Ждан

16 сентября 2020, 14:45

Харчова криза привела частину борійців до усвідомлення того, що їхні предки добровільно покинули рай і проміняли волю на харчі. Для масового повернення до попереднього стану праноїдства вже не було часу, тому воно стало предметом культивування тільки окремих езотеричних шкіл. Головний потік розвитку пішов у єдино можливому напрямку: для зменшення залежності від такого примхливого союзника, як дика природа, люди знайшли нових харчових союзників, почали перетворювати цю дику природу і відновили притаманний раю дух Гри. Ті, що це здійснили, сформували нову расу – Арійську, або Гіперборійську. Нові союзники Новими харчовими союзниками арійської людини стали тварини, що давали молоко, передусім корова і коза. Вони були оголошені священними тваринами, їх заборонено було вбивати (цей арійський звичай донині живе в Індії). Для споживання молока в дорослому віці арії змінили свою фізіологію – вони активували ген, що керує виробництвом ферменту лактази протягом усього життя, а не тільки протягом кількох років дитинства. Цим арійська раса фізіологічно відрізнялася від борійської [1]. Перші арії – трипільці, народ Ноя – перебували у стані святості, тому майже не їли м’яса, адже воно опускало у нижчі простори. Скоріше всього, залишилося тільки вживання «м’яса вепра» – як архаїчний, ще борійський ритуал причастя – долучення до духу предків. Тобто м’ясо було не продуктом харчування, а тільки ритуальною стравою, яку вживали 1–2 рази на рік. На ритуал «коління кабана» скликали родичів і сусідів, їли після обов’язкового освячення молитвою, нічого не викидали (повна утилізація, аж до ратиць і щетини). Цей звичай зберігся в багатьох українських селах донині. В результаті арійці володіють найвищою культурою споживання «м’яса вепра» – це загально відомий етнозвичаєвий маркер. Другим союзником арійців стала курка – «курочка ряба», що несе «золоті яйця». Курей розводили не задля м’яса, а задля яєць. Третім союзником стала бджола – «божа комаха», що обдаровує людину медом – «їжею богів». Її також не можна було вбивати, адже це союзник! [2] Здобуття нових харчових союзників дозволило аріям пом’якшити примхи рослинного світу. Це стало у великій нагоді під час чергової кліматичної кризи – значного похолодання, яке відбулося у другій половині 4 тис. до н.е. і призвело до рішучої трансформації Трипільської цивілізації [3]. Перетворення природи На відміну від борійців, які тільки використовували вже готові дари дикої природи, арійці почали перетворювати цю природу. Вони здійснили одомашнення тварин і рослин, активно займалися селекцією, вирощували нові культури рослин і тварин. Більше того, арійці вперше почали створювати штучну природу – техносферу. Можливо, першим складним механізмом став чумацький віз – «мажа», від якого походить слово «машина». Іншим складним механізмом став ткацький верстат: відбитки полотна залишилися на трипільській кераміці. Повернення Гри Все, що тільки можливо, арійці перетворили на гру. Вся практична діяльність була тотальною грою: господарські операції супроводжувалися піснями, колективні роботи більше нагадували чи то танок, чи то злагоджену роботу гігантської людської мега-машини. Яскравим прикладом такої роботи-гри є заключний епізод геніального фільму Акіро Куросави «Сім самураїв» (1954), в якому селяни під музику, співаючи і пританцьовуючи, виконують ритуал саджання рису. В Україні залишком колишньої тотальної гри була толока, коли за один день всією громадою будували хату — це було суцільне свято праці з піснями, музиками, вечірнім застіллям і веселими танцями. Люди поспішали взяти участь в толоці, бо це було цікаво і повчально. Дотримуючись принципу «Хочеш миру – готуйся до війни», арійці розгорнули тотальну мілітаризацію народу: постійно розроблялися передові види озброєнь, регулярно здійснювалася підготовка як професійних воїнів (варни кшатріїв), так і всього населення. Але щоб не притягувати до себе негативних подій, підготовка відбувалася у вигляді веселої гри в війну, а також азартних спортивних змагань. Всесвітньо відомі античні Олімпійські, Піфійські та інші ігри були тільки блідим відблиском ігрової активності трипільців [4]. Останньою масштабною спробою відновити дух Гри стала Запорізька Січ, яка була суцільною традиційною грою з повним «ігровим набором»: окреслена територія, вільні вхід і вихід, тверді внутрішні правила, напружене життя, сповнене пригод і небезпек, радісна творчість, різка відмінність в одязі та звичаях. Яка чарівна сила тягнула українську молодь на Січ? Передусім – радісний дух Гри! Військово-чернечий орден січовиків пропонував людині сповнений ризику й пригод шлях саморозкриття. Польський історик, поет і публіцист Бартош Папроцький (1543—1614) свідчив: « для вправляння у лицарських справах туди їздять, і з шляхтичів руських, подільських та польських до них немало заїжджає, бо між них добре вивчиться можна в порядку і в чуйності лицарській » [5]. Прогрес, деградація, нові виклики Ми пам’ятаємо, що неоантропи були самодостатньою расою. Їхні нащадки – борійці – потрапили в залежність від дикої природи. Арії повернули собі значну частину первинної самодостатності, але по-іншому: вони почали перетворювати дику природу і керувати нею. Якщо неоантропи просто використовували природу як простір для своїх ігор, а борійці намагалися пристосуватися до природних законів, то арійці почали творити свої закони і нав’язувати їх природі. З погляду опанування навколишнього простору це був явний прогрес, натомість з погляду використання внутрішнього потенціалу – деградація. Вона виявилася у зниженні фізичних можливостей, ослабленні пам’яті та екстрасенсорних здібностей. Серед іншого, на цю думку наштовхують залишки храмового комплексу Баальбек – «міста Ваала» (бога Сонця), інша назва – Геліополіс (Ливан, 85 км на північний схід від Бейруту): Фрагмент храмового комплексу Баальбек – «міста Ваала» (бога Сонця), інша назва – Геліополіс (Ливан, 85 км на північний схід від Бейруту). Наприклад, борійці-атланти володіли здатністю керувати гравітацією – вони могли зменшувати вагу предметів. ТІльки цим можна пояснити мегалітичні споруди доарійської (допотопної) ери, наприклад, Баальбекську терасу, складену з кам’яних блоків вагою від 300 до 800 тон: тодішнім будівельникам простіше було преносити величезні брили, чим розрізати їх на частини. Здатність до левітації (зменшення ваги) простежується і в арійців, але в меншій мірі. Здобувши нових союзників, які давали молоко, яйця і мед, арійці майже втратили зв’язок з найважливішою – синтезуючою мікрофлорою, яка може утворювати все необхідне з повітря. У наш час, тобто під кінець арійського циклу, в організмі більшості людей домінує утилізуюча мікрофлора, якій доводиться розкладати завали з залишків термічно обробленої, штучної та хімічно забрудненої їжі. В дуже ослабленому стані перебуває також засвоююча мікрофлора, що живиться сирою рослинною клітковиною, тому більшість людей неспроможна різко перейти на живу їжу. Це серйозна проблема сучасної людини, адже неправильне харчування є причиною майже всіх хвороб, передчасного старіння і смерті. Ще однією серйозною загрозою є криза у стосунках зі сформованою арійцями техносферою. Якщо раніше людина керувала створеною нею технікою, то сучасна людина дедалі більше потрапляє в залежність від цієї техніки. Більше того, інтелектуалізації техніки і загальне, в тому числі вольове та інтелектуальне ослаблення людини веде до того, що техніка починає керувати людиною . Для вирішення означених вище проблем людству треба здійснити новий цивілізаційно-расовий перехід. Ще кілька років тому це виглядало як предмет суто теоретичних пошуків. Сьогодні це вже справа практичної реалізації. Важливо все зробити швидко і грамотно.

