічний бік дій з боку США показує, що він намагається торгуватись і вичікує, чи дійсно активні дії США на нафтовому ринку призведуть до негативних наслідків та закриття більшості шпаринок для рф. Віталій Шапран

12 марта 2025, 03:47

Аналітики, оглядачі, журналісти та навіть політичні еліти багатьох країн зараз намагаються розгадати причини небувалої активності новообраного президента США. Ті, кому набридло ламати голову над ребусами нової адміністрації Білого дому (БД), вже встигли оголосити Трампа божевільним, або навіть агентом КДБ, чи просто дезінформовано особою. Між тим, в роботі нової адміністрації БД абсолютно точно переважають економічні мотиви, які за собою тягнуть певні політичні наслідки. Вплив парадоксу Тріффіна В 1960 році американський вчений бельгійського походження Роберт Тріффін (1911-1993) зробив спостереження, яке виявилось певною мірою пророцтвом. Якщо країна є емітентом резервної валюти, то попит на цю резервну валюту з боку інших центральних банків призводить до постійної переоцінки такої валюти. Курс резервної валюти утворюється не в результаті міжнародної торгівлі, а частково під впливом бажання іноземних центральних банків мати таку валюту в своїх резервах. При довгостроковому спостереженні виявилось, що країна, яка випускає цю резервну валюту, відносно постійно буде мати дефіцит платіжного балансу. В свою чергу, хронічний дефіцит платіжного балансу на фоні переоціненого долару призводить до деградації експортних галузей економіки США та до зростання залежності від імпорту. Деградацію експортних галузей США могли б і пережити, зокрема за рахунок лідерства в технологічному прогресі, але є одне серозне укладення – це зниження частки ВВП США в глобальному ВВП. З 1960 по 2012 рр. частка ВВП США в глобальному ВВП знизилась з 40% до 21%, а потім підросла до 26% у 2023 році ( див. графік ). В тому то і біда, що частка ВВП США в світовому ВВП падає, а попит на «резервні долари» з боку центральних банків залишається високим. Зараз цей попит оцінюють на рівні 7 трлн доларів, що становить приблизно третину грошового агрегату М2. Зміна цього попиту може як суттєво укріпити долар, так і послабити його. Інші наслідки панування долара США на світовій арені є трагічними для структурних показників економіки США. Так, США мають хронічний дефіцит торгового балансу, який у 2006 році досяг 5,91% ВВП. Частка працівників, яка зайнята в промисловості, від загального обсягу трудових ресурсів країни опустилась з 1960 по 2023 рр. з 33,68% до 9,67%. Залежність США від імпорту при складних відносинах з КНР несла в собі технічну небезпеку. Можна привести купу прикладів скандалів з китайськими чіпами, виробником телефонів Huwei, чи навіть з китайськими портовими кранами, які, як виявилось, містили в собі приховане шпигунське обладнання. Тож роль США як емітента №1 світової резервної валюти на фоні зростання економік країн Азії, Африки, Латинської Америки та Європи виявилась несумісною з роллю лідера індустріального світу. Потрібно або відмовлятись від долара як світової резервної валюти і втрачати всі переваги від цієї ролі, або вигадувати якісь компенсатори, щоб «одною дупою усидіти на двох стільцях». Адміністрація Трампа вирішила поборотись за те, щоб одночасно залишатись і емітентом резервної валюти №1, і повернути собі лідерство в промисловості. Отже, перейдемо до розгляду переліку інструментів, які є зараз в розпорядженні Білого дому щоб переломити ситуацію: утримати на лідерських позиціях долар і одночасно повернути роль промислового лідера. Інструменти зміни економічної політики Якщо оцінювати успішність США в довгостроковій перспективі, то не мають значення ані інфляція, ані безробіття, ані навіть темпи зростання ВВП. Для США в перспективі 10-15 років важливою є частка ВВП у світовому ВВП. Це один з ключових показників, за яким і будуть звіряти ефективність економічної політики Трампа та тих, хто буде після нього. Загальний сценарій, яким вже рухається Трамп, – це скорочення витрат і зростання доходів від торгових тарифів, потім зниження податків для бізнесу в США і економічне зростання, що підштовхне до зниження кредитних ставок. Втім, з урахуванням парадоксу Тріффіна, цей простий план виявляється вже не таким і простим, оскільки він торкнеться геополітики США і оборонної стратегії. А. Торгові тарифи Трамп ще до інавгурації анонсував торгові війни з найближчими сусідами і КНР. Китайцям він взагалі обіцяв мито в 60%, поки що зупинились на 10%. Аналітики, які неглибоко вникали в питання торгових війн США, вказують на безперспективність цієї стратегії. Втім перспективи тут є, і вони значні. За спостереженнями моїх колег з США, зростання мита на 20% додає інфляції в США 1% і змушує ФРС підняти ставку на 1-1,5 процентних пункти. Також поетапне введення тарифів на конкурентних ринках, наприклад таких як ринок авто, може спонукати іноземних виробників не підвищувати ціни в США, а витрати на збільшене мито брати на себе. Ринок США за обсягами є дуже великим, і тому багатьма виробниками сценарії виходу з цього ринку не розглядаються, а зменшення продажів є небажаним. Якщо зростання митних тарифів у США країна-експортер буде намагатись компенсувати ослабленням своєї національної валюти до долару США, то надмірна девальвація призведе до відтоку капіталу з цієї країни і до зменшення іноземних інвестицій. Це спостереження є реальним ризиком для КНР. Саме через названі причини торгові війни за участі США будуть дуже популярними найближчим часом. Самі по собі торгові конфлікти дуже небезпечні для країн з малою і відкритою економікою, які залежні від експорту 1-2 груп товарів до США. Постійне смикання торгових тарифів, то їх введення, то призупинення є тактикою для спонукання торгових партнерів до переговорів та промацування слабких торгових позицій. В США реальне митне навантаження було невисоке, воно оцінювалось десь на рівні 3%, в ЄС – 5%, в КНР – 10%. В. Зниження податків Без зниження податків в США не буде фіскального стимулу для економічного зростання, а тому не вдасться збити кредитні ставки. Центральним питанням в зниженні податків є пошук компенсаторів для такого зниження. З того, що відбувається в США, мова вже йде про: Скорочення оборонних витрат. Бюджет Пентагону на наступні 5 років можуть урізати на 30-40%. Скорочення витрат на державний апарат, який в США досить роздутий і часто можна знайти дублювання функцій. Скорочення міжнародної допомоги, наприклад, USAID. Зниження витрат на державний апарат могло б призвести до безробіття та навіть негативно вплинути на економічне зростання. Саме для цього Трампу знадобилась активна боротьба з нелегальними мігрантами. Витискаючи мігрантів, він звільняє потенційні робочі місця для чиновників, яких очікує звільнення. С. Валютний курс Введення митних тарифів буде спонукати девальвацію валют країн-торгівельних партнерів США. Втім, девальвація не є універсальними ліками для всіх країн, які експортують свої товари до США. Наприклад, у випадку з КНР девальвація може спонукати відтік капіталу або зменшення прямих іноземних інвестицій. Проблемною девальвація є і для євро-зони, оскільки валюта в них єдина, але торгові інтереси країн Європи – різні. В принципі, за перші 50 днів Трампа ми вже побачили, що долар поступився своїми позиціями євро та іншим валютам. На старті торговельних війн США зацікавлені в слабкому доларі, оскільки це допоможе їм компенсувати інфляційні ризики в майбутньому та створює певний плацдарм для маневру. D. Податок Позцара Повертаючись до парадоксу Тріффіна, зазначимо, що коли США за глобальний функціонал долара платять свою ціну зменшенням ролі в глобальній промисловості, то тут виникає цікава комерційна складова. Федеральний резерв бореться з інфляцією підвищенням ставок. Слабка промисловість США та маніпуляції з курсом національних валют країн-торгівельних партнерів США створюють інфляційний тиск, через який ФРС також має підвищувати ставки. Різниця в ставках, наприклад, між США та Європою призводить до укріплення долара США. Розглянемо поточні ставки по урядовим облігаціям різних країн: США – 4,24% ЕС – 3,3% Канада – 2,89% Німеччина – 2,87% Японія – 1,51% Вищі ставки в США призводять до зростання витрат на обслуговування дефіциту бюджету США, як наслідок – державний борг зростає більшими темпами. Частково це зростання покривається за рахунок попиту на казначейські зобов’язання (КЗ) США з боку центральних банків, які розміщують в них свої резерви. Але от тут виникає питання: країни, що вигідно торгують з США, отримують вищу дохідність від купівлі КЗ (США) ніж їх уряди платять за своїми запозиченнями. Саме тому в США почали обговорювати ідею, щоб запропонувати країнам-торгівельним партнерам купувати довгі КЗ зі строком обігу до 100 років і з мінімальною дохідністю. Тобто пропонується створити щось на зразок торгівельного вхідного білету на ринок США: «Хочеш в нас торгувати – купи КЗ на 100 років, якщо ні – то отримуй додатковий торговий тариф». Автори цієї ідеї пропонують спочатку не вводити обов’язкові КЗ, а брати 1-2% від доходів з вже існуючих КЗ в портфелях державних установ іноземних країн. Хоча всі ці розмови поки що сприймаються як балаканина науковців, проте ситуація стає вкрай напруженою. Нагадаю, що з 1977 року в США діє Закон про надзвичайні економічні повноваження Президента США, який дає право Трампу зупиняти будь-які операції з суверенними коштами іноземних урядів. Різницю в ставках і строках запозичень не можна недооцінювати. Візьмемо для порівняння США і Японію. США останні років 5 позичали під 2-5% в середньому на строк 10 років. Уряд Японії позичав під 0,1-1,5%, і для їх ринку строк позики на рівні 30 років вважався нормальним. Більший строк боргу і нижча ставка дозволяли уряду Японії з комфортом тримати співвідношення між боргом і ВВП на рівні 255%. В США цей показник за підсумками року склав 122%, але через вищі ставки і менші строки Мінфіну США вдавалось управляти цим боргом з меншим комфортом. Тож ідея Позцара та групи радників Казначейства США про 100 років і низькі ставки за новими КЗ виникла не на рівному місці. Вони хочуть врівноважити умови позик Казначейства США із урядами країн-торгівельних партнерів США. Тож модель «торговельного вхідного білету» за 100-річні урядові облігації – цілком робоча схема, якою можуть завершитись швидкісні торгівельні війни Трампа. Хто візьме невигідних облігацій пачку – той получить безпроблемний доступ на ринок США. E. Глобальна фінансова криза Як це не парадоксально, але світова рецесія певною мірою може бути на руку США. Багаторічні спостереження показують, що зниження навіть на 1% ВВП США може обертатись катастрофою для відкритих економік. КНР, Німеччина та навіть рф залежать від світової торгівлі в більшій мірі ніж США. Падіння попиту в США автоматично призведе до скорочення експорту з Європи і Азії до цієї країни, і може відгукнутись ринкам, що розвиваються, двозначним зниженням ВВП. Україна таке переживала в 1999 р. та в 2009 р. Тож зниження ВВП США значно нижчими темпами, ніж в країнах BRICS, підвищить частку США в глобальному ВВП. Я не думаю, що це може бути основним інструментом закріплення глобального лідерства США в Світовій економіці, але як ситуативний інструмент для тиску на торгових партнерів він може застосовуватись. Таке застосування спонтанної кризи на фондовому ринку в формі короткострокового зниження фондових індексів ми бачили буквально позавчора. Так ринок відреагував на хаос в торгівельних тарифах, а також на войовничі анонси Трампа. У разі більш серйозного застосування цього інструменту на довший термін, США відреагують на ризик рецесії суттєвим зниженням ціни на нафту. F. Маніпуляції на товарних ринках США будуть супроводжувати застосування санкцій і тарифів маніпуляціями на товарних ринках. Було дещо кумедно спостерігати, як мої колеги в Україні засуджували той факт, що США зупинили створення робочої групи по блокуванню тіньового танкерного флоту при G-7. Кумедно тому, що в той самий час міністр енергетики США заявив про термінове створення нафтового стабілізаційного фонду на 20 млрд доларів США, а за тиждень до того ОПЕК+ прийняла рішення про збільшення видобутку, фактично під тиском США. Не зняте питання і до союзника України – Данії, яка нам дуже допомагає, але одночасно продовжує пропускати тіньові російські танкери через свої протоки. Тому зауваження Трампа, що Європа купила російської нафти на більшу суму, ніж допомогла Україні, є цілком справедливим натяком на те, що серед публічних друзів України є ті, хто «під ковдрою» дружить і з росіянами. В цілому, розширення видобутку ОПЕК+, створення США нафтового стабілізаційного фонду, плюс удари БПЛА по російським НПЗ і нафтопроводам дадуть куди більший ринковий ефект, ніж не зовсім дієві санкції впродовж останніх трьох років. Можна вважати, що США поки що відправили на лаву запасних такий інструмент як санкції проти російської нафти. Настав час погратись з ринком, а до герметизації санкцій завжди можна повернутись. Н. Інші «капості» для партнерів Будемо чесними, що поточна ситуація в Світі розширює інструментарій боротьби США з негативними наслідками впливу парадоксу Тріффіна за межі класичних економічних інструментів. Одним з завдань діючої адміністрації – є не допустити зниження частки ВВП США у світовому ВВП нижче за 21% (2012 рік). А цього не обов’язково можна досягти економічними інструментами. Наприклад, ВВП США можна суттєво збільшити за рахунок поглинання Канади, Гренландії чи отримання доступу до корисних копалин. Приклад шаленого зростання ВВП через видобуток сировини є в нас під носом – це путінська росія 2000-2021 рр. Мова йде про екстенсивний шлях масштабування економіки. Цікавим для США є і частковий сценарій Другої світової війни. Не думаю, що Трамп пішов би на ескалацію в Європі, скоріше навпаки. Але певною мірою зростання оборонних витрат країн Європи вигідне для США як для постачальника зброї. Такий сценарій автоматично поправить торговий баланс США. Масштабна війна між рф та ЄС американцям не вигідна, це знизить попит Європи на інші американські товари та сировину, а от мати на Сході таку собі злу «Бабу Ягу» як путін – це фактично мати генератор попиту на зброю та оборонні технології. Такий висновок зовсім не означає дружбу між США та рф, відносини можуть бути прохолодними, і час від часу потрібно буде, щоб цю «Бабу Ягу» на болотах хтось зливав. Україна підходить для цієї ролі. Все це відкриває для Європи сценарій хиткого миру, коли США зможуть скоротити свої оборонні витрати і збільшити експорт зброї, а Європа буде постійно в напрузі. Чого хоче Трамп? Щоб налагодити відносини з США потрібне глибоке розуміння їх економічної проблематики. Адміністрація Трампа просуває свій порядок денний не тільки в Україні, а по всьому Світу. Вони намагаються підсилити лідерські позиції США, і їх експансія зовсім не обов’язково несе проблеми для України. Існує цілий комплекс тем, які можуть бути цікавими для України і США: Ресурсна угода та створення спільного ресурсного фонду. Розвиток ядерної енергетики в Україні за американськими стандартами – створення повного ядерного циклу: від видобутку урану, його збагачення та виробництва паливних елементів – до експлуатації на реакторах українських АЕС. Інвестиції українського бізнесу в промисловість США. Наприклад, цікавими для США можуть бути інвестиції в металургійні та металообробні підприємства США. Адміністрація Трампа сприймає кожний прихід іноземного інвестора на територію США як перемогу. І багато чого ще. Як бачимо, дії чинної адміністрації Білого дому цілком підпорядковані економічним мотивам. Якщо у Європи та України є політичне бажання зміцнити відносини з США, то починати потрібно з відпрацювання взаємовигідних тем, які допоможуть США вирішити проблеми, які в них накопичувались з середини минулого століття. Віталій Шапран

