Минфин - Курсы валют Украины

Установить
українська
ВХОД
Вернуться
vshapran

Виталий Шапран

0 подписчиков0 подписок

Был на сайте 17 февраля 2025 в 10:11

Мужской

экономист, финансовый аналитик

О себе

В 2007-2018 гг. работал главным аналитиком одного из ведущих национальных уполномоченных рейтинговых агентств, в 2018-2019 годах занимал должность главного эксперта по вопросам денежно-кредитной политики Секретариата Совета НБУ. В ноябре 2019 года был назначен Верховной Радой Украины на должность члена Совета НБУ. С мая 2020 года – член редакционной коллегии международного научного экономического журнала VUZF Review (София, Болгария). Также является членом общественных организаций: Украинское общество финансовых аналитиков (УОФА) и Украинская профессиональная ассоциация по защите инвесторов кредиторов и страхователей (УПАЗИКС). Имеет научную степень PhD, которая признана в ЕС.

На Минфине с 5 октября 2011

vshapran - блог

Записи

119

17 февраля 2025, 00:38

Акромегалія олігархату, або наслідки провалу «фондового Рамштайну» 15 років тому

Є такі дерева, які починають зростати правильно, але потім вони відхиляються від норми і перетворюються на щось несхоже на своїх родичів. Схожа хвороба є і у людей, коли кістки та суглоби ростуть непропорційно, що, як правило, і призводить до тяжких наслідків. В медицині таку хворобу називають акромегалія. 15 років тому я, разом з однодумцями з УТФА, намагався упередити аномалії в розвитку олігархату, досить активно просуваючи ідею перетворення олігархічного бізнесу в публічні компанії через IPO. Тоді нам вдалось створити в Україні справжній «фондовий Рамштайн», на нашому майданчику ми збирали найбільші біржі світу: NYSE Euronext, Deutsche Borse, SGX, SWX, HKSE, WSE та ін. Нажаль, олігархат тоді не обрав цей шлях розвитку і зараз завершує свій життєвий цикл не в найкращій формі, перетворюючись в побічний продукт трансформації з важким діагнозом. Розвиток хвороби економічної трансформації За тими канонами, які існували на початку 90-их років, основною метою бурхливого зростання бізнес-середовища в Україні було роздержавлення економіки. Мала і велика приватизація, створення інституту приватної власності, лібералізація валютного ринку та поява фінансового ринку – все це мало б знизити частку держави в економіці в 90-х і на початку 2000-х. Пам’ятаю свою довгу розмову з одним зі співробітників міжнародної фінансово-кредитної організації (МФКО), яка активно працювала в Україні, розмова відбулась на початку 2000 – х років. Він відверто мені казав, що їх МФКО взагалі не цікавить якість реформ, а основна мета – це недопущення повернення комунізму в Україні. На моє питання: «чи відомо їм, що їх кредити часто потрапляють бізнесменам, які мають міцні зв’язки з криміналітетом?», я почув стверджуючу відповідь. Десь у 2005-2008 роках суспільство почало роздумувати про подальший розвиток економіки, її моделі фінансування та корекцію еволюції бізнес-середовища, яке фактично зросло на комуністичному гнійнику. Я, як і більшість моїх колег в фінансовому секторі, вважали що еволюція бізнесу має бути підлаштована під життєвий цикл людини. Бізнес, який виріс на роздержавлені та часто на корупційних потоках, мав би спочатку під тиском банківського кредитування набути прозорих характеристик, а потім влитись в стрункі ряду Світового фондового ринку. Така еволюція здавалась логічною, оскільки українські олігархи старіють, не всі їх спадкоємці мають хист до бізнесу і диктаторське управління бізнес-групами мало б перетворитись на класичні корпорації з наглядовими радами, наповненими представниками інвестиційних фондів, банків, НПФ і т.д., а не чиновниками. Звісно, центральною частиною цієї конструкції мала б бути публічна компанія з вільним обігом акцій на національних та іноземних фондових біржах. Насправді ця модель дружби між олігархом і міноритарними акціонерами (інститутами спільного інвестування, НПФ, профспілками тощо) ніколи не мала протиріч. Всі сторони мали б працювати над збільшенням вартості компанії, а динаміку вартості можна щоденно відслідковувати по курсу акцій компанії на фондовій біржі. В такому фондовому консенсусі живе весь цивілізований світ. Загострення хвороби та рецидиви Україна не пішла шляхом цивілізованих країн, наш національний ринок акцій закопали ще років 5-10 тому під приводом боротьби зі сміттєвими цінними паперами. Хвиля ж ІРО, яка відбувалась у 2005-2012 рр. і через яку на розвиток України залучили добрий десяток мільярдів доларів, просто вщухла. Частина компаній з гучними скандалами пішла з ринку, частина померла, і залишились може з десяток компаній, в основному на Варшавській фондовій біржі, які вже давно не українські, але мають бізнес в Україні. Проте в Україні за 20 років просто таки розцвів олігархат. Великий бізнес, як правило, не обирав фондовий сценарій свого фінансування. Спочатку популярною була організація пірамід типу МММ, які пускались під укіс на піку їх ресурсного максимуму, потім почали створювати кептивні банки, збирати кошти, виводити їх, а потім віддавати пустий банк до ФГВФО чи державі. Періодично набував популярності ринок корпоративних облігацій, на якому живилось пару десятків емітентів, які дійсно залучали капітал для своїх операцій. Втім системного значення ідея взаємодії олігархату з міноритарними акціонерами в країні не набула. Як наслідок аномалії в еволюційному процесі, в Україні сформувалась ситуація, коли замість того, щоб інтегруватись у світову бізнес спільноту, займати посади в наглядових радах великих компаній і залучати капітал з Амстердаму, Варшави, Гонконгу, Лондону, Нью-Йорку та Франкфурта, наші олігархи один за одним почали або тікати з країни, або сідати у в’язниці в Україні, а тепер ще й потрапили під санкції власної держави. Я не буду давати оцінку цим процесам де-олігархізації (це тема правова та філософська), але об’єктивно вони вже призвели до того, що частка держави в економіці України почала знову зростати. Тож ми пройшли по колу майже до того, з чого розпочинали, тільки тепер замість «червоних директорів» в нас частиною економіки керують чиновники. Мотивація цих людей далека від ринкових стимулів, і роблять вони, як правило, не те, що потрібно для збільшення вартості компанії, а те, що їм скажуть «старші товариші». Олігархат, який формувався в 90-их рр., зараз на 80% втратив можливість пережити правильну трансформацію, інтегруватись до світового суспільства та одночасно отримати повагу громадян всередині країни. Аналіз слабких спроб того ж Кості Жеваго інтегруватись через Ferrexpo показує, що то була не інтеграція, а імітаційна спроба бути схожим на прозорого бізнесмена з метою захисту своїх активів, з використанням в якості заручників міноритарних акціонерів. Тож я впевнений, що Україна зараз стоїть на порозі чергового масштабного роздержавлення та приватизації, щоб знову перезавантажити економічну модель, яка під впливом витребеньок олігархату знову підходить до радянського тупику. Політична влада, в принципі, до цього готова, є розуміння і у наших союзників, що процес роздержавлення має бути швидким. Мова не стільки (і не тільки) про надра, а про державні монополії, заводи, фабрики, інфраструктурні об’єкти та банки. Аналіз причин хвороби Щоб перезавантаження пройшло успішно і швидко, потрібно враховувати помилки минулих 2 десятиліть і розібратись в філософії впливу на олігархат зовнішнього середовища. Більшість з олігархів освічені люди, які далекі від маразму. Тож припускаю, що основна причина зростання частки держави в нашій економіці не в самих олігархах, а в правилах гри, які вони вибудували між собою та державою. Втручання в ці правила та їх переписування має дати миттєвий ефект. 1. І найбільша проблема – це складна і корумпована фіскальна система. В Україні податкова система так побудована, що без схем, офшорів, фіктивного страхування, фіктивних операцій з ІСІ та іншого схематозу вижити просто неможливо. 99% великого бізнесу автоматично стають злочинцями. В цій парадигмі «винуватості за замовченням» існували дикі традиції, які породили гігантську інфраструктуру, мета роботи якої – ухилення від сплати податків. А тепер уявіть собі позичальника – групу, яка складається з 3 ТОВок, 2 ПП, одного ТОзДВ, 150 ФОПів та ще й на додаток 3-4 оффшорів з рахунками в крипті. Консолідувати все це добро і розуміти, що там відбувається, можна тільки в управлінському обліку. Такі групи навіть кредитувати проблематично, вони не мають ніяких шансів залучати капітал на фондових майданчиках. Без змін в податковій системі країни, ми не зможемо нічого перезавантажити, бо вона і є основною причиною хвороби, оскільки демотивувала великий бізнес працювати чесно. 2. Другий по значущості фактор провалу – це гроші Москви . Всі олігархи, які потрапили під санкції, так чи інакше брали кошти у росіян (від політичних проектів – до заробляння на відмиванні російських грошей). Нащо було морочити собі голову з інвесторами з Варшави, Відня або Лондону, якщо можна було просто взяти ресурс у росіян, за який вони не вимагали ніяких звітів, але просили про різні дрібниці, типу «профінансувати черговий ТВ-канал», «повипливати на прокурора» і т.д. Де-мотивація бізнесу в Україні росіянами у 2012-2013 рр. була досить високою, і саме вона суттєво вплинула на згортання хвилі IPO. 3. Слабкість судової влади України у галузі захисту прав міноритарних акціонерів та власників облігацій. Цю проблему намагались вирішувати через створення компаній SPV в країнах Європи, і вже SPV були емітентами акцій чи облігацій. Втім, як показала практика, SPV на Кіпрі чи в Швейцарії вирішує тільки ризики відносин між акціонерами та SPV, а от відносини між SPV та бізнесом в Україні все одно залишаються під значними ризиками, а саме вони і є приводом для стурбованості в більшості кейсів. Один з виходів тут – створити спеціальну юридичну зону в Україні, де будуть діяти закони ЄС та виконуватись рішення судів ЄС. В таких зонах мають реєструватись не SPV, а саме емітенти, чиї акції та облігації будуть торгуватись в Європі. Підбиваючи підсумки, скажу, що корекція розвитку нашого корпоративного середовища вже давно назріла і навіть перезріла. Відкладаючи її ми просто втрачаємо час. Потрібна якісна податкова реформа, посилення боротьби з відмиванням російських грошей в період 2000-2022 рр. та створення умов для залучення капіталу нашими емітентами з Європи та США. Технічно нічого не заважає за три дні зареєструвати депозитарні розписки в BNYM і вже за тиждень вийти на американський позабіржовий ринок ОТС, або отримати лістинг на одному з паралельних ринків європейських бірж. Але по суті заважає відсутність гарантій захисту прав міноритарних акціонерів, які будуть купувати ці акції. Свого часу я доклав чимало зусиль для популяризації теми залучення капіталу через біржі. З 2007 року регулярно видавався Довідник IPO, авторський текст якого я розмістив у відкритому доступі на Research Gate. Разом з керівництвом Українського товариства фінансових аналітиків (УТФА) ми запрошували сюди і менеджмент світових фондових бірж. На фото одна з таких конференцій в Києві 2008 року, де за одним столом представники німецької Deutsche Borse, гонконгської HKSE, швейцарської SWX та сінгапурської SGX. З тих пір пройшло 17 років, але наш великий бізнес за ці роки дослужився до лук’янівського СІЗО та до санкцій проти себе від власної країни. Виходить що ми з УТФА скликали «фондовий Рамштайн» ще у 2008 році, але саме через небажання українського олігархату трансформуватись Україні через 15 років довелось скликати «військовий Рамштайн ». Погодьтесь, нам українцям варто подумати над корекцією реформ розвитку країни та організації інвестиційних процесів всередині країни. Нам потрібно не випрошувати кошти у держав-союзників, а організовувати ринкові процеси всередині країни, які пришвидшать інтеграцію в Світову економіку і дадуть шанс олігархату трансформуватись, а населенню – отримати нові робочі місця. Віталій Шапран

