Pavlo Shevchuk

28 января 2015, 10:12

Відразу заспокою – принципових змін не відбулося, загальний підхід залишився тим самим : змінилися окремі статистичні ваги, додано новий блок. What's new . На прохання читачів збільшено вагу харчових продуктів. А саме: гороху збільшено з 0.5 до 1 кг, картоплі – з 2 до 3 кг, оселедця – з 0.5 до 1 кг. Решта продуктів лишилася зі старими вагами. Може, наш гіпотетичний піддослідний із таким меню й не розжиріє, але точно з голоду не помре. Вирішено відмовитися від «розмазування» плати за опалення на весь рік. Крім цього переглянуто розрахунок складової тарифу за опалення. А саме: тепер узято стільки, скільки нараховано, обчислено на 1 кв.м. і помножено на 40 кв.м. (площа «умовної квартири», як і було раніше). Очевидно, це не дозволить порівнювати помісячну динаміку індексу. Але сам індекс має певні статистичні вади (про які детально йшлося раніше), тож я сподіваюся, що усереднення за рік їх трохи згладить. Додано блок «Побутова хімія». Але оскільки раніше ціни з його товарів не реєструвалися, то порівняти його можна лише з 2013 р., тому він винесений окремо. В структуру цього блоку входять: 1/3 зубної пасти 75мл (тобто з розрахунку на 3 місяці), 1/4 зубної щітки (аналогічно 1 шт на 4 місяці), мило дитяче 210г (3 бруска по 70г на 1 місяць), пральний порошок (1 пачка 450г на місяць). На жаль, зубна паста та щітка – імпортні, оскільки вони завжди є в наявності (наші ж треба добре пошукати й не кожного місяця знайдеш), отже можна простежувати динаміку. Мило і пральний порошок – вітчизняні. Якщо на момент реєстрації ціни є мило лише 65г, то його ціна перераховується до 210г. Пачка прального порошку стала важити 400г, тому його ціна теж перераховується до колишнього варіанту 450г. Думаю, найцікавіше порівняти 2014 з 2013 та 2008. Маємо: Лідерами «забігу» 2008–2014 є: рибні консерви, цукор і горілка. З консервами вийшла накладка – не стало тих, що були в структурі індексу раніше. Тепер записую теж «сардини в олії», але вже які трапляться. Цукор і горілка йдуть у тандемі, видно, щоб не було великого бажання гнати самогон. З погляду здоров'я суспільства думаю, що дорожчання горілки «випереджаючими темпами» – на користь. Свинина подорожчала не сильно. Щоправда, купую тепер дещо в іншого виробника, але на тому ж ринку. Капуста навіть подешевшала. Вона чомусь дуже дорога була в 2008. Так що вітаю прихильників здорового харчування (м'ясо з овочами, чи все ж таки… з квітами?) та любителів голубців. На загал, "їжа" подорожчала менше, ніж «не їжа», а сам індекс за цей період подорожчав майже удвічі. Співвідношення 2013–2014 дещо відрізняється. В явних лідерах – цукор (чому – не знаю, але – факт), потім – консерви (одну з причин уже вказав) і гречка (тут історія недавня, тож зупинятися не буду). Із зубною щіткою – все ясно (валютна складова), а на пасту чомусь траплялися шалені знижки (щітки, до речі, теж якось ухопив дві по ціні одної). В мінусі – м'ясо (тут уже сказав) та транспорт. Квиток на електричку справді трохи подешевшав (місячний проїзний на метро лишився по старій ціні). Можливо, через те, що у вагонах змінилися сидіння – з «комфортабельних» на «некомфортабельні». Хоча, як на мене, сидіти на них незручно приблизно однаково. Попереджаю питання «а комунальні +2.3% ?» Таки так. Тарифи за опалення стали «шаленими» лише в листопаді-грудні 2014, тож на середньорічній динаміці ще не позначилися. Таким чином, у 2014 порівняно з 2013 ціни зросли трохи більше, ніж на 7%, що, за теперішніх умов, не так уже й погано.