10 марта 2025, 19:34

6 березня НБУ заявив, що підвищує свою ставку до 15,5% та вносить зміни в дизайн монетарної політики. Такі рішення для широкої публіки були «обґрунтовані» зростанням інфляції у січні до 12,9% у річному вимірі (в лютому до 13,4%), а також необхідністю приведення споживчої інфляції до цільового значення 5% та підтримки стійкості валютного ринку. НБУ знову сподівається на те, що зміна його ставки вплине на привабливість гривневих депозитів. З 7 березня при обліковій ставці у 15,5% депозитні сертифікати овернайт будуть приносити банкам 15,5%, депозитні сертифікати на 3 місяці – 18%, а кредити овернайт коштуватимуть 18,5%. З 4 квітня ці ставки для банків складуть 15,5%, 19% та 19,5% відповідно. Хоча НБУ і закладає певну стимуляцію для банків залучати депозити населення строком більше ніж на 3 місяці, проте ми маємо знову справу з неадекватною до ситуації поведінкою монетарної влади в Україні. Прийняте НБУ рішення знову призведе до: Погіршання умов кредитування, особливо це відчують на собі позичальники prime-сегменту; Більш жорстких умов нових запозичень Мінфіну через ОВДП; Зростання видатків Мінфіну по ОВДП, дохідність яких прив’язана до облікової ставки; Зменшення прибутку НБУ; Зменшення податкових надходжень через зниження ділової активності, що відбувається під тиском зростання кредитних ставок. Пояснення НБУ, що підняття ставки до 15,5% та зміни у дизайні монетарної політики спрямовані на те, щоб зробити ставки по депозитах в банках більш привабливими для населення та бізнесу, є просто нікчемними та розраховані на непідготовлену аудиторію. Справа в тому, що рівень конкуренції на ринку банківських послуг в Україні залишається доволі низьким. На 01.01.2025 в Україні діяв 61 банк, з яких добрий десяток банків не працювали з населенням взагалі. Також відомо, що на початок року 7 державних банків контролювали 53,63% коштів клієнтів, та 63,48% коштів фізичних осіб. З переходом одного з невеликих державних банків під контроль ДП «Укрпошта» частка державних банків на ринку депозитів для населення зросте до 65-70%. 5 з 7 державних банків мають дуже великі мережі відділень, які покривають всю Україну, що дозволяє їм відгравати вирішальну роль на ринку послуг для населення. Викликає глибоке розчарування той факт, що НБУ намагається пояснити громадськості, що зростання облікової ставки потрібне для підвищення привабливості депозитів в гривнях, але натомість замовчує той факт, що привабливість депозитів в гривнях можна було б підняти елементарною співбесідою з керівниками 5 державних банків за згодою Мінфіну. Натомість держава і далі продовжує робити вигляд, що в Україні ніякої фінансової групи державних банків не існує, хоча для приватних банків з одним акціонером об’єднання в єдину фінансову групу є обов’язковим. Станом на сьогодні державні банки залучали депозити населення на 12 місяців під такі номінальні ставки (з них ще потрібно вирахувати податок на депозити): Ощадбанк 11,50-12% Приватбанк 10% Укрексімбанк 11,75%-11,90% Укргазбанк 11,25%-12,75% СЕНС- банк 7,0%-12,50% Зміна ставки НБУ та анонси щодо підвищення ставки за ДС НБУ майже не вплинули на рішення державних банків по депозитним ставкам для населення. Тож підняття ставки НБУ та ставок за ДС НБУ робиться для того, щоб «подоїти Уряд воюючої країни» через Мінфін і одночасно більше коштів відправити в приватний сегмент банківської системи України. Пояснення НБУ, що підняття ставки та дохідності ДС НБУ потрібні для стабілізації валютного ринку, також виглядають нікчемними на фоні режиму плаваючого курсу, до якого не потрібно було поспішати переходити, і значних обсягів міжнародних резервів НБУ. Замість жорсткості на валютному ринку та укріплення довіри населення та бізнесу до курсової політики НБУ за рахунок інтервенцій, НБУ свідомо йшов на курсові коливання, послаблення регуляції та безглузді офіційні курсові прогнози. Тепер після серії власних помилок в регулюванні валютного ринку НБУ пропонує українцям заплатити за свої помилки підвищенням видатків на обслуговування державного боргу, більш дорогими кредитами та втратами бюджетних доходів (наприклад, за рахунок зменшення прибутку НБУ за 2025 рік). Вся ця двічі нікчемна політика НБУ відбувається на фоні космічного зростання операцій з регулювання ліквідності банків. Станом на 07.03.2025 року обсяг мобілізованих НБУ коштів банків складав 519 млрд грн. Це «свято ліквідності» за рахунок платників податків продовжувалось з початку року, і це при систематичних скаргах від військових про нестачу на фронті дронів та боєприпасів. Звісно, зростання ставки НБУ та ставок за ДС НБУ призведе до подальшого збільшення мобілізованої НБУ банківської ліквідності, але ще не факт, що помітно вплине на інфляцію. По відношенню до військових це просто саботаж. В економіці України і без геополітичних ризиків ситуація не дуже добра. Грошовий потік, який українці спрямовують з-за кордону додому, щороку зменшується, у 2024-му він зменшився до мінімуму за 8 років. Причина тому – остаточна асиміляція наших вимушених мігрантів у Європі (ord-ua.com/2025/03/04/kartochnyj-dom-po-ukrainski-kak-prevratit-blagotvoritelnost-v-biznes-recept-ot-glavy-nacbanka/). Час зараз не працює на Україну, і нам не так важливо, якою буде інфляція: 5-10 чи 15%, але нам важливо, щоб національна економіка відповідала оборонним потребам і гарантувала рух до перемоги. Просто катастрофою виглядає факт участі голови НБУ Андрія Пишного та його дружини в організації «благодійних аукціонів» з продажу картин, де покупцями виступали банки, які знаходяться під наглядом НБУ (unian.ua/economics/finance/perekazi-groshey-v-ukrajinu-chomu-zmenshuyetsya-potik-koshtiv-z-za-kordonu-12937836.html). Відчувається прямий і публічний конфлікт інтересів. Пишний з дружиною продає своїм піднаглядним банкірам картини, а вже 6 березня анонсує збільшення виплат банкам фактично за рахунок майбутніх доходів державного бюджету через ДС НБУ. В цьому кейсі залишається ще 2 актуальних питання: Чи не вплине вартість куплених картин на результати перевірок банків з боку НБУ? Як може співіснувати ділова активність дружини Андрія Пишного в сфері торгівлі витворами мистецтва з посадою голови НБУ? Загальновідомо, що ринок витворів мистецтва є найбільшим реципієнтом треку з відмивання брудних грошей. Україна тут не виключення, згадайте ласих до цього ринку ділків, які обслуговували Міноборони за часів минулого міністра. Закликаю Офіс Президента, депутатів Верховної ради, всіх, хто ще не втратив совість та гідність, а також відповідні правоохоронні органи негайно посилити контроль за роботою НБУ, політика якого продовжує вбивати здатність української економіки відповідати оборонним потребам країни у важкий час. Якщо ми і далі будемо ігнорувати цей саботажно-корупційний нарив в НБУ, тоді нам і не слід ображатись на наших міжнародних партнерів, які під час дискусій називають нас корумпованою країною. Очевидно, ми такими і є. Щоб перемогти потрібно змінюватись, в своїй сфері спеціалізації я змін не відчуваю. Віталій Шапран

