Руслан Демчак

6 декабря 2016, 12:06

Ми зустрічаємось з паном Демчаком, заступником Голови Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики та банківської діяльності, членом партії «Блок Петра Порошенка», раннім вечором п’ятниці у його громадській приймальні, що на Подолі, до речі, в одній будівлі з офісом його колишнього банку. Наш співрозмовник охоче відповідає на всі питання, уточнює моменти стосовно змісту своїх законопроектів, що не одразу зрозумілі StockWorld . com . ua , і навіть погоджується на публікації інтерв’ю без погодження. Мрія, а не спікер? Тож ми намагались дізнатись у нього, коли вітчизняний фінансовий сектор прийде до омріяного стану, і що для цього потрібно. StockWorld.com.ua: Хотілось би розпочати бесіду із досить загального питання: як Ви оцінюєте розуміння парламентарями ролі та місця фондового ринку у вітчизняній фінансовій системі? Адже, зважаючи на успіхи в голосуванні тих чи інших законопроектів, є небагато підстав про те говорити. Руслан Демчак: У Верховній Раді зібрані фахівці-практики з різних галузей. Природньо, що пересічний депутат, не може знатися на всьому. Для цього і існують профільні комітети, в яких парламентарі можуть реалізувати свою компетентність. Тому те, що депутати можуть не розбиратися в інвестиційному бізнесі, – нормально. І задача комітету фінансової політики і банківської діяльності, в якому, до речі, представлені різні фракції, через членів комітету донести до всіх депутатів ту чи іншу ідею. Наприклад, у Фракції Партії «Блок Петра Порошенка» прийнято довіряти думці членів відповідних комітетів. Тобто судження фахівця з певного профільного питання є базовим для прийняття рішення фракцією. SW: І все ж таки, якщо говорити про кількісне вираження – скільки розуміється, скільки не розуміється? РД: Можу говорити про себе. Це мій перший термін в Верховній раді, тому одразу, не маючи досвіду роботи з законопроектами, намагався читати всі тексти. Потім зрозумів, що це фізично неможливо, адже в них налічується десятки тисяч сторінок. Ти мусиш все прочитати, осмислити, потім ідуть зміни… Тоді я дослухався до рекомендації депутатів-старожилів – сконцентруватись на роботі свого комітету. Думаю, такий саме підхід працює і в інших моїх колег. Тому так: на фондовому ринку має знатися і знається Комітет з фінансової політики і банківської діяльності, і це логічно. SW: А як Ви оцінюєте ефективність роботи Парламенту із прийняття законопроектів стосовно розвитку фінансового сектору? РД: На жаль, з початку цієї сесії, якщо говорити про фінансову сферу, був розглянутий лише один законопроект, але я не можу назвати його суттєвим. Йде мова про відміну сплати 2 %-ого податку до Пенсійного фонду при продажі валюти, але ми ж розуміємо, що це поточні, не структурні зміни. А також один стратегічний – «Про споживче кредитування» (№2455), який імплементує Європейські директиви і Регламенти в цій галузі. Тому, сподіваюсь, що в один із найближчих «фінансових днів» Рада більш плідно попрацює. SW: Торкнімось інших питань розвитку фінансового сектору. Ви є автором ряду законодавчих ініціатив щодо оздоровлення банківської системи, валютної лібералізації, що є певною мірою ключовими орієнтирами для вітчизняного фінансового сектору. В чому ще Ви вбачаєте пріоритети, необхідність структурних змін, висловлюючись Вашими словами? РД: Досить складно перерахувати все, якщо мова йде більш ніж про 40 проектів. Акцентую увагу на основних напрямах, що знаменують собою усю подальшу законодавчу роботу. Перший – це створення ринкової інфраструктури, другий – посилення ефективності регуляторів і третій – підвищення захисту прав споживачів фінансових послуг. За кожним із них «стоїть» біля 15 законопроектів. SW: Які з них вже готові, на яких Ви та Парламент ще зосередите свої зусилля? РД: В попередньому інтерв’ю ми з Вами вели мову про законопроект № 3498 про регульовані ринки і деривативи, який об’єднав в собі два напрями – розширення прав регуляторів та поліпшення інфраструктури. Є ще два законопроекти мого авторства – №2456д, супутній до прийнятого №2455, спрямований на захист прав споживачів