12 мая 2014, 10:14

Спершу я лінувався продовжувати цикл, розпочатий Taras , проте, відвідавши на минулому тижні один вуличний ринок у Києві (не був там півтора місяці) та дізнавшись теперішні ціни на овочі (і курс гривні до євро), вирішив усе ж таки викласти деякі спостереження, зроблені мною в Парижі у квітні цього року, приділивши окрему увагу саме цінам. Зрештою, цей портал присвячено економіці, а не подорожам. Відразу хочу відмітити, що періодичні оповідання пана Охріменка, нібито європейські закони у галузі сільського господарства призведуть до розвитку великих латифундій і знищать дрібного виробника , не відповідають дійсності. Оскільки навряд чи на вуличних ринках Парижа торгують представники великого бізнесу. При цьому торгують весело, перегукуються, сміються, іноді навіть пританцьовують. Зовсім несхоже, що їх задушило європейське законодавство. Вуличні ринки організовуються в усіх районах міста: в суботу (торгівля нехарчовими товарами, переважно ношеним одягом), в неділю (торгівля всім, переважно продукцією рослинництва та тваринництва), в один (чи може два – не звернув уваги, проте один – точно) робочий день тижня – теж торгівля усяким товаром. На фото – спеціально в одному кадрі – продовольчі і непродовольчі товари: Влаштовують ринки на місцях, які в інший час використовують як автостоянку (в передмісті, де я жив) або просто на вуличному тротуарі (сам бачив у різних районах). Народ (місцевий) приходить затарюватися з натуральними кравчучками (на фото видно коліщатка). З такими ж кравчучками ходять і в супермаркети. Ціни Їжа Спершу, зайшовши в супермаркет ціни мене справді вразили – помідори по 2.5–3 EUR, яблука по якійсь шаленій ціні тощо. Але, трохи оговтавшись, побачив, що овочі можна купувати на ринку, а решту – в місцевому Ашані (який, виявляється, насправді читається як Ошан). Протягом місяця ціни, звісно, мінялися. Також іноді була суттєва різниця в ціні одного товару на сусідніх прилавках. Отож, у 20-х числах квітня на східній околиці Парижу (біля станції метро Porte de Montreuil) можна було купити: капуста білокочанна – 0.9 EUR картопля – 1.0 EUR (3 кг – за 2.5 EUR) апельсини – 1.0 EUR морква – 1.0 EUR полуниця (велика і занадто гарна, тому я її не купував, але… порівнявши з Києвом) – 1.0 EUR помідори («на гілці» і вроздріб) – 1.0–1.6 EUR яблука – 1.3–1.5 EUR банани – 1.5 EUR кабачки – 1.5 EUR лимони – 1.5 EUR баклажани – 1.8 EUR. Курятина, м'ясо та сир у більшості випадків стартують від 10 EUR до приблизно 20–25 EUR. Проте, на ринку ті ж курячі окорочка можна знайти по 3 EUR за кіло. Але якщо м'ясо я знаходив і по 5–5.4 EUR, то з сиром такий «фінт» не пройшов. Куплений одного разу десь по 5 EUR сир виявився відвертим лайном, із чого мною був зроблений висновок, що сир по 2 EUR за 200г – кращий вибір. Хоча можна врятуватися в Ашані, купивши цілком пристойний ашанський сир (в упаковці з ашанських кольорів, які там чомусь біло-зелені) по приблизно 5-6 EUR за кіло. Шоколад (100г) – порядку 1.5–2 EUR, хоча плитка цілком пристойного на смак ашанського шоколаду 200г (!) коштує 0.67 EUR (!). Також трапляються акції, де можна взяти 2х200г нормального шоколаду за 2 EUR. Широко представлений і в Україні Lindt, теж буває в плитках по 200г зовсім за недорого. Горілка (російська та польська, не ясно, чому наші не продають, наша ж – краще) – 22.36 EUR за 1 літр. Пляшки, звісно, по 0.7л, але завжди, крім ціни за пляшку, поруч указана ціна також і в розрахунку на 1 літр (Франція – батьківщина метричної системи). Гречка, як відомо, в Європі не поширена. Знайдена мною випадково в арабському магазинчику гречка коштувала 2.6 EUR за півкіла і виявилася лайном. Не знаю, що вони з нею робили, але на вигляд – як наша гречка, а на смак – як казна-що. У Відні, наприклад, продають білу (світложовто-світлокоричневу з трохи зеленавим відтінком) гречку, яка на смак цілком нормальна. Проте, й у Парижі можна купити справжню українську гречку по 2.5 EUR за кіло. Для цього слід відвідати в неділю площу Nation, куди приїздить мікроавтобус із автентичними українськими товарами (гречка, ковбаса, консерви). Про що ті хлопці розповідають митникам при перетині кордону – не знаю. Житло Дорого. У другій зоні (яка, строго кажучи, уже й не є Парижем) однокімнатна «студіо» – 660 EUR на місяць. В третій зоні однокімнатна квартира – щось близько 700 EUR на місяць. Транспорт Дорого. Одна поїздка по 1-й та 2-й зонах – 1.7 EUR. Якщо купувати десяток квитків виходить дешевше. Квиток дійсний – зверніть увагу – впродовж однієї години після входу. Тобто, якщо впевнені, що встигаєте, можна проїхати кілька разів або пересісти на електричку чи трамвай (звісно, в межах цих зон). Проїзний на місяць на дві зони 67 EUR. У вихідні, свята, під час шкільних канікул (да-да, саме для дорослих – підтримка сімейного відпочинку в дії) відбувається «дезонація» – тобто квиток дійсний у межах багатьох зон (принаймні до 5-ї – точно). Транспортна система – просто супер. 14 ліній метро, кілька ліній електричок (у межах міста – переважно підземні, за межами – виходять на поверхню), трамваї, автобуси. Всі лінії взаємопов'язані – з однієї пересідаєш на іншу (для метро й електричок – навіть не виходячи на поверхню). На пересадочних станціях (а сходитися в одному місці можуть кілька ліній електричок плюс кілька ліній метро) стрілки і написи розташовані так, що людині без знання французької зовсім не доводиться питати дорогу – завжди зрозуміло куди йти (цифрами позначені лінії метро, літерами – лінії електричок): Що здивувало Електронні ваги на вуличному ринку видають чек. Повна й абсолютна перевага пішоходів у всіх випадках. Особисто спостерігав, як цілком пристойні (як на вигляд) буржуа неквапом переходять вулицю на червоний сигнал світлофора, а автолюбителі терпляче сидять у своїх залізних конях. Проте, останні, як і в Києві, полюбляють паркуватися на тротуарах. Щоправда, це не набуло такої масовості, як у нас. Зате мотоциклісти носяться як по проїжджій частині, так і по тротуару без видимих причин. Одного разу (апофеоз правил дорожнього руху!) я спостерігав, як мотоцикліст перетинав «зебру» як пішохід – не пхав мотоцикл, а саме їхав – із одного тротуару до протилежного, на «зелений» для пішоходів, а коли його майже досяг, розвернувся і поїхав уже по проїжджій частині вулиці (до того, як «переходити» по «зебрі» він їхав по тротуару). Яким чином інші учасники дорожнього руху можуть передбачати його маневри, для мене залишилося неясним. Народ полюбляє їздити безоплатно. В метро молоді люди просто перестрибують через турнікети. Щоб це унеможливити, за турнікетами поставлено пластмасові «хвіртки». Ці «хвіртки» або розхитані так, що не заважають перестрибнути, або просто поламані. Також зручно перестрибувати відразу після того, хто пройшов із квитком – поки «хвіртка» не зачинилася або ж той, хто пройшов, її люб'язно притримує. Старші люди не стидаються попроситися пройти за кимось упритул. Службовців, які зловили «зайця», протягом місяця я бачив двічі. Мене не питали жодного разу. На відміну від того, що в німецькомовних країнах майже напевно, що з першим-ліпшим перехожим можна порозумітися англійською, в Парижі так не виходить. Коли на ринку питаєш елементарну річ «How much does it cost?» (невже просто навіть по ситуації не ясно, що питаю ціну?) починають щось довго розповідати французькою, навіть просто цифри англійською ледве згадують (вони що, у Лондон не їздять?). Щось спитати в супермаркеті – теж практично без шансів. Одного разу хлопець шкільного віку щось запитав мене на вулиці. Кажу йому, що «I don't understand». Після вагань він спромігся вичавити з себе одне слово «time» і показати на руку. Я точно пам'ятаю, що фраза «What time is it?» була чи не першим вивченим мною висловом, разом із «What is your name?» та «Who is on duty today?» Що вони учать у школі – загадка. Проте в поліцію, схоже, без знання англійської не беруть. Одного разу, обійшовши площу Бастилії по периметру і впевнившись, що найкраща точка для фотозйомки нового театру знаходиться посередині площі біля колони, а «зебри» чи підземного переходу до неї немає, я підійшов до поліцейських. Вони мене зрозуміли і зрозумілою англійською пояснили, що перейти через площу до колони не заборонено, але просто небезпечно. Загалом, у Парижі багато чого не заборонено. На платформах станцій метро (на лавках) сплять бомжі. Причому грунтовно – у гарних спальних мішках, барахло якесь поруч, капітально так сплять. Також на вулиці над тепловими колекторами (чи як там воно називається) такі собі решітки (реально тепле повітря звідти пре, а кажуть, що це тільки ми «вулиці опалюємо»). На таких решітках теж бомжі ставлять намет і там живуть, навіть узимку. Всі (або майже всі) тунелі між станціями метро обмальовані графіті. Незайманого місця практично немає. Враховуючи кількість ліній і загальну протяжність тунелів, а також те, що метро не ходить лише глибоко вночі (десь там за 1-шу годину ночі)… невже є стільки людей, яким уночі (чи коли вони там малюють) більше немає чим зайнятися? Багато разів бачив, як у метро люди читають паперові книжки. Жодного разу не бачив, щоб читали електронну книжку. В Києві ж у метро майже завжди читають саме електронну.