13 февраля 2025, 02:49

Інституційна неспроможність НБУ - монетарний аспект

Днями НБУ опублікував чергові виправдання підвищенню облікової ставки (facebook.com/share/p/15g2BCuBbV/). Як завжди в складних питаннях, НБУ розраховує на брак підготовленої аудиторії по специфічній макроекономічній тематиці. Втім, навіть ці загальні пояснення не витримують критики. Наведу тільки кілька простих аргументів проти пояснень НБУ, які насправді суперечливі і місцями нікчемні. +1,0% – це різний ефект в США та Україні Крім того, що в Україні грошовий ринок досить інертний, є ще й певна специфіка в стимулюванні населення нести його кошти до банків. Якщо ви сидите в Федеральному резерві і піднімаєте ставки з 1% до 2%, то ви збільшуєте дохід потенційного вкладника вдвічі. Якщо ж ви сидите в НБУ і піднімаєте ставку з 13,5% до 14,5%, то темп зростання процентного доходу вкладника не такий: на 100 грн депозиту він виросте з 13,5 грн до 14,5 грн, тобто всього в 1,07 рази. В обох випадках ставку підняли на 1 процентний пункт, але у випадку з ФРС стимул був більш показовим. І саме цей стимул є ліками від інфляції, а не рух ставки центрального банку. Неадекватність офіційного показника інфляції та прогнозів НБУ Друга проблема у твердженні НБУ, що зростання облікової ставки підвищить захист депозитів від інфляції, полягає в тому, що наш офіційний темп споживчої інфляції прямо не відображає реальну інфляцію. І при офіційному рівні інфляції 12% для населення вона відчувається як 15-20%. Тому навіть якщо населенню запропонують ставку по депозиту 15% з гарантією держави – це не буде достатнім переконливим стимулом для утримування коштів на депозитах. Більше того, коли ви приймаєте рішення про гривневий депозит, скажімо, 1 березня 2025 року, то вам потрібні дані не про минулу інфляцію, а про ту, яка буде в наступні 12 місяців. І тут ми маємо велику проблему: система інфляційних прогнозів НБУ під час війни дала збій. А прогнози, які не збуваються систематично, не викликають довіри. Тож рух ставки з 13,5% до 14,5% з врахуванням перелічених факторів, навіть якщо банки піднімуть ставки на 1,5-2,0 процентних пункти, не призведе до бажаного результату. Гривневі депозити в наших банках зростають приблизно пропорційно офіційній та споживчій інфляції в природній спосіб. Значних структурних зрушень не відбувається, а 20-40 млрд доларів США на руках у населення так і залишаються поза банками. Хоча тут я можливо неправий і тепер вони потечуть у крипту або до кмітливого але неукраїнського нео-банку Revolut. Шулерство з інфляційними очікуваннями Розповіді НБУ про те, що ставка позитивно вплине на інфляційні очікування, насправді хитрий театр. НБУ дуже давно сформував пул фінансових аналітиків, яких опитують на предмет очікуваної інфляції. Коли я був на посаді члена Ради НБУ, я проводив ревізію всієї системи прийняття рішень по обліковій ставці, і знайшов, що аналітики, які обпитуються НБУ, насправді мають мало відношення до інфляції, проте кілька з них були пов’язаними особами зі працівниками НБУ. Тобто працює така собі ручна команда монетарного блоку: НБУ підвищує ставку – потім «ручні» аналітики показують зниження інфляційних очікувань. А далі монетарний блок демонструє Раді НБУ та іншим стейк-холдерам «наглядну реакцію ринку», яку насправді сам і намалював. Це, м’яко кажучи, ненауковий підхід. Цікаво, що за підсумками 2023 року НБУ сам провокував негативні очікування, коли на початку 2023 року малював інфляційні прогнози на рівні, значно вищому за таргет. А потім, коли інфляція потрапила в ціль (5,1%), то НБУ зробив вигляд, що збій в системі його прогнозування був не такий вже і страшний. Смішний аргумент про тиск на валютний ринок при рекордних ЗВР Щодо тиску на валютний ринок через високі (намальовані) інфляційні очікування, то пояснення нашої монетарної влади виглядають просто смішними. Вони самі відійшли від фіксованого курсу, не дочекавшись завершення гарячої фази бойових дій. Самі ходять по ринку і офіційно заявляють, що НБУ не дає курсових прогнозів, самі не реагують на сезонні (фіскальні та врожайні) коливання гривні, хоча мають всю владу над валютним ринком і рекордні ЗВР (43 млрд доларів США). Тож НБУ сам тримає в напрузі українців, при чому як населення, так і бізнес, які не мають курсових орієнтирів. Звісно, за таких умов при низьких ставках ліквідність в гривні може піти на валютний ринок, але ж у НБУ зараз 1,7 трлн ЗВР в гривневому еквіваленті проти 2,1 трлн грн М1 (готівкова і безготівкова гривня в обігу). Тож, не змінюючись, НБУ знову впирається в ірраціональній підхід, який шкодить обороноздатності нашої держави. Ставка знову зростає без явних бенефітів для національної економіки, при чому в НБУ накопичується 2 мішка з грошима: ЗВР (на 01.02.2025 – 43 млрд доларів США) і Ліквідність банків (403,93 млрд грн на 11.02.2025). При цьому, нам розповідають про «курсові ризики девальвації» у разі непідняття ставки аж на 1%. Взагалі-то, ЗВР і потрібні центральним банкам для впливу на курс і його підтримки в складних ситуаціях. Я вже не кажу про те, що ЗВР у 2024 році можна було б зекономити, якби не неповторна дурнувата манера НБУ керувати валютним ринком та розгойдувати негативні очікування інфляції. Військовим дорога ложка (кредитна гривня) до обіду (контрнаступу) Залучення ліквідності банків до НБУ в сумі 404 млрд грн взагалі виглядає як насмішка над ринком оборонних послуг. В нас тільки на другий рік війни з’ясувалось, що оборонні компанії не мали права на пільгові кредити за програмою 5-7-9. Виробники дронів скаженіють від нестачі кредитних ресурсів, на деяких компаніях були затримки по з/п на 2 та більше місяців, а в нас 404 млрд до сих пір законсервовані в НБУ типу для боротьби з інфляцією. Я ще розумію логіку цієї консервації на початку агресії: тоді М1 в нас був всього 1,3 трлн грн, проте зараз, коли вже 2,1 трлн грн, випуск в обіг через сектор оборони 200 млрд по пільговим ставкам взагалі мало вплинув би на інфляцію. Тож зараз така політика як і в 2023 році виглядає чимось середнім між дурістю і саботажем оборонних потреб українського суспільства. Думаю, що якщо опитати громадян України на предмет того, чого б вони більше хотіли в 2025 році: 1) інфляції 5% і продовження війни тими ж темпами, що і в 2024 році, чи 2) інфляції 30-40% і щоб український прапор знову майорів над Бахмутом та Маріуполем, — то відповідь буде очевидною. Питання інфляції під час війни – це питання таймінгу (вибору часу), бо оборонні витрати у 2023 під контрнаступ були б меншими ніж зараз, але ж НБУ з літа 2022 року вперто займається маринуванням грошей, відсмоктуючи їх з обігу через депозитні сертифікати, фактично за наші з Вами кошти, оскільки це «відсмоктувальне свято» фактично фінансує Уряд за рахунок коштів платників податків. Шахрайство з інфляційними ОВДП та кабальні умови для Уряду Апофеозом блюзнірства є твердження НБУ: «Якщо інфляція закріпиться на високому рівні, це зменшить попит на гривневі ОВДП». Нагадаю, що НБУ сам виламував Уряду руки у 2022 році, нав’язуючи Кабміну ОВДП, які прив’язані до рівня інфляції, і в т.ч. за їх рахунок НБУ виплачує відсотки за депозитними сертифікатами. Ну а розповіді, що низька дохідність по ОВДП (нижче за прогнозовану інфляцію) призведе до зменшення обсягів залучення від населення, взагалі не витримує критики, бо населення зараз в структурі ОВДП в обігу займає приблизно 4%, а попит на ОВДП збоку учасників ринку підживлюється насамперед регуляторними вимогами НБУ. І на завершення, ми знову бачимо розповіді про те, що бухгалтерський підхід до роботи НБУ просто неприйнятний. Це типове пересмикування від людей, яким кортить на фоні зміни влади у США уникнути відповідальності. Питання не в бухгалтерському підході, а в то, що мають бути: Раціональне використання на оборонні потреби ресурсів, які опинились в розпорядженні державних і національних установ; Недопущення саботажу оборонних потреб з боку НБУ, який впродовж майже трьох років війни тримає в себе 2 мішки з грошима, на фоні їх дефіциту в оборонному сегменті і скарг на нестачу кредитних коштів; Справедливі кредитні відносини між Урядом та НБУ, без інфляційних ОВДП та інших субпродуктів, які не можна продати з портфелю НБУ. Відносини мають носити виключно ринковий характер. Уряд має позичати кошти на ринкових умовах, на яких їх позичають державні банки у населення; Маючи всю владу на валютному ринку, НБУ має перестати кошмарити валютний ринок та населення і забезпечити прийнятні курсові орієнтири; Поточна монетарна політика має бути змінена і ніколи не повторюватись знову. Ці підняття облікової ставки по 0,5-1% ніяк кардинально на впливають на економіку з кращого боку, а просто призводять до зростання втрат державного бюджету. Оскільки проблемі вже більше трьох років, і очікувати змін від цієї команди НБУ не варто, а поява нової команди частково заблокована парламентом, то я почав навчати штучний інтелект управлінню центральним банком. Перший урок почався з малювання 2-х мішків з грошима в НБУ, правда ШІ переплутав гривні з доларами, але нічого, за 10-15 уроків перейдемо до валютного ринку. Втім, крім жартів, ситуація в НБУ просто критична. Виявлені ознаки інституційної неспроможності НБУ захистити українців від: кредитів готівкою під тисячі відсотків річних, від практики продажу різних білих та синіх доларів за різними курсами тепер переконливо доповнюються фатальними прорахунками в монетарній політиці. Тож політика НБУ в цілому і системно не відповідає запитам українського суспільства, а їх комунікації на міжнародній арені здебільшого шкодять Україні. Віталій Шапран

+45

1

10 февраля 2025, 15:25

Про путіна та рідкоземельні метали

Про путіна та рідкоземельні метали Зараз набуває популярності теза про те, що однією з основних причин війни стали поклади корисних копалин в надрах України. Не буду погоджуватись з цією «економічною ідеєю». Більше того, назву її гротескним перлом самих путіна-патрушева, які просто задурюють оточуючим голову. Якщо пройтись по розвіданим покладам рідкоземельних металів в рф, то ви побачите, що десь на 75-85% вони не розробляються. Наприклад, один з найцінніших металів ніобій, поклади якого в Якутії добрий десяток років контролює приватна компанія, зацікавив диктатора тільки в листопаді 2024 року. Поклади літію в Мурманській області існують тільки на папері, і під них ще потрібно знайти для ДК «Полярний літій» 100 млрд рублів. В умовах дефіциту ресурсів і скорочення вже існуючих проектів в Газпромі, РЖД та навіть ОАК всі ці ресурсні забобони перетворюються на чемодан без ручки. То для чого ж ці рідкоземельні казки путіну? Його тактична мета – розповісти рідкоземельні казки своєму оточенню та розпалити в ньому спрагу наживи та жадібність. Олігархат отримав доброго прочухана санкціями і втратив вже багато майна. У московських, пітерських і навіть тамбовських бандитів є законні питання до диктатора: Скільки це все буде продовжуватись? І хто їм повернене втрачене? Саме з цією метою і придумали «рідкоземельні казки», які активно розповідає Патрушев оточенню диктатора, оздоблюючи їх подарунками награбованого в Донецьку, Луганську, Маріуполі. Його стратегічна мета – це «двіжуха». Цей диктаторський режим навчився тримати владу в Москві та кількох містах мільйонниках європейської частини рф методом підпорядкування. Інші ж віддалені від федерального центру регіони потребують титаничних зусиль Кремля щоб їх тримати під контролем. Бідність, страх та тотальний контроль спецслужб, оздоблені корупцією, – це основний інструмент управління в рф, зокрема її економічною вертикаллю. Бідними і заляканими легше керувати. А щоб наглядачі за бідним натовпом не доїли федеральний центр – їм дозволили грабувати населення. Так корупція інтегрувалась в систему державного управління. Війна в Україні одночасно: а) живіть страх населення рф, що його мобілізують, якщо буде виступати проти влади; б) звісно, стимулює реальну бідність; в) безперечно, підсилює роль спецслужб в російському суспільстві. Виходить що війна для путіна – це технологія утримування контролю над рф, яка передбачає тримання в «чорному тілі» населення, олігархату та кримінального світу. Слабке місце тут – олігархат, оскільки прикладів втечі великих бізнесменів з рф чи їхніх митарств між Лондоном, Ригою та Москвою – достатньо. Саме тому браткам і розповідають казки про «економічну доцільність війни в Україні», щоб їх хоч якось економічними мотивами утримати від хитань. Висновки з такої філософії прості: 1. Крім України, США та ЄС ці поклади на території України насправді нікому не потрібні. «Руський мір» все, що захопить, обробляти не буде, бо на це не вистачить ні ресурсів, ні технологій, ні людей. Вони впродовж десятків років не можуть проковтнути проекти в Якутії та Мурманську, західні компанії в рф більше не прийдуть. Тож ані інвестицій, ані технологій не буде, а з цими захопленими родовищами буде те ж саме, що і з туристичною квіткою СРСР – Абхазією (приклад на фото). 2. Нашим Західним партнерам потрібно зрозуміти, що путін просто посилив свій вплив на російське суспільство війною і зробив її частиною корумпованої системи управління бідним населенням та бізнесменами, які переважно мають кримінальне минуле. А це означає, що мир в нашому регіоні може бути недовгим, і для підтримки своєї влади над росіянами диктатору крім України (якою він по факту поперхнувся) з часом потрібна буде нова жертва, наприклад, країни Балтії. Віталій Шапран

