Володимир Клименко

15 декабря 2025, 16:31

Як банкір, який очолює наглядову раду ПАТ «Укрінком» (правонаступника історичного Укрінбанку – першого комерційного банку України), я бачив багато криз. Але ще не бачив, щоб настільки відверто ігнорувалися базові засади приватного права: хто дав гроші – тому й повертають, якщо інше чітко не встановлено судом або договором. Сьогодні окремі наші великі позичальники опинилися між молотом і ковадлом: між банком, з яким вони підписували кредитні договори, та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, який намагається перехопити грошовий потік. Їм натякають: «заплатите не туди – матимете проблеми з державою; заплатите банку – може, доведеться платити двічі». Я переконаний: саме держава і самі позичальники мають розрубати цей вузол не кулуарними домовленостями, а повагою до договорів і рішень судів. Інакше «кейс боржників Укрінкому» стане ще одним попередженням для інвесторів, що в Україні контракт – це папір, який легко перекреслити політичним чи бюрократичним рішенням. Коли борг «роздвоюється» на папері Історія нашого банку відома: НБУ визнав Укрінбанк неплатоспроможним, ввів тимчасову адміністрацію, а потім вирішив ліквідувати. Акціонери не погодилися і пішли до суду. Після багаторічної судової війни Верховний Суд поставив крапку: ліквідацію визнано незаконною, а юридична особа з тим самим кодом ЄДРПОУ продовжила діяльність як ПАТ «Укрінком». Тобто для права все просто: є кредитний договір між позичальником і банком; є рішення судів, які підтвердили правосуб’єктність цього банку й право вимоги за цими договорами. Жодного судового рішення, яке б передало наші кредитні вимоги Фонду гарантування, не існує. Попри це окремі посадовці Фонду дозволяють собі публічно заявляти: «Не платіть Укрінкому, платіть нам». При цьому боржнику ніхто не демонструє ні договору цесії, ні іншої прозорої правової підстави, яка б припинила його зобов’язання перед первісним кредитором. У результаті на папері виникає ілюзія «роздвоєного боргу»: формально кредитний договір укладався з банком, але де-факто на кошти претендують і банк, і державний орган. Чому оплата «не за адресою» може закінчитися подвійною вимогою Жоден бізнес не хоче опинитися в ситуації, коли один і той самий борг з нього намагаються стягнути двічі. Але саме до цього веде практика оплат «третім структурам», які не були стороною кредитного договору, без прозорих юридичних підстав. З позиції приватного права все жорстко: якщо ви заплатили не тому кредитору, що зазначений в договорі, і при цьому не маєте належних документів про перехід права вимоги (договір відступлення, рішення суду, що набрало законної сили), – зобов’язання перед початковим кредитором не припиняється. У випадку з Укрінкомом це означає просту річ: боржник, який переказав гроші «не за адресою», ризикує одного дня отримати законну вимогу сплатити ту саму суму повторно – вже за рішенням суду. До суми додадуться проценти, пеня, витрати на виконавче провадження та репутаційні втрати. Юридично безпечна і чесна позиція боржника – виконувати рішення судів і умови договору, сплачуючи борг тому кредитору, з яким цей договір укладено. У нашому випадку – ПАТ «Укрінком». Все інше – це спроба втекти від проблеми в сіру зону, де немає жодної гарантії, що завтра ви не опинитесь між двома виконавчими провадженнями. Україна вже багато років декларує курс на євроінтеграцію і гармонізацію фінансового законодавства з правом ЄС. Ми імплементували директиви щодо банківського нагляду, платіжних послуг, ринків капіталу, посилили незалежність НБУ та розширили повноваження Фонду гарантування. Але є нюанс: європейська модель працює лише тоді, коли всі – від регулятора до дрібного підприємця – вважають судове рішення остаточним, а договір – недоторканним. Коли ж після рішень Верховного Суду державні органи де-факто продовжують поводитися так, ніби цих рішень немає, ми повертаємося до старої радянської логіки «право – це те, як вирішили сильніші». Якщо великі позичальники зможуть сховатися за колізіями між регуляторами та Фондом і уникнути розрахунків із тим, у кого вони реально брали гроші, це буде дуже чіткий сигнал інвесторам: в Україні контракт не захищений, а рішення суду – лише рекомендація. Навпаки, чесне виконання зобов’язань перед ПАТ «Укрінком» дозволить нам повністю розрахуватися з вкладниками, повернути кошти Фонду гарантування і продемонструвати, що в цій країні договір і рішення суду щось означають. Що мають зробити боржники і держава Від боржників я очікую простого – поведінки дорослого бізнесу, який мислить не лише наступним кварталом, а й власною репутацією в довгій перспективі. Оберіть правовий, а не політичний орієнтир: у кого брали кредит, тим і закривайте борг, спираючись на договори та рішення судів, а не на усні «рекомендації» третіх осіб. Від держави – передусім від Фонду гарантування та регуляторів – я очікую чесності перед суспільством. Якщо держава хоче отримати максимальне повернення коштів, витрачених на виплати вкладникам, вона має бути зацікавлена не в блокуванні повернення кредитів банку, а в тому, щоб цей банк ефективно стягнув заборгованість і розрахувався з Фондом. Я багато років виступаю за те, щоб українське законодавство про неплатоспроможність банків було приведене до європейських стандартів: рішення про ліквідацію ухвалює суд, банк, який розрахувався з кредиторами, може повернутися на ринок, а Фонд перестає бути монополістом у сфері «ліквідаційного бізнесу».

