Виталий Шапран

22 апреля 2025, 15:54

Мій коментар щодо обсягу прибутку НБУ, який має бути перерахований до Державного бюджету, в розмірі 84,2 млрд грн. Хотів би похвалити НБУ за такий результат, але є щонайменше 5 АЛЕ: 1. Будемо чесними, прибуток до розподілу в сумі 84,2 млрд грн був би неможливим саме в такому обсязі, якщо б я ще в 2020 році за сприяння голови Ради НБУ Данилишина не добився згоди від МВФ на зміни в ЗУ «Про НБУ», де на той час резерви формувались не від середньорічної суми зобов’язань НБУ, а від суми зобов’язань на кінець року. Тоді нам вдалось переконати МВФ, що буде більш справедливо, якщо резерв на весь рік буде формуватися за середньорічною сумою зобов’язань НБУ. Думаю, в 2024 році цей ефект склав добрих 10 млрд грн. Вчергове про це нагадую, а то якось стали забувати в НБУ та Кабміні тих, хто забезпечував фундамент для результатів минулих років. 2. Розповіді НБУ про історичний розмір прибутку для бюджету – це «номінальна правда». В НБУ добре знають, що 1 гривня у 2019 році и 1 гривня у 2025 році це різні за товарним наповненням гривні. В 2019 році НБУ за підсумками 2018 року перерахував до бюджету 64,88 млрд грн. В перерахунку на споживчу інфляцію в 2025 році це 116,25 млрд грн. Тому 84,2 млрд у 2025 році насправді ніяким рекордом не є, хіба що номінальним. 3. НБУ міг і більше перерахувати до бюджету 2025 року, якщо б змінив норму закону про формування резерву НБУ у сумі 10% від грошово-кредитних зобов’язань. Розумію, що в це важко повірити, але в НБУ ніхто не може пояснити: чому потрібний саме 10% резерв від зобов’язань. Ні 3%, ні 5%, ні 15%, а саме 10%. До істини я докопався у 2021 році. Норму 10% просто взяли «зі стелі». На засіданні Ради НБУ у першій половині 2021 року Катерина Вікторівна Рожкова (заступник голови НБУ) урочисто (під аудіозапис) мені обіцяла, що Правління надасть Раді НБУ план змін в резервуванні НБУ та обґрунтування цієї норми резерву. З тих пір пройшло вже 4 роки, питання зам’яли, а НБУ так і продовжує формувати резерв 10% від зобов’язань. Сумно, тим більше, що ці додаткові кошти зараз би знадобились на фронті. 4. Свято фінансування інфляційного таргетування за рахунок коштів платників податків продовжилось. У 2024 році НБУ отримав від Уряду відсотків по ОВДП приблизно на 85 млрд грн, а віддав банкам за депозитними сертифікатами НБУ 76,8 млрд грн. Єдине, що я тут можу відмітити позитивного: у порівняні з 2023 роком баланс розрахунків НБУ з Урядом покращився. В 2023 році НБУ «обікрав» Уряд майже на 15 млрд грн, а в 2024 році – тільки приблизно на 1 млрд грн. Запросто можна було б підтягнути баланс розрахунків до позитивного значення, але не схотіли цього робити. Цікаво було б отримати пояснення: «чому?». Тільки не слухайте ту маячню, що «прибуток не є метою діяльності НБУ» і спочатку він вирішує питання цінової і фінансової стабільності. Чесно кажучи, і з ціновою стабільністю у НБУ вийшло у 2024 році не дуже (ціль по інфляції у 5% не досягнуто), та і пояснити, як +20 млрд грн до бюджету від зменшення норми резервування кардинально вплинуть на інфляцію, в НБУ не можуть. 5. На інфляційне таргетування в 2024 році НБУ витратив 76,8 млрд грн. За ці гроші ми отримали офіційну споживчу інфляцію 12% (при інфляційній цілі 5%), а також послаблення гривні до долара 10,68% (по офіційному курсу). Майже 76,8 млрд грн за такі скромні результати дозволяють стверджувати, що НБУ не впорався ані зі своїм мандатом на забезпечення цінової стабільності, ані перевершив реальний власний рекорд з прибутку у 2018 році. Також слід звернути увагу, що частина прибутку НБУ 2024 року отримана за рахунок девальвації гривні. Вчергове розчарований нашим НБУ (Неспроможним банком України), який не перевантажує себе роботою, але знову розповідає про якісь історичні рекорди при доволі скромних результатах роботи. Ситуацію значно могла б покращити Рада НБУ, але зараз там більшість друзів Андрія Пишного, сама Рада НБУ «безголова» (в неї відсутній голова Ради) і сліпа (НБУ ліквідував секретаріат Ради НБУ, який раніше інформував членів Ради НБУ про реальний стан справ і у нас була можливість реально виправити ситуацію по багатьом напрямкам до того, як поточна ситуація ставала історією). Віталій Шапран