13 января 2014, 09:56

‘… to be efficient it was necessary to be able to learn from the past, which meant having a fairly accurate idea of what had happened in the past.’ G. Orwell, 1984, chapter II Зауваження до попередньої публікації на цю тему я не забув, проте цього разу методика залишилася без змін. Один докір був пов'язаний із відсутністю в «кошику» товарів побутової хімії, що для 2013 р. уже враховано, але порівнювати наразі немає з чим, оскільки в попередні роки такі дані мною не збиралися. Інший докір, стосовно недостатньої кількості харчування для однієї людини, буде враховано в майбутньому, оскільки я, з одного боку, хотів, щоб дані цієї статті та минулої були порівнянні, а з іншого – просто ліньки перераховувати. Згодом думаю просто збільшити вагу гороху й оселедця до 1кг, картоплі – до 3кг. Таким чином, методика збору даних і статистична вага кожної позиції не мінялася, що дозволяє легко робити прямі та відносні порівняння. Також зазначу, що в 2008 р. повністю не враховані літні місяці (тобто це середня за 9 місяців), оскільки я не мав можливості занотувати ціни, а в 2009 та 2010 не враховано серпень (тобто середня за 11 місяців) з аналогічної причини. Отже, маємо Таблицю 1: Візуально зручніше скористатися відносними показниками, надавши 2008 р. значення «один». Маємо Таблицю 2: Що я побачив цікавого? "Їжа" (№1–17) подорожчала менше, ніж «не їжа». (№18–20). Лідерами є оселедець і рибні консерви, горілка (таки борються з пиятикою), транспорт (наближаємося до Європи). Майже удвічі подорожчали хліб (тут теж до Європи ще далеко) і цукор. Картопля, яка дійсно в 2013 подорожчала порівняно з 2012, у «веселі» 2010–2011 була навіть дорожче. Ситуацію з гречкою та цукром у ті роки теж усі пам'ятають. А ось улюблена квітка теперішнього прем'єра навіть подешевшала (що то значить! – не скігліті). Не зрозуміла для мене штука відбулася з комунальними. Як відомо, в Києві до 2010 включно плату за опалення нараховували цілий рік. Тариф міг мінятися, навіть зменшуватися, але не істотно. Починаючи з 2011 тариф міняється щомісяця, за винятком місяців, в які житло не опалюють. В 2012 в окремі місяці тариф за кв.м. доходив від 2–3 до 6–7 грн. Натомість у 2013 максимальне значення було 2.5грн, що при незмінних решті параметрів дало значне зниження вартості комунальних і спричинило до зниження вартості усього «кошика» порівняно з попереднім роком. Таким чином, у 2013 порівняно з 2012 мій «кошик» подешевшав на 4.4%. Без урахування комунальних «кошик» подорожчав на 3.8%. Індекс "їжі" подорожчав на 3.0%.