фінансових послуг, а також законопроект №5361, що врегульовує використання платіжних систем та емісію і обіг електронних грошей. Після прийняття цього законопроекту в Україні отримують правове поле світові платіжні системи: Pay Pal, Apple Pay, Google Wallet та ін. Окремо хочу розповісти про дуже прогресивний і потрібний банківському ринку, законопроект, що має «пройти по зеленому коридору», № 5388. Це зміни до закону про капіталізацію банків, які стосуються процедури приєднання банків і припинення здійснення банківської діяльності без ліквідації юридичної особи, тобто «самоліквідації» банку. В банківському секторі є системна проблема – виведення великої кількості банківських установ через примусову ліквідацію, що, в свою чергу, спричиняє велике навантаження на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. При цьому, якщо вкладники неплатоспроможних банків так чи інакше отримують свої кошти через фонд, то акціонери, за чинним законодавством, не отримують буквально нічого. Розглянемо ситуацію – якщо навіть всі активи такого банку продаються і коштів достатньо на виплати 100 % вимог кредиторів, і, якщо якась сума залишається, то акціонери її не отримують! Кошти направляються на баланс ФГВФО, тобто на закриття проблем інших банків, які ліквідуються! Наприклад, в банку «Хрещатик» акціонери за два дні до введення тимчасової адміністрації дійсно виводили кошти, бо зіштовхнулись із вибором: або втратити все, або хоч щось «спасти». Я не виправдовую їх. Але банківському сектору неодмінно потрібно дати можливість цивілізовано вийти з ринку, без порушення закону. SW: Яким чином Ваша ініціатива вирішує ситуацію? РД: По-перше, ми спростили процедуру приєднання банків – вона раніше не була прописана. Тепер можна буде швидко вступити у правонаступництво новим банком за зобов’язаннями та активами банку, що припиняє свою банківську діяльність. Лише уявіть – скільки в кожному банку кредитів, заставного майна, іншого майна, корпоративних прав, акцій, іпотек, обтяжень, і все це необхідно перереєструвати. Тому законопроект спрямований на швидку процедуру переводу активів та пасивів від банку, що ліквідується, до банку-правонаступника. Це все потрібно для того, аби з двох банків створити один, капітал якого відповідатиме вимогам регулятора. Ми разом з моїм колегою, Михайлом Довбенком, який є співавтором даного законопроекту, прописали цей момент таким чином, щоб статутні капітали просто об’єднувались. Звісно, зважаючи на вартість акцій, і тут також передбачена пришвидшена процедура прийняття рішення Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, в тому числі щодо деномінації. Передбачена спрощена процедура отримання дозволу Антимонопольним комітетом. SW: А якщо банк «потерпає», але при цьому не знайшов, до кого приєднатися? РД: В такій ситуації банк, що хоче цивілізовано покинути ринок, може подати заяву до Національного банку про готовність здачі банківської ліцензії. Раніше, якщо банк писав таку заяву, він мав ліквідуватись і як юридична особа. Зараз буде прописана можливість, після надання 180 днів на закриття усіх зобов’язань – стосовно вкладників, кредиторів (крім субординованих боргів), НЕ повністю ліквідовуватись, а, наприклад, отримати дозвіл на факторингову діяльність, чи продовжувати діяльність як професійного учасника фондового ринку, якщо банк мав ліцензії зберігача чи торгівця. Єдине, що потрібно буде зробити, – змінити назву (небанківська установа не може містити у назві слово «банк»). Можна навіть стати компанією нефінансового сектору, згорнувши всі видані кредити. Таким чином, ми не ліквідуємо підприємство, даємо можливість акціонерам банку, які не можуть докапіталізувати свої банки, цивілізовано вийти із банківського ринку. І, якщо ми зможемо оперативно, протягом наступних двох місяців, прийняти цей законопроект, то найближчим часом побачимо багато зливань, точніше, приєднань, можливо, і перекваліфікації банків у фінансові компанії. До речі, це вже звична світова практика. І, найголовніше, ми перестанемо бути свідками такого масового примусового виводу банків з ринку. SW: До яких ще