17 февраля 2025, 00:38

Є такі дерева, які починають зростати правильно, але потім вони відхиляються від норми і перетворюються на щось несхоже на своїх родичів. Схожа хвороба є і у людей, коли кістки та суглоби ростуть непропорційно, що, як правило, і призводить до тяжких наслідків. В медицині таку хворобу називають акромегалія. 15 років тому я, разом з однодумцями з УТФА, намагався упередити аномалії в розвитку олігархату, досить активно просуваючи ідею перетворення олігархічного бізнесу в публічні компанії через IPO. Тоді нам вдалось створити в Україні справжній «фондовий Рамштайн», на нашому майданчику ми збирали найбільші біржі світу: NYSE Euronext, Deutsche Borse, SGX, SWX, HKSE, WSE та ін. Нажаль, олігархат тоді не обрав цей шлях розвитку і зараз завершує свій життєвий цикл не в найкращій формі, перетворюючись в побічний продукт трансформації з важким діагнозом. Розвиток хвороби економічної трансформації За тими канонами, які існували на початку 90-их років, основною метою бурхливого зростання бізнес-середовища в Україні було роздержавлення економіки. Мала і велика приватизація, створення інституту приватної власності, лібералізація валютного ринку та поява фінансового ринку – все це мало б знизити частку держави в економіці в 90-х і на початку 2000-х. Пам’ятаю свою довгу розмову з одним зі співробітників міжнародної фінансово-кредитної організації (МФКО), яка активно працювала в Україні, розмова відбулась на початку 2000 – х років. Він відверто мені казав, що їх МФКО взагалі не цікавить якість реформ, а основна мета – це недопущення повернення комунізму в Україні. На моє питання: «чи відомо їм, що їх кредити часто потрапляють бізнесменам, які мають міцні зв’язки з криміналітетом?», я почув стверджуючу відповідь. Десь у 2005-2008 роках суспільство почало роздумувати про подальший розвиток економіки, її моделі фінансування та корекцію еволюції бізнес-середовища, яке фактично зросло на комуністичному гнійнику. Я, як і більшість моїх колег в фінансовому секторі, вважали що еволюція бізнесу має бути підлаштована під життєвий цикл людини. Бізнес, який виріс на роздержавлені та часто на корупційних потоках, мав би спочатку під тиском банківського кредитування набути прозорих характеристик, а потім влитись в стрункі ряду Світового фондового ринку. Така еволюція здавалась логічною, оскільки українські олігархи старіють, не всі їх спадкоємці мають хист до бізнесу і диктаторське управління бізнес-групами мало б перетворитись на класичні корпорації з наглядовими радами, наповненими представниками інвестиційних фондів, банків, НПФ і т.д., а не чиновниками. Звісно, центральною частиною цієї конструкції мала б бути публічна компанія з вільним обігом акцій на національних та іноземних фондових біржах. Насправді ця модель дружби між олігархом і міноритарними акціонерами (інститутами спільного інвестування, НПФ, профспілками тощо) ніколи не мала протиріч. Всі сторони мали б працювати над збільшенням вартості компанії, а динаміку вартості можна щоденно відслідковувати по курсу акцій компанії на фондовій біржі. В такому фондовому консенсусі живе весь цивілізований світ. Загострення хвороби та рецидиви Україна не пішла шляхом цивілізованих країн, наш національний ринок акцій закопали ще років 5-10 тому під приводом боротьби зі сміттєвими цінними паперами. Хвиля ж ІРО, яка відбувалась у 2005-2012 рр. і через яку на розвиток України залучили добрий десяток мільярдів доларів, просто вщухла. Частина компаній з гучними скандалами пішла з ринку, частина померла, і залишились може з десяток компаній, в основному на Варшавській фондовій біржі, які вже давно не українські, але мають бізнес в Україні. Проте в Україні за 20 років просто таки розцвів олігархат. Великий бізнес, як правило, не обирав фондовий сценарій свого фінансування. Спочатку популярною була організація пірамід типу МММ, які пускались під укіс на піку їх ресурсного максимуму, потім почали створювати кептивні банки, збирати кошти, виводити їх, а потім віддавати пустий банк до ФГВФО чи державі. Періодично набував популярності ринок корпоративних облігацій, на якому живилось пару десятків емітентів, які дійсно залучали капітал для своїх операцій. Втім системного значення ідея взаємодії олігархату з міноритарними акціонерами в країні не набула. Як наслідок аномалії в еволюційному процесі, в Україні сформувалась ситуація, коли замість того, щоб інтегруватись у світову бізнес спільноту, займати посади в наглядових радах великих компаній і залучати капітал з Амстердаму, Варшави, Гонконгу, Лондону, Нью-Йорку та Франкфурта, наші олігархи один за одним почали або тікати з країни, або сідати у в’язниці в Україні, а тепер ще й потрапили під санкції власної держави. Я не буду давати оцінку цим процесам де-олігархізації (це тема правова та філософська), але об’єктивно вони вже призвели до того, що частка держави в економіці України почала знову зростати. Тож ми пройшли по колу майже до того, з чого розпочинали, тільки тепер замість «червоних директорів» в нас частиною економіки керують чиновники. Мотивація цих людей далека від ринкових стимулів, і роблять вони, як правило, не те, що потрібно для збільшення вартості компанії, а те, що їм скажуть «старші товариші». Олігархат, який формувався в 90-их рр., зараз на 80% втратив можливість пережити правильну трансформацію, інтегруватись до світового суспільства та одночасно отримати повагу громадян всередині країни. Аналіз слабких спроб того ж Кості Жеваго інтегруватись через Ferrexpo показує, що то була не інтеграція, а імітаційна спроба бути схожим на прозорого бізнесмена з метою захисту своїх активів, з використанням в якості заручників міноритарних акціонерів. Тож я впевнений, що Україна зараз стоїть на порозі чергового масштабного роздержавлення та приватизації, щоб знову перезавантажити економічну модель, яка під впливом витребеньок олігархату знову підходить до радянського тупику. Політична влада, в принципі, до цього готова, є розуміння і у наших союзників, що процес роздержавлення має бути швидким. Мова не стільки (і не тільки) про надра, а про державні монополії, заводи, фабрики, інфраструктурні об’єкти та банки. Аналіз причин хвороби Щоб перезавантаження пройшло успішно і швидко, потрібно враховувати помилки минулих 2 десятиліть і розібратись в філософії впливу на олігархат зовнішнього середовища. Більшість з олігархів освічені люди, які далекі від маразму. Тож припускаю, що основна причина зростання частки держави в нашій економіці не в самих олігархах, а в правилах гри, які вони вибудували між собою та державою. Втручання в ці правила та їх переписування має дати миттєвий ефект. 1. І найбільша проблема – це складна і корумпована фіскальна система. В Україні податкова система так побудована, що без схем, офшорів, фіктивного страхування, фіктивних операцій з ІСІ та іншого схематозу вижити просто неможливо. 99% великого бізнесу автоматично стають злочинцями. В цій парадигмі «винуватості за замовченням» існували дикі традиції, які породили гігантську інфраструктуру, мета роботи якої – ухилення від сплати податків. А тепер уявіть собі позичальника – групу, яка складається з 3 ТОВок, 2 ПП, одного ТОзДВ, 150 ФОПів та ще й на додаток 3-4 оффшорів з рахунками в крипті. Консолідувати все це добро і розуміти, що там відбувається, можна тільки в управлінському обліку. Такі групи навіть кредитувати проблематично, вони не мають ніяких шансів залучати капітал на фондових майданчиках. Без змін в податковій системі країни, ми не зможемо нічого перезавантажити, бо вона і є основною причиною хвороби, оскільки демотивувала великий бізнес працювати чесно. 2. Другий по значущості фактор провалу – це гроші Москви . Всі олігархи, які потрапили під санкції, так чи інакше брали кошти у росіян (від політичних проектів – до заробляння на відмиванні російських грошей). Нащо було морочити собі голову з інвесторами з Варшави, Відня або Лондону, якщо можна було просто взяти ресурс у росіян, за який вони не вимагали ніяких звітів, але просили про різні дрібниці, типу «профінансувати черговий ТВ-канал», «повипливати на прокурора» і т.д. Де-мотивація бізнесу в Україні росіянами у 2012-2013 рр. була досить високою, і саме вона суттєво вплинула на згортання хвилі IPO. 3. Слабкість судової влади України у галузі захисту прав міноритарних акціонерів та власників облігацій. Цю проблему намагались вирішувати через створення компаній SPV в країнах Європи, і вже SPV були емітентами акцій чи облігацій. Втім, як показала практика, SPV на Кіпрі чи в Швейцарії вирішує тільки ризики відносин між акціонерами та SPV, а от відносини між SPV та бізнесом в Україні все одно залишаються під значними ризиками, а саме вони і є приводом для стурбованості в більшості кейсів. Один з виходів тут – створити спеціальну юридичну зону в Україні, де будуть діяти закони ЄС та виконуватись рішення судів ЄС. В таких зонах мають реєструватись не SPV, а саме емітенти, чиї акції та облігації будуть торгуватись в Європі. Підбиваючи підсумки, скажу, що корекція розвитку нашого корпоративного середовища вже давно назріла і навіть перезріла. Відкладаючи її ми просто втрачаємо час. Потрібна якісна податкова реформа, посилення боротьби з відмиванням російських грошей в період 2000-2022 рр. та створення умов для залучення капіталу нашими емітентами з Європи та США. Технічно нічого не заважає за три дні зареєструвати депозитарні розписки в BNYM і вже за тиждень вийти на американський позабіржовий ринок ОТС, або отримати лістинг на одному з паралельних ринків європейських бірж. Але по суті заважає відсутність гарантій захисту прав міноритарних акціонерів, які будуть купувати ці акції. Свого часу я доклав чимало зусиль для популяризації теми залучення капіталу через біржі. З 2007 року регулярно видавався Довідник IPO, авторський текст якого я розмістив у відкритому доступі на Research Gate. Разом з керівництвом Українського товариства фінансових аналітиків (УТФА) ми запрошували сюди і менеджмент світових фондових бірж. На фото одна з таких конференцій в Києві 2008 року, де за одним столом представники німецької Deutsche Borse, гонконгської HKSE, швейцарської SWX та сінгапурської SGX. З тих пір пройшло 17 років, але наш великий бізнес за ці роки дослужився до лук’янівського СІЗО та до санкцій проти себе від власної країни. Виходить що ми з УТФА скликали «фондовий Рамштайн» ще у 2008 році, але саме через небажання українського олігархату трансформуватись Україні через 15 років довелось скликати «військовий Рамштайн ». Погодьтесь, нам українцям варто подумати над корекцією реформ розвитку країни та організації інвестиційних процесів всередині країни. Нам потрібно не випрошувати кошти у держав-союзників, а організовувати ринкові процеси всередині країни, які пришвидшать інтеграцію в Світову економіку і дадуть шанс олігархату трансформуватись, а населенню – отримати нові робочі місця. Віталій Шапран

