Михаил Непран

22 ноября 2013, 17:08

Я редко пишу или выступаю с позитивними отзывами по отношению к коллегам чиновникам, особенно регуляторам. Но сегодня прочитал, что Комиссия по ценным бумагам остановила оборот 2000 АОшек чем вызвала бурное обсуждение на форумах. Хочу однозначно и категорично поддрежать колег. Давно и решительно надо было принимать такие решения. То что у нас тысячи «мертвых» АОшек давно ни для кого не секрет. И работа с ними велась не один год. И переписка с налоговой, госрегистраторами велась давно, искался путь решения этой непростой проблемы. Конечно народу хочется традиционно увидеть злостные происки власти, ограбление народа, руку «молодой команды» и прочее, прочее, прочее… Хотя корень проблемы зарыт еще в начале девяностых, когда была проведена так называемая «ваучерная» приватзация и социалистическая собственность была роздана среди населения Украины каждому по частице пропорционально. То есть за тот кусочек собственности никто ничего не платил. И часто, что делать с этими ваучерами не имел никакого понятия и просто продавал скупщикам ваучерных фондов. Так же и создавались АОшки, массово и без разбору — от крупных предприятий до гастрономов и райсельхозтехник. И потом большинство из них кто умер своей «смертью» кто тихо работал не имея средств и возможностей выполнять все более ужесточающие требования к отчетности, проведению собраний и т д. Классикой примера была рассказаная мне история в Киеве, когда магазин площадью 100 м. квад. на Оболони попал в патовую ситуацию, так как один из акционеров имеющих 25 процентов умер, наследники живут в селе Винницкой области и, принимая наследство, на акции никакого внимания не обратили, сроки получения наследства прошли, надо идти в суд чтобы восстановить и так далее. Понятное дело никто из села ехать в Киев, проводить процедуру в суде не будет, о чем и было официально сказано другим акционерам. А они в свою очередь не могут провести собрание и принять решение о ликвидации, средств и возможностей делать отчеты по требованию у них нет. И таких предприятий тысячи. И кстати, это питательная среда для «мусорки». Кстати, в Польше полноценных публичных компаний около 300. И они жестко контролируются, соответствуют требованиям публичности. Наверное, и у нас со временем цифра вполне возможно будет соответствовать польскому опыту. А пока, мои пожелания коллегам не останавливаться, чистить и чистить дальше.

18 ноября 2013, 16:03

«В Украине появится 11-я фондовая биржа» — новость сегодняшнего дня. Мнения на Фейсбуке разделились-от стеба до попытки выявить реальных авторов-заказчиков. При всей забавности и стебе в суровой действительности есть один серьезный момент-давняя бездеятельность Комиссии по ценным бумагам. Вопрос с размножением бирж решается просто — ужесточаются требования, устанавливается контроль и появляются основания для лишения лицензий. К сожалению, мои попытки изменить ситуацию во времена работы в Комиссии не получили поддержки от тогдашних коллег. То ли решимости не хватало, то ли корыстный интерес был, то ли другие причины были — не хочу переходить на личности, но результатом стало увеличение бирж. А сегодня возможная регистрация 11-й биржи превращает ситуацию в фарс. Если все- таки зарегистрируют, значит есть далеко идущие планы у какой-то команды на этот сегмент рынка. Какой? ну если учесть кто курирует в экономическом блоке Комиссию, то ответ становится очевидным. Да только вопрос товарищу Тевелеву — а понимание что делать дальше с биржами у Комиссии есть? Идем по цивилизованному пути — одна страна, одна биржа, или плодим хуторянский фондовый рынок?