9 февраля 2025, 01:19

Про інституційну неспроможність НБУ, грошову владу США та Маска

НБУ відповів на сюжет УП щодо проблеми обігу в Україні банкнот номіналом 100 доларів старого зразка. З позитивного: А) Відповіли, бо більш складні питання просто пускають в ігнор. Б) Відповіли доволі швидко. В) Скористались нагодою нагадати населенню та іншим учасникам валютного обміну, що є закон і його потрібно виконувати. По цьому питанню молодці. На цьому позитив завершується, а аналіз зміст релізу (facebook.com/share/p/1JhyjXPqqk/) лише підтверджує мою гіпотезу про інституційну неспроможність НБУ в поточному форматі його роботи. Про «радари» НБУ Почнемо з заголовку: «Тема обміну так званих «старих» доларів знову з’явилася на радарах». Переведу з монетарної на українську: знов хтось покритикував НБУ і ми це дізнались з газет, соцмереж та Youtube. Регулятора не дуже цікавить справжній стан справ на ринку готівкової іноземної валюти, його «радар» налаштований насамперед на публічне схвалення або не схвалення його роботи. А повинно бути навпаки, коли про те, що відбувається на ринку, НБУ має дізнаватись від учасників ринку через власні активні заходи. «Які?» — запитаєте ви. Відповідаю: Контрольні закупівлі в обмінних пунктах. Це не УП має робити, а працівники НБУ; Опитування власників небанківських обмінних пунктів про взаємодію з банками; Моніторинг умов підкріплення банками небанківських обмінних пунктів і т.д. Наскільки мені відомо, такі заходи не проводяться, а тому інформацію про стан справ на ринку НБУ черпає з публічних джерел та з обробки скарг громадян (до них ми ще повернимось). Це майже так само, якщо б радари київського ППО дізнавались про рух російських ракет та БПЛА з соцмереж, а потім їх цікавила не результативність збиття цілей над Київщиною, а що про ППО напишуть газети. Оцінка заходів впливу НБУ Те, що НБУ влітку 2023 року (майже 2 роки тому) підійшов комплексно до вирішення проблеми «старих доларів» – це дуже добре. Але наскільки якісно він це зробив? Станом на 01.02.2025 року в українському реєстрі обмінних пунктів значилось 3665 обмінників. НБУ нам звітує про проведення аж 170 перевірок. Рівень покриття менший за 5%, це дуже мало для того, щоб реально вплинути на ринок. Далі НБУ розповідає нам про те, що оштрафував небанківські обмінні пункти на 5,65 млн грн. А давайте порахуємо, чи дійсно такі накладені штрафи є відчутним стимулом для корекції поведінки учасниками ринку? За 2024 рік населення купило майже 26 млрд доларів, продало майже 15 млрд. Давайте для оцінки обороту старих банкнот візьмемо меншу суму (щоб не було звинувачень у маніпуляціях). Припустимо, що з 15 млрд доларів мінімум 10% мали відношення до банкнот старого зразка (знову занижуємо статистику, оскільки насправді старих банкнот в обігу в Україні приблизно третина, але частота угод з ними може змінюватись). Тож за рік через ринок пройшло близько 1,5 млрд доларів в «старих банкнотах». А тепер порахуємо. На кожній «старій» банкноті в 100 доларів обмінник заробляє 20 грн. Тож на 1,5 млрд доларах хлопці і дівчата, які обмінюють валюту в офіційному секторі, що звітує перед НБУ, за рік зароблять 300 млн грн. Давайте ще знизимо цю оцінку втричі, бо у банків оборот більший, але історії зі зниженим курсом для некрасивих доларів в небанківських установах частіші. Тобто, за самими скромними оцінками, ділки на різниці в курсах «білих» та «синіх» доларів за 2024 рік заробили 100 млн грн, і це без врахування тіньового обороту валюти. Дуже потужне рішення НБУ оштрафувати тих, хто заробив 100 млн грн, аж на 5,65 млн грн. Це навіть не смішно. Втім це ще не все. Дуже вузьким місцем в проблемі старих доларів є взаємовідносини між небанківськими обмінними пунктами та банками, які їх підкріплюють валютою. Ви можете не відчути ані порушення закону, ані «додаткових витрат», оскільки є мережі обмінників, які принципово торгують тільки синіми доларами, але вони закладають це в свій курс. На практиці це виглядає приблизно так. Ви ходите і шукаєте «красиві долари» по вигідному курсу, і в мережі тих пунктів обміну, в яких вони є, курс долара може бути вищий ніж в інших. Ви свідомо йдете на угоду, купуєте цю синю готівку, але ж винагорода за синю валюту йде до небанківського обмінного пункту, а звідти – до банку, який і надав мережі сині доларові банкноти. Формально вчепитись тут немає за що, оскільки на публіці закон не порушується і контрольними закупками УП проблему не викрити. Але є нюанс. Буває таке, що банки, коли підкріплюють мережі небанківських обмінників, часто просять за сині долари 0,5-1,0% комісії. А це означає, що крім тих скромних 100 млн грн доходів від старих доларів заробляють ще і на нових, і доходи від них більші ніж 100 млн грн. Оцінити ці доходи я їх не берусь, оскільки фінансові відносини банків з небанківськими обмінними пунктами не мають публічної статистики. Але точно сума там немаленька. Замість формальних заходів впливу НБУ було б краще зробити публічним формат цієї статистики, щоб можна було побачити витрати на комісії банкам різних мереж від небанківських пунктів обміну. Оцінка висновків про ефект від заходів впливу На цьому місці я остаточно втрати віру в НБУ, цитую: «Як результат, кількість звернень громадян зі скаргами на банки та небанківські установи, що здійснюють обмін валют, знизилася щонайменше у п’ять разів. Наразі НБУ отримує в середньому за місяць не більше 10 звернень зі скаргами, пов’язаними з відмовою чи обмеженнями в обміні банкнот іноземної валюти через рік їхньої емісії. Це дає підстави констатувати, що легальні пункти обміну, які мають ліцензію НБУ на здійснення валютно-обмінних операцій, не зловживають у цій сфері». Зроблений висновок абсолютно нелогічний. Перекладу з НБУшної на українську: «Ми провели заходи впливу, після чого кількість звернень зменшилась (але вони є) і тому легальні пункти обміну не зловживають». Виникає два логічні запитання: (1) А який зв'язок між зниженням скарг та інтенсивністю порушень? Цей зв'язок дійно доведений, чи населенню просто надоїло телефонувати до НБУ зі скаргами, оскілки він не допомагає? Дешевше просто втратити 20 грн на банкноті і зекономити час та нерви. (2) Якщо скарги все ж таки надходять, навіть по 10 на місяць, то звідки висновок, що вони не стосуються легальних обмінних пунктів? Я не вірю, що громадяни в нас настільки дурні, що будуть скаржитись в НБУ на нелегальні обмінні пункти. І далі просто типова бюрократична відписка: «Водночас проблема, яка знову з'явилася на шпальтах медіа, може критися в тіньовому секторі, де працюють установи, що не мають ліцензії НБУ. Єдиним методом боротьби з такими нелегальними обмінниками є залучення правоохоронців». Перекладу з НБУшної: винний тіньовий ринок, в нас все добре, йдіть у поліцію. Добре, що хоч в Будапешт не послали… Про неспроможність НБУ Держава створила НБУ, надала йому повноваження, в т.ч. регулювати в Україні готівковий грошовий обіг іноземної валюти. Чи впорався НБУ з такою функцією в інтересах громадян України? Ні. Бо існуюча ринкова ніша, яку доручили регулювати саме НБУ, передбачає корекцію політики Федеральної резервної системи США на території України. ФРС підтверджує, що і «білі», і «сині» долари, і навіть «зелені» є законним платіжним засобом в США та за межами США. Але внаслідок певних процесів місцевий ринок викривляє початкові умови, які гарантує ФРС всім користувачам доларів. Так виходить, що на питанні білих доларів заробляють всі: обмінні пункти, банк, який їх підкріплює, тіньовики. Хочу вірити, що не заробляє тільки НБУ. А втрачає знову населення. Так в чиїх інтересах працює НБУ? Ніякого суспільного чи державного інтересу в тому, щоб на готівковому ринку було 2 різні курси на один і той самий долар в залежності від року випуску банкноти, – немає. А коли ви піднімаєте проблему, то вам розповідають про заходи впливу (які громадськість оцінити не може), про потужну роботу, спихають провину на тіньову економіку і рядять звернутись до правоохоронців. Оце такий яскравий кейс українського deep state, який має бути терміново перебудований. Я тут можу провести аналогії з тими процесами, які зараз відбуваються у США щодо скорочення та оптимізації бюрократії, і які запроваджує Ілон Маск. Масківської інтенсивності наш deep state, звісно, не витримає, але система управління в НБУ потурбує явного переналаштування з тим, щоб діяльність НБУ більше відповідала інтересам суспільства. Хто винний? Я торкнувся теми «білих» і «синіх» доларів, оскільки на базі цієї простої теми наочно видно неспроможність НБУ вирішити конкретне питання. Але дисфункція НБУ по ключових напрямках: монетарна політика, кредитний ринок, залучення валюти населення до банків і т.д., — для мене як для фахівця є очевидною. Просто інші напрямки роботи НБУ більш дискусійні і важкі для сприйняття. Якщо звинувачувати обмінні пункти небанківських установ та банки, які їх підкріплюють, то вони діють за принципом: є попит населення – вони його задовільнять. Більше того, оскільки в 2024 році населення купило готівкової валюти більше ніж продало на добрий десяток млрд доларів, то банкам доводилось завозити іноземну готівку в Україну, а це додаткові витрати. Може в нас населення дурне? Теж ні, бо конкурс краси гривневих банкнот ніхто не влаштовує, навіть іноді соромно за стан деяких банкнот в обігу. Тому висновок очевидний: весь тягар провини лежить на НБУ, який мав достатньо повноважень для впливу на ситуацію, але досить таки формально підійшов до виконання своїх функцій. А тепер намагається довести, що проблема взагалі не в його сфері впливу, що тільки знижує довіру до НБУ та підкреслює його інституційну неспроможність. Більше того, населення дратує позиція регулятора, в якій він натякає, що наявної проблеми майже не існує. Щоб зрозуміти регулятор дезінформує ринок, достатньо подивитись на досить агресивні коментарі деяких користувачів під офіційним повідомленням НБУ в Facebook. А для більш яскравої ілюстрації проблеми «білих та синіх доларів» наведу скрін з ТГ-каналу одного з легальних обмінників в Чернівцях . Ну в Чернівцях з білими та синіми доларами НБУ вже міг би за 2 роки навести лад? Чи ні? Віталій Шапран

5 февраля 2025, 02:34

Про геополітичну економіку, долю економіки США, Трампа, рідкоземельні метали та Україну