10 сентября 2020, 18:27

Поява союзника завжди означає появу нової залежності один від одного. Новим союзником борійської людини стала природа-годувальниця і засвоююча мікрофлора. У такий спосіб борійська раса отримала доступ до потужного джерела енергії, але водночас потрапила у критичну залежність від нового союзника. Він виявився нестабільним, адже сам залежав від кліматичних змін. Приблизно 30 тисячоліть тому, після багатотисячолітньої війни, неоантропи ліквідували свого головного еволюційного конкурента – расу неандертальців. Художнім спогадом про війну людей і людиноподібних тварин є фільм «Володар перснів», в якому люди воюють з орками (розумними тваринами). Приблизно з цього ж часу почався перехід неоантропів з праноїдства на рослинну їжу. Це привело до формування культу природи-годувальниці – Великої Матері, який остаточно оформився 25 тисячоліть тому. Так з’явилася харчова залежність. Рай – це яскрава гра Внаслідок переходу на їжу людина втратила первинну самодостатність і знизила інтенсивність життя. По-суті, вона добровільно залишила райський стан з його яскравістю, ігровими пригодами, великими небезпеками і великими перемогами. Вона ще не усвідомлювала, що Рай – це Гра, і саме Гра є ідеальним станом людини . Але гра – це завжди радість і напруження, людина ж шукала легшого життя – радості без напруження. З цього почалося велике падіння, а з ним – багато тисячоліть пізнання добра і зла. Райське яблуко – це символ переходу на харчування плодами. Пошук легшого життя – це нормальна властивість будь-якої живої системи, адже вона завжди прагне до мінімізації енергозатрат. Це системний принцип. Та чи справді після виходу з ігрового Раю життя неоантропів стало легшим? Доволі швидко з’ясувалося, що це була велика ілюзія – подібно до безкоштовного сиру в мишоловці. Замість «важкої» енергетичної самодостатності неоантропи отримали «легку» залежність від навколишнього світу. Фактично, вони проміняли волю на їжу. Але ми вже знаємо: хто міняє волю на їжу, той залишається і без волі, і без їжі. Добровільна відмова від енергетичної самодостатності — оце і є тим, що називається «первородним гріхом». А все тому, що залежність від їжі передається від батьків до дітей – і генетично, і культурно. Це нагадує нинішню ситуацію з неймовірно доступними кредитами і дешевими іноземними товарами. На початку все виглядає дуже привабливо, народ в ейфорії. Проте згодом виясняється, що за кредити треба віддавати житло, а після ліквідації власного виробництва іноземні товари стають і зовсім не дешевими, і взагалі не такими як треба. Борійська раса (атланти), що сформувалася з середовища енергетично самодостатніх неоантропів, після переходу на зовнішнє джерело живлення отримала тимчасову перевагу перед своїми «консервативними» предками. Новий союзник – матінка-природа – справно забезпечувала людей харчами, і чим краще вона це робила, тим більше люди втрачали здатність до автономного живлення праною і повітрям. Ейфорія і демобілізація, як це зазвичай буває, призвели до загнивання і цивілізаційної кризи. Німим свідком такої кризи можна вважати храмовий комплекс в Гобеклі-тепе: його побудували у 10 тис. до н.е., а у 8 тис. до н.е. з невідомих причин засипали землею. Криза поглиблювалася на тлі різких кліматичних змін, що почалися з 10 тис. до н.е. (початок Голоцену – післяльодовикового періоду). Відбулась дестабілізація усталеної екологічної ніші, від якої людина вже перебувала в повній залежності. Настав час «віддавати борги». Три типи мікрофлори Як бачимо, борійці змінили свою фізіологію, адже перейшли на інше джерело живлення. На перший погляд, це виглядає дивовижно. Насправді ж механізм такого переходу доволі простий. Річ у тім, що від самого початку існування людського роду в організмі людини живе три типи симбіотичної мікрофлори: синтезуюча, засвоююча і утилізуюча. Нагадаємо, що вся ця мікрофлора має вагу близько 2 кг, складає 90% від загальної кількості клітин організму людини і 99% за кількістю його сумарного генокоду. Наукою встановлено, що « в кишкової мікрофлори різко підвищена частка генів, що мають відношення до метаболізму полісахаридів рослинного походження, деяких амінокислот і вітамінів, а також до метаногенезу ». Досвід праноїдів дозволяє стверджувати, що мікрофлора здатна синтезувати все, що потрібно організму для повноцінного життя. Тобто значення мікрофлори величезне. Більше того: тип функціонування людини визначається типом домінуючої мікрофлори. 1. Синтезуюча мікрофлора Ця мікрофлора синтезує ВСІ необхідні речовини з повітря. Очевидно, що для виконання цієї роботи потрібна енергія. Вона захоплюється мікрофлорою з ефірних потоків, які рухаються строго вертикально – згори донизу. Чим концентрованіший потік, тим активніша і чисельніша синтезуюча мікрофлора. Концентрація потоку тим вища, чим вища ефірна проникність людини (чим нижчий її ефірний опір). Ефірна проникність будь-якої системи визначається її впорядкованістю: чим гармонійніша і чистіша система, тим легше через неї рухатися ефіру, тому його концентрація збільшується. Саме тому здатність до праноїдства доступна тільки достатньо гармонійним людям. Отже, для активізації синтезуючої мікрофлори треба освячуватися. Найпотужнішим засобом для психічного очищення і концентрації ефірного потоку є технологія Живе Слово. Його дія посилюється, якщо здійснювати групове читання (виникає резонанс). Дія буде ще сильнішою, якщо робити колективні практики в «місцях сили» – серед гармонійної природи (наприклад, під столітніми дубами) або в «намолених» місцях – освячених тривалим читанням Живого Слова. Додатковим чинником збільшення ефірної проникності є використання дрібних орнаментів в одязі і побуті: краса – це сила в буквальному розумінні. 2. Засвоююча мікрофлора Строго кажучи, вона також синтезує життєво необхідні речовини (принаймні їх частину), проте її вхідною сировиною є не повітря, а їжа з уже наявним набором білків, амінокислот, вітамінів, жирів, вуглеводнів, мікроелементів. Ця мікрофлора допомагає людині засвоїти спожиті продукти. Найкращою їжею для мікроорганізмів цього типу є жива рослинна клітковина, тобто фрукти, ягоди, овочі, горіхи, злаки. При доброму стані засвоюючої мікрофлори людина може харчуватися хоч травою. 3. Утилізуюча мікрофлора Завданням цього типу мікрофлори є очищення організму від неперетравлених решток та іншого сміття. Мікроорганізмів, що належать до цього типу, ще називають «могильниками». Вони не продукують для людини нічого корисного, адже їх завдання інше – евакуація непотрібу. Оскільки утилізуюча мікрофлора має справу зі сміттям, то її робота супроводжується виділенням токсинів. Чим більше в організмі неперетравлених залишків, тим більша кількість цієї мікрофлори, і тим більше виділяється токсинів – продуктів життєдіяльності «могильників». Вони живляться тільки мертвою їжею, жива їжа ними не сприймається. Раси і союзна мікрофлора Неоантропи, як досконалі істоти, мали у своєму тілі всі три типи мікрофлори. Домінувала синтезуюча мікрофлора, проте залишалося місце і для двох інших, адже доводилось вживати вологу з розжованих плодів (пожива для засвоюючої мікрофлори), а неперетравлена їжа підтримувала діяльність утилізаторів. Перехід на рослинну їжу, а пізніше і тваринну (впольована звірина) привів до домінуючої ролі засвоюючої мікрофлори. Вона добряче потіснила синтезуючу мікрофлору, адже в обмеженому просторі, тобто в людському організмі, зростання одного виду неминуче веде до скорочення іншого. Отже, в людей борійської раси домінувала засвоююча мікрофлора, а також помітно зросла частка утилізуючої мікрофлори. Додамо, що роль утилізаторів чимраз зростала по мірі збільшення в раціоні м’яса, риби, термічно обробленої, неякісної та шкідливої їжі. Поява союзника завжди означає появу нової залежності один від одного. Новим союзником борійської людини стала природа-годувальниця і засвоююча мікрофлора. У такий спосіб борійська раса отримала доступ до потужного джерела енергії, але водночас потрапила у критичну залежність від нового союзника. Він виявився нестабільним, адже сам залежав від кліматичних змін. Перед людиною постала проблема пошуку надійнішої харчової бази. Джерело