7 апреля 2013, 17:02

Нестандартный ход Президента с помилованием Юрия Луценка стал еще одним ударом для оппозиции. Именно ударом. Хорошо продуманым и вовремя сделаным. Надо отдать должное президентской команде, за последнее время она сделала несколько акций в корне сменивших раскалад в политической тусовке, перехватив инициативу и последовательно деморализовав оппозицию. Снала выездное заседание Верховной рады продемонстрировавшее тщетность и бесплодность блокировки трибуны, потом «тушки», и теперь помилование Луценко. Для оппозиции тюремное заключение Юли и Юры был удобный лозунг, на все случаи жизни. Мне он напоминал призыв компартийных времен бороться за победу коммунизма во всем мире. Красивый и абстрактный. Так и для оппозиционеров, удобно обвинять и проклинать существующий режим, при этом особо не напрягаться, что бы реально изменить судьбу заключенных. Выход Луценка на свободу отличный ход, для власти он по большому счету, не опасен. Ну еще одним обличителем и пламенным трибуном станет больше.Хотя ничего нового он уже не скажет, все в чем можно было обвинить Януковича уже сказано тысячу раз.Разве что в его выступлениях добавится тюремный сленг, это безусловно, внесет элемент новизны в политический лексикон. Структуры за ним нету, бывшие соратники давно растоворились кто где. Да и для Европы отличный сигнал-вы просили, мы сделали. Вот оно, слово Президента.Это не Юля и Витя, обещавшие и ничего не делавшие. А вот у кого начнется еще один головняк, так это вождей оппозиции. Им еще один авторитктный и раскрученый лидер с харизмой жертвы режима абсолютно ни к чему. Только более -менее прителись втроем на оппозиционном олимпе, только общими усилиями отбились от осажадющих маленьких гетьманов карликовых партий, как все пропало в очередной раз. То что Луценко сейчас будет востребован и может быть альтернативой нынешним вождям, создать новое или возглавить одно из существующих движений вызовет очердной раскол и дрязги. Тем более, что личный авторитет выстраданый в нелегких житейских испытаниях будет притя гивать как думающих людей в оппозиции так и колеблющих, ищущих альтернативу нынешней власти и оппозиции. А вообще то, помилование Луценко хороший опытный вариант, что будет с оппозицией и страной если произойдет такая фантастическая ситуация с Тимошенко. То что выход Юли с тюрьми для оппохзиции будет равен термоядерному взрыву, ломающему все и всех на своему пути, то что очень многим ее соратникам не поздоровится, то что планы нынешних вождей на президенство будут похоронены-это не вызывает сомнений. При том, что не факт, что она сможет собрать сильную команду да и народ через годик еще призабудет. Разве что по жалости поддержит, но не факт, что этого хватит, что бы успешно избраться. Вариант конечно стремный, но вполне реальный, способный обеспечить Януковичу повторное избрание в 2015. Последнее время активны разговоры о смене коменд в окружении президента, о том что «молодая команда» взяла на себя не только экономические, но и политические вопросы. Если это так, то Арбузова со товарищи можно поздравить с успешным дебютом.а