Центральне питання для адміністрації США зараз – де взяти кошти на виконання передвиборчих обіцянок Трампа. Де взяти гроші США? Знизити податки можна за рахунок економії на видатках на утримання держави. Тут все досить просто: скорочення державного апарату, оптимізація державних проектів та реструктуризація великої кількості органів (тільки уявіть собі, що в США є аж 19 розвідувальних служб). Цим революційним процесом сьогодні активно і займається Маск. Можна також призначити винних серед торговельних партнерів і обкласти їх тарифами, розпочати торговельну війну з ними, а потім сісти за стіл переговорів. Оцінка цього питання має кілька вимірів. (А) Глобальний вимір та КНР. На глобальному рівні початок торговельної війни в трикутнику США–КНР–ЄС означає охолодження Світової економіки і деструктивне руйнування попиту на сировину: нафту, сталь, в меншій мірі – на зернові і т.д. Під прицілом відразу опиниться КНР, оскільки експорт займає в його ВВП близько 20%. Тому зниження експорту відразу вдарить по ВВП, а контр-заходи в формі девальвації юаню до долара та євро призведуть до збільшення інфляції. КНР може собі це дозволити, але лише в короткостроковій перспективі. В якійсь мірі така «світова криза» Україні зараз вигідна, оскільки опустить ціни на нафту до 50 доларів (як і обіцяв Трамп), ослабить бажання КНР підтримувати рф шляхом закупівлі там газу та нафти. При охолодженні економіки КНР їм просто буде непотрібно стільки газу та нафти з рф. В цьому плані КНР зараз ходить по межі кризи, яка може підштовхнути до катастрофи всю Азію. Іноземні інвестиції в КНР у 2024 році скоротились на 27% та досягли чергового історичного мінімуму 115 млрд доларів. На цьому фоні до піврічного мінімуму впав індекс PMI (очікувань менеджерів по закупівлям), а прибуток промислових компаній в КНР скоротився за 2024 рік на 3,3%. Щоб підтримати економічне зростання на фоні падіння інвестицій Народний банк Китаю (НБК) тільки за січень 2025 року влив в систему 1,7 трлн юанів через механізм зворотного РЕПО. Така ін’єкція ліквідності напевно була покликана підтримати економіку КНР на початку торговельної війни з США. Самі РЕПО мали строковість всього 3-6 місяців, тож в Пекіні прогнозували, що Трамп щось таке зробить з тарифами. Але що там за горизонтом 6 місяців в КНР – нікому невідомо, бо попередні економічні підсумки 2024 року для Китаю недобрі і масштабна торговельна війна їм зараз непотрібна, в принципі як і рф. Один з варіантів розв’язання цієї ситуації – торговельні переговори між США і КНР, на яких в якості глобального бонусу для Трампа можна обговорювати і мир для України. Тиск КНР на рф навіть у територіальних питаннях для де-окупації територій може мати миттєвий ефект. (Б) Американській континент (США, Канада та Мексика). Заяви про 25% мита ЗМІ вже поспішили охрестити початком торговельної війни. Нічого подібного, Дональд Фредович – дуже розумна людина і переговорник з великим комерційним досвідом. Це не початок торговельної війни, це приведення до тями своїх союзників. Торговельний дефіцит США досяг у 2024 по товарам 1,2 трлн доларів США, і з цим потрібно щось робити. Самий дієвий рецепт – це перегляд торговельних угод. Але ж як їх розпочати, якщо Канаду та Мексику все влаштовує? Дуже просто: ввести мита 1 лютого, а вже 4 лютого заявити, що сторони відклали тарифну війну на місяць. Банк Канади вже підрахував, що ВВП Канади впаде у 2025 році на 4% у разі, якщо мита США залишаться на рівні 25%. Втім, якість цих розрахунків не дуже добра. Наприклад, уряд Канади передбачає, що будуть введені мита на імпорт нафти і нафтопродуктів з Канади до США, тому ці продукти подорожчають на 25% і це призведе до інфляції в США. Логіка в цих припущеннях є, але вона не враховує один з девізів Трампа «drill baby drill», тобто канадський мазут та газ можуть бути замінені на аналоги з США. З іншого боку, при збільшенні мита – ціни на імпорт з Канади, Мексики та КНР будуть вищими. Тиск на інфляцію в США через торговельну війну зараз оцінюють в +2-3% до існуючого рівня. До вже існуючих 2,7% ще 3% – це дуже погана новина для позичальників, в яких ставки по іпотеці і так вже котрий рік тримаються на рівні більше 5%. ФРС доведеться знову підвищувати ставку для зниження інфляції. Тому торговельна війна в межах американського континенту в довгостроковій перспективі неможлива. Просто Дональд Фредович хоче нових переговорів, на яких хоче більш вигідного торговельного миру для США. Тому можна вже прозвітувати: 4 лютого тарифи відмінили – переговори між США-Канадою-Мексикою розпочались. Тож найближчим часом ми будемо спостерігати як США підвищують тарифи, потім розпочинають переговори, потім на переговорах торгуються, а далі переписують торговельні угоди. Скоріш за все, великих коштів США це не дасть, тому будуть спиратись на скорочення державного апарату, поступово роблячи ставку на серію протекціоністських законів, частина з яких вимагає значної локалізації продукції, що купує Уряд США. Я не виключаю, що в процесі переговорів Трамп захоче призначити «торговельних ізгоїв», наприклад рф – за небажання справедливого миру. На таких ізгоях США може добре підзаробити, в т.ч. за рахунок санкцій ЄС. Український проект ЗМІ вже рознесли ідею Трампа – «обмін допомоги Україні на рідкоземельні метали». В заголовках сутність ідеї переклали не зовсім точно, мова ж йшла не стільки про обмін – скільки про допуск американських компаній і про мільярдні інвестиції в Україну саме у видобуток цих металів. Якщо подивитись на мапу покладів рідкоземельних металів та ще додати до них титан, літій, ванадій та інші, то стає зрозумілим, чому цій ідеї дуже не зраділи в кремлі. Поклади ніобію та літію знайдені саме на окупованих територіях Донецької та Запорізької областей. Особливо зараз цікавим є ніобій, який використовуються як в ВПК, так і в космічній галузі, оскільки він зберігає провідникові властивості при дуже низьких температурах. На світовій арені за ніобій розпочалось справжнє ралі. Так, в 2023 році в КНР знайшли великі поклади ніобію, а в листопаді 2024 року російський диктатор почав вимагати негайної розробки покладів ніобію в Якутії в доволі суворих кліматичних умовах. Вважається, що ніобій в майбутньому може стати одним з факторів успішності в космічній гонитві. Правда путіну він, скоріше за все, потрібний для ВПК. В цілому, рідкоземельні метали активно використовуються для виробництва продукції ВПК, наприклад для виробництва 1 винищувача F-35 потрібно близько 400 кг рідкоземельних металів. Тому для держав, які є лідерами сектору високих технологій, поклади цих металів мають сенс, і вони ж гарантують їм сировинну незалежність від Бразилії, Канади і, звісно, від КНР. Тобто для США рідкоземельна угода з Україною має сенс. Але в тому то і справа, що найбільш цінне потрібно буде відбирати у рф, і відбирати аж по самий Маріуполь. Росіяни навряд чи погодяться добровільно здати місто, оскільки тоді випливуть просто жахливі масштаби їх військових злочинів: за попередніми оцінками, загарбники там вбили від 20 до 70 тис. мирних жителів. Для України є економічний сенс видавити рф з Маріуполя, оскільки там залишився не тільки порт, але й один з меткомбінатів (ММК ім. Ілліча), який зараз передали чеченцям. Тож угода між США та Україною, яка буде включати ніобій, означатиме для російської економіки катастрофу. Втім, крім Маріуполя і Шевченково, в Україні є ще чим привабити США. Наприклад, переробкою рудних відвалів в м. Кривий Ріг. Десятки років з землі видобували руду, а «пусту» породу просто викидали. Так народились «криворізькі альпи». Пам’ятаю, в мене з вікна був вид на такі штучні гори, які взимку вкривались снігом, але мали темно-червоний колір, а влітку їх верхівки зеленіли, оскільки заросли шипшиною. В цих відвалах багато рідкоземельних металів. Ще в 90-ті роки японці намагались отримати доступ до їх переробки та торгувались з місцевою владою, пропонуючи в обмін на допуск до «пустої породи» побудувати в місті якісні дороги. Звісно, «сміття за дороги» їм не продали. Тож відвали і далі прикрашають обрії міста. Не все так райдужно з рідкоземельним проектом 1) У нас напевно найгірше інвестиційне законодавство в Європі, розвалена та корумпована судова система та нульові гарантії для іноземних інвесторів. Це серйозний фактор, який може зупинити американські компанії. Законодавство США передбачає серйозну відповідальність для менеджерів американських компаній, які дають хабарі за межами США. Тому оцей контакт з місцевою владою потребуватиме спеціального нормативного регулювання – думаю щось на зразок «промислових парків» з домовленостями по глибині переробки руди. 2) Допуск іноземців до покладів металів автоматично загострює питання екології. Я пам’ятаю острівну державу Науру, яку спочатку як райській оффшор поставили на коліна, коли занесли до «чорного списку» FATF, а потім продали іноземним компаніям, які просто зруйнували країну через видобуток бокситів. Тому екологічні умови мають бути прописані від самого початку перемовин. Без цього реалізація подібних проектів може призвести до великих збитків, які потім потрібно буде ліквідувати багато років. На тому ж Криворіжжі видобуток залізної руди впродовж більше сотні років призвів до утворення відпрацьованих шахт, які просто затоплюються, оскільки засипати їх дорого. Тому з часом у місті почали спостерігатись провали грунту. 3) Напевно центральне питання, яке буде обговорювати Трамп з Україною, – гарантії незмінності орієнтації політичного режиму на євроатлантичній альянс. Зараз все виглядає добре: завдяки путіну мало хто з українців підтримує проросійський вектор. Але ж є ризики політичних змін, зокрема гасла «нейтралітету» (української Швейцарії) та інші варіанти, які Москва підкидує в своїх методичках нашій п’ятій колоні у Верховній Раді. До того ж ми наближаємось до виборів, які не бажано проводити, поки не вичищені всі російські засланці з нашого політичного Олімпу, а їх в політикумі багатенько, що підвищує ризики грузифікації України. Тож у Трампа неминуче постане питання: які гарантії Україна надасть США щодо недоторканості великих видобувних проектів в Україні, з горизонтом 50-100 років? У видобувних компаній є певна специфіка всередині їх фінансів. Справа в тому, що кар’єр (велика яма) після початку його експлуатації стає «основним фондом», і його вартість вписується до основних засобів в Активі Балансу. Так само і шахта. Тому у разі дострокового розірвання угоди, компанії зможуть забрати своє устаткування і вивезти його, але витрати на кар’єри, шахти, підведені транспортні комунікації вони не повернуть ніколи. А це означає, що у разі політичних змін США не зможуть повернути 50-70% своїх інвестицій. Скажу більше, США вже добряче набили собі лоба в питанні інвестування за кордоном, що в принципі і призвело до появи програми Трампа «Make America Great Again». До найбільшого економічного фіаско США був причетним покійний Генрі Кісенджер: в пориві боротьби з СРСР саме з його ідеологічної подачі США перетворили Китай на світову фабрику через дешеву робочу силу. Американські і Європейські інвестиції зробити з КНР потужного глобального гравця, але ж інвестори не контролюють комуністичну партію КНР, ідеологія якої – це щось протилежне поглядам Трампа та правих партій ЄС. І тепер американцям з цим потужним гравцем потрібно вести переговори, торговельні війни, і навіть є ризик ескалації в Тайвані. Після російської агресії проти України весь світ, і європейці зокрема, побачили, що може бути з їхніми інвестиціями в країні, чий політичний лідер «з’їхав з глузду». Тож питання контролю над тими країнами, в які інвестуєш, зараз є центральним для ЄС та США, і насамперед – для США. Якщо на це питання не буде знайдено адекватне рішення, то угоди не буде. Зараз США невдоволені довгостроковою «угодою з КНР», а європейці перелякані втратами інвестицій в рф. Тому падіння прямих іноземних інвестицій в нашому регіоні – це гарантований тренд майбутнього, якому нашій владі потрібно буде протистояти. Які можуть бути методи вирішення цієї проблеми? А їх не так багато. Контроль над нами збоку США чи ЄС зовсім не означає військовий або бюрократичний контроль. У випадку з гарантіями інвестицій «контроль над країною» означає сталу систему правових та економічних відносин, які дають дієві гарантії щодо того, що вкладені кошти не будуть відібрані у інвесторів, так само як і їх майно. Також не буде жодних націоналізацій та перегляду умов інвестицій. На жаль, вступ України до ЄС не дає 100% таких гарантій, бо можна бути країною ЄС та служити кремлю, як наприклад, Угорщина. Тому основний акцент в побудові таких гарантій може робитись на: (1) розбудові національної економіки і сталих правил оподаткування та регулювання; (2) розміщенні резервів України в США, в т.ч. золото-валютних резервів. Віталій Шапран