12 ноября 2013, 09:44

Звісно, тема не для фінансового порталу. Але тривалість життя стосується всіх організмів (і навіть механізмів) і є одним із показників у так званих таблицях смертності (англійською більш оптимістично – " life table "), які вже мають прямий стосунок до розрахунку страхових виплат, а, отже, і до фінансів. До того ж іноді виникає інтерес до цього питання. Тому спробую прояснити деякі аспекти зрозумілою мовою – уникаючи строгих конструкцій там, де це не є критичним, більше популярно, без детальних пояснень. Що таке тривалість життя для окремої людини інтуїтивно зрозуміло – проміжок часу між народженням і смертю. Середня тривалість життя для реального покоління теж очевидно: беремо покоління, яке вже повністю вимерло ( almost extinct cohort ), знаходимо статистику, як воно вимирало протягом свого життя, й обчислюємо їх середню тривалість життя. Думаю, що основні проблеми словосполучення «знаходимо статистику» за період порядку 100 років для цілком певної сукупності людей усім зрозумілі, тому на них не спинятимусь. При цьому, в результаті такого дослідження отримується тривалість життя вже вимерлих поколінь, які сучасний рівень смертності не характеризують. Для розв'язання цієї проблеми була сформульована елегантна ідея умовного покоління ( synthetic cohort ). Її суть полягає в тому, що в кожний період часу (зазвичай розглядається календарний рік) живуть і вмирають люди всіх вікових груп. Звісно, не можна просто порахувати середній вік, у якому помирають люди такого умовного покоління, оскільки початкова кількість кожної вікової групи звичайного населення була різною. До того ж, умови попереднього життя людей різних років народження скорочували їх початкову кількість із різною інтенсивністю, що також унеможливлює пряме порівняння. Також істотним може бути вплив міграцій. Пряме порівняння смертності між населенням із високою часткою осіб похилого віку та більш «молодим» населенням теж, вочевидь, позбавлене сенсу. До речі, до таких беззмістовних показників відноситься загальний коефіцієнт смертності. Тому на нього взагалі не слід зважати. На жаль, це роблять наші журналісти, періодично здіймаючи галас про «найвищі показники смертності в Україні» за даними ЦРУ . Для коректного порівняння вдаються до нормування смертності за віковими групами. Тобто кількість померлих певного віку співвідноситься з чисельністю населення у цьому ж віці. В цьому полягає так званий «демографічний метод» побудови таблиці смертності. На основі показників смертності, специфікованих за віком, будується система показників таблиці, які вже не залежать від вікової структури населення, а є лише функцією віку. Одним із них є середня очікувана тривалість життя при народженні . Тут уже слід звернути увагу на кожне слово в цьому словосполученні (англійці з їх манією все скорочувати й тут нас обійшли і називають цей показник просто " life expectancy at birth "). " Середня " – ясно, не для однієї людини. " Тривалість життя " – теж ясно, та й вище вже згадувалось. " Очікувана " – дуже важливе уточнення, яке часто опускають. Йдеться про те, що фактичну тривалість життя можна встановити лише для реального покоління (на що вже вказувалося). Для випадку умовного покоління розуміють: якщо рівень смертності в кожному віці зберігатиметься таким, який було зафіксовано в цьому конкретному календарному році, то народжені в цьому році проживуть у середньому стільки-то років . Зрозуміло, що народжені в цьому році проживуть невідомо яку кількість років, тому й підкреслюється ймовірнісний характер показника. Але для певного календарного року середня очікувана тривалість життя є найбільш коректним вимірником досягнутого рівня смертності , який можна прямо використовувати при порівнянні між країнами, регіонами та в часі. " При народженні " – я вжив лише для спрощення пояснення терміну «очікувана». Насправді таблиця смертності є моделлю вимирання/дожиття в залежності від віку, а середня очікувана тривалість життя обчислюється при досягненні кожного віку , як це видно в поданому нижче фрагменті таблиці. Таким чином, визначення середньої очікуваної тривалості життя при досягненні віку x формулюватиметься так: якщо в кожному наступному віці рівень смертності зберігатиметься таким, який було зафіксовано в цьому конкретному календарному році, то ті, хто дожив до цього віку проживуть у середньому стільки-то років .

7 августа 2013, 09:54

‘Something is rotten in the State of Denmark.’ W. Shakespeare, ‘Hamlet’ Хоча Україна – не Данія, як сказав би український класик, чомусь саме ця фраза англійського класика, що винесена в епіграф, спадає мені на думку щоразу, коли я бачу окремі вітчизняні реалії. Останнім часом у новинах усе частіше згадується оновлення історичних максимумів провідними фондовими біржами світу. Натомість, зазираючи на сайт Української біржі, я бачу щось не те. Тому вирішив усе ж поставити поруч графіки динаміки значень різних індексів по місяцях. Метод . Оскільки дані про індекс на УБ починаються з 08/01/2008, я обрав за початковий саме цей рік. Звісно, можна було отримати більш давні дані з ПФТС, але по-перше, я просто полінувався, а по-друге, початковий рік для цього дослідження не важливий, оскільки те, що мене цікавить і так видно. Зрозуміло, що перший (як і останній) робочий день місяця в різних країнах можуть відрізнятися, проте й така відмінність є несуттєвою. На поданому нижче рисунку дані наведені на початок кожного місяця. Для можливості співставити динаміку індексів, що виражені в різних валютах і мають різний номінал, початок січня 2008 року прийнято за одиницю. Тому решта значень є часткою від одиниці. Результати . Падіння фондових бірж у 2009 позначилося на всіх ринках, проте в Україні та Росії воно виявилося суттєво глибшим. Відновлення протягом 2010 тут відбувалося також швидше, хоча російський індекс так і не досяг рівня початку 2008. Корекція липня-вересня 2011 на світових ринках так позначилася на українській фондовій біржі, що вона й досі не одужала. Показник російської біржі знаходиться більш-менш на рівні кінця 2011. Загалом можна сказати, що більшість індексів має зростаючий тренд із кінця 2011 – початку 2012. Серед обраних мною цілком довільним способом індексів NASDAQ залишив усіх далеко позаду. За 2-ге та 3-тє місця змагаються DAX, DJI та S&P500. Порівняно з рештою фондових бірж індекс UX остаточно розійшовся з травня-червня 2012, коли CAC40 та Nikkei225 також вийшли на висхідний тренд. Я пробував знайти пояснення в обсягах торгів, але дані виявилися настільки різними, що вирішив їх не використовувати. Висновки . Не претендую на жодні експертні висновки (на цьому сайті експертів вистачає). Мені було цікаво подивитися, як виглядає динаміка величини індексу УБ порівняно з іншими фондовими біржами. Примітка : при написанні статті використані матеріали сайтів http://www.rts.ru/ru/index/stat/dailyhistory.html?code=RTSI , http://finance.yahoo.com , www.ux.ua .