15 декабря 2025, 16:30

У банківських війнах останніх десяти років найбільше постраждали ті, хто найменше впливав на рішення – вкладники та сумлінні позичальники. Під час «банкопаду» 2014–2016 років з ринку вивели десятки банків, що стало темою не однієї колонки на «Українській правді» про «велику чистку» системи. Але є ще одна група, яку зазвичай згадують побіжно, – великі боржники банків, що пішли під ліквідацію. Частина з них намагається використати хаос навколо банкрутств, Фонду гарантування та судових рішень як привід не платити нікому або заплатити «не туди», щоб потім роками розповідати, що вони «виконали зобов’язання». Я – Володимир Клименко, голова наглядової ради ПАТ «Укрінком» – юридичного правонаступника ПАТ «Український інноваційний банк» («Укрінбанк»). Наш банк був першим комерційним банком, зареєстрованим в Україні ще 1989 року, а потім, уже після незаконної ліквідації, де-факто продовжив існування під назвою «Укрінком» з тим самим кодом ЄДРПОУ, акціонерами та менеджментом. І тому базову тезу цієї колонки сформулюю максимально просто: якщо ви брали кредитні гроші в Укрінбанку–Укрінкомі, ви маєте повертати борг (тіло й проценти) саме Укрінкому, а не будь-кому іншому . Як ми дійшли до цієї точки Укрінбанк створювався як інноваційний банк – з мандатом кредитувати науку, виробництво, реальний сектор. За перші десятиліття він пройшов шлях від експериментального майданчика до мережевого банку з десятками філій по країні. Після Революції гідності та початку війни на Донбасі ситуація різко змінилася. Частина кредитного портфеля в Криму та на сході перестала обслуговуватися, держава не підтримала план фінансового оздоровлення, і в грудні 2015 року НБУ відніс Укрінбанк до категорії неплатоспроможних. Про це тоді писала і «Українська правда». Pravda У березні 2016-го регулятор вирішив ліквідувати банк, передавши його Фонду гарантування вкладів. Потім були гучні матеріали про нібито «виведення» банку, про те, що Укрінбанк за одну ніч «переїхав» у Луганську область, змінивши адресу і назву на ПАТ «Укрінком». Ці публікації відображали передусім погляд Фонду та його союзників. З боку акціонерів ситуація виглядала інакше: ми боролися за те, щоб підприємство не розпродали за копійки, а дало змогу розрахуватися з вкладниками повністю, а не на рівні 5–7% від ринкової вартості активів, як це часто траплялося з іншими банками-банкрутами. Що сказав Верховний Суд Після років судів ключова розвилка настала тоді, коли Верховний Суд визнав незаконною ліквідацію ПАТ «Укрінбанк». У публікаціях «Української правди» це вже називають історією із «семирічним серіалом» – від неплатоспроможності до постанови ВС та нових позовів Фонду. Юридично наслідки прості й водночас неприємні для тих, хто розраховував «проскочити» між краплями: юридична особа ПАТ «Укрінбанк» не зникла – вона продовжує існувати як ПАТ «Укрінком» із тим самим ЄДРПОУ; усі права вимоги за кредитами цієї юридичної особи нікуди не поділися – їх ніхто законно не відчужував; ніякого рішення суду, яке б передало ці права Фонду гарантування чи третім особам, не існує. Тобто в той момент, коли позичальник відкриває свій договір і бачить у шапці знайомий код ЄДРПОУ та найменування банку, він має розуміти: це той самий кредитор, тільки з новою вивіскою . /> Цивільне законодавство знає лише кілька легальних способів зміни кредитора – це, зокрема, відступлення права вимоги (цесія) або правонаступництво внаслідок реорганізації чи ліквідації. У нашому випадку не було ані договорів цесії з Фондом гарантування, ані законної процедури, за якою Фонд ставав би стороною у ваших кредитних договорах замість банку.   Натомість відбулася банальна зміна назви та адреси юридичної особи, яку Фонд спочатку назвав «махінацією», а суди – законною дією акціонерів. Якщо спрощено: кредитор = юридична особа з конкретним кодом ЄДРПОУ. Ви можете не любити її акціонерів, менеджмент або моє прізвище, але це не змінює предмета зобов’язання. Коли боржник каже «я оплатив на якийсь рахунок, мені так сказали», це не означає автоматичного припинення боргу. Якщо гроші пішли не тому кредитору, який зазначений у договорі (або його законному правонаступнику), – ризик подвійних вимог лягає на самого боржника. І жоден Фонд гарантування потім не стане на його захист. Ризик опинитися між двома вогнями Сьогодні деякі великі позичальники Укрінбанку–Укрінкому намагаються посилатися на «невизначеність» між Фондом і нами: мовляв, неясно, кому платити, а тому краще не платити нікому. Частина сподівається, що колись, через багато років, це питання «спишуть» як нерентабельне. Це небезпечна ілюзія. По‑перше, постанова Верховного Суду та інші рішення створили правову визначеність: кредитор за договором – ПАТ «Укрінком». По‑друге, Фонд гарантування вкладів – це орган, який ліквідовує банки й розпродає їхні активи в інтересах вкладників і держави, але він не може просто «переписати» на себе чужі договори без відповідної правової підстави. Якщо боржник переводить гроші за письмовою вимогою третьої сторони, яка не є стороною його кредитного договору, він сам створює собі міну уповільненої дії. Через кілька років він може отримати позов від законного кредитора з питанням: «А де наші гроші?» – і посилання на те, що хтось колись просив платити на інший рахунок, не стане магічним щитом у суді. /> Один з аргументів, які я чую від скептиків: «Добре, ви стягнете ці борги, але чи не підуть гроші в кишені акціонерів?» Відповідь проста: ми вже багато років робимо протилежне – спрямовуємо повернуті кошти на виплати вкладникам.   За рахунок погашення кредитного портфеля ПАТ «Укрінком» уже виплатив вкладникам Укрінбанку понад 1,5–1,6 млрд грн. Йдеться, насамперед, про депозити понад гарантовану Фондом суму – тих, кого система гарантування традиційно залишає «за дужками». Фонд, своєю чергою, за рахунок бюджетної та власної підтримки виплатив гарантовані суми до 200 тис. грн, а нині – до 600 тис. грн, як це детально описувалося в матеріалах «Економічної правди» про розвиток системи гарантування. Таким чином, кожна гривня, яку повертає боржник Укрінкому, – це не «заробіток акціонера», а ресурс, з якого: погашаються вимоги вкладників, що не вмістилися у рамки держгарантій; формуються джерела для розрахунків із самим Фондом гарантування, який має право регресу до банку. Борг перед Фондом – теж наш, але його можна закрити тільки за рахунок боржників На сьогодні ми визнаємо і борг перед Фондом гарантування – близько 1,7 млрд грн, які Фонд виплатив вкладникам від імені банку. Цей борг не «зникне» і не перекладеться на платників податків, якщо найбільші позичальники просто виконають свої зобов’язання перед Укрінкомом. За нашими оцінками, лише кілька ключових боржників тримають у руках ресурс, якого достатньо, щоб: повністю розрахуватися з усіма вкладниками з «надгарантованими» депозитами; закрити значну частину зобов’язань перед Фондом; поставити крапку в історії, яка вже стала тестом на інвестиційну репутацію України. <hr 1.="" p="" /> Перший і найпростіший крок – відкрити свій кредитний договір і подивитися, з ким саме він укладений. Там буде:   повна назва кредитора; юридична адреса (на момент укладення); головне – код ЄДРПОУ . Саме цей код, а не адреса чи торговельна марка, визначає, хто ваш реальний контрагент. Якщо в договорі вказано ЄДРПОУ ПАТ «Український інноваційний банк», а в держреєстрі цей код нині відповідає ПАТ «Укрінком» – це відповідь на питання, кому платити. Крок 2. Вимагати правової підстави від усіх, хто претендує на ваші гроші Якщо ви отримуєте листи з вимогою сплатити борг на рахунки третіх структур – Фонду, ліквідатора, іншого банку тощо – ви маєте повне право вимагати: копії судових рішень, які підтверджують перехід права вимоги; договір цесії (якщо право вимоги відступалося); розрахунок суми боргу з посиланням на ваш первісний договір. Якщо цього немає, перед вами – не новий кредитор, а інформаційний шум. Я вже ставив публічні запитання Фонду гарантування в окремій колонці на УП – «Два питання до Фонду гарантування від банкіра», коли ми кілька місяців безуспішно намагалися погодити цивілізовану модель розрахунків. Відповіді, які ми отримали, лише підтвердили: проблема не в праві, а в небажанні окремих чиновників відпустити активи, що давно мають працювати на вкладників, а не на статистику Фонду. Крок 3. Зафіксувати взаєморозрахунки з законним кредитором Будь-яке погашення боргу бажано оформлювати не тільки платіжними дорученнями, а й: додатковими угодами про реструктуризацію (якщо ви погоджуєте графік платежів); актами звірки взаєморозрахунків; листами кредитора, де він підтверджує зарахування суми в рахунок конкретного договору. Це ваша страховка на випадок, якщо хтось через кілька років спробує заявити альтернативну вимогу по тому самому боргу. Історія Укрінбанку–Укрінкому – не унікальна в сенсі конфлікту між приватним банком і державними інституціями. Про проблеми ліквідації банків, прозорості продажу активів та конфлікти навколо Фонду гарантування писали й раніше – достатньо згадати дискусії навколо запровадження електронних аукціонів для продажу активів ліквідованих банків чи критичні колонки про систему гарантування. Але наш кейс чітко оголив ще одну річ: якість інвестиційного клімату вимірюється не кількістю ухвалених реформ, а здатністю держави й бізнесу виконувати взяті на себе зобов’язання. Коли держава через НБУ та Фонд в односторонньому порядку «обнуляє» історію приватної установи, яка хоче й може розрахуватися з кредиторами, – це сигнал інвесторам. Коли ж великі боржники ховаються за цими колізіями, ігноруючи рішення судів, – це сигнал набагато гірший.

