umbro8

25 мая 2018, 19:34

''Ото забрела незабутня Єлєна Лукаш в супермаркет. Тут уже якшо шо можна сміятися. Але продовжимо. Зайшла вона і побачила, як дві старушки, божі одуванчики, стоять над булочками і нюхають. З носів їм капає, а вони все нюхають та нюхають. Пожаліла добра фея Єлєна бідних старушок і купила їм по булочці, перед тим виколупавши всі родзинки, бо в бабушок діабет і родзинки для них опасні. А шо в бабушок зубів нема, то добра фея Єлєна помогла їм ті булочки розжувати і ше пальчиком попихала. Про це дізналася ше одна добра фея Єлєна Бандарєнка і похвалила фею Єлєну Лукаш, шо вона така вумниця, шо вона так дбає за зубожілих, шо не пошкодувала аж дві булочки купить. Хоч і без родзинок. Карочє довели страну. От за Яника старушки одні пірожина їли з ікрою та сьомгою, мартіні запиваючи. А на булочки даже не дивилися, не то шоб нюхати. Зате нюхали портрет Яника, прикладали його до больного місця і мгновенно зцілювалися.'' (З нетрів інету, Ю. Винничук)

6 апреля 2017, 12:22

У четвер пообіді Європейський парламент з великим запасом голосів ухвалить рішення про безвізовий режим для України. Про це можна говорити з певністю ще до голосування: в Європарламенті завжди була переконлива більшість на підтримку візової лібералізації. Проти виступають лише праві та частково ліві радикали, чимало з яких (сюрприз!) не приховують своєї лояльності до РФ. Подальший календар схвалення безвізу також відомий. «Європейська правда» публікувала його більше місяця тому і наразі він підтверджений всіма можливими джерелами. «Ми йдемо за графіком, лишилися самі формальності, але їх треба пройти», – кажуть європейські дипломати. Отже, безвіз буде, і запрацює він в середині червня. Та це не знімає всіх питань. Головне з них – як безвіз працюватиме на практиці? Які документи доведеться брати за кордон? Кого не пустять в Європу, «завернувши» на кордоні? Що робити з довідками про доходи? Чи правда, що безвіз у нас – «неповний»? Де міфи, а де правда? Питання безвізу в Україні справді дуже міфологізоване, хоча часом, як у приказці, дим не без вогню. У цій публікації «Європейська правда» відповість на запитання, що лунають найчастіше, а ближче до дати старту безвізу збере нові запитання, щоби знову надати роз’яснення. Чип вам! Спершу про найпростіше – про базові умови. ЄвроПравда має в розпорядженні дані всеукраїнського соцопитування, проведеного на замовлення ЄС, яке свідчить: більшість українців не знають навіть того, що умовою безвізу є біометричний паспорт. А запитання про те, що робити зі старими паспортами після схвалення безвізу, ЄвроПравда чує навіть у журналістському цеху. Отже, в’їжджати до ЄС без візи буде дозволено виключно тим, хто має біометричний паспорт. Тобто паспорт із чипом, на якому міститься фото, підпис та відбитки пальців даної особи. Це не якісь ексклюзивні критерії для України. Така вимога діє до всіх без винятку держав, що пройшли візову лібералізацію з ЄС за останнє десятиріччя; та й у самому Євросоюзі давно видають виключно біометричні паспорти. Кілька років тому лунали застереження проти біометрики у релігійних колах, але нині згасла і ця проблема. В Українській православній церкві Київського патріархату остаточно зняли питання до нових документів ( патріарх Філарет особисто отримав біометричний паспорт ), УГКЦ нині також не має претензій до паспортів з чипами. Заперечення часом лунають лише від представників УПЦ Московського патріархату. Примітно: хоча саме прибічники РФ тривалий час виступали проти переведення української системи на новий стандарт, в Росії біометричні паспорти запровадили з 2010 року – значно раніше, ніж в