3 апреля 2013, 20:32

    ukrlife.tv/video--skolko-budet-stoit-avtomobil-v-ukraine-s-14-aprelya--694

15 марта 2013, 10:08

Про депутатську турботу щодо відновлення Міністерства промислової політики України ( http://www.rbc.ua/ukr/news/economic/vosstanovlenie-minprompolitiki-uvelichit-eksportnyy-potentsial-12032013091300 ). Заява депутатів, яких традиційно пов’язують з Р. Ахметовим (Володимира Бойка та Юрія Воропаєва) про те, що відновлення роботи Міністерства промислової політики України допоможе уряду створити нові робочі місця, налагодити виробництво конкурентноспроможної продукції, захистити внутрішній ринок від засилля імпорту викликала іронічну посмішку своєю заангажованістю та спрощеним розумінням промислової політики України. За змістом хороша але викликає певні роздуми та сумніви щодо діяльності новоствореного міністерства на практиці. Перше. Промислова політика не може здійснюватися окремо від економічної політики, яка проводиться в державі. Для цього, авторам заяви, або піарникам які готували текст, варто заглянути у вузівські підручники економіки де чітко виписано про місце і роль промислової політики, як складової частини економічної політики. Тому, цілком виправдане бажання народного депутата В. Бойка, що міністерству є чим займатися, думати, як піднімати внутрішній ринок (особливо такі, як  машино- та суднобудування) носить чистої води декларативний характер враховуючи, що основні підприємства цих галузей давно приватизовані і міністерство жодного впливу на них не має. Точно так же по-делитантськи виглядає заява про можливість міністерством захистити внутрішній ринок від засилля імпортом. Мені це нагадує заклинання Ю. Тимошенко, у її бутність прем’єр-міністром, на передодні глобальної фінансової кризи 2008 року “… стати на кордоні і прикрити грудьми Україну від кризи” . Хотів би нагадати, шановним депутатам В. Бойку та Ю. Воропаєву, що Україна вже давно у ВТО, тому захисні заходи давно не залежать від бажання міністра промислової політики, а чітко регламентовані у відповідних документах підписаних Україною. Друге. Про роль і місце керівника міністерства. Майже двохмісячна інтрига із призначенням міністра стала яскравим прикладом боротьби фінансово-промислових груп за посаду головного офіційного лобіста в Уряді України. По результатам виграв Р. Ахметов, що до речі, підтвердила турботлива заява бізнес-партнерів власника СКМ. Черговий топ-менеджер ставши міністром, викликає сумніви, що його пріоритетами буде турбота про промисловість України, чи лобіювання конкретних інтересів, конкретних галузей та підприємств. Чи не з’явиться завтра проект рішення Уряду про преференції, скажімо металургам чи хімікам, як правило – за рахунок бюджету? На моє прохання, “ветерани” міністерства визначили трійку кращих міністрів за часи існування незалежної України. Безумовно, найбільш авторитетний, найкраще професійно підготовлений, як зразок фахівця, що розумівся на загальнодержавному рівні визначення та ведення промислової політики був В. Гуреєв. Добрі відгуки своєю професійністю та вмінням організувати роботу міністерства, не зважаючи на своє олігархічно-кланове походження залишили О. Неустроєв та А. Головко. Про діяльність нинішнього міністра Держкомстат скаже своє об’єктивне слово, адже статистика – річ вперта, будемо сподіватися на позитивну динаміку промислового виробництва. Третє. Мабуть піарщики, які готували текст цих заяв не вивчали класиків марксизму-ленінізму , а то на думку спадає ленінській вислів про бюрократичний підхід до вирішення важливої проблеми: “ … создать комиссию, комитет, заволокитить, забюрократить” . Не зрозуміло, як може впливати міністерство без матеріальних, фінансових ресурсів, без можливості кадрового впливу на призначення керівників підприємств. Залишається одне, лобіювати на офіційному рівні пільги та преференції для окремих фінансово-промислових груп, з чим і можна привітати групу СКМ.