9 сентября 2020, 15:18

Неоантропи багато рухались тому, що в них не було іншого вибору. Проте через десяток тисячоліть цей вибір з’явився. Досліджуючи ігровий простір планети, вони відкрили для себе нове джерело енергії. Його привабливість полягала в тому, що відчуття голоду можна було задовольнити без особливого напруження. Для цього достатньо було протягнути руку ... Неоантропи наочно продемонстрували, що психофізична конструкція людини – це вічний двигун, який живиться ефіром (праною). Ми живемо в його потоках, тож для використання цієї енергії нам треба тільки розгорнути вітрила. Найкращим моментом для захоплення прани є кілька хвилин сходу Сонця , коли планетою котиться енергетична хвиля пробудження. Щоб у цей час отримати потужну порцію енергії, треба перебувати у стані бадьорості, а найкраще – у молитовному стані. Саме тому наші предки наполягали на тому, що починати молитву треба перед сходом Сонця. Та для того, щоб наш вічний двигун працював, він повинен перебувати в русі. Під час фізичних навантажень наші м’язи виробляють лактат – найкращий матеріал для будівництва тіла та його оновлення, і водночас – найкраща їжа для мозку і всіх інших органів. Діти бігають не тому, що так треба, а тому, що так приємно. Радість викликає сам факт руху. Так само й неоантропи: інтенсивний рух приносив їм задоволення, а його відсутність породжувала відчуття голоду. Неоантропи багато рухались тому, що в них не було іншого вибору. Проте через десяток тисячоліть цей вибір з’явився. Енергетична альтернатива Досліджуючи ігровий простір планети, неоантропи відкрили для себе нове джерело енергії. Його привабливість полягала в тому, що відчуття голоду можна було задовольнити без особливого напруження. Для цього достатньо було протягнути руку і з’їсти солодкий плід. Виявилося, що під керівництвом системи травлення організму цей плід саморозщеплюється, даруючи людині вже готову глюкозу – універсальне паливо, а також інші вуглеводи, білки та жири. Треба було тільки знати, що їсти, коли їсти і де його брати. Людина стала лінивішою, але ерудованішою. Для накопичення і збереження інформації про харчову альтернативу потрібна була база знань, а це передбачало наявність мови і довгострокової пам’яті. Тому харчова революція супроводжувалася двома іншими радикальними новаціями: формуванням розвиненої довгострокової пам’яті і членороздільної мови з достатньо великим словниковим запасом. Так на зміну первинній м’якій і співучій ностратичній мові прийшла тверда бореальна мова. Борійська раса та її новий союзник Частина неоантропів, яка відкрилася до згаданих вище новацій, здобула нового харчового союзника і сформувала нову расу. Цим союзником стали їстівні плоди: фрукти, ягоди, овочі, корені, горіхи. Живлення за допомогою прани і мікрофлори залишилося, проте отримало суттєве зовнішнє доповнення. Перші борійці їли дуже мало, оскільки їхнє автономне джерело енергії далі працювало, а проте з кожним наступним поколінням частка зовнішнього харчування невпинно зростала. Відповідно, посилювалася залежність від природи. Тож коли наставали посушливі або холодні періоди, борійська раса відчувала голод і змушена була вести боротьбу за ресурси, що було немислимо для неоантропів. Такою була плата за комфорт. Зміна харчування призвела до зміни мислення: воно сповільнилося. Швидка оперативна пам’ять добре живилася лактатом, якого було вдосталь у неоантропів. Натомість у борійців головним паливом стала важча і повільніша глюкоза, яка не могла так щедро живити оперативну пам’ять, проте цілком підходила для підтримки довгострокової пам’яті. Глюкозу організм отримував як безпосередньо з солодких плодів, так і власним синтезом, головним чином завдяки роботі печінки (в екстремальних ситуаціях глюкоза синтезується також нирками). Довгострокова пам’ять дозволяла систематизувати властивості рослин, щоб з усього цього розмаїття вибирати найсмачніше і надійно уникати шкідливого та отруйного. Плоди рослин споживалися в сирому вигляді (жива їжа). Людина підтримувала життя цих рослин-союзників, а вони підтримували людину, хоча це ще не було активним землеробством – людина просто доглядала те, що вже росло навколо. При нестачі рослинної їжі пізні борійці змушені були вбивати диких тварин і вживати їхнє м’ясо, що опускало їх на ще нижчий енергетичний рівень. Борійців ще називають «кроманьйонцями» (за знахідкою людських залишків у печері Кро-Маньйон на південному заході Франції), а також атлантами – від Атлантиди, тобто «старої землі» («alt», «old» — стара; «лан», «land» — земля): Альтландом називали центральну територію Борії, затоплену водами Великого потопу 7,5 тисячоліть тому. Пам’ятник Другому Переходу Зміна системи харчування радикально змінила ставлення людей до навколишньої природи. Якщо раніше вона сприймалася як ігровий простір, в якому людина діяла автономно, то тепер ця природа перетворилася на годувальницю, Велику Матір. Людина втратила колишню свободу і потрапила в залежність від природи. Це була приємна залежність, подібно до того, як сучасна людина перебуває в залежності від електричного світла. Неприємності починалися тоді, коли природа не могла забезпечити людей поживою – коли «вимикалося світло». Ми можемо доволі точно визначити, коли відбувся другий цивілізаційно-расовий перехід. Його індикатором є поява і масове тиражування статуеток, що зображають Велику Матір. Якщо взяти найдовершеніші, канонічні зразки – «Венеру з Віллендорфа» (Австрія, 24–22 тис. до н. е.) і «Венеру в ліфчику» (Костенки, Воронежська область, 21–19 тис. до н. е.) – то цей перехід відбувся приблизно 25 тисячоліть тому. Мегалітичний пам’ятник Великій Матері досі стоїть у Карпатах – на території Терношорського скельного святилища, що розташоване в Косівському районі Івано-Франківської області1. Статуетки «палеолітичних венер» творилися за цим канонічним зразком в масштабі 1:100. Наведені вище міркування дозволяють суттєво уточнити міф про вигнання першолюдей з земного раю. Насправді їх ніхто не виганяв: вони самі пішли туди, де, на їхню думку, буде легше жити. Добровільний вихід неоантропів з райського стану відбувся приблизно 25 тисячоліть тому. Це був кінець першого етапу Великої Гри – і початок нових пригод.

