Професор кафедри соціології Українського католицького університету (УКУ) Оксана Міхеєва та заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов розповіли в інтерв'ю  «Укрінформу» про результати свого дослідження «Культура бідності в Україні». «Мінфін» ділиться із читачами найцікавішими тезами.

Інфантильна дитина

Суспільству бракує фінансової грамотності. Дуже помітно, що сімейне бюджетування пробуксовує на кожному кроці.

Багато людей залежні від зовнішнього визнання. Були часи, коли людина могла жити в старенькому будинку, але біля дому в неї стояв великий автомобіль, тому що оцінювали родину тільки за автомобілем. І люди в нього вкладали кошти, що переважали вартість квартири. До речі, так само на Близькому Сході – зовнішні атрибути часто важливіші за інші характеристики чи ознаки, за якими ти себе позиціонуєш у соціумі.

Читайте також: Опитування GFK: куди українці інвестують гроші

У нашому суспільстві домінують матеріальні цінності, до того ж важливою є не реальна їх вартість, а символічна. Хочеш почувати себе людиною – мусиш мати те, що збільшує твою вартість в очах суспільства.

Часто це пов’язують із радянськими часами, але, як на мене, ця культура значною мірою сформувалася вже в 1990-ті роки. Первинний капіталізм, зайшовши в країну, активно змінював все навколо себе, часто в жорсткій формі. Ринкові способи просування товарів вимагали реклами. У рекламних повідомленнях щастя, реалізованість, статус здебільшого пов’язували з матеріальними речами. Ці поняття закріплювалися в суспільній свідомості та підтримувалися самими людьми.

В умовах вічного дефіциту формується відповідна система цінностей, оскільки річ дається дуже важко, через довгі черги й непевність у результаті. Далі це переросло в «ти не повноцінний, поки у тебе немає плазми, крутої «тачки» під вікном, останньої моделі смартфона». І люди намагаються це компенсувати.

Ми почуваємося нещасливими ще й тому, що в нас у суспільстві вже тривалий час відключена опція «соціальне схвалення». Якщо ти щось робиш добре, всі вважають, що то так належить, і не дякують. А якщо ти помилився – суспільство накидається на тебе з усією інтенсивністю обговорення чи осуду. Людині ж потрібні відчуття самореалізації, суспільного схвалення, що всі її зусилля були не марними.

Європейський досвід

Роботодавці зараз усі стикаються із проблемою нестачі кадрів. І було б добре зараз починати домовлятися про організацію праці, оптимізацію, відповідні умови, комфортні для працівника, і нормальну оплату. Бо тут варто замислитися і над тим, чи не обдурюють працедавці самих себе, коли не дбають про умови праці та оплату роботи людей. У нашому світі у працівника з’явився вибір. Подальші кроки у сфері стосунків між роботодавцями та працівниками будуть вже дуже помітно впливати на зміни в культурі бідності в Україні.

Читайте також: Кого шукають роботодавці

Одним із ключових критеріїв належності до середнього класу, який сформулювали ще за часів просвітництва, є приватна власність. Доки ви не є власником, ви не можете дозволити собі незалежну політичну позицію. Власність убезпечує від непередбачуваних фінансових ситуацій, робить вас меншою мірою залежним чи залежною від зовнішніх обставин. Якщо навіть робота припинилася – ви все одно маєте дохід. Приватна власність на вас працює, або хоча б виконує функцію «подушки безпеки».

Для мене свого часу був великим відкриттям Бостон, який іноді називають містом мільйонерів. Все тому, що в ньому чимало районів із 2-3-поверховими доглянутими будинками, вартість яких із часом дуже росте. Лише один поверх такого будинку в хорошому районі може коштувати понад мільйон. А будували їх на одному місці два-три покоління кожної родини, передаючи в спадок цю власність. Бабця з дідом збудували перший поверх, батьки будують другий і молоде покоління добудовує третій. І володіє триповерховим будинком — кількамільйонним статком.

Дуже важливий фактор, наприклад, у США – далеко не всі мають спадкову власність. Але всі мають достатньо сильну територіальну мобільність. Якщо ми говоримо про бідність і соціальні класи, соціальні прошарки, ми пам’ятаємо про соціальну мобільність, вертикальну мобільність. Не менш важливою для зміни ситуації й для соціальної мобільності є територіальна. Вона впливає на зміну уявлень людей про себе і про світ, про соціальні ролі. Україна зараз почала значно більше їздити – раптово, вибухово. Харківська, Донецька, Луганська область – абсолютна більшість населення до 2014-го року нікуди не виїжджала за межі регіону.

Перемогти епоху бідності

Що стосується «накрав багато в 90-х» – це не залежить від віку, це загальне ставлення до багатства. З ним треба працювати, оскільки саме протиставлення, оця дихотомія бідні-багаті й консервує бідність. Бо багатство в очах культури бідності не є легітимним, не є соціально схваленим, а раз так — не варто до нього йти, змінюватися, бо нічого не отримаєш у соціальному статусі.

Однак поведінку молоді та її настанови дуже змінили соціальні мережі, інтернет загалом. Для них самі моделі бідності та багатства вже виглядають по-іншому. На противагу матеріальним цінностям сьогодні все більше пропагуються такі цінності як саморозвиток, вільний час, подорожі, освіта. Бідність сильно обмежує, і треба шукати, чим суспільство може це компенсувати молодій людині.

Читайте також: Україна посіла 58 місце серед найбагатших країн світу

Потрібна легітимність заможності, позитивна соціальна санкція до цієї групи. Щоб іншим хотілося докладати зусиль, щоб до неї потрапити. Не можна дивитися на соціальну структуру, розглядаючи тільки бідних. Треба дивитися на всю соціальну драбину. Дуже підтримую слова про новий соціальний контракт — це саме про те, як позиціонуємо себе.

Бідні не є однорідною категорією – і це ключовий висновок. Відповідно, спроби нашої держави створити універсальну політику щодо бідних абсолютно провальні: вона не працює на всіх однаково саме тому, що ця група дуже сегментована. Самі респонденти конструювали ці групи. Ми працювали з групою людей, які мали якусь допомогу від держави, тобто офіційно вважаються нею як бідні. І от вони самі з середини цієї групи людей, залежних від соціальної допомоги, дали градацію — є бідні-бідні, бідні-середні, бідні-хитрі, бідні-чесні.

Зараз уся надія на молодь — у неї вже формується інше ставлення до власного житла, наприклад. Навіщо його мати, якщо можна орендувати, що набагато раціональніше, якщо у вас у перспективі мобільність, що веде вас за роботою? Для чого купувати авто, якщо можна викликати таксі чи «блаблакар». Одяг перестав бути частиною презентації себе, статусу — головне, щоб функціонально і зручно.