Фінмоніторинг у банках ЄС і України: чому блокують рахунки українців і як пройти перевірку

Навіщо потрібен фінмон і що про нього знають клієнти українських і європейських банків

Попри емоційне сприйняття з боку клієнтів, цілі фінансового моніторингу в Україні та Європі загалом однакові. Головне завдання — не допустити відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом, фінансування незаконної діяльності та ухилення від сплати податків. Крім того, фінмон покликаний виявляти підозрілі фінансові операції, що загрожують фінансовій безпеці держави та ринку.

Рамки фінансового моніторингу в Україні визначає Закон № 361-IX, а практичні вимоги для банків деталізуються у нормативах НБУ.

Українське законодавство дозволяє банкам встановлювати власні внутрішні правила перевірок і тригери ризику, які можуть бути жорсткішими за мінімальні. Регулятор неодноразово зазначав, що така практика відповідає ризик-орієнтованому підходу.

Банки не публікують повний перелік внутрішніх критеріїв моніторингу, пояснюючи це ризиком обходу системи з боку недобросовісних клієнтів.

У Європейському Союзі, як і в Україні, банки не зобов’язані розкривати клієнтам внутрішні моделі оцінки ризиків. Конкретні процедури перевірки та перелік документів визначаються внутрішніми політиками банків.

Читайте також: Як податкова штрафує за переказ з картки на картку та стягує податки через суди

Основні точки фінансового моніторингу в Україні та ЄС: у чому різниця

Попри спільну законодавчу логіку, фінансовий моніторинг в Україні та країнах ЄС реалізується по-різному на етапах відкриття рахунку та подальшого обслуговування.

В Україні відкриття рахунку для фізичних осіб і ФОПів у більшості випадків є спрощеним: первинна перевірка обмежується базовими даними, а поглиблений фінансовий моніторинг часто починається після початку активних операцій.

У країнах ЄС перевірка зазвичай є глибшою вже на етапі відкриття рахунку і може включати запити щодо джерел доходів, податкового резидентства та мети використання рахунку.

Як відкрити рахунок у банках України та ЄС

Саме тому в Україні відкриття рахунку зазвичай відбувається швидше і з мінімальним пакетом документів, тоді як у країнах ЄС значна частина перевірки переноситься на етап відкриття.

Обслуговування рахунку: коли система починає реагувати

Найбільше запитань у клієнтів виникає під час користування рахунком. В Україні типовими тригерами фінансового моніторингу є нетипово великі перекази для конкретного клієнта, регулярні P2P-операції між різними отримувачами, операції з криптовалютами, а також рух коштів між особистими і ФОП-рахунками. У таких випадках банки можуть запитувати підтвердження джерел коштів, договори або податкові декларації та тимчасово обмежувати операції до завершення перевірки.

У країнах ЄС перелік тригерів загалом подібний. Водночас відмінність полягає у механізмі реагування: банки частіше застосовують автоматизовані системи оцінки ризиків, які можуть обмежувати операції або доступ до рахунку без попереднього запиту документів. У таких випадках рішення може бути остаточним і не супроводжуватися детальним поясненням клієнту.

За даними Національного банку, у 2025 році було отримано 60 926 звернень клієнтів, із яких 6 423 стосувалися блокування або арешту рахунків, що становить 10,54% усіх звернень.

У країнах ЄС подібна статистика у відкритому доступі представлена значно обмеженіше. Регулятори, зазвичай, не публікують дані про частку заблокованих рахунків, відмов у відкритті або результати оскарження рішень банків.

Водночас доступні окремі показники, що характеризують масштаб фінансового моніторингу. Зокрема, у Німеччині фінансові установи подали 310 956 повідомлень про підозрілі операції (2023 рік), а у 2024 році було здійснено 485 678 запитів до банківських рахунків через систему Kontenabrufverfahren. BaFin також отримала 22 123 скарги щодо кредитних і фінансових установ (разом із запитами — 22 366 звернень).

У Польщі регулятор не публікує статистику блокувань рахунків або скарг клієнтів у розрізі фінансового моніторингу. Водночас у 2024 році було проведено 17 перевірок у сфері AML/CFT, за результатами яких виявлено 428 порушень, зокрема, 3 порушення, пов’язані із зупинкою операцій. Загалом оцінкою ризику було охоплено 947 фінансових установ.

Таким чином, українська статистика дозволяє оцінити частку звернень, пов’язаних із блокуванням рахунків, тоді як у більшості країн ЄС доступні лише агреговані або непрямі показники діяльності системи фінансового моніторингу. Це суттєво ускладнює пряме порівняння практик.

Читайте також: Як банки псують кредитну історію клієнтів і встановлюють умови повернення депозиту

Одна логіка — різний досвід

Формально і в Україні, і в ЄС фінансовий моніторинг базується на ризик-орієнтованому підході. Водночас ключова різниця полягає не стільки у формальних правилах, скільки в їх реалізації. В Україні фінансовий моніторинг частіше проявляється у вигляді перевірок вже після проведення фінансової операції, запитів документів і тривалого діалогу з клієнтом. У країнах ЄС контроль частіше зміщується на етап відкриття рахунку або здійснюється автоматично під час обслуговування.