13 февраля 2025, 02:49

Днями НБУ опублікував чергові виправдання підвищенню облікової ставки (facebook.com/share/p/15g2BCuBbV/). Як завжди в складних питаннях, НБУ розраховує на брак підготовленої аудиторії по специфічній макроекономічній тематиці. Втім, навіть ці загальні пояснення не витримують критики. Наведу тільки кілька простих аргументів проти пояснень НБУ, які насправді суперечливі і місцями нікчемні. +1,0% – це різний ефект в США та Україні Крім того, що в Україні грошовий ринок досить інертний, є ще й певна специфіка в стимулюванні населення нести його кошти до банків. Якщо ви сидите в Федеральному резерві і піднімаєте ставки з 1% до 2%, то ви збільшуєте дохід потенційного вкладника вдвічі. Якщо ж ви сидите в НБУ і піднімаєте ставку з 13,5% до 14,5%, то темп зростання процентного доходу вкладника не такий: на 100 грн депозиту він виросте з 13,5 грн до 14,5 грн, тобто всього в 1,07 рази. В обох випадках ставку підняли на 1 процентний пункт, але у випадку з ФРС стимул був більш показовим. І саме цей стимул є ліками від інфляції, а не рух ставки центрального банку. Неадекватність офіційного показника інфляції та прогнозів НБУ Друга проблема у твердженні НБУ, що зростання облікової ставки підвищить захист депозитів від інфляції, полягає в тому, що наш офіційний темп споживчої інфляції прямо не відображає реальну інфляцію. І при офіційному рівні інфляції 12% для населення вона відчувається як 15-20%. Тому навіть якщо населенню запропонують ставку по депозиту 15% з гарантією держави – це не буде достатнім переконливим стимулом для утримування коштів на депозитах. Більше того, коли ви приймаєте рішення про гривневий депозит, скажімо, 1 березня 2025 року, то вам потрібні дані не про минулу інфляцію, а про ту, яка буде в наступні 12 місяців. І тут ми маємо велику проблему: система інфляційних прогнозів НБУ під час війни дала збій. А прогнози, які не збуваються систематично, не викликають довіри. Тож рух ставки з 13,5% до 14,5% з врахуванням перелічених факторів, навіть якщо банки піднімуть ставки на 1,5-2,0 процентних пункти, не призведе до бажаного результату. Гривневі депозити в наших банках зростають приблизно пропорційно офіційній та споживчій інфляції в природній спосіб. Значних структурних зрушень не відбувається, а 20-40 млрд доларів США на руках у населення так і залишаються поза банками. Хоча тут я можливо неправий і тепер вони потечуть у крипту або до кмітливого але неукраїнського нео-банку Revolut. Шулерство з інфляційними очікуваннями Розповіді НБУ про те, що ставка позитивно вплине на інфляційні очікування, насправді хитрий театр. НБУ дуже давно сформував пул фінансових аналітиків, яких опитують на предмет очікуваної інфляції. Коли я був на посаді члена Ради НБУ, я проводив ревізію всієї системи прийняття рішень по обліковій ставці, і знайшов, що аналітики, які обпитуються НБУ, насправді мають мало відношення до інфляції, проте кілька з них були пов’язаними особами зі працівниками НБУ. Тобто працює така собі ручна команда монетарного блоку: НБУ підвищує ставку – потім «ручні» аналітики показують зниження інфляційних очікувань. А далі монетарний блок демонструє Раді НБУ та іншим стейк-холдерам «наглядну реакцію ринку», яку насправді сам і намалював. Це, м’яко кажучи, ненауковий підхід. Цікаво, що за підсумками 2023 року НБУ сам провокував негативні очікування, коли на початку 2023 року малював інфляційні прогнози на рівні, значно вищому за таргет. А потім, коли інфляція потрапила в ціль (5,1%), то НБУ зробив вигляд, що збій в системі його прогнозування був не такий вже і страшний. Смішний аргумент про тиск на валютний ринок при рекордних ЗВР Щодо тиску на валютний ринок через високі (намальовані) інфляційні очікування, то пояснення нашої монетарної влади виглядають просто смішними. Вони самі відійшли від фіксованого курсу, не дочекавшись завершення гарячої фази бойових дій. Самі ходять по ринку і офіційно заявляють, що НБУ не дає курсових прогнозів, самі не реагують на сезонні (фіскальні та врожайні) коливання гривні, хоча мають всю владу над валютним ринком і рекордні ЗВР (43 млрд доларів США). Тож НБУ сам тримає в напрузі українців, при чому як населення, так і бізнес, які не мають курсових орієнтирів. Звісно, за таких умов при низьких ставках ліквідність в гривні може піти на валютний ринок, але ж у НБУ зараз 1,7 трлн ЗВР в гривневому еквіваленті проти 2,1 трлн грн М1 (готівкова і безготівкова гривня в обігу). Тож, не змінюючись, НБУ знову впирається в ірраціональній підхід, який шкодить обороноздатності нашої держави. Ставка знову зростає без явних бенефітів для національної економіки, при чому в НБУ накопичується 2 мішка з грошима: ЗВР (на 01.02.2025 – 43 млрд доларів США) і Ліквідність банків (403,93 млрд грн на 11.02.2025). При цьому, нам розповідають про «курсові ризики девальвації» у разі непідняття ставки аж на 1%. Взагалі-то, ЗВР і потрібні центральним банкам для впливу на курс і його підтримки в складних ситуаціях. Я вже не кажу про те, що ЗВР у 2024 році можна було б зекономити, якби не неповторна дурнувата манера НБУ керувати валютним ринком та розгойдувати негативні очікування інфляції. Військовим дорога ложка (кредитна гривня) до обіду (контрнаступу) Залучення ліквідності банків до НБУ в сумі 404 млрд грн взагалі виглядає як насмішка над ринком оборонних послуг. В нас тільки на другий рік війни з’ясувалось, що оборонні компанії не мали права на пільгові кредити за програмою 5-7-9. Виробники дронів скаженіють від нестачі кредитних ресурсів, на деяких компаніях були затримки по з/п на 2 та більше місяців, а в нас 404 млрд до сих пір законсервовані в НБУ типу для боротьби з інфляцією. Я ще розумію логіку цієї консервації на початку агресії: тоді М1 в нас був всього 1,3 трлн грн, проте зараз, коли вже 2,1 трлн грн, випуск в обіг через сектор оборони 200 млрд по пільговим ставкам взагалі мало вплинув би на інфляцію. Тож зараз така політика як і в 2023 році виглядає чимось середнім між дурістю і саботажем оборонних потреб українського суспільства. Думаю, що якщо опитати громадян України на предмет того, чого б вони більше хотіли в 2025 році: 1) інфляції 5% і продовження війни тими ж темпами, що і в 2024 році, чи 2) інфляції 30-40% і щоб український прапор знову майорів над Бахмутом та Маріуполем, — то відповідь буде очевидною. Питання інфляції під час війни – це питання таймінгу (вибору часу), бо оборонні витрати у 2023 під контрнаступ були б меншими ніж зараз, але ж НБУ з літа 2022 року вперто займається маринуванням грошей, відсмоктуючи їх з обігу через депозитні сертифікати, фактично за наші з Вами кошти, оскільки це «відсмоктувальне свято» фактично фінансує Уряд за рахунок коштів платників податків. Шахрайство з інфляційними ОВДП та кабальні умови для Уряду Апофеозом блюзнірства є твердження НБУ: «Якщо інфляція закріпиться на високому рівні, це зменшить попит на гривневі ОВДП». Нагадаю, що НБУ сам виламував Уряду руки у 2022 році, нав’язуючи Кабміну ОВДП, які прив’язані до рівня інфляції, і в т.ч. за їх рахунок НБУ виплачує відсотки за депозитними сертифікатами. Ну а розповіді, що низька дохідність по ОВДП (нижче за прогнозовану інфляцію) призведе до зменшення обсягів залучення від населення, взагалі не витримує критики, бо населення зараз в структурі ОВДП в обігу займає приблизно 4%, а попит на ОВДП збоку учасників ринку підживлюється насамперед регуляторними вимогами НБУ. І на завершення, ми знову бачимо розповіді про те, що бухгалтерський підхід до роботи НБУ просто неприйнятний. Це типове пересмикування від людей, яким кортить на фоні зміни влади у США уникнути відповідальності. Питання не в бухгалтерському підході, а в то, що мають бути: Раціональне використання на оборонні потреби ресурсів, які опинились в розпорядженні державних і національних установ; Недопущення саботажу оборонних потреб з боку НБУ, який впродовж майже трьох років війни тримає в себе 2 мішки з грошима, на фоні їх дефіциту в оборонному сегменті і скарг на нестачу кредитних коштів; Справедливі кредитні відносини між Урядом та НБУ, без інфляційних ОВДП та інших субпродуктів, які не можна продати з портфелю НБУ. Відносини мають носити виключно ринковий характер. Уряд має позичати кошти на ринкових умовах, на яких їх позичають державні банки у населення; Маючи всю владу на валютному ринку, НБУ має перестати кошмарити валютний ринок та населення і забезпечити прийнятні курсові орієнтири; Поточна монетарна політика має бути змінена і ніколи не повторюватись знову. Ці підняття облікової ставки по 0,5-1% ніяк кардинально на впливають на економіку з кращого боку, а просто призводять до зростання втрат державного бюджету. Оскільки проблемі вже більше трьох років, і очікувати змін від цієї команди НБУ не варто, а поява нової команди частково заблокована парламентом, то я почав навчати штучний інтелект управлінню центральним банком. Перший урок почався з малювання 2-х мішків з грошима в НБУ, правда ШІ переплутав гривні з доларами, але нічого, за 10-15 уроків перейдемо до валютного ринку. Втім, крім жартів, ситуація в НБУ просто критична. Виявлені ознаки інституційної неспроможності НБУ захистити українців від: кредитів готівкою під тисячі відсотків річних, від практики продажу різних білих та синіх доларів за різними курсами тепер переконливо доповнюються фатальними прорахунками в монетарній політиці. Тож політика НБУ в цілому і системно не відповідає запитам українського суспільства, а їх комунікації на міжнародній арені здебільшого шкодять Україні. Віталій Шапран