Україні. Та повернімося до наших реалій та до запитання: що робити з нині діючими паспортами? Відповідь проста: нічого. Жодних вимог щодо їх заміни в ЄС немає. Маєте діючу мультивізу в паспорті старого зразка? Спокійно користуйтеся нею до завершення строку її дії. Хочете лишити старий паспорт і оформити біометрику як другий документ? Будь ласка, це теж дозволено. Більше того, можна буде й надалі звертатися до посольства по візу, якщо ви не матимете біометричного паспорта, але виникла потреба поїхати до ЄС. До прикладу, в Молдові, де безвіз запрацював три роки тому, торік продовжували видавати візи тим, хто їх потребує. До семи шенгенських консульств, що працюють у Кишиневі, за візами звернулися 2000 людей. Більшість із них – іноземці, але близько третини – громадяни Молдови зі старими паспортами. Це може здаватися дивним, адже оформлення нового паспорта коштує менше, ніж віза. Та не забуваймо, що в Молдові – так само, як і в Україні, – діє угода про візове спрощення, за якою пенсіонери, студенти та кільканадцять інших категорій мають право на безкоштовну візу . Це не знімає мороки з оформленням, потреби ходити до посольства чи до візового центру. Але можливість поставити візу у старий паспорт лишатиметься і надалі. А от біометричний паспорт на оформлення візи у вас просто не візьмуть і порадять їхати одразу на кордон. В ЄС вже готують відповідну інструкцію для консульств, кажуть джерела ЄвроПравди. Пакет подорожнього Це питання – найбільш міфологізоване. У соцмережах поширена думка, мовляв, «усі ті документи, які досі носили до консульства, тепер потрібно буде брати на кордон». Доводилося зустрічати навіть абсурдні згадки, що європейські прикордонники питатимуть про «довідку з жеку» та «довідку про несудимість». Словами одного з дописувачів, «хотілося б знати точний перелік „довідок з бані“, які потрібні будуть на кордоні». Ми маємо відповідь на це питання, і вона підтверджена документально. В ЄС діє так званий « Шенгенський прикордонний кодекс » (Schengen border code), де зазначений порядок та правила перетину кордону іноземцями. Головний висновок з кодексу: немає жодної додаткової вимоги до тих подорожуючих, які їдуть до ЄС за безвізовим режимом. Так, європейські прикордонники перевірятимуть мету поїздки тих, хто їде за безвізом, але вимоги до них точно такі, які і до власників візи . Адже коли ви прибули на кордон із візою в паспорті, вас так само можуть не пустити до країни. Приміром, якщо прикордонник з’ясує, що ви їдете працювати за туристичною візою. У прикордонному кодексі є п'ять вимог, які поширюються як на «візових», так і на «безвізових» іноземців. В’їзд до країн ЄС дозволений тим громадянам, які: 1) мають на руках документ для перетину кордону (закордонний паспорт, проїзний документ дитини, диппаспорт тощо); 2) можуть обґрунтувати мету та умови свого перебування в ЄС; 3) мають достатні фінансові засоби як для перебування в ЄС, так і для повернення в Україну, або ж здатні отримати їх законним чином (це – пряма цитата із прикордонного кодексу); 4) не перебувають у переліку осіб, яким заборонений в’їзд до ЄС; 5) не становлять загрозу для громадського порядку, безпеки, громадського здоров’я та міжнародних відносин. Для тих, хто не має біометричного паспорта, до цього переліку додається шостий пункт – потрібно мати в паспорті чинну візу. З першим пунктом ми вже розібралися. У четвертому пункті йдеться, зокрема, про тих українців, хто був депортований з держав-членів ЄС із забороною в’їзду на певний термін (приміром, на рік або на п'ять років). Передусім йдеться про порушників візового режиму – тих, хто нелегально працював в ЄС, хто