Виталий Шапран

28 октября 2024, 20:38

На минулому тижні омбудсмен пан Лубинець оприлюднив досить сумну і тривожну інформацію, що «В Україні погіршується ситуація із внутрішньо переміщеними особами – люди повертаються на окуповані території». В перекладі з юридичної мови на економічну: поточний соціально-економічний розвиток України настільки проблемний, що ми не здатні конкурувати не тільки з ЄС, а й починаємо програвати окупованим територіям. Це вже не чиясь оцінка, а суха статистика, підтверджена омбудсменом. Я можу зрозуміти, коли ми програємо битву за споживачів (трудовий ресурс) ЄС. Мирне життя плюс непоганий соціальний захист в ЄС доповнюється часом, який там надається біженцям для адаптації. Але програвати битву за населення окупованим територіям – це вже дно. Уряд має докласти максимум зусиль для того, щоб вигравати соціально-економічну битву за населення не тільки у тимчасово-окупованих територій (ТОТ), але й у ЄС та інших найближчих сусідів, наприклад, Албанії, Грузії, Молдови. Анонс Президента України про безумовний дохід, який в народі вже охрестили як «Вовина тисяча», на мою думку, є дуже своєчасним і вірним кроком. Наша економіка під тиском війни та ряду системних проблем має досить мало каналів, якими можна було б миттєво довести кошти напряму до споживача. Одним з таких інструментів «прямої ін’єкції» економісти називають безумовний дохід. Тобто ти отримуєш кошти від держави тільки на основі того, що в тебе є паспорт цієї держави. Якщо брати історію питання, то прикладів виплат за громадянство достатньо. Однією з перших такі виплати робила Фінляндія у 2017 році, потім схожі кроки було зафіксовано у КНР, коли Народний банк Китаю (НБК) тестував власну цифрову валюту (CBDC) і т.д. Практику безумовного доходу, яку запропонував Президент України, я б порівняв зараз з підтримуючим фактором тимчасової дії, а прийняте рішення – це оперативна відповідь на негативну інформацію про поточний стан економіки. Свого роду, це початок роботи над помилками, яка важлива для зміцнення економічної підтримки національної оборони. Дуже сподіваюсь, що Президент не зупиниться на впровадженні тільки одного інструменту оперативного втручання, а піде далі в своїх рішеннях, зачепивши цілий пласт проблем, які гальмують розвиток національної економіки і збільшують залежність від зовнішнього фінансування. Економічних гальм на базі радянських привидів минулого в нас багатенько, вистачить на ціле депо. Я зупинюсь лиже на найбільш кричущих: корупція в системі управління (не все так погано, але вона є); координація державних політик; слабка система контролю. Погана та МСЕК, яка не є другом прокурорів? Епопея з МСЕК Хмельниччини насправді є дуже показовою, як і дії влади. Як у справжній демократії, наша влада кинулась карати МСЕК, бо весь народний гнів обрушився саме на лікарів-керманичів МСЕК. А от прокурори-інваліди майже залишились в тіні гніву. Якщо говорити про вертикаль системи контролю в державній владі, то саме прокурори-інваліди мають викликати більше занепокоєння ніж МСЕК. Будемо відверті, прокурори замість того щоб проявити принциповість і ліквідувати схеми штампування липових інвалідів самі побігли бігом отримувати інвалідні пенсії. От подумайте: чи були шанси протистояти бажанню прокурорів у лікарів, які працювали в МСЕК? Думаю, що жодних шансів не було. Явище корупції в МСЕК набуло масовості саме тому, що люди, яких поставили контролювати законність, почали цей закон порушувати в перших рядах. Саме це явище і є фундаментом корупції не тільки в галузі охорони здоров’я. В нас те ж саме, якщо не гірше, відбувається в податковій сфері, в галузі боротьби з відмиванням грошей, в деяких державних банках, в державних закупівлях тощо. У всіх випадках відбувається одне і те саме: порушник (хаброприймач) приходить до контролюючої вертикалі та пропонує їй якісь вигоди, щоб система контролю не працювала. В обмін на вигоду контролер просто не виконує свої функції якісно, або не виконує їх взагалі. Виникає питання: як боротись з цим явищем. Інструментарій можна запозичити з системи корпоративного управління західних корпорацій. А) Самий перший метод – це недопущення конфлікту інтересів між виконавцем і контролером. Простіше кажучи, потрібно щоб орган нагляду за прокурорами не контролював родич (кум, сват, брат, однокурсник і т.д.) цих прокурорів. Візьму приклад, близький до моєї галузі, – Рада НБУ. Нашій владі неодноразово надсилались сигнали громадськістю та міжнародними партнерами, що оскільки Рада НБУ – це окремий конституційний орган, на який покладено функцію контролю, то її члени не мають бути зв’язані з головою НБУ або з членами Правління НБУ. У 2022 році до цих закликів не дослухались і напхали туди екс-колег голови НБУ в порушення всіх норм корпоративного управління. Дисфункція органу контролю (Ради НБУ) призвела до проблем з монетарною політикою та до появи ряду «надважливих» ініціатив з високими корупційними ризиками типу зміни назви копійок і т.д. Внаслідок дисфункції контролюючої вертикалі була порушена система противаг, і об’єкт контролю (Правління НБУ) почав функціонувати сам по собі. Б) Другий метод – це створення кількох контролюючих ланок з контролерів. Ідея лише частково реалізована в Україні, коли з перевіркою до умовного «МСЕК» можуть прийти: прокуратура, ДБР, СБУ, НАБУ, Національна поліція і т.д. Але наше законодавство, хоча і чітко розділяє спеціалізацію цих органів, проте часто вони синхронно просто не відкривають провадження, побачивши в наданих їм матеріалах впливові прізвища. Окремі державні органи, як наприклад той самий НБУ, намагаються пригнічувати системи контролю за своєю роботою, а саме: просувають зміни в законах по обмеженню повноважень Ради НБУ, урізають повноваження Рахункової палати при перевірці НБУ, виводять з-під периметру контролю окремі підрозділи і т.д. Класика системи управління вимагає, щоб між контролюючими вертикалями був постійний конфлікт і вони доносили інформацію один про одного політичній владі, тоді система може працювати в автоматичному режимі. Ухилення ж від контролю кількох контролюючих ланок взагалі неприпустиме. В) Ще один метод – пригнічення порушень технологічними інструментами нагляду. Найбільш простий з цих методів вже був реалізований в наших ЦНАПах – система відео нагляду. Була і така практика, що в департаментах з високими корупційними ризиками встановлювали відео-камеру, і потенційний порушник не знав точно, хто і коли за ним буде спостерігати. Так само можна використовувати й приховані методи спостереження, віддаленого збору інформації, але то вже ближче до спецслужб. Життя без координації – втрата ефективності Координація державних політик в галузі економіки, фінансів, оборони та безпеки, а також права – є основою ефективності функціонування будь-якої держави. Знову повернусь до близької мені теми – до узгодженості між монетарною та фіскальною політикою. Після проведення політики «дорогих грошей» з липня 2022 року НБУ тільки зараз через сплеск інфляції починає повертатись в більш менш нормальне русло ставок. Щоб таргетувати інфляцію НБУ рясно подоїв наш Уряд через встановлення ставок по урядовим облігаціям (ОВДП) у власності НБУ та більше 2 років був такою собі насосною станцією, яка перекачувала кошти з державного сектору у банківський. В теорії, питання координації фіскальної та монетарної політики мало б вирішуватись на Раді фінансової стабільності, куди входять і Мінфін, і НБУ. Але нічого подібного не відбулось, а Офіс Президента публічно дистанціювався від цих процесів. Тож по факту продавець (НБУ) та покупець грошей (Уряд) залишились сам на сам, і відбулась не координація, а диктат продавця, який позичив Уряду кошти не на ринкових, а на зручних для нього умовах. У підсумку ми отримали політику монетарного домінування, яка в 2024 році спровокувала зростання податків, а у 2023 р. вдарила по обороноздатності держави. Світова практика знає багато методів досягнення збалансованого консенсусу. А) Турецький варіант передбачав, що голова Мінфіну Туреччини і голова їх центрального банку – родичі президента Ердогана. Вони попили каву у президента і швидко дійшли згоди про координацію. Такий «східний» метод (опис якого я дещо спростив) закінчився для Туреччини інфляцією у 70-90% і, враховуючи наше тяжіння до кумівства, ліг би тягарем на українські реалії. Втім, Україні він точно не підходить. Б) Цікавий метод заснований на британських традиціях, коли консенсус досягається з використанням досвіду минулих помилок і традицій, які складались між Банком Англії та Казначейством його Величності за сотні років. Втім, цей сценарій передбачає наявність тривалого часу і можливості вчитись на власних помилках, тому для України він зараз не дуже підходить. В) Ринковий метод найбільше підходить для врегулювання відносин між монетарною та фіскальною владою. Насправді, НБУ не може відповісти на питання: якого біса Уряду нав’язали позику через ОВДП з дохідністю приблизно «20%+», коли державні банки позичали у населення ледве під 10%. Тож сторони мають домовитись про традицію, що відносини між ними базуються на ринкових засадах. Але все одно виникає питання потреби в контролері цих засад раритетів між монетарними і фіскальними рішеннями, тобто інституції, яка б не давала махлювати жодній зі сторін. Думаю, що цю функцію на себе міг би взяти ОП. Якщо ж відходити від зв’язки НБУ-Мінфін, то взагалі, якщо ви хочете «завалити» якесь питання або вирішувати його роками, то варто його доручити об’єднанню держорганів. Якщо в Уряді погодження проходять швидко, то при потраплянні питання на міжвідомчий рівень починається справжнє пекло. Я був якось присутнім на таких «погоджувальних» нарадах, алгоритми поведінки чиновників однакові. Якщо на питанні можна підзаробити (мова не тільки про корупційну складову) – то органи починають мірятись повноваженнями, сваритись і вказувати один одному, що «Це не ваші повноваження» і т.д. Якщо проблема несе якийсь негатив для органу – то її, навпаки, починають «футболити» один одному з відписками типу «це не наші повноваження». Відсутність центрального гравця зводить всю координацію до бюрократії, яка не пропонує рішення, а відтворює рясний процес, а проблема залишається не вирішеною. «Лікування серця у стоматолога» або слабка система контролю Проблема слабкості системи контролю має як мінімум 2 причини. Перший – свідоме ослаблення системи контролю через конфлікт інтересів (це, по суті, корпоративний злочин). Другий – призначення на посади контролерів осіб, які не мають достатньої кваліфікації. Тобто людина може і хотіла б працювати якісно, але її досвіду, здібностей, освіти та обізнаності для цієї роботи недостатньо. На жаль, прикладів таких призначень ну дуже багато. Відправити працівницю секс-шопу контролювати держзакупівлі харчів для силовиків (приклад чисто теоретичний) – це норма. При цьому, нікому з читачів не прийде в голову лікувати серце у стоматолога, або нирки – у гінеколога. Чомусь вважається, що слухняність та відданість – кращі за досвід та професіоналізм. А потім виходить так, що такі «слухняні та віддані» першими тікають від відповідальності (іноді тікають за кордон) та ще й підставляють своїх патронів. Інша біда, що люди без належної освіти та досвіду накопичуються в таких державних органах контролю і потім починають вичавлювати залишки тих, хто дійсно має фах. Як правило, робиться це не для свідомого погіршення контролю, а з метою вичавлювання конкурентів на певну посаду. У підсумку, залишки напрацьованих схем контролю та фахового збору інформації про об’єкт контролю просто розвалюються, і система стає зовсім неефективною. Інша проблема слабкості систем контролю – це занесення «вірусів» з інших галузей. Чомусь в політичному істеблішменті є думка про те, що керівник ощадкаси або будь-якого комерційного банку з досвідом може стати гарним керівником центрального банку. Насправді ж, банківська галузь і робота центрального банку, хоча ззовні і схожі, але мають кардинальні відмінності. Почитайте біографії Кристини Лагард, Джанет Єллен, Бена Бернанке, Алана Грінспена та інших – всі вони або професійні чиновники, або люди з великим академічним досвідом. Монетарна політика, обслуговування грошового обігу, платіжних систем – це галузі, які потребують спеціальних знань, в т.ч. у макроекономіці. Ці знання не набуваються в українських звичайних банках, проте з цих банків до НБУ потім «заноситься» знання про різні не зовсім чесні схеми. Наприклад, люди, які були причетними до схем відмивання російських грошей в Україні (випадково?) потрапляють на керівні посади в держоргани. І замість того, щоб бути зразком корпоративного управління, держорган перетворюється на такого собі вовка, який виконує обов’язки пастуха. Таким чином, нехтування професійною орієнтацією призводить до ще однієї дисфункції форми контролю. Тож закликаю нашу владу зараз не зупинятись на короткострокових оперативних заходах стимулювання економіки. Безумовний дохід – це добре і своєчасно, але це тільки стимулююча ін’єкція, щоб довести пацієнта (економіку) до операційної кваліфікованого реаніматолога. На порядку денному ще зі вчора стоять: повний демонтаж і перезавантаження монетарної та фіскальної влади, а також перезавантаження органів контролю над ними. На порядку денному завтра: ліквідація впливу корупційної складової на систему контролю та управління, посилення координації державних політик і підвищення професійності та фаховості органів контролю та управління. В принципі, це прості та зрозумілі рецепти, застосування яких є обов’язковим для нашого пацієнта (економіки України). Якщо терміново не лікуватись, то наша економіка так і буде валятись під крапельницею МВФ, і розсікати простір на інвалідній колясці від ЄС. Дуже добре, що зараз в нас є і крапельниця, і коляска, але усвідомте, що об’єктивна статистика показує, що з нашої економіки швидко витікають життєві сили (люди). Без людей (трудових ресурсів, бізнесменів, інвесторів) економіки не буває, принаймні на цій планеті. Віталій Шапран

