Народний депутат Ніна Южаніна вважає запропоновану концепцію стимулювання інвестицій хибною. Своїми зауваженнями та пропозиціями до законопроекту вона поділилася у фейсбуці.

Чому орієнтуватися лише на великих інвесторів — помилка

Державну підтримку пропонують надавати інвестиційним проектам з еквівалентом інвестицій не менше 30 млн євро. Звідки така планка?

По-перше, інвестори, а особливо іноземні, не стоять у черзі на вкладення грошей в українську економіку і за сьогоднішніх умов кожна держава дбає про захист власних інтересів та розвиток бізнесу на своїх територіях.

По-друге, не варто вкотре ділити бізнес на більш і менш привілейований, інвестиційні проекти зі значно меншим розміром інвестицій також заслуговують на увагу і повагу від держави, особливо в кризовий період.

Тому, на моє переконання, поріг для надання державної підтримки повинен становити еквівалент не 30, а 1 млн євро.

Крім того, передбачено вибіркові сфери реалізації інвестпроектів. Вважаю, що державну підтримку потрібно надавати пріоритетним галузям економіки, тому дію закону потрібно зосередити виключно на переробній промисловості, серед якої — деревообробна, текстильна, харчова, машинобудівна, — там, де ми можемо залучити власні людський потенціал і природні ресурси для створення доданої вартості.

Як залучити високотехнологічні виробництва

Пропонується, щоб кожного року протягом 5 років інвестор створював не менше 150 нових робочих місць.

Це може бути забагато, що обмежить можливості залучення інвестицій. У світовій практиці середня вартість створення одного робочого місця становить $40-50 тис.

Чим вищий ступінь автоматизації виробництва, тим менше потрібно робочих місць, але при цьому висока технологічність впливає на обсяг інвестицій.

Тому пропонуватиму іншу, більш логічну модель для інвесторів — створення не менше 20 нових робочих місць, але не на рік, а в розрахунку на 1 мільйон євро від фактичного обсягу інвестицій.

Строк реалізації інвестиційного проекту в законопроекті — 5 років, але чомусь до дати введення в експлуатацію об'єктів, що будуються, реконструюються тощо.

Логіка відсутня, адже введення об’єкта в експлуатацію — це лише точка відліку для початку виробництва. Навіть для того, щоб вийти «в нуль», не кажучи вже про прибутковість, знадобиться час. Або ж не треба пропонувати інвесторам пільгу зі сплати податку на прибуток, якого в цей період не буде.

Тому строк реалізації інвестпроекту повинен завершуватися тоді, коли кожна зі сторін — як інвестор, так і держава — виконає взяті на себе інвестиційні зобов’язання.

Читайте також: Няня не допоможе. Які проблеми по-справжньому хвилюють інвесторів

Як змусити інвестора буди дисциплінованим

За законопроектом загальний обсяг державної підтримки інвестиційного проекту не повинен перевищувати 30% від планового обсягу інвестицій. Про відсотки можна і потрібно дискутувати, а от що точно слід зіставляти — так це відповідність фактів планам, оскільки держава не може надавати підтримку огульно, тим більше, якщо інвестор не в повному обсязі буде виконувати свої інвестиційні зобов’язання або відмовиться від реалізації проекту.

Те ж саме стосується відповідальності. Законопроект звільняє заявника інвестпроекту від відповідальності за невиконання або неналежне виконання спеціального інвестиційного договору інвестором.

Наполягаю: така відповідальність заявника та інвестора повинна бути солідарною, оскільки за законопроектом вони є пов’язаними особами, а держава, яка надає пільги та розбудовує інфраструктуру, в разі негативного сценарію, повинна мати право на компенсацію.

Читайте також: У Раді створили комісію із захисту прав інвесторів

Кому потрібні інвестняні

Законопроектом передбачено, що в ролі «інвестняні» буде державна установа, уповноважена Кабміном на здійснення супроводу інвестиційних проектів.

Що це за орган, навіщо його створювати, яка необхідність в існуванні додаткового посередника у відносинах між державою і бізнесом?

Цю функцію має виконувати Мінекономіки, як головний орган у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну інвестиційну політику.

Крім того, недоречно, щоб інвестор сам розробляв інвестиційний договір, а уповноважений орган лише схвалював його чи відправляв на доопрацювання інвестору.

Весь документообіг повинен лежати на плечах держави, інакше яка це «інвестиційна няня».

Обов’язково потрібно підсилити роль органу місцевого самоврядування, на території якого буде реалізовуватися інвестиційний проект.

І ще одне технічне, проте суттєве зауваження. Для перевірки обсягів інвестицій, що будуть зроблені інвестором, та обсягу державної підтримки пропонується залучати аудиторів, що обиратимуться за критеріями, які визначатиме Кабмін.

Не потрібно ніяких зайвих критеріїв. Наприкінці 2017 року ми у Верховній Раді прийняли закон, яким уже визначено критерії для суб'єктів аудиторської діяльності, які мають право проводити обов'язковий аудит фінансової звітності підприємств, що становлять суспільний інтерес. Всі ці суб’єкти відомі, їх налічується близько 80, будь ласка, користуйтесь їх послугами.

Наостанок зауважу, що в Україні вже була спроба підтримати пріоритетні види діяльності на окремих депресивних територіях за допомогою створення спеціальних економічних зон, територій пріоритетного розвитку та технологічних парків.

На жаль, ця спроба не була успішною, адже такі режими стали інструментами мінімізації сплати податків, а виконання інвестиційних зобов’язань та створення робочих місць відійшли на другий план.

Тому, при підготовці до другого читання, законопроект №3760 потрібно зробити таким, що створював би сприятливі умови саме для доброчесних інвесторів.