Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) 31 травня 2019 року опублікувала «Програму роботи з проблемних питань оподаткування, пов'язаних із діджиталізацією глобальної економіки».

Мета програми — розробка основ оподаткування цифрового світу. Завершити роботу над програмою планують до кінця 2020 року.

Читайте також: Як бізнес сплачує податки в Європі

У Євросоюзі виконання плану поступово завершується, але Україна - на початку шляху. Пропозиції ОЕСР можна розділити на два напрямки: digital — pillar 1 і «податкова справедливість» — pillar 2.

Pillar 1

Обсяг digital-продажів компаній в усіх країнах зростатиме шаленими темпами. Часто великі компанії заробляють прибуток, продаючи свої товари і послуги онлайн. Вони не платять достатньо податків у країні, де перебувають покупці, через відсутність або формальну юридичну присутність.

ОЕСР називає такі країни «ринковою юрисдикцією». У ланцюжку створення вартості істотна її частина може створюватися в таких «ринкових юрисдикціях» завдяки наявності там «клієнтської бази» або «даних про клієнтів», що дозволяє ефективно рекламувати і продавати продукти чи послуги. У такому випадку податки часто сплачуються в недостатньому обсязі, оскільки прибуток від таких продажів не розподіляється належним чином на такі країни.

Для вирішення проблеми ОЕСР пропонує ввести певний алгоритм розподілу такого прибутку на ці ринкові юрисдикції або надати «податкові права» у цих юрисдикціях.

Pillar 1 передбачає нові принципи визначення економічної присутності продавця в таких «ринкових юрисдикціях». Пропонує надавати країнам право оподатковувати прибуток не в країні, де продавець є податковим резидентом, а там, де продавець має клієнтську базу, маркетингові нематеріальні активи або суттєву економічну присутність. Тобто точки збору даних, генерація digital-контенту, сайт локальною мовою.

Читайте також: Що очікує ФОПів: закон про РРО набуде чинності через півроку

Частина прибутку продавця повинна розподілятися на такі «ринкові юрисдикції» за одним з трьох запропонованих методів.

1. Метод розподілу модифікованого залишкового прибутку.

Спочатку визначається прибуток, який повинен бути розподілений. Назвемо його базою. Такою базою може бути весь прибуток від продажів у цій юрисдикції. Далі база ділиться на дві частини: рутинний і нерутинний прибутки.

Рутинний прибуток — це винагорода за стандартні функції, активи та ризики (контрактне виробництво, логістика, адміністрування), яка буде розраховуватися за правилами трансфертного ціноутворення (ТЦ).

Нерутинний прибуток може бути розрахований як різниця між загальним і рутинним прибутками або з використанням методів ТЦ.

«Податкові права» надаються на частину нерутинного прибутку. При цьому конкретна «ринкова юрисдикція» забирає собі шматочок пропорційно до певного ключа розподілу — до глобальних маркетингових витрат на просування конкретної групи товарів у даній юрисдикції або до виручки від їх продажу.

Наприклад, компанія із США продала електронні підписки на свій мобільний додаток українським користувачам по $100 за підписку на рік, заробивши $15 прибутку за кожну таку підписку, продану в усьому світі.

Рутинна маржа від дистрибуції, згідно з традиційними методами ТЦ, повинна становити 5% від продажів, отже, частина рутинного прибутку становитиме $5.

Частка продажів підписок в Україні у глобальних продажах таких підписок становить 10%. Тоді Україна як «ринкова юрисдикція» отримує «податкові права» на прибуток в розмірі ($15 — 5) x 10% = $1, а компанія із США повинна сплатити в український бюджет 18 центів податку на прибуток із кожної підписки.

Читайте також: Опендатабот: Менше 1% ФОПів перевіряють державні органи

2. Метод часткового розподілу.

Цей метод подібний до попереднього, тільки без поділу прибутку на рутинний і нерутинний. Крім того, попередній метод використовує прибуток релевантний для того виду продукції чи діяльності щодо яких виникають «податкові права», а цей метод передбачає використання сумарного прибутку групи.

Відповідно, якщо в попередньому прикладі за ключ розподілу приймалися тільки показники, пов'язані з продажами чи маркетингом, то в цьому методі ключем розподілу можуть бути активи всього бізнесу, оскільки в розподілі бере участь повний прибуток як норма віддачі на функції, активи і ризики всієї діяльності.