12 марта 2013, 21:23

Розроблений та оприлюднений проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо обов’язкового продажу акцій  акціонерами на вимогу акціонера-власника 95 і більше відсотків акцій товариства)”, викликав певні роздуми щодо аналізу можливих наслідків від його прийняття. В процесі приватизації загальнодержавної соціалістичної державної власності, розпочатої з початку 90-их (коли, за задумом, з декількох можливих варіантів приватизації, був обраний найбільш оптимальний на той час: який унеможливлював би повернення до комуністичного минулого через створення класу приватних власників в Україні) був обраний шлях розподілити загальнодержавну соціалістичну власність кожному громадянину України через майнові приватизаційні сертифікати, які у свою чергу мінялися на акції приватизованих підприємств. Підсумком такої малої та масової приватизації на початку 2000-их років стало створення близько 34-ох тисяч акціонерних товариств з 12 млн. акціонерів. Хоча, з часом, як завжди масовість виявила свої вади швидкої та інколи примусової приватизації, особливо у торгівлі, громадському харчуванні. На середину 2000-х років з 34 тис. акціонерних товариств близько 10 % були “мертвими”. Та й по відношенню до малої приватизації, акціонерна форма виявилася задорогою і часто, на практиці, не посильною. Тому приведення у відповідність до Закону України  “Про акціонерні товариства” від 2008 року, в частині реорганізацій в публічні та приватні акціонерні товариства було необхідним та обґрунтованим кроком. І вже, під час реорганізації на яку, на жаль, із запізненням на декілька років, відреагувала Національна комісія цінних паперів та фондового ринку, на підприємствах з власниками пакетів акцій у 95-98 % була досить стандартна ситуація, коли був один власник у 98 % та трудовий колектив від кількох сотень до кількох тисяч працівників, які складали 2-3 % акціонерів. Правда, тоді комісія грала в соціальну справедливість, популізм, ускладнювала процес реорганізації голосно декларуючи турботу про дрібних акціонерів. Наразі ситуація змінилася. Чи може, у команди Ахметова, до якої відносять нинішнього Д. Тевелєва змінилися пріоритети та завдання? Судячи по законопроекту, розробленого Комісією постає конкретне завдання завершити 100 % концентрацію пакетів акцій у руках крупних акціонерів. Спробуємо спрогнозувати можливі наслідки прийняття такого законопроекту. Перше. Хто виграє? Без сумніву власники крупних пакетів, які позбуваються зайвих формальних процедур при діяльності акціонерних товариств. При такій концентрації збори акціонерів, наглядова рада, прийняття важливих рішень, спрощуються та здешевлюються. Обмежується можливість, навіть мінімальної гри біржових спекулянтів, класичних рейдерських схем впливу на ситуацію через купівлю мінімального пакету акцій тощо. Не все погано для дрібних акціонерів, якщо врахувати, що вплив на прийняття рішення власника 98 % пакету був на практиці відсутній, дивіденди, виплачувались мінімальні або, у більшості випадків – реінвестувалися. Тому, враховуючи, що у законопроекті закладений досить цивілізований варіант ціноутворення акцій до обов’язкового продажу, є шанс отримати хоч якісь реальні кошти за свої акції. Спрощується життя для регулятора, менше скарг, проблем із звітністю, контролем за діяльністю та функціонуванням акціонерних товариств. Друге. Хто програє? Якщо говорити стратегічно – програє ринок, ринкові інститути (починаючи від торговців і закінчуючи біржами), виведення з лістингу бірж, активів інвестиційних компаній, торгівців, акцій безумовно цікавих та успішних компаній вплине негативно на  результати їх діяльності. Але, якщо говорити в масштабах країни, то прийняття даного законопроекту поставить крапку у так званій “народній приватизації”, коли широкі маси трудящих, формально, раз в рік, мали можливість хоча б побачитись із фактичним власником чи їх представниками на зборах акціонерів, покричати-пошуміти, висловити своє незадоволення яке водночас жодного впливу на прийняття власником рішення не мало. Але, при цьому була формальна ілюзія впливу на прийняття стратегічних рішень дрібними акціонерами. Та час гри в демократію закінчився, наступають суворі капіталістичні будні з централізацією і капіталізацією, жорсткою вертикаллю прийняття і виконання менеджерських рішень де не має часу на ілюзорні демократичні ігри.

