Не бачу якоїсь критичної важливості зернового коридору для нашого експорту с/г продукції найближчим майбутнім. Так, 33 із 68 Мт нашого експорту агропродукції минулого сезону забезпечив саме зерновий коридор. Але цього сезону наш експортний потенціал через нижчі урожаї 2022 та 2023 років буде значно меншим — десь 43−47 Мт, або 3,6 — 3,9 Мт на місяць. У найкращі місяці минулого сезону ми могли вивозити майже 3,7 Мт без зернового коридору.
Тож, за умови, що ми зможемо домовитися з нашими західними сусідами про відновлення транзиту нашої агропродукції, а також, якщо ми зовсім трохи розширимо наші експортні можливості, то увесь цьогорічний урожай ми зможемо спокійно вивезти без того коридору.
Тож, оскільки наявність того коридору для нас не є такою критичною, наша переговорна позиція щодо його організації сьогодні має бути значно сильнішою.
Мабуть, одним із найбільших вигодонабувачів зернового коридору є Китай, який отримує (ймовірно) через Чорне море величезні обсяги української кукурудзи (25% усього китайського імпорту цього зерна у 2022 році, а цього року, схоже, значно більше). Тож, виходить, що цей коридор важливий саме китайцям. Але чи-то ми такі гонорові, що не хочемо про це з китайцями говорити, чи-то нам тут заважає основний конкурент на ринку китайської кукурудзи (і за сумісництвом наш найбільший спонсор), — але ролі Китаю в питанні вирішення проблеми з коридором щось не видно.
Читайте також: Боротьба за гектари: як зберегти земельний банк в умовах воєнного часу
Стратегічно/геополітично, нам чорноморський коридор, звісно, потрібен. Хоча б тому, що якого біса якась росія повинна нам розповідати, що і куди ми маємо експортувати?! Але ж якраз за допомогою цього зернового коридору вони то й роблять.