законодавчих актів Ви докладаєте наразі зусилля? РД: Хотів би звернути увагу на законопроект №5068, спрямований на захист прав власників деяких видів облігацій. А саме корпоративних, муніципальних облігацій та облігацій, випущених міжнародними фінансовими організаціями (МФО). Це нові і затребувані інструменти; в бонди МФО, гадаю, будуть активно вкладатися банки, а муніципалітети, напевно, будуть значно активніше випускати свої боргові папери – децентралізація цьому допоможе. Тому потрібно захистити права потенційних власників цих інструментів, зважаючи на попередню негативну практику, в тому числі дефолти за корпоративними облігаціями. Ми передбачили цілий комплекс мір, спрямованих на захищеність та підтримку інвесторів. Не можна не згадати про деривативи, що стануть новим ковтком для фондового ринку, адже базовим активом може бути будь-що, що торгується на організованомуу ринку, але передусім варто робити ставку на сільгосппродукцію. Коли з’являться ці інструменти, і ринок буде готовий їх прийняти, зокрема, під них працюватиме інфраструктура (біржі, БТС – багатосторонні торгівельні системи – авт., клірингові установи), коли будуть розширені повноваження регулятора, передусім – вчасно реагувати на зловживання, у ринку з’явиться колосальний ресурс. І не лише зовнішній, а й внутрішній. Я певен, що ці інструменти будуть користуватись попитом у внутрішніх інвесторів. SW: Як Ви оцінюєте перспективу прийняття вказаних Вами законопроектів і взагалі розгляду інших законодавчих ініціатив, спрямованих на розвиток фінансового сектору? РД: Я вбачаю складність у тому, що взагалі досить мало наших, фінансових, законопроектів виноситься в зал. Мабуть, депутати з інших комітетів більше «працюють ліктями». Наприклад, це стосується комітетів з соціальної, податкової, бюджетної політики, паливно-енергетичного комплексу та економічного розвитку, промисловості та підприємництва. Вочевидь, вони вміють переконати Голову Верховної Ради, членів Погоджувальної ради, що займається формуванням порядку денного поточного сесійного тижня, про те, що саме їх законопроекти потрібно розглядати першочергово в залі. Ще одна проблема, – представники фінансового ринку бояться змін і використовують свої приватні контакти із діючими депутатами. Зрізають голоси, приходять знімати в залі із розгляду системоутворюючі законопроекти. Такі «лоббісти» блокують реформи, маючи ілюзію, що краще довше попрацювати у «мутній воді», не розуміючи, що створюють для себе ж проблеми. Тут прошу підтримки прогресивної частини фінансового ринку. SW: Останнім часом дуже активно обговорюється просування України у рейтингу Doing Business, про ті законопроекти, що спрямовані на підвищення позицій України в ньому. Як Ви можете оцінити ці успіхи, зокрема, щодо реєстрації підприємств та підприємців, захисту прав міноритаріїв? Що ще необхідно зробити в цьому напрямі? Та чи варто взагалі – що цей рейтинг насправді може змінити, покращити, вдосконалити? РД: За попередній рік ми просунулися у рейтингу лише на три позиції, це дуже мало. Але нам потрібно продовжувати працювати у цьому напрямі, бо цей рейтинг є показовим для багатьох інвесторів. Стосовно законодавчих актів розробки нашого комітету – ми завжди працюємо, пам’ятаючи про це, в тому числі про захист прав та інтересів акціонерів. SW: Такими питаннями ми зазвичай завершуємо бесіди з багатьма нашими спікерами. Що б Ви хотіли розповісти StockWorld, а ми у Вас не спитали? РД: Дуже важливим є сьогодні для України імплементувати європейські директиви і регламенти, що стосуються фінансового сектору, законодавчі зміни, які ми наразі провадимо, ідуть так чи інакше у цій канві. Наголошу, що втілюючи у життя ці реформи, ми будуємо ринок капіталу. Гадаю, що нам не варто вигадувати велосипед – все і без нас давно працює у світі. Тож ми повинні орієнтуватись саме на цю ціль, на таку стратегію. Впровадивши європейські стандарти, ми зможемо дуже швидко запустити в Україні ринок капіталу, який за своїм обсягом може бути не менше банківського. SW: Ви гадаєте, цього достатньо – взяти і «пересадити» європейське законодавство в український грунт? РД: Безумовно, треба зважати на українську специфіку. Але хіба у нас є ринок капіталу, хіба нас влаштовує стан інвестиційної сфери? Це риторичне питання. Знаєте, Лех Валенса сказав: «Жити за європейськими стандартами важко, але поза їх межами – неможливо». Тож, певен, ми маємо на це рівнятися і орієнтуватися. https://www.stockworld.com.ua/