28 января 2013, 14:40

Шановний Павло Петренко в своєму блозі (http://blogs.korrespondent.net/business_blogs/blog/pavlopetrenko/a96016) висловив та аргументував про недоцільність продажі державних підприємств в 2013 році. Поважаючи позицію автора, хотів би  викласти деякі свої думки.  Приватизація завжди була гострою темою, як власно все, що стосується власності.  Особливо, на жаль, в українських реаліях, набула  скандального відтінку, коливаючись між дерибаном держмайна та пошуком ефективного власника. Тому прозиція автора не продавати нічого та нікому, на мій погляд не є конструктивною. Чому? Спробую пояснити.  Державні підприємства перебувають в управлінні держави, яка уособлюється конкретними міністерствами та відомствами, де є конкретені чиновники, які керують, призначають керівників цих підприємств, їм підзвітних. По своїй суті це є явище, описане ще класиками марксизму-ленінізму під назвою державній капіталізм. Не буду про нього дового писати, старше покоління ще пам'ятає радянські часи, як це все було на практиці. Для  молодого покоління раджу прочитати гарну  статтю www.ukrrudprom.ua/digest/Zarodgennya_dergavnogo_kaptalzmu.html  І якщо за радянских часів неефективність такого управління була ще не настільки кричущою, то в кінці 80-початку 90-х, за часів „червоних  директорів“, державні підприємства залишалися такими тільки по формі, а по суті були приватною властність директорів, які на свй розсуд, користуючись тогочасним законом про підприємство, керували підприємством, як хотіли. З того часу почалися вимивання обігових, приватизація для себе, бартер, грабіжницькі схеми, на яких деякі нинішні політики заробили свої капітали.  Як не пригадати ставший класичним вираз олігарха  Березовського: «Навіщо приватизувати підприємство, коли набагато дешевше й простіше приватизувати менеджмент». За результати такоі приватизації добре відомі всім: банкротство, продажа за копійки, безробіття, економічне падіння. При цьому, підкреслюю, підприємства лишалися формально державними. Тим більше зараз, коли в державних структур, які управляють немає ні фінансових, не матеріальних ресурсів. Але більшість з них не хоче віддавати на приватизацію, починаються розмови про стратегічні інтереси, про національну безпеку, про любов до України. Та це й зрозуміло, хто ж добровільно віддасть «кормушку», теплі місця керівників, можливість вирішувати свої питання за рахунок держави, не несучи при цьому ніякої відповідальності. Пам'ятається, як на початку  двотисячних, приватизували Луганський патроний завод, скільки крику було про національну безпеку, про стратегічну значимість завода, ну прямо обороноздатність впала до нуля. Пройшов час, недавно прочитав, що Міноборони закупила велику партію патронів на цьому заводі. А потім поцікавився у фахівців, що виявляється в США, наймогутнішій державі світі весь військово-промисловий комплекс приватний. І чомусь зброя у них набагато ефективніша, і розробки проходять швидше, й модернізація активніше. Мабуть тому, що приватний власник завжди буте ефективніше вести бізнес. Наші  ж українські реалії, за деякими рідкими виключеннями свідчать, що наша держава вкрай неефективний власник. Чи у 2005 році після реприватизації Криворіжсталі, фонд держмайна під керівництвом однієї соціалістки, що управляла підприємством. Якось так співпало, що у деяких відомих соціалістичних бізнесменів різко пішли справи вгору, квартири, ферарі і все таке інше. Злі язики пов'язували це впливом на експорт металу який вони котролювали, так мабуть це просто співпало. Хіба ж могли вірні сини трудящих, так нахабно не повертати кошти  з проданого експотного металу)))) Тому продавати треба, продавати все і якнайшвидше. Від гігантів до комунальних підприємств. Тільки тоді можна змінити на краще. Правда лишається один нюанс. Як продавати і кому! Ось тут і розпочинається найцікавіше. 