17 апреля 2025, 20:03

Сьогодні з 8-30 ранку разом із Суспільним радив і умовляв НБУ не підвищувати облікову ставку (відео в першому коментарі). Дослухались, молодці. Ставку залишили на рівні 15,5%. Жартую. Знаю, що рішення було прийнято не сьогодні, а раніше. Сьогодні рішення оголосили. І дійсно, НБУ варто взяти паузу і приділити більше уваги ремонту нашого трансмісійного механізму та прогнозних процесів в НБУ, ніж тупо реагувати ставкою на будь-яке прискорення інфляції. Тож, щоб мої читачі розуміли, що насправді відбувається в наших монетарних джунглях, пройдемось по пунктах. Синдром Держбанку СРСР Одна с найбільш серозних проблем сучасності – це слаба реакція державних банків на підняття НБУ своєї ставки і навіть на зміни в дизайні монетарної політики. За моїми спостереженнями, реагують добре на зміну ставки НБУ тільки невеликий банки, на які припадає 20-30% ринку депозитів населення, і які (як правило) не мають розгалужених мереж відділень. Державні банки на дії НБУ реагують мляво. Погляньте на таблицю 1 . Які зміни відбулись з 10 березня по 16 квітня? Як державні банки відреагували на минуле зростання ставки НБУ та на ще більше підвищення ставок для банків по депозитним сертифікатам НБУ? Помітно збільшив ставки лише Приватбанк. Інші або взагалі нічого не змінювали або підвищили формально, щоб не можна було сказати, що вони ігнорують НБУ. Хоча НБУ затверджує керівний склад банків, а самі банки належать державі, проте діалог між НБУ та розпорядником держбанків (Мінфіном) дуже кволий. Справа в тому, що при зростанні облікової ставки НБУ автоматично зростають витрати Мінфіну: (А) на обслуговування ОВДП, дохідність яких прив’язана до ставки НБУ і які знаходяться в портфелі НБУ; (Б) Мінфіну доводиться більше витрачати на залучення нових коштів через ОВДП, оскільки банки завжди мають вибір що купувати: ОВДП чи депозитні сертифікати НБУ. Тож зростання ставок за ДС НБУ автоматично штовхає в гору ставки по ОВДП, що призводить до здороження державного боргу. А тепер уявіть собі таку картину, коли після чергового підняття ставки НБУ приходить до Мінфіну і пропонує провести бесіди з державними банками, щоб ті підняли ставки за депозитами. Виходить, що на додачу до перших двох статей витрат НБУ буде сприяти тому, щоб державні банки збільшили свої витрати на депозити і менше отримали прибутку, який йде частково до державного бюджету. Тож такий крок з позиції Мінфіну є третьою статтею втрат державного бюджету. Це пояснює, чому державні банки ігнорують рух ставки НБУ або реагують на нього формально. НБУ намагається керувати ринком, а насправді в нас давно вже діє державна олігополія, мотивація якої не є ринковою. За таких умов стаханівський рух за підняття ставки виглядає відвертим ідіотизмом. Спочатку варто витягти монетарну трансмісію з-під завалів командно-адміністративних мотивів державної олігополії, а вже потім рухати ставку. На жаль, НБУ за останні 3 роки не зробив абсолютно нічого для покращення роботи монетарної трансмісії, обмежившись зміною дизайну. Вплив війни на попит на заощадження Уявіть собі, що навколо вашого будинку літають шахеди, в сусідній будинок було влучання, по ТБ також є тривожні новини, або навіть ви в окопі під обстрілами. Вам дзвонить менеджер Ощадбанку і пропонує зробити депозит на 2 роки в гривнях під 12-13% річних. Можливо хтось і зробить, але: (А) сума буде невеликою, (Б) таких людей точно буде не багато. В період війни попит на банківські послуги є, але він обумовлений: (А) Страхом фізично втратити кошти в полум’ї війни; (Б) Побоюваннями, що кошти можуть невідкладно знадобитись в будь-який момент. Тож є підвищений попит на депозити до запитання, а не на строкові. В свою чергу, система регулювання НБУ побудована на довоєнній ідеології, коли банки стимулюють залучати строкові кошти. Такі висновки зроблені після аналізу динаміки депозитів населення з 01.03.2024 по 01.03.2025. Подивіться таблицю 2 . 1. Кошти населення в банках в національній валюті виросли всього на 14,4%. Це трохи більше ніж споживча інфляція, але значно менше ніж темпи зростання середньої з/п. Кошти населення на депозитах на вимогу в національній валюті зросли на 19,65%. Тож населення (як я і згадував вище) більше схильне до зберігання депозитів в національній валюті на рахунках до запитання. 2. Частка строкових депозитів населення в національній валюті знизилась з 35,75% до 33,55%. Прямо скажімо, 65-70% ресурсів на рахунках до запитання – це не зовсім комфортна ситуація для ліквідності банків. І ця ситуація погіршується. 3. До того ж, ми не бачимо якогось фундаментального зростання депозитів населення, і ті 40-50 млрд доларів США, які знаходяться поза банківською системою України, залучити не вдається. Тобто потенціальний кредитний ресурс зберігається «під матрацами», а поточне номінальне зростання відбувається під тиском зростання доходів громадян. Хоча саме по собі зростання є непоганим симптомом і вказує, що банківська система свою функцію «на мінімалках» все ж виконує. Помилкові прогнози НБУ Якщо провести оцінку прогнозів НБУ з 2023 року, то я не зафіксував фактів, щоб прогнози НБУ потрапляли точно в ціль (графік 1). До третього кварталу 2024 року НБУ був весь час песимістом, тобто його інфляційні прогнози були гірші за фактичну інфляцію. У четвертому кварталі 2024 р. ситуація змінилась, і НБУ став оптимістом: його прогнози були кращими за фактичну інфляцію. Виключенням є перший квартал 2025 року, коли інфляція (14,6%) майже співпала з прогнозом НБУ (14,3%). Саме таке співпадіння в т.ч. і дозволило НБУ залишити ставку незмінною 17 квітня. Втім, судити про якість прогнозів на трьох-місячній базі просто неможливо, особливо якщо мова йде про початок року. Прогноз виходив в січні 2025 року, а інфляція утворювалась в березні 2025 року, тож по факту лаг був значно меншим ніж 3 місяці. Те, що НБУ систематично не вгадує з прогнозами по інфляції, вказує на низьку якість прогнозних процесів в монетарному блоці. Замість того, щоб визнати наявність проблеми і працювати з професійною спільнотою, працівники НБУ ображаються на конструктивну критику, заперечують наявність проблеми і пишуть виправдувальні статті. Відсутність якісного інфляційного прогнозування в НБУ призводить до 3-х трагічних наслідків: А) Прогнозам НБУ перестають довіряти на ринку. Якщо впродовж 2-3 років не було співпадінь прогнозів з фактичною інфляцією, то ринок просто перестає їх враховувати в совій діяльності. А це означає, що НБУ стає все важче і важче вербально керувати інфляційним очікуваннями. Тобто ринок з часом перестає слухати, що очікує монетарна влада. Б) Якщо прогнози НБУ систематично не збігаються з фактичною інфляцією, це означає, що НБУ при прийнятті рішення по обліковій ставці весь час помиляється. В теорії вважається, що для подолання інфляції центральному банку варто встановлювати ставку вищу не за поточну інфляцію, а за прогнозну на 3-12 місяців. Часовий горизонт визначається ефективністю роботи монетарної трансмісії в країні. А як же НБУ може правильно визначати ставку, якщо в нього прогноз весь час не потрапляє у фактичну інфляцію. Невірний прогноз вказує на те, що НБУ має хибне уявлення про інфляцію через 6-12 місяців. В) Специфіка України в тому то і полягає, що через неробочу монетарну трансмісію в нас завищений горизонт дії ставки: не 1-6 місяців як на розвинутих ринках, а 6-15 місяців. Тож ефект від зміни ставки сьогодні відчувається пізніше (один з прикладів по держбанкам показує, чому так відбувається). І от за умов такого горизонту впливу якість прогнозування інфляції набуває особливого значення. В наших умовах якість прогнозів потрібно дивитись не по 3-6 місяцям, а по 9-12 місяцям, а вона в нас виходить абсолютно незадовільна. Різні виправдування в стилі «критики самі прогнози по інфляції не дають», «а от інші організації теж помились» і т.д. не витримують жодної критики. (1) Відхилення прогнозу від факту мають бути і це нормально, але не весь час. (2) Дайте критикам прогнозування в НБУ у підпорядкування 30 галузевих аналітиків, і точність їх прогнозів буде «як у ЦРУ». (3) Інші установи, які роблять прогнози по інфляції в Україні, не мають повноважень встановлювати облікову ставку, норму резервування і т.д. Тож відповідальність на прогнозистах НБУ має бути адекватною тим повноваженням, якими НБУ законодавчо наділений. Що ж робити? Дуже добре, що НБУ не підвищив ставку сьогодні. Для мене це позитивний сигнал і сподівання, що вони почнуть розмірковувати над тим, що роблять, і змінюватись. А зробити потрібно наступне: 1) Потрібно вирішити проблему слабкої реакції державних банків на дії НБУ та усунути їх конфлікт інтересів з Мінфіном. Як це зробити є кілька методів. Описувати їх не буду, бо вони для 3-4 читачів в цій країні і у всіх з них є мій мобільний номер. 2) Має змінитись парадигма регулювання операцій банків, щоб вони могли запропонувати населенню більше продуктів до запитання. Серед населення країни, яка приймає участь у війні, є попит на ці продукти. За їх допомогою можна залучати більше коштів на депозити і не тільки державних банків. 3) НБУ має негайно (ще позавчора) покращити систему прогнозування, особливо по інфляції. Встановлювати ставку при систематичних помилкових прогнозах НБУ просто неможливо. Крім того, потрібно повертати довіру до прогнозів НБУ, які систематично не потрапляли в ціль, і війна цьому не є виправданням. 4) НБУ має змінити комунікаційну стратегію і навчитись визнавати помилки, вибачатись, вести широкі консультації з ринком та Урядом. Але головне – це вивчати сьогодні зміну попиту на банківські та страхові послуги від населення та бізнесу. Монетарна політика, регулювання та нагляд в основній своїй масі ще працюють на довоєнних лекалах, що і породжує непорозуміння на ринку. Віталій Шапран