3. Метод розподілу прибутку за видами діяльності.

Третій метод передбачає спрощену модель, коли для різних функцій, видів бізнесу і регіонів встановлюються показники базової дохідності, яка може коригуватися вгору або вниз залежно від фактичної дохідності бізнесу чи інших обставин.

Наприклад, компанія із США продала електронні підписки на свій мобільний додаток українським користувачам по $100 за підписку на рік, заробивши $15 або 15% прибутку за кожну таку підписку, продану у світі.

Встановлена податковими органами базова дохідність від маркетингу та дистрибуції ІТ-продуктів у країнах колишнього СНД становить 5%.

У такому випадку «податкові права» на оподаткування прибутку в «ринковій юрисдикції» можуть становити 5% або $5, згідно з встановленою базовою дохідністю, $10 = $15 x 65%, оскільки 65% від активів групи належать до так званих маркетингових активів, $2 = $15 x 65% x 20%, оскільки з усіх маркетингових активів тільки 20% належать до «ринкової юрисдикції».

Читайте також: Рада ввела єдиний рахунок для сплати податків та ЄСВ

Якщо Pillar 1 більше стосується прибутку від цифрових продажів, то Pillar 2 торкнеться всіх.

Pillar 2

Фахівці дискутують, яким є ефект від впровадження BEPS. Згідно з дослідженням університетів Копенгагена (Данія) і Берклі (США) The Missing Profits of Nations, 10% світового корпоративного податку штучно переміщається в низькоподаткові юрисдикції, а це $650 млрд щорічно.

Показник 10% залишається стабільним з 2012 року. Це «середньосвітовий» показник, а для європейських країн він становить 20%.

Для збільшення інвестиційної привабливості багато юрисдикцій продовжують пропонувати інвесторам «вигідні» податкові режими, пільги і спеціальні правила. У багатьох юрисдикціях — у Нідерландах, Австрії, Люксембурзі, Ірландії — номінальна та ефективна ставки відрізняються більш ніж удвічі.

Pillar 2 пропонує ввести два податки для захисту локальної податкової бази: GloBE (global minimum tax) і BEAT (Base Erosion Anti-abuse Tax), які пов'язані між собою.

GloBE працює так: встановлюється мінімальна ефективна ставка оподаткування прибутку іноземної «дочки». Якщо фактична ефективна ставка менша за мінімальну, неоподаткована частина прибутку оподатковується в юрисдикції «мами». Мінімальна ефективна ставка може встановлюватися на рівні окремих «дочок», юрисдикцій або навіть для всіх іноземних юрисдикцій разом. Тоді фактична ефективна ставка розраховується як середньозважена.

Наприклад, у «мами» в юрисдикції 1 є три «дочки» у юрисдикціях 2, 3 і 4. Мінімальна ефективна ставка для іноземних «дочок» для юрисдикції 1 встановлена на рівні 10%. Середньозважена фактична ефективна ставка для юрисдикцій 2, 3 і 4 за результатами року становила 5%. Отже, якщо консолідований прибуток там становить $100, GloBE в країні «мами» буде $100 x (10% — 5%) = $5.

BEAT пропонує два підходи. Якщо доходи-витрати не є об'єктом мінімального податку з GloBE, вони будуть оподатковані withholding tax або не будуть дозволені до вирахування при розрахунку оподатковуваного прибутку. Якщо доходи-витрати не є об'єктом мінімального податку з GloBE, на такі операції не поширюються «податкові пільги», передбачені угодами про уникнення подвійного оподаткування.

Читайте також: Опендатабот: серед платників єдиного податку лише 4% боржників

Що маємо в підсумку

Не слід забувати, що проект програми обговорюватиметься до кінця 2020 року. Є три основні групи проблемних питань: який прибуток використовувати в рамках pillar 1, як інтегрувати GloBe із чинними правилами і як контролювати double taxation для обох pillar.

Ми в Україні тільки злегка доторкнулися цього питання, тому до BEPS 2.0 прийдемо не так швидко. Водночас зміни в digital-світі стають все швидшими. Якщо влада дійсно прагне до «держави в смартфоні», боротися з офшорами й отримати надходження до бюджету з невидимих досі digital-продажів, потрібно йти саме в цьому напрямку.