12 января 2013, 16:21

Тихі та ситі після новорічні дні для сотень українців, як за кордоном, а особливо за  кордоном, закінчилися неприємним сюрпризом в аеропортах, де так гарно та спокійно відпочивалося.    «Аеросвіт» непросто, в традиційному для нього стилі затримав рейси, до чого вже звикли його постійні пасажири, а на цей раз взагалі кинув їх напризволяще. Проте, не буду повторюватися, всім і так відома ситуація, про це багато писали й продовжують писати. Однак, я спробую проаналізувати, що ж насправді проходить за цими подіями, глянути трохи глибше, ніж просто банкрутство авіакомпанії. Те, що в «Аеросвіті» є проблеми давно не є секретом ні для кого, скарги та нарікання на систематичні запізнення, сервіс, «дороговизну» квитків є загальновідомими, як і корпоративні проблеми всередині компанії. Борис Вікторович Колесников, в часи свого міністерства не один раз публічно обіцяв навести порядок, здешевити квитки, порушити монополію, пустити західні лоу-кости на український авіаринок, розібратися з ситуацією в «Аеросвіті». Та час пройшов, і все лишилося без змін. Чи руки не дійшли в Бориса Вікторовича, чи Ігор Володимирович переконав чиновників в доцільності збереження існуючої ситуації. То зараз маємо те, що маємо, як любив говорити наш перший Президент. А наступнику Колесникова, Вілкулу можна тільки поспівчувати, ситуація в нього патова, яке рішення не прийми, все одно «негатива не оберешся». Та повернемося до авіакомпанії. Спробуємо проаналізувати ситуацію спокійно, виважено, з залученням професіоналів від авіації. Відразу відкинемо таку улюблену тезу про чергове зазіхання Януковича молодшого на авіабізнес Коломойського, з якою виступили деякі відомі політологи. Мабуть вони трохи далекі від реалій бізнес-життя в Україні. Навіщо Януковичу-молодшому авіакомпанія з гігантськими боргами, купою проблем коли набагато простіше створити нову, а напрями Мінтранс може передати своїм наказом, тим більше, що формально підстави для цього є. Фахівці — авіатори зі мною в приватних розмовах розказують, про креативність Ігоря Валерійовича, з якою він вирішив «розрулити» ситуацію з боргами компанії. Процедура банкротства планувалася, як часткова, тільки на збиткові внутрішні маршрути, де збиралися «похоронити» борги перед аеропортами та й заразом відмовитися від збиткових внутрішніх маршрутів, залишивши за собою магістральні на США, Таїланд, Ізраїль. Правда, українське законодавство не передбачає часткового банкрутства по окремим видам бізнесу, але українські суди й не такі рішення виносили, та на цей раз не вийшло. Ситуація стала публічною, вийшла з під контролю, в результаті чого на сьогодні ІАТА виключили «Аеросвіт» зі своїх членів, що автоматично виключило компанію з міжнародних перевізників. Крім того, ніхто не відміняв фактор чергової хвилі світової кризи. Те, що «чуйка» в Ігоря Валерійовича завжди була на першому місці факт незаперечний. Це вже другий великий актив, після феросплавних заводів, де він виходить і виводить кошти. Передбачливо, враховуючи невтішні прогнози світової економіки. І наостанок є ще один внутрішній чинник. З 2010 року Коломойський почувається досить таки некомфортно, нова команда, нові правила гри, хоча й прямої загрози бізнесу, наче б то немає, ніхто заводи не захоплює. Однак є багато інших засобів, коли партнери стають більш жорсткішими, вимоги збільшуються, монополізм втрачається.Тому виведення активів та небажання рятувати існуючі цілком закономірні. Чи піде Коломойський тихо, чи влаштує прощальне шоу, час покаже. А можливості в нього для цього є. Ось тут вже любима теза наших політологів про бунт олігархів стане суворою реальністю. Проблеми однієї авіакомпанії викликали незадоволення декількох тисяч, а якщо завтра «Приватбанк» припинить свою роботу? Я опитав своїх колег, банкірів, чиновників, економістів-вчених, що буде з країною коли найбільший банк припинить свою роботу? Відповідь одна — колапс. Ось тоді на вулицю вийдуть мільйони людей, вийдуть не за Вітю і Юлю, а за свої кровні гроші. А один з колег взагалі намалював «радісну» картину — закривається банк, АЗС, не літають літаки. Все це може здійснити заповітну мрію нашої опозиції про народну революцію. Правда без них. З іншими вождями. Але то картина більш фантастична, ніж реальна, хоча наша українська дійсність завжди яскравіша ніж американські фільми жахів та фантастичні блокбастери. А поки що шановні читачі, не літайте літаками «Аеросвіту»!