лишився в ЄС на довший термін, ніж передбачено візою, а також про злочинців, засуджених в державах-членах ЄС і висланих на Батьківщину. І якщо термін заборони в’їзду для конкретної людини ще не вийшов, можна бути впевненим: її точно «завернуть» на кордоні. Це, до речі, може створити для України серйозні проблеми. Кількість тих, кому заборонений в’їзд до ЄС, достеменно невідома, та напевно йдеться про сотні чи навіть тисячі людей. Візові порушники у перші ж тижні безвізу можуть поїхати на кордон, де отримають купу відмов та погіршать статистику держави. У п’ятому пункті (особи, що становлять міжнародну або кримінальну небезпеку) йдеться про тих, хто є у базах Інтерполу або Європолу; ще один приклад – ті, хто останнім часом подорожував до Сирії чи Ірану. Таких людей досить небагато навіть у масштабах України. Ми недарма пропустили другий та третій пункти – вони стосуються всіх без винятку подорожуючих. Тож зупинимося на них детальніше. «Куди їдете?» Спершу – зовсім трохи теорії. Візовий режим є доволі архаїчним інструментом, саме тому ЄС поступово скасовує його для інших держав. Зберігає його лише для тих держав, у яких є високий рівень візових відмов; Україна вже давно не є такою. Головна мета візової та прикордонної перевірок – переконатися в тому, що людина не планує порушувати міграційні правила . Якщо спрощено, то в ЄС є два ключових правила для подорожуючих: не працювати без робочої візи та дотримуватися так званого «правила 90 днів» (перебування в Шенгені не більше 90 днів на кожні 180 днів). Саме ці правила є ключовими і саме їх перевірятиме прикордонник. А тепер повертаємося до законодавства ЄС, до прикордонного кодексу. Перелік документів, про які може спитати прикордонник, наведений у додатку 1 до нього і залежить від мети поїздки. Для бізнес-поїздок (відряджень) це: запрошення на зустріч, або інший документ, який підтверджує торговельні чи ділові відносини (прим: це пряма цитата, тобто ви самі обираєте зручний та можливий документ) , або квиток на виставку чи зібрання, якщо метою поїздки є їх відвідування. До слова, зверніть увагу, що для бізнес-поїздок зворотний квиток не входить до переліку обов’язкових документів, і це логічно – часом бізнес-візит може затягнутися. Але будьте готові пояснити цю потребу прикордоннику. Для туризму або приватних поїздок у вас спитають про: бронювання проживання або запрошення (не офіційне «візове», а довільне!), якщо ви збираєтеся зупинитися у друзів; зворотний квиток (якщо ви подорожуєте автомобілем, це не є вимогою); маршрут чи план вашої поїздки. Причому законодавство ЄС надає подорожуючому право довести свою доброчесність різними документами і дає більше гнучкості, аніж стандартний «візовий» пакет. Їдете автомобілем і зупинятиметеся в кемпінгу? Чудово, тоді ви можете взагалі обійтися без броні, пояснивши це прикордоннику та надавши йому дані про свій плановий маршрут. Та головне – точно ті самі документи прикордонники часом вимагають і зараз! Як ми вже зазначали, прикордонні правила після початку дії безвізу залишаються незмінними. Будь-хто, хто подорожує до ЄС, підтвердить: на кордоні завжди питають про мету візиту, а якщо прикордонник має хоча б тінь підозри, то просить показати відповідні документи – чи роздруківки, чи в електронному форматі. Але жодних «довідок з жеку»! Йдеться виключно про ті документи, які подорожуючий все одно мав би взяти з собою, коли їде за кордон. Міф про «довідки з банку» Останній пункт з переліку умов перетину кордону – про фінансову спроможність. Знову ж таки, ця умова діє і зараз, за візового режиму. Рівно тією ж мірою, як діятиме за безвізу. Але чомусь