1 апреля 2025, 19:41

НБУ від початку року досить активно намагається продати українському суспільству ідею переходу прив’язки валютного курсу від долару США до євро. Спочатку 16 січня заступник голови НБУ Рожкова досить таки обережно вказала на те, що «прив'язка має бути до тієї валюти, яка найчастіше використовується в операціях». Потім вже 19 лютого агентство РБК з посиланням на прес-службу НБУ зазначило: «У майбутньому може відбутися зміна курсоутворюючої валюти… Такою валютою може стати євро». Згодом вже 6 березня ТСН з посиланням на голову НБУ Пишного повідомили, що такі варіанти розглядаються, але «Сказати, що питання пере прив'язки знаходиться на виході — ні». Одночасно ті ж ТСН, посилаючись на заступника голови Юрія Гелетея, повідомили, що розрахунки в євро поступово зростають: на імпорт вони припадають на 50%, на експорт – 30%, а на готівковому ринку – 22-23%. Врешті решт, 26 березня ті ж ТСН розповсюдили «експертний огляд», в якому експерти начебто підтримують ідею переходу курсоутворення на євро. Цікаво, що в такий огляд потрапив і я, але замість коментарів по суті питання, автори видрали одну мою фразу і вийшло, що наче я підтримую цю ідею. Що ж, давайте розберемось, про що йде мова і чому Україні не тільки зарано змінювати курсоутворюючу валюту, але й навіть розмовляти про це шкідливо. Сутність проблеми Курсоутворююча або «якірна» валюта зовсім не означає, що ми переходимо на євро, або навіть переходимо до політики фіксованого курсу. Курсоутворююча валюта – це валюта, на базі якої встановлюється курс до гривні, курси ж гривні до всіх інших валют є похідними від курсу долару до цих валют на міжнародних ринках. Зараз валютний курс гривні визначається до долару США, а курс гривні до євро та інших валют вже просто залежить від подій на ринку «долар-євро», «долар-фунт» і т.д. Так от, коли ви змінюєте якірну валюту, то для цього не тільки більшість транзакцій на ринку повинні бути в валюті операцій, але ще і ціноутворення на продукти експорту та імпорту (а іноді і на внутрішні товари) має відбуватись в цій якірній валюті. Якщо не враховувати це правило, то це може призвести не тільки до незручностей в розрахунках, але і певною мірою негативно вплинути на український експорт, і навіть на інфляцію в Україні. Втім є причини, з яких нам не варто навіть розмовляти про перехід до євро у якості якірної валюти. Причини, з яких не варто робити євро якірною валютою 1. Я вважаю, що керівники НБУ все більше схожі на генералів часів царської росії, які весь час готувались до минулих війн і не враховували розвиток ситуації у майбутньому. Завершення війни та відновлення економіки можуть сильно вплинути на валютну структуру нашого експорту і імпорту. Розблокування торгівлі через чорноморські порти призведе до зменшення нашої залежності від торгової логістики суходолом і тому частка долара в експорті знов зросте. Український експорт переважно сировинний, а ціни на цих ринках встановлюються в доларах США, тому варто поточну тенденцію розглядати як аномалію, яка з часом виправиться. В принципі, сировинний характер нашого експорту вже і зараз не пускає нас до «євро-зони», наприклад, до 90% угод зі збіжжям за даними «Української зернової асоціації» відбуваються в доларах США. Інша сировинна проблема – це те, що на більшість видів сировини в світі ціни встановлюються в доларах США. Де ви бачили котировки на нафту, сталь, зерно чи кольорові метали в євро? Таке ціноутворення на сировину призводить до того, що при розрахунках не в доларах США (в євро, фунтах, чи ієнах) контрагент автоматично підпадає під дію валютного ризику. Тож, якщо у вас контракти на сировину з розрахунками в євро, а ціна на об’єкт продажу на світових ринках формується в доларах, то час від часу ви будете відчувати на собі вплив зміни курсу євро до долару США. Щоб запобігти негативному впливу можна використовувати валютні деривативи і хеджувати ризики, але саме по собі це додаткові витрати. 2. Друга проблема – це наявність певної традиції на українському ринку продавати нерухомість, автомобілі та інші вартісні об’єкти за долари США. Тому перехід до курсоутворення у бік євро може створити незручності для населення. Зараз, коли велика кількість населення виїхали до ЄС і наші зв’язки з євро-зоною зміцнились, допускаю, що частка євро незначно зросла, але відкрийте, наприклад, сервіси оголошень по нерухомості – ціни в євро на таких ресурсах можна зустріти не часто. 3. Третя проблема – це той факт, що США вже анонсували політику слабкого долара і ми бачимо, як під тиском ризиків торговельних війн долар слабшає по відношенню до євро. Думаю, що цей тренд буде довготерміновим і не в інтересах України прив’язуватись до тієї валюти, яка стає дорожчою, бо це може негативно вплинути на наш експорт. До речі, вже зараз на нашому ринку ми спостерігаємо тенденцію, коли долар дешевшає, а євро під впливом зростання курсу євро до долара дорожчає. Тож це означає, що наш експорт, близько 70% якого відбувається в доларах США, при укріплені євро до долара на національному ринку ставатиме менш вигідним для експортерів. Наведемо умовний приклад: якщо експортер отримав 1 млн доларів, то при курсі 42 грн/дол він отримає 42 млн гривень. Якщо ж ми змінимо якірну валюту і в результаті укріплення євро до долару курс впаде до 41 грн/дол. то експортер отримає на 1 млн менше. По суті, заміною якірної валюти ми «підкладаємо свиню» експортерам у формі незапланованих валютних ризиків. 4. Четверта проблема – це реакція США на подібні ініціативи. США взагалі дуже болісно реагують на відмову від долара в розрахунках або на заходи, які де-популяризують долар. Боротьба з парадоксом Тріффінна для команди президента Трампа є центральним фактором його торговельної та фінансової політики в найближчі роки. США борються за глобальне лідерство долара, а тут один з найближчих партнерів публічно патякає на рівні центрального банку країни, що ми втечемо в «євро-зону», можливо не завтра, але пізніше втечемо. Подібні розмови в публічній площині з боку НБУ я б оцінив як такі, що спрямовані на охолодження відносин України з США і на саботаж цих відносин. В нас і без цих розмов факторів охолодження україно-американських відносин вистачає. Не для всіх економік євро-зона є благом Щиро сподіваюсь, що в найближчі десятиліття заміни якірної валюти в Україні не станеться, або станеться вже після вступу України до ЄС та в рамках підготовки введення в Україні євро. Саме тоді перехід на курсоутворення в євро буде в інтересах України. Для того, щоб це зрозуміти, варто подивитись на приклад Болгарії, яка не так давно приєдналась до зони обігу євро. А перед цим країна багато років підтримувала фіксований курс лева до євро. Тож перехід до євро відбувся відносно безболісно для населення та бізнесу. Другий яскравий приклад – це Польща. Їх економіка ближче до української і вони чомусь зберегли злотий. З їх позиції це дуже мудре рішення, бо вони таким чином зберігають монетарну і валютну незалежність від ЄС (до речі, як і Угорщина та Чехія). Це означає, що їх центральні банки можуть: (а) самостійно встановлювати % ставки, (б) стимулювати власний експорт (економіку) при девальвації національних валют до євро. Болгарія ж пішла іншим шляхом і приєдналась до євро зони, бо їх економіці більше підходив фіксований курс. Туризм, концентрація на нерухомості і сфері послуг призвели до того, що входження до євро-зони несло переваги для національної економіки. Не берусь прогнозувати, якою буде економіка України через 10 років, але думаю, що з ймовірністю 80-90% що ми недалекі відійдемо від штампів, на яких працюють економіки Польщі, Чехії та Угорщини. Можливо через угоду з США в нас ще більше зросте частка експорту в доларах США. Я не є противником входження України в євро-зону, але свою монетарну незалежність ми повинні дуже дорого продати. Тобто Україну повинні прийняти в ЄС, ми повинні стати частиною єдиного ринку ЄС, і вже після цього визначитись з тим, які переваги нам принесе входження до зони обігу євро. Будвавський парадокс Не раз спостерігав, як гарячі голови в парламенті (ще 8-го скликання) закликали закрити НБУ, ввести в Україні євро і забути про високі процентні ставки та валютний ринок як такий. Такі ідеї вважаю великою дурістю і проявами невігластва. Від заміни валюти в обігу процентні ставки не змінюються. Цю аксіому довела в свій час Чорногорія, яка вводила євро без згоди ЄС. Після введення євро в них тривалий час рівень ставок за кредитами перевищував 30%, що дуже далеко від рівня ставок в інших країнах ЄС. Врешті решт, туристична перлина ЄС викарабкалась з кризи через свої рекреаційні ресурси, але залишила свій слід в історії валютного ринку, відомий як «Будвавський парадокс», на ім’я одного з курортів Чорногорії. Повинне бути розуміння, що навіть при заміні валюти якість роботи кредитних інституцій не змінюється, як миттєво не змінюються і інфляційні очікування бізнесу. Єдине, що змінилось для Чорногорії і чому вони пішли на цей крок – зручність для бізнесу та населення обслуговування туристичного потоку з євро-зони. По суті, вони йшли тим самим шляхом, що і туристична Болгарія, але у радикально стислі терміни. НБУ вчергове мене розчарував своїми незграбними інформаційними рухами і розмовами, яких взагалі не мало б бути. В той час, коли весь дипломатичний корпус України працює над покращенням відносин з США, НБУ вперто просуває в тій або іншій формі ідею заміни курсоутворюючої валюти на євро. При цьому, нехтуються національні інтереси України, а самі розмови явно будуть дратувати Федеральний резерв та Міністерство фінансів США. У таких процесів є тільки 2 бенефіціари: демократична партія США (опозиції було б зручно, щоб Україна за часів Трампа втекла до євро-зони) та росіяни (їм все одно, яким чином нашкодити нашим експортерам). Сподіваюсь, після цих аргументів ці розмови будуть завершені. Віталій Шапран

17 марта 2025, 10:09

Поки «демократичні» підлабузники поливають Дональда Фредовича брудом та розмірковують, яке звання йому присвоїли в КДБ, Світу потроху почала відкриватись жорстка стратегія Трампа по відношенню до рф. На минулому тижні котировки нафти марки brent пробили черговий мінімум – 70 доларів за барель і продовжують знижуватись, це взагалі мінімум з серпня 2021 року. Слідом за маркою brent з помітним дисконтом падають і ціни на російську urals, офіційна котировка ще тримається на рівні 65 доларів, але в окремих портах російську нафту вже продають нижче 60 доларів. Без будь-якої герметизації цінової стелі G-7 ціна на urals покотилась вниз. Цій тенденції сприяли ряд заходів: 1. Прелюдія до торговельної війни, яку влаштував президент Трамп між США та Канадою, Мексикою, КНР та ЄС. Такі інформаційні потрясіння дуже погано відображаються на прогнозах ділової активності в Світовій економіці. На ризики торговельних війн нафта реагує зниженням, золото – зростанням. Якщо темпи зростання ВВП КНР уповільняться до 1%, то ціни на нафту впадуть нижче за 60 доларів за барель, а поставки російського газу в КНР скоротяться. 2. Міненерго США заявило про плани створення нафтового стабілізаційного фонду в сумі 20 млрд доларів США. Цей фонд стабілізує статистику запасів нафти в США, яка є другим по значущості фактором впливу на ціни нафти на Світових ринках. По суті, це цікава відповідь про-московським аналітикам, які стверджують, що зниження цін на нафту в Світі буде невигідним США. На період низьких цін купувати нафту на внутрішньому ринку США може нафтовий спецфонд. 3. Міненерго США знизило прогнозну ціну нафти на 2025 рік, а Міжнародне енергетичне агентство зменшило прогнози споживання нафти у 2025 році на 73000 барелів на добу і вказало на падіння доходів рф від експорту нафти на 16% у лютому цього року. 4. 14 березня стало відомо, що США не продовжили дію ліцензії General License 8 (GL8) на розрахунки за енергоносії для російських банків (Сбербанк, ВТБ, ВЕБ.РФ, Альфа-банк, Совкомбанк, банк «Зеніт», банк «Санкт-Петербург», а також Національний кліринговий центр і ЦБР). Вloomberg вже встигло назвати це «тихими санкціями» проти рф. Цей крок створить незручності для Туреччині, Угорщини, Словаччини та іншим реципієнтів газу з рф по газопроводу «Турецький потік». Вважаю, що прийняте рішення не є остаточним, і США можуть змінити свою позицію на прохання Туреччини. Втім, цей крок є важливим для тиску на Кремль. 5. Минулого тижня офіційними планами зі Світом поділилась Саудівська Аравія, яка пообіцяла знизити ціни на нафту для Європи та Азії. В той самий час, ОПЕК+ прозвітувала про видобуток нафти більше запланованого серед країн-членів ОПЕК. 6. Врешті-решт, 15 березня президент Трамп офіційно оголосив про початок жорсткої військової операції проти хуситів, які були головним подразником цін на нафту в близько-східному регіоні через своє піратство. Єменських хуситів неодноразово ловили на співпраці з рф, у другій половині 2024 року росіян впіймали на передачі хуситам супутникових знімків. Певна двозначність ситуації ще залишається. Трамп підтримує дружню риторику по відношенню до Кремля, на ринку з’являються чутки то про відновлення Північного потоку, то про плани співпраці США з Газпромом. Втім, автори цих матеріалів так і не уточнюють, хто буде реципієнтом блакитного палива по Північному потоку, якщо Німеччина вже висловилась проти. Так само не уточнюють, які американці вели переговори з Газпромом, і чи не було серед них лижних інструкторів. Очевидно, що Кремль почали спонукати до поступок і до завершення війни. Російський Мінфін вже зізнався, що в перших числах березня вони витратили 2 трлн рублів, які позичили в першому кварталі через ОФП (ОФЗ). Резерви у Кремля закінчуються, і перспектива росіян контрабандою продавати нафту urals, та ще і на фоні падіння енергетичного попиту з боку КНР, відкриває перед командою Трампа фінішну пряму для тиску на країну-агресора. Більше того, я не згодний з тим, що зараз путін гальмує мирну угоду заради продовження війни. Економічний бік дій з боку США показує, що він намагається торгуватись і вичікує, чи дійсно активні дії США на нафтовому ринку призведуть до негативних наслідків та закриття більшості шпаринок для рф. Віталій Шапран