8 сентября 2020, 14:45

Щоб зрозуміти логіку еволюції людського роду, треба пильніше приглянутися до способу життя і психології неоантропів – перших людей, перших божественних гравців (слово людина означає «гравець»). Якщо ми розгадаємо цю велику таємницю неоантропів 50-тисячолітньої давності, то побачимо, які еволюційні зміни нас чекають тут і тепер. Ми вже з’ясували, що неоантропи були «праноїдами», тобто засвоювали енергію ефірних потоків, а внутрішня симбіотична мікрофлора синтезувала для них з повітря всі необхідні речовини для побудови фізичної оболонки. Проте ця самодостатність виникала не зразу після народження: протягом року немовлята живилися грудним молоком. А що далі? Під кінець першого року життя у дитини починала швидко знижуватися здатність до засвоєння молока, оскільки організм різко скорочував виробництво лактази – фермента, що розщеплює лактозу (молочний цукор). Ця особливість збереглася в тих сучасних людей, які не мають арійського гена, що відповідає за вироблення лактази протягом усього життя [1]. Різке зниження засвоюваності молока після року життя – це захисний механізм, cпрямований на виживання. Річ у тім, що жінка в ідеалі має народжувати щороку. А щоб старші діти не конкурували з новонародженими за материнське молоко, у них просто відключається здатність до його засвоєння. Згідно з «правилами експлуатації» організму, після року життя неоантропи мали переходити на прану. Що ж таке відбувалося після першого року життя, що відкривало можливість переходу немовляти на автономне живлення? Відповідь: дитина вже вміла повзати, бігати і ходити, тобто могла самостійно рухатися, дедалі швидше та інтенсивніше. Завдяки скороченню м’язів вона виробляла найкраще «паливо» для фізичного тіла – лактат. Глюкоза і лактат Загальновідомо, що універсальним енергетиком є глюкоза – C6H12O6. При споживанні солодких плодів вона відразу ж всмоктується у кров і використовується для живлення організму, а також синтезу всього необхідного. Вся інша їжа, яка не є глюкозою (в т. ч. крохмаль, білки та жири), проходить розщеплення і врешті-решт все одно перетворюється на глюкозу – печінкою, частково нирками. Глюкоза забезпечує енергією роботу мозку, м’язів і всіх інших органів. При енергетичному використанні глюкози, наприклад, для роботи м’язів, вона розщеплюється на піруват – C3H4O3 (т. зв. «піровиноградну кислоту») – остаточний продукт розпаду глюкози. Проте нещодавно вчені виявили, що організм може продукувати дещо краще за глюкозу. Якщо виконується інтенсивна робота і потрібне «швидке паливо», то глюкоза попередньо розщеплюється на дві молекули лактата (т. зв. «молочну кислоту»). Не важко побачити, що лактат – C3H6O3 – це розділена навпіл молекула глюкози. Завдяки значно меншому розміру, молекули лактата легко приникають через мембрани клітин і забезпечують швидкий енергообмін. Завдяки високій швидкості виробництва, транспортування і згорання, лактат є найкращим енергетиком, який із задоволенням споживається всіма органами тіла. « В організмі людини надлишок молочної кислоти використовується як джерело енергії в скелетних м'язах, легенях, серці і головному мозку. Причому дослідники наполягають, що для мозку, серця і легенів лактатслужить чудовим паливом і утилізується навіть раніше, ніж глюкоза, оскільки швидкість поглинання та окислення молочної кислоти в два-десять разів вище в порівнянні з глюкозою » [2]. Більше того, лактат активно використовується тканинами для «ремонту» пошкоджених ділянок, зокрема, для відновлення і збільшення м’язової маси після інтенсивних фізичних навантажень. Відомо, що організм будь-якого живої істоти працює так, що абсолютний пріоритет при розподілі харчування й енергії закріплений за мозком. « Тому як тільки молочна кислота з'являється в крові, 90% використовується як джерело живлення для мозку » (там же). Звідки ж лактат – це найенергетичніше паливо – потрапляє у кров? Він продукується під час роботи м’язів, особливо якщо це інтенсивна робота, найкраще – під час дуже швидких, вибухових навантажень, близьких до максимальних. У цьому випадку лактат забезпечує роботу працюючих м’язів, а його надлишок викидається у кров і відразу ж засвоюється всіма підсистемами організму, передусім головним мозком. Тож виходить, що інтенсивна робота м’язів сприяє розвитку мозку , адже найкраще розвиваються ті підсистеми, які отримують найкраще живлення. Новітні дослідження показали, що саме лактат є головним чинником метаболізму вуглеводнів. Виявляється, що саме з нього печінка формує запаси глікогену (резервного палива, яке легко розщеплюється на глюкозу): « Організм виробляє більшу частину глікогену в печінці з молочної кислоти, а не безпосередньо з глюкози. Вчені називають процес утворення глікогену в печінці з молочної кислоти «парадоксом глюкози» » [3]. Таким чином, для свого живлення організм використовує два джерела енергії: глюкозу і лактат. Глюкоза – це повільне паливо , яке використовується тоді, коли організм працює без напруження, у нормальному режимі. Коли ж виникають більш-менш екстремальні ситуації фізичного або розумового навантаження, негайно виробляється швидке паливо – лактат , яке тут же й використовується. Геймери кам’яної доби Це дозволяє зрозуміти дещо дуже важливе про життя неоантропів. Після досягнення річного віку вони доволі швидко втрачали здатність до засвоєння материнського молока, тож переходили на автономне живлення. Всі необхідні речовини, в т.ч. глюкозу, для них синтезувала з повітря їхня внутрішня мікрофлора. Швидко зростаючий мозок дитини вимагав якісного живлення. По мірі дорослішання людина все активніше включалася у гру, мозок працював дуже інтенсивно, отже – вимагав лактату. Це нагадує сучасних комп’ютерних гравців – т. зв. геймерів. Процес гри дуже інтенсивний – і для гравців, і для їхніх комп’ютерів, тому ця техніка вимагає багато оперативної пам’яті, швидких процесорів і потужних блоків живлення електроенергією. Геймерські комп’ютери значно потужніші за звичайні. Оскільки лактат утворюється при значних фізичних навантаженнях, то це значить, що неоантропи весь час змушені були перебувати в русі . Перші 25 тисячоліть свого земного існування раса гравців провела надзвичайно інтенсивно. Як відомо, найбільш захоплю­ючою грою є війна (тому й досі ми говоримо «виграти війну»), бо вона створює найгостріше протистояння з антитезою, без якої неможливе повноцінне розгортання Тези. Антитезою для раси неоантропів були неандертальці, з якими неоантропи кілька тисячоліть вели напружені війни. Жорстке протистояння з расою неандертальців стало для неоантропів головним стимулом розвитку швидкого мислення, стратегічного планування, злагодженої організації, розвитку фізичного тіла, опанування нових навиків і технологій. Приблизно 30 тисячоліть тому раса неандертальців була ліквідована . Факт довготривалості війни вказує на те, що вона була напруженою, з великими перемогами і великими поразками. Ті, що гинули у війні, негайно йшли на «перезавантаження» – і вже за рік народжувалися у нових тілах. Ніхто не сумував, всі перебували у стані бадьорості, як це завжди буває під час напруженої і цікавої гри: чоловіки радійсно воювали, жінки радісно народжували дітей. Вся життєво важлива інформація трималася в оперативній пам’яті і при необхідності миттєво використовувалася. Для повільної довгострокової пам’яті не було ні часу, ні необхідності, адже корпус нормативних знань про фізичний світ був незначним. Біогенетичний доказ Підтвердженням цієї тези є розвиток сучасних дітей, які до трирічного віку мають тільки зародки довгострокової пам’яті. Саме тому людина, як правило, не пам’ятає себе до трьох років. При цьому мозок дитини надзвичайно швидко росте: вже до 1-го року його обсяг становить 60% щодо мозку дорослої людини. У процесі навчання, особливо після першого року, він працює надзвичайно інтенсивно, адже дитина починає активно рухатись і самостійно досліджувати навколишній світ. Це прискорене навчання мозку забезпечується лактатом, який виробляється під час фізичного напруження. Тому діти так люблять бігати і взагалі рухатися – це приносить їм неймовірне задоволення, тому що їхній мозок отримує лактат, який смачніший за найсмачніші ласощі. До річного віку мозок дитини в основному живиться глюкозою, що утворюється при засвоєнні материнського молока. Після року дитина починає сама собі «готувати десерт» – лактат, який є винагородою за фізичну активність. Наведений вище доказ про високу рухливість неоантропів ґрунтується на тому, що людина в процесі свого розвитку скорочено і прискорено відтворює процес розвитку своєї раси (т. зв. «біогенетичний закон Геккеля»). Спостерігаючи за своєю дитиною, ви спостерігаєте за розвитком багатотисячолітньої лінії своїх предків. Отже, неоантропи в основному діяли на оперативній пам’яті, адже потрапили в новий незнайомий світ, сповнений небезпек і пригод. Швидка оперативна пам’ять вимагає швидкої енергії. Тож головним енергетиком неоантропів був лактат, для виробництва якого вони активно рухались – бігали за великими тваринами або втікали від них, будували житла, змагалися між собою у фізичній та розумовій силі. Відповідно, вони були фізично розвиненими, з гармонійними тілами і швидким мисленням. Але таке напружене життя не могло тривати вічно, адже «риба шукає, де глибше, а людина – де краще». А краще вважається там, де легше. Джерело

