Сергей Панов

18 февраля 2019, 11:15

Майже всі економісти говорять про те, що Україна поступово стає на ноги, а наша економіка починає набувати ознак стабільності. Інфляція та дефіцит бюджету – під контролем, інші макроекономічні показники – демонструють позитивну динаміку. Ствердні результати бачимо в банківській системі – темпи відновлення кредитування потроху зростають. Нещодавно банківська спільнота отримала дуже важливі закони, які дійсно дозволять збільшувати кредитний портфель та не допускати зростання обсягу «поганих активів» – це і Закон № 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», і Кодекс України з процедур банкрутства (очікуємо на підписання Президентом України). У той же час, поза увагою парламентарів залишаються проекти Законів, які покращують існуючі механізми процедури фінансової реструктуризації (законопроект № 9236 «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення процедури проведення фінансової реструктуризації») або ж запроваджують нові інструменти для роботи з проблемними активами (проект Закону України «Про діяльність з управління заборгованістю»). Так і залишається разом із законопроектом № 9055 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» досі незавершеною реформа адвокатури. Уряд країни розпочинає нову програму з МВФ, це буде достатньою опорою для України поки продовжуються структурні реформи та дозволить підтримати життєздатність економіки. Але варто пам’ятати, що транш МВФ – це не панацея від усіх бід. Допомога МВФ – це не безкінечний потік грошових коштів, які будуть постійно вливатися в економіку України. А головне – це те, що всі ці кошти ми зобов’язані повернути. Тож, країна повинна розвивати ті чинники, які дозволять нашій економіці стати конкурентоспроможною та привабливою для вітчизняних й міжнародних інвесторів. Звісно ж, одним із головних компонентів є досконале законодавство. Але ухвалити гарний закон – це навіть не половина досягнутого результату – домогтися його справедливого застосування та виконання – ось справжній успіх. Що ж, це в нашій країні дійсно було і залишається болючим питанням. Тут необхідно змінювати саму психологію: наших громадян – в частині дотримання закону, а служителів Феміди – в частині його практичної реалізації. Застосовуючи букву закону до конкретного випадку, суддівський корпус повинен бути незалежним від впливу усіх зовнішніх факторів і пам’ятати, що кожне рішення має свій вплив на розвиток чи ж, навпаки, занепад певної сфери діяльності. Судді повинні керуватися принципами верховенства права, справедливості, законності та дотримуватись духу закону, не шукати і не спокушатися на будь-які додаткові бенефіти, не «комерціалізувати» свою посаду, бо вони служителі Феміди і отримують від держави гідну винагороду за виконання своїх професійних обов’язків. Судова система – то є незалежний і неупереджений арбітр. Ось чому ми говоримо про те, що суди відіграють неабияку роль у становленні нашої країни і економіки, адже позитивний ефект будь-якої реформи можна вбити лише одним несправедливим рішенням, яке створить негативну практику застосування закону та погіршить інвестиційні очікування бізнес-спільнот. На сьогодні, змушені констатувати цей факт, банківська спільнота має таку ситуацію. Про що йде мова? Віднедавна, основна аксіома економіки «взяв кредит – поверни та сплати кошти за його користування» перестала працювати. Саме завдяки нашому «справедливому» суду дане правило не просто поставлено під сумнів, а взагалі зруйновано. З чого почати? Почати варто з рішення Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 р., яким закладено основи руйнації концептуальної основи кредитування, — судом зроблено висновок, що право кредитора нараховувати передбачені договором відсотки по кредиту припиняється після закінчення визначеного договором терміну кредитування, так само як і в разі пред’явлення до позичальника вимоги про дострокове повернення кредиту. Тобто, ВП ВС не визнає за кредитором права нарахування відсотків до повного погашення заборгованості по кредиту. І байдуже тепер, що у своєму рішенні Верховний суд не проаналізував умови договору між боржником та кредитором і не послався ні на які конкретні умови договору, на підставі яких дійшов такого висновку, обмежившись загальними висновками і твердженнями, які тепер застосовуються несумлінними позичальниками до всіх кредитних договорів. Наслідки такого рішення просто катастрофічні – посилаючись на дану «основоположну» постанову, суди всіх інстанцій починають використовують її при розгляді аналогічних справ, закриваючи очі на погоджений сторонами (і позичальником, і кредитором) договір та приймаючи прямо суперечні закону та умовам цього ж договору рішення. Висновки зовсім невтішні – можна прийняти найкращі закони, але поки судді нехтують їх виконанням – вони не запрацюють. Ніколи не запрацюють, доки не зміняться підходи судів до правозастосування на основі засад законності та дотримання принципу pacta sunt servanda! Що ми натомість маємо? Наші суди просто «прощають» кредити боржникам, тим самим збільшуючи навантаження на майбутніх позичальників – чим більша кількість неповернутих кредитних коштів, тим більший ризик банку і вища відсоткова ставка. Як бачимо, все доволі просто і прямо пропорційно пов’язано. Банківська спільнота високо оцінює важливість дотримання принципу рівності у захисті прав кредиторів і боржників та з розумінням і об’єктивністю ставиться до випадків прийняття судами негативних рішень відносно банків як кредиторів. Адже, головна мета судочинства – це дотримання принципу верховенства права. В той же час, ми не можемо ігнорувати приклади судової практики, які порушують розумний баланс інтересів сторін кредитних правовідносин. Потрібно пам’ятати, що вартість кредитів зворотно пропорційна рівню захисту прав кредиторів. Ми всі повинні розуміти, що такого рішення, яке би задовольняло дві протилежні сторони судового процесу майже не існує. В будь-якому випадку, суди повинні об’єктивно та неупереджено розглядати кожну справу, детально її аналізуючи. Є закон і є справедливість, є правила, яких ми всі повинні дотримуватись – будь це економічні, правові чи соціальні. І саме від такого дотримання залежить те, в якій країни ми житимемо завтра і ким ми завтра будемо!