20 декабря 2012, 13:51

«Прощай, Moody's: инвесторы больше не доверяют мнению рейтинговых агентств. Трейдеры на мировом рынке облигаций все чаще не берут во внимание рейтинги крупнейших агентств, например Moody's или Standard & Poor's, и, более того, часто поступаю диаметрально противоположным образом, чем им рекомендуют агентства, пишет Лента.ру» Цікаву інформацію розмістив рідний Мінфін. Ці відомості навіяли на певні роздуми про роботу як рейтингових агентств, так і аналітичних центрів, та й, взагалі, аналітиків. Не хочу повторювати про що вже неодноразово писали — про роль та місце рейтингових агентств в кризі 2008 року, про переродження ролі та функцій агентств з інструменту для інвесторів в гравця геополітики Подивимося на українські реалії. Коли 2005 року завдяки енергії та наполегливості Олександра Гінзбурга з’явилося перше рейтингове агентство «Кредит рейтинг», то це була «бомба» на фінансовому ринку. Скільки суперечок, звинувачень, судів, скарг до прокуратури Антимонопольного комітету, СБУ та всіх можливих органів влади, мабуть, не було за всю історію ринку, та й навряд чи буде. Супротив та звинувачення в монополізмі об’єктивно мали місце, та підтримка на вулиці Грушевського дала можливість агентству повноцінно запрацювати, а постать Гінзбурга набула просто демонічної сили. Навіть затьмаривши на певний час постать Івченка В. А. Як послухати тоді учасників ринку, то всі проблеми були виключно із-за монопольного становища «Кредит-Рейтингу». Пройшов час, змінилася команда на Грушевського, порушили монополію, зараз 6 уповноважених українських та 3 міжнародних агентства присвоюють рейтинги по окремих позиціях. Чи стало від цього краще? Чи вони мають більше довіри? Чи десь їх оцінка використовується при прийнятті рішень? Чи їх висновки мають такий резонанс, як міжнародних агентств по Греції чи Іспанії? Хоча з іншої сторони може воно й до кращого, менше довіряти комусь, а більше вивчати ситуацію самостійно, більш виваженого та об’єктивно приймати рішення. Тим більше, що всі ці схеми, методики по яким проходить оцінка, по яким працюють аналітики, часто носять схоластичний характер. А в намаганні попередити можливі збитки, по моєму, аналітики часто змагаються у тому, хто видасть біль негативний прогноз, і у кого сценарій майбутнього буде більш апокаліптичний. Влітку була в мене дискусія з Ігорем Мазепою, власником Concorde Capital, з приводу вартості долара на 2012 року. Мій прогноз був 8-8.5, максимум під 9 грн. Ігорь вважав, що ціна зеленого будет — 10-12 грн за долар, а то й 14 грн називали його колеги торговці та їх аналітики. Так що Ігоре, де шампанське?) А другий колега, який працює на західні ринки, пророчив дефолт на кінець року. На моє запитання, чим викликаний такий песимістичний прогноз він послався на думку західних аналітиків, які оцінювали стан економіки України по ситуації з бізнесом Ахметова. Мовляв, якщо проблеми в нього, то об’єктивно проблеми в Україні. Оригінальний підхід. Та все ж реальне життя набагато складніше та багатогранніше ніж будь-які схеми чи методики. А рейтингові агентства мабуть будуть мати попит, коли буде в них реальна необхідність, коли платить за їх послугу буде не продавець, а покупець того активу, який вони оцінюють, тільки тоді можна надіятися на об’єктивність. Та все ж таки життя набагато складніше будь-яких схем та методик!