26 октября 2024, 15:23

З розчаруванням виявив, що наша українська експертна спільнота провалила іспит на експертність, коментуючи підвищення ЦБР своєї ставки до 21%. На фоні тупих цитувань мантри опричників персональної банкірші путіна Набіулліної, що все це тільки заради боротьби з інфляцією, потрібно пояснити, що насправді робиться «під спідницею ЦБР». Монетарний податок Значне збільшення ставки ЦБР у 2024 році як раз і пов’язане з тим, що російському диктатору катастрофічно не вистачає коштів на війну. Так влаштована їх система державних фінансів, що зазвичай найбільший провал в ліквідності федерального бюджету трапляється в першому кварталі. Якщо ціни на російську нафту будуть триматись на рівні близько 60 доларів, то в лютому-березні там взагалі маячать кричущі проблеми з дефіцитом рублів на виплати бюджетникам і військовим. От щоб цього не сталось, російських громадян і бізнес (позичальників) де-факто обклали додатковим податком. Від зростання рівня ставок як на дріжджах зростуть і доходи банків. Цей процентний синдром рф вже переживала у 2022 році, але тоді, на вимогу промислових лобістів з ВПК та з видобувних галузей, процес згорнули, а точніше – відклали на чорний день. Ьосія – не Україна Дозволю собі процитувати класика сучасності навпаки. «Формула» Кучми дійсна і для банківської системи: російська банківська система інша. 75-85% банківської системи рф (за активами та депозитами) – це держбанки. Офіційно в них близько 50 держбанків. Крім 5 великих ще є державні банки державних банків (такі собі матрьошки), доньки державних корпорацій типу Ростех і ВЕБ, банки місцевої влади та так звані позашлюбні доньки державних корпорацій в банківському секторі рф, про які всі знають, але в капіталі яких участь держави 0% (наприклад, Абсолют-банк (РЖД) або МКБ (Роснафта)). Тож і без податків там існує чітка вертикаль контролю держави над сектором, такий собі Держбанк СРСР 2.0. На п’ятірку великих держбанків (Сбер, ВТБ, ПСБ, РСХБ та Газпромбанк) зараз припадає десь 60-65% активів системи, тобто вони є тим фундаментом державного контролю, який підвищує керованість системи. Щоб у Вас остаточно зникли ілюзії ринковості цього утворення, то нагадаю, що Сбер контролює давній друг Путіна ще по роботі в СПб – Герман Греф. В ВТБ заправляє офіцер КДБ зі стажем – Андрій Костін, який за радянських часів займав посади в МЗС СРСР, на яких цивільних просто не призначали. ПСБ – це спеціалізований банк російського ВПК, була в них така ідея після 2014 року: зібрати всі санкційні ризики в одному банку, але локалізація пройшла невдало через жадібність Грефа, Костіна та керівництва Ростеха. РСХБ взагалі і не ховається, що під контролем родини Патрушевих, синок якого не так давно сам очолював ПСБ, а потім був і аграрним міністром, і головою наглядової ради РСХБ. Ну а пан Акімов з Газпромбанку – це взагалі біла кістка радянської розвідки, який ще «охороняв» золото комуністичної партії СРСР на рахунках в Швейцарії. ВЕБ, який наче банком і не є (насправді є, бо його діяльність регулюється банківським законодавством там де воно не протирічить спецзакону), взагалі є проекцією уряду рф в банківській системі рф. Тож і без усяких податків (під впливом подвійного контролю за держбанками) згенеровані за 3-6 місяців доходи держбанків і квазідержбанків підуть до федерального бюджету, звідки їх пустять на фінансування війни. Ціна питання Ще одна причина, чому ЦБР обрав саме підвищення ставки – це проблеми з валютним курсом рубля. Доларів та євро рф вже давно не вистачає, а тепер не вистачає і юанів. Ситуацію міг би поправити Народний банк Китаю, розширивши СВОП для ЦБР, але він не поспішає це робити, особливо після візиту європейських керманичів до КНР. У монетарного податку в рф є і зворотній бік питання – це нульовий прибуток ЦБР у 2025 році та підвищення вартості запозичень з боку Мінфіну РФ. Але обидва мінуси значно менші ніж плюс від зростання чистого процентного доходу від держбанків. Та і Мінфін РФ по своїм ОФЗ буде платити через рік, а от позичальників через держбанки можна доїти кожен місяць. Виходить, що висока реальна процентна ставка дає не тільки тимчасову перевагу в доходах федерального бюджету, але і влаштовує такий собі розрив в ліквідності на користь бюджетників. Таке монетарне свято я б порівняв з вечіркою з надмірним вживанням алкоголю. Війна то отримає за 3-6 місяців свою грошову ін’єкцію, але розплата наступить вже за 6-9 місяців. Розплата прийде у формі значного охолодження економіки рф, а при низьких цінах на нафту – це загрожуватиме затяжною економічною кризою в рф. Той факт, що Вова Пукін увімкнув відразу 2 канали, які будуть тиснути на реальний сектор: підвищив податки і проценти за кредитами, – вказує на те, що російська економіка вже захлинається у запитах військових і просто не тягне війну. Розповіді наших політологів, що мовляв економічна криза в рф не спричинить революцію – це розповіді не економістів. Насправді, рф за час війни з 2014 року ще не перебувала в кризі. Не знаю на рахунок революції в рф, але по мірі затягування економічного зашморгу на економіці рф її влада буде менш категоричною в переговорах. Очевидно, що поточні кроки економічної влади в рф – це просто відстрочка завершення війни на умовах України. Можливо в них є сподівання на підсумки виборів в США, а скоріш за все їх дії підживлює ілюзія, що Захід першим втомиться від війни, ніж зграя їх корумпованих чиновників та прикормлений олігархів. Висновків тут 2: 1. Росіяни від надування щок перейшли до стратегій підтримання штанців імені «Авось», бо традиційно покладаються на це російське «авось». За «авось» при путіну відповідає ФСБ. Вже не вперше російську економіку рятують високі ціни на нафту, які можуть і не бути продуктом ринкового хаосу. Наприклад, можна дати зброю хусітам, щоб ті лупили по танкерам не з рф, а з Близького Сходу. Або можна вмовити Іран розпочати нову міні-війну на Близькому Сході. Які там ще рецепти в «кулінарній» книзі людожерливої родини Патрушевих – не знаю, але виходить таке собі кероване «авось». 2. Україні потрібно намагатись дотримуватись «формули», яку вивів Кучма: «Україна – не Ьосія», і в банківському секторі. На жаль, в банківському секторі ми дедалі все більше починаємо бути схожими на рф: велика частка державних банків в активах, розмови про приватизацію держбанків зі зростанням їх кількості, спроби контролювати всю банківську вертикаль окремими особами і т.д. Україні вдалось зіскочити з голки подвійного навантаження і в монетарному, і в фіскальному середовищі, але це зроблено на 75% завдяки систематичному «гавканню» професійної громадськості, в т.ч. й мене. Якщо б ми мовчали в 2022/2023 рр., то зараз мали б ту саму картину, що і в рф. Тому поки що «формула» Кучми формально дотримана і це такий собі міні-успіх, який потребує укріплення. Втім, про проблеми України поговоримо окремо. Тримайтесь )) в нас все буде добре. Віталій Шапран