27 сентября 2025, 17:39

Експорт перевіряє, чи може економіка конкурувати в умовах тиску. Для України він також є рятівним колом — тверда валюта, робочі місця та доступ до глобальних ланцюгів створення вартості. Цифри визначають виклик. Очікується, що експортні надходження досягнуть майже 51 мільярда доларів (2024 рік). Частка експорту у ВВП знизилася з приблизно 49% десять років тому до близько 25% до 2023 року. Тим часом Польща експортує товарів і послуг на суму, що значно перевищує 40% її ВВП; Туреччина перевищила 260 млрд доларів річного експорту товарів; Південна Корея досягла рекордних приблизно 684 млрд доларів у 2024 році; навіть менша Румунія перевищує 100 млрд доларів. Українські компанії мають підприємницький запал. Не вистачає лише державної архітектури, яка допомогла б їм розширити свою діяльність за кордоном. Держава як експортний партнер Приватна ініціатива стимулює продажі, а державні установи усувають перешкоди, що їх блокують. Малі та середні підприємства борються з проблемами ринкової інформації, сертифікації, дефіциту фінансування та ризиків. Процвітаючі експортні країни створили агентства, які вирішують ці проблеми в масштабі. Польська PAIH відкриває торгові представництва в основних столицях. Південнокорейська KOTRA є єдиним центром для пошуку партнерів, ринкових даних та післяпродажного обслуговування. Туреччина відшкодовує значну частину витрат на маркетинг за кордоном і навіть співфінансує професійних менеджерів з експорту для малих і середніх підприємств. Румунія оплачує національні стенди на торгових ярмарках. В Україні існує Агентство з просування експорту, хоча і з обмеженими ресурсами. Воно потребує повноважень і коштів, щоб діяти як важковаговик: глобальна мережа комерційних представництв, тісно пов'язаних з посольствами і укомплектованих фахівцями сектору, які відкривають двері, відбирають покупців і організовують місії, орієнтовані на укладення угод. Додайте до цього національну кампанію з просування бренду «Вироблено в Україні» та співфінансування сертифікації, щоб продукція відповідала стандартам ЄС, країн Перської затоки та Азії. Гроші рухають експорт Експортери часто витрачають значну кількість часу, перш ніж отримують оплату. Банки консервативно оцінюють цей ризик. Ось чому переможці використовують державні фінанси як мультиплікатор сили. Державний банк Польщі BGK та страхова компанія KUKE фінансують як польських експортерів, так і їхніх іноземних покупців, часто за фіксованими, субсидованими ставками, з ризиком, покритим державним страхуванням. Центральний банк Туреччини надає кредити з повторним дисконтом, позичаючи ліри під експортні векселі та приймаючи погашення в іноземній валюті, що зміцнює резерви та сприяє торгівлі. Корейський Eximbank гарантує глобальний охоплення своїх промислових лідерів великими гарантіями та лініями оборотного капіталу. Україна має основу цієї системи — Укрексімбанк та молоде Експортне кредитне агентство. Кістяк потребує м’язів. Кожна гривня ЕКА наразі гарантує майже чотири гривні експортного доходу; масштабуйте це. Розширюйте капітал, пропонуйте довший термін погашення, покривайте політичні та комерційні ризики та створюйте кредити покупців, щоб іноземні клієнти могли фінансувати українське обладнання на конкурентних умовах. Для малих та середніх підприємств субсидуйте відсотки та використовуйте портфельні гарантії, щоб комерційні банки могли надавати кредити без вагань. Важливе значення має грошово-кредитна політика. Досвід Туреччини з щедрою ліквідністю та рефінансуванням експорту поліпшив обсяги торгівлі та резерви. Він також супроводжувався високою інфляцією. Національний банк України повинен надати пріоритет підтримці цінової стабільності та конкурентоспроможному, передбачуваному обмінному курсу як своїм основним цілям. Цільові, підконтрольні лінії рефінансування для банків, які фінансують перевірені експортні контракти, є реалістичними — з погашенням, закріпленим у майбутніх надходженнях в іноземній валюті, та жорсткими обмеженнями для запобігання зростанню цін. Інфраструктура визначає маржу Сильний продукт втрачає свою перевагу, якщо він стоїть у черзі. Трансформація логістики Туреччини — порти, залізниця та аеропорти, що фінансуються за рахунок державних інвестицій та ДПП — скоротила транспортні витрати та час, підвищивши конкурентоспроможність автомобілів, побутової техніки та навіть оборони. Українські експортери вказують логістику як головне обмеження: пошкоджені порти, повільні кордони, нестача вагонів. Рішення не є привабливим: відновлення потужностей портів із покриттям військових ризиків, розширення маршрутів по Дунаю, додавання залізничних гілок європейської колії, цифровізація митних органів та розблокування прикордонних переходів. Скорочення логістичних витрат на 20 % дозволить багатьом маржинальним замовленням стати прибутковими за одну ніч. Доступ до торгівлі — це зовнішня політика Ринки відкриваються, коли уряди тиснуть. Південна Корея створила щільну мережу угод про вільну торгівлю; Туреччина використовує митний союз з ЄС та численні двосторонні угоди; Польща та Румунія мають доступ до єдиного ринку. Глибока угода України з ЄС вже забезпечує приблизно 60% її експорту на захід. Забезпечте постійний безмитний доступ до Європи, укладайте угоди з країнами Перської затоки та Північної Америки, а також захищайте інтереси експортерів у СОТ, коли виникають антидемпінгові справи. Торговельна дипломатія належить до того ж стратегічного кошика, що й безпекові альянси. Підйом у ланцюжку створення вартості Дві третини експорту України — це сировина або слабоперероблені товари. Такий склад обмежує доходи та стійкість. Політична мета є чіткою: зробити вигідним переробляти товари в країні та продавати брендові, сертифіковані продукти за кордоном. Запропонувати обмежені в часі податкові пільги для заводів, які переходять від зерна до харчових продуктів, від руди до металевих компонентів, від основної сталі до машин. Спільно фінансувати сучасне обладнання для експортних ліній. Фінансувати НДДКР в аерокосмічній галузі, медичній техніці та виробництві подвійного призначення. Допомагати МСП наймати досвідчених менеджерів з експорту та відповідати стандартам ЄС і світовим стандартам. Польські експортери харчових продуктів заробляють більше, тому що продають перероблені товари; корейські експортери домінують у виробництві мікросхем та електроніки, тому що держава десятиліттями підтримувала навички, капіталомісткість та промислові кластери.