20 мая 2013, 09:43

Можливо, я невірно зрозумів ідею Tarasa про те, що необхідно людині для комфортного життя в місті. Відразу скажу, що я не рекламую Відень як місто, куди треба прагнути абощо. Основним стимулом до написання цього тексту була думка показати те, що у Відні організовано краще, ніж у Києві та можна було бачити можливі напрямки реформування. Враження туриста обмежуються зазвичай кількома днями або тижнями. Мені довелося прожити у Відні трохи більше й відчути особливості, які за короткий термін помітити важче. Про те, що Відень регулярно входить до першої трійки або п'ятірки міст світу із найбільш комфортним життям ( вікі ), я дізнався уже після того, як звідти повернувся. Особливо порівнювати мені його ні з чим, оскільки в більшості міст, де я бував, не затримувався більше 1–2 тижнів, а в деяких узагалі бував лише зранку до вечора. Назва Насправді місто називається Wien [«він» – із трохи продовгуватим "і"], а Wieden [«віден»] – один із районів міста. Транспорт Перше (і найбільше), що мене вразило – це транспортна система. Причому система в повному значенні цього слова, а зовсім не те, що полюбляють наші політики ліпити слово «система» куди треба й не треба. Коли один американець спитав, що мені сподобалося, я так і сказав: «Very good transport system». На що він відповів: «Excellent!». П'ять гілок метро (нехай не вводить вас в оману їх нумерація від U1 до U6) із 101 станцією (!) на місто із 1.7 млн. населенням. Порівняйте з Києвом – три гілки і 51 станція. При цьому в Києві пересадочні станції враховуються двічі як різні, а у Відні пересадочні станції називаються однаково на різних гілках і враховуються один раз. Тобто якщо рахувати київські станції так, як рахуються віденські, то треба 3 станції ще відняти. Кількість гілок і станцій я вважаю основною причиною чому київське метро майже завжди запхане, а віденське – майже завжди вільне. Образно кажучи – це як струмки. В Києві три «струмка», які збирають «води» більше (бо населення значно більше), ніж п'ять «струмків» у Відні. Звісно, київські будуть більш «повноводні». Якби у киян була змога «розтікатися» іще по 3–4 «струмках», у Київському метрополітені було б комфортніше, до чого я, власне, вів. Електричками можна користуватися повністю як і міським транспортом у межах міста. Якщо плануєте перетнути межі міської зони, тариф відповідно підвищується (про тарифи – нижче). Так, із аеропорту Швехат у Відень можна дістатися спеціальним «шаттлом» CAT (City-Airport Train) без зупинок або перейти на сусідню платформу і заїхати звичайною електричкою з кількома зупинками утричі дешевше. Різні види транспорту дуже добре підлаштовані один до одного. Наприклад, кінцева зупинка метро Simmering (під землею), зупинка трамвая (на землі) та зупинка електрички S-Bahn (над землею). Вони просто одна над одною. Нікуди йти не треба – всюди вас завезе ескалатор. Із «шаттлу» CAT ви по переходу потрапляєте до станції метро. Із будівлі Західного вокзалу ви також можете відразу потрапити до метро. Із Південним вокзалом у них, правда, не склалося, і до найближчої станції метро одна зупинка на трамваї. Звісно, можна пройти пішки, але якщо з сумкою... Трамваї ходять із інтервалом у кілька хвилин. Зупинки обладнані покажчиками, на яких видно через скільки хвилин буде найближчий і наступний за ним трамваї. В трамваях є місця для велосипедів і дитячих колясок зі спеціальними кріпленнями. Ціна проїзду залежить від того, скільки зон ви перетинаєте. Саме місто є однією зоною – 100. Приміська територія поділена на сектори. Так, якщо ви їдете по місту (незалежно яким транспортом), це коштує 1.8 EUR (в 2008 було 1.7 EUR). Якщо автобусом чи електричкою ви їдете у пригород, то це коштує відповідно дорожче. Для кількаденного туриста ціна досить відчутна. Проте, місячний проїзний у межах однієї зони в 2008 коштував трохи більше 50 EUR (точно не пам'ятаю), а на дві – близько 85 EUR. Якщо ж купувати річний проїзний, то він для однієї зони «тягне» близько 360 EUR. Погодьтеся, один євро на день на будь-який вид транспорту, щоб цілий рік не боліла голова як кудись дістатися. При цьому, повторю, громадський транспорт ходить дуже добре. Навіть уночі є спеціальні рейсові автобуси (до речі, у Берліні теж така штука є), які ходять із інтервалом у 30 хвилин і якими можна дістатися навіть у пригород. Автомобілі у Відні не паркують на тротуарі (!), не їздять по тротуару (!), ними не захаращують двори біля будинків (!). Це питання висвітлено у Tarasa . Щоправда, треба слідкувати за велосипедною доріжкою. З незвички думаєш, що йдеш тротуаром, а виявляється – велодоріжкою :-) Куди можна піти Це питання висвітлити повністю я навіть не намагатимуся. Можна просто гуляти містом – безліч пам'яток архітектури різних часів і стилів. Музеїв – не перелічити. Парки – теж ціла окрема розмова. Ресторанів, кафе і забігайлівок – незліченно. До речі, навіть у центрі міста можна добре поїсти цілком недорого (по київських мірках). Один із найкращих оперних театрів світу. Найстаріший у континентальній Європі функціонуючий зоопарк. Як можна розважитися Я розважався тим, що їздив по вихідних (у робочі дні я був типу зайнятий) куди тільки міг дістатися. А дістатися там легко всюди. Електрички зазвичай ідуть 150–160 км/год (індикатор у тамбурі показує), на окремих ділянках розганяються до 200 км/год (не Хюндаї). В гірських тунелях просто закладає вуха, як у літаку. Зранку сів на електричку – за три години уже в Будапешті або Зальцбурзі. Ввечері сів у поїзд – зранку в Любляні. Популярною розвагою є поїздка на катері в Братиславу (назад краще автобусом). Можна поїхати у найближчі гори покататися на велосипеді чи лижах (залежно від сезону) або просто погуляти. Ціни По-різному. Транспорт – дорожче. Міжміський за нашими мірками – дуже дорого. Їжа – так на так – щось дорожче, щось дешевше. Точно пам'ятаю, що свинину (на піджарку, без костей) купував близько 6 EUR за кіло, яловичу печінку – по 2 EUR (!) за кіло. Яйця – дорожче (точно не пам'ятаю, вони там по 4 та 6 фасуються). Картопля – по-різному. Якщо «bio», то дорого, якщо ні – помітно дешевше. Гречка – значно дорожче (точно не пам'ятаю). Чай, зубна паста – приблизно як і в нас. Вино – там ціла історично складена культура. Виробляють у певних регіонах. Погане продавати просто не дозволять, отриманим правом продавати вино дуже дорожать. Якісне вино (0.7 л) можна купити за 3–5 EUR. Я навіть бачив по 1.8 EUR. Можливо, зараз дорожче – не знаю. Горілка – дуже дорого, не менше 10–12 EUR за 0.7 л. Тварини Собаки завжди (!) ходять на повідках і майже завжди у намордниках. Диких собак не зустрічав узагалі. За три місяці бачив лише одного кота, який «гуляв сам по собі». До речі, останнім часом і в Києві диких собак теж щось не видно. Освіта З приводу якості освіти – не знаю, але Австрія дала світу досить багато відомих учених. Віденський університет – найстаріший у німецькомовних країнах (заснований у 1365), Технічний університет (заснований у 1815). Дороги Для нас ця тема нескінченна. Особисто спостерігав, як австрійці у вихідний день ремонтували цілком пристойну (за нашими мірками) дорогу лише тому, що прийшов час для поточного ремонту. Місцеві мене запевнили, що в понеділок ця ділянка буде відкрита. Охорона здоров'я Особисто не стикався. Може, хтось доповнить? Що не сподобалося Супермаркети закриваються о 18 чи 19:00 (максимум у п'ятницю до 20:00). В суботу працюють півдня. В неділю не працюють повністю. Доводиться звикати затарюватися в п'ятницю ввечері або в суботу зранку. Цілодобово (або принаймні довго) працюють маленькі магазинчики арабів. Асортимент – переважно консерви і… ніякого спиртного чи сала.