28 ноября 2016, 16:07

Однією з ТОП-тем минулого тижня в інвестиційному співтоваристві було голосування (точніше, не голосування) за дискусійний законопроект з умовною назвою про деривативи. Поговорюють, що завдяки ряду домовленостей (чи через них?) законодавчий акт так і не було внесено до сесійної зали. Заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики та банківської діяльності, член партії «Блок Петра Порошенка» пан Руслан Демчак в інтерв’ю StockWorld.com.ua розповів про своє бачення суперечливих моментів самого документу та роботи над ним. StockWorld.com.ua: Пане Руслане, минулого тижня Верховна Рада мала розглянути законопроект про регульовані ринки і деривативи (№ 3498), досить гучний та резонансний для вітчизняного фондового ринку. Здавалось, що він буде прийнятий ще влітку, але його ледь не в останню мить виключили з порядку денного. На ринку панує думка, що це через те, що декларований напрям документу не відповідає його змісту – деривативи там на другому місці, а насправді законопроект мав би назватись про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку та розширення її повноважень... Руслан Демчак: Дійсно, багато хто закидає, що назва законопроекту не відповідає широкому спектру сфер регулювання, передбаченого документом. Вважаю, ключовим є не назва, а те, щоб прийняття законопроекту вело ринок до цілей, поставлених законодавцями, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку як регулятором, і, врешті-решт, привело до реформування ринку капіталу. Якщо цей законопроект наближає нас до мети стосовно посилення незалежності регулятора хоча б на один крок із десяти необхідних, нічого страшного в тому немає. Законопроект є комплексним, він зачіпає дуже багато напрямів і несе в собі зміни до порядку 40 нормативних актів, тому, зрозуміло, що все це неможливо вмістити в його назву. SW: Але справа не лише в назві та її відповідності. Більше ринок цікавить питання розширення повноважень регулятора – ключові учасники та навіть Ваші колеги-депутати виступають проти того. Або ж готові обговорювати це лише разом із підвищенням відповідальності Комісії. РД: Я згоден, багато говорять про відповідальність НКЦПФР, яка має бути запаралелена із посиленням спроможності і незалежності. В цьому аспекті парламентарі прислухались до думки учасників ринку, і до другого читання ми виносили зміни в документі, які передбачали позбавлення статусу держслужбовців для комісіонерів. Це забезпечило б можливість регулятору надавати учасникам ринку платні послуги, підвищити заробітні плати працівникам, розширити штат за рахунок залучення фахівців, ладних змінити регулятор з метою подальшого поступу. Давайте дивитись правді у вічі: наразі багато хто зі спеціалістів у НКЦПФР працює на волонтерських засадах. І після прийняття закону про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, ми в Парламенті вирішили уніфікувати підходи до регуляторів, незважаючи на те, що вони працюють у різних галузях. Таким чином, тільки Члени НКЦПФР не будуть державними службовцями, вони будуть нести колегіальну відповідальність, а рядові працівники НКЦПФР залишаються державними службовцями. Існує думка, що ресурсів регулятора не вистачить за умови розширення сфер повноважень і надання додаткових функцій, зважаючи на те, що законопроект передбачає регулювання товарних ринків. РД: Я впевнений, що Комісія впорається, її Члени та ключові фахівці є висококласними спеціалістами, незважаючи на те, що, повторюю, багато хто працює не за зарплату, а за ідею. За те, щоб змінити ринок капіталу. Ні, скоріше, створити його. І наголошу на деяких моментах стосовно розширення повноважень та галузей впливу. Сфера регулювання НКЦПФР охоплюватиме не товарні ринки, а їх операторів, тобто