12 марта 2025, 03:47

Аналітики, оглядачі, журналісти та навіть політичні еліти багатьох країн зараз намагаються розгадати причини небувалої активності новообраного президента США. Ті, кому набридло ламати голову над ребусами нової адміністрації Білого дому (БД), вже встигли оголосити Трампа божевільним, або навіть агентом КДБ, чи просто дезінформовано особою. Між тим, в роботі нової адміністрації БД абсолютно точно переважають економічні мотиви, які за собою тягнуть певні політичні наслідки. Вплив парадоксу Тріффіна В 1960 році американський вчений бельгійського походження Роберт Тріффін (1911-1993) зробив спостереження, яке виявилось певною мірою пророцтвом. Якщо країна є емітентом резервної валюти, то попит на цю резервну валюту з боку інших центральних банків призводить до постійної переоцінки такої валюти. Курс резервної валюти утворюється не в результаті міжнародної торгівлі, а частково під впливом бажання іноземних центральних банків мати таку валюту в своїх резервах. При довгостроковому спостереженні виявилось, що країна, яка випускає цю резервну валюту, відносно постійно буде мати дефіцит платіжного балансу. В свою чергу, хронічний дефіцит платіжного балансу на фоні переоціненого долару призводить до деградації експортних галузей економіки США та до зростання залежності від імпорту. Деградацію експортних галузей США могли б і пережити, зокрема за рахунок лідерства в технологічному прогресі, але є одне серозне укладення – це зниження частки ВВП США в глобальному ВВП. З 1960 по 2012 рр. частка ВВП США в глобальному ВВП знизилась з 40% до 21%, а потім підросла до 26% у 2023 році ( див. графік ). В тому то і біда, що частка ВВП США в світовому ВВП падає, а попит на «резервні долари» з боку центральних банків залишається високим. Зараз цей попит оцінюють на рівні 7 трлн доларів, що становить приблизно третину грошового агрегату М2. Зміна цього попиту може як суттєво укріпити долар, так і послабити його. Інші наслідки панування долара США на світовій арені є трагічними для структурних показників економіки США. Так, США мають хронічний дефіцит торгового балансу, який у 2006 році досяг 5,91% ВВП. Частка працівників, яка зайнята в промисловості, від загального обсягу трудових ресурсів країни опустилась з 1960 по 2023 рр. з 33,68% до 9,67%. Залежність США від імпорту при складних відносинах з КНР несла в собі технічну небезпеку. Можна привести купу прикладів скандалів з китайськими чіпами, виробником телефонів Huwei, чи навіть з китайськими портовими кранами, які, як виявилось, містили в собі приховане шпигунське обладнання. Тож роль США як емітента №1 світової резервної валюти на фоні зростання економік країн Азії, Африки, Латинської Америки та Європи виявилась несумісною з роллю лідера індустріального світу. Потрібно або відмовлятись від долара як світової резервної валюти і втрачати всі переваги від цієї ролі, або вигадувати якісь компенсатори, щоб «одною дупою усидіти на двох стільцях». Адміністрація Трампа вирішила поборотись за те, щоб одночасно залишатись і емітентом резервної валюти №1, і повернути собі лідерство в промисловості. Отже, перейдемо до розгляду переліку інструментів, які є зараз в розпорядженні Білого дому щоб переломити ситуацію: утримати на лідерських позиціях долар і одночасно повернути роль промислового лідера. Інструменти зміни економічної політики Якщо оцінювати успішність США в довгостроковій перспективі, то не мають значення ані інфляція, ані безробіття, ані навіть темпи зростання ВВП. Для США в перспективі 10-15 років важливою є частка ВВП у світовому ВВП. Це один з ключових показників, за яким і будуть звіряти ефективність економічної політики Трампа та тих, хто буде після нього. Загальний сценарій, яким вже рухається Трамп, – це скорочення витрат і зростання доходів від торгових тарифів, потім зниження податків для бізнесу в США і економічне зростання, що підштовхне до зниження кредитних ставок. Втім, з урахуванням парадоксу Тріффіна, цей простий план виявляється вже не таким і простим, оскільки він торкнеться геополітики США і оборонної стратегії. А. Торгові тарифи Трамп ще до інавгурації анонсував торгові війни з найближчими сусідами і КНР. Китайцям він взагалі обіцяв мито в 60%, поки що зупинились на 10%. Аналітики, які неглибоко вникали в питання торгових війн США, вказують на безперспективність цієї стратегії. Втім перспективи тут є, і вони значні. За спостереженнями моїх колег з США, зростання мита на 20% додає інфляції в США 1% і змушує ФРС підняти ставку на 1-1,5 процентних пункти. Також поетапне введення тарифів на конкурентних ринках, наприклад таких як ринок авто, може спонукати іноземних виробників не підвищувати ціни в США, а витрати на збільшене мито брати на себе. Ринок США за обсягами є дуже великим, і тому багатьма виробниками сценарії виходу з цього ринку не розглядаються, а зменшення продажів є небажаним. Якщо зростання митних тарифів у США країна-експортер буде намагатись компенсувати ослабленням своєї національної валюти до долару США, то надмірна девальвація призведе до відтоку капіталу з цієї країни і до зменшення іноземних інвестицій. Це спостереження є реальним ризиком для КНР. Саме через названі причини торгові війни за участі США будуть дуже популярними найближчим часом. Самі по собі торгові конфлікти дуже небезпечні для країн з малою і відкритою економікою, які залежні від експорту 1-2 груп товарів до США. Постійне смикання торгових тарифів, то їх введення, то призупинення є тактикою для спонукання торгових партнерів до переговорів та промацування слабких торгових позицій. В США реальне митне навантаження було невисоке, воно оцінювалось десь на рівні 3%, в ЄС – 5%, в КНР – 10%. В. Зниження податків Без зниження податків в США не буде фіскального стимулу для економічного зростання, а тому не вдасться збити кредитні ставки. Центральним питанням в зниженні податків є пошук компенсаторів для такого зниження. З того, що відбувається в США, мова вже йде про: Скорочення оборонних витрат. Бюджет Пентагону на наступні 5 років можуть урізати на 30-40%. Скорочення витрат на державний апарат, який в США досить роздутий і часто можна знайти дублювання функцій. Скорочення міжнародної допомоги, наприклад, USAID. Зниження витрат на державний апарат могло б призвести до безробіття та навіть негативно вплинути на економічне зростання. Саме для цього Трампу знадобилась активна боротьба з нелегальними мігрантами. Витискаючи мігрантів, він звільняє потенційні робочі місця для чиновників, яких очікує звільнення. С. Валютний курс Введення митних тарифів буде спонукати девальвацію валют країн-торгівельних партнерів США. Втім, девальвація не є універсальними ліками для всіх країн, які експортують свої товари до США. Наприклад, у випадку з КНР девальвація може спонукати відтік капіталу або зменшення прямих іноземних інвестицій. Проблемною девальвація є і для євро-зони, оскільки валюта в них єдина, але торгові інтереси країн Європи – різні. В принципі, за перші 50 днів Трампа ми вже побачили, що долар поступився своїми позиціями євро та іншим валютам. На старті торговельних війн США зацікавлені в слабкому доларі, оскільки це допоможе їм компенсувати інфляційні ризики в майбутньому та створює певний плацдарм для маневру. D. Податок Позцара Повертаючись до парадоксу Тріффіна, зазначимо, що коли США за глобальний функціонал долара платять свою ціну зменшенням ролі в глобальній промисловості, то тут виникає цікава комерційна складова. Федеральний резерв бореться з інфляцією підвищенням ставок. Слабка промисловість США та маніпуляції з курсом національних валют країн-торгівельних партнерів США створюють інфляційний тиск, через який ФРС також має підвищувати ставки. Різниця в ставках, наприклад, між США та Європою призводить до укріплення долара США. Розглянемо