30 января 2025, 19:41

Про кредитування, «український прорив» або Amat Victoria Curam

Вчора прийняв участь в засіданні Клубу банкірів, яке було присвячене розвитку кредитування в Україні. Дуже корисне засідання. Науковці, які оперували офіційною статистикою НБУ отримали холодний душ від практиків ринку і почули про реальний стан речей, а не реляції, затверджені PR-департаментом НБУ. 1. Зростання кредитування в Україні відбулось лише за номінальними показниками, приблизно в межах інфляції, а по окремим сегментам юридичних осіб – навіть менше інфляції. Частина цього «зростання» відбулась завдяки державним програмам, які висмоктують ресурси із державного бюджету. Тому, якщо ми говоримо про «зростання ринку кредитування», то саме в ринковій площині (без втручання держави) відбулось звуження ринку. Особливо це помітно по кредитуванню юридичних осіб, якість якого саме і впливає на економічне зростання. Кредитування фізичних осіб зростало більше за номінальні середні темпи по ринку, але, будемо відверті, крім є-оселі, то майже все кредитування споживання імпорту, тому його вплив на зростання ВВП нульовий, якщо не від’ємний. 2. Ряд науковців без практичного досвіду роботи намагались проштовхнути тезу, що 450 млрд в коротких депозитних сертифікатах НБУ – це нормально, і що їх поява на кредитному ринку не збільшить суттєво кредитний портфель. Це брехня. Як показує статистика минулих років, цілком достатньо, щоб в системі було 50-100 млрд ліквідності в ДС НБУ, тож +350-400 млрд в кредити юридичним особам – це збільшення наявного портфелю на 40-50%, що могло б суттєво змінити підсумки року і замість тупцювання на місці ми б показали прорив в кредитуванні. Певна ліквідність почала накопичуватись і в сегменті ОВДП, але то більш корисно для економіки ніж ДС НБУ, хоча і дорогувато для Мінфіну. 3. Якість статистики по кредитному ринку в розрізі вартості грошей мене бентежить. Науковці намагаються оперувати номінальною статистикою НБУ, що є середньою по ринку без врахування комісій та «спеціальних умов кредитування». Такі «дослідження» просто спотворюють картину ринку. Це дуже зручно для PR-агентів НБУ, які намагаються втюхати ринку, що наші банки кредитують під 15-20% річних. Але це цілковита маячня. Розвиток кредитування в Україні стримують високі ринкові реальні ставки (подивіться на Мінфіні вартість кредитів готівкою). У тих, кого підхопив концентратор ринкових пропозицій, ставки на кредити готівкою починаються від 34% і закінчуються на рівні 114432% річних. Погодьтесь, що цей сегмент ринку підлягає реформуванню, бо навіть зниження ставки НБУ тут не зробить умови кредитування прийнятними. Наразі НБУ цих ставок не помічає і, наскільки я знаю, ніяких змін з цього приводу навіть не планує. Що ж робити? 1. Модернізація поточного монетарного режиму може дати миттєвий результат для позичальників з prime сегменту. За три роки з режимом інфляційного таргетування-штрих (бо чистим ІТ те, що відбувається, ми назвати не можемо) ми прийшли до ситуації, коли не маємо ані проривного зростання, ані низької інфляції. Просто топчимось на місці, накопичуємо ЗВР в непристойних масштабах, і при цьому маємо приблизно 40 млрд доларів (1,6 трлн грн) на руках у населення, які не залучені для кредитування економіки. А що ви хотіли? Банки залучають депозити в валюті під 0,1-1% річних, в той самий час як Казначейство США під 4-5% річних. Окремим «відкриттям» для багатьох стало, що іноземні банки подекуди навіть скорочують кредитні портфелі. Так, це цілком нормальна поведінка за поточного режиму ІТ-штрих. Навіс з ліквідності іноземних мам банків, які присутні в Україні, зараз оцінюється десь у 0,5 трлн доларів США, але здебільшого через курсові ризики, а не через війну вони не будуть розширювати тут кредитування. Щоб розблокувати цю ліквідність крім страхування їм потрібний або фіксований курс, або класичний режим ІТ з розвинутим строковим ринком. Знаю, що зміни в монетарному режимі в нас відбудуться, а якщо ні, то як варіант, доведеться пояснювати Дональду Фредовичу, чого ми просимо грошей, а в нас 0,5 трлн грн знаходиться в ДС НБУ, 40 млрд доларів – в ЗВР, 40 млрд доларів (мінімум) – на руках у населення, та ще й маємо потенційний навіс з ліквідності іноземних мам в 0,5 трлн доларів. І все це на фоні слабкого кредитування в цілому та некредитованого ВПК. Звісно, без модернізації монетарного режиму ми кардинально не просунемось вперед. 2. Руйнування бар’єрів на ринку капіталів. Напроти мене на заході сидів дуже сумний Сергій Волков, який носиться з ідеєю секьюритизації активів вже років 10. Під час війни якісь паростки ринку облігацій пробивались: та ж Нова Пошта, пара МФО, збирався виходити на ринок Новус. Тобто якийсь ринок облігацій є, але він слабкий і місяцями (в сегменті фінустанов) зарегульований. Канал надходження коштів від населення до бізнесу через облігації, нажаль, працює слабо, я вже не кажу про режим секьюритизації банківських активів, коли вже надані кредити пакуються по якості і на їх основі випускаються облігації, через які залучаються нові ресурси. Банківські кредити через секьюритизацію стають ліквідними, а це відкриває суттєві послаблення в управлінні ресурсною базою і технічно має покращити умови депозитів. Тому без нормальної роботи внутрішнього ринку бондів, зі сподіваннями тільки на банківські кредити, швидко вирішити проблему пробуксовування кредитування економіки не вийде. 3. Державні програми кредитної підтримки, в принципі, мають бути згорнуті в більшості випадків, але ніяк не можна їх скорочувати зараз, поки ринок слабкий та орієнтований на фінансування імпортного споживання. Будемо чесні, що без державних програм пільгового кредитування (які не є ринковими по суті) підсумки року на кредитному ринку були б катастрофічними, а цінові умови – жахливими. Втім те, що відбувається по програмі 5-7-9, самі банкіри вважають хаосом через наявність заборгованості за компенсаціями ставок. Я б сказав так: краще творчій хаос ніж катастрофічні результати. Але повторюсь, завдання цих державних програм – не підмінити собою ринок і постійно висмоктувати з бюджету ресурси, а стимулювати створення ринку і тонізувати прийнятні цінові умови на ньому, от щоб не було кредитів під 100000%. Цікаве питання підняв один з доповідачів: мовляв, не тільки банківське кредитування є, є ще гранти, фінансування від закордонних банків, і треба дивитися на все в комплексі. Любі друзі, зовнішнє фінансування в Україні було завжди, змінювався лише його характер. До війни добрий десяток років українці позичали кошти через євробонди і напряму в іноземних банків. І це робилось як на рівні олігархів, так і середнього бізнесу. А гранти – сьогодні вони є, завтра їх немає, доведено USAID. Мене більше турбує зараз той факт, що іноземні банки та фінансові компанії вже вторглись на наш ринок банківських послуг і активно пропонують тут карткові продукти, електронні гаманці і навіть кредитні продукти, а їх послугами все більше користуються ІТ-фахівці та інші самозайняті, продукт праці яких не прив’язаний до матеріальних активів. Цікавий в таких пропозиціях і ліміт в 50 000 євро: як це відрізняється від 50000-100000 грн банківських лімітів станом на 01.02.2025 в українських банках. Що ж стосується сприйняття кредитного ринку в цілому, то є дві суттєві аномалії, які потрібно враховувати в оцінках: 1. Втрата майна, яке було побудовано за часів СРСР великими компаніями (наприклад енергетичними) і подальше його відновлення за кредитні кошти, додає в ринковій статистиці кредитів, але це не призводить до економічного зростання як такого, а дозволяє нам не втратити те, що вже було і працювало роками. Тому механістичне сприйняття статистики, коли, наприклад, дивимось на динаміку співвідношення кредитів до ВВП, нам не допоможе. Тут потрібні більш тонкі інструменти аналізу. 2. Скільки кредитів видано на китайські чайники, польські ноутбуки чи французькі автомобілі – не має значення. Стимулювання споживання імпорту через кредитування – це важливо для соціального комфорту, але не для пожвавлення економіки. Важливо скільки фінансування пішло на інвестиції, поповнення обігових коштів та нові бізнес-проекти компаній, оскільки населенню це дає роботу, дохід (а не кредитну заборгованість) і саме цей сегмент тягне економіку вгору, що дає можливість фінансувати більші оборонні витрати. Наприкінці хочу зазначити, що з приходом Трампа Світ змінився. Новий господар Білого дому не схильний роздавати гроші, і це вже всі помітили. У Дональда Фредовича є класний економічний план для США, і це не має дивувати когось, бо він президент США. Цей класний план потребує вивільнення коштів з багатьох програм по всьому Світу і концентрації уряду США на внутрішній економічній політиці. В таких умовах розвиток в Україні внутрішнього ринку та приведення до тями економіки, підвищення рівня зайнятості всіх внутрішніх ресурсів – це вже не питання економічної політики, це питання національної безпеки і оборони, а простішою мовою – питання виживання. Тож ми або будемо змінюватись на краще, або жити погано, постійно втрачаючи населення внаслідок міграційних процесів. Вибір є очевидним. Якщо ми плануємо перемогти, то перемога потребує підготовки (Amat Victoria Curam)! Віталій Шапран