17 сентября 2025, 07:37

Україна опинилася на надзвичайному перехресті, де перетинаються історія та інженерія. Війна вирвала націю з її млявих промислових моделей і перенесла її у високошвидкісний коридор оборонних інновацій. Там, де колись панували міністерські науково-дослідні інститути, мережа з сотень приватних компаній і тисяч команд тепер стискає цикл «від ідеї до поля бою до ітерації» до лічених тижнів. Цей тигель кує щось унікальне: економіку подвійного призначення, де військові технології, з їх безжальною меритократією та швидкістю, вже взаємодіють з сільськогосподарськими та харчовими технологіями. Ця інноваційна економічна модель надає Україні значну можливість для економічного прориву в 2025-2026 роках. Три історичні уроки для країни, що будується заново Рим подарував світові бетон — а з ним і систему швидкого та економічно ефективного розгортання інфраструктури, що охоплювала акведуки, порти та дороги. Інновацією був не сам матеріал, а мультиплікатор сили, який він представляв, скорочуючи час і витрати в масштабі. Нідерландці досягли успіху завдяки створенню глобальних ринків і логістичної інфраструктури, будуючи основу для самої торгівлі. Після Другої світової війни Америка завдяки масштабним інвестиціям у військові дослідження та розробки стимулювала зростання цивільних галузей, від обчислювальної техніки до авіації, підкріплене політикою масового споживання. Кожна з цих моделей досягла успіху завдяки системам, а не окремим винаходам. Українська версія вже з'являється: оборонні команди, університетські дослідження, приватний капітал, прискорені закупівлі і, що найважливіше, миттєвий зворотний зв'язок з полем бою. Чому у нас є вікно можливостей? Оборонна промисловість України за три роки розширила свої можливості в 35 разів. Реальний обсяг виробництва в 2024 році досяг приблизно 20 мільярдів доларів, а прогнози на 2025 рік — 35 мільярдів доларів. Виробництво критично важливих товарів — 155-мм самохідних гаубиць, броньованих транспортних засобів, боєприпасів та протитанкових систем — зросло в геометричній прогресії. Дрони становлять окрему категорію: 96 % платформ на передовій є українськими, а галузь здатна виробляти мільйони FPV щороку. Створення Сил безпілотних систем та державної платформи Brave1 дозволило оптимізувати процес надання грантів, проведення випробувань та сертифікації. Однак це виходить за межі військової справи. Бойове випробування стало знаком якості для експорту, а потенційний обсяг продажів оборонної продукції може досягти 8-9 мільярдів доларів на рік після скасування ліцензійних обмежень. Замовлення з-за кордону стоять у черзі, а перешкодою залишається регуляторне оформлення. Сільське господарство, традиційний економічний двигун, також зазнає змін. Ланцюг створення вартості зміщується вгору: соняшникова олія знову лідирує (понад 5 млрд доларів), а експорт борошна, птиці, цукру та кондитерських виробів різко зростає. Це є раціональною реакцією на порушення логістики — переробка збільшує вартість за кілограм, роблячи наземний експорт до ЄС більш вигідним. Паралельно прискорюється цифрова трансформація, від сільськогосподарських дронів до платформ управління фермами, оскільки нестача робочої сили та забруднення мінами унеможливлюють альтернативи. Попереду десятирічна реконструкція, яка потребує не лише 524 мільярди доларів, а й внутрішній ринок технологій подвійного призначення, включаючи дрони для інспекції інфраструктури, безпілотні наземні транспортні засоби для розмінування та будівництва, а також мікромережі для енергонезалежних заводів. ЄС вже заклав фінансові основи (Механізм для України на суму 50 мільярдів євро) і частково відкрив регуляторні ворота (еквівалентність категорії насіння; ринки зеленого газу, які зараз приймають український біометан). На початку війни сільськогосподарські дрони були поспішно переобладнані на зброю. Тепер військові розробки повертають борг: навігація без GPS, можливості протидії глушінню, координація роїв та безпечний зв'язок природно переходять у сферу точного землеробства, автономної техніки та підключення сенсорних мереж. Платформи ситуаційної обізнаності, такі як Delta, стають ядром систем управління фермами нового покоління, безперешкодно інтегруючи супутникові та польові дані з логістикою та фінансами. Ключовим зв'язком подвійного призначення залишається розмінування — без робототехнічних рішень повернути сотні тисяч гектарів до обробітку неможливо. Інституційні зв'язки вже функціонують. Brave1, ключовий гравець у галузі військових технологій, національна стратегія протимінної діяльності до 2033 року, інтеграція в структуру НАТО з доступом до випробувального центру та прозорі цифрові закупівлі створюють архітектуру, яка перетворює хаос на швидкість. Для агро- та харчових технологій ЄС забезпечує навігацію через процедури Novel Food для ізолятів білка соняшника або ріпаку, еквівалентності насіння та зелених сертифікатів для біометану. Важливою є кількість програм та їх взаємозв'язок, ефективність. Прямі іноземні інвестиції на початку 2025 року скоротилися більш ніж утричі порівняно з рівнем 2024 року. Забруднення мінами заморозило величезні території. Приватний капітал страждає відповідно. Відповідь вимагає інструментів, які систематично знижують ризик: страхування інвестицій для конкретного виробництва подвійного призначення; прозорі рамки закупівель з чіткими KPI (надійність, локалізація) замість дискреційних угод; судова реформа як передумова. Існує позитивний виняток. Військова технологія сприяє культурі, яка ставить результати вище за зв'язки. Система, в якій «непрацюючий дрон» означає чиюсь смерть, погано терпить рентоорієнтовану поведінку. Ця культура повинна поширюватися на відновлення за допомогою відкритих стандартів, прозорих тендерів та справжнього аудиту. Програма дій — простими словами Для уряду: Налагодити експорт військових технологій через міждержавні канали, перетворюючи бойову репутацію на валюту. Запустити «зони подвійного призначення» з спрощеними податковими та регуляторними режимами для компаній, що працюють у сферах БПЛА/БПТ, агроробототехніки та енергетики. Включити сучасні технології до вимог контрактів на реконструкцію — від обстеження дронами до мікромереж. Підняти судову реформу до статусу промислової політики: без захисту інвестицій капітал не буде реалізований. Для партнерів G7/ЄС/НАТО: Перехід від допомоги до спільних інвестицій: спільні об'єкти, локалізація компонентів, спільні випробувальні центри. Інтеграція українських систем у ланцюги постачання оборонної продукції Альянсу. Створення комплексного механізму страхування, адаптованого до приватних інвестицій у виробництво подвійного призначення та інфраструктуру відновлення. Для бізнесу та інвесторів: Зосередитися на екосистемах — компонентах, програмному забезпеченні, випробувальних майданчиках, інженерії. Налагоджувати партнерські відносини на місцевому рівні, перевіряючи якість за допомогою Brave1 та відкритих випробувальних об'єктів. Плануйте на роки: це означає ранній вхід у майбутній сегмент високих технологій ЄС, який формується в режимі реального часу. Україна бере участь у трьох одночасних перегонах: військових перегонах проти виснаження, економічних перегонах проти дефіциту капіталу та перегонах у сфері управління проти корупції. Послідовна перемога неможлива — кожна з них підсилює інші. Це пояснює, чому стратегія подвійного використання працює: вона одночасно створює бойову перевагу, доходи в іноземній валюті та внутрішній попит на інновації.