24 октября 2024, 02:26

На чергових зборах BRICS росіяни імітували презентацію нової валюти для розрахунків між країнами BRICS. Питання дещо схвилювало світові ЗМІ, але по суті все виявилось пшиком. Російський диктатор презентував сувенірну купюру без назви. На сувенірній продукції, виготовленій в російській торгово-промисловій палаті, не лише не виявилось назви, але і був допущений конфуз, коли на ній зобразили будівлю Тадж Махал. Художникам з РТПП напевно не відомо, що взагалі-то Тадж Махал – це мавзолей, де до сих пір похована Мумтаз Махал (1593-1631), яка була дружиною імператора Шаха Джахана Мугалома. В Індії (як в принципі і в християнському світі) не прийнято використовувати фото з могил для реклами, я вже не кажу про банкноти. Тому на індійських рупіях ви і не знайдете цього витвору мистецтва. Наразі реакція прем’єра Індії на цей конфуз невідома. Схоже, що індійські партнери просто вирішили промовчати, зробивши вигляд, що не помітили чергової витівки дурнів з Москви. Втім, конфуз з поліграфічною продукцією – це тільки верхівка айсбергу проблем валюти BRICS. Відсутність економічних передумов Уявіть, що світова економіка – це хлібопекарня. Є три постачальника сировини (борошно, яйця, дріжджі) і сама пекарня. Торгівля в цьому квадраті відносин відбувається допоки працює пекарня. Зокрема, постачальнику яєць не потрібно борошно в тій кількості як пекарні, з якої харчуються всі 4 сторони. Так само і постачальнику дріжджів не потрібно стільки борошна як для пекарні, яка годує всіх. Так от, в світі пекарня – це уособлення ринків розвинутих країн (G-7), а оті три постачальника сировини – це країні, які розвиваються (BRICS). Тому коли пекарня закривається на перерву (починається економічна криза) постачальників сировини починає штормити. Вся світова торгівля тримається на цій «пекарні» і тому саме G-7 буде вирішувати, за яку валюту продавати (в тому числі і BRICS) свою перепічку. Якщо перейти з мови аналогії на більш наукову мову, то постачальники сировини в довгостроковій перспективі не будуть мати виторг більший ніж ті, хто торгує готовою продукцією. Тому коли ви порівнюєте торговий оборот між ьосіянами та КНР, і КНР та ЄС, то різниця буде завжди на користь Європи. А якщо до порівняння додати ще і США, то стає зрозумілим, що рф просто розчиняється в цьому торговому потоці. І в цих умовах на сцену вилазить Путін з індійською могилою на купюри з невідомою назвою, і починає розповідати про «завершення ери долара». Зрозуміло, що картинка знімалась для внутрішнього глядача в рф, але тоді виникає вже питання: а хто такі товариш Сі та його колега з Індії – пан Молі? Виходить, що вони просто статисти на знімальному майданчику російського диктатора. Bridge BRICS та BRICS pay Звісно, у прикладі з пекарнею я дещо спростив ситуацію для ілюстрації складних процесів світового масштабу. Наші постачальники сировини теж потроху печуть хліб, але не такої якості і не в тих масштабах, як світова пекарня (G-7). Найбільших успіхів тут досяг КНР, який залишив далеко позаду рф та інших учасників BRICS. КНР досить багато вкладає коштів в розвиток платіжної інфраструктури в юанях. Це і мережа клірингових банків, і контракти в юанях на Близькому Сході, і навіть досить-таки просунутий аналог SWIFT. Звісно, у КНР і, думаю, у Індії є певні операції, які не бажано було б світити перед G-7, тому ідея платіжної системи поза зоною обігу долара, євро, франка та ієни є для них більш реальною ніж створення спільної валюти. Але тут виникає 3 питання. (1) Навіщо КНР, Індії та Бразилії здались росіяни зі своїми санкційними ризиками? (2) Як бути з конфліктними відносинами між КНР та Індією (а вони замішані саме на економічному базисі)? (3) На якій платформі буде створена така система розрахунків? Відповіді на перші 2 питання очевидні. Вони ставлять жирний хрест на ідеї єдиної валюти як такої. А от третє питання цікаве. Був анонс, що Bridge BRICS буде заснована на технології blockchain, саме тому можна зробити висновок, що мова саме йде або про крипто-валюту, або про CBDC – цифрову валюту центральних банків. Російський режим зараз погоджується і на крипту, і цим активно користуються російські корупціонери, які просто відрізають собі частину експортного виторгу. Питання: навіщо це КНР, де, до речі, крипто-валюта заборонена, а Народний банк Китаю вже років 5 працює над власною CBDC? І тут ми починаємо розуміти підступну ідею москалів: вони підбивають BRICS до створення спільної CBDC з хабом розрахунків на долар та євро. Тож всередині CBDC–BRICS будуть відбуватись жахливі речі, наприклад, розрахунки між терористами, торгівля зброєю і т.д. Проте через фінансовий хаб у відносинах з іншою частиною світу цього не буде видно. Народжений в хворій уяві російського диктатора грошовий проєкт стане автоматично привабливим для Ірану, КНДР, ІГІЛ, африканських піратів і т.д. Уявіть собі, яким в світі буде рівень довіри до валюти CBDC-BRICS, яка буде заснована: російським кривавим диктатором, іранськими ісламськими фанатиками, рокетменом з КНДР та «освячена» ІГІЛ. І знову ми повертаємось до того ж самого питання: навіщо вся ця радість КНР, а тим більше Індії? Відповідь очевидна: санкційний геморой має залишатись проблемою російського диктатора, тому будь які проєкти, через які він може передатись партнерам по BRICS, будуть мертвими або жити своїм життям в інформаційному просторі російських медіа. Порадувала мене і система «BRICS pay» – чергова іграшка, зроблена в відомстві кривавої банкірши Набіулліної. Обіцяна оплата по QR-коду та за допомогою карток VISA і Master Card, оминаючи санкційні обмеження, – це чергове «рішення одного дня» до чергового пакету санкцій ЄС та США. Система миттєвих платежів СБП, яка створювалась авторами платіжної системи МИР просто під збори BRICS, отримала доступ до хабу між СБП та міжнародними платіжними системами. Ймовірно, якийсь банк порушив санкції, щоб скласти враження на іноземні делегації BRICS. Ну і на завершення, про чергові перли від ФСБ. «На засіданнях Ділової ради БРІКС усім охочим пропонували зареєструватися в системі, отримати «подарункові» 500 руб. на рахунок та купити на них щось у торгових точках Центру міжнародної торгівлі, де відбувався захід». Бачите, немає нічого простішого ніж організувати акцію по збору IMEI кодів телефонів іноземних делегацій. Сподіваюсь, що серозні радники пана Моді, товариша Сі чи делегація з Бразилії не купились на ідею передати свої персональні дані росіянам в обмін на 5 доларів. Отже, ми вчергове спостерігаємо, як росіяни намагаються скористатись низьким рівнем економічної освіти населення і на міжнародних майданчиках розвішують локшину з метою пропаганди для внутрішнього споживача. Віталій Шапран