людям до вподоби міф про те, що на кордон доведеться везти банківські виписки, довідки з роботи, дані про нерухомість чи будь-що інше на підтвердження фінансового стану. Міф набув такої популярності, що навіть грузинське МЗС включило цю вимогу… до переліку порад для співвітчизників до початку дії безвізу! Плакати з такою вимогою (серед інших пунктів, звісно) нині розклеєні у вагонах тбіліського метро. Хоча в ЄС наполягають: це є неправдою. Такої вимоги немає в офіційному описі правил безвізу для Грузії, який поширює Єврокомісія . І, звісно ж, її немає у прикордонному кодексі ЄС. Вона порушує головний принцип: прикордонники не вимагають документів, які турист не бере у поїздку (а довідку з банку не візьме жоден притомний подорожуючий). Тим більше нонсенсом є думка про те, що когось цікавитиме довідка про вашу нерухомість. Нагадаємо, цей пункт прикордонних правил стосується того, що у вас мають бути в наявності кошти для проживання. Очевидно, що нерухомість ніяк на це не впливає :) Автор цих рядків має підстави вважати, що цей пункт не буде підставою для масових перевірок за безвізу. Випадки, коли на кордоні ЄС просять показати готівку, нині є поодинокими; досвід Молдови, де безвіз діє вже три роки, свідчить, що для наших сусідів це також не стало помітною проблемою. Але для повної впевненості – розберемося, які варіанти дає нам законодавство ЄС. Кодекс дає подорожуючому кілька опцій: 1) готівкові кошти (але майже ніхто в ЄС не возить значні суми готівкою) 2) тревел-чеки (застарілий та неактуальний варіант) 3) сплачене проживання та квитки 4) фінансові гарантії запрошуючої сторони 5) кредитні картки Власне, останнім пунктом можна обмежитися. Ми живемо у XXI столітті, і для європейців не секрет, що кредитки нині є головним механізмом зберігання і витрачання коштів. За досвідом, у тих рідкісних випадках, коли на кордоні питають про кошти, достатньо пред’явити картку міжнародних платіжних систем. І, звичайно ж, радимо все ж мати на ній кошти або достатній кредитний ліміт, адже у конфліктних випадках вас можуть попросити зателефонувати на гарячу лінію банку та перевірити баланс. І цього – достатньо. А про довідки – забудьте. «Та ні, нічого не зміниться!» Складно сказати, звідки походять міфи про «той самий пакет документів, тільки тепер – на кордоні», адже вони не мають зв’язку з реальністю. Можливо, до їх поширення доклали зусиль і закордонні «друзі». Мабуть, маємо завдячувати також власному бажанню «знайти зраду» там, де її немає. Імовірно, «додало перцю» й те, що українців надто часто обманювали у питаннях безвізу, а тому і зараз віри немає – принаймні, щодо заяв політиків. Але тут йдеться не про обіцянки, а про законодавство. До того ж – про законодавство ЄС, яке нашвидкуруч не зміниш. Тому є всі підстави стверджувати: більшість чуток про те, що «безвіз не справжній» і «нічого не зміниться», є відверто неправдивими. Так, у перші місяці будуть певні проблеми та перегиби. Так, точно будуть ускладнення на наземному кордоні, передусім з Польщею (адже там і нині пункти пропуску перевантажені). Так, до людей з порожнім паспортом будуть ставитися з більшою підозрою і частіше проситимуть показати бронювання, квитки та інші документі. Але вже після першої подорожі і першого штампу паспорт стає не порожнім. Єдине, що несе реальну загрозу – це недотримання правил нами, громадянами України. І в разі, якщо за півроку ми почуємо про масові порушення «правила 90 днів» чи про «вояжі» нелегальних заробітчан – тоді Україна дійсно матиме проблеми з безвізом. Але це – зовсім інша історія, яка, сподіваємося, так і не стане реальністю. Автор: Сергій Сидоренко