18 августа 2025, 18:18

Напад Росії на Україну зруйнував заводи від Маріуполя до Бахмута, розтрощив енергомережі та перетворив багатоквартирні будинки на купи пилу. За останніми даними, зібраними для Реєстру збитків, що ведеться за підтримки ООН, збитки Києва становлять 486 мільярдів доларів і швидко зростають. Питання вже не в тому, чи заслуговує Україна на компенсацію, а в тому, чи має світ право — і чи зобов'язаний — змусити Москву заплатити. Закон: обов’язок, а не вибір Мало які положення міжнародного публічного права є настільки усталеними, як обов’язок агресора відшкодувати заподіяну шкоду. Стаття 31 проекту статей Комісії з міжнародного права 2001 року є однозначною: держава, відповідальна за протиправне діяння, «має обов’язок повністю відшкодувати заподіяну шкоду». Цей абстрактний обов'язок набув реальної сили 15 листопада 2022 року , коли Генеральна Асамблея ООН ухвалила Резолюцію ES-11/5 , в якій визнала, що Росія « повинна бути притягнута до відповідальності », і закликала створити «механізм відшкодування збитків, втрат або шкоди, заподіяних її міжнародно-протиправними діями». Резолюція не є юридично обов’язковою, але вона кодифікує консенсус, що формується: на відміну від післявоєнного Іраку чи Сербії, Росію просять компенсувати своїм жертвам під час конфлікту , а не через покоління. Прецедент: від Багдада до Брюсселя Історія пропонує дороговказ. Після вторгнення Саддама Хусейна в Кувейт у 1990 році ООН створила Комісію з компенсацій (UNCC) , яка фінансувалася за рахунок податку на експорт іракської нафти. Протягом трьох десятиліть Багдад перерахував 52,4 млрд доларів кувейтським позивачам, після чого рахунок був закритий у 2022 році. Московська скарбниця є більш бездонною. Приблизно 300 млрд євро російських суверенних резервів заморожено в юрисдикціях G7, переважно в бельгійській кліринговій палаті Euroclear. Брюссель уже погодився перерахувати «несподівані прибутки» — відсотки та реалізований прибуток — Україні. Міністри ЄС підписали відповідний документ 21 травня 2024 року ; перші 1,5 млрд євро були перераховані в липні минулого року. Лідери G7 пішли ще далі на саміті в Апулії, структурувавши кредит на 50 млрд доларів , обслуговування якого гарантується майбутніми доходами від цих резервів. Цей механізм дозволяє уникнути прямої конфіскації, але при цьому забезпечує довгострокове фінансування, навіть якщо західні виборці втомляться виписувати чеки. Моральність і стримування Відповідальність Росії не є суто технічною; вона випливає з принципу, старого як Кодекс Хаммурапі: хто заподіяв шкоду, той повинен її відшкодувати . Перекладення витрат на відновлення з союзників-платників податків на агресора відновлює моральний баланс і позбавляє територіальні завоювання будь-яких економічних дивідендів. Є й перспективна логіка. Якщо заморожені активи Росії можна буде легально передати Україні, майбутні агресори врахують ці санкції у своїх розрахунках. Загроза втрати резервів, доступу до ринку суверенного боргу та експортних доходів стане стратегічним стримуючим фактором поряд із перспективою поразки на полі бою. Фінанси: системний ризик переоцінений Центральні банкіри побоюються, що конфіскація суверенних резервів може похитнути фінансовий порядок долара-євро. Однак компроміс ЄС, спрямований виключно на прибуток, який підтримала навіть раніше скептична Німеччина, показує, що ризик є контрольованим. Як зазначає один з високопоставлених чиновників ЄЦБ, цей захід « не є конфіскацією суверенних активів » і тому не порушує імунітет, який захищає основний. Ринки зрозуміли натяк. Щорічний звіт Euroclear підтверджує, що перенаправлення прибутку не мало « істотного впливу » на обсяги розрахунків, а волатильність рубля більше пов'язана з новинами з поля бою, ніж з бухгалтерським обліком Брюсселя. Інвестори розуміють різницю між тимчасовою іммобілізацією та прямою експропріацією, і перше залишається кращим варіантом. Справедливість у судах Доктринальна дискусія вже не є академічною. 4 серпня 2025 року суд у Відні дозволив виставити на аукціон понад 20 об'єктів нерухомості, що належать Росії , вартістю понад 120 мільйонів євро, щоб виконати рішення Гаазького арбітражу про стягнення з «Нафтогазу» 5 мільярдів доларів за експропріацію кримських активів. Це перший випадок, коли суд ЄС дозволив примусовий продаж не дипломатичної нерухомості Росії. Юридичні стратеги називають це «плацдармом» : після переходу права власності кошти можуть бути перераховані на депозитний рахунок у Києві з мінімальною затримкою в апеляційному процесі. Інші юрисдикції слідують цьому прикладу. Французькі судові пристави наклали арешт на російські твори мистецтва, що зберігаються для виставки в Парижі; канадські суди, уповноважені законом C-19 , розпочали процедуру ліквідації банківських депозитів, заблокованих санкціями. Кожне успішне виконання рішення зменшує пул безпечних активів і змінює баланс витрат і вигод для Москви. Вердикт Чи «правильно» стягувати репарації з Росії? Міжнародне право чітко визначає це зобов'язання; прецеденти показують, що це можливо; економічний аналіз свідчить, що системний ризик можна контролювати; моральні міркування вимагають, щоб рахунок оплачував агресор, а не жертва чи її друзі. Для Києва це питання існування. Для Брюсселя, Вашингтона, Лондона і Токіо йдеться про підтримку порядку, заснованого на правилах, в якому кордони не змінюються силою і безкоштовно. А для Москви повідомлення є чітким: кожен день, що триває війна, лічильник продовжує працювати, а активи, які одного дня могли б відбудувати Україну, зменшуються. Рано чи пізно гроші будуть виплачені — за договором або з молотка аукціоніста. В історії це не помста, а ціна порушення найдорожчого правила світу — правила проти війни.