У результаті різниця сприйняття формується не через відмінність у правилах, а через модель взаємодії з клієнтом: в Україні це частіше тривалі перевірки з можливістю комунікації, тоді як у ЄС — швидші, але менш прозорі рішення, які, у разі негативної оцінки ризику, можуть призводити до припинення обслуговування.

На що найчастіше скаржаться клієнти банків в Україні, і як це регулюється в ЄС

Щоб зрозуміти, як фінансовий моніторинг працює на практиці, «Мінфін» проаналізував звернення та відгуки клієнтів банків, опубліковані на сайті видання. Більшість скарг стосується не самого факту перевірок, а їх тривалості, непрозорості та обмеження доступу до коштів.

Блокування рахунку без пояснень

Блокування рахунку без чіткого пояснення причин є однією з найпоширеніших скарг в Україні. Клієнти зазначають, що після надання документів банк може не відновлювати обслуговування або надавати формальні відповіді без конкретики.

У країнах ЄС можливість обмеження або припинення обслуговування без розкриття причин передбачена законодавством.

У Польщі закон AML дозволяє банкам відмовляти у встановленні або продовженні ділових відносин, якщо ризики клієнта не можуть бути належно оцінені. KNF зазначає, що банк не зобов’язаний розкривати причини, якщо це може зашкодити ефективності фінансового моніторингу.

Geldwäschegesetz (GwG) у Німеччині дозволяє банкам припиняти ділові відносини, у разі невідповідності вимогам AML. BaFin підкреслює, що клієнт не має права вимагати розкриття внутрішніх моделей оцінки ризику.

У Чехії Act No. 253/2008 Coll. передбачає право банку припинити обслуговування, у разі неможливості оцінити ризики клієнта. Česká národní banka зазначає, що внутрішні критерії оцінки ризику не підлягають розкриттю.

Тривалий розгляд документів

Ще одна найпоширеніша категорія скарг українських споживачів фінансових послуг — тривалий розгляд документів у межах фінансового моніторингу. За законом він може тривати понад 20 днів.

У країнах ЄС законодавство не встановлює фіксованих строків для проведення AML-перевірок. Рішення ухвалюються, відповідно до ризик-орієнтованого підходу, і залежать від складності конкретного випадку.

Доступні джерела свідчать, що тривалість перевірок може варіюватися: у простих випадках — до 24 годин, у складніших — декілька днів або більше. Окремі кейси показують, що блокування рахунків може тривати близько 10 днів і більше.

Вимоги до документів

Серед типових запитів, які викликають запитання у клієнтів в Україні, — підтвердження джерел коштів, умов отримання доходів або надання податкових декларацій за декілька років.

У країнах ЄС подібні вимоги є частиною стандартної процедури перевірки клієнта.

Польські банки мають право вимагати інформацію про джерела доходів, податкове резидентство та економічний сенс операцій. Відмова надати такі дані може бути підставою для припинення обслуговування.

У Німеччині вимоги щодо підтвердження походження коштів та економічного сенсу операцій є частиною процедур due diligence, відповідно до GwG.

У Чехії банки зобов’язані перевіряти джерела доходів і зв’язок клієнта з країною. Відсутність таких даних може призвести до відмови в обслуговуванні.

У відкритих звітах регуляторів країн ЄС не публікується статистика щодо відмов у відкритті рахунків. Водночас галузеві дослідження та позиції бізнес-асоціацій свідчать, що відмови банків у встановленні ділових відносин, зокрема, без детального пояснення причин, є поширеною практикою на європейському ринку.

Перекази між особистим і ФОП-рахунком

Такі операції нерідко стають тригером фінмоніторингу з вимогою пояснити джерела доходів і призначення платежів.

У країнах ЄС підприємницькі рахунки також перебувають під підвищеним контролем. У банках Польщі та Німеччини розмежування бізнес- і приватних рахунків є стандартною практикою в межах фінансового моніторингу. Оцінка таких операцій здійснюється, з огляду на їх економічний зміст та відповідність профілю клієнта.

Чеські банки також дотримуються принципу розмежування бізнес- та особистих рахунків. У межах ризик-орієнтованого підходу такі операції можуть оцінюватися, як чинник ризику, у разі відсутності достатнього економічного обґрунтування.

Неможливість актуалізувати дані — ризик втратити доступ до рахунку

Українські клієнти дедалі частіше повідомляють про блокування рахунків через несвоєчасну або технічно ускладнену актуалізацію персональних даних, зокрема, онлайн. Аналогічні вимоги діють і в країнах ЄС: актуалізація даних є обов’язковою умовою обслуговування, а відмова або затримка з її проходженням може призвести до обмеження операцій чи замороження рахунку, особливо для нерезидентів і мігрантів.

