Фискальная служба через информационный департамент (подкатегория 108.12) дала разъяснение:

Коротка:
Оскільки лізингові операції належать до видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, юридичні особи – платники єдиного податку не мають право проводити такі лізингові операції як надання в оренду рухомого та нерухомого майна.
У разі проведення вказаних видів діяльності юридична особа зобов’язана перейти на сплату інших податків і зборів.
Повна:
Відповідно до п.п. 14.1.97 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) лізингова (орендна) операція — господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних засобів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.
Лізингові (орендні) операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу (оренди), зворотного лізингу (оренди), оренди житла з викупом, оренди земельних ділянок та оренди будівель, у тому числі житлових приміщень.
Відповідно до підсектору 123 Класифікації інституційних секторів економіки України, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 18.04.2005 № 96 зі змінами та доповненнями, до інших фінансових посередників віднесено лізингову компанію. Лізингова компанія — юридична особа, яка передає право володіння і користування неспоживною річчю (предметом лізингу), визначеною індивідуальними ознаками та віднесеною згідно з законодавством до основних фондів, фізичній або юридичній особі (лізингоодержувачу) відповідно до договору лізингу.
Статтею 806 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 № 435-IV зі змінами та доповненнями (далі – ЦКУ) встановлено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів (ст. 807 ЦКУ).
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності – це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 ПКУ, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених гл. 1 Розділу XIV ПКУ, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності (п. 291.2 ст. 291 ПКУ).
Юридична особа може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим гл. 1 Розділу XIV ПКУ, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному гл. 1 Розділу XIV ПКУ (п. 291.3 ст. 291 ПКУ).
При цьому п.п. 291.5.4 п. 291.5 ст. 291 ПКУ визначено, що не можуть бути платниками єдиного податку, зокрема лізингові компанії.
Згідно з п.п. 5) п.п. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПКУ платники єдиного податку зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів, зокрема у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування.
Отже, оскільки лізингові операції належать до видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, юридичні особи – платники єдиного податку не мають право проводити такі лізингові операції як надання в оренду рухомого та нерухомого майна.
У разі проведення вказаних видів діяльності юридична особа зобов’язана перейти на сплату інших податків і зборів.

Данное разъяснение противоречит предыдущей консультации. Прошу высказать ваше мнение.