15 мая 2013, 15:39

Власне, нічого писати не збирався. Не зміг у форум завантажити фото. 02/04/2013. Центральний залізничний вокзал Берліна. 13год10хв. Будень після Пасхи. Мінус перший поверх з висоти першого поверху. 14год04хв. Платформа на мінус першому поверсі. 15год01хв. Вулиця біля Бундестагу. 16год28хв. Центральний залізничний вокзал Берліна. 16год43хв. P.S. Я з вокзалу людей не виганяв, замінувань не було. Просто спізнився на електричку й довелося кілька годин чекати наступну. P.P.S. Порівняйте з Привокзальною площею в Києві в 13-16год у вівторок.

3 февраля 2013, 11:01

Коли пан 12345, більше відомий як Фунтик (а він часто помічає те, чого не помічають інші), скоротив прізвище пана Охріменка до перших двох літер, я пригадав, що саме так називався чарівник із однієї казки. Тому й подумав, а чи не написати мені казку? Отож, почнемо: В тридев'ятім славнім царстві, Де колись був Цар-Горох, Є тепер на господарстві Мудрий пан, вельможний Ох. Сам той Ох на корх заввишки, А на сажень борода, Знає край і вздовж і вширшки, І кому яка біда. Чи хто правий, чи неправий, Чи хто прийде сам, чи вдвох, - Всіх приймає пан ласкавий, Тільки треба мовить «Ох». Леся Українка, Казка про Оха-чародія Зовсім недавно жив собі (а, може, й зараз живе) селянин із дружиною та одним сином. Та задумав він сина свого в місто віддати, банківську справу вивчати. Як там учився хлопець – казка не знає, але після науки пішов він у банк працювати. Тяжко йому там працювалося: і депозити треба було залучувати (а де ж він їх візьме, не ганяти ж за людьми по вулиці), і кредити видавати (небагато відчайдухів ішли на умови за тими кредитами), і картки банківські роздавати. А якщо план не виконувався, премію не давали та й зарплату могли урізати. Пробував він до інших банків переходити працювати, навчився з вкладниками домовлятися замість одного по три депозити оформлювати на ту ж загальну суму, кредитні договори юридичних осіб обслуговувати, розрахунки з нерезидентами проводити, з системою клієнт-банк працювати та багато чого іншого. Так поступово доріс він до заступника Голови правління одного кишенькового банку. А банк той якимись дивними справами займався і, коли Голова правління несподівано зник, зрозумів наш герой, що власники банку не сядуть, а сяде він. Тому швиденько звільнився за власним бажанням, зібрав речі й поїхав до батьків. Розповів він батькам про свою долю безталанну. А батько того хлопця до себе в селі Інтернет саме підвів. Та й каже: – Поглянь-но, сину, є в Інтернеті Центр Аналітичний. Президент того Центру все про твої банки знає. Пішов би ти до нього працювати. Шукав хлопець адресу Центру по всьому Інтернету, та не знайшов. Лише сторінки на різних сайтах. Написав тоді він електронного листа самому Президенту Аналітичного Центру, оскільки про відділ кадрів він також нічого не довідався. Відгукнувся Президент скоро й запросив на співбесіду. Поїхав парубок знову до міста, довго ходив по вулицях, надто дивна адреса в того Центру була – вся з літер чужоземних складена. І, хоч як погано знав мову заморську, здогадався він, що означають ті літери просто «книжка з обличчями». Роздивлявся він навкруги, та жоден будинок не схожий був на книжку з обличчями. Стомився він, сів він у парку на лавочку та сумно так: – Ох! – каже. Тільки це сказав, аж раптом – де не взявся – з'явився міцний, огрядний чолов'яга з бородою. – Що Вам, – питає, – треба од мене? Здивувався хлопець: де воно таке диво взялося? Та й каже йому: – Хіба я Вас кликав? Одчепіться! – Як же не кликав, – каже той пан, – коли кликав! – Хто ж Ви такий? – спитав парубок. – Я, – каже чоловік, – Президент Аналітичного Центру. Звати мене Ох. – Так я саме Вас і розшукую, – зрадів наш герой. – Ходімо тоді до мене в офіс, – запросив Ох парубка і рукою кудись убік показав. Повернув хлопець голову й бачить перед собою – офісний центр величезний! Але хвилину назад він міг заприсягтися, що парк навкруги й фонтан на тому місці був. Дивина та й годі! Зайшли вони з Охом у будівлю, а там – іще дивніше! Гроші зелені та різнокольорові, всі їм прислуговують – двері відчиняють, каву та чай на таці підносять. Ох і каже хлопцю: – Дивись, гроші повинні працювати! Не клади їх до тумбочки й не пхай у матрац – вони там змарніють. Краще занеси до банку. Вони там зростати будуть. Бачиш, які в мене повиростали – тацю з чашками піднімають! У кабінеті сказав Ох парубку: – Дуже треба мені аналітик. Бо Центр у мене Аналітичний. Президент є, а ось аналітиків немає. Попервах просто «аналітиком» будеш. Якщо ще хтось прийде – станеш «старшим аналітиком», а той буде «молодшим». Так і почав хлопець аналітиком працювати. Ой, нелегко йому було. Адже Ох був зареєстрований на всіх фінансових та економічних сайтах тієї країни, не рахуючи того, заморського. Сотні людей на день зверталися з різноманітними питаннями до Оха, на які треба було відповідати. Сам Ох теж не відпочивав – ходив із однієї телепередачі до іншої, на радіо виступав, статті в блогах писав. У проміжках устигав іще й стан банків аналізувати. А банків у тій країні було! Більше навіть ніж партій політичних. Одного разу дав Ох своєму аналітику завдання пост у блог написати, бо сам на ефір запізнювався. Дуже старався наш парубок не підвести свого шефа, гарну статтю написав та й розмістив у блозі відразу. Сам Президент у той день після ефіру