Німецькі банки зобов’язані оновлювати дані клієнтів відповідно до вимог Geldwäschegesetz (GwG). Закон не встановлює фіксованої періодичності такої перевірки: вона здійснюється в межах ризик-орієнтованого підходу та залежить від профілю клієнта. У практиці фінансового моніторингу для клієнтів із підвищеним ризиком оновлення даних може здійснюватися щонайменше раз на рік, тоді як для стандартних клієнтів — раз на кілька років (зазвичай у межах 3−5 років), відповідно до підходів Customer Due Diligence. Непроходження актуалізації розглядається, як неможливість виконання вимог фінансового моніторингу, і може призвести до обмеження доступу до рахунку.

У Польщі й Чехії актуалізація персональних даних також є обов’язковою умовою обслуговування. Банки зобов’язані підтримувати актуальність інформації про клієнта в межах AML-вимог, при цьому періодичність оновлення визначається, з огляду на рівень ризику та внутрішні процедури банку, і може варіюватися від щорічної перевірки для клієнтів із підвищеним ризиком до триваліших інтервалів для стандартних клієнтів.

Відсутність актуальної інформації може призвести до обмеження доступу до рахунку або блокування операцій до моменту виконання вимог банку.

Відмова в обслуговуванні та повернення коштів

В Україні клієнти скаржаться на високі «штрафи фінмону» — платню, яку стягує банк при поверненні коштів після примусового закриття рахунку. Національний банк пояснював, що йдеться не про штраф, а про комісію в межах розрахунково-касового обслуговування, яка може сягати 20−30%.

У країнах ЄС відмова в обслуговуванні з міркувань фінансового моніторингу також передбачена законодавством. Водночас повернення залишку коштів, зазвичай, здійснюється без окремих штрафних або підвищених комісій, пов’язаних саме з фінансовим моніторингом, і відбувається за стандартними тарифами банку або без додаткової комісії.

Водночас клієнт може зіткнутися з жорсткішими комплаєнс-рішеннями:

• остаточним закриттям рахунку без можливості відновлення обслуговування;
• тимчасовим обмеженням доступу до коштів до завершення перевірки;
• необхідністю відкриття рахунку в іншому банку для отримання залишку коштів.

У Польщі, Чехії та Німеччині застосовуються механізми міжбанківського обміну інформацією в межах фінансового моніторингу. Вони не є публічними реєстрами, однак можуть впливати на рішення інших банків щодо встановлення ділових відносин із клієнтом.

У результаті після відмови або закриття рахунку з підстав фінансового моніторингу відкриття нового рахунку в іншій установі ускладнюється.

Реєстр «дропів»: куди рухається система

В Україні активно обговорюється створення реєстру так званих «дропів» — осіб, чиї рахунки використовуються для сумнівних фінансових операцій. У країнах ЄС подібні підходи реалізуються через механізми міжбанківського обміну інформацією в межах фінансового моніторингу та внутрішні процедури оцінки ризиків, доступ до яких клієнти не мають, але які можуть впливати на можливість отримання банківських послуг у майбутньому.

Порівняння показує, що більшість проблем, із якими стикаються українські клієнти, не є унікальними. Різниця полягає в моделі реалізації: в Україні фінансовий моніторинг частіше проявляється через тривалі перевірки та комунікацію з клієнтом, тоді як у країнах ЄС контроль частіше інтегрований у процедури оцінки ризику і може призводити до швидшого ухвалення рішень щодо подальшого обслуговування.

Посилення фінансового моніторингу в Україні — це системний процес гармонізації фінансового законодавства з нормами Європейського Союзу. Його правовою основою є Угода про асоціацію між Україною та ЄС, яка передбачає наближення правил у сфері банківського нагляду, протидії відмиванню коштів та прозорості фінансових операцій. Цей процес істотно прискорився після отримання Україною статусу кандидата в члени ЄС.

У межах виконання Угоди Україна у 2020 році ухвалила Закон № 361-IX, розроблений, із огляду на рекомендації FATF та європейські AML-директив. Надалі Національний банк оновлював підзаконні акти та приводив практику фінансового моніторингу у відповідність до європейських підходів.

Додатковий імпульс надала нова архітектура фінансового моніторингу ЄС, зокрема, AML-пакет, який включає Регламент (EU) 2024/1624 із єдиними правилами для банків. Він посилює роль фінансових установ у виявленні ризиків, закріплює право відмови в обслуговуванні та обмежує розкриття клієнтам внутрішніх моделей оцінки ризику. Паралельно створюється Європейський орган із протидії відмиванню коштів (AMLA).

Для України це означає, що подальше посилення фінансового моніторингу є частиною євроінтеграції, а не відхиленням від неї. Водночас різниця між Україною та ЄС полягає не стільки у змісті правил, скільки в рівні автоматизації, зрілості систем і якості комунікації з клієнтами.