біржі, встановлюючи єдині стандарти, нормативи для їхньої роботи – валютних, фондових, товарних майданчиків. Аби операції з похідними інструментами здійснювались за єдиними правилами. Я переконаний, що це правильно – те, що Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку регулюватиме роботу усіх бірж, зараз правильно вживати – операторів регульованого ринку. SW: Ваша колега-парламентар, пані Олена Сотник з об’єднання «Самопоміч» в інтерв’ю нашому виданні зазначила, що до другого читання його було винесено всупереч існуючому регламенту. Будь ласка, прокоментуйте. Це не відповідає дійсності. Готуючи проект закону до другого читання, ми внесли в документ побажання від учасників ринку. Розуміючи всю важливість законопроекту і прагнучи не «завалити» його в залі голосування, ми ще раз звірили законопроект із вимогами депутатів-опонентів та учасниками ринку і на засіданні Комітету з питань фінансової політики і банківської діяльності прийняли рішення доопрацювати його до другого читання, надавши додаткову таблицю. До речі, це цілком відповідає ч. 2 ст. 118 Регламенту ВРУ. І всі претензії щодо цього є не більш, аніж інструмент протидії. В той час, коли ми маємо бути сконцентровані на задачі прийняти законопроект, а не втілювати за ширмою дотримання бюрократичних процедур своїх політичних забаганок. https://www.stockworld.com.ua/

15 ноября 2016, 15:33

Руслан Демчак та Михайло Довбенко, депутати Комітету з питань фінансової політики та банківської діяльності пропонують вдосконалити процедуру реорганізації банків шляхом приєднання та припинення здійснення банківської діяльності без припинення юридичної особи Про це свідчить зареєстрований законопроект №5388 «Про внесення змін до Закону України «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків» щодо вдосконалення процедур спрощеної капіталізації та реорганізації банків». Цей Закон має тимчасову дію до 1 січня 2019 року, тому має можливість регулювати норми, які зазначені у Цивільному та Господарському Кодексах, законах «Про акціонерні товариства», «Про банки та банківську діяльність» без зміни цих законів та кодексів. Так, українські банки мають привести статутний капітал до розміру, не меншого, ніж: 200 млн гривень — до 11 липня 2017 року; 300 млн гривень — до 11 липня 2018 року; 400 млн гривень — до 11 липня 2019 року; 450 млн гривень — до 11 липня 2020 року; 500 млн гривень – до 11 липня 2024 року. Як зазначає один із авторів зареєстрованого законопроекту Руслан Демчак: «Єдиним швидким шляхом виконання вимог капіталізації та збільшення розміру статутного капіталу банку можливо за рахунок додаткових внесків. Нажаль, враховуючи сьогоднішню складну економічну ситуацію, не кожен акціонер банку спроможний це зробити. Альтернативним способом дотримання банками вимог законодавства, може стати злиття (приєднання) банків. Проте, такий інструмент зараз майже не використовуються з огляду на його складність та тривалість процедури. Основним недоліком є те, що механізм приєднання не враховував специфіку банківської діяльності. Крім того, чинним законодавством недостатньо врегульована процедура і порядок припинення установою банківської діяльності за рішенням її акціонерів, з відповідним відкликанням банківської ліцензії, обов’язково ліквідувалась і сама юридична особа. Що унеможливлювало ведення бізнесу в подальшому такою особою, як небанківська фінансова для прикладу» — пояснив парламентар. Законопроект №5388 описує процедуру приєднання банку (Банк що приєднується) до іншого банку (Банк правонаступник), а також описує процедуру припинення банком здійснення банківської діяльності без припинення юридичної особи . Важливо, що з метою захисту інтересів вкладників, проектом закону пропонується вирішити проблему забезпечення безперервності обслуговування клієнтів банку, що приєднується, протягом проведення усієї процедури реорганізації. При приєднанні клієнти будуть проінформовані про Банк правонаступник, а всі умови договорів залишаються незмінними. У разі припинення банком здійснення банківської діяльності, всім вкладникам та кредиторам такого банку будуть