+75

3

31 декабря 2024, 02:15

Виклики для фінансової системи України на 2025 рік

Філософія прогнозів, передбачень та постановки завдань економічній та монетарній владі під час війни в будь-якій країні буде суттєво відрізнятись від того, до чого ми звикли в мирний час. Парадигма економічних цілей зі сталого розвитку або ринкової експансії змінюється на вирішення безпекових питань. Тож виклики на 2025 рік для України – це фактично економічні рецепти перемоги. Щоб більше пристосуватись до потреб війни, нам потрібно вирішити наступні завдання: 1. Потрібно концентрувати фінансові, матеріальні та людські ресурси саме на ідеї супротиву російській агресії . Заміна відтінку зеленого на світлофорах, ремонти доріг і бруківки в прифронтових містах, закупівля барабанів для бомбо-сховищ, термінова заміна розмінних монет, сам функціонал яких вже з’їдає інфляція, та ще сотні прикладів того мотлоху, без чого можна було б обійтись, але воно коштує державі грошей. Всі ці кошти можна було б спрямувати на вітчизняний ВПК, збільшити з/п ЗСУ, купувати більше озброєння у партнерів і т.д. Розпилення ресурсів через непотрібні витрати згодом призводить до дефіциту цих ресурсів в секторі безпеки і оборони. Так зростають ризики втрати територій. 2. Варто зайнятись оптимізацією наявних ресурсів . Постійні сигнали з сектору безпеки про нестачу коштів на обладнання супроводжуються статистикою НБУ про накопичення валютних резервів на кінець 2024 року в обсязі 35-40 млрд доларів, а також ліквідності банків, яку залучив НБУ, в сумі 533 млрд грн (27.12.2024). І на цьому фоні відбувається підвищення податків для малого бізнесу та населення. Все це вказує на слабку узгодженість монетарної і фіскальної політики в Україні. У порівнянні із початком 2024 року ситуація тут дещо покращилась: НБУ знижував ставку, а зростання інфляції призвело до того, що першокласним позичальникам стало легше обслуговувати кредити. Втім, накопичення ліквідності банків в НБУ під завершення року вказує на те, що фундаментально проблема далека від вирішення. 3. Мусимо розбудовувати фундамент для економічного зростання. Офіційна економіка буде погано зростати, якщо її постійно душити податками, заборонами та робити все для того, щоб ринкові ставки за кредитами залишались захмарними, а від ринку акцій та облігацій в країні залишалась лише назва. Країні потрібна справедлива податкова реформа, яка б зруйнувала клани, які продовжують збирати податки замість держави, усунула складні процедури адміністрування та мінімізувала можливість арбітражу між різними видами податків. Україні потрібна і пенсійна реформа, щоб інвестиції майбутніх пенсіонерів давали роботу молодим. Потрібна і реформа системи охорони здоров’я з нахилом у бік страхової медицини. Названі три ключові реформи: податкова, пенсійна та медична мають стати каталізатором зростання. Врешті решт, ми маємо створити нормальні умови для того, щоб ті 30-40 млрд доларів, які є в шухлядах та матрацах українців, стали інвестиціями в економіку країни, а не лежали мертвим вантажем. 4. Вже час реанімувати кредитний ринок та ринок корпоративних облігацій. Покращення процентного тиску для позичальників prime-сегменту, програми 5-7-9 та інші не змінюють докорінно ландшафт кредитного ринку. Кредити від мікро-фінансових установ як були під 1000-2000% річних, такими вони і є. Перекритий канал між різними секторами фінансового ринку призводить до викривлення паритетності між процентними ставками для населення. Вже котрий рік ми маємо ситуацію, коли в Україні, з одного боку, є реальний брак інструментів, в які можна розмістити вільні кошти, а з іншого боку, на ринку фіксуються шалені кредитні ставки, які перевищують нормальні норми дохідності в 5-10 разів. 5. Робота над конфіскацією активів рф ведеться, в цьому є певні успіхи і від теоретичних розмов ми вже перейшли до діла. Втім, конфіскуються тільки доходи від активів рф, а потрібно щоб відбувалась конфіскація самих активів. Хочу вас розчарувати, я зовсім не відмічаю в Україні активності в сфері роботи по розшуку і конфіскації неофіційних фондів рф. Проте такі роботи вже розпочались в Великобританії, США і ряді європейських країн. Неофіційні фонди – це кошти, які допомагають росіянам обходити санкції і фінансувати війну. Без початку полювання за цими фондами ми не зможемо суттєво пошкодити путінську економічну модель. Союзники в цьому питанні мають певні успіхи. В Україні я ж навпаки відмічаю перебування на керівних посадах людей, які раніше допомагали росіянам відмивати кошти через наші фінансові установи. 6. Боротьба з корупцією в Україні триває, але явно недостатньо сильно. Цей внутрішній фронт, за моїми спостереженнями, активно використовує ФСБ, яка щедро засіває своєю агентурою судову, фіскальну та інші сфери економічної влади. Періодично у наших чиновників знаходять російські паспорти, з’ясовуються дані про численні вояжі до Москви, Мінська або навіть прогулянки по мальовничим місцям Турчини з кураторами з ФСБ або СЗР. Втім, є і внутрішня проблема. Влада досить часто лікує симптоми корупції, але не усуває причину. Візьміть туж систему МСЕК: можна подумати, що та ж Крупа могла відмовити в інвалідності прокурорам, або тітоньки в білих халатах могли протистояти банді силовиків з усіма повноваженнями? Нова МСЕК2 виглядає непогано, але відповідь на питання «де її імунітет від корумпованої судової влади та прокурорів?» все та ж, що і була 10 років тому. Думаю, що цей пункт насправді транзитом проходить через всі попередні. 7. Нарешті Україна та союзники мають більш щільно концентрувати санкції проти рф. Російська економіка дихає на ладан. Про це говорю не тільки я, а вже пишуть The Economist і The Hill. Вони вже дійшли до стадії, коли потьомкінська статистика не рятує, і проблеми поступово стають очевидними. Наша ж проблема з союзниками в тому, що ми даємо подихати економічним повітрям то одній, то іншій голові російського орла, а їх обидві потрібно одночасно опускати в санкційну рідину. Наприклад, закрили газовий транзит – молодці, Газпром на колінах, а нафтопровід Дружба Лукойлу навіщо залишили? (хоча зараз він не працює))) але то вже інша історія) Так само і союзники: вводять санкції – збивають ціну на російську нафту нижче 60 доларів за барель, але через 1-2 місяці росіяни знову її витягують до 70 і вище. У росіян немає великих нафтосховищ, тому дієві санкції, які дадуть ефект на 6 місяців, змусять орків продавати нафту значно нижче цінової стелі. Шкода, що тільки зараз, на третій рік війни, невідомі добрі люди зайнялись тіньовим танкерним флотом рф, який почав тонути, застрявати чи виливати нафту. 8. Розбудова альтернативних експортних маршрутів – це має стати окремим напрямком національної безпеки. Потрібно розуміти, що наявність транспортного коридору «Дніпро – Гданськ» або «Миколаїв-Констанца» – це не тільки нові покупці для нашого експорту, але і зменшення негативного ефекту для України при обстрілах Одеси та інших портів. В 2024 році періодично про себе давали знати невдоволені фермери то з Польщі, то з Угорщини, поява таких коридорів має взагалі анулювати і цю проблему. Врешті решт, ми маємо навчитись співпрацювати з сусідами в рамках спільних проектів на їх території не тільки в ВПК. У 2024 році Україні сильно повезло: на ринку з’явилась технологія, яка може в сотні разів здешевшати ідею організації таких транспортних коридорів. Втім, я не бачу, щоб наш уряд рухався в напрямку розвитку таких коридорів, хоча певні успіхи в спільних проектах за межами України в галузі ВПК є. 9. Соціальна справедливість має служити економічному зростанню. Я зовсім не закликаю до соціалізму, скоріше навпаки. Нам потрібно вирівняти систему соціальних виплат і гарантій таким чином, щоб не було концентрації виплат на заможних людей. Для прикладу візьміть систему виплат по інвалідності. Особам, які досягли пенсійного віку і вийшли на пенсію, додаткову пенсію по інвалідності не платять. Ну от і уявіть собі літню жінку, яка отримує пенсію 5000 грн, а її пігулки коштують 4000 грн на місяць. Іноді держава таким людям щось дає безкоштовно, але ці безкоштовні ліки бувають такої якості, що тих пенсіонерів відкачують в реанімації раз на півроку, знову ж за державний кошт. Так що ж це за економія така на пенсіонерах? В країні, де прокурори та судді отримують пенсії по 100-150 тис. грн? В цьому конкретному випадку скоріш за все ми прийдемо до того, що пенсія по інвалідності буде призначатись незалежно від інших соціальних виплат і її основне призначення буде – грошова компенсація на лікування. По факту – чим більша кількість бідних споживачів починає отримувати більше коштів, тим міцніший попит, який може штовхати не тільки інфляцію, але і виробництво. Наша влада вже прийшла до цього, роздаючи по 1000 грн громадянам і по 1000 грн кожного місяця вчителям. Тепер потрібно поглиблювати ці процеси, бажано без ускладнення податкової системи. Якщо ж допускати збагачення якоїсь окремої групи чиновників, то вони будуть формувати попит не на продуктовому ринку, а в умовах війни будуть орієнтовані на вивіз ресурсів. В принципі, саме це ми з Вами зараз і спостерігаємо. 10. Ми маємо підтримувати демократію в Україні , але робити це не за Грузинським сценарієм. Зараз гарячі голови закликають до виборів «завтра». Я проти таких поспішних виборів не тільки через війну, а через те, що на виборах 2019 року наш парламент був атакований росіянами. Кого тільки в нашій Раді та на владному Олімпі немає: учні Сівковича, «малята» Медведчука, законспіровані агенти Наришкіна, та і навіть просто «чесні» хлопці і дівчата з ОПЗЖ, які ніколи не приховували, що вони за росіян були. За таких умов поспішні вибори в ВРУ можуть запустити сценарій грузифікації України, коли народ в цілому проти Москви і ненавидить російську еліту, а от уряд – за, і виконує вказівки звідти. Тому до виборів потрібно готуватись, і звичайно, спершу потрібно проводити парламентські вибори. Та і керманичі різних політичних сил мають домовитись між собою, щоб ті не брали гроші у Москви. От таке моє бачення 2025 року. На ваші численні запитання про інфляцію, про курс, про оцінку роботи НБУ, про ринок ОВДП і т.д., я вам відповім так: «Друзі, нас з вами повинна цікавити тільки перемога у війні і коли український прапор буде знову над Маріуполем, Скадовськом та іншими нашими, окупованими зараз, містами. Партнери настільки перенаситили ресурсами неньку, в нас настільки сильно розпухли ЗВР, що курс в нас буде такий, який захоче НБУ, а інфляція 10-15% – це цілком прийнятний рівень для країни, яка веде війну. Якщо за умови відсутності проблем для реального сектору економіки вдасться зробити 5% у 2025 році – це буде цілком нормальна картина. Віталій Шапран

21 ноября 2024, 05:53

Про «інвалідність» банківської системи

20 листопада взяв участь в засіданні Клубу банкірів. Не дивлячись на попередження посольств США та Іспанії, засідання відбулось, я навіть і не передзвонював організаторам, бо знаю що ані COVID , ані балістичні ракети не є перешкодою для запланованого заходу )) Розбирали з науковцями та банкірами, якою має бути структура фінансової системи країни з ринковою економікою. Я запропонував поглянути на проблему з точки зору банків, а саме через відповідь на питання: які інструменти потрібні банкам, щоб більше і дешевше видавати кредити та підтримувати гарні умови по депозитам? Щоб сегментувати відповідь на це питання, скористуємось давньою аналітичною системою Федерального резерва – CAMELS . Нижче наводжу діагностичний чек-лист: (C) — Capital adequacy (Достатність капіталу) ; Забезпеченість власним капіталом українських банків відбувається за рахунок існуючих акціонерів, без можливості залучення з капіталу з відкритого ринку. В країні відсутній організований ринок акцій, залучення коштів від портфельних інвесторів в банківській сектор через ринок акцій заблоковано. Відсутні ознаки залучення капіталу банками на фондових біржах та альтернативних майданчиках Великобританії, ЄС, США чи країн Азії. Відсутні ознаки залучення капіталу фінансовими чи фінансово-промисловими групами, в складі яких є банки, через фондові біржі Великобританії, ЄС, США чи країн Азії. Банківська система країни формально відрізана від національного та глобального ринку акцій, що знижує потенціал захисної функції капталу. Причини негативного прояву фактору: 1. Відсутність національного ринку акцій 2. Низький рівень (у порівнянні з ЄС та США) корпоративного управління 3. Корумпована податкова система, яка змушує більшість банківських установ вести клієнтів з фіскальними ризиками, мати подвійний (потрійний облік) та робити інші речі, які несумісні з ринковим контролем від інститутів спільного інвестування, НПФ та інших портфельних інвесторів. (A) — Asset quality (Якість активів) ; 1. Відсутність сильного ринку корпоративних облігацій клієнтів та неможливість створення «ліквідних» боргових портфелів для заміни класичних кредитів облігаційним випусками, які кредитор може швидко розпродати у разі потреби. 2. Повна відсутність нормативної бази для секьюритизації банками вже існуючих кредитних портфелів, відсутність успішних практик такої секьюритизації кредитів; 3. Відсутність ринку іпотечних облігацій та інших споріднених інструментів; 4. Відсутність якісного транзиту завданих війною збитків від позичальника до реципієнта цих ризиків – спецфонду з відновлення. Відсутність спеціальних облігацій / варантів або інструментів забезпечення транзиту збитків; 5. Слабка обґрунтованість поточної системи резервування по кредитним операціям банків, яка не відображає справжню картину ризиків. (M) — Management (Якість управління) ; Проблемне корпоративне управління всередині більшості банків, яке за стандартами NYSE, NASDAQ, LSE, Euronext, SGX, Deutsche Borse та інших майданчиків межує з кримінальними злочинами або неефективним управлінням. Відсутність якісного корпоративного управління всередині НБУ, який вже другий рік має несформовану Раду НБУ та працює без голови Ради НБУ. Практика призначення в НБУ та Раду НБУ осіб, пов’язаних з головою НБУ, також заслуговує негативної оцінки. За таких умов НБУ не може бути взірцем корпоративного управління і вимагати якісного управління від піднаглядних. Слабкий розвиток сегменту «Страхування відповідальності менеджменту» без розширення практики на приватний сегмент банківської системи. (E) — Earnings (Дохідність) ; Помітна залежність дохідності від монетарної політики НБУ та виплат по ДС НБУ, поміркована диверсифікація доходів банків Неприпустиме підвищення податку на прибуток банків до 50%, що вплине не тільки на дохідність їх операцій, але і створить попит на залучення додаткового капіталу від акціонерів (в т.ч. держави). Ганебна практика підвищення податків заднім числом. Алгоритм роботи системі фінмоніторингу за методом «випадкових чисел», коли в схемах ухилення від сплати податків задіяні майже всі, а штрафують тих, кого впіймали. Розміри штрафів можуть створювати ризики недотримання нормативів такими банками. (L) — Liquidity (Ліквідність) ; Система рефінансування НБУ не реформована, фактично зараз вона повністю відірвана від реального сектору, що ускладнює ефективність роботи монетарної трансмісії. Неможливість секьритизації вже існуючих кредитів та слабий рівень розвитку ринку корпоративних облігацій катастрофічно відображаються на рівні ліквідності активів у власності банків. Цесія повноцінно не замінить облігації, ноти тощо. Катастрофічний брак довгострокових пасивів в банках викликаний слабкими ринками страхування життя та недержавних пенсійних фондів. (S) — Sensitivity to risk (Чутливість до ризиків) . Поміркований функціонал валютного строкового ринку, без ознак наявності організованого строкового ринку. Відсутність серозної практики роботи з процентними деривативами Повна відсутність кредитних деривативів з можливістю миттєвої передачі кредитних ризиків або обміну ними. Підсумки Всі недоліки, які виявленні в CAMELS, супроводжуються вкрай невдалою монетарною політикою, яка явно не відповідала потребам воюючої країни. Політика «майже таргетування» призвела одночасно до: помітної інфляції, яку все одно не стримали в рамках таргету; зростання інтервенцій НБУ через роздмухування настроїв на валютному ринку, як наслідок відбулась розтрата частини ЗВР, без якої (розтрата) можна було б обійтись; майже перекритий канал залучення валюти від населення; дуже слабка експлуатація каналу кредитування від іноземних банківських груп. Якщо провести професійні аналогії між Топ-менеджером банку та хірургом, то у наших європейських колег 150 видів інструментів (різноманітних скальпелів), а у нас з наявного для операцій – тільки сокира та кухонний ніж. Вимагати від банків дешевих кредитів в умовах дикого дефіциту інструментарію та ще і підвищувати податки – це безглуздя. Втім, головна проблема сьогодні – це дисфункція банківського сектору. Уявіть, що у населення від 20 до 40 млрд доларів на руках валюти, а наші банки її залучають на депозити під 0,5-1% річних, в той самий час як Казначейство США залучає кошти під 4-5%. Так порівняйте кредитний ризик українського банку та Казначейства США. Зазвичай, коли у людини дисфункція організму, то її визнають інвалідом і призначають пенсію. Тож за цією аналогією цей діагноз я можу поставити і банківській системі, та дати їй інвалідність третьої групи. Цей «інвалід» не помре, але ефективність його життєдіяльності під великим сумнівом. Пенсію цьому інваліду вже призначив НБУ в формі виплат за ДС НБУ. І проблема в тому, що ця «інвалідність» настала ще задовго до війні, а війна лише загострила проблеми, які існували давно. Тож, хто довів систему до такого стану – цілком зрозуміло. Віталій Шапран