12 октября 2024, 22:45

Я дуже глибоко занепокоєний тенденціями, які впродовж останніх 12 місяців ми спостерігаємо на валютному ринку України. Саме на готівковому ринку гривня стабілізувалась, і навряд чи їй завтра чи післязавтра щось загрожує, але вивчення статистики валютного ринку чітко показує, що політика регулювання валютного ринку, яку проводить НБУ, не відповідає національним інтересам України в умовах війни. За вересень 2024 року міжнародні резерви НБУ впали на 3,43 млрд доларів. Загалом, за останні 12 місяців сумарний темп зміни ЗВР склав -0,824 млрд доларів США, а сумарне сальдо інтервенцій НБУ -32,72 млрд доларів США. За той самий час сумарне сальдо операцій населення з валютою становило -10,62 млрд доларів США. Якщо подивитись на графік цих «результатів», то стає очевидним, що міжнародні резерви НБУ суттєво збільшувались під впливом міжнародної допомоги приблизно раз в квартал. А далі через механізм інтервенцій (продаж НБУ отриманої валюти на міжбанку) їх зменшували. З наведеної статистики і графіку можна зробити наступні висновки: 1. Валютний «ринок» України працює в режимі дотації за рахунок допомоги міжнародних партнерів. По факту, валютного ринку як такого не має. Дефіцит валюти НБУ усуває через продаж валюти з резервів. Оскільки більшість торгових сесій дефіцитна, то саме НБУ адміністративно вирішує, яким буде курс. 2. Якщо порівнювати сумарний обсяг щомісячних інтервенцій НБУ і сальдо купівлі валюти населенням, то виявиться, що сальдо складає 32,5% від інтервенцій. Тобто приблизно третина попиту на дефіцитну валюту забезпечує населення – це дуже високий показник, який має певні наслідки. В сучасних умовах населення куплену валюту не вкладає в економіку України, а зазвичай спрямовує в 3-х напрямках: або вивіз за кордон (в т.ч. нелегальними каналами), або обслуговування контрабандної торгівлі, або «під матрац» на зберігання. 3. Третій варіант (під матрац) – зовсім непоганий варіант, але він підкреслює дисфункцію банківської системи по відношенню до валютних вкладів. Політика НБУ з регулювання операцій банків з інвалютою призвела до аномально низьких ставок по валютним депозитам. Вклади під 0,1-0,5% в доларах та євро не приваблюють українців, а ризики валютних обмежень під час війни взагалі можуть знецінювати сенс валютних депозитів. Тож населення спрямовує «інвестиційний ресурс» не під відсоток в банки, а «під матрац». Як наслідок, потенційні інвестиції стають «макулатурою». 4. Вивіз за кордон та обслуговування нелегальної торгівлі призводить до організації цікавого кругообігу інвалюти на українському «ринку». Міжнародні партнери дають гроші державі, яка через НБУ міняє долари та євро на гривні, а потім близько 1/3 цієї суми через інтервенції НБУ отримує населення, і близько 2/3 – бізнес; і далі її частина знову опиняється за межами України. Описана ситуація була б цілком нормальною, якщо б не хронічність від’ємних інтервенцій НБУ і не висока частка населення (яке полюбляє готівку) в формуванні дефіциту валюти. Обидва фактори сигналізують нам, що модель валютного «ринку», яку обрав НБУ, не відповідає економічним та фінансовим обставинам існування нашої фінансової системи. А тепер поставте себе на місце населення та малого бізнесу, якому люди з Уряду постійно розповідають про курс 42, потім 45, потім вище, по якому розраховується бюджет на 2024-2025 рр. НБУ регулярно впродовж дуже тривалого часу публікує інфляційні прогнози, які виявляються гіршими за фактичну інфляцію. Також НБУ розповідає про якусь «керовану гнучкість» курсу, яка доволі складна для сприйняття навіть в професійному середовищі. Більшості громадян здається, що керована гнучкість як раз і зроблена, щоб узаконити девальвацію гривні. Тож давайте запитаємо: звідки в Україні беруться негативні інфляційні та девальваційні очікування населення? Ці очікування на дві третини формує сама монетарна влада, а олію в це вогнище невдалої комунікації підливає Уряд своїми фіскальними мріями. В підсумку ми маємо аномальну картину, коли при значних обсягах міжнародних резервів НБУ населення «як перелякане» щомісяця виносить з системи в кеш до 1 млрд доларів на місяць, формуючи третину ринкового дефіциту. Ця «ринкова модель» керованої гнучкості зовсім не додає стабільності валютному ринку, призводить до розтрати міжнародних резервів НБУ і головне – до збільшення залежності України від зовнішнього фінансування. Доцільність існування такої моделі «ринку» викликає багато питань, і вона функціонує точно не в інтересах України та її громадян. Зараз немає жодних причин панікувати: НБУ має ресурси для того, щоб гасити торговий дефіцит в екстремальних ситуаціях. Але, як показала статистика за останні 12 місяців, обрана модель «ринку» є вкрай невдалою, оскільки при інших параметрах моделі і вищій якості комунікацій гривня була б стабільніша, а ЗВР – на 10-15 млрд більшими. А отже, і потреба у зовнішньому фінансуванні під поповнення ЗВР була б меншою. І, нарешті, про долар про 500. Падіння цін на світових ринках нафти призвело до появи девальваційного тренду не тільки в рф, але і в Казахстані. 10 жовтня курс тенге до долару підійшов до історичного максимуму в 496,18 тенге за долар. При продовженні зниження цін на нафту в регіоні позначка 500 тенге за 1 долар може бути подолана. Хочу принести свої персональні вибачення кожному моєму читачу за цей дисонанс між заголовком і змістом статті. Але у такої поведінки є 2 причини: А) Коли валютний ринок знаходиться у стані відносного спокою, то дуже мало охочих щось змінювати. Типу: «працює, курс не 50? І добре». Але ж Ной почав будувати ковчег задовго до потопу. Тому саме зараз, коли вже є тривожні сигнали раннього оповіщення, що ми йдемо не туди, нам потрібно вносити зміни, бо коли припече – буде вже пізно. Тому важливо, щоб громадськість та стейкхолдери процесів на валютному ринку усвідомили, що ринок потребує змін, і тиснули на монетарну владу. Тоді і «потоп» буде нестрашний. Б) Останні місяці 3 стикнувся з тим, що деякі ЗМІ публікують мої пости частинами. Обирають тільки те, що їм до вподоби, часто вириваючи фрази з контексту, і тому іноді змінюють зміст дописів. Тож інформаційна гігієна в нас принесена в жертву лайкам та клікам, тому і присвячую цей текст тим, хто любить таке робити. Сподіваюсь, вони дочитають до кінця, відчуть себе трохи ошуканими )) бо долар їм пообіцяли не по 500 грн, а по 500 тенге, і більше вони так робити не будуть. Віталій Шапран