24 июля 2025, 16:41

Чергова нічна атака наших БПЛА на москву в липні паралізувала роботу Домодєдова, Внукова та Жуковського: 485 скасованих рейсів, майже дві тисячі затримок, десятки літаків змушені йти на запасні аеродроми. Експерти підрахували – прямі грошові втрати авіакомпаній сягнули 20 мільярдів рублів. І це лише разова статистика. Від початку року Росавіація вже понад двісті разів вводила тимчасові обмеження на польоти. Новий «повітряний шум» став для російської авіації щоденною рутиною: достатньо одного масованого нальоту – і весь столичний авіавузол зупиняється. Оцінимо масштаб втрат на друге півріччя: три інциденти класу «A» (повне закриття вузла), дванадцять середніх подій, ще шістдесят коротких перебоїв – усе це складає від 60 до 90 мільярдів рублів ($0,75–1,1 млрд) прямих збитків до кінця року. Якщо додати витрати на відхилення маршрутів, оплату стоянок, рахунок зросте ще мінімум на п’яту частину. Новий прецедент створило Лондонське комерційне судочинство – страховики зобов’язані виплатити понад мільярд доларів за конфісковані літаки, що автоматично піднімає вартість воєнного страхування для всіх перевізників, які не оминають російський повітряний простір. Оператори вже закладають двозначні воєнні надбавки в ціну покриття, перестраховики посилюють умови. В оперативній логістиці наслідки вимірюються в хвилинах і тоннах пального: вантажні авіалінії Європи тепер обходять російські ризики через Мінськ і Астрахань, додаючи по 35–55 хвилин і 2–4% витрат на кожен рейс. Перевагу тут отримують компанії Китаю та Близького Сходу, які спокійно користуються власними трансазійськими маршрутами. Уряд росії вже змушений перекидати десятки мільярдів рублів із резервів на закупівлю мобільних РЕБ-комплексів, модернізацію радарів і ППО довкола столиці – це робиться на тлі одночасного скорочення доходів від перевезень і ПДВ із квитків. Європейські санкції літа 2025 року ще більше обмежують доступ росіян до авіазапчастин і програмного забезпечення для навігації, що посилює залежність від «сірого» імпорту. Для західних лізингодавців рішення британського суду відкриває двері до нових позовів, які вже обчислюються десятками мільярдів доларів. Для України ця динаміка має стратегічний ефект: кожна нова атака конвертується на території росії у постійний часовий і фінансовий тиск. Дешеві БПЛА перетворюються на додаткові витрати ворога, відволікають ресурси з фронту на глибокий тил, хронічно тиснуть на ліквідність рубля і поступово руйнують реноме москви як надійного транзитного хабу.