10 декабря 2016, 13:58

Если в Украине будет учрежден приз в номинации «Главное разочарование уходящего года», то победителем станет не Надежда Савченко и не Хиллари Клинтон, а все-таки старушка Европа. Достаточно вспомнить, какое праздничное европейское настроение царило у нас в декабре 2015-го. Своих чувств не сдерживали ни рядовые пользователи соцсетей, ни украинские официальные лица: «Йес! Україна отримала рішення Єврокомісії про безвізовий режим! Це рішення не про візи у паспортах. Це – цивілізаційний злам. Відтепер падає стіна, що 350 років відділяла нас від Європи». Казалось, 2016-й должен стать годом победившего еврооптимизма, но вышло по-другому. И задержка с безвизовым режимом – лишь верхушка айсберга, один из симптомов прогрессирующей болезни. 2016-й стал годом Brexit'а, голландского референдума и столкновений с традиционно дружественной Польшей. В 2016-м на Европу начали смотреть с нескрываемым раздражением и подозрением, а вывоз украинского леса в ЕС стал выглядеть чуть ли не национальным предательством. В 2016-м Европа утратила прежний сакральный ореол, и о закате Евросоюза принялись рассуждать не только маргиналы, но и вполне респектабельные эксперты. Если так пойдет и дальше, то 2017-й может стать годом прощания с европейской мечтой. К сожалению, время играет на отечественных евроскептиков. После череды разочарований наши европейские партнеры лишились права на ошибку, и теперь любой позитив из Брюсселя будет восприниматься сдержаннее, чем год или два назад; а любой негатив – намного острее. Евросоюз очутился в положении, когда улучшить его имидж практически нереально, удержать на прежнем уровне – нелегко, зато подорвать – проще простого. Возьмем пресловутую безвизовую эпопею, затянувшуюся по вине европейской стороны. Если Украина получит безвизовый режим в ближайшее время, он все равно будет напоминать остывшую пиццу, привезенную с полуторачасовым опозданием, после нескольких гневных звонков в службу доставки. Пускай питательность продукта остается прежней, но настроение уже не то, и горячей признательности к ЕС ожидать не стоит. С украинской точки зрения, Европа просто погасит свой долг перед нами. Но в случае очередной отсрочки, репутация Евросоюза в глазах украинцев пострадает непоправимо. То же самое касается антироссийских санкций. Их сохранение в полном объеме будет воспринято в воюющей Украине как нечто само собой разумеющееся, как минимальная плата Европы за нашу стойкость и самоотверженность. Даже если продление санкций потребует от Брюсселя колоссальных усилий, украинское общество не станет вникать в детали и не оценит сделанного европейскими лидерами. Роль экономических инструментов в сдерживании агрессора вообще недооценивается в Украине: нам по душе более эффектные шаги. Но если в 2017 году санкции против РФ будут хотя бы частично ослаблены, злополучную Европу ждет поток проклятий и обвинений в