10 февраля 2025, 15:25

Про путіна та рідкоземельні метали Зараз набуває популярності теза про те, що однією з основних причин війни стали поклади корисних копалин в надрах України. Не буду погоджуватись з цією «економічною ідеєю». Більше того, назву її гротескним перлом самих путіна-патрушева, які просто задурюють оточуючим голову. Якщо пройтись по розвіданим покладам рідкоземельних металів в рф, то ви побачите, що десь на 75-85% вони не розробляються. Наприклад, один з найцінніших металів ніобій, поклади якого в Якутії добрий десяток років контролює приватна компанія, зацікавив диктатора тільки в листопаді 2024 року. Поклади літію в Мурманській області існують тільки на папері, і під них ще потрібно знайти для ДК «Полярний літій» 100 млрд рублів. В умовах дефіциту ресурсів і скорочення вже існуючих проектів в Газпромі, РЖД та навіть ОАК всі ці ресурсні забобони перетворюються на чемодан без ручки. То для чого ж ці рідкоземельні казки путіну? Його тактична мета – розповісти рідкоземельні казки своєму оточенню та розпалити в ньому спрагу наживи та жадібність. Олігархат отримав доброго прочухана санкціями і втратив вже багато майна. У московських, пітерських і навіть тамбовських бандитів є законні питання до диктатора: Скільки це все буде продовжуватись? І хто їм повернене втрачене? Саме з цією метою і придумали «рідкоземельні казки», які активно розповідає Патрушев оточенню диктатора, оздоблюючи їх подарунками награбованого в Донецьку, Луганську, Маріуполі. Його стратегічна мета – це «двіжуха». Цей диктаторський режим навчився тримати владу в Москві та кількох містах мільйонниках європейської частини рф методом підпорядкування. Інші ж віддалені від федерального центру регіони потребують титаничних зусиль Кремля щоб їх тримати під контролем. Бідність, страх та тотальний контроль спецслужб, оздоблені корупцією, – це основний інструмент управління в рф, зокрема її економічною вертикаллю. Бідними і заляканими легше керувати. А щоб наглядачі за бідним натовпом не доїли федеральний центр – їм дозволили грабувати населення. Так корупція інтегрувалась в систему державного управління. Війна в Україні одночасно: а) живіть страх населення рф, що його мобілізують, якщо буде виступати проти влади; б) звісно, стимулює реальну бідність; в) безперечно, підсилює роль спецслужб в російському суспільстві. Виходить що війна для путіна – це технологія утримування контролю над рф, яка передбачає тримання в «чорному тілі» населення, олігархату та кримінального світу. Слабке місце тут – олігархат, оскільки прикладів втечі великих бізнесменів з рф чи їхніх митарств між Лондоном, Ригою та Москвою – достатньо. Саме тому браткам і розповідають казки про «економічну доцільність війни в Україні», щоб їх хоч якось економічними мотивами утримати від хитань. Висновки з такої філософії прості: 1. Крім України, США та ЄС ці поклади на території України насправді нікому не потрібні. «Руський мір» все, що захопить, обробляти не буде, бо на це не вистачить ні ресурсів, ні технологій, ні людей. Вони впродовж десятків років не можуть проковтнути проекти в Якутії та Мурманську, західні компанії в рф більше не прийдуть. Тож ані інвестицій, ані технологій не буде, а з цими захопленими родовищами буде те ж саме, що і з туристичною квіткою СРСР – Абхазією (приклад на фото). 2. Нашим Західним партнерам потрібно зрозуміти, що путін просто посилив свій вплив на російське суспільство війною і зробив її частиною корумпованої системи управління бідним населенням та бізнесменами, які переважно мають кримінальне минуле. А це означає, що мир в нашому регіоні може бути недовгим, і для підтримки своєї влади над росіянами диктатору крім України (якою він по факту поперхнувся) з часом потрібна буде нова жертва, наприклад, країни Балтії. Віталій Шапран

