Згідно із заявами міністра економіки, торгівлі і сільського господарства Тимофія Мілованова, у 2020 році середня зарплата збільшиться на 2 000 грн. Таким чином, вже до 2022 року вона зможе досягти 16 000 грн. Нагадаємо, що Держстат перерахував середню зарплату у вересні нинішнього року — це 10 687 грн. Тобто за рік вона також зросла на 2 тис грн. Таким чином, приріст усіляких благ у найближчі роки планується тому ж рівні, що і цього року – виборний і нестабільний.

І натяки на приріст ВВП ніяк не корелюють з підвищенням оплати праці трудівників, які повинні цей приріст створити. Можливо, саме тому різниця заробітних плат, що пропонуються у вакансія, і очікуваних (судячи за даними резюме) сум винагороди практично завжди негативна.

Читайте також: Реальна зарплата в Україні за 9 місяців зросла майже на 10%

Співробітникам платять набагато менше, ніж вони очікують

Якщо детальніше розглянути ситуацію нинішнього року, то виявиться неприємний тренд. «Передвиборна стриманість» зростання зарплат обернулася зростанням очікувань. Як тільки ситуація роботодавці не змогли заговорювати співробітникам зуби історіями про неможливість підвищення зарплати, в зв'язку з прийдешніми виборами, очікування шукачів буквально підскочили вгору.

За один квартал розрив бажаного рівня зарплати і того, скільки роботодавці готові платити на цій посаді подвоївся. Цей розрив був завжди — але два квартали поспіль він становив лише 8%, а тепер різниця в очікуванні-пропозиції склала цілих 16%.

Вище цей показник був тільки у 2017 році, коли стався безвіз. Що ще більш сумно – цей розрив – не ситуативний. У третьому кварталі різниця між зарплатами у вакансіях і резюме посилилася, дійшовши до 17%.

Читайте також: Чотири біди бізнесу: від чого українці тікають за кордон

Відкладений попит на підвищення добробуту і необхідність підготовки до опалювального сезону, оплата навчання дітей та інші фінансові запити змушують шукачів «задирати» зарплатну планку.

Крім того, майже кожен 5 українець (судячи з даних одного з опитувань robota.ua) стикався з тим, що зарплату в компанії не підвищують від слова «зовсім» — максимум, після випробувального терміну додадуть обіцяне – а далі суцільне «зубожіння».

Тому, виходячи на ринок праці в спробі «проапгрейдити» роботу, такий кандидат ставить очікування «з запасом», щоб хоча б рік-два без підвищення протриматися. Бо традиції щорічно підвищувати співробітникам зарплату не тільки за їх заслуги, але і для компенсації інфляції і підвищення лояльності, у багатьох компаніях немає. А ось торгуватися на співбесіді, навіть бачачи зазначені в резюме очікування кандидата – традиція давня й загальноприйнята.

Зростання зарплати — всього лише ілюзія

Крім того, коли держава анонсувала «двохтисячний» приріст зарплати, цікаво, на якому рівні вона планувала інфляцію, зростання вартості комунальних послуг, курс долара і підвищення цін на базові продукти і товари першої необхідності?

Тому цілком ймовірно, що обіцяний державою приріст зарплати буде нівельований інфляцією.

З іншого боку, добре б, щоб навіть такий рівень зарплати був би офіційним і виплачували вчасно. А з цим у нашій державі є проблема. Відсоток сірого ринку праці досягає позначки у 40%, наприклад, в будівництві і торгівлі.

Процес «обілення ринку» гальмується через високе фіскальне навантаження і небажання роботодавців виплачувати серйозні суми «незрозуміло куди». Враховуючи досвід попередніх поколінь, що мали 100% офіційну зарплату і, як наслідок, жебрацьку пенсію, їх спадкоємці не поспішають повторювати цей досвід.

А борг за заробітною платою в останній рік коливається в межах 2,4-2,8 млрд. грн. Так, майже половина цієї суми – зарплати передчасно спочилих підприємств східного регіону і Криму. Але що заважає решті 56% економічно активних підприємств виплачувати зарплату вчасно? Принаймні, ніяких серйозних санкцій до керівників таких підприємств за несвоєчасну виплату зарплати я не пригадаю. Безкарність породжує вседозволеність. А у співробітників таких компаній відключає лояльність і готовність працювати на результат.