5 сентября 2020, 15:35

Першим союзником неоантропів стала симбіотична мікрофлора. Корисні бактерії синтезували всі необхідні речовини прямо з повітря, що робило першу людину енергетично самодостатньою істотою. Згідно з сучасними науковими уявленнями (які постійно уточнюються, а то й заперечуються), народженню раси неоантропів передував підготовчий період принаймні у 100 тисяч років. Тобто значний час пішов на експерименти з діючим прототипом та його випробовування в реальних умовах. Презентація ж «нової моделі» відбулася приблизно 50 тисячоліть тому на території Східно-Європейської рівнини [1]. Найдавніша у світі стоянка неоантропів віком 40-42 тис. відкопана поблизу села Костенки в Хохольскому районі Воронежської області. Давніші стоянки ще чекають своїх відкривачів. Їх доцільно шукати ближче до прісноводного Понтійського озера, яке пізніше перетворилося на солоне Чорне море. Приблизно 50 тисячоліть тому почалося вибухове розселення неоантропів по планеті [2]. 40 тисячоліть тому вони уже заселили весь світ. Цей час народження раси неоантропів ми називаємо Першим цивілізаційно-расовим переходом. Першим союзником людини стала мікрофлора, спроможна синтезувати з кисню, азоту, водню і вуглецю повітря всі необхідні для життя речовини (жири, вуглеводні, амінокислоти, вітаміни тощо). Ця мікрофлора міститься головним чином у кишківнику людини, який є центральним органом для постачання енергії життя, звідси його назва – «живіт». Ще вчора ідея такого синтезу амінокислот, жирів, вуглеводнів, вітамінів та інших речовин з повітря виглядала повною фантастикою. Проте сьогодні, коли з’являється дедалі більше людей, які взагалі не їдять і прекрасно себе почувають (їх називають праноїдами, неїдами, бретаріанцями), гіпотеза про потенційну енергетичну самодостатність людини підтверджена фактично. Більше того, вона вже має наукове пояснення, яке дає новітній напрямок генетичних досліджень – метагеномний аналіз [3]. Згідно з ним, людина є надорганізмом, в якому людські клітини перебувають в тісному взаємовигідному симбіозі з клітинами бактерій, яких у десять разів більше за власне людські клітини, а частка людських генів у сукупному геномі людського надорганізму становить не більше 1%. Бактеріальні клітини суттєво менші за розмірами, тому їх загальна маса в тілі дорослої людини складає близько 2 кг. Ці бактеріальні союзники людини і здійснюють синтез корисних речовин з повітря. Причому «в сукупному геномі кишкової флори сильно підвищений процентний вміст генів, пов’язаних ізсинтезом незамінних амінокислот і вітамінів» [4]. «Нові люди» розповідають, що в багатьох випадках процес переходу на «неїдіння» нагадує активацію внутрішньої програми, яка досі була вимкненою. Тобто за певних умов всередині людини щось «клацає» – і вмикається внутрішній реактор – джерело чистої енергії найвищої якості. При цьому вживання їжі раптово стає нецікавим, адже вона дає енергію нижчої якості. Якщо донині у підсвідомості людини є така програма, то вона була закладена в неї з самого початку – коли духовні сутності вперше потрапили в цей незнайомий світ, мало знали про їжу, тому вважали за краще отримувати енергію з внутрішнього «реактора». Від зовнішнього середовища їм потрібна була тільки волога, яку вони отримували з вологого повітря, водних джерел і соковитих плодів, якщо поблизу не було води. Перевага надавалася воді, адже отримання вологи з плодів вимагало витрати додаткової енергії на пережовування клітковини і був ризик з’їсти щось «не те». Так що на початковому етапі неоантропи не залежали від наявності харчових ресурсів. Більше того, вони мало залежали від температури навколишнього середовища, оскільки внутрішній реактор добре підтримував тепловий баланс. Нинішні «нові люди» розповідають, що після переходу на неїдіння вони перестали мерзнути на холоді, тому навіть у морози одягаються доволі легко. Ця енергетична самодостатність неоантропів пояснює загадковий феномен освоєння ними нових територій аж до приполярної кромки – не зважаючи на похолодання і бідність харчових ресурсів. « На популяцію людини європеоїдного типу та її розвиток в межах Руської рівнини зледеніння не мали помітного впливу. Поселення множились, популяція розросталась.. .» [5]. Енергетична самодостатність у наш час: Про жінку, якій не буває холодно Можна припустити, що полювання на тварин неоантропи розглядали як дитячу розвагу – подібно до «гри в полювання» сучасних мисливців або якої-небудь комп’ютерної «стрілялки». М’яса неоантропи не їли, шкіру використовували для одягу і замість килимів, а кістки мамонтів – як будівельний матеріал. Про остатнє свідчать побудовані з мамонтових кісток житла палеолітичних стоянок Пушкарі (Новгород-Сіверський район, 25 тис. тому) і Межиричі (поблизу Канева, 15 тис. тому). Чому неоантропів притягували екстремальні умови холодної півночі? Та тому, що для гравця чим екстремальніші умови, тим цікавіше. Саме з цієї причини білу людину завжди тягне то на несходжені вершини Гімалаїв, то в полярні льоди, то в далекі океанські простори або безкрайній космос. Отже, першим союзником неоантропів стала симбіотична мікрофлора. Корисні бактерії синтезували всі необхідні речовини прямо з повітря, що робило першу людину енергетично самодостатньою істотою. Джерело