9 февраля 2025, 01:19

НБУ відповів на сюжет УП щодо проблеми обігу в Україні банкнот номіналом 100 доларів старого зразка. З позитивного: А) Відповіли, бо більш складні питання просто пускають в ігнор. Б) Відповіли доволі швидко. В) Скористались нагодою нагадати населенню та іншим учасникам валютного обміну, що є закон і його потрібно виконувати. По цьому питанню молодці. На цьому позитив завершується, а аналіз зміст релізу (facebook.com/share/p/1JhyjXPqqk/) лише підтверджує мою гіпотезу про інституційну неспроможність НБУ в поточному форматі його роботи. Про «радари» НБУ Почнемо з заголовку: «Тема обміну так званих «старих» доларів знову з’явилася на радарах». Переведу з монетарної на українську: знов хтось покритикував НБУ і ми це дізнались з газет, соцмереж та Youtube. Регулятора не дуже цікавить справжній стан справ на ринку готівкової іноземної валюти, його «радар» налаштований насамперед на публічне схвалення або не схвалення його роботи. А повинно бути навпаки, коли про те, що відбувається на ринку, НБУ має дізнаватись від учасників ринку через власні активні заходи. «Які?» — запитаєте ви. Відповідаю: Контрольні закупівлі в обмінних пунктах. Це не УП має робити, а працівники НБУ; Опитування власників небанківських обмінних пунктів про взаємодію з банками; Моніторинг умов підкріплення банками небанківських обмінних пунктів і т.д. Наскільки мені відомо, такі заходи не проводяться, а тому інформацію про стан справ на ринку НБУ черпає з публічних джерел та з обробки скарг громадян (до них ми ще повернимось). Це майже так само, якщо б радари київського ППО дізнавались про рух російських ракет та БПЛА з соцмереж, а потім їх цікавила не результативність збиття цілей над Київщиною, а що про ППО напишуть газети. Оцінка заходів впливу НБУ Те, що НБУ влітку 2023 року (майже 2 роки тому) підійшов комплексно до вирішення проблеми «старих доларів» – це дуже добре. Але наскільки якісно він це зробив? Станом на 01.02.2025 року в українському реєстрі обмінних пунктів значилось 3665 обмінників. НБУ нам звітує про проведення аж 170 перевірок. Рівень покриття менший за 5%, це дуже мало для того, щоб реально вплинути на ринок. Далі НБУ розповідає нам про те, що оштрафував небанківські обмінні пункти на 5,65 млн грн. А давайте порахуємо, чи дійсно такі накладені штрафи є відчутним стимулом для корекції поведінки учасниками ринку? За 2024 рік населення купило майже 26 млрд доларів, продало майже 15 млрд. Давайте для оцінки обороту старих банкнот візьмемо меншу суму (щоб не було звинувачень у маніпуляціях). Припустимо, що з 15 млрд доларів мінімум 10% мали відношення до банкнот старого зразка (знову занижуємо статистику, оскільки насправді старих банкнот в обігу в Україні приблизно третина, але частота угод з ними може змінюватись). Тож за рік через ринок пройшло близько 1,5 млрд доларів в «старих банкнотах». А тепер порахуємо. На кожній «старій» банкноті в 100 доларів обмінник заробляє 20 грн. Тож на 1,5 млрд доларах хлопці і дівчата, які обмінюють валюту в офіційному секторі, що звітує перед НБУ, за рік зароблять 300 млн грн. Давайте ще знизимо цю оцінку втричі, бо у банків оборот більший, але історії зі зниженим курсом для некрасивих доларів в небанківських установах частіші. Тобто, за самими скромними оцінками, ділки на різниці в курсах «білих» та «синіх» доларів за 2024 рік заробили 100 млн грн, і це без врахування тіньового обороту валюти. Дуже потужне рішення НБУ оштрафувати тих, хто заробив 100 млн грн, аж на 5,65 млн грн. Це навіть не смішно. Втім це ще не все. Дуже вузьким місцем в проблемі старих доларів є взаємовідносини між небанківськими обмінними пунктами та банками, які їх підкріплюють валютою. Ви можете не відчути ані порушення закону, ані «додаткових витрат», оскільки є мережі обмінників, які принципово торгують тільки синіми доларами, але вони закладають це в свій курс. На практиці це виглядає приблизно так. Ви ходите і шукаєте «красиві долари» по вигідному курсу, і в мережі тих пунктів обміну, в яких вони є, курс долара може бути вищий ніж в інших. Ви свідомо йдете на угоду, купуєте цю синю готівку, але ж винагорода за синю валюту йде до небанківського обмінного пункту, а звідти – до банку, який і надав мережі сині доларові банкноти. Формально вчепитись тут немає за що, оскільки на публіці закон не порушується і контрольними закупками УП проблему не викрити. Але є нюанс. Буває таке, що банки, коли підкріплюють мережі небанківських обмінників, часто просять за сині долари 0,5-1,0% комісії. А це означає, що крім тих скромних 100 млн грн доходів від старих доларів заробляють ще і на нових, і доходи від них більші ніж 100 млн грн. Оцінити ці доходи я їх не берусь, оскільки фінансові відносини банків з небанківськими обмінними пунктами не мають публічної статистики. Але точно сума там немаленька. Замість формальних заходів впливу НБУ було б краще зробити публічним формат цієї статистики, щоб можна було побачити витрати на комісії банкам різних мереж від небанківських пунктів обміну. Оцінка висновків про ефект від заходів впливу На цьому місці я остаточно втрати віру в НБУ, цитую: «Як результат, кількість звернень громадян зі скаргами на банки та небанківські установи, що здійснюють обмін валют, знизилася щонайменше у п’ять разів. Наразі НБУ отримує в середньому за місяць не більше 10 звернень зі скаргами, пов’язаними з відмовою чи обмеженнями в обміні банкнот іноземної валюти через рік їхньої емісії. Це дає підстави констатувати, що легальні пункти обміну, які мають ліцензію НБУ на здійснення валютно-обмінних операцій, не зловживають у цій сфері». Зроблений висновок абсолютно нелогічний. Перекладу з НБУшної на українську: «Ми провели заходи впливу, після чого кількість звернень зменшилась (але вони є) і тому легальні пункти обміну не зловживають». Виникає два логічні запитання: (1) А який зв'язок між зниженням скарг та інтенсивністю порушень? Цей зв'язок дійно доведений, чи населенню просто надоїло телефонувати до НБУ зі скаргами, оскілки він не допомагає? Дешевше просто втратити 20 грн на банкноті і зекономити час та нерви. (2) Якщо скарги все ж таки надходять, навіть по 10 на місяць, то звідки висновок, що вони не стосуються легальних обмінних пунктів? Я не вірю, що громадяни в нас настільки дурні, що будуть скаржитись в НБУ на нелегальні обмінні пункти. І далі просто типова бюрократична відписка: «Водночас проблема, яка знову з'явилася на шпальтах медіа, може критися в тіньовому секторі, де працюють установи, що не мають ліцензії НБУ. Єдиним методом боротьби з такими нелегальними обмінниками є залучення правоохоронців». Перекладу з НБУшної: винний тіньовий ринок, в нас все добре, йдіть у поліцію. Добре, що хоч в Будапешт не послали… Про неспроможність НБУ Держава створила НБУ, надала йому повноваження, в т.ч. регулювати в Україні готівковий грошовий обіг іноземної валюти. Чи впорався НБУ з такою функцією в інтересах громадян України? Ні. Бо існуюча ринкова ніша, яку доручили регулювати саме НБУ, передбачає корекцію політики Федеральної резервної системи США на території України. ФРС підтверджує, що і «білі», і «сині» долари, і навіть «зелені» є законним платіжним засобом в США та за межами США. Але внаслідок певних процесів місцевий ринок викривляє початкові умови, які гарантує ФРС всім користувачам доларів. Так виходить, що на питанні білих доларів заробляють всі: обмінні пункти, банк, який їх підкріплює, тіньовики. Хочу вірити, що не заробляє тільки НБУ. А втрачає знову населення. Так в чиїх інтересах працює НБУ? Ніякого суспільного чи державного інтересу в тому, щоб на готівковому ринку було 2 різні курси на один і той самий долар в залежності від року випуску банкноти, – немає. А коли ви піднімаєте проблему, то вам розповідають про заходи впливу (які громадськість оцінити не може), про потужну роботу, спихають провину на тіньову економіку і рядять звернутись до правоохоронців. Оце такий яскравий кейс українського deep state, який має бути терміново перебудований. Я тут можу провести аналогії з тими процесами, які зараз відбуваються у США щодо скорочення та оптимізації бюрократії, і які запроваджує Ілон Маск. Масківської інтенсивності наш deep state, звісно, не витримає, але система управління в НБУ потурбує явного переналаштування з тим, щоб діяльність НБУ більше відповідала інтересам суспільства. Хто винний? Я торкнувся теми «білих» і «синіх» доларів, оскільки на базі цієї простої теми наочно видно неспроможність НБУ вирішити конкретне питання. Але дисфункція НБУ по ключових напрямках: монетарна політика, кредитний ринок, залучення валюти населення до банків і т.д., — для мене як для фахівця є очевидною. Просто інші напрямки роботи НБУ більш дискусійні і важкі для сприйняття. Якщо звинувачувати обмінні пункти небанківських установ та банки, які їх підкріплюють, то вони діють за принципом: є попит населення – вони його задовільнять. Більше того, оскільки в 2024 році населення купило готівкової валюти більше ніж продало на добрий десяток млрд доларів, то банкам доводилось завозити іноземну готівку в Україну, а це додаткові витрати. Може в нас населення дурне? Теж ні, бо конкурс краси гривневих банкнот ніхто не влаштовує, навіть іноді соромно за стан деяких банкнот в обігу. Тому висновок очевидний: весь тягар провини лежить на НБУ, який мав достатньо повноважень для впливу на ситуацію, але досить таки формально підійшов до виконання своїх функцій. А тепер намагається довести, що проблема взагалі не в його сфері впливу, що тільки знижує довіру до НБУ та підкреслює його інституційну неспроможність. Більше того, населення дратує позиція регулятора, в якій він натякає, що наявної проблеми майже не існує. Щоб зрозуміти регулятор дезінформує ринок, достатньо подивитись на досить агресивні коментарі деяких користувачів під офіційним повідомленням НБУ в Facebook. А для більш яскравої ілюстрації проблеми «білих та синіх доларів» наведу скрін з ТГ-каналу одного з легальних обмінників в Чернівцях . Ну в Чернівцях з білими та синіми доларами НБУ вже міг би за 2 роки навести лад? Чи ні? Віталій Шапран