Читайте також: Українцям заборгували 3,4 мільярда гривень зарплати. Борги зростають

Кадри вирішують все

Не слід скидати з рахунків роботодавців, які ігнорують реалії ринку праці і твердо мають намір оплачувати роботу свого персоналу «за залишковим принципом». Або, вирішивши, що платять занадто багато, раптово вводять ситуативні штрафи або просто урізають зарплату.

Потім, звичайно, вони скаржаться на неадекватних співробітників і «шалену текучість», навіть не усвідомлюючи, що виною всіх цих негараздів є вони самі. Тому усвідомлення очевидного для багатьох факту – утримувати і розвивати своїх співробітників дешевше, ніж наймати нових, навчати, змінювати і знову набирати і навчати — могло б заощадити таким роботодавцям не тільки гроші, але і репутаційну шкоду, бо фахівці нині не збираються мовчати про недоліки роботодавців (наприклад, про підвищену економність або недотримання взятих на себе зобов'язань).

А що із зарплатою у сусідів

Плани нашої держави щодо зростання середньої зарплати мізерні, в порівнянні з показниками сусідніх держав. Конкуруючі за наших трудових мігрантів Чехія, Польща і Німеччина пропонують більш привабливі умови оплати праці, навіть якщо говорити про мінімальну заробітну плату. При цьому іноземні роботодавці готові мінімізувати або взяти на себе клопоти щодо переїзду, що теж додає привабливості їх пропозиціям.

Читайте також: Запробітчани: Свої поїхали, запрошуйте чужих

Враховуючи, що ситуація у наших «сусідів» динамічно змінюється, наші +2000 грн можуть не встигнути за кількісними і якісними змінами сусідніх ринків праці. Якщо Чехія щорічно подвоює квоту, сьогоднішні 40 000 робочих віз наступного року можуть стати 80 000 віз. Якщо врахувати, що зарплата коливається від 800 євро за некваліфіковану працю до 1500 євро за працю рядову з кваліфікацією, такі умови порадують багатьох українських трудівників.

Польща теж не «пасе задніх» — з огляду на прийнятий Німеччиною у 2020 році закон про спрощення працевлаштування громадян країн – не членів ЄС, вона активно нарощує власну привабливість для українських трудових мігрантів. З 2016 року мінімальна зарплата в Польщі збільшилася з 474 до 576 доларів на місяць. Середня оплата некваліфікованої праці у 100 грнгод, скасування податків для молоді до 26 років, які отримують менше 85,5 тис. злотих щорічної зарплати, поліпшення умов праці — все це має ширше відкрити кордон для залучення українських працівників.

Наступний рік може стати для Польщі переломним — або вже «укорінені польські українці» рушать далі до Німеччини, як самі поляки освоювали Великобританію та Ірландію. Або залишаться, але на інших, більш цікавих умовах. Якщо ж польським роботодавцям не вистачить трудових ресурсів (ми ж пам'ятаємо, що Польща залучила 106 млрд євро на будівництво нерухомості у 2014-2020 роках), вгадайте, звідки вони будуть залучати нових співробітників? Німеччина, з її мільйоном вакансій тільки в західних областях, готова приймати трудових мігрантів на «німецькі» зарплати і на більш пільгових умовах – це може внести нові нотки в переділ ринку праці.

В таких умовах приріст на 2 000 грн без кардинальних змін в умовах праці та корпоративної культури багатьох українських компаній може призвести до того, що брак персоналу стане ще більш значущим. Середня зарплата в невеликих містечках вже зараз – сума мізерна, а жебрацькі зарплати медиків, вчителів, бібліотекарів і багатьох інших стали звичною реальністю. Але не всі готові терпіти і миритися. І може так статися, що саме зараз для багатьох з них капне та сама «остання крапля», яка для багатьох стане точкою неповернення. І тоді закликати назад і повертати стане дорого, а то й зовсім неможливо. Ошукані українськими роботодавцями співробітники їм вже не вірять і на красиві слова не купуються. Ким будемо заповнювати наші робочі місця, кого будемо розглядати на вакансії? Чекаємо на ваші думки в коментарях.