Це не була ціна ідеї. І не оцінка того, яку частину вартості Snapchat створив третій учасник цієї історії. Суд цього не рахував: сторони домовилися раніше.
Коли стартап уже коштує сотні мільйонів, майже неможливо відновити, хто створив яку частину цієї вартості. Один придумав продукт, другий написав першу версію програми, третій знайшов клієнтів. Через пʼять років програмний код переписаний, продукт змінився, а найбільшу цінність компанії може створювати канал продажів, якого на старті взагалі не існувало.
Тому внесок засновника краще рахувати до конфлікту. І не у відсотках заслуг, а в конкретних економічних правах.
Коли 5% перестають бути обіцянкою
Уявімо компанію, якій потрібно залучити $20 млн. Один із партнерів бере це на себе. Сторони домовляються: якщо цільовий показник виконаний, він отримує 5% бізнесу. Поки $20 млн не залучені, ці 5% — майбутня можливість.
Після виконання умови ситуація інша. Питання вже не в тому, чи «заслуговує» людина на 5%. Сторони оцінили результат раніше — коли ще не знали майбутню оцінку компанії і кому ця домовленість виявиться вигіднішою.
Тому вимірювані показники зазвичай працюють краще за «повернемося до цього, коли бізнес виросте». Виручка. Обсяг залученого капіталу. Кількість клієнтів. Запуск продукту. Передача прав на інтелектуальну власність. Визначений період повної зайнятості в компанії.
Договір не повинен передбачити, хто через сім років виявиться найважливішою людиною в бізнесі. Він повинен зафіксувати момент, коли конкретний результат створює конкретне економічне право.
Читайте також: ШІ-бульбашка може луснути до листопада: що втратять мільярдери та звичайні люди
Snapchat: від ідеї до активу
У спорі навколо Snapchat йшлося не просто про те, хто першим запропонував фотографії, які зникають після перегляду. У документах перед виходом на біржу Snap описував претензію як вимогу щодо спільного володіння інтелектуальною власністю, яку використовувала компанія.
Фразу «я придумав цей продукт» оцінити складно. З інтелектуальною власністю простіше. Програмний код можна показати. Патент має автора. Передачу прав можна знайти в документах. Домовленість про частку — у договорі або листуванні. Для технологічного стартапу різниця між ідеєю та правом на актив може коштувати десятки мільйонів.
Тому угоду про передачу прав на інтелектуальну власність логічніше підписувати в момент, коли ця власність створюється або передається компанії, а не тоді, коли документ уперше просить інвестор під час юридичної перевірки.
З часткою працює така сама механіка. «Отримаєш частину компанії, якщо все вийде» залишає багато простору для різних спогадів через пʼять років. «Після досягнення X виникає право на Y» — значно менше.
Square: $50 млн за право, а не за історію
У Square конфлікт Роберта Морлі з компанією, Джеком Дорсі та Джимом Маккелві теж стосувався цілком матеріальних речей: патентів, авторства винаходів, ранньої участі у створенні технології та економічних вимог.
У 2016 році сторони уклали мирову угоду на $50 млн. Square заплатив $48 млн, решту внесли Дорсі та Маккелві. Після цього судові справи були закриті. Ці $50 млн не означають, що Морлі створив саме $50 млн вартості Square.
Мирове врегулювання рахує інше: права сторін, потенційні збитки, імовірність програти справу, вартість кількох наступних років судового процесу і ціну, за яку цей ризик можна прибрати сьогодні.
Тобто оцінюється вже не людина і навіть не її роль в історії компанії. Оцінюється економічна позиція. Чим точніше внесок привʼязаний до активу, показника або договору, тим менше через кілька років потрібно сперечатися про те, хто був «справжнім» засновником.
Читайте також: 4 класи активів, які дозволять захистити портфель в епоху буму ШІ
Право і механізм його реалізації — різні речі
Складніша ситуація виникає, коли сторони погодили економіку, але погано описали, як саме її передати. Наприклад, за виконання певного показника партнер повинен отримати 5% у визначеній корпоративній структурі.
