► Читайте телеграм-канал «Мінфіну»: головні фінансові новини
Йдеться про кредитний договір від 3 квітня 2008 року на 101 тис. грн під 15% річних зі строком погашення до 3 квітня 2018 року.
У 2024 році позичальник заявив, що банк порушив правила споживчого кредитування, не надав належної інформації та графіка платежів, а також ввів його в оману щодо процентної ставки. Він просив визнати недійсним саме первісний договір.
Ключовий момент справи
Підчас розгляду справи з'ясувалося, що у липні 2008 року, лише через кілька місяців після укладення кредиту, позичальник сам звернувся до банку із заявою про зміну валюти кредитування. Він попросив конвертувати залишок боргу у розмірі 99 714,71 грн у долари США.
6 серпня сторони уклали додаткову угоду, якою договір виклали в новій редакції. Кредит був визначений уже у сумі $21 490,24, а щомісячний ануїтетний платіж — $382,20. При цьому 8 серпня 2008 року гривневу заборгованість за первісним договором повністю погасили, а кредитні відносини продовжилися на умовах нової угоди.
Тобто позичальник не просто підписав початковий договір, а пізніше сам ініціював його зміну та погодився на нові умови.
Позов з’явився після кількох попередніх спорів із банком
До звернення з новим позовом у 2024 році між сторонами вже були судові процеси.
У 2016 році суд стягнув із позичальника та інших солідарних боржників заборгованість за кредитом на загальну суму $15 898,46 та 60 066,01 грн. У 2020 році апеляційний суд частково змінив це рішення, а у 2021 році Верховний Суд зменшив суму стягнутих процентів із $2 546,62 до $1 235,43.
Крім того, позичальник ще двічі звертався до суду з позовами про захист прав споживача — у 2022 та 2023 роках. Обидва позови були відхилені, а у справі 2023 року Верховний Суд залишив рішення без змін у березні 2024 року.
Тому позов 2024 року став черговою спробою оскаржити відносини з банком, але вже через вимогу визнати недійсним сам кредитний договір 2008 року.
Чому Верховний Суд не задовольнив позов
Суди трьох інстанцій виходили з того, що самого посилання на порушення прав споживача недостатньо. Позивач мав довести конкретні обставини, які за законом є підставою для недійсності договору.
Верховний Суд звернув увагу, що:
- договір був підписаний обома сторонами;
- сторони погодили всі істотні умови;
- позичальник не заявляв претензій щодо умов договору на момент його укладення;
- надалі він виконував договір;
- у документах були визначені строк, ставка, платежі та порядок погашення;
- позичальник сам ініціював перехід до валютного кредиту та підписав відповідну угоду.
Окремо суд відхилив твердження про обман. Для визнання правочину недійсним на цій підставі необхідно довести умисні дії іншої сторони та те, що саме вони вплинули на волевиявлення під час укладення договору. Таких доказів позивач не надав.
Також у справі не знайшло підтвердження твердження про підробку документів або укладення угоди під тиско
Читайте також: НБУ підвищує ставку: чому великі банки ріжуть дохідність депозитів
У чому особливість цієї справи
Справа показова насамперед через поєднання кількох обставин: багаторічний кредитний договір оскаржувався через 16 років, хоча позичальник у 2008 році сам ініціював його зміну, а згодом між сторонами вже відбулися кілька судових процесів щодо цього ж кредиту.
Водночас Верховний Суд не встановив загального правила, за яким старий кредитний договір не можна оскаржувати. Суд виходив із конкретних обставин цієї справи — передусім із відсутності доказів обману, вільного волевиявлення сторін та подальшого виконання договору.
У підсумку Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення Деснянського районного суду Чернігова та Чернігівського апеляційного суду — без змін. Постанова є остаточною.
Як ми писали, Верховний Суд обмежив доступ податкової до банківської таємниці