3 октября 2024, 04:19

Недолуга монетарна політика високих ставок, яку НБУ проводить системно з літа 2022 року, врешті решт призвела до необхідності підвищувати податки. Держава буде підвищувати податковий тягар для простих громадян, середнього і малого бізнесу, та банків. Втім, це платня не тільки і не стільки за війну, скільки за те, що монетарним кермом дали погратись дітлахам, які довели систему до кризового стану і продовжують поглиблювати кризу в системі державних фінансів. Тож розберемось, де бреше НБУ. 1. Апелювання до того, що НБУ є країною з ринковою економікою і мовляв через це НБУ має платити банкам високі проценти за депозитними сертифікатами НБУ – є яскравим проявом подвійних стандартів НБУ. Коли НБУ сплачує банкам «ринкові» ставки за ДС НБУ, то він апелює до того, що Україна має ринкову економіку і має жити за ринковими ставками. А от коли НБУ встановлює уряду України проценти за ОВДП у власності НБУ на базі облікової ставки, яку встановлює своїм адміністративним рішенням, то він про ринкову економіку забуває. Не бачить НБУ і державних банків, які залучають від населення під чисто ринкові 8-9% річних депозити, коли Мінфіну доводилось сплачувати за ОВДП 17-20% річних. 2. НБУ відверто пересмикує, коли лякає українців такою інфляцією як в Туреччині чи навіть Венесуелі, та коли натякає, що саме він стоїть на сторожі збереження трудової вартості з/п від інфляції. Інфляція в Україні у 2023 році на рівні як, наприклад, в Угорщині (17,6%) або в Чехії (10,7%) взагалі б мало відобразилась на економічній ситуації в Україні, але 400 млрд грн, заморожені в НБУ як заборгованість за ДС НБУ, могли б свого часу допомогти сектору безпеки і оборони при підготовці контрнаступу, який як раз і було зірвано через брак ресурсів. На жаль, «Дорога ложка до обіду», і зараз вже ми не можемо повернутись у 2023 рік і виправити цю трагічну помилку. 3. Ні про які інновації в операціях НБУ з банками говорити не потрібно. Замість того щоб розбудовувати фінансовий ринок, сприяти розвитку ринку облігацій та строкового ринку, чиновники НБУ взагалі нічого не зробили в цьому напрямку. Україна вже майже 10 років декларує режим інфляційного таргетування, але відсутність розвинутого фінансового ринку не дає коректно працювати режиму монетарної трансмісії. Тобто імпульси від зміни облікової ставки НБУ до ринку доходять дуже повільно, іноді слабо, а іноді (як на ринку cash-кредитів) взагалі не помічаються. Там, де у ФРС чи ЄЦБ на ліквідацію негативних наслідків йде півроку, в нас тільки через 9-12 місяців починають фіксувати перші результати. В НБУ про інертність їх дій знають, але вперто продовжують практику високих ставок. 4. Замість ринкових реформ горе-чиновники з НБУ у 2022-2023 рр. вдавлювались до відвертої адміністративної практики Держбанку СРСР, вони обдзвонювали банки і «просили» їх активніше підвищувати ставки по депозитам населення, щоб в НБУ краще запрацювала монетарна трансмісія. Так так, це ті самі чиновники, які сьогодні через офіційні комунікаційні канали НБУ нагадують, що Україна є країною з ринковою економкою. У підсумку ми маємо рівень розвитку фінансового ринку гірший ніж в Польщі, Угорщині і навіть Туреччині. Але НБУ вперто продовжує практику канонічного інфляційного таргетування, консервуючи кошти комерційних банків під високий процент. 5. Казочки про те, що від рівня облікової ставки залежить ситуація на валютному ринку, це не більше ніж чергове пересмикування. По-перше, облікова ставка реально впливала тільки на ставки за ДС НБУ, і лише частково на ставки за ОВДП. По-друге, участь нерезидентів на ринку ОВДП та корпоративних облігацій під час війни була і так мінімальною. І по-третє, напевно головне, міжнародні резерви НБУ на рівні 42,3 млрд доларів США є завеликими для підтримки нашого валютного ринку. Профіцит ЗВР та великий запас знерухомленої ліквідності через ДС НБУ видає просто гігантські аномальні диспропорції, які утворились в системі через некваліфіковані дії НБУ. Звідки ж з’явився такий профіцит ЗВР, якщо стабільність валютного курсу гривні потребувала такого високого рівня ставок? Це незручне питання НБУ обходить. Бо відповідь на нього очевидна: надходження валюти в Україну давало можливість НБУ підтримувати валютний ринок в тонусі і без високих ставок. Але цю можливість не використали. 6. І врешті решт, ми підійшли до головного доказу непрофесійності НБУ та ймовірно до саботажу з боку керівництва НБУ. Справа в тому, що рецепти шоку від різкого підняття облікової ставки, які проходили випробовування в Скандинавських країнах (на розвинутих ринках), передбачали, що ставки утримуються на шокуючому рівні 3-6 місяців або менше. В розвинутих країнах робота монетарної трансмісії часто починається ще до дії центрального банку країни, тільки на базі зміни очікувань, а через значний розвиток фінансового ринку чутливість учасників ринку до зміни облікової ставки дуже висока. Тому в них справа майже ніколи не доходить до підняття облікової ставки за рамки однозначних чисел (до 10%), а процентні шоки мають дуже короткий термін дії. А тепер давайте порахуємо, чим обернулась для нашої економіки «монетарна політика молодих талантів з НБУ». За 2022 рік НБУ заплатив за ДС НБУ 40,78 млрд грн, за 2023 рік – 91,56 млрд грн, плюс ще 56 млрд грн у січні-серпні 2024 року. У підсумку маємо 188 млрд грн. До цієї суми додаємо ще приблизно 200 млрд грн ефекту від зростання дохідності ОВДП під тиском НБУ, та процентних витрат банків за депозитами. Якщо подивитись на грошовий агрегат М1 (це готівкова гривня в обігу і залишки на рахунках до запитання в банках, так звані гроші для угод), то ми побачимо, що з липня 2022 року, коли розпочався цей «монетарний ідіотизм», в нас М1 зріс з 1,377 трлн грн до 1,937 трлн грн, тобто маже на 560 млрд грн. З цих грошей НБУ безпосередньо сам вкинув у систему 188 млрд і ще 200 млрд пішло через опосередковані канали. Тож виникає законне питання: а який внесок самого НБУ у інфляцію? В тому то і проблема, що на нерозвинених ринках, де монетарна трансмісія працює погано, центральні банки не можуть утримувати впродовж тривалого часу високі двозначні ставки, бо знерухомлені кошти за такими ставками потребують великих виплат, які потім самі стають причиною інфляції. От тому ми і не мали піднесення кредитування у 2022-2023 рр., і не будемо мати дуже маленької інфляції у 2024 році. Фіскальна засідка для банків На жаль, повернутись у 2023 рік і видати терміново 300-400 млрд грн сектору безпеки і оборони вже неможливо. Я вірю в те, що вони могли б дійсно переломити хід війни. Але несподівано до «монетарних талантів» в нас з’явилась нова біда – фіскальні ідіоти. Вони вважають, що наслідки саботажної монетарної політики можна просто так взяти і ліквідувати податком на прибуток банків 50%. А виявляється – не можна. Дійсно, за 7 місяців 2024 року українськи банки заробили 119,443 млрд грн прибутку до оподаткування і 93,615 млрд грн прибутку після оподаткування. Вчергове відбувся аномально великий перерозподіл доходів на користь банків, і це в умовах, коли Уряд і Президент України шукають кошти для подальшого фінансування оборонних потреб. Втім, просто так відібрати ці кошти без наслідків для банків та економіки не вийде. По-перше, не всі банки заробляли на депозитних сертифікатах НБУ. Запропонована модель оподаткування банків (у законопроекті 11416) збільшує податкове навантаження і на ті доходи банків, які отриманні від кредитування, від торгових та комісійних операцій. Це означає, що податкові новації будуть стимулювати банки знижувати ставки по депозитам і збільшувати ставки по кредитам, підвищувати комісійні для клієнтів та встановлювати підвищену торгову маржу (наприклад) між курсами іноземних валют. Ми не можемо підвищувати податки для банків і одночасно вимагати від них привабливих депозитних програм та зростання кредитування в Україні за низькими кредитними ставками. По-друге, збільшення податку на прибуток до 50% призведе до необхідності докапіталізації цілого ряду банків, в т.