стомився та спати поїхав, пост не читаючи. А зранку – що почалося! Блогери не повірили, що це Ох написав. Адже всі знали, що той жодного речення без помилок не напише, а тут – ціла стаття. Довелося Оху виправдовуватися, мовляв, давав комусь редагувати. Став учитися аналітик писати з помилками, як шеф. Дуже простий метод придумав – щоранку кілька клавіш на клавіатурі переставляв. Коли ж бачив на моніторі описку, вже не виправляв її, щоб усі думали, що це Ох, як завжди, з помилками пише. А для російських дієслів, що закінчуються на "-тся" і "-ться" – запускав генератор випадкових чисел, бо сам Ох не знав, у яких випадках він тулить туди м'який знак, а в яких – ні. Та так дивно в тому офісі час спливав, що хлопцю здавалося кілька днів минуло. Насправді ж – цілий рік. Тому й затурбувалися його батьки, що він так давно звістки про себе не подає. Поїхав батько до міста його шукати. Так само ходив по вулицях і розпитував, чи знає хто, де той Центр Аналітичний. Але навіть ЄДРПО (був у тій країні такий перелік усіх підприємств і організацій) про нього не знав. Так зайшов той селянин у парк і сів відпочити. Там із ним сталася така ж пригода, як і з сином: – Ох! – каже так тяжко, а сам думає, де ж іще сина шукати. Тут і з'явився чоловік із бородою. – Що Вам, – питає, – треба од мене? Здивувався селянин, проте каже: – Сина шукаю, вже рік як зник десь в Аналітичному Центрі. – Так я і є Президент Аналітичного Центру на ім'я Ох, – каже той пан. – Ходімо до мене в офіс. Як пізнаєте свого сина, то можете забирати, а як ні, то ще рік Ваш син служитиме в мене. Не хотів Ох свого аналітика віддавати й перетворив його на інвестиційну монету. Заводить він селянина до підвального приміщення, а там – бункер. Відчиняє двері бункера і бачать вони – сила-силенна договорів депозитних, сертифікатів пайових фондів, зливків золотих, срібних і платинових, навіть діаманти без оправи з сертифікатами якості. Дійшли вони до інвестиційних монет. А тих монет там – лічити-не перелічити! Дивився-дивився селянин на монети – хто його знає, в яку з них син зачарований! Чоловік і пішов журячись. От виходить і другий рік. Селянин знову йде до Оха. Прийшов до парку: – Ох! – каже. Ох і з'явився. – Йдіть, – каже, – пізнавайте! Заходять вони знову до бункера, проходять у дальній куток, а там у мішках, у пачках та й просто купами на полицях казначейські зобов'язання лежать. «Так ось хто всі казначейські зобов'язання купив, – подумав селянин, – по телебаченню розповідають, що всі зобов'язання розмістили, а кого не спитаєш, ніхто їх не брав». – Ну, пізнавайте, – каже Ох, – де Ваш син? Чоловік дивився-дивився – всі казначейські зобов'язання однакові: один у один – не пізнав. Але пригадав, що в Інтернеті писали, що один строк погашення купонів уже був. Роздивився він уважніше – точно! В усіх папірців по одному купону відрізано, а в одного – всі купони на місці. Чоловік і каже: – Ось мій син! – Ну, вгадали! Коли так, то беріть. «Клятий Інтернет, – подумав Ох, – уже селяни фінансистами поставали!» Перетворився з того казначейського зобов'язання парубок. Батько зрадів дуже: – Ходімо же, сину, додому. Йдуть дорогою та й розмовляють: батько розпитує, як там у Оха було; син розказує. То знову батько розказує, як він бідує, а син слухає. А далі батько й каже: – Що ж ми тепер, сину, робитимемо? Я бідний і ти бідний… Служив ти два роки, та нічого не заробив, адже Аналітичний Центр доходу не дає. – Не журіться, тату, все гаразд буде. Навчився я в Оха передбачати курс нашої валюти до заморської. Ось дивіться, в обміннику курс заморської валюти виріс. Завтра чи позавтрому Головний Скарбничий багато тієї валюти по низькому курсу продаватиме. Давайте сьогодні заморську валюту позичимо та й продамо зразу – на нашу поміняємо. А коли курс вернеться назад, відкупимо, борг віддамо ще й при грошах залишимося. Так вони й зробили. Помітив Ох, що населення валютою спекулює та здогадався, що то його колишній наймит. Щоб завадити йому, почав Ох писати в блогах, виступати по телебаченню, що треба обкласти податком такі оборудки. Та чи не дослухалися державні мужі до думки Президента Аналітичного Центру, чи самі такими спекуляціями займалися – казка не знає. Але не запровадили такого податку. Якось, аналізуючи платіжний баланс країни, побачив Ох, що населення купило стільки заморської валюти, аж увесь баланс країни похитнувся. Подивився по інвалютних депозитах – немає на рахунках фізосіб стільки коштів. Та й зметикував, що то його колишній наймит таку шкоду робить – ховає заморські гроші в себе на городі, а на депозит у банк не кладе. «Треба продати землю транснаціональним сільськогосподарським корпораціям, – подумав Ох, – тоді людям ніде буде стільки готівки сховати й усе понесуть до банків». І почав Ох писати статті, виступати по радіо, що треба продати землю сільськогосподарського призначення чужинцям, бо свої раду їй дати не можуть. Але знову не послухали державні мужі Президента Аналітичного Центру. Може, зайняті дуже були, а може, самі вже ту землю між собою поділили – казка не знає. Так і лишився Аналітичний Центр без аналітика, з одним тільки Президентом, який усе частіше скромно звався «економіст». Що з тим хлопцем сталося, казка теж не знає – зрештою, вона про Президента Аналітичного Центру Оха, а не про якогось там парубка, навіть ім'я якого так і лишилося невідомим.