+30

3

7 ноября 2024, 02:25

Трампономіка та що очікувати від неї Україні?

Чесно кажучи, перемога Трампа для мене не була несподіванкою, демократи не зробили висновків з минулих поразок і частково перебували в «теплій ванні» власних прогнозів і модних моделей впливу на суспільство. Якщо демократи хотіли виграти ці вибори, їм було б варто подумати над тим, що запропонувати виборцям в сфері економіки. За жовтневими опитуваннями, для американського виборця економічна складова мала визначальний вплив на виборах президента: 45% громадян США поставили саме економічні обіцянки на перше місце. Демократам було складно щось пообіцяти нове, бо вони вже знаходились при владі, а от Трамп, в якого власного економічного досвіду цілий вагон, дуже вдало розіграв цю карту. Звісно, аналізувати заяви політиків під час виборів в будь-якій країні – невдячна справа, але я все ж спробую змалювати загальні риси вже не такого й далекого економічного майбутнього. Фіскальний сектор в США В першу каденцію Трамп активно знижував податки і переорієнтовував американські корпорації на організацію виробництва всередині США. Трамп не був ізоляціоністом, але припинив нездорову тенденцію дикого відтоку промислового капіталу з США. Зниження податків в США можна очікувати і зараз. Принаймні такі обіцянки Трамп давав ще в червні під час зустрічі з виборцями. Він хоче знизити податок на прибуток для американських корпорацій, чиє виробництво знаходиться в США, з 21% до 15%. Також будуть зняті обмеження для податкових вирахувань з вже сплачених громадянами податків, зараз діє ліміт в 10 000 доларів США. Перше має стимулювати американські корпорації створювати виробництва в США, а не в Азії. Друге – буде стимулювати громадян США більше декларувати свої доходи і користуватись своїми законними пільгами. Обидва рішення мають суттєво розширити податкову базу. В світі знову стане модно знижувати податки. Цікаво, як ця ініціатива відобразиться на українських трендах, де «еліти» намагаються зробити національною ідеєю підвищення податків. Можливо, податкові ініціативи Трампа і призведуть до погіршення ситуації з державним боргом США в 2025 році, але потім податкова реформа має дати свої результати і ситуація вирівняється. Демократи залишають Трампу дуже важкий спадок. Через інфляцію ФРС доволі довго утримувала ставку високою, і тим самим підтримувала рівень ставок по зобов’язанням Казначейства США. Зараз дохідність по Казначейським зобов’язанням коливається в діапазоні від 4,2% до 4,6% (порівняйте з дохідністю в українських банках в 1%). При цьому, Казначейство вимушене займати під 4,6% і на 30 років. При Трампі держборг США коштував платникам податків в 2-2,5 раза менше. Таке божевільне навантаження на федеральний бюджет США розумним назвати важко. Як вплинуть податкові ініціативи Трампа на Україну – однозначно сказати важко. З одного боку, дійсно, він має у 2025 році шукати якісь компенсатори своїм податковим ініціативам. З іншого боку, Трамп офіційно стане президентом тільки у 2025 році, а податкові ініціативи можна буде проштовхнути тільки з нового бюджетного року, тобто в жовтні-листопаді 2025 року. Також Трамп точно не пройде повз ідеї підживити підтримку України за рахунок російських активів, які заарештовані в США. Думаю, що він піде і далі – розгорне масштабне полювання на неофіційні фонди рф по всьому світу. Ну і на останок, підтримка України для США – це (за масштабами їх бюджету) дуже незначні суми, а якщо вони будуть компенсовані російськими активами, то взагалі твердження, що податкова реформа Трампа завадить США допомагати Україні, не має під собою економічного підґрунтя. Торгові війни Інша частина фірмового стилю Трампономіки – це розв’язування торгових війн. Трамп обіцяв ввести в США для захисту вітчизняного ринку універсальні мита в розмірі 10-20% для всього імпорту, незалежно від країни походження. Втім для КНР він підготував окрему вишеньку на торті – мита в розмірі 60% на всі товари з КНР. Якщо в ЄС можуть з цього приводу зробити чергову заяву з занепокоєнням, а Німеччина може лобіювати в США окремі умови для їх якісних товарів (наприклад, мито не 20%, а 10% і т.д.), то для економіки Китаю обіцянка мита в 60% – це як постріл в голову. Критики Трампа з демократичного табору розкритикували ініціативу Трампа з 60%, зазначаючи, що це вдарить насамперед по США. Можливо, так воно і є, але фірмовий стиль Трампа у перемовинах як раз такий, що його попередні обіцянки є інструментом схилення опонентів до потрібної Трампу поведінки. Тож, можливо в Пекіні зрадіють миту в 20% після обіцянок 60%. Всі торгові війни розвиваються за непередбачуваним сценарієм, тому гадати, як воно буде між США та ЄС, а також між США та КНР – зараз трохи зарано, але градус протистояння в світовій торгівлі зросте. Торгова війна – це гарантоване охолодження світової економіки. При цьому, якщо для ЄС та США це може виглядати як «прохолода», до для країн BRICS , особливо для росіян – це буде жорстка криза. Справа в тому, що охолодження світової економіки завжди означає зниження цін на нафту. Але цей сектор ринку вже і так в проблемній зоні. Рекомендую ознайомитись зі звітом Світового банку по цінам на сировину на 2025 рік. Ірак, Ьосія та ряд інших країн вже не витримують домовленостей по скороченню видобутку нафти в рамках ОПЕК. Ціни і без втручання Трампа прогнозують на рівні 50-60 доларів за барель. А за умови початку торгових війн ціна на нафту може бути і по 40-50 доларів. При зниженні ВВП КНР на 0,5% у 2025 році мінімум на третину впаде і споживання російського газу. Членам BRICS може стати настільки «весело», що їм вже буде зовсім не до війни в Україні. Сприйняття України в США Як бачите, всі умови вписати Україну в національні інтереси США в фінансово-економічній сфері є. Звісно, є ще політичні відносини, є відносини між двома президентами, є багато чиновників, які в’їхали в українську владу на горбу американського посла і яких зараз будуть знімати, а вони будуть верещати і т.д. Але всі ці труднощі можна подолати – було б бажання. В економічному сегменті я б рекомендував Україні кардинально змінити риторику у наступних напрямках: 1. Потрібно перестати відверто випрошувати гроші. По-перше, потрібно більше робити акцент саме на конфіскації російських грошей і фінансуванні України за рахунок цих коштів. По-друге, потрібно брати кошти не стільки на проїдання – скільки на реформи. Партнерам варто пояснювати, що в нас залишились системні проблеми з часів СРСР та 90-их років: розвалена пенсійна система, корумпована податкова та митна служби, слабкий сектор фінансових послуг та кредитування і т.д. Реформи в цих секторах як раз і потрібні для того, щоб країна самостійно стала на ноги і «годувала» себе сама. В минулій каденції оточення Трампа мало бізнесові риси, і їм такого роду риторика буде більш зрозумілою, ніж проста формула «дайте грошей, бо нас б’ють». Втім, для того щоб провести ці реформи якісно, нашій владі потрібно буде змінити чинних горе-реформаторів і іноді вдаватись до непопулярних кроків. 2. Бажано позатикати рота тим чиновникам, які розповідають, що в Україні немає корупції. Радянська звичка заперечувати очевидні речі (сцяти в очі) може працювати на внутрішнього споживача, але буде дратувати оточення Трампа. Один з соратників Трампа пан Джей Ді Венс не дуже схвально відгукувався про допомогу Україні саме через корупцію. Нашим елітам не варто обманювати американців, бо фінансова розвідка США – одна з найбільших і найбільш кваліфікованих в світі. Розібратись їм в деталях рухів грошових потоків в гаманцях наших чиновників – це завдання на кілька днів роботи. Навпаки, потрібно щоденно показувати реальну боротьбу з корупцією і стимулювати цю боротьбу. В ДБР, НАБУ і СБУ це непогано виходить, але ситуація тут небездоганна і для Джей Ді Венса результати явно недостатні. 3. Україна зі своєю нано-економікою, в принципі, Тромпу могла б бути нецікавою для Трампа, але фактор післявоєнного відновлення докорінно змінює справу. В мене після 20 років роботи аналітиком спостерігається «професійна деформація», коли хочеться проаналізувати все, що рухається. Думаю, що і в минулому відомий дівелопер пан Трамп навряд чи пройде повз ідеї масштабного відновлення України. Особистий інтерес (я маю на увазі не корупційний, а суто професійний) може суттєво вплинути на відношення Трампа до України саме в позитивний бік. І на завершення, хочу звернути увагу, що публічні обіцянки Трампа іноді інтерпретуються експертною спільнотою як «невизначеність». Нічого подібного: в фінансово-економічному секторі його прагнення очевидні і прагматичні для американського суспільства. Що стосується військово-політичної тематики, думаю, що станом на зараз у Трампа немає чіткого уявлення, що відбувається в Україні. Таке уявлення з’явиться відразу як тільки він зайде до Овального кабінету як Президент США і йому на стіл покладуть оперативні дані ЦРУ, АНБ та Державного департаменту. В залежності від того, що Трамп там побачить, його відношення до України може змінитись як в позитивний, так і в негативний бік. Тому фактор невизначеності від перемоги Трампа є, але він не випливає з його економічних обіцянок. Віталій Шапран

+106

3

28 октября 2024, 20:38

Про президентську тисячу та три радянських привиди, які гальмують економіку України