3 сентября 2020, 20:29

Неоантропи відрізнялися від людиноподібних тварин приблизно так, як сучасний автомобіль з бортовим комп’ютером і кваліфікованим водієм відрізняється від воза з конем без кучера. У процесі свого розвитку людина пережила три революційні стрибки, здійснила три цивілізаційно-расові переходи. По-перше, людина є втіленою духовною сутністю – оператором , що керує психікою і плоттю. Натомість у тварин є тільки психіка і плоть, які працюють в автоматичному режимі, в тому числі завдяки вродженим і набутим інстинктам (програмам). Тому тварини – це більше чи менше складні біороботи. По-друге, людина отримала значно досконаліше базове «програмне забезпечення» (психіку, або душу), подібно як операційні системи новітніх смартфонів незрівнянно вищі в порівнянні з програмами початкових мобільників. По-третє, людина отримала значно досконалішу плоть , яка і стала матеріальним носієм згаданого вище революційно нового типу психіки – програмного забезпечення людини-гравця. Втілений дух став невичерпним джерелом творчої активності на планеті Земля. Якщо еволюція архантропів (2,8 млн. – 350 тис. р. тому) і палеоантропів (250–35 тис. р. тому) тривала дуже повільно і її темпи співмірні з розвитком рослинного і тваринного світу, то поява 50 тисячоліть тому «нової людини» – неоантропа, людини-гравця – спричинила вибухові перетворення. Неоантропи відрізнялися від людиноподібних тварин приблизно так, як сучасний автомобіль з бортовим комп’ютером і кваліфікованим водієм відрізняється від воза з конем без кучера. Людина незрівнянно досконаліша за будь-яку тварину. Зокрема, людина була створена як самодостатня і універсальна істота, спроможна використовувати різні джерела живлення, в тому числі повітря і прану (ефір). Завдяки цьому, на відміну від тварин, людина потенційно може нормально жити взагалі без їжі. Інша річ, що вона використовує тільки незначну частку своїх можливостей – подібно як більшість власників смартфонів використовує мізерну частку їх функціоналу. У процесі свого розвитку людина пережила три революційні стрибки, здійснила три цивілізаційно-расові переходи. Перших людей, які з’явилися на історичній арені 50 тисячоліть тому , в науці прийнято називати неоантропами («новими людьми»), в езотеричній традиції їх називають лемурійцями. Другий революційний стрибок, що відбувся приблизно 25 тисячоліть тому на території Борії (Навколочорномор’я), започаткував формування нової раси, яку умовно називають расою кроманьйонців (зазвичай їх не відрізняють від неоантропів), інші назви – борійці або атланти. Третій Великий Перехід, що відбувся 7,5 тисячоліть тому на території Гіперборії (Північне Надчорномор’я), привів до формування Арійської раси, ранніх представників якої в науці називають трипільцями, а в езотериці – арійцями (тобто ярими, сонячно-потужними, життєспроможними) або гіперборійцями (за назвою родової колиски). Усі ці терміни не є усталеними, тому для позначення трьох революційних модифікацій людини – трьох корінних рас – ми застосовуватимемо терміни «неоантропи», «борійці», «арійці». Формування нової расової спільноти завжди відбувалося в середовищі існуючої. Базовим чинником переваги нової раси було знаходження нових союзників. Джерело

31 августа 2020, 16:12

Еволюція всього живого відбувається шляхом революційних стрибків на вищий рівень, після яких іде довготривале поступове вдосконалення. Стрибки відбуваються тоді, коли «небесна лабораторія» запроваджує нові моделі (види) живих організмів. Далі в автоматичному режимі іде поступове вдосконалення – внаслідок наперед запрограмованої боротьби видів за існування, їх мінливості і пристосування. Яскравим прикладом цілком нової конструкції є жук-бомбардир, який обпалює ворога прицільними пострілами 100-градусної токсичної рідини. Його появу неможливо пояснити поступовими пристосуваннями, адже «вогнемет» дає жуку переваги тільки в завершеному – цілісному і боєздатному – стані. Інакше цей жук нагадуватиме солдата, прикованого до поламаного танкового кулемета. Чи могла б ця дивовижна конструкція сформуватися внаслідок поступових пристосувань? Очевидно, що ні. Наявність ще не діючих громіздких ємностей з «ракетним паливом» і окиснювачем, а також вогнетривкої камери згорання звели б нанівець перспективи цього виду в жорсткій боротьбі за існування, адже в ній навіть найменша деталь веде до виживання чи вимирання. Довідка про жуків-бомбардирів Бомбардири — жуки, які отримали свою назву завдяки своєрідному захисному механізму. Вони здатні доволі прицільно стріляти із своїх залоз, що в задній частині черевця, сумішшю хімічних речовин. Температура суміші в момент пострілу досягає 100 °C, а її викид супроводжується голосним звуком. Бомбардири поширені на усіх континентах окрім Антарктиди. Ці жуки мають довжину тіла від декількох міліметрів до 1-3 см. Найчастіше вони мають темні надкрилки і голову, а груди і ноги — яскравих кольорів. Вони ведуть нічний спосіб життя, вдень ховаються під каміннями, колодами та іншими подібними предметами, збиваючись при цьому в групи. Здатність вистрілювати гарячею рідиною мають лише жуки-бомбардири. У них є дві симетрично розташовані залози внутрішньої секреції, кожна з яких через довгий канал виділяє у власний резервуар суміш гідрохінонів і перекису водню. З резервуарами зв'язані реакційні камери меншого розміру — вони мають цільні товсті стінки. В них міститься каталаза і пероксидаза. Під час пострілу стінки двох резервуарів з компонентами «ракетного палива» стискаються і суміш реагентів потрапляє в реакційну камеру. Там під дією ферментів на перекис водню утворюється молекулярний кисень. Він окислює гідрохінони до хінонів. Обидві реакції є екзотермічними і спричиняють розігрів суміші до 100 °C. Поява кисню в реакційній камері збільшує обсяг суміші і вона викидається назовні через отвір на кінчику черевка. Цей кінчик черевка рухливий і дозволяє направляти струмінь рідини точно на ворога. Постріл триває кожні 8-17 секунд і складається з 4-9 викидів гарячої рідини, які слідують один за одним, зі швидкістю біля 10 метрів за секунду. В лабораторних умовах після тижня спокою бомбардири здатні робити від 10 до 30 пострілів, поки в них не закінчаться реагенти. При цьому ми розуміємо, що появі революційно нової конструкції передує велика кількість дрібних вдосконалень , що реалізуються в інших механізмах – як природних, так і штучних. Наприклад, поява персональних комп’ютерів відбулася завдяки тисячам локальних проривів у різних галузях технологій. Це саме той випадок, коли накопичення критичної кількості дрібних змін і їх об’єднання в нову систему народжує принципово нову якість. Подібним чином, як абсолютно нова модель, на планеті Земля з’явилася людина. Звісно, що окремі її складові формувалися протягом мільйонів років, починаючи від найпростіших молекул і клітин. Найважливіші підсистеми плоті і психіки були застосовані і випробувані на людиноподібних тваринах: мавпах, архантропах і палеоантропах, в т. ч. неандертальцях. Проте тільки радикально нова психофізична конструкція, створена божественним «дизайнерським бюро», відкрила можливість для втілення у ній духовних сутностей. Ось так і з’явилась людина, що буквально означає «гравець». Джерело