ч. державних, на суму близько 3 млрд грн. Крім того, станом на 01.07.2024 року з 62 платоспроможних банків 8 були збитковими, а добрий десяток банків показували низьку прибутковість. Виходить, що на ДС НБУ та ОВДП заробляли не всі банки, але податкові новації запроваджені для всіх банків однакові. По-третє, частина доходів, яку показують банки в звітності, має «віртуальний» статус, оскільки з’являється в звітності після нарахування банками відсотків за кредитами, а не після їх сплати. Частина позичальників, які залишились на окупованих територіях, або майно яких зруйновано злочинними діями росіян, не мають змоги обслуговувати кредити. Треба сказати народу правду, що збільшення податків для банків у запропонований спосіб не зможе компенсувати ті втрати, які понесла держава в ході примарної боротьби з інфляцією, яку НБУ вперто продовжує. Що робити? 1. НБУ має негайно припинити проведення згубної монетарної політики. Вона вже довела свою неефективність та збитковість для держави. І питання тут не в бухгалтерському підході до фінзвітності НБУ, а в тому, що під гаслом фінансової макро-стабільності НБУ розбалансував систему державних фінансів, і зробив це у відповідальний для оборони країни період. Винні в створенні аномальних дисбалансів мають понести відповідальність, і банального звільнення тут буде явно недостатньо. 2. Модель, за якою держава хоче ліквідувати дисбаланси в системі державних фінансів і в банківському секторі, має бути комплексною і складною. Не можна просто накрити весь банківський сектор податком 50%, а той факт, що НБУ продовжує доїти Уряд через ОВДП з неринковою дохідністю, не помічати. Тому парламент має розробити податкову модель для банків, яка має враховувати джерело прибутків банків. В свою чергу, Уряд має виступити з ініціативою, а Верховна рада має його підтримати, щоб провести обмін ОВДП в портфелі НБУ на ОВДП з ринковою дохідністю. 3. І, врешті решт, потрібно перестати белькотіти про те, що Україна – країна з ринковою економікою, і мати при цьому ганебно низький рівень розвитку фінансового сектору. В нас майже 10 років тривають розмови про таргетування інфляції, а рівень розвитку ринку гірший за Туреччину. Не буде ефективних реформ фінансового сектору – ми будемо мати ту саму ситуацію, що я описав вище у пункті 6. Через високі (двозначні) процентні ставки за інструментами стерилізації грошової маси через 12-24 місяці в нас виплати за цими інструментам самі стануть монетарною причиною інфляції. А поки в нас триває імітація реформ (здебільшого розмови про них), режим інфляційного таргетування в нашій країні має певні обмеження для застосування, і в НБУ про це добре знають, але замовчують цей факт. Віталій Шапран

23 сентября 2024, 18:32

Звісно, як громадянин України та член кількох громадських організацій, я засуджую спроби МВФ щодо співпраці з країною-агресором. Але як фахівець маю на дещо звернути особливу увагу і громадськості, і нашої влади, і міжнародних партнерів: 1. Одне з статутних завдань МВФ – це попередження криз, в тому числі регіонального масштабу. Економіка рф не в доброму стані, але при цьому досить інтегрована в СНД і Азію. Тому Фонд може бути занепокоєним, щоб криза, яка розпочнеться в рф, не перекинулась на країни СНД та Азію. Але це не означає, що МВФ буде протидіяти майбутній економічній катастрофі в рф. Скоріше мова йде про локалізацію наслідків такої кризи, щоб з рф вона не перекинулась на інші країни континенту. 2. МВФ – це міжнародна організація, не всі члени якої, на жаль, виступають за Україну, а сам МВФ, як правило, суворо дотримується бюрократичного регламенту своєї роботи. Часто віддалені країни Африки чи Південної Америки взагалі не мають ніякої позиції по Україні, бо погано поінформовані про злочини росіян в нашій країні. Росіяни цим вміло користуються. Цього разу нам на допомогу прийшли поінформовані країни-члени МВФ. Наразі місію в рф відкладено через звернення 9 європейських країн: Данії, Ісландії, Норвегії, Польщі, Фінляндії, Швеції та країн Балтії. 3. Призначення Ксенії Юдаєвої (до серпня 2023 року – першої заступниці голови Центрального банку росії (ЦБР)) як представника рф в МВФ – це просто жах. Я б це порівняв зі спробою призначити Чєкатіло головою комісії по дитячим садкам. Я нагадаю, що департамент військово-польових банків – це частина ЦБР. Саме на ЦБР висить: впровадження рубля на наших окупованих територіях, прямі розрахунки з військовими частинами росіян, пряме фінансування військових дій. В Юдаєвої руки по саму шию в крові. Більше того, в рф Юдаєва вважається креатурою Германа Грефа (голова Сбербанку рф) і до ЦБР вона працювала в його команді. Команда Грефа дотична до формування так званих неофіційних фондів рф за кордоном, за рахунок яких зараз як раз і фінансується ухилення від санкцій. І цю людину під санкціями США путін відправляє в Вашингтон тиснути руки знаним фінансистам. Напевно, це щоб кожний військовий злочинець в рф знав, що за свої послуги кривавому режиму можна не тільки не відповідати, а ще й отримувати бонуси у формі відмитої репутації та дипломатичного імунітету. Призначення Юдаєвої – абсолютно неприйнятний крок. 4. Україна має більше розповідати МВФ про злочини рф в Україні і про роль ЦБР в цих злочинах. Слабкість комунікацій України з МВФ підтверджується не тільки невдалою спробою організації місії МВФ і призначенням підсанкційної Юдаєвої в МВФ, а ще і відсутністю порозуміння з деякими керівниками МВФ. Нагадаю, що у травні цього року вийшла стаття першої заступниці керуючого директора МВФ Гіти Гопінатх (можна знайти через Google в публікаціях УНІАН від 18 травня 2024 року), яка висловлювалась проти конфіскації ЗВР ЦБР для компенсації Україні завданих рф збитків. Три епізоди підряд, які вказують на слабкість комунікаційної політики України з МВФ, – це насправді гігантський провал НБУ, який саме в основному і відповідає за взаємодію з МВФ. Звісно, добре, що нам підставили плече цілих 9 європейських країн у випадку з блокуванням місії до рф, і добре, що в нас є такі друзі. Але я глибоко розчарований вкрай пасивною поведінкою НБУ в цьому комплексі питань, який не демонструє здатність передбачати і блокувати дії ворога, і фактично не веде боротьби на потрібних фронтах. Якщо додати до цього відсутність санкцій проти АСВ (Агентство страхування вкладів рф) та нульовий результат спроб прискорення виходу європейських банків з рф, то взагалі діяльність НБУ виглядає дуже недосконалою. 5. До провалів в роз’яснювальній роботі з МВФ (комунікації) слід додати і вибіркове виконання НБУ рекомендацій Фонду. Нагадаю, що Звіт місії МВФ про захисні механізми так і не був опублікований НБУ та не був обговорений в розрізі зауважень. Навпаки, його зміст засекретили для широкого загалу, а саме він містить суттєві зауваження до системи корпоративного управління НБУ. Не сприяє відносинам з МВФ і давня українська традиція: спочатку на рівні середньої ланки домовлятись про якісь кроки, потім вносити їх до меморандуму між Україною та МВФ (наприклад, Стратегію національних доходів), а потім через 6-12 місяців не виконувати те, про що домовились. Такі процеси просто дратують чиновників МВФ та можуть затягувати виділення фінансування, а також частково гальмувати комунікації щодо російських злочинів. По-перше, не потрібно домовлятись з Фондом про процеси, які можуть шкодити Україні, Україна має бути понад усе в перемовинах з МВФ. А по-друге, якщо вже домовились, то виконуйте. Врешті решт, потрібно перевернути національну стратегію цих домовлянь з голови на ноги: переговорники не мають поступатись національними інтересами населення та бізнесу, але легко виконувати рекомендації, які не стосуються широкого загалу. В нас же зараз все з точністю до навпаки. 6. Гроші від МВФ росіянам не світять, навіть якщо вони розконсервують місію Фонду. З цього приводу вже висловилась міністр фінансів США пані Йеллен, а США та їх союзники мають в МВФ вирішальний голос. Думаю, що місію Фонду та призначення Юдаєвої росіяни хотіли використати в PR-цілях, щоб показати іншим країнам (БРІКС), що рф все ще щось означає на міжнародній арені, та підсилити позиції ЦБР перед вирішальною битвою за конфіскацію російських резервів. Поки що ця місія виявилась нездійсненою, але більше завдяки друзям України ніж нашим профільним чиновникам. Віталій Шапран