поточні ставки по урядовим облігаціям різних країн: США – 4,24% ЕС – 3,3% Канада – 2,89% Німеччина – 2,87% Японія – 1,51% Вищі ставки в США призводять до зростання витрат на обслуговування дефіциту бюджету США, як наслідок – державний борг зростає більшими темпами. Частково це зростання покривається за рахунок попиту на казначейські зобов’язання (КЗ) США з боку центральних банків, які розміщують в них свої резерви. Але от тут виникає питання: країни, що вигідно торгують з США, отримують вищу дохідність від купівлі КЗ (США) ніж їх уряди платять за своїми запозиченнями. Саме тому в США почали обговорювати ідею, щоб запропонувати країнам-торгівельним партнерам купувати довгі КЗ зі строком обігу до 100 років і з мінімальною дохідністю. Тобто пропонується створити щось на зразок торгівельного вхідного білету на ринок США: «Хочеш в нас торгувати – купи КЗ на 100 років, якщо ні – то отримуй додатковий торговий тариф». Автори цієї ідеї пропонують спочатку не вводити обов’язкові КЗ, а брати 1-2% від доходів з вже існуючих КЗ в портфелях державних установ іноземних країн. Хоча всі ці розмови поки що сприймаються як балаканина науковців, проте ситуація стає вкрай напруженою. Нагадаю, що з 1977 року в США діє Закон про надзвичайні економічні повноваження Президента США, який дає право Трампу зупиняти будь-які операції з суверенними коштами іноземних урядів. Різницю в ставках і строках запозичень не можна недооцінювати. Візьмемо для порівняння США і Японію. США останні років 5 позичали під 2-5% в середньому на строк 10 років. Уряд Японії позичав під 0,1-1,5%, і для їх ринку строк позики на рівні 30 років вважався нормальним. Більший строк боргу і нижча ставка дозволяли уряду Японії з комфортом тримати співвідношення між боргом і ВВП на рівні 255%. В США цей показник за підсумками року склав 122%, але через вищі ставки і менші строки Мінфіну США вдавалось управляти цим боргом з меншим комфортом. Тож ідея Позцара та групи радників Казначейства США про 100 років і низькі ставки за новими КЗ виникла не на рівному місці. Вони хочуть врівноважити умови позик Казначейства США із урядами країн-торгівельних партнерів США. Тож модель «торговельного вхідного білету» за 100-річні урядові облігації – цілком робоча схема, якою можуть завершитись швидкісні торгівельні війни Трампа. Хто візьме невигідних облігацій пачку – той получить безпроблемний доступ на ринок США. E. Глобальна фінансова криза Як це не парадоксально, але світова рецесія певною мірою може бути на руку США. Багаторічні спостереження показують, що зниження навіть на 1% ВВП США може обертатись катастрофою для відкритих економік. КНР, Німеччина та навіть рф залежать від світової торгівлі в більшій мірі ніж США. Падіння попиту в США автоматично призведе до скорочення експорту з Європи і Азії до цієї країни, і може відгукнутись ринкам, що розвиваються, двозначним зниженням ВВП. Україна таке переживала в 1999 р. та в 2009 р. Тож зниження ВВП США значно нижчими темпами, ніж в країнах BRICS, підвищить частку США в глобальному ВВП. Я не думаю, що це може бути основним інструментом закріплення глобального лідерства США в Світовій економіці, але як ситуативний інструмент для тиску на торгових партнерів він може застосовуватись. Таке застосування спонтанної кризи на фондовому ринку в формі короткострокового зниження фондових індексів ми бачили буквально позавчора. Так ринок відреагував на хаос в торгівельних тарифах, а також на войовничі анонси Трампа. У разі більш серйозного застосування цього інструменту на довший термін, США відреагують на ризик рецесії суттєвим зниженням ціни на нафту. F. Маніпуляції на товарних ринках США будуть супроводжувати застосування санкцій і тарифів маніпуляціями на товарних ринках. Було дещо кумедно спостерігати, як мої колеги в Україні засуджували той факт, що США зупинили створення робочої групи по блокуванню тіньового танкерного флоту при G-7. Кумедно тому, що в той самий час міністр енергетики США заявив про термінове створення нафтового стабілізаційного фонду на 20 млрд доларів США, а за тиждень до того ОПЕК+ прийняла рішення про збільшення видобутку, фактично під тиском США. Не зняте питання і до союзника України – Данії, яка нам дуже допомагає, але одночасно продовжує пропускати тіньові російські танкери через свої протоки. Тому зауваження Трампа, що Європа купила російської нафти на більшу суму, ніж допомогла Україні, є цілком справедливим натяком на те, що серед публічних друзів України є ті, хто «під ковдрою» дружить і з росіянами. В цілому, розширення видобутку ОПЕК+, створення США нафтового стабілізаційного фонду, плюс удари БПЛА по російським НПЗ і нафтопроводам дадуть куди більший ринковий ефект, ніж не зовсім дієві санкції впродовж останніх трьох років. Можна вважати, що США поки що відправили на лаву запасних такий інструмент як санкції проти російської нафти. Настав час погратись з ринком, а до герметизації санкцій завжди можна повернутись. Н. Інші «капості» для партнерів Будемо чесними, що поточна ситуація в Світі розширює інструментарій боротьби США з негативними наслідками впливу парадоксу Тріффіна за межі класичних економічних інструментів. Одним з завдань діючої адміністрації – є не допустити зниження частки ВВП США у світовому ВВП нижче за 21% (2012 рік). А цього не обов’язково можна досягти економічними інструментами. Наприклад, ВВП США можна суттєво збільшити за рахунок поглинання Канади, Гренландії чи отримання доступу до корисних копалин. Приклад шаленого зростання ВВП через видобуток сировини є в нас під носом – це путінська росія 2000-2021 рр. Мова йде про екстенсивний шлях масштабування економіки. Цікавим для США є і частковий сценарій Другої світової війни. Не думаю, що Трамп пішов би на ескалацію в Європі, скоріше навпаки. Але певною мірою зростання оборонних витрат країн Європи вигідне для США як для постачальника зброї. Такий сценарій автоматично поправить торговий баланс США. Масштабна війна між рф та ЄС американцям не вигідна, це знизить попит Європи на інші американські товари та сировину, а от мати на Сході таку собі злу «Бабу Ягу» як путін – це фактично мати генератор попиту на зброю та оборонні технології. Такий висновок зовсім не означає дружбу між США та рф, відносини можуть бути прохолодними, і час від часу потрібно буде, щоб цю «Бабу Ягу» на болотах хтось зливав. Україна підходить для цієї ролі. Все це відкриває для Європи сценарій хиткого миру, коли США зможуть скоротити свої оборонні витрати і збільшити експорт зброї, а Європа буде постійно в напрузі. Чого хоче Трамп? Щоб налагодити відносини з США потрібне глибоке розуміння їх економічної проблематики. Адміністрація Трампа просуває свій порядок денний не тільки в Україні, а по всьому Світу. Вони намагаються підсилити лідерські позиції США, і їх експансія зовсім не обов’язково несе проблеми для України. Існує цілий комплекс тем, які можуть бути цікавими для України і США: Ресурсна угода та створення спільного ресурсного фонду. Розвиток ядерної енергетики в Україні за американськими стандартами – створення повного ядерного циклу: від видобутку урану, його збагачення та виробництва паливних елементів – до експлуатації на реакторах українських АЕС. Інвестиції українського бізнесу в промисловість США. Наприклад, цікавими для США можуть бути інвестиції в металургійні та металообробні підприємства США. Адміністрація Трампа сприймає кожний прихід іноземного інвестора на територію США як перемогу. І багато чого ще. Як бачимо, дії чинної адміністрації Білого дому цілком підпорядковані економічним мотивам. Якщо у Європи та України є політичне бажання зміцнити відносини з США, то починати потрібно з відпрацювання взаємовигідних тем, які допоможуть США вирішити проблеми, які в них накопичувались з середини минулого століття. Віталій Шапран