3 августа 2020, 11:12

Стрімке проникнення роботів у наше життя викликає природне побоювання щодо можливих наслідків. Люди запитують, що нам несе штучний інтелект – позитив чи негатив? Для початку треба з’ясувати, що таке штучний інтелект. Двома галузями, які найстрімкіше розвиваються в сучасному світі, є штучний інтелект і роботизація. Це дві сторони глобального процесу автоматизації, який супроводжує перехід людства від індустріальної до постіндустріальної формації. При цьому штучний інтелект прагне замінити людський інтелект, а роботизація – людські руки. Це софт, який керує, і гард, який виконує. Обидва компоненти автоматизації вже увійшли в наше життя. Софт і гард Штучний інтелект вже застосовується для виконання роботи офісних працівників (віртуальні офіси), в рекламному бізнесі (персоналізована реклама, генерування відгуків), біржових торгах (в ролі брокерів виступають інформаційні роботи), експертних системах, юриспруденції (пошук судових прецедентів), журналістиці (підготовці оглядів), засобах стеження (розпізнавання облич і голосів), довідкових системах (відповіді на типові запитання, пошуковики), банківській справі (автоматична видача кредитів), інтернет-торгівлі, освіті (навчальні курси), медицині (діагностика), лінгвістиці (машинний переклад і синтез), комп’ютерних іграх тощо. Роботи використовуються в промисловості (маніпулятори, 3D-принтери), будівництві, сільському господарстві, транспорті (самокеровані автомобілі, дрони), побуті (пилососи, іграшки), мистецтві (генерування голосу і зображень), екології (очищення водойм), хірургічних операціях, військовій справі, дослідженнях космосу тощо. Головними чинниками роботизації є економічна ефективність, прагнення позбутися рутини та ігровий інтерес до всього нового. Відчуття загрози Стрімке проникнення роботів у наше життя викликає природне побоювання щодо можливих негативних наслідків. Дві головні проблеми: 1) масове безробіття, 2) «бунт роботів». Люди занепокоєно запитують, що нам несе штучний інтелект – позитив чи негатив? Для відповіді треба насамперед з’ясувати, що таке інтелект – як природний, так і штучний. Що таке інтелект Психіка (душа) – це софт (інформаційна система), який керує плоттю (гардом) в автоматичному режимі. Інтелект – це та частина психіки, яка займається навчанням і вирішенням завдань. Тому робота інтелекту – це автоматична діяльність, основана на власному чи колективному досвіді. Інтелект не передбачає творчість. Автоматичний характер інтелекту уможливлює створення штучного інтелекту. Творчість відбувається на рівні духу. Та частина духовної сутності людини, яка займається навчанням і творчістю, називається розум (від кореня *ра – бог, творчий початок, звідси лат. ratio – розум). У нашому фізичному світі штучний розум неможливий засадничо, тому таке завдання й не ставиться. Зі сказаного випливає, що інтелектуал – це ерудит, спроможний вирішувати стандартні завдання на базі власного і колективного досвіду. Натомість творець – це людина, спроможна знаходити рішення, які виходять за межі існуючого досвіду, відтак є новими. Гелленське слово νους (ноус), що позначає розум, наголошує саме на цій найважливішій якості розуму – його дивовижній спроможності творити нове. Отже, штучний інтелект – це імітація людського інтелекту (або інтелекту тварин, адже вони також володіють інтелектом). Технології – це лише підсилювач Розуміння природи інтелекту дозволяє усвідомити, що штучний інтелект – це підсилювач людського інтелекту. Відтак він може підсилювати як добро, так і зло. Наприклад, з одного боку, допомагати виявляти брехню або плагіат, а з другого – генерувати брехню. Оскільки штучний інтелект навчається на статистиці поведінки людей, то можна стверджувати, що «які люди, такі й роботи». Понад те, штучний інтелект є підсилювачем не лише для окремої людини, а й для всього суспільства. Якщо штучний інтелект застосовується в індустріальній мегамашині, то він посилює рабство і формує ультраіндастріал, що виразно бачимо на прикладі Китаю. Якщо штучний інтелект застосовується для посилення самодостатності людини і звільнення її від рутини, то він стає потужним чинником творення постіндустріального суспільства. Кому буде добре, а кому погано Головна суперечність XXI століття – це протистояння між ультраіндустріальною рабовласницькою мегамашиною і постіндустріальною спільнотою вільних творчих людей. Це протистояння між старим і новим. Причому межа між ультраіндастріалом і постіндастріалом проходить не у фізичному просторі, а в душі кожної людини. Для отримання переваг постіндастріалу, посиленого роботизацією, потрібно звільнятися від старих облудних стереотипів, розвиватися фізично і духовно, постійно вчитися, об’єднуватися з іншими вільними людьми в демоси – самокеровані громади. В постіндустріальній формації величезний дефіцит на творчих людей в усіх сферах – від розробки софту і гарду до ручного виробництва і мистецтва. У новому світі з’явиться маса нових професій – цікавих, суспільно корисних і добре оплачуваних. Це те, що вже відбувається. Ті, які не спроможуться здійснити перехід від рабства до свободи, опиняться під тотальним пресом індустріальної «матриці». Кількість професій скорочуватиметься, соціальне і майнове розшарування зростатиме. Переважна більшість людей залишиться без роботи і засобів для існування. Зайвих людей утилізує індустріальна мегамашина за допомогою наркотиків, шкідливої їжі, шахрайської медицини, перенаселеності в мегаполісах, скорочення народжуваності та витіснення у віртуальну реальність (ігроманія). І це також вже є. Антитеза «поганих роботів» Роботехніка, будучи універсальним підсилювачем, загострить конфлікт між постіндастріалом нового світу та ультраіндастріалом світу старого. Проте жоден штучний інтелект не спроможний змагатися з творчими можливостями людського духу . Тому «погані роботи» зіграють роль антитези, яка лише сприятиме поглибленню і розгортанню еволюційної тези. Конфлікти і смертельні загрози створять стимули для пізнання людиною своїх можливостей та практичного переходу до надлюдини і, далі, боголюдини. Відтак постіндустріальна формація – це не лише новий суспільно-економічний устрій: результатом боротьби за існування стане прискорення еволюції і формування нової раси. Які народи отримають перевагу Перевагу отримають ті, які не чинитимуть опір майбутньому, натомість увіллються в потік постіндустріальних перетворень. Найбільший опір творить державна бюрократія і олігархічні монополії. Це закономірно, адже будь-яка стара система бореться за своє існування. Звідси випливає, що найбільші позитивні перетворення відбудуться в тих країнах, де слабкість держави поєднується з організованістю середнього класу . Якщо ідеологією державної бюрократії є етатизм, а монополій – лібералізм, то ідеологією середнього класу є Національний Солідаризм, оснований на світогляді аріянства. Україна має найкращі шанси В Україні найгостріші цивілізаційні суперечності і екстремальна «різниця потенціалів»: з одного боку – найбільша концентрація природних ресурсів і людських талантів, з другого боку – найвищий у Європі рівень корупції і найнижчий рівень життя. Гібридна війна з Росією формує «новий козацький народ» і прискорює системні перетворення. Український народ з великою підозрою ставиться до державних інституцій, а найбільше довіряє добровольцям та волонтерам. Об’єктивно, Україна – найслабша ланка індустріальної формації, а де тонко, там і рветься. Відтак маємо найкращі у світі шанси для того, щоб стати лідером постіндустріального переходу. Роботи нам допоможуть! АНСДП Найбільшу перевагу отримають ті, які не лише «увіллються до потоку» глобальних тенденцій, а й стануть локомотивом постіндустріальних перетворень. Найефективнішою формою діяльності є гра. Для того, щоб діяти максимально дисципліновано, але водночас весело і розкуто, ми розпочинаємо ігрове формування Аріянської Національно-Солідаристської Демосократичної Партії. Буде цікаво! Джерело.