27 декабря 2012, 09:29

Періодично у ЗМІ піднімають питання, чому немає попиту на художні друковані твори українських авторів. Почувши вчора черговий раз по радіо «волання» з цього приводу, я пригадав свій власний досвід ознайомлення з сучасною українською літературою. Приблизно років із десять назад моя мама десь почула про «відомого українського письменника» Юрія Андруховича та дала мені наказ придбати його тодішній бестселер. Пригадую навіть, що я справді забрав у книгарні мало не останній примірник. Навіть виникло якесь піднесення, що книгу написав мій сучасник, він живе в цей час, на відміну від плеяди тих, кого ми вивчали в школі. То про що ж я прочитав? Про пиятику у Львові, те саме в Києві з вилазками з тією ж метою до Ірпеня, густо пересипану лайкою, часто далеко нелітературною. Це різко контрастувало з «Кайдашевою сім'єю» та «Коханням у стилі бароко або любов з неохоти» (що тоді давали в театрах), де лаються протягом майже усієї вистави. Але як лаються! Пересипаючи прокльони епітетами й афоризмами справді барокового пишномовства. При цьому останню виставу мені випало побачити не лише у Києві та Чернігові українською, але й у Мінську білоруською мовою (звісно, всі склади артистів різні). Порівняння далеко не на користь Андруховича. Якби це не було подарунком, а покупкою для себе, було би просто шкода грошей. Пішов і купив, уже собі, «Hard Times» Діккенса… не пошкодував. Другим літературним подарунком був уже нещодавній роман Ліни Костенко. Нелітературна назва вселяла деякий острах, проте відоме прізвище давало надію, що це – такий собі вільний порух пензля видатного майстра. На що ж скидається сюжет книги з погляду звичайного читача? Сидить собі людина біля телевізора й детально записує зміст передач на кшталт репортажів Стогнія чи Критичної точки (я їх називаю «страшилки» – десь когось убили, хтось підірвався сам, щось обвалилося тощо). Між ними вставляє кілька абзаців із власного життя: пішов погуляв у парку, сходив на роботу, поговорив із сусідами… Знову було би шкода грошей. Купив собі «Great Expectations» того ж таки Діккенса. Втретє вже сам почув про трилогію (чи, може, тетралогію) Люко Дашвар «Биті є» з радіопередачі «Клуб сімейного дозвілля» (зверніть увагу на назву передачі, оскільки зміст книги явно не для сімейного читання). Гра слів у назві мені сподобалася, придбав одну з частин (з огляду на попередній досвід) та, не відкриваючи, завіз до батьків. Збираючись їхати до них наступного разу, подзвонив та спитав, чи везти решту. Мама сказала щось нерозбірливе, ніби читала й не дочитала, а чи сподобалось татові вона не знає, чи щось таке. Приїхавши до них наступного разу та маючи більше часу, я продовжив знайомитися з українською літературою. Що ж я там прочитав? Якийсь суцільний секс, із детальним викладом анатомічних деталей типу опису статевого акту на підлозі в калюжі сперми свого попередника. Власне, на цій сцені я читати закінчив і зробив вигляд, ніби забув про цю книжку й захопився «Tess of the d'Urbervilles» Гарді. Читаючи Діккенса, Бронте чи Оруелла, я виписую різні гарні фрази (як-от епіграф до однієї з попередніх статей), але сюжет сучасного українського роману часто навіть не можу пригадати. Тому, слухаючи черговий раз по радіо (не маю телевізора, слухаю лише «Еру», а коли там починають «промив мозку» попИ – перемикаю на «Радіо Рокс») просторікування «відомого українського письменника» з невідомим прізвищем про те, що українці не купують українське, я уже буду знати чому.