8 сентября 2024, 23:53

Ідея замінити копійки на шаги, яку регулятор пафосно анонсував тиждень тому, не отримала суспільної підтримки. Це видно і по реакції соціальних мереж, і по коментарям експертів: жоден з поважних фінансистів не став на бік НБУ. Втім, замість того, щоб «витерти соплі» і доопрацьовувати реформу, в НБУ вирішили «лізти в пляшку» і наполягати, що ідея гарна, а всі хто проти шагів – це агенти кремля. Представники НБУ наговорили стільки, що думаю остаточно самі розтоптали репутацію реформаторів. Тож розкладемо все по полкам. Підміна понять історичної ідентичності Один з офіційних представників НБУ днями заявив таке: «Пропозиція має історичне та лінгвістичне обґрунтування. Українці упродовж століть називали «шагами» дрібні монети, що підтверджують експертні висновки науковців Національної академії наук України». Почнемо з того, що таких монет як «шаг» на території України не карбували, НБУ не може показати громадянам монету, на якій би стояла назва «шаг». Нетривалий час шагом називали поштові марки, які заміняли монети часів УНР. Те, що певний час шагом називали розмінну монету польського або іншого походження, — це лінгвістичний фактор. Так само як зараз долар називають «зелений», або раніше в народі банкноти різних номіналів називали червонець, п’ятихатка і т.д. Деякі назви перекочували до народного сленгу і з введенням гривні. Виходить, що представники НБУ лінгвістичне походження назви «шаг» подають народу як «повернення історичної справедливості». Відбувається підміна понять, оскільки частину сленгу хочуть перетворити на назву монети, якої ніколи не існувало фізично у формі монети. Яка ж це історична справедливість? От як раз такими методами писались всі підручники історії в СРСР, а зараз і в ЬФ. Перекручування фактів лежить в основі радянської пропаганди. Саме це зараз і робить НБУ. Звісно, це підриває довіру суспільства і викликає багато питань. Що стосується розмахування довідкою НАНУ, то така поведінка саме в дусі діючого Правління НБУ. Намалювати собі довідку, що навчався 4 роки на економічній спеціальності, щоб за рік отримати диплом і очолити держбанк. Випросити довідку в шановному ВНЗ, що ти навчався 2 роки в аспірантурі, щоб додати собі наукового стажу, хоча насправді ти там не навчався, і т.д. Впевнений, що НАНУ якщо і робила таке заключення, то висновків, що розмінна монета в Україні має називатись шагом, в ньому не може бути. Ну то які ж монети (в фізичному вигляді) ходили на території України? Які монети можуть по праву називатись «українськими монетами»? Перший кандидат – це срібник часів Київської Русі. Монету почали карбувати в Києві наприкінці X — на початку XI сторіччя. В квітні 2024 року такий срібник часів Володимира (тип монети ІІ) (до 1241 р.) був проданий на аукціоні за 90000 грн (див. малюнок). Звісно, не біткоїн, але монета має навіть свій курс обміну на сучасні гривні, правда, лише серед нумізматів. Ми вже погодились з назвою національної валюти «гривня» часів Київської Русі, то логічно було б погодитись і з назвою срібник. Втім срібник – це не єдиний історичний кандидат. Ми ж пам’ятаємо, що Крим – це Україна, а на території Криму були інші монети. Однією з перших монет кримського ханства вважають барикати або ярмаки. На фото 1 срібний ярмак. Кримські татари – частина українського народу. Думаю, їм буде приємно, що розмінна монета буде названа на честь їх першої монети. Втім, історія Кримського ханства дає нам ще десяток варіантів назв розмінної монети, які можна обговорювати. Врешті решт, монета може і не мати назви. Можна написати на монеті не 50 коп., а 1/2 грн. Це дуже економний варіант реформи для звітності та програмного забезпечення. Втрати держави «…реалізація ініціативи не потребуватиме жодних додаткових видатків із державного бюджету України чи з боку НБУ. Це ніяк не вплине на перерахування частини прибутку Національного банку до державного бюджету… ». Дуже сумніваюсь в тому, що витрати НБУ не зростуть, оскільки ці витрати вже почались. Запрошення журналістів, пишні заходи на галявині в НБУ, інформаційна кампанія у ЗМІ, поліграфічна продукція про нові монети та інші інструменти, інформування населення про «нові гроші» і т.п. Крім того, залишається багато витрат суб’єктів господарювання за межами НБУ. Наприклад, представник НБУ на минулому тижні повідав нам, що «Ми плануємо зберегти ті самі заготованки для виготовлення монет, вони матимуть таку ж масу, колір та інші характеристики. Відповідно і карбувальне обладнання не потрібно буде змінювати та навіть суттєво переналаштовувати». Тобто переналаштовувати все ж таки буде потрібно. А ви не задавались питанням, як потім банкам в касах перерахунку сортувати ці однакові монети, які будуть відрізнятись тільки назвами? Вручну? Оскільки в нас більшість роздрібних банків – державні, то фактично ці витрати зменшать прибутки цих банків, а значить і доходи держави. Можу погодитись, що НБУ здатний розпихати проектні витрати по різним статтям видатків, і навіть перенести їх на банківський сектор, але це все одно будуть витрати. Але, як виявилось, витрати це ще не головне. Сумнівні плани випуску монет? Той факт, що витрати на заміну начебто зношених монет затверджені в кошторисі НБУ та БМД (банкнотно-монетного двору), викликає ще більше запитань. Фахівці з грошового обігу добре знають, що кількість дрібноти в готівковому обігу має бути в певній пропорції. Уявіть, що ви витрачаєте за один раз в супермаркеті 1000 грн. Якщо буде дефіцит банкнот по 500 грн та по 1000 грн, і профіцит монет по 10 грн, вам же буде незручно носити з собою мішечок з монетами по 10 грн. І навпаки якщо буде дефіцит дрібноти, то буде проблема з рештою. Той факт, що у НБУ накопичилось 20 млн шт по 0,5 грн, які начебто зношені, взагалі не означає, що населення та бізнес потребують їх обов’язкової заміни. За 3 роки змінився масштаб цін, кількість товарів з цінами, які некратні 1 грн, значно зменшилась. Також в Україні майже на 10% впала частка грошового агрегату М0 (готівка в обігу) в М1 (готівкова і безготівкова гривня), що вказує на зростання популярності безготівкових (карткових) розрахунків. Пристосувались і великі мережі супермаркетів і аптек, які часто пропонують покупцям решту відправляти на персональні рахунки (дисконтні картки) покупців. Щоб виявити, чи потрібно більше монет по 0,5 грн, НБУ мав провести публічне опитування в сфері роздрібної торгівлі. Але цього опитування не було проведено, замість цього НБУ вніс витрати в КАВу (кошторис адміністративних витрат НБУ) та кошторис БМД. КАВу затверджують на Раді НБУ, яка цілком контрольована головою НБУ. Тож, відчувається зацікавленість НБУ в цих витратах. Опитування касирів 3 мереж супермаркетів в Києві я зробив самостійно. На щастя, я сам можу ходити по магазинам без охорони і спілкуватись з пересічними громадянами, на відміну від Правління НБУ. Виявилось, що з трьох мереж ніхто не має дефіциту дрібної монети в 0,5 грн. В одній мережі з трьох касир поскаржився, що буває дефіцит монет по 0,1 грн. Не претендую на істину, оскільки забезпеченість дрібною монетою по регіонам може бути різною. Тому додатково провів бесіду з фахівцем з готівкового обігу одного з банків, там проблеми з 0,5 грн також не виявили. Тому твердження Правління НБУ, що 20 млн монет вкрай потребують заміни, я поставлю публічно під сумнів. Необхідність цих витрат ще потрібно довести. Те, що Рада НБУ (підконтрольна Пишному) включила ці витрати в КАВу, ще не означає, що ці витрати є необхідними, а вже продавлене рішення не потребує перегляду. Створення корупційних ризиків В історії НБУ та БМД були доволі брудні справи зі зношеними грошима. За існуючими нормами банки подають зношені банкноти до НБУ, а в НБУ їх повинні знищити. Років 5 тому (якщо не помиляюсь) було виявлено кілька спритних працівників, які зношені банкноти знищували лише за документами, а потім відправляли їх знову в обіг. Наскільки я знаю, спритників зловили, а в систему контролінгу цих операцій внесли обов’язок вести облік за номерами банкнот, які знищувались. Скандал пройшов майже осторонь ЗМІ, хоча точно не відомо, як давно працював цей «приватний емісійний канал», який насичував нашу економіку незабезпеченою гривнею. Звісно, такі операції є кримінальним злочином і корупційною дією, оскільки передбачають використання службового становища працівниками НБУ. По монетах донедавна таких корупційних ризиків не було. Строк служби дрібноти великий та і красти там немає чого, просто суми незначні. Але біда в тому, що у монет немає номерів і облік їх знищення вести не можливо, як і перевіряти це. А тепер слідкуйте за таймінгом дій НБУ. Спочатку керівництво НБУ переконує, що потрібно замінити 20 млн монет по 0,5 грн (насправді не потрібно), заносить ці видатки в КАВу і в кошторис БМД, а потім виступає з ініціативою назвати монети по іншому і поступово їх обмінювати. Тут відразу проявляється 2 серйозних корупційних ризики: По-перше, з 20 млн монет НБУ може утилізувати тільки 10 млн монет, а інші можуть знову відправитись в обіг. Зиск тут невеликий, всього 5 млн грн, але в тому то і справа, що насправді може бути запущений своєрідний конвеєр. Тобто вкинуті в злочинний спосіб через «приватний емісійний канал» 10 млн монет по 0,5 грн вже за тиждень повернуться як зношені 0,5 грн з банків до НБУ і їх знову «потрібно» бути замістити новими і т.д. Тому злочинні апетити тут явно не обмежуються 5 млн грн. По-друге, дуже обережна лексика чиновників НБУ, що мовляв буде певний адаптаційний період, коли будуть ходити і копійки, і шаги (і все ж це суто в інтересах населення), наводить на роздуми про те, що у майбутньому швидкість обміну 0,5 грн на шаги буде регулювати НБУ. Від швидкості обміну копійок на шаги може залежати і робота «злочинного емісійного каналу». За даними самого НБУ, зараз в обігу є 1350 млн монет по 0,5 грн, це 675 млн грн. З цієї суми непомітно для контролерів можна присвоїти від100 млн грн. А це вже може бути цікава сума для керівництва НБУ. Звісно, схема «приватної емісії» через розмінну монету рано чи пізно буде викрита, але для цього потрібен час. До того ж, в існуючий системі координат хто саме зараз буде контролювати знищення старих монет? Рада НБУ під контролем голови НБУ Пишного. Якщо хтось з членів вирішить проявити принциповість, то він все одно не зможе просунути рішення Ради як колегіального органу, бо для цього потрібна більшість голосів. Можна було б спіймати зловмисників на спробі вкинути старі монети в систему через банки. Але як це зробити, якщо НБУ не тільки є регулятором банків, але й у більшості держбанків в керівних органах знаходяться друзі чинного голови НБУ А. Пишного? Всі, хто проти шагів, – проводять російське ІПСО? Радянський стиль роботи НБУ вражає. Таке враження, що ми не Україна, а Конго чи Південний Судан 60-их рр. ХХ ст. Спочатку НБУ оголошує, що «починає обговорення» як назвати розмінну монету. Це ж була заявка на демократичний процес? А через дня три починається булькотіння від офіційних осіб, що всі, хто проти заміни копійок на шаги, підтримують інформаційно-психологічну операції росіян. І це йде від офіційних осіб держави. Насправді, це смішно. Думаю, що у російських ІПСОшників роботи і без копійок вистачає. Другий момент: не всі, хто проти шагів, виступають за те, щоб залишити копійки. Наприклад, я за назву «срібники» (монета Київської Русі) або «ярмаки» (одна з перших монет Кримського ханства). То, за логікою НБУ, я – агент Київської Русі? Чи хана Батия? Питання зараз стоїть в 3 аспектах: 1. Історична автентичність (не потрібно плутати філологію з реальною монетарною історією України починаючи з Х сторіччя); 2. Видаткова стратегія реформи не тільки з позиції прямих витрат НБУ, а саме втрат всієї держави і учасників ринку від дій НБУ; 3. Корупційна складова реформи. Не забуваємо, що сучасна історія грошового обігу вже допускала роботу «приватного емісійного каналу». Тож немає жодних гарантій, що ця історія не повториться на монетах. Навіщо ж створювати додаткові корупційні ризики там, де без них можна обійтись. Висновки 1. Довіра до команди Андрія Пишного в мене «мінус 5 балів» по п’ятибальній шкалі. Команда вже показала суттєві прогалині в монетарній політиці, на валютному ринку, в системі корпоративного управління та в переговорах з МВФ. Імітація історичних рішень та бурхливої роботи на фоні понівеченої системи державних фінансів виглядає так, що «шагами» нас хочуть відволікти від інших більш сумних процесів. Ця команда вже йде на дно, і дуже неприємно, що вона тягне за собою Україну. 2. Очевидно, що намагання Пишного контролювати Раду НБУ, набирати в НБУ своїх «ощадливих» друзів і знайомих, а також розстановка своїх людей по держбанкам саме і була спрямована на створення підґрунтя для корупції. Зараз ми і спостерігаємо, як це відгороджене від чужих людей поле засівають корупційними ризиками. А я попереджав ще у 2022 році, що у складі Ради НБУ не має бути людей чинного голови Правління. До речі, попереджав про це і МВФ в Звіті про захисні механізми, які засекретив НБУ. Очевидно, що побудована Пишним управлінська конструкція має бути терміново перебудована, а його влада – сильно обмежена. 3. Деяким директорам департаментів НБУ я б радив не роздавати інтерв’ю, а вивчити історію питання «плідної роботи» їх сьогоднішнього шефа в Ощадбанку. Так сталось, що за ряд операцій, які Ощадбанк проводив при Пишному, несуть кримінальну відповідальність менеджери середньої ланки. Такий стиль роботи вже перенесений до НБУ. За проколи на валютному ринку звільняють середню ланку, а не відповідального члена Правління. Авторитаризм, помножений на формальне делегування повноважень, – це справжнє мінне поле для середньої ланки НБУ. 4. Копійки (до речі, вони продукт не СРСР, а російської окупації України) звісно можна змінити, але з дотриманням історичної автентичності, і реально без додаткових витрат (що вже розпочались). Запропонований НБУ план заміни не тільки несе витрати для держави, але ще і сильно підвищує корупційні ризики в сфері готівкового грошового обігу. Можу надати безкоштовну консультацію Правлінню НБУ, Кабміну та Офісу Президента, як правильно організувати обмін, було б їх бажання. 5. Андрію Пишному потрібно завершувати ганебну радянську комунікаційну стратегію в стилі Леоніда Ілліча Брежнєва «Ми порадились – і я вирішив». Заявити про початок обговорення зміни назви розмінної монети, а потім настоювати на назві «шаг» та клеймити противників участю в російському ІПСО – це дуже далеко від європейських чи американських демократичних стандартів. Розмахування довідками з НАНУ та апелювання до філологічної природи походження монети, яка фізично з такою назвою ніколи не існувала, взагалі схоже на роботу пацієнта психіатрів. Віталій Шапран