28 июля 2020, 12:51

У ОРДЛО повним ходом йде заміна населення злегка видозміненим схемами сталінських часів. На Донбас привозять росіян, переважно жителів Воркути й Іркутська. Ось, що розповіла «Діловій столиці» мешканка Донецька Олена Некрасова (імʼя змінено з метою безпеки): «Це відбувається за наступною схемою. Спочатку закривається велике підприємство, наприклад, супермаркет „Амстор“. При цьому від працівників вимагають написати заяву про звільнення „за власним бажанням“, без виплати вихідної допомоги. Тим, хто не погоджується на це, просто не віддають трудову книжку. Людей посилають в центр зайнятості, але й там не виплачують ніякого допомоги по безробіттю. Потім повідомляють, що вакансій по Донецьку немає, і пропонують працевлаштування в Росії – з наданням житла й допомоги в переїзді». На перший погляд, мова йде про звичайну побутову ситуацію, якщо не звертати увагу на дивний факт: за словами місцевих жителів, через пару тижнів закритий супермаркет знову починає працювати. Правда, під іншою назвою і з іншим персоналом – переважно приїжджими з Росії. «Ми відразу чуємо їхній акцент, у донецьких російська мова дещо відрізняється. Завозять росіян організовано, в основному під час комендантської години, але вранці ми бачимо, як девʼятиповерховий гуртожиток, що був порожнім напередодні ввечері, на наступний день виявляється повністю заселеним сімʼями з дітьми й старими», – розповідає донеччанка. Гуртожиток технікуму, закритий після початку окупації, розташований неподалік від трамвайної зупинки, якою часто користувалася Олена. За словами жінки, заселення приїжджих туди відбувалося на її очах кілька разів, а почалося ще під час «правління» Олександра Захарченка. «Коли люди скаржилися на те, що їм тут не раді, в обід приїжджав сам Захарченко з кортежем заспокоювати їх, я бачила це на власні очі. Зараз їх навчили брехати і приховувати, що вони з Росії, але в перші роки люди постійно зізнавалися, особливо діти. Це були приїжджі з далеких вмираючих сіл, явно незвичні до міського життя. Я бачила, як підлітки 12 років захоплено розглядали тротуарну плитку й вивіски магазинів», – згадує Олена. Гуртожитком місця заселення «нових донбассців» не обмежуються. Місцеві жителі зазначають: росіяни, що приїжджають, без сорому займають порожні квартири переселенців, які виїхали з Донецька. «Полишені біженцями квартири ДНР і ЛНР „націоналізують“ і заселяють туди всіх, кого хочуть. Ми не раз бачили викинуті на сміттєві звалища поїджені міллю килими, одяг і альбоми з фотографіями колишніх власників квартир», – згадує Олена. Як повідомляють потерпілі, ці випадки почалися відразу ж після початку окупації, проте тільки в кінці жовтня 2016 року тодішній «глава адміністрації» Донецька Ігор Мартинов офіційно заявив про «націоналізацію рухомого і нерухомого майна ворогів народу». Махінації із заміщенням корінного населення Донбасу не обмежуються одним лише «завезенням» росіян . За словами жителів Донецька, новоприбулим відразу ж видають паспорти так званих «ДНР» або «ЛНР», і вже з ними вони відправляються в Ростовську область – знову отримувати російський паспорт. «Росіянам видають нові російські паспорти, щоб за серією та номером не було видно, що вони приїхали з Воркути чи Іркутська, тобто, що вони вже були росіянами. Іншими словами, їх хочуть видати за корінних жителів сходу України. Потім, після „інтеграції“ Донбасу в Україну, ці люди будуть „правильно“ голосувати на виборах. Вони, фактично, перебувають на гачку у влади: квартири донеччан вони зайняли незаконно, а повертатися в свої забуті Богом російські села не хочуть. Наприклад, деякі діти приїжджих перший раз побачили унітаз в квартирі тільки тут – в їх рідному домі зручності були на вулиці», – пояснює Олена Некрасова. Нагадаємо, що ще 24 квітня 2019 року Володимир Путін підписав указ про спрощену процедуру отримання російських паспортів жителями окремих районів Донецької та Луганської областей. До речі, 9 червня перший заступник голови комітету Держдуми у справах СНД, євразійської інтеграції і звʼязків з співвітчизниками Віктор Водолацький заявив, що протягом поточного року 600-800 тисяч жителів невизнаних «республік», що перебувають на окупованій території українського Донбасу, отримають російське громадянство. Цілком можливо, що частина з них і буде тими самими росіянами, які пройшли «друге хрещення» вітчизняним паспортом. Нагадаємо, минулого року Путін спростив отримання громадянства Росії для всього Донбасу. Наші інтереси: Розуміти, що РФ веде тиху підступну гібридну війну проти України, закладаючи «міни уповільненої дії». Зрозуміти, що «реінтеграція» ОРДЛО вже неможлива. В тему: Українсько-російська війна є міжетнічною, реінтеграція Донбасу неможлива без відновлення етнічного балансу (+аудіо) Законотворці РФ прирівняли російськомовних українців до росіян На окупованому Донбасі відбулася «етнічна чистка» – Денис Казанський Джерело.