повернуті вклади і заборгованість у повному об’ємі і тільки після цієї обов’язкової процедури НБУ відкличе ліцензію у банка. Якщо ж банк по якимось причинам не знайде вкладника чи кредитора за адресою вказаною в банківському договорі протягом 30 днів, то кошти будуть перераховані на депозитарне зберігання визначеній нотаріальній конторі, де клієнти Банку у зручній для них час отримають свої вклади поза процедурою припинення Банком здійснення банківської діяльності. Як зазначив народний депутат Михайло Довбенко: «Важливо, що для банка, який припиняє здійснення банківської діяльності, не обов’язково, згідно законопроекту, дострокове згортання його активів, після здачі банківської ліцензії він може далі обслуговувати видані ним кредити у якості факторингової компанії». «Загалом прийняття законопроекту сприятиме стабілізації роботи банківського сектору. Сподіваюсь, що на наступному тижні законопроект буде внесений в порядок денний поточної сесії Верховної Ради» — розказав Руслан Демчак. В свою чергу Довбенко додав, що законодавчі зміни були розроблені разом із експертами НБУ та є надважливими і довгоочікуваними для банківського сектору: «Ми надаємо банкам додатковий механізм вижити на ринку у надскладних економічних обставинах, або цивілізовано вийти із банківського ринку і продовжити бізнес вже у якості небанківських фінансових установ, а клієнти в свою чергу отримують захист їх прав та вкладів у повному об’ємі».

31 марта 2016, 16:38

На цьому тижні має бути проголосований законопроект №3555 «Про фінансову реструктуризацію». Законодавчу ініціативу підтримують Нацбанк та бізнес спільнота. Комітет з питань фінансової політики та банківської діяльності Верховної Ради рекомендує парламенту прийняти його за основу. Закон про реструктуризацію розроблявся за технічної допомоги ЄБРР і Світового банку, а також за участю НБУ та Мінфіну.Подібні закони приймались у країнах, що постраждали від Азійської фінансової кризи кінця 90-х (наприклад, в Індонезії, Малайзії, Південній Кореї і Таїланді), а також у Туреччині після фінансової кризи в цій країні 2001-2003 рр. Подібні закони також були прийняті у Хорватії, Чорногорії, Сербії та ін. Прийняття законів значно сприяли вирішенню питання, пов’язаного з непрацюючими кредитами та відновленням банківського і корпоративного секторів. Основною метою законопроекту №3555 – є створення ефективного та дієвого механізму добровільної фінансової реструктуризації боргів підприємств України та їх досудової санації. Прогнозується, що таким чином підприємства зможуть реструктуризувати до 200 млрд грн. проблемної заборгованості, що становить близько чверті загальної заборгованості корпоративного сектору України. Суть полягає в тому, що компанія-боржник, яка є потенційно життєздатною (це має бути підтверджено звітом незалежного експерта) – має можливість уникнення ризику банкрутства та повернення до стабільної діяльності. Для банків це додатковий юридичний механізм проведення фінансової реструктуризації кредитів юридичних осіб, в тому числі підвищенні класності кредитів в розумінні НБУ та як наслідок розформування резервів. Законопроект не нав’язує конкретні умови реструктуризації, не визначає термінів та відсоткових ставок. Прийняття законопроекту лише дозволяє банкам та іншим кредиторам (підприємствам) домовитись із боржником про умови виплати боргу на взаємовигідних умовах. Законопроект №3555 часто плутають із законом про реструктуризацію зобов'язань фізичних осіб за кредитами в іноземній валюті. Насправді законопроекти «Про фінансову реструктуризацію» і «Про реструктуризацію зобов'язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, отриманих на придбання єдиного житла (іпотечні кредити)» (№4004) не є альтернативними, та регулюють абсолютно різні сфери. Законопроект №3555 передбачає добровільну реструктуризацію боргів не фізичних осіб, а працюючого бізнесу. Отже, для підприємств це вирішення проблеми платоспроможності. Вони матимуть шанс повернутись до успішної економічної діяльності, а для громадян – це збереження робочих місць підприємствами, які виграли від реструктуризації.