10 марта 2025, 19:34

6 березня НБУ заявив, що підвищує свою ставку до 15,5% та вносить зміни в дизайн монетарної політики. Такі рішення для широкої публіки були «обґрунтовані» зростанням інфляції у січні до 12,9% у річному вимірі (в лютому до 13,4%), а також необхідністю приведення споживчої інфляції до цільового значення 5% та підтримки стійкості валютного ринку. НБУ знову сподівається на те, що зміна його ставки вплине на привабливість гривневих депозитів. З 7 березня при обліковій ставці у 15,5% депозитні сертифікати овернайт будуть приносити банкам 15,5%, депозитні сертифікати на 3 місяці – 18%, а кредити овернайт коштуватимуть 18,5%. З 4 квітня ці ставки для банків складуть 15,5%, 19% та 19,5% відповідно. Хоча НБУ і закладає певну стимуляцію для банків залучати депозити населення строком більше ніж на 3 місяці, проте ми маємо знову справу з неадекватною до ситуації поведінкою монетарної влади в Україні. Прийняте НБУ рішення знову призведе до: Погіршання умов кредитування, особливо це відчують на собі позичальники prime-сегменту; Більш жорстких умов нових запозичень Мінфіну через ОВДП; Зростання видатків Мінфіну по ОВДП, дохідність яких прив’язана до облікової ставки; Зменшення прибутку НБУ; Зменшення податкових надходжень через зниження ділової активності, що відбувається під тиском зростання кредитних ставок. Пояснення НБУ, що підняття ставки до 15,5% та зміни у дизайні монетарної політики спрямовані на те, щоб зробити ставки по депозитах в банках більш привабливими для населення та бізнесу, є просто нікчемними та розраховані на непідготовлену аудиторію. Справа в тому, що рівень конкуренції на ринку банківських послуг в Україні залишається доволі низьким. На 01.01.2025 в Україні діяв 61 банк, з яких добрий десяток банків не працювали з населенням взагалі. Також відомо, що на початок року 7 державних банків контролювали 53,63% коштів клієнтів, та 63,48% коштів фізичних осіб. З переходом одного з невеликих державних банків під контроль ДП «Укрпошта» частка державних банків на ринку депозитів для населення зросте до 65-70%. 5 з 7 державних банків мають дуже великі мережі відділень, які покривають всю Україну, що дозволяє їм відгравати вирішальну роль на ринку послуг для населення. Викликає глибоке розчарування той факт, що НБУ намагається пояснити громадськості, що зростання облікової ставки потрібне для підвищення привабливості депозитів в гривнях, але натомість замовчує той факт, що привабливість депозитів в гривнях можна було б підняти елементарною співбесідою з керівниками 5 державних банків за згодою Мінфіну. Натомість держава і далі продовжує робити вигляд, що в Україні ніякої фінансової групи державних банків не існує, хоча для приватних банків з одним акціонером об’єднання в єдину фінансову групу є обов’язковим. Станом на сьогодні державні банки залучали депозити населення на 12 місяців під такі номінальні ставки (з них ще потрібно вирахувати податок на депозити): Ощадбанк 11,50-12% Приватбанк 10% Укрексімбанк 11,75%-11,90% Укргазбанк 11,25%-12,75% СЕНС- банк 7,0%-12,50% Зміна ставки НБУ та анонси щодо підвищення ставки за ДС НБУ майже не вплинули на рішення державних банків по депозитним ставкам для населення. Тож підняття ставки НБУ та ставок за ДС НБУ робиться для того, щоб «подоїти Уряд воюючої країни» через Мінфін і одночасно більше коштів відправити в приватний сегмент банківської системи України. Пояснення НБУ, що підняття ставки та дохідності ДС НБУ потрібні для стабілізації валютного ринку, також виглядають нікчемними на фоні режиму плаваючого курсу, до якого не потрібно було поспішати переходити, і значних обсягів міжнародних резервів НБУ. Замість жорсткості на валютному ринку та укріплення довіри населення та бізнесу до курсової політики НБУ за рахунок інтервенцій, НБУ свідомо йшов на курсові коливання, послаблення регуляції та безглузді офіційні курсові прогнози. Тепер після серії власних помилок в регулюванні валютного ринку НБУ пропонує українцям заплатити за свої помилки підвищенням видатків на обслуговування державного боргу, більш дорогими кредитами та втратами бюджетних доходів (наприклад, за рахунок зменшення прибутку НБУ за 2025 рік). Вся ця двічі нікчемна політика НБУ відбувається на фоні космічного зростання операцій з регулювання ліквідності банків. Станом на 07.03.2025 року обсяг мобілізованих НБУ коштів банків складав 519 млрд грн. Це «свято ліквідності» за рахунок платників податків продовжувалось з початку року, і це при систематичних скаргах від військових про нестачу на фронті дронів та боєприпасів. Звісно, зростання ставки НБУ та ставок за ДС НБУ призведе до подальшого збільшення мобілізованої НБУ банківської ліквідності, але ще не факт, що помітно вплине на інфляцію. По відношенню до військових це просто саботаж. В економіці України і без геополітичних ризиків ситуація не дуже добра. Грошовий потік, який українці спрямовують з-за кордону додому, щороку зменшується, у 2024-му він зменшився до мінімуму за 8 років. Причина тому – остаточна асиміляція наших вимушених мігрантів у Європі (ord-ua.com/2025/03/04/kartochnyj-dom-po-ukrainski-kak-prevratit-blagotvoritelnost-v-biznes-recept-ot-glavy-nacbanka/). Час зараз не працює на Україну, і нам не так важливо, якою буде інфляція: 5-10 чи 15%, але нам важливо, щоб національна економіка відповідала оборонним потребам і гарантувала рух до перемоги. Просто катастрофою виглядає факт участі голови НБУ Андрія Пишного та його дружини в організації «благодійних аукціонів» з продажу картин, де покупцями виступали банки, які знаходяться під наглядом НБУ (unian.ua/economics/finance/perekazi-groshey-v-ukrajinu-chomu-zmenshuyetsya-potik-koshtiv-z-za-kordonu-12937836.html). Відчувається прямий і публічний конфлікт інтересів. Пишний з дружиною продає своїм піднаглядним банкірам картини, а вже 6 березня анонсує збільшення виплат банкам фактично за рахунок майбутніх доходів державного бюджету через ДС НБУ. В цьому кейсі залишається ще 2 актуальних питання: Чи не вплине вартість куплених картин на результати перевірок банків з боку НБУ? Як може співіснувати ділова активність дружини Андрія Пишного в сфері торгівлі витворами мистецтва з посадою голови НБУ? Загальновідомо, що ринок витворів мистецтва є найбільшим реципієнтом треку з відмивання брудних грошей. Україна тут не виключення, згадайте ласих до цього ринку ділків, які обслуговували Міноборони за часів минулого міністра. Закликаю Офіс Президента, депутатів Верховної ради, всіх, хто ще не втратив совість та гідність, а також відповідні правоохоронні органи негайно посилити контроль за роботою НБУ, політика якого продовжує вбивати здатність української економіки відповідати оборонним потребам країни у важкий час. Якщо ми і далі будемо ігнорувати цей саботажно-корупційний нарив в НБУ, тоді нам і не слід ображатись на наших міжнародних партнерів, які під час дискусій називають нас корумпованою країною. Очевидно, ми такими і є. Щоб перемогти потрібно змінюватись, в своїй сфері спеціалізації я змін не відчуваю. Віталій Шапран

17 февраля 2025, 00:38

Є такі дерева, які починають зростати правильно, але потім вони відхиляються від норми і перетворюються на щось несхоже на своїх родичів. Схожа хвороба є і у людей, коли кістки та суглоби ростуть непропорційно, що, як правило, і призводить до тяжких наслідків. В медицині таку хворобу називають акромегалія. 15 років тому я, разом з однодумцями з УТФА, намагався упередити аномалії в розвитку олігархату, досить активно просуваючи ідею перетворення олігархічного бізнесу в публічні компанії через IPO. Тоді нам вдалось створити в Україні справжній «фондовий Рамштайн», на нашому майданчику ми збирали найбільші біржі світу: NYSE Euronext, Deutsche Borse, SGX, SWX, HKSE, WSE та ін. Нажаль, олігархат тоді не обрав цей шлях розвитку і зараз завершує свій життєвий цикл не в найкращій формі, перетворюючись в побічний продукт трансформації з важким діагнозом. Розвиток хвороби економічної трансформації За тими канонами, які існували на початку 90-их років, основною метою бурхливого зростання бізнес-середовища в Україні було роздержавлення економіки. Мала і велика приватизація, створення інституту приватної власності, лібералізація валютного ринку та поява фінансового ринку – все це мало б знизити частку держави в економіці в 90-х і на початку 2000-х. Пам’ятаю свою довгу розмову з одним зі співробітників міжнародної фінансово-кредитної організації (МФКО), яка активно працювала в Україні, розмова відбулась на початку 2000 – х років. Він відверто мені казав, що їх МФКО взагалі не цікавить якість реформ, а основна мета – це недопущення повернення комунізму в Україні. На моє питання: «чи відомо їм, що їх кредити часто потрапляють бізнесменам, які мають міцні зв’язки з криміналітетом?», я почув стверджуючу відповідь. Десь у 2005-2008 роках суспільство почало роздумувати про подальший розвиток економіки, її моделі фінансування та корекцію еволюції бізнес-середовища, яке фактично зросло на комуністичному гнійнику. Я, як і більшість моїх колег в фінансовому секторі, вважали що еволюція бізнесу має бути підлаштована під життєвий цикл людини. Бізнес, який виріс на роздержавлені та часто на корупційних потоках, мав би спочатку під тиском банківського кредитування набути прозорих характеристик, а потім влитись в стрункі ряду Світового фондового ринку. Така еволюція здавалась логічною, оскільки українські олігархи старіють, не всі їх спадкоємці мають хист до бізнесу і диктаторське управління бізнес-групами мало б перетворитись на класичні корпорації з наглядовими радами, наповненими представниками інвестиційних фондів, банків, НПФ і т.