30 августа 2024, 03:42

Як бачимо, публічна дискусія навколо підвищення податків (як і очікувалось) зайшла в глухий кут. Найбільш жирний шматок податкового пирога (банківський податок на 50%) податковим псевдо-реформаторам не дав проковтнути МВФ. І тепер виходить, що основний тягар підвищення податків лягає на населення та на малий бізнес. То чи можна обійтись без цього чергового підвищення фіскального навантаження? Обійтись вже не можна, проте можна суттєво його зменшити. Але про все по порядку. 1. Від самого початку збільшення податку на прибуток для банків до 50% було просто гігантською помилкою. Податок вводили під впливом наддоходів банків від депозитних сертифікатів НБУ (ДС НБУ) та ОВДП, але ж базою для оподаткування автоматично став прибуток від процентних операцій (кредитування і залучення депозитів). По суті, це просто передавлює кредитний канал, оскільки змушує банки збільшувати маржу між ставками за кредитами і депозитами, а в умовах низької інфляції – це жирний хрест на пожвавлені кредитування. Я вже не кажу про юридичний ідіотизм: спробу знову ввести 50% податок заднім числом. Уявляєте стан наших банкірів? Ви типу хлопці працюйте, кредитуйте, купуйте ОВДП, а ми потім Вас повідомимо, скільки держава з Вас візьме. Ще один момент – це манера введення податку. Хотіли знову запровадити 50% для банків, але при цьому залишили 25% для фінансових компаній. Не важко здогадатись, що в умовах, коли кожний другий банк має дочірню фінку, банки просто стали б агентами своїх фінок. Добре, що від цього ідіотизму відмовились. Це перший, але не єдиний крок до пожвавлення кредитування. Втім, після правильного кроку питання «де взяти гроші» стало ще більш актуальним. 2. Починати потрібно з НБУ. Впродовж останніх 2 тижнів залишки заборгованості за ДС НБУ залишались на рівні 310-370 млрд грн. За ці залучені кошти в рамках боротьби проти інфляції НБУ виплачує ставку вищу за облікову. Це і є одне з безризикових джерел доходів банків. Але єдина мета залучення цих коштів НБУ – це зменшувати грошову масу, щоб інфляція була нижчою. До війни залишки заборгованості за ДС НБУ коливались в діапазоні близько 30-70 млрд грн, що для підтримки ліквідності системи цілком достатньо. Тож 250-300 млрд грн з ДС НБУ банки можуть відправити в бюджет через купівлю ОВДП. НБУ весь час впирався і не хотів цього робити, вказуючи на інфляційні ризики і на загрози для курсу. І от тут я Вас хочу порадувати. З жовтня 2022 по липень 2024 року готівкова гривня в обігу та безготівкова гривня (грошовий агрегат М1) зросла з 1,43 трлн грн до 1,97 трлн грн, тобто майже на 38%. По суті, це і є емісія гривні, яку публічно заперечує керівництво НБУ. Так от, ін’єкція ліквідності у 300 млрд грн при М1 1,43 трлн принесла б куди більшу інфляцію, ніж зараз при М1 майже 2 трлн грн. Тобто з часом цей форпост високих ставок від НБУ почав втрачати сенс. Другий момент – таку ін’єкцію в 250-300 млрд грн потрібно робити не за один раз, а розтягувати її на півроку, це зменшить тиск на валютний ринок і скоротить інфляційний тиск монетарного характеру. Єдине питання: якою сьогодні має бути ставка по цим ОВДП? І це цікаве питання. 3. Основна проблема монетарного режиму інфляційного таргетування в Україні в тому, що він може діяти тільки за рахунок Уряду. Розповіді керівної команди НБУ, що начебто прибуток не є метою роботи НБУ і бухгалтерський підхід тут недоречний – дитячі відмовки. Так, дійсно, за законом прибуток не є метою діяльності НБУ, але ж і наносити Державному бюджету збитки в особливо великих розмірах, та ще і під час війни (наприклад, через передавлювання ринку ОВДП) – це в принципі кримінальний злочин. Тому весь цей монетарний пафос, який тримається на простій згоді Уряду брати кошти в НБУ на умовах НБУ, розвалюється як картковий будинок від трьох питань: Чи справедливо, що Уряд отримав від НБУ позику на початку війни в обсязі 400 млрд грн на умовах НБУ, а сам НБУ приблизно ж таку суму загнав в ДС НБУ і отримані від Уряду процентні доходи транзитом через себе передає банкам? Чи справедливо нав’язувати Уряду неринкові умови позики в формі так званих індексних ОВДП з прив’язкою то до інфляції, то до облікової ставки, яку НБУ сам і встановлює? Чи справедливим є прямий вплив дохідності ДС НБУ, яку встановлює НБУ, на вартість процентів за ОВДП? Чи може НБУ диктувати Уряду, під які відсотки займати кошти на ринку? Відповідь тут одна на всі питання. Відносини між НБУ та Урядом мають будуватись на ринкових умовах. Я навіть підкажу вам, як визначити ці умови. Чи можна сьогодні вважати ставку на вторинному ринку ОВДП (приблизно 15%) ринковою? Ні, не можна. Ця ставка сформована під тиском альтернативної дохідності ДС НБУ. В той самий час як Мінфін бере гривню під 15%, наш шановний Ощадбанк залучає у населення річні строкові депозити під 12%, за мінусом податків це приблизно 9,5% (в інших держбанках є і менше). І ось в чому парадокс: в Ощадбанк люди без примусу несуть кошти під гарантію державного банку під 9,5% (і менше), а Мінфін вимушений залучати ресурси під 15%. З цих двох кейсів який є ринковим зрозуміло: ринковий – той, де вкладник добровільно несе кошти під гарантії, з одним і тим самим кредитним ризиком. Саме тому всі ці індексні фантазії на базі комсомольського схематозу вже у вересні потрібно закрити через репрофайлінг боргу Уряду перед НБУ. Кажучи простою мовою: ОВДП в портфелі НБУ потрібно обміняти на нові ОВДП, випущені на ринкових справедливих умовах. Підходи до визначення ринкових умов я Вам описав. До цього репрофайлінгу слід додати ще і ОВДП в портфелі держбанків, у яких також є цікаві випуски ОВДП. А через 3-6 місяців після репрофайлінгу, коли НБУ внормує свою монетарну політику, випустити ці нові ОВДП у вільний ринок. За моїми підрахунками, цей комплекс заходів додасть в бюджет чистими 70-100 млрд грн (це вже за мінусом падіння прибутку НБУ у разі репрофайлінгу). От ми і назбирали 300-400 млрд ліквідності для бюджету. Ще 50-70 млрд можна витрясти з державних банків, прибуток яких має перераховуватись до бюджету, на час війни їм можна залишати мінімум. Отже, ми підійшли до того, чим закрити діру в бюджеті в 500 млрд грн. Так, такі методи несуть певні ризики. Інфляція буде більшою на кілька процентів ніж ми очікували. НБУ доведеться здійснювати видатки на таргетування інфляції в межах ринкових, а не намальованих доходів. І, врешті решт, банкам доведеться виконувати свою основну функцію – кредитувати, а не отримувати від Уряду транзитом через НБУ кошти за безризиковими ДС НБУ. Думаю, що цей варіант значно кращий ніж розлякувати економічно-активне населення податками та розповідати з блакитних екранів дурниці, що за рахунок збільшення податків з таксистів, кур’єрів, манікюрниць та інших представників малого бізнесу Україна наповнить бюджет і виграє війну. Віталій Шапран

8 августа 2024, 14:32

Основне збурення почалось на фондовому ринку Японії, як реакція інвесторів на неочікуване рішення банку Японії підняти ключову ставку з 0-0,1% до 0,25%. Миттєве зростання ставки в 2,5 раза призвело до перетоку капітал з ринку акцій на ринки інструментів з фіксованою дохідністю та до повернення японських грошей з закордону, що зміцнило ієну. Як наслідок, цей процес торкнувся двох ринків: фондового та валютного. За 2 та 5 серпня індекс Nikkei 225 впав на 18%, але потім відіграв 7-8%. Піднімаючи різко ставку до 0,25%, Банк Японії керувався двома мотивами, обидва представлені на двох верхніх графіках. По-перше, висока для Японії інфляція, яка вже більше року знаходиться за межами таргету (2%). По-друге, значне послаблення ієни до долару США та інших валют, яке відбувалось з березня по середину липня цього року. Зростання ставки призвело до укріплення ієни з 161,67 до 144,09 ієн за долар. Оскільки криза відбулась на фондовому ринку, то вона автоматично перекинулась через ринки депозитарних розписок на Сінгапур та на інші азійські ринки, і поступово дійшла до США та ЄС. Втім, імпульс фондового землетрусу від Токіо дійшов до Нью-Йорка дуже слабий. S&P500 (США) провалився всього на 2,8%, а FTSE – на 3,3%. З середи 7 серпня більшість індексів знаходяться в режимі або штилю, або поступового відновлення втрачених позицій. Втім ситуація вважається досить таки напруженою. Чому? 1. Вийшли дані з США по кількості вакансій, які виявились далекими від очікувань. Вихід цих даних співпав з ефектом від обвалу японського ринку акцій. Додатково ефект підсилили розмови про зростання ймовірності рецесії в США, яка зараз, за різними прогнозами, коливається від 15 до 50%. Економіка США вже досить довго знаходиться під впливом високої ставки ФРС, навіть дохідність паперів Казначейства США коливається на рівні 3-6% річних, що багато для державних безризикових бондів. Високі ставки мало сприяють зростанню зайнятості, але от в чому проблема: інфляція в США в річному вимірі вже більше 12 місяців стабільно залишається на рівні, вищому за ціль ФРС (2%). Навіть у порівнянні з Японією видно, що ситуація гірша (див. перший графік у другому ряду). Тож виникають побоювання, що ФРС загальмує зниження ставки, а це не додає оптимізму бізнесу. Між нами, Банк Японії навряд чи не проводив консультації з ФРС перед тим як підняти процентну ставку в 2,5 раза, тому інвестори можуть думати, що дії японців фактично сигналізують про наміри Федрезерву зачекати зі зниженням ставки. 2. Додатково всіх налякав Уоррен Баффет, який напередодні кризи влаштував розпродаж акцій глобальних компаній на кругленьку суму. В принципі, в його діях було раціональне зерно, оскільки і в Японії, і в ЄС, і в США одна й та ж сама ситуація, коли інфляція вже впродовж тривалого часу є вищою за ціль. При цьому, в США та ЄС рівень ключових ставок вже був високим, і це дійсно дає привід поговорити про рецесію в США та про подальшу стратегію ФРС на ринку. Поведінка Баффета може вказувати на те, що насправді у влади США немає ніякого вибору, окрім як підтримувати високі ставки навіть під час розпалу передвиборчої кампанії в США. Якщо порівнювати інфляцію в США та ЄС чи в США та Японії, то виявиться, що найкраща ситуація – в ЄС, найгірша – в США. Американському уряду потрібно щось з цим робити, але статистика нових вакансій в США свідчить, що подальше утримання ставок як раз може призвести до рецесії. Даю гарантію, що ближче до дати виборів про ці прогнози рецесії від Goldman Saches та JP Morgan Chase захоче поговорити Трамп. Зараз я думаю, що ніякої рецесії до кінця року в США не буде, а ось в політичних дебатах поточну ситуацію з дорогими кредитами точно використають. Чи стосується ця «буря в стакані» України? Найближчим часом точно ні. По-перше, в нас за замовченням відсутній організований ринок акцій, ми не інтегровані в глобальні ринки, а інвестори-нерезиденти в ОВДП з початку війни дотримують їх до погашення і виходять з ринку. Ті ж, хто хотів вивести кошти з України, вже давно це зробили через нашу діряву систему валютного контролю. Тобто основний удар по валютному ринку ми вже пережили і цей фондовий землетрус нас не стосується. Більш правильним буде питання: як на нас вплине глобальна рецесія. Відповідь – мінімально. Запланована допомога буде підсилена за рахунок конфіскації російських активів, яка вже почалась. Частину допомоги від ЄС та США у формі грантів, а також від ЄС у формі дешевих запозичень буде продовжено. Макро-ситуація в євро-зоні буде давати нам певну амортизацію, але звісно, ціни на нашу експортну сировину можуть трохи впасти. І от тут вимальовується досить таки цікава картина. Аналіз попередніх аналогічних шоків від глобальних криз показує, що ціни на продукти харчування та сировину для них знижуються мінімально, а от ціни на нафту можуть обвалюватись суттєво. Глобальна рецесія або рецесія в США, КНР, Японії або в ЄС автоматично підвищує ризик обвалу цін на ринку нафти. Саме тому путіну та іншим нафтовим тиранам зараз вкрай потрібно підпалити Близький Схід. Тому ми і спостерігаємо зараз рухи Ірану в напрямку війни з Ізраїлем, і таку штучну неприкриту ескалацію в нафтовому регіоні. Сценарій подавлення негативного впливу глобальної рецесії на ринко нафти через війну на Близькому Сході, був би цілком реальним, якщо б на це дали свою згоду в КНР (імпортер нафти), але схоже на те що ні Іран, ні рф не шукали цієї згоди у китайських комуністів. Отже, рецесія в США не призведе до серйозних втрат в їх економіці, але технічно може сильно підсили ризик розпаду рф за сценарієм СРСР. Віталій Шапран