10 июля 2025, 09:24

Ми багато говоримо про повернення українців. Ми рахуємо, аналізуємо, сперечаємося про стимули й погрози. Але, можливо, ми підходимо до проблеми не з того боку. Можливо, це не стільки логістичне чи економічне завдання, скільки історія. Класична історія. Американський професор Джозеф Кемпбелл колись описав «мономіф» – універсальну структуру подорожі героя, яку можна знайти в міфах усього світу. Герой покидає звичайний світ, проходить через випробування, перемагає дракона, отримує скарб і повертається додому, щоб змінити своє плем'я. А тепер подивіться на наших людей за кордоном. Хіба це не їхня історія? І якщо так, то держава має стати не наглядачем, а мудрим наставником на цьому шляху. У 2025 році наша політика повернення може стати не набором розрізнених заходів, а справжньою дорожньою картою героя. Етап 1: Звичайний світ і перший поклик «Звичайний світ» для мільйонів – це вже рутина в Польщі, Німеччині чи Канаді. Робота є, діти в школі, життя триває. Україна – у стрічці новин, у дзвінках рідним, у серці. Але це вже віддалений світ. І ось лунає «Поклик до пригоди» . Це не може бути абстрактне гасло. Це має бути персоналізоване повідомлення через «Дію»: «Ірино, ваш Харків відбудовується. Для інженерів вашої кваліфікації є гарантована робота на заводі «Future Structures» із зарплатою ХХХХХ грн та пільговим кредитом на житло в новому кварталі. Україна чекає» . Це не просто заклик – це конкретний пакет «Повернись та працюй». Але за покликом завжди йде «Відмова» . І ми знаємо її причини: страх за безпеку, нерозуміння правил мобілізації. І тут держава має виступити в ролі «Наставника» . Не погрожувати, а пояснювати. Запустити «Калькулятор безпеки» на основі даних ГУР та ДСНС, що показує рівень загроз для конкретного міста. Надати доступ до безкоштовних юристів, які роз'яснять усе про відстрочку. Показати віртуальні тури відбудованими кварталами. І головне – дати слово амбасадорам, тим, хто вже повернувся. Їхні подкасти та вебінари скажуть більше за будь-яку офіційну промову. Етап 2: Перетин порогу та дорога випробувань Коли герой наважився, «Перетин першого порогу» має бути безшовним. Безкоштовний квиток на потяг додому. Зелений коридор на кордоні, де перевірка займає 15 хвилин, а поруч стоїть мобільна клініка, щоб одразу вирішити медичні питання. А далі починається «Дорога випробувань» – монстри бюрократії, пошук житла, влаштування дитини в садочок. І тут держава має дати герою його перший «чарівний меч» – алгоритм «72 години». Уявіть: ви приходите в один кабінет у ЦНАПі, і за три дні у вас є тимчасове житло, дитина записана в школу, а ви маєте направлення на роботу. 80% успішних кейсів за 3 дні – ось наш KPI. «Наближення до печери» – це стик з великою, страшною держсистемою. Наприклад, отримання компенсації за зруйноване майно. Замість місяців очікування – смарт-контракт в «єВідшкодуванні», де ваш запит обробляється за чітким алгоритмом, і рішення приходить за 14 днів. І ось «Центральне випробування» – психологічне та фінансове дно перших місяців. Коли ейфорія минула, а стабільність ще не настала. Це точка, де ламаються найсильніші. І тут потрібна найпотужніша підтримка: ваучер на 6 місяців безкоштовної оренди житла та 10 безкоштовних сесій з психотерапевтом. Наша мета – не просто повернути, а втримати 90% людей після першого, найважчого року. Етап 3: Нагорода, воскресіння та повернення з еліксиром Перемігши перші труднощі, герой отримує «Нагороду» . Це відчуття стабільності. Це може бути довгостроковий контракт на відбудову рідного міста з податковою знижкою 30% на три роки. Це зарплата, яка сягає 70-80% від польського аналога. Це відчуття, що ти потрібен. «Дорога назад» – це вже не про виживання, а про соціальне вкорінення. Інноваційна система «тайм-банку»: ви годину волонтерите, допомагаючи розбирати завали, а натомість отримуєте годину послуг від сантехніка, репетитора чи перукаря з вашої громади. Це відновлює не будинки, а зв'язки. «Воскресіння» – це перетворення з пасивного одержувача допомоги на активного агента змін. Історії успіху мають бути в центрі уваги. Щорічна національна премія «Відбудова року», де колишній біженець отримує нагороду з рук президента за найкращий проєкт у своїй громаді. І нарешті, «Повернення з еліксиром» . Герой не просто повернувся. Він привіз із собою досвід, знання, ідеї. Він готовий створювати нову цінність. І тут держава разом із партнерами запускає фонд «Rebuild Ventures» на 100 мільйонів доларів, який інвестує виключно у стартапи, засновані поверненцями. Вони не просто відбудовують – вони створюють нову економіку. Еліксир, який вони принесли, – це майбутнє мільярдне зростання ВВП. Це не просто красива метафора. Це прагматичний, людиноцентричний план дій. Бо кожен українець, що вагається, – це герой на порозі своєї найважливішої подорожі. І наше завдання – просто бути гідним провідником на цьому шляху додому.

7 июля 2025, 18:11

Давайте начистоту. Коли ми бачимо цифри – шість, а то й майже сім мільйонів українців за кордоном – перша реакція емоційна. Це наша кров, наші люди. І ми хочемо, щоб вони повернулися. Але апелювати виключно до патріотизму в цьому питанні – це як намагатися заправити автомобіль добрими намірами. Не поїде. Повернення мільйонів – це не гуманітарний проєкт. Це наймасштабніше економічне завдання, що стояло перед Україною за всі роки незалежності. Ми конкуруємо за власних людей з країнами, які пропонують їм стабільність, безпеку та соціальні стандарти, напрацьовані десятиліттями. Тож яка наша ціннісна пропозиція? Що ми можемо покласти на стіл, окрім розмов про любов до Батьківщини? Відповідь лежить у трьох площинах, і жодна з них не працює без іншої. Почнемо з фундаменту, без якого все інше – картковий будиночок. Це макрофінансова стабільність. Звучить нудно? Можливо. Але уявіть собі людину, яка думає, чи повертати родину з Німеччини. Перше, про що вона спитає – це не про краєвиди. Вона спитає: «А що буде з моїми грошима?». Тому завдання номер один для НБУ та уряду – забезпечити передбачуваність. Це означає послідовне таргетування інфляції, щоб гривня в кишені не перетворювалась на папір за пів року. Це означає адекватну фіскальну політику, а по-людськи – жити за статками, не залишаючи нашим дітям астрономічних боргів. І, мабуть, найважливіше – верховенство права. Повірте, для інвестора, який вирішує, чи будувати завод, і для айтівця, який думає, чи купувати квартиру, захист власності важить більше за будь-які податкові пільги. Коли людина впевнена, що її активи завтра не «відіжмуть», вона починає мислити довгостроково. Вона починає вкладати. В себе, в родину, в країну. Робота є? А якщо знайду? Гаразд, припустимо, ми досягли стабільності. Гривня не стрибає, суди працюють. Що далі? Далі людина шукає роботу. І ось тут ми підходимо до найцікавішого. Нам потрібні не просто робочі місця. Нам потрібні продуктивні робочі місця. Час дешевої робочої сили для України минув – наші люди побачили, скільки коштує їхня праця в Європі. Це означає, що державні стимули, кредити «5-7-9» та інвестиції мають йти в ті сектори, де створюється висока додана вартість: переробка, ІТ, енергетика, сучасний агросектор. Це вимагає сміливих кроків. Дерегуляція – не на папері, а реальна. Детінізація – не через «закручування гайок», а через створення умов, коли працювати вбілу просто вигідніше. Уявіть собі: податкове навантаження на зарплату таке, що ні в кого не виникає думки про конверти. Фантастика? Або необхідність? І, звісно, ринок праці. Нам потрібна гнучкість, але не дикий капіталізм. Потрібні масові, сучасні програми перекваліфікації. Бо не можна змусити слюсаря зразка 1995 року ефективно працювати на роботизованій лінії, просто давши йому нову уніформу. Це інвестиція, яка окупиться сторицею. Дім, школа, лікарня – активи, а не витрати І ось ми на фінішній прямій. Людина має стабільність, має роботу. Чого ще бракує? Якості життя. Тут ми часто робимо помилку, розглядаючи соціальну сферу як тягар для бюджету. Це докорінно неправильно. Якісна медицина, сучасна освіта, доступне житло – це не витрати. Це інвестиції в людський капітал. І це, мабуть, найприбутковіші інвестиції, які може зробити держава. Чому? Бо здорова людина – це продуктивний працівник. Освічена дитина – це майбутній інженер або підприємець. Сім'я, що має власне житло, – це той самий «якір», який міцно тримає її в країні. Тому програма «Build Back Better» – це не про те, щоб пофарбувати старі «хрущовки». Це про будівництво енергоефективних будинків, які знизять рахунки за комуналку. Це про створення шкіл, куди діти бігтимуть із задоволенням. Це про лікарні, яким не страшно довірити своє здоров'я. Зрештою, все зводиться до одного. Чи зможемо ми створити в Україні середовище, де бути чесним – вигідно, бути працьовитим – прибутково, а ростити дітей – безпечно і перспективно? Це не станеться за рік чи два. Це вимагає розробки нового суспільного договору, де держава забезпечує правила гри та якісні сервіси, а громадяни – працюють і сплачують податки. Це наш шанс перетворити найбільшу трагедію в історії на точку найбільшої модернізації. Шанс, який ми просто не маємо права змарнувати.