5 февраля 2025, 02:34

Центральне питання для адміністрації США зараз – де взяти кошти на виконання передвиборчих обіцянок Трампа. Де взяти гроші США? Знизити податки можна за рахунок економії на видатках на утримання держави. Тут все досить просто: скорочення державного апарату, оптимізація державних проектів та реструктуризація великої кількості органів (тільки уявіть собі, що в США є аж 19 розвідувальних служб). Цим революційним процесом сьогодні активно і займається Маск. Можна також призначити винних серед торговельних партнерів і обкласти їх тарифами, розпочати торговельну війну з ними, а потім сісти за стіл переговорів. Оцінка цього питання має кілька вимірів. (А) Глобальний вимір та КНР. На глобальному рівні початок торговельної війни в трикутнику США–КНР–ЄС означає охолодження Світової економіки і деструктивне руйнування попиту на сировину: нафту, сталь, в меншій мірі – на зернові і т.д. Під прицілом відразу опиниться КНР, оскільки експорт займає в його ВВП близько 20%. Тому зниження експорту відразу вдарить по ВВП, а контр-заходи в формі девальвації юаню до долара та євро призведуть до збільшення інфляції. КНР може собі це дозволити, але лише в короткостроковій перспективі. В якійсь мірі така «світова криза» Україні зараз вигідна, оскільки опустить ціни на нафту до 50 доларів (як і обіцяв Трамп), ослабить бажання КНР підтримувати рф шляхом закупівлі там газу та нафти. При охолодженні економіки КНР їм просто буде непотрібно стільки газу та нафти з рф. В цьому плані КНР зараз ходить по межі кризи, яка може підштовхнути до катастрофи всю Азію. Іноземні інвестиції в КНР у 2024 році скоротились на 27% та досягли чергового історичного мінімуму 115 млрд доларів. На цьому фоні до піврічного мінімуму впав індекс PMI (очікувань менеджерів по закупівлям), а прибуток промислових компаній в КНР скоротився за 2024 рік на 3,3%. Щоб підтримати економічне зростання на фоні падіння інвестицій Народний банк Китаю (НБК) тільки за січень 2025 року влив в систему 1,7 трлн юанів через механізм зворотного РЕПО. Така ін’єкція ліквідності напевно була покликана підтримати економіку КНР на початку торговельної війни з США. Самі РЕПО мали строковість всього 3-6 місяців, тож в Пекіні прогнозували, що Трамп щось таке зробить з тарифами. Але що там за горизонтом 6 місяців в КНР – нікому невідомо, бо попередні економічні підсумки 2024 року для Китаю недобрі і масштабна торговельна війна їм зараз непотрібна, в принципі як і рф. Один з варіантів розв’язання цієї ситуації – торговельні переговори між США і КНР, на яких в якості глобального бонусу для Трампа можна обговорювати і мир для України. Тиск КНР на рф навіть у територіальних питаннях для де-окупації територій може мати миттєвий ефект. (Б) Американській континент (США, Канада та Мексика). Заяви про 25% мита ЗМІ вже поспішили охрестити початком торговельної війни. Нічого подібного, Дональд Фредович – дуже розумна людина і переговорник з великим комерційним досвідом. Це не початок торговельної війни, це приведення до тями своїх союзників. Торговельний дефіцит США досяг у 2024 по товарам 1,2 трлн доларів США, і з цим потрібно щось робити. Самий дієвий рецепт – це перегляд торговельних угод. Але ж як їх розпочати, якщо Канаду та Мексику все влаштовує? Дуже просто: ввести мита 1 лютого, а вже 4 лютого заявити, що сторони відклали тарифну війну на місяць. Банк Канади вже підрахував, що ВВП Канади впаде у 2025 році на 4% у разі, якщо мита США залишаться на рівні 25%. Втім, якість цих розрахунків не дуже добра. Наприклад, уряд Канади передбачає, що будуть введені мита на імпорт нафти і нафтопродуктів з Канади до США, тому ці продукти подорожчають на 25% і це призведе до інфляції в США. Логіка в цих припущеннях є, але вона не враховує один з девізів Трампа «drill baby drill», тобто канадський мазут та газ можуть бути замінені на аналоги з США. З іншого боку, при збільшенні мита – ціни на імпорт з Канади, Мексики та КНР будуть вищими. Тиск на інфляцію в США через торговельну війну зараз оцінюють в +2-3% до існуючого рівня. До вже існуючих 2,7% ще 3% – це дуже погана новина для позичальників, в яких ставки по іпотеці і так вже котрий рік тримаються на рівні більше 5%. ФРС доведеться знову підвищувати ставку для зниження інфляції. Тому торговельна війна в межах американського континенту в довгостроковій перспективі неможлива. Просто Дональд Фредович хоче нових переговорів, на яких хоче більш вигідного торговельного миру для США. Тому можна вже прозвітувати: 4 лютого тарифи відмінили – переговори між США-Канадою-Мексикою розпочались. Тож найближчим часом ми будемо спостерігати як США підвищують тарифи, потім розпочинають переговори, потім на переговорах торгуються, а далі переписують торговельні угоди. Скоріш за все, великих коштів США це не дасть, тому будуть спиратись на скорочення державного апарату, поступово роблячи ставку на серію протекціоністських законів, частина з яких вимагає значної локалізації продукції, що купує Уряд США. Я не виключаю, що в процесі переговорів Трамп захоче призначити «торговельних ізгоїв», наприклад рф – за небажання справедливого миру. На таких ізгоях США може добре підзаробити, в т.ч. за рахунок санкцій ЄС. Український проект ЗМІ вже рознесли ідею Трампа – «обмін допомоги Україні на рідкоземельні метали». В заголовках сутність ідеї переклали не зовсім точно, мова ж йшла не стільки про обмін – скільки про допуск американських компаній і про мільярдні інвестиції в Україну саме у видобуток цих металів. Якщо подивитись на мапу покладів рідкоземельних металів та ще додати до них титан, літій, ванадій та інші, то стає зрозумілим, чому цій ідеї дуже не зраділи в кремлі. Поклади ніобію та літію знайдені саме на окупованих територіях Донецької та Запорізької областей. Особливо зараз цікавим є ніобій, який використовуються як в ВПК, так і в космічній галузі, оскільки він зберігає провідникові властивості при дуже низьких температурах. На світовій арені за ніобій розпочалось справжнє ралі. Так, в 2023 році в КНР знайшли великі поклади ніобію, а в листопаді 2024 року російський диктатор почав вимагати негайної розробки покладів ніобію в Якутії в доволі суворих кліматичних умовах. Вважається, що ніобій в майбутньому може стати одним з факторів успішності в космічній гонитві. Правда путіну він, скоріше за все, потрібний для ВПК. В цілому, рідкоземельні метали активно використовуються для виробництва продукції ВПК, наприклад для виробництва 1 винищувача F-35 потрібно близько 400 кг рідкоземельних металів. Тому для держав, які є лідерами сектору високих технологій, поклади цих металів мають сенс, і вони ж гарантують їм сировинну незалежність від Бразилії, Канади і, звісно, від КНР. Тобто для США рідкоземельна угода з Україною має сенс. Але в тому то і справа, що найбільш цінне потрібно буде відбирати у рф, і відбирати аж по самий Маріуполь. Росіяни навряд чи погодяться добровільно здати місто, оскільки тоді випливуть просто жахливі масштаби їх військових злочинів: за попередніми оцінками, загарбники там вбили від 20 до 70 тис. мирних жителів. Для України є економічний сенс видавити рф з Маріуполя, оскільки там залишився не тільки порт, але й один з меткомбінатів (ММК ім. Ілліча), який зараз передали чеченцям. Тож угода між США та Україною, яка буде включати ніобій, означатиме для російської економіки катастрофу. Втім, крім Маріуполя і Шевченково, в Україні є ще чим привабити США. Наприклад, переробкою рудних відвалів в м. Кривий Ріг. Десятки років з землі видобували руду, а «пусту» породу просто викидали. Так народились «криворізькі альпи». Пам’ятаю, в мене з вікна був вид на такі штучні гори, які взимку вкривались снігом, але мали темно-червоний колір, а влітку їх верхівки зеленіли, оскільки заросли шипшиною. В цих відвалах багато рідкоземельних металів. Ще в 90-ті роки японці намагались отримати доступ до їх переробки та торгувались з місцевою владою, пропонуючи в обмін на допуск до «пустої породи» побудувати в місті якісні дороги. Звісно, «сміття за дороги» їм не продали. Тож відвали і далі прикрашають обрії міста. Не все так райдужно з рідкоземельним проектом 1) У нас напевно найгірше інвестиційне законодавство в Європі, розвалена та корумпована судова система та нульові гарантії для іноземних інвесторів. Це серйозний фактор, який може зупинити американські компанії. Законодавство США передбачає серйозну відповідальність для менеджерів американських компаній, які дають хабарі за межами США. Тому оцей контакт з місцевою владою потребуватиме спеціального нормативного регулювання – думаю щось на зразок «промислових парків» з домовленостями по глибині переробки руди. 2) Допуск іноземців до покладів металів автоматично загострює питання екології. Я пам’ятаю острівну державу Науру, яку спочатку як райській оффшор поставили на коліна, коли занесли до «чорного списку» FATF, а потім продали іноземним компаніям, які просто зруйнували країну через видобуток бокситів. Тому екологічні умови мають бути прописані від самого початку перемовин. Без цього реалізація подібних проектів може призвести до великих збитків, які потім потрібно буде ліквідувати багато років. На тому ж Криворіжжі видобуток залізної руди впродовж більше сотні років призвів до утворення відпрацьованих шахт, які просто затоплюються, оскільки засипати їх дорого. Тому з часом у місті почали спостерігатись провали грунту. 3) Напевно центральне питання, яке буде обговорювати Трамп з Україною, – гарантії незмінності орієнтації політичного режиму на євроатлантичній альянс. Зараз все виглядає добре: завдяки путіну мало хто з українців підтримує проросійський вектор. Але ж є ризики політичних змін, зокрема гасла «нейтралітету» (української Швейцарії) та інші варіанти, які Москва підкидує в своїх методичках нашій п’ятій колоні у Верховній Раді. До того ж ми наближаємось до виборів, які не бажано проводити, поки не вичищені всі російські засланці з нашого політичного Олімпу, а їх в політикумі багатенько, що підвищує ризики грузифікації України. Тож у Трампа неминуче постане питання: які гарантії Україна надасть США щодо недоторканості великих видобувних проектів в Україні, з горизонтом 50-100 років? У видобувних компаній є певна специфіка всередині їх фінансів. Справа в тому, що кар’єр (велика яма) після початку його експлуатації стає «основним фондом», і його вартість вписується до основних засобів в Активі Балансу. Так само і шахта. Тому у разі дострокового розірвання угоди, компанії зможуть забрати своє устаткування і вивезти його, але витрати на кар’єри, шахти, підведені транспортні комунікації вони не повернуть ніколи. А це означає, що у разі політичних змін США не зможуть повернути 50-70% своїх інвестицій. Скажу більше, США вже добряче набили собі лоба в питанні інвестування за кордоном, що в принципі і призвело до появи програми Трампа «Make America Great Again». До найбільшого економічного фіаско США був причетним покійний Генрі Кісенджер: в пориві боротьби з СРСР саме з його ідеологічної подачі США перетворили Китай на світову фабрику через дешеву робочу силу. Американські і Європейські інвестиції зробити з КНР потужного глобального гравця, але ж інвестори не контролюють комуністичну партію КНР, ідеологія якої – це щось протилежне поглядам Трампа та правих партій ЄС. І тепер американцям з цим потужним гравцем потрібно вести переговори, торговельні війни, і навіть є ризик ескалації в Тайвані. Після російської агресії проти України весь світ, і європейці зокрема, побачили, що може бути з їхніми інвестиціями в країні, чий політичний лідер «з’їхав з глузду». Тож питання контролю над тими країнами, в які інвестуєш, зараз є центральним для ЄС та США, і насамперед – для США. Якщо на це питання не буде знайдено адекватне рішення, то угоди не буде. Зараз США невдоволені довгостроковою «угодою з КНР», а європейці перелякані втратами інвестицій в рф. Тому падіння прямих іноземних інвестицій в нашому регіоні – це гарантований тренд майбутнього, якому нашій владі потрібно буде протистояти. Які можуть бути методи вирішення цієї проблеми? А їх не так багато. Контроль над нами збоку США чи ЄС зовсім не означає військовий або бюрократичний контроль. У випадку з гарантіями інвестицій «контроль над країною» означає сталу систему правових та економічних відносин, які дають дієві гарантії щодо того, що вкладені кошти не будуть відібрані у інвесторів, так само як і їх майно. Також не буде жодних націоналізацій та перегляду умов інвестицій. На жаль, вступ України до ЄС не дає 100% таких гарантій, бо можна бути країною ЄС та служити кремлю, як наприклад, Угорщина. Тому основний акцент в побудові таких гарантій може робитись на: (1) розбудові національної економіки і сталих правил оподаткування та регулювання; (2) розміщенні резервів України в США, в т.ч. золото-валютних резервів. Віталій Шапран