предательстве. Схожая ситуация – и с политическими раскладами в странах Евросоюза. Европейский истеблишмент, осуждающий российскую агрессию и поддерживающий Украину, прослыл у нас слабым и нерешительным. Если в 2017 году нынешним европейским элитам удастся сохранить влияние и власть, если у них получится затормозить деструктивные процессы внутри ЕС, особого ликования в нашем обществе не последует. Но зато триумф какого-нибудь Франсуа Фийона или Марин Ле Пен приведет к всплеску украинского евроскептицизма. Любая победа «друзей Кремля» станет сильнейшим ударом по имиджу Евросоюза, а ее негативные последствия будут неизбежно преувеличиваться. Сколько бы практической пользы ни принес Украине ослабленный ЕС, он уже вряд ли выступит источником настоящих вдохновляющих #перемог. Зато источником реальных и мнимых #зрад – пожалуйста. Между тем эмоциональная составляющая для украинцев чрезвычайно важна. Поэтому вполне вероятно, что уже через год охаивание Европы станет в Украине мейнстримом, а голос евроинтеграторов будет заглушен презрительным улюлюканьем. И результаты подобной ментальной революции могут оказаться для нас катастрофическими. Потому что Европа – это не только антироссийские санкции, финансовая помощь, зона свободной торговли или обещанный безвизовый режим. Европа для украинского общества – это прежде всего традиционный идеал, образец, эталон, совокупность наших представлений о лучшем мире. Это моральный императив, направляющий наше развитие, помогающий отделить добро от зла, отличить нормальное от недопустимого. Образ Европы в украинском сознании всегда был расплывчатым и рассматривался через розовые очки, но это не мешало ему выполнять назидательную функцию. Он заставлял нашу элиту хотя бы имитировать цивилизованность: неудобно перед Европой, нужно держать марку! Он заставлял украинскую общественность бороться с собственными тоталитарными замашками: в Европе так не принято, а ведь мы туда идем! Он заставлял отечественных ксенофобов и расистов маскировать свои пещерные взгляды: нельзя быть откровенными, на нас смотрит Европа! По сути, идеализированный ЕС на протяжении многих лет играл в Украине роль божества – пускай вымышленного, но побуждающего одних верующих не грешить, а других грешить с опаской и оглядкой. Стоит развенчать звездно-синего божка, отказаться от европейской мечты, и старательно подавляемый деструктив выплеснется наружу. Если Европы нет, то все позволено. Сегодня воюющая Украина остро нуждается во внешней поддержке, но не менее важны для нас внешние авторитеты. Груз популизма, незрелости и военных травм в украинском обществе слишком велик, чтобы обойтись без сдерживающего и направляющего ориентира. Да, равняясь на идеализированную Европу, Украина вряд ли превратится во вторую Францию или Германию. Но, потеряв европейский идеал, мы рискуем очень быстро скатиться до второй Венесуэлы или России. Михаил Дубинянский