На минулому тижні омбудсмен пан Лубинець оприлюднив досить сумну і тривожну інформацію, що «В Україні погіршується ситуація із внутрішньо переміщеними особами – люди повертаються на окуповані території». В перекладі з юридичної мови на економічну: поточний соціально-економічний розвиток України настільки проблемний, що ми не здатні конкурувати не тільки з ЄС, а й починаємо програвати окупованим територіям. Це вже не чиясь оцінка, а суха статистика, підтверджена омбудсменом. Я можу зрозуміти, коли ми програємо битву за споживачів (трудовий ресурс) ЄС. Мирне життя плюс непоганий соціальний захист в ЄС доповнюється часом, який там надається біженцям для адаптації. Але програвати битву за населення окупованим територіям – це вже дно. Уряд має докласти максимум зусиль для того, щоб вигравати соціально-економічну битву за населення не тільки у тимчасово-окупованих територій (ТОТ), але й у ЄС та інших найближчих сусідів, наприклад, Албанії, Грузії, Молдови. Анонс Президента України про безумовний дохід, який в народі вже охрестили як «Вовина тисяча», на мою думку, є дуже своєчасним і вірним кроком. Наша економіка під тиском війни та ряду системних проблем має досить мало каналів, якими можна було б миттєво довести кошти напряму до споживача. Одним з таких інструментів «прямої ін’єкції» економісти називають безумовний дохід. Тобто ти отримуєш кошти від держави тільки на основі того, що в тебе є паспорт цієї держави. Якщо брати історію питання, то прикладів виплат за громадянство достатньо. Однією з перших такі виплати робила Фінляндія у 2017 році, потім схожі кроки було зафіксовано у КНР, коли Народний банк Китаю (НБК) тестував власну цифрову валюту (CBDC) і т.д. Практику безумовного доходу, яку запропонував Президент України, я б порівняв зараз з підтримуючим фактором тимчасової дії, а прийняте рішення – це оперативна відповідь на негативну інформацію про поточний стан економіки. Свого роду, це початок роботи над помилками, яка важлива для зміцнення економічної підтримки національної оборони. Дуже сподіваюсь, що Президент не зупиниться на впровадженні тільки одного інструменту оперативного втручання, а піде далі в своїх рішеннях, зачепивши цілий пласт проблем, які гальмують розвиток національної економіки і збільшують залежність від зовнішнього фінансування. Економічних гальм на базі радянських привидів минулого в нас багатенько, вистачить на ціле депо. Я зупинюсь лиже на найбільш кричущих: корупція в системі управління (не все так погано, але вона є); координація державних політик; слабка система контролю. Погана та МСЕК, яка не є другом прокурорів? Епопея з МСЕК Хмельниччини насправді є дуже показовою, як і дії влади. Як у справжній демократії, наша влада кинулась карати МСЕК, бо весь народний гнів обрушився саме на лікарів-керманичів МСЕК. А от прокурори-інваліди майже залишились в тіні гніву. Якщо говорити про вертикаль системи контролю в державній владі, то саме прокурори-інваліди мають викликати більше занепокоєння ніж МСЕК. Будемо відверті, прокурори замість того щоб проявити принциповість і ліквідувати схеми штампування липових інвалідів самі побігли бігом отримувати інвалідні пенсії. От подумайте: чи були шанси протистояти бажанню прокурорів у лікарів, які працювали в МСЕК? Думаю, що жодних шансів не було. Явище корупції в МСЕК набуло масовості саме тому, що люди, яких поставили контролювати законність, почали цей закон порушувати в перших рядах. Саме це явище і є фундаментом корупції не тільки в галузі охорони здоров’я. В нас те ж саме, якщо не гірше, відбувається в податковій сфері, в галузі боротьби з відмиванням грошей, в деяких державних банках, в державних закупівлях тощо. У всіх випадках відбувається одне і те саме: порушник (хаброприймач) приходить до контролюючої вертикалі та пропонує їй якісь вигоди, щоб система контролю не працювала. В обмін на вигоду контролер просто не виконує свої функції якісно, або не виконує їх взагалі. Виникає питання: як боротись з цим явищем. Інструментарій можна запозичити з системи корпоративного управління західних корпорацій. А) Самий перший метод – це недопущення конфлікту інтересів між виконавцем і контролером. Простіше кажучи, потрібно щоб орган нагляду за прокурорами не контролював родич (кум, сват, брат, однокурсник і т.д.) цих прокурорів. Візьму приклад, близький до моєї галузі, – Рада НБУ. Нашій владі неодноразово надсилались сигнали громадськістю та міжнародними партнерами, що оскільки Рада НБУ – це окремий конституційний орган, на який покладено функцію контролю, то її члени не мають бути зв’язані з головою НБУ або з членами Правління НБУ. У 2022 році до цих закликів не дослухались і напхали туди екс-колег голови НБУ в порушення всіх норм корпоративного управління. Дисфункція органу контролю (Ради НБУ) призвела до проблем з монетарною політикою та до появи ряду «надважливих» ініціатив з високими корупційними ризиками типу зміни назви копійок і т.д. Внаслідок дисфункції контролюючої вертикалі була порушена система противаг, і об’єкт контролю (Правління НБУ) почав функціонувати сам по собі. Б) Другий метод – це створення кількох контролюючих ланок з контролерів. Ідея лише частково реалізована в Україні, коли з перевіркою до умовного «МСЕК» можуть прийти: прокуратура, ДБР, СБУ, НАБУ, Національна поліція і т.д. Але наше законодавство, хоча і чітко розділяє спеціалізацію цих органів, проте часто вони синхронно просто не відкривають провадження, побачивши в наданих їм матеріалах впливові прізвища. Окремі державні органи, як наприклад той самий НБУ, намагаються пригнічувати системи контролю за своєю роботою, а саме: просувають зміни в законах по обмеженню повноважень Ради НБУ, урізають повноваження Рахункової палати при перевірці НБУ, виводять з-під периметру контролю окремі підрозділи і т.д. Класика системи управління вимагає, щоб між контролюючими вертикалями був постійний конфлікт і вони доносили інформацію один про одного політичній владі, тоді система може працювати в автоматичному режимі. Ухилення ж від контролю кількох контролюючих ланок взагалі неприпустиме. В) Ще один метод – пригнічення порушень технологічними інструментами нагляду. Найбільш простий з цих методів вже був реалізований в наших ЦНАПах – система відео нагляду. Була і така практика, що в департаментах з високими корупційними ризиками встановлювали відео-камеру, і потенційний порушник не знав точно, хто і коли за ним буде спостерігати. Так само можна використовувати й приховані методи спостереження, віддаленого збору інформації, але то вже ближче до спецслужб. Життя без координації – втрата ефективності Координація державних політик в галузі економіки, фінансів, оборони та безпеки, а також права – є основою ефективності функціонування будь-якої держави. Знову повернусь до близької мені теми – до узгодженості між монетарною та фіскальною політикою. Після проведення політики «дорогих грошей» з липня 2022 року НБУ тільки зараз через сплеск інфляції починає повертатись в більш менш нормальне русло ставок. Щоб таргетувати інфляцію НБУ рясно подоїв наш Уряд через встановлення ставок по урядовим облігаціям (ОВДП) у власності НБУ та більше 2 років був такою собі насосною станцією, яка перекачувала кошти з державного сектору у банківський. В теорії, питання координації фіскальної та монетарної політики мало б вирішуватись на Раді фінансової стабільності, куди входять і Мінфін, і НБУ. Але нічого подібного не відбулось, а Офіс Президента публічно дистанціювався від цих процесів. Тож по факту продавець (НБУ) та покупець грошей (Уряд) залишились сам на сам, і відбулась не координація, а диктат продавця, який позичив Уряду кошти не на ринкових, а на зручних для нього умовах. У підсумку ми отримали політику монетарного домінування, яка в 2024 році спровокувала зростання податків, а у 2023 р. вдарила по обороноздатності держави. Світова практика знає багато методів досягнення збалансованого консенсусу. А) Турецький варіант передбачав, що голова Мінфіну Туреччини і голова їх центрального банку – родичі президента Ердогана. Вони попили каву у президента і швидко дійшли згоди про координацію. Такий «східний» метод (опис якого я дещо спростив) закінчився для Туреччини інфляцією у 70-90% і, враховуючи наше тяжіння до кумівства, ліг би тягарем на українські реалії. Втім, Україні він точно не підходить. Б) Цікавий метод заснований на британських традиціях, коли консенсус досягається з використанням досвіду минулих помилок і традицій, які складались між Банком Англії та Казначейством його Величності за сотні років. Втім, цей сценарій передбачає наявність тривалого часу і можливості вчитись на власних помилках, тому для України він зараз не дуже підходить. В) Ринковий метод найбільше підходить для врегулювання відносин між монетарною та фіскальною владою. Насправді, НБУ не може відповісти на питання: якого біса Уряду нав’язали позику через ОВДП з дохідністю приблизно «20%+», коли державні банки позичали у населення ледве під 10%. Тож сторони мають домовитись про традицію, що відносини між ними базуються на ринкових засадах. Але все одно виникає питання потреби в контролері цих засад раритетів між монетарними і фіскальними рішеннями, тобто інституції, яка б не давала махлювати жодній зі сторін. Думаю, що цю функцію на себе міг би взяти ОП. Якщо ж відходити від зв’язки НБУ-Мінфін, то взагалі, якщо ви хочете «завалити» якесь питання або вирішувати його роками, то варто його доручити об’єднанню держорганів. Якщо в Уряді погодження проходять швидко, то при потраплянні питання на міжвідомчий рівень починається справжнє пекло. Я був якось присутнім на таких «погоджувальних» нарадах, алгоритми поведінки чиновників однакові. Якщо на питанні можна підзаробити (мова не тільки про корупційну складову) – то органи починають мірятись повноваженнями, сваритись і вказувати один одному, що «Це не ваші повноваження» і т.д. Якщо проблема несе якийсь негатив для органу – то її, навпаки, починають «футболити» один одному з відписками типу «це не наші повноваження». Відсутність центрального гравця зводить всю координацію до бюрократії, яка не пропонує рішення, а відтворює рясний процес, а проблема залишається не вирішеною. «Лікування серця у стоматолога» або слабка система контролю Проблема слабкості системи контролю має як мінімум 2 причини. Перший – свідоме ослаблення системи контролю через конфлікт інтересів (це, по суті, корпоративний злочин). Другий – призначення на посади контролерів осіб, які не мають достатньої кваліфікації. Тобто людина може і хотіла б працювати якісно, але її досвіду, здібностей, освіти та обізнаності для цієї роботи недостатньо. На жаль, прикладів таких призначень ну дуже багато. Відправити працівницю секс-шопу контролювати держзакупівлі харчів для силовиків (приклад чисто теоретичний) – це норма. При цьому, нікому з читачів не прийде в голову лікувати серце у стоматолога, або нирки – у гінеколога. Чомусь вважається, що слухняність та відданість – кращі за досвід та професіоналізм. А потім виходить так, що такі «слухняні та віддані» першими тікають від відповідальності (іноді тікають за кордон) та ще й підставляють своїх патронів. Інша біда, що люди без належної освіти та досвіду накопичуються в таких державних органах контролю і потім починають вичавлювати залишки тих, хто дійсно має фах. Як правило, робиться це не для свідомого погіршення контролю, а з метою вичавлювання конкурентів на певну посаду. У підсумку, залишки напрацьованих схем контролю та фахового збору інформації про об’єкт контролю просто розвалюються, і система стає зовсім неефективною. Інша проблема слабкості систем контролю – це занесення «вірусів» з інших галузей. Чомусь в політичному істеблішменті є думка про те, що керівник ощадкаси або будь-якого комерційного банку з досвідом може стати гарним керівником центрального банку. Насправді ж, банківська галузь і робота центрального банку, хоча ззовні і схожі, але мають кардинальні відмінності. Почитайте біографії Кристини Лагард, Джанет Єллен, Бена Бернанке, Алана Грінспена та інших – всі вони або професійні чиновники, або люди з великим академічним досвідом. Монетарна політика, обслуговування грошового обігу, платіжних систем – це галузі, які потребують спеціальних знань, в т.ч. у макроекономіці. Ці знання не набуваються в українських звичайних банках, проте з цих банків до НБУ потім «заноситься» знання про різні не зовсім чесні схеми. Наприклад, люди, які були причетними до схем відмивання російських грошей в Україні (випадково?) потрапляють на керівні посади в держоргани. І замість того, щоб бути зразком корпоративного управління, держорган перетворюється на такого собі вовка, який виконує обов’язки пастуха. Таким чином, нехтування професійною орієнтацією призводить до ще однієї дисфункції форми контролю. Тож закликаю нашу владу зараз не зупинятись на короткострокових оперативних заходах стимулювання економіки. Безумовний дохід – це добре і своєчасно, але це тільки стимулююча ін’єкція, щоб довести пацієнта (економіку) до операційної кваліфікованого реаніматолога. На порядку денному ще зі вчора стоять: повний демонтаж і перезавантаження монетарної та фіскальної влади, а також перезавантаження органів контролю над ними. На порядку денному завтра: ліквідація впливу корупційної складової на систему контролю та управління, посилення координації державних політик і підвищення професійності та фаховості органів контролю та управління. В принципі, це прості та зрозумілі рецепти, застосування яких є обов’язковим для нашого пацієнта (економіки України). Якщо терміново не лікуватись, то наша економіка так і буде валятись під крапельницею МВФ, і розсікати простір на інвалідній колясці від ЄС. Дуже добре, що зараз в нас є і крапельниця, і коляска, але усвідомте, що об’єктивна статистика показує, що з нашої економіки швидко витікають життєві сили (люди). Без людей (трудових ресурсів, бізнесменів, інвесторів) економіки не буває, принаймні на цій планеті. Віталій Шапран


Главная/

Виталий Шапран