д., а не чиновниками. Звісно, центральною частиною цієї конструкції мала б бути публічна компанія з вільним обігом акцій на національних та іноземних фондових біржах. Насправді ця модель дружби між олігархом і міноритарними акціонерами (інститутами спільного інвестування, НПФ, профспілками тощо) ніколи не мала протиріч. Всі сторони мали б працювати над збільшенням вартості компанії, а динаміку вартості можна щоденно відслідковувати по курсу акцій компанії на фондовій біржі. В такому фондовому консенсусі живе весь цивілізований світ. Загострення хвороби та рецидиви Україна не пішла шляхом цивілізованих країн, наш національний ринок акцій закопали ще років 5-10 тому під приводом боротьби зі сміттєвими цінними паперами. Хвиля ж ІРО, яка відбувалась у 2005-2012 рр. і через яку на розвиток України залучили добрий десяток мільярдів доларів, просто вщухла. Частина компаній з гучними скандалами пішла з ринку, частина померла, і залишились може з десяток компаній, в основному на Варшавській фондовій біржі, які вже давно не українські, але мають бізнес в Україні. Проте в Україні за 20 років просто таки розцвів олігархат. Великий бізнес, як правило, не обирав фондовий сценарій свого фінансування. Спочатку популярною була організація пірамід типу МММ, які пускались під укіс на піку їх ресурсного максимуму, потім почали створювати кептивні банки, збирати кошти, виводити їх, а потім віддавати пустий банк до ФГВФО чи державі. Періодично набував популярності ринок корпоративних облігацій, на якому живилось пару десятків емітентів, які дійсно залучали капітал для своїх операцій. Втім системного значення ідея взаємодії олігархату з міноритарними акціонерами в країні не набула. Як наслідок аномалії в еволюційному процесі, в Україні сформувалась ситуація, коли замість того, щоб інтегруватись у світову бізнес спільноту, займати посади в наглядових радах великих компаній і залучати капітал з Амстердаму, Варшави, Гонконгу, Лондону, Нью-Йорку та Франкфурта, наші олігархи один за одним почали або тікати з країни, або сідати у в’язниці в Україні, а тепер ще й потрапили під санкції власної держави. Я не буду давати оцінку цим процесам де-олігархізації (це тема правова та філософська), але об’єктивно вони вже призвели до того, що частка держави в економіці України почала знову зростати. Тож ми пройшли по колу майже до того, з чого розпочинали, тільки тепер замість «червоних директорів» в нас частиною економіки керують чиновники. Мотивація цих людей далека від ринкових стимулів, і роблять вони, як правило, не те, що потрібно для збільшення вартості компанії, а те, що їм скажуть «старші товариші». Олігархат, який формувався в 90-их рр., зараз на 80% втратив можливість пережити правильну трансформацію, інтегруватись до світового суспільства та одночасно отримати повагу громадян всередині країни. Аналіз слабких спроб того ж Кості Жеваго інтегруватись через Ferrexpo показує, що то була не інтеграція, а імітаційна спроба бути схожим на прозорого бізнесмена з метою захисту своїх активів, з використанням в якості заручників міноритарних акціонерів. Тож я впевнений, що Україна зараз стоїть на порозі чергового масштабного роздержавлення та приватизації, щоб знову перезавантажити економічну модель, яка під впливом витребеньок олігархату знову підходить до радянського тупику. Політична влада, в принципі, до цього готова, є розуміння і у наших союзників, що процес роздержавлення має бути швидким. Мова не стільки (і не тільки) про надра, а про державні монополії, заводи, фабрики, інфраструктурні об’єкти та банки. Аналіз причин хвороби Щоб перезавантаження пройшло успішно і швидко, потрібно враховувати помилки минулих 2 десятиліть і розібратись в філософії впливу на олігархат зовнішнього середовища. Більшість з олігархів освічені люди, які далекі від маразму. Тож припускаю, що основна причина зростання частки держави в нашій економіці не в самих олігархах, а в правилах гри, які вони вибудували між собою та державою. Втручання в ці правила та їх переписування має дати миттєвий ефект. 1. І найбільша проблема – це складна і корумпована фіскальна система. В Україні податкова система так побудована, що без схем, офшорів, фіктивного страхування, фіктивних операцій з ІСІ та іншого схематозу вижити просто неможливо. 99% великого бізнесу автоматично стають злочинцями. В цій парадигмі «винуватості за замовченням» існували дикі традиції, які породили гігантську інфраструктуру, мета роботи якої – ухилення від сплати податків. А тепер уявіть собі позичальника – групу, яка складається з 3 ТОВок, 2 ПП, одного ТОзДВ, 150 ФОПів та ще й на додаток 3-4 оффшорів з рахунками в крипті. Консолідувати все це добро і розуміти, що там відбувається, можна тільки в управлінському обліку. Такі групи навіть кредитувати проблематично, вони не мають ніяких шансів залучати капітал на фондових майданчиках. Без змін в податковій системі країни, ми не зможемо нічого перезавантажити, бо вона і є основною причиною хвороби, оскільки демотивувала великий бізнес працювати чесно. 2. Другий по значущості фактор провалу – це гроші Москви . Всі олігархи, які потрапили під санкції, так чи інакше брали кошти у росіян (від політичних проектів – до заробляння на відмиванні російських грошей). Нащо було морочити собі голову з інвесторами з Варшави, Відня або Лондону, якщо можна було просто взяти ресурс у росіян, за який вони не вимагали ніяких звітів, але просили про різні дрібниці, типу «профінансувати черговий ТВ-канал», «повипливати на прокурора» і т.д. Де-мотивація бізнесу в Україні росіянами у 2012-2013 рр. була досить високою, і саме вона суттєво вплинула на згортання хвилі IPO. 3. Слабкість судової влади України у галузі захисту прав міноритарних акціонерів та власників облігацій. Цю проблему намагались вирішувати через створення компаній SPV в країнах Європи, і вже SPV були емітентами акцій чи облігацій. Втім, як показала практика, SPV на Кіпрі чи в Швейцарії вирішує тільки ризики відносин між акціонерами та SPV, а от відносини між SPV та бізнесом в Україні все одно залишаються під значними ризиками, а саме вони і є приводом для стурбованості в більшості кейсів. Один з виходів тут – створити спеціальну юридичну зону в Україні, де будуть діяти закони ЄС та виконуватись рішення судів ЄС. В таких зонах мають реєструватись не SPV, а саме емітенти, чиї акції та облігації будуть торгуватись в Європі. Підбиваючи підсумки, скажу, що корекція розвитку нашого корпоративного середовища вже давно назріла і навіть перезріла. Відкладаючи її ми просто втрачаємо час. Потрібна якісна податкова реформа, посилення боротьби з відмиванням російських грошей в період 2000-2022 рр. та створення умов для залучення капіталу нашими емітентами з Європи та США. Технічно нічого не заважає за три дні зареєструвати депозитарні розписки в BNYM і вже за тиждень вийти на американський позабіржовий ринок ОТС, або отримати лістинг на одному з паралельних ринків європейських бірж. Але по суті заважає відсутність гарантій захисту прав міноритарних акціонерів, які будуть купувати ці акції. Свого часу я доклав чимало зусиль для популяризації теми залучення капіталу через біржі. З 2007 року регулярно видавався Довідник IPO, авторський текст якого я розмістив у відкритому доступі на Research Gate. Разом з керівництвом Українського товариства фінансових аналітиків (УТФА) ми запрошували сюди і менеджмент світових фондових бірж. На фото одна з таких конференцій в Києві 2008 року, де за одним столом представники німецької Deutsche Borse, гонконгської HKSE, швейцарської SWX та сінгапурської SGX. З тих пір пройшло 17 років, але наш великий бізнес за ці роки дослужився до лук’янівського СІЗО та до санкцій проти себе від власної країни. Виходить що ми з УТФА скликали «фондовий Рамштайн» ще у 2008 році, але саме через небажання українського олігархату трансформуватись Україні через 15 років довелось скликати «військовий Рамштайн ». Погодьтесь, нам українцям варто подумати над корекцією реформ розвитку країни та організації інвестиційних процесів всередині країни. Нам потрібно не випрошувати кошти у держав-союзників, а організовувати ринкові процеси всередині країни, які пришвидшать інтеграцію в Світову економіку і дадуть шанс олігархату трансформуватись, а населенню – отримати нові робочі місця. Віталій Шапран