5 октября 2016, 20:10

******* Жив собі хлопець, все в нього було класно, літав собі в хмарках. Прийшов час одружуватися. За деякий час почалися проблеми, з сімєю, побутом, ді тьми. Пішов він порадитися з старійшиною. Старійшина сказав: «ти почекай трохи, ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ». Пожив він ще трохи, щось ніяк не краще. Порадився з іншим авторитетом, той порадив теж: «Та переживи трохи, ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ». Жив він, жив, краще не ставало. Врешті помер. Викопали йому яму, опускають труну в яму. — Лівіше, лівіше, не влазить… Ще 15 см… Ще 5 см лівіше… О, ДОБРЕ!

21 сентября 2016, 13:31

27 августа 2016, 14:22

У мене чергове відкриття. І знову в суперечці з рускім міром про місце високої культурної російської мови в Україні і місце лубкової, простолюдинської, української. Через це відкриття я тепер розумію, чому нас усіх треба ЗНИЩИТИ. БАЖАНО ФІЗИЧНО. ЩОБ І ДУХУ НЕ БУЛО. ЩОБ І ЗВУКУ УКРАЇНСЬКОГО НЕ ЗВУЧАЛО!!! Чому їм українська мова, як кістка в горлі. Насправді відкриття і на відкриття не схоже, бо базується на відомих речах. Скоріше, це прозріння. Ми це знаємо, читали, в інституті вчили, але ж прозріння в тому і полягає, що зрів, зрів (дивився-дивився) на відомі речі і нарешті прозрів (побачив). Дійшло, називається. Це відкриття (прозріння) до мене прийшло нещодавно в Софії Київській. Приїхали до нас родичі і пішли ми на екскурсію. Серед центрального собору є колони. Вони обнесені скляними стінами, щоб люди колон не замацували, але бачили, що на них є. А на тих стінах видряпані написи. Їх дряпали кияни ще в Київській русі. Бо ж русичі (місцеве населення) були грамотні. Так само, як зараз у нас непереборне бажання дряпати на стінах «Слава Україні», так само, як у совку було непереборне бажання дряпати «тут був Вася», так само русичі (грамотний народ) дряпали своє. Ярослав Мудрий навіть указ видав для народу «Під час служб у храмах не дряпати стіни!» Але хтось таки дряпати вмудрявся і ці написи дійшли до нас. У той час літературною мовою була церковно-слов’янська (давні літературні пам’ятки), а народ на вулицях і вдома розмовляв розмовною. І написи на стінах видряпано розмовною. Читаю і обімліваю… Матір Божа, якою мовою це написано? Передаю дослівно: «Господи, помози рабу своєму, Ігнатові. А прізвище моє Саєтат» Можна ще побачити «Господи, помози рабу своєму Петрові» або «Федорові». Читаю і прозріваю. Та це ж українська! Якби вони були зроблені 100-200 років тому, все зрозуміло. Але ж їм тисячу років, Карл! Можна побачити слова «кволий», «посеред», «батько», «ПОРОСЯ». Прохання до бога «ворогов трясцею оточи». Ці написи 1000 років тому зробили люди майже українською!!! мовою. Я ж їх бачила і раніше, чому ж тільки зараз «врубляюся»?! Ви розумієте? У тому далекому Х столітті русичі розмовляли майже як ми і дряпали свої написи нашою мовою! І якщо на той час уже існувала писемна форма цієї мови, а мова ж виникла не разом з письмом, а раніше, то скільки років нею до писемності розмовляли усно? Тобто, за мовною ознакою ми прямі нащадки отих далеких предків, які існували і розмовляли задовго до Київської русі, і Русь на цьому історичному відрізку стоїть десь посередині між нами і нашими предками з їхньою мовою, дуже близькою до української. Мова нас пов’язує мотузочком крізь століття і віки і аж волає: «Та зрозумійте ж Ви, українці, спадкоємці, якого Ви древнього роду-племені будете!» І ця древня мова ніяк не російська, вона за всіма граматичними ознаками і словами українська, хоча і на російську віддалено, дуже віддалено, як на далекого родича в десятому коліні, теж схожа. А тепер про престол. Як його посісти, якщо він не твій? Правильно, усунути справжнього спадкоємця і довести, що «наслєднік» — ти. Отже, російській імперії вдалося збудувати теорію, що русичі, Київська русь, князі, руські богатирі, історія і територія – все їхнє, і вони — наслєднікі. Вони цю теорію будували довго. Почали ще за царів, продовжили за радянської влади, утверджують в новітній історії, проголосивши себе «собіратєлямі зємєль рускіх». Вони кажуть, що це все їхнє: русичі, Київська русь, князі, руські богатирі, історія й територія. І ми, Карл, зі своїми «поросям» на стінах і своєю українською мовою – зайва ланка, яка їм все ламає! Знищити. Знищити, щоб і звуку не було. Історичні документи переписати. В храмах з написами зробити стійла. Мову заборонити. А хто нею розмовляє – розстріляти. Залишки заклеймити, висміяти, перевчити, щоб звучала тільки російська. Бо тільки так «наслєднік» замкне логічний ланцюжок. Чи знав древній русич, який видряпав на стіні Київського храму слово «порося», яку свиню підсунув росії? (Лариса Ніцой) www.umoloda.kiev.ua/number/0/2010/102758/

3 августа 2016, 12:12

Ніяких образ, ніякої політики. Лише сатира, сарказм і троллінг для тих хто тверезо думає головою і працює над проблемами у своїй країні.