27 июня 2025, 19:28

Уявіть, що ви переглядаєте 21 мільйон речень із 74 882 документів, виданих 169 центральними банками з 1884 року. Багатомовна велика мовна модель, спеціально налаштована для цього завдання, саме це і зробила, перетворивши прозу політики на складні числа. Результатом є набір даних, достатньо великий, щоб затьмарити термінал Bloomberg, і, що найважливіше, такий, що дозволяє стороннім оцінити кожну кому губернатора. Розбираю звіт з величезного дослідження комунікацій центральних банків від експертів МВФ на даних майже 75 тис. документів 169 центральних банків за 1884–2025 рр. До того, як у 1990-х роках поширилося інфляційне таргетування, звіти були сповнені розмов про обмінний курс. Після того, як цілі визначили напрямок, розмова перейшла до прогнозованої інфляції, активності та вартості кредитів. Кількість перспективних висловлювань зросла, а кількість ретроспективних — зменшилася. Машина навіть визначає, хто очолює цей хор: розвинені економіки приділяють більше уваги темам фінансової стабільності, тоді як країни, що розвиваються, все ще турбуються про фіскальні питання, які можуть за одну ніч зруйнувати валюту. Трейдери шукають підказки в прикметниках. Дослідження створює «індекс спрямованості комунікації», розділяючи кожне речення на «яструбине», «голубине» або «нейтральне» і, що важливіше, позначаючи, чи спрямована думка вперед чи назад. Перспективні настрої чітко узгоджуються з майбутніми змінами облікової ставки та змінами в овернайт-індексних свопах, особливо в довгостроковій перспективі, що доводить, що слова можуть впливати на гроші так само надійно, як і несподіване підвищення ставки. Ризик, впевненість — вибирайте свою аудиторію. Повідомлення для ринків залишаються сухими і насиченими фактами. Зауваження для домогосподарств заспокоюють нерви, тоді як листи до міністрів фінансів наповнені попередженнями про ризики. Під час криз ситуація змінюється: запевнення заповнюють заяви для банків і урядів; обережність забарвлює виступи перед громадськістю. Вражає те, що дослідження показує, що мова про майбутні ризики передбачає пізніші сплески волатильності — це доказ того, що центральні банкіри не просто описують турбулентність, а формулюють її. Ось у чому полягає поворот. Губернатори в Парижі чи Вашингтоні наповнюють свої сторінки технічними словами, але розташовують їх у чітких, неглибоких реченнях. Колеги з країн з нижчим рівнем доходу або фіксованим курсом валюти віддають перевагу повсякденному словника, але ховають його під лабіринтом речень. Алгоритм вимірює цю невідповідність: розвинені економіки мають низький рейтинг за читабельністю, але низький за синтаксичною глибиною — жаргон, так, але поданий чітко — тоді як бідніші країни роблять навпаки, підриваючи ясність саме тоді, коли їм найбільше потрібна надійність. «Індекс прямолінійності» відстежує, наскільки однозначним є повідомлення. Він різко падає під час потрясінь — згадайте COVID або кризу 2008 року — коли чиновники обережно формулюють кожен прогноз. Поза межами турбулентності прямота знижується в країнах, що ставлять за мету інфляцію, де репутація базується на гнучкості, а не на браваді. Режими з фіксованим курсом, що мають менше інструментів, говорять прямо: «фіксований курс зберігається». Інвестори можуть сприймати цей показник як детектор стресу — зниження прямоти часто сигналізує про наближення туману. Ради директорів часто ставляться до підсумків центральних банків як до вечірньої читанки. Не слід цього робити. Аналізуючи позицію, аудиторію та настрої на рівні речень, новий метод пропонує щось на зразок сейсмографа для політичних дискусій. Коли прогнозний показник жорсткості політики зростає, фінансові директори повинні перевірити графіки рефінансування. Коли слова, що висловлюють впевненість, витісняють слова, що висловлюють ризик, у повідомленнях банкам, умови кредитування можуть пом'якшитися раніше, ніж передбачає крива. Центральні банки люблять проповіді про прозорість. Це дослідження показує, що прозорість можна виміряти — і, неминуче, класифікувати. Коли з'являються рейтинги, ніхто не хоче опинитися в середині таблиці. Очікуйте, що керівники будуть скорочувати речення, з хірургічною точністю орієнтуватися на цільову аудиторію і, так, говорити ще більше. Для решти з нас алгоритм перетворює цю балаканину на корисні сигнали. І це, чесно кажучи, той вид тихої революції, про який варто прочитати.