13 февраля 2025, 02:49

Днями НБУ опублікував чергові виправдання підвищенню облікової ставки (facebook.com/share/p/15g2BCuBbV/). Як завжди в складних питаннях, НБУ розраховує на брак підготовленої аудиторії по специфічній макроекономічній тематиці. Втім, навіть ці загальні пояснення не витримують критики. Наведу тільки кілька простих аргументів проти пояснень НБУ, які насправді суперечливі і місцями нікчемні. +1,0% – це різний ефект в США та Україні Крім того, що в Україні грошовий ринок досить інертний, є ще й певна специфіка в стимулюванні населення нести його кошти до банків. Якщо ви сидите в Федеральному резерві і піднімаєте ставки з 1% до 2%, то ви збільшуєте дохід потенційного вкладника вдвічі. Якщо ж ви сидите в НБУ і піднімаєте ставку з 13,5% до 14,5%, то темп зростання процентного доходу вкладника не такий: на 100 грн депозиту він виросте з 13,5 грн до 14,5 грн, тобто всього в 1,07 рази. В обох випадках ставку підняли на 1 процентний пункт, але у випадку з ФРС стимул був більш показовим. І саме цей стимул є ліками від інфляції, а не рух ставки центрального банку. Неадекватність офіційного показника інфляції та прогнозів НБУ Друга проблема у твердженні НБУ, що зростання облікової ставки підвищить захист депозитів від інфляції, полягає в тому, що наш офіційний темп споживчої інфляції прямо не відображає реальну інфляцію. І при офіційному рівні інфляції 12% для населення вона відчувається як 15-20%. Тому навіть якщо населенню запропонують ставку по депозиту 15% з гарантією держави – це не буде достатнім переконливим стимулом для утримування коштів на депозитах. Більше того, коли ви приймаєте рішення про гривневий депозит, скажімо, 1 березня 2025 року, то вам потрібні дані не про минулу інфляцію, а про ту, яка буде в наступні 12 місяців. І тут ми маємо велику проблему: система інфляційних прогнозів НБУ під час війни дала збій. А прогнози, які не збуваються систематично, не викликають довіри. Тож рух ставки з 13,5% до 14,5% з врахуванням перелічених факторів, навіть якщо банки піднімуть ставки на 1,5-2,0 процентних пункти, не призведе до бажаного результату. Гривневі депозити в наших банках зростають приблизно пропорційно офіційній та споживчій інфляції в природній спосіб. Значних структурних зрушень не відбувається, а 20-40 млрд доларів США на руках у населення так і залишаються поза банками. Хоча тут я можливо неправий і тепер вони потечуть у крипту або до кмітливого але неукраїнського нео-банку Revolut. Шулерство з інфляційними очікуваннями Розповіді НБУ про те, що ставка позитивно вплине на інфляційні очікування, насправді хитрий театр. НБУ дуже давно сформував пул фінансових аналітиків, яких опитують на предмет очікуваної інфляції. Коли я був на посаді члена Ради НБУ, я проводив ревізію всієї системи прийняття рішень по обліковій ставці, і знайшов, що аналітики, які обпитуються НБУ, насправді мають мало відношення до інфляції, проте кілька з них були пов’язаними особами зі працівниками НБУ. Тобто працює така собі ручна команда монетарного блоку: НБУ підвищує ставку – потім «ручні» аналітики показують зниження інфляційних очікувань. А далі монетарний блок демонструє Раді НБУ та іншим стейк-холдерам «наглядну реакцію ринку», яку насправді сам і намалював. Це, м’яко кажучи, ненауковий підхід. Цікаво, що за підсумками 2023 року НБУ сам провокував негативні очікування, коли на початку 2023 року малював інфляційні прогнози на рівні, значно вищому за таргет. А потім, коли інфляція потрапила в ціль (5,1%), то НБУ зробив вигляд, що збій в системі його прогнозування був не такий вже і страшний. Смішний аргумент про тиск на валютний ринок при рекордних ЗВР Щодо тиску на валютний ринок через високі (намальовані) інфляційні очікування, то пояснення нашої монетарної влади виглядають просто смішними. Вони самі відійшли від фіксованого курсу, не дочекавшись завершення гарячої фази бойових дій. Самі ходять по ринку і офіційно заявляють, що НБУ не дає курсових прогнозів, самі не реагують на сезонні (фіскальні та врожайні) коливання гривні, хоча мають всю владу над валютним ринком і рекордні ЗВР (43 млрд доларів США). Тож НБУ сам тримає в напрузі українців, при чому як населення, так і бізнес, які не мають курсових орієнтирів. Звісно, за таких умов при низьких ставках ліквідність в гривні може піти на валютний ринок, але ж у НБУ зараз 1,7 трлн ЗВР в гривневому еквіваленті проти 2,1 трлн грн М1 (готівкова і безготівкова гривня в обігу). Тож, не змінюючись, НБУ знову впирається в ірраціональній підхід, який шкодить обороноздатності нашої держави. Ставка знову зростає без явних бенефітів для національної економіки, при чому в НБУ накопичується 2 мішка з грошима: ЗВР (на 01.02.2025 – 43 млрд доларів США) і Ліквідність банків (403,93 млрд грн на 11.02.2025). При цьому, нам розповідають про «курсові ризики девальвації» у разі непідняття ставки аж на 1%. Взагалі-то, ЗВР і потрібні центральним банкам для впливу на курс і його підтримки в складних ситуаціях. Я вже не кажу про те, що ЗВР у 2024 році можна було б зекономити, якби не неповторна дурнувата манера НБУ керувати валютним ринком та розгойдувати негативні очікування інфляції. Військовим дорога ложка (кредитна гривня) до обіду (контрнаступу) Залучення ліквідності банків до НБУ в сумі 404 млрд грн взагалі виглядає як насмішка над ринком оборонних послуг. В нас тільки на другий рік війни з’ясувалось, що оборонні компанії не мали права на пільгові кредити за програмою 5-7-9. Виробники дронів скаженіють від нестачі кредитних ресурсів, на деяких компаніях були затримки по з/п на 2 та більше місяців, а в нас 404 млрд до сих пір законсервовані в НБУ типу для боротьби з інфляцією. Я ще розумію логіку цієї консервації на початку агресії: тоді М1 в нас був всього 1,3 трлн грн, проте зараз, коли вже 2,1 трлн грн, випуск в обіг через сектор оборони 200 млрд по пільговим ставкам взагалі мало вплинув би на інфляцію. Тож зараз така політика як і в 2023 році виглядає чимось середнім між дурістю і саботажем оборонних потреб українського суспільства. Думаю, що якщо опитати громадян України на предмет того, чого б вони більше хотіли в 2025 році: 1) інфляції 5% і продовження війни тими ж темпами, що і в 2024 році, чи 2) інфляції 30-40% і щоб український прапор знову майорів над Бахмутом та Маріуполем, — то відповідь буде очевидною. Питання інфляції під час війни – це питання таймінгу (вибору часу), бо оборонні витрати у 2023 під контрнаступ були б меншими ніж зараз, але ж НБУ з літа 2022 року вперто займається маринуванням грошей, відсмоктуючи їх з обігу через депозитні сертифікати, фактично за наші з Вами кошти, оскільки це «відсмоктувальне свято» фактично фінансує Уряд за рахунок коштів платників податків. Шахрайство з інфляційними ОВДП та кабальні умови для Уряду Апофеозом блюзнірства є твердження НБУ: «Якщо інфляція закріпиться на високому рівні, це зменшить попит на гривневі ОВДП». Нагадаю, що НБУ сам виламував Уряду руки у 2022 році, нав’язуючи Кабміну ОВДП, які прив’язані до рівня інфляції, і в т.ч. за їх рахунок НБУ виплачує відсотки за депозитними сертифікатами. Ну а розповіді, що низька дохідність по ОВДП (нижче за прогнозовану інфляцію) призведе до зменшення обсягів залучення від населення, взагалі не витримує критики, бо населення зараз в структурі ОВДП в обігу займає приблизно 4%, а попит на ОВДП збоку учасників ринку підживлюється насамперед регуляторними вимогами НБУ. І на завершення, ми знову бачимо розповіді про те, що бухгалтерський підхід до роботи НБУ просто неприйнятний. Це типове пересмикування від людей, яким кортить на фоні зміни влади у США уникнути відповідальності. Питання не в бухгалтерському підході, а в то, що мають бути: Раціональне використання на оборонні потреби ресурсів, які опинились в розпорядженні державних і національних установ; Недопущення саботажу оборонних потреб з боку НБУ, який впродовж майже трьох років війни тримає в себе 2 мішки з грошима, на фоні їх дефіциту в оборонному сегменті і скарг на нестачу кредитних коштів; Справедливі кредитні відносини між Урядом та НБУ, без інфляційних ОВДП та інших субпродуктів, які не можна продати з портфелю НБУ. Відносини мають носити виключно ринковий характер. Уряд має позичати кошти на ринкових умовах, на яких їх позичають державні банки у населення; Маючи всю владу на валютному ринку, НБУ має перестати кошмарити валютний ринок та населення і забезпечити прийнятні курсові орієнтири; Поточна монетарна політика має бути змінена і ніколи не повторюватись знову. Ці підняття облікової ставки по 0,5-1% ніяк кардинально на впливають на економіку з кращого боку, а просто призводять до зростання втрат державного бюджету. Оскільки проблемі вже більше трьох років, і очікувати змін від цієї команди НБУ не варто, а поява нової команди частково заблокована парламентом, то я почав навчати штучний інтелект управлінню центральним банком. Перший урок почався з малювання 2-х мішків з грошима в НБУ, правда ШІ переплутав гривні з доларами, але нічого, за 10-15 уроків перейдемо до валютного ринку. Втім, крім жартів, ситуація в НБУ просто критична. Виявлені ознаки інституційної неспроможності НБУ захистити українців від: кредитів готівкою під тисячі відсотків річних, від практики продажу різних білих та синіх доларів за різними курсами тепер переконливо доповнюються фатальними прорахунками в монетарній політиці. Тож політика НБУ в цілому і системно не відповідає запитам українського суспільства, а їх комунікації на міжнародній арені здебільшого шкодять Україні. Віталій Шапран

10 февраля 2025, 15:25

Про путіна та рідкоземельні метали Зараз набуває популярності теза про те, що однією з основних причин війни стали поклади корисних копалин в надрах України. Не буду погоджуватись з цією «економічною ідеєю». Більше того, назву її гротескним перлом самих путіна-патрушева, які просто задурюють оточуючим голову. Якщо пройтись по розвіданим покладам рідкоземельних металів в рф, то ви побачите, що десь на 75-85% вони не розробляються. Наприклад, один з найцінніших металів ніобій, поклади якого в Якутії добрий десяток років контролює приватна компанія, зацікавив диктатора тільки в листопаді 2024 року. Поклади літію в Мурманській області існують тільки на папері, і під них ще потрібно знайти для ДК «Полярний літій» 100 млрд рублів. В умовах дефіциту ресурсів і скорочення вже існуючих проектів в Газпромі, РЖД та навіть ОАК всі ці ресурсні забобони перетворюються на чемодан без ручки. То для чого ж ці рідкоземельні казки путіну? Його тактична мета – розповісти рідкоземельні казки своєму оточенню та розпалити в ньому спрагу наживи та жадібність. Олігархат отримав доброго прочухана санкціями і втратив вже багато майна. У московських, пітерських і навіть тамбовських бандитів є законні питання до диктатора: Скільки це все буде продовжуватись? І хто їм повернене втрачене? Саме з цією метою і придумали «рідкоземельні казки», які активно розповідає Патрушев оточенню диктатора, оздоблюючи їх подарунками награбованого в Донецьку, Луганську, Маріуполі. Його стратегічна мета – це «двіжуха». Цей диктаторський режим навчився тримати владу в Москві та кількох містах мільйонниках європейської частини рф методом підпорядкування. Інші ж віддалені від федерального центру регіони потребують титаничних зусиль Кремля щоб їх тримати під контролем. Бідність, страх та тотальний контроль спецслужб, оздоблені корупцією, – це основний інструмент управління в рф, зокрема її економічною вертикаллю. Бідними і заляканими легше керувати. А щоб наглядачі за бідним натовпом не доїли федеральний центр – їм дозволили грабувати населення. Так корупція інтегрувалась в систему державного управління. Війна в Україні одночасно: а) живіть страх населення рф, що його мобілізують, якщо буде виступати проти влади; б) звісно, стимулює реальну бідність; в) безперечно, підсилює роль спецслужб в російському суспільстві. Виходить що війна для путіна – це технологія утримування контролю над рф, яка передбачає тримання в «чорному тілі» населення, олігархату та кримінального світу. Слабке місце тут – олігархат, оскільки прикладів втечі великих бізнесменів з рф чи їхніх митарств між Лондоном, Ригою та Москвою – достатньо. Саме тому браткам і розповідають казки про «економічну доцільність війни в Україні», щоб їх хоч якось економічними мотивами утримати від хитань. Висновки з такої філософії прості: 1. Крім України, США та ЄС ці поклади на території України насправді нікому не потрібні. «Руський мір» все, що захопить, обробляти не буде, бо на це не вистачить ні ресурсів, ні технологій, ні людей. Вони впродовж десятків років не можуть проковтнути проекти в Якутії та Мурманську, західні компанії в рф більше не прийдуть. Тож ані інвестицій, ані технологій не буде, а з цими захопленими родовищами буде те ж саме, що і з туристичною квіткою СРСР – Абхазією (приклад на фото). 2. Нашим Західним партнерам потрібно зрозуміти, що путін просто посилив свій вплив на російське суспільство війною і зробив її частиною корумпованої системи управління бідним населенням та бізнесменами, які переважно мають кримінальне минуле. А це означає, що мир в нашому регіоні може бути недовгим, і для підтримки своєї влади над росіянами диктатору крім України (якою він по факту поперхнувся) з часом потрібна буде нова жертва, наприклад, країни Балтії. Віталій Шапран