30 января 2025, 19:41

Вчора прийняв участь в засіданні Клубу банкірів, яке було присвячене розвитку кредитування в Україні. Дуже корисне засідання. Науковці, які оперували офіційною статистикою НБУ отримали холодний душ від практиків ринку і почули про реальний стан речей, а не реляції, затверджені PR-департаментом НБУ. 1. Зростання кредитування в Україні відбулось лише за номінальними показниками, приблизно в межах інфляції, а по окремим сегментам юридичних осіб – навіть менше інфляції. Частина цього «зростання» відбулась завдяки державним програмам, які висмоктують ресурси із державного бюджету. Тому, якщо ми говоримо про «зростання ринку кредитування», то саме в ринковій площині (без втручання держави) відбулось звуження ринку. Особливо це помітно по кредитуванню юридичних осіб, якість якого саме і впливає на економічне зростання. Кредитування фізичних осіб зростало більше за номінальні середні темпи по ринку, але, будемо відверті, крім є-оселі, то майже все кредитування споживання імпорту, тому його вплив на зростання ВВП нульовий, якщо не від’ємний. 2. Ряд науковців без практичного досвіду роботи намагались проштовхнути тезу, що 450 млрд в коротких депозитних сертифікатах НБУ – це нормально, і що їх поява на кредитному ринку не збільшить суттєво кредитний портфель. Це брехня. Як показує статистика минулих років, цілком достатньо, щоб в системі було 50-100 млрд ліквідності в ДС НБУ, тож +350-400 млрд в кредити юридичним особам – це збільшення наявного портфелю на 40-50%, що могло б суттєво змінити підсумки року і замість тупцювання на місці ми б показали прорив в кредитуванні. Певна ліквідність почала накопичуватись і в сегменті ОВДП, але то більш корисно для економіки ніж ДС НБУ, хоча і дорогувато для Мінфіну. 3. Якість статистики по кредитному ринку в розрізі вартості грошей мене бентежить. Науковці намагаються оперувати номінальною статистикою НБУ, що є середньою по ринку без врахування комісій та «спеціальних умов кредитування». Такі «дослідження» просто спотворюють картину ринку. Це дуже зручно для PR-агентів НБУ, які намагаються втюхати ринку, що наші банки кредитують під 15-20% річних. Але це цілковита маячня. Розвиток кредитування в Україні стримують високі ринкові реальні ставки (подивіться на Мінфіні вартість кредитів готівкою). У тих, кого підхопив концентратор ринкових пропозицій, ставки на кредити готівкою починаються від 34% і закінчуються на рівні 114432% річних. Погодьтесь, що цей сегмент ринку підлягає реформуванню, бо навіть зниження ставки НБУ тут не зробить умови кредитування прийнятними. Наразі НБУ цих ставок не помічає і, наскільки я знаю, ніяких змін з цього приводу навіть не планує. Що ж робити? 1. Модернізація поточного монетарного режиму може дати миттєвий результат для позичальників з prime сегменту. За три роки з режимом інфляційного таргетування-штрих (бо чистим ІТ те, що відбувається, ми назвати не можемо) ми прийшли до ситуації, коли не маємо ані проривного зростання, ані низької інфляції. Просто топчимось на місці, накопичуємо ЗВР в непристойних масштабах, і при цьому маємо приблизно 40 млрд доларів (1,6 трлн грн) на руках у населення, які не залучені для кредитування економіки. А що ви хотіли? Банки залучають депозити в валюті під 0,1-1% річних, в той самий час як Казначейство США під 4-5% річних. Окремим «відкриттям» для багатьох стало, що іноземні банки подекуди навіть скорочують кредитні портфелі. Так, це цілком нормальна поведінка за поточного режиму ІТ-штрих. Навіс з ліквідності іноземних мам банків, які присутні в Україні, зараз оцінюється десь у 0,5 трлн доларів США, але здебільшого через курсові ризики, а не через війну вони не будуть розширювати тут кредитування. Щоб розблокувати цю ліквідність крім страхування їм потрібний або фіксований курс, або класичний режим ІТ з розвинутим строковим ринком. Знаю, що зміни в монетарному режимі в нас відбудуться, а якщо ні, то як варіант, доведеться пояснювати Дональду Фредовичу, чого ми просимо грошей, а в нас 0,5 трлн грн знаходиться в ДС НБУ, 40 млрд доларів – в ЗВР, 40 млрд доларів (мінімум) – на руках у населення, та ще й маємо потенційний навіс з ліквідності іноземних мам в 0,5 трлн доларів. І все це на фоні слабкого кредитування в цілому та некредитованого ВПК. Звісно, без модернізації монетарного режиму ми кардинально не просунемось вперед. 2. Руйнування бар’єрів на ринку капіталів. Напроти мене на заході сидів дуже сумний Сергій Волков, який носиться з ідеєю секьюритизації активів вже років 10. Під час війни якісь паростки ринку облігацій пробивались: та ж Нова Пошта, пара МФО, збирався виходити на ринок Новус. Тобто якийсь ринок облігацій є, але він слабкий і місяцями (в сегменті фінустанов) зарегульований. Канал надходження коштів від населення до бізнесу через облігації, нажаль, працює слабо, я вже не кажу про режим секьюритизації банківських активів, коли вже надані кредити пакуються по якості і на їх основі випускаються облігації, через які залучаються нові ресурси. Банківські кредити через секьюритизацію стають ліквідними, а це відкриває суттєві послаблення в управлінні ресурсною базою і технічно має покращити умови депозитів. Тому без нормальної роботи внутрішнього ринку бондів, зі сподіваннями тільки на банківські кредити, швидко вирішити проблему пробуксовування кредитування економіки не вийде. 3. Державні програми кредитної підтримки, в принципі, мають бути згорнуті в більшості випадків, але ніяк не можна їх скорочувати зараз, поки ринок слабкий та орієнтований на фінансування імпортного споживання. Будемо чесні, що без державних програм пільгового кредитування (які не є ринковими по суті) підсумки року на кредитному ринку були б катастрофічними, а цінові умови – жахливими. Втім те, що відбувається по програмі 5-7-9, самі банкіри вважають хаосом через наявність заборгованості за компенсаціями ставок. Я б сказав так: краще творчій хаос ніж катастрофічні результати. Але повторюсь, завдання цих державних програм – не підмінити собою ринок і постійно висмоктувати з бюджету ресурси, а стимулювати створення ринку і тонізувати прийнятні цінові умови на ньому, от щоб не було кредитів під 100000%. Цікаве питання підняв один з доповідачів: мовляв, не тільки банківське кредитування є, є ще гранти, фінансування від закордонних банків, і треба дивитися на все в комплексі. Любі друзі, зовнішнє фінансування в Україні було завжди, змінювався лише його характер. До війни добрий десяток років українці позичали кошти через євробонди і напряму в іноземних банків. І це робилось як на рівні олігархів, так і середнього бізнесу. А гранти – сьогодні вони є, завтра їх немає, доведено USAID. Мене більше турбує зараз той факт, що іноземні банки та фінансові компанії вже вторглись на наш ринок банківських послуг і активно пропонують тут карткові продукти, електронні гаманці і навіть кредитні продукти, а їх послугами все більше користуються ІТ-фахівці та інші самозайняті, продукт праці яких не прив’язаний до матеріальних активів. Цікавий в таких пропозиціях і ліміт в 50 000 євро: як це відрізняється від 50000-100000 грн банківських лімітів станом на 01.02.2025 в українських банках. Що ж стосується сприйняття кредитного ринку в цілому, то є дві суттєві аномалії, які потрібно враховувати в оцінках: 1. Втрата майна, яке було побудовано за часів СРСР великими компаніями (наприклад енергетичними) і подальше його відновлення за кредитні кошти, додає в ринковій статистиці кредитів, але це не призводить до економічного зростання як такого, а дозволяє нам не втратити те, що вже було і працювало роками. Тому механістичне сприйняття статистики, коли, наприклад, дивимось на динаміку співвідношення кредитів до ВВП, нам не допоможе. Тут потрібні більш тонкі інструменти аналізу. 2. Скільки кредитів видано на китайські чайники, польські ноутбуки чи французькі автомобілі – не має значення. Стимулювання споживання імпорту через кредитування – це важливо для соціального комфорту, але не для пожвавлення економіки. Важливо скільки фінансування пішло на інвестиції, поповнення обігових коштів та нові бізнес-проекти компаній, оскільки населенню це дає роботу, дохід (а не кредитну заборгованість) і саме цей сегмент тягне економіку вгору, що дає можливість фінансувати більші оборонні витрати. Наприкінці хочу зазначити, що з приходом Трампа Світ змінився. Новий господар Білого дому не схильний роздавати гроші, і це вже всі помітили. У Дональда Фредовича є класний економічний план для США, і це не має дивувати когось, бо він президент США. Цей класний план потребує вивільнення коштів з багатьох програм по всьому Світу і концентрації уряду США на внутрішній економічній політиці. В таких умовах розвиток в Україні внутрішнього ринку та приведення до тями економіки, підвищення рівня зайнятості всіх внутрішніх ресурсів – це вже не питання економічної політики, це питання національної безпеки і оборони, а простішою мовою – питання виживання. Тож ми або будемо змінюватись на краще, або жити погано, постійно втрачаючи населення внаслідок міграційних процесів. Вибір є очевидним. Якщо ми плануємо перемогти, то перемога потребує підготовки (Amat Victoria Curam)! Віталій Шапран