Показник виконаний. Але потрібну юридичну особу не створили. Бізнес перенесли в іншу компанію. Змінилася спеціальна компанія, через яку мала оформлюватися частка. Стару структуру закрили. Або передати саме той інструмент, який записали в договорі кілька років тому, більше неможливо.
Тут і виникає дороге питання: що сталося з погодженими 5%? Юридична відповідь залежить від договору і країни, право якої його регулює. Але бізнесову відповідь можна підготувати заздалегідь. Якщо частку неможливо передати — чи існує грошовий еквівалент? Якщо бізнес переходить в іншу структуру — чи переходить разом із ним економічне право? Якщо компанію продали до завершення періоду поетапного набуття прав на акції — що відбувається з рештою пакета?
Стартапи змінюють юридичну структуру значно частіше, ніж засновники очікують у перший день. Тому хороший договір повинен переживати ці зміни разом із компанією.
5% — це не одна цифра
Два пакети по 5% можуть мати абсолютно різну економіку. Один дає лише акції. Інший — ще й право на частину виплат із прибутку. Один пакет уже повністю належить засновнику. Інший він отримує поступово протягом кількох років — це і є поетапне набуття прав на частку, або vesting. В одному випадку людина має право пропорційно брати участь у наступних раундах фінансування і таким чином зберігати свою частку. В іншому — її пакет буде розмиватися з появою нових інвесторів. До третього можуть бути привʼязані додаткові права на частину інвестиційного прибутку.
Тому у великому спорі рахувати доводиться не тільки номінальні 5%. Зʼявляється інше питання: якою була б економічна позиція людини, якби домовленість виконали вчасно? Якщо за цей період компанія здійснювала виплати акціонерам, значення має відповідна частка цих виплат.
Якщо бізнес продали — ціна продажу. Якщо пакет передбачав участь у частці від інвестиційного прибутку — це окрема частина економіки. Через це затримка з реалізацією домовленого права іноді може коштувати дорожче, ніж його початкова номінальна вартість.
Майбутнє і вже зароблене — різні періоди
Майбутню економіку партнери можуть змінити. З наступного року встановити іншу систему премій. Перерозподілити ролі. Почати новий період поетапного набуття прав на частку. Змінити винагороду. Врешті — перестати працювати разом.
З минулим складніше. Цільовий показник уже виконаний. Період, за який нараховується премія, завершився. Права на акції вже набуті. Інтелектуальна власність передана. Якщо договір привʼязував до конкретної події певне економічне право, зміна відносин між людьми не прибирає питання про те, що відбулося до цієї зміни.
Саме тут починаються найдорожчі спори. Тому угоду між засновниками цікаво читати не тільки з питанням: як ми будемо працювати разом?
Корисніше перевірити, що вона говорить про день, коли партнери перестануть працювати разом. Яка частина акцій уже остаточно належить засновнику? Що відбувається з уже виконаними показниками? Які премії вже нараховані? Кому належить інтелектуальна власність? Які права продовжують діяти після припинення договору?
Ці питання значно дешевше обговорювати, поки відповідь на них майже нічого не коштує.
Найдешевші 5% — коли компанія коштує нуль
У день створення стартапу суперечка про 5% здається передчасною. Немає виручки. Немає раунду фінансування. Інколи немає навіть продукту. Через сім років ті самі 5% можуть коштувати $50 млн.
І домовлятися про них будуть уже не двоє людей із ноутбуками. У кімнаті зʼявляться інвестори, рада директорів і юристи. Snapchat заплатив $157,5 млн не тому, що хтось знайшов формулу вартості внеску засновника. Square заплатив $50 млн не тому, що суд математично розподілив внесок у створення компанії.
В обох випадках права, які виникли на ранньому етапі бізнесу, стали дуже дорогими значно пізніше. Тому майбутній внесок варто оцінювати до того, як він зроблений. А коли результат уже досягнутий, рахувати потрібно не заслуги. Рахувати потрібно економіку.