6 апреля 2016, 11:06

До Японії приїхали українські туристи. Їх за звичаєм повезли на кладовище, і вони дуже здивувалися написам. «Громадянин Осака, народився в 1905 році, помер у 1950. Жив один рік», «Громадянин Осахара, народився в 1920 році, помер у 1940. Жив п’ять років». «Чому такі невідповідності?» — запитали українці. Японці пояснили, що в них часом життя вважається тільки той період, коли людина жила по-людськи. Тоді один українець каже іншому: «Василю, як я помру, то ти напиши, що я зовсім не жив». Московія надіслала на виставку в Токіо нові нанотехнології. Давно японці так не сміялись; токійський цирк на межі банкрутства. Не придумали ще японці нічого такого чого б українці не зламали ;) новоспечений зять до тещі: мамо ходіть сюди знімає труси повертається задом: що ви бачите? теща: волосся! зять: то щоб ви неговорили що я до вас ПРИЙШОВ З ГОЛИМ ЗАДОМ! Застряг чоловік у ліфті. Викликає диспечтчера. Звучить голос: «Якщо ви бажаєте розмовляти українською, натисніть — 1, якщо російською тисніть — 2. Чоловік подумав і натиснув „2“. Голос: „ну, що москалику, в ліфті застряг?“ Хлопець заходить в бар із зі своєю улюбленою мавпочкою. Замовляє випивку і в той час як він балдіє, мавпа скаче навколо. Мавпа знаходить маслини на стійці бару і їсть їх, потім добирається до розрізаних лимонів і їсть їх, потім вистрибує на більярдний стіл, бере один з куль, ховає її в роті і на диво всім ковтає. Бармен кричить на хлопця: — Ви бачили що ваша мавпа зробила? — А що? — Вона тільки що зжерла кулю від мого більярда! — Обурюється бармен. — Так, це не дивує мене, — відповідає хлопець, — Вона їсть все, що потрапляє на очі, маленька худобина. Шкода. Я оплачу все. Хлопець закінчує із спиртним, розплачується, в тому числі і за заподіяний мавпою збиток. Двома тижнями пізніше, він знову в барі разом з улюбленою мавпочкою. Він замовляє випивку, мавпа знову починає бігати по бару. На барній стійці знаходить вишні. Бере одну, пхає в дупу, витягує і їсть. Бармен, відчуваючи огиду, звертається до господаря: — Ви бачили що ваша мавпа тепер витворяє? — Ну що цього разу? — Вона засовує вишню в дупу, витягає і жере! — Говорить бармен. — Нічого дивного, — відповідає хлопець, — Вона жере все що попадається на очі, але з тих пір, як зжерла ту більярдну кулю, заздалегідь все міряє. Друга світова війна. Концтабір в Німеччині. Ведуть на розстріл англійця, француза і українця. І тут німецький солдат каже: — Маєте хлопці право на останнє передсмертне бажання. Англієць: — Мені б ше перед смертю пляшечку віскі. Принесли йому віскі. Француз: — А я б шампанського випив. Принесли шампанське. Українець каже: — Я хочу, щоб мене наостанок чоботом копнули в дупу. Німці посміялися. Але бажання є бажання, треба виконувати. Один розбігається і зі всієї сили дає підсрачника. Українець аж підскакує, вириває в якогось солдата автомат, другого б’є прикладом по голові, в третього випускає автоматну чергу, бере з собою англійця і француза, перескакує з ними через колючий дріт, біжить в ліс, там на пеньочку присідає. Ті двоє питають: — Слухай, а ти не міг то скоріше зробити, а то б нас розстріляли. — А в нас українців завжди так, поки хтось в дупу не копне, то нічого робити не будемо. Їду в маршрутці. На зупинці заходить життєрадісний негр і посміхаючись до водія каже:- „посвідчення“. Але всеодно плотить за проїзд. Проходить в салон і сідає біля мене. В мене зявилось припущення і я вирішив його провірити!) Я до нього кажу: -»Здоров" Він, посміхаючись дає мені руку і каже: -«посвідчення». бля я вимер...)) моє припущення виправдалсь)) Те, що він неодноразово бачив як бабулькі і дідулькі заходять в маршрутку і кажуть «посвідчення» напевне подумав, що це таке вітання)

20 марта 2016, 17:19

Поки раніше за 100 гривень можна було купити шапку, Шевченко на 100-гривневій купюрі був у ній. Потім шапку довелося зняти. На наступних купюрах Шевченко буде голий.