16 марта 2016, 16:04

На цьому тижні має бути проголосований законопроект №3555 «Про фінансову реструктуризацію». Профільний комітет з питань фінансової політики та банківської діяльності Верховної Ради рекомендує парламенту прийняти його за основу. Законодавчу ініціативу також підтримують і в Національному банку, і бізнес спільнота. Основною метою законопроекту є створення ефективного та дієвого механізму добровільної фінансової реструктуризації боргів підприємств України та їх досудової санації. Однак, як часто буває, знаходяться ті, хто критикує та готовий не розібравшись нівелювати будь які позитивні надбання. Міф №1 – Верховна Рада списує борги корпорацій Насправді закон не є механізмом ухилення від сплати по кредитах юридичними особами. Його прийняття дозволяє банкам та іншим кредиторам (підприємствам) домовитись із боржником про умови виплати боргу на взаємовигідних умовах. Законопроект не нав’язує конкретні умови реструктуризації, не визначає термінів та відсоткових ставок. Міф №2 – Законопроект не враховує інтересів банкірів Міф полягає в тому, що нібито держава втручається у їх взаємовідносини із клієнтами та буде вимагати поступків для несумлінних позичальників, що в свою чергу дозволить їм ухилятись від виконання зобов'язань. Навпаки, для банків це додатковий юридичний механізм проведення фінансової реструктуризації кредитів юридичних осіб, в тому числі підвищенні класності кредитів в розумінні НБУ та як наслідок розформування резервів. Закон підготовлений з метою відновлення банківського кредитування і зокрема економічної активності боржників. Міф №3 – Законопроект дублює положення закону про банкрутства («Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом») Це хибне припущення. Законом №3555 передбачена повністю «позасудова» процедура, на відміну від процедури «за рішенням суду». Це є переважним підходом для майже всіх зацікавлених сторін (банків, кредиторів і боржників) на відміну від процедури банкрутства. У законі про фінансову реструктуризацію встановлюється більш гнучкий порядок для врахування інтересів меншої групи кредиторів, аніж за законом про банкрутства, що вимагає участі всіх кредиторів. Вимога щодо участі всіх кредиторів, передбачена в законі про банкрутства, робить її процедуру занадто довгою та негнучкою. Якби закону про банкрутства було достатньо, тоді банківський сектор України не мав би такої кількості «непрацюючих» кредитів, які за оцінками експертів є одними з найвищих в Європі. Отже, процедура банкрутства сама по собі не є достатньою, оскільки в Україні вона історично орієнтована на ліквідацію боржника, що суперечить цілям закону про реструктуризацію. Міф №4 – Процедура банкрутства може затягнутися через положення щодо проходження повторної санації Це є некоректним розумінням положень закону. Не може існувати будь-якої затримки в провадженні до його фактичного порушення. Відповідно до законодавчого акту, якщо провадження не було порушене, розгляд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство лише призупиняється на три місяці. У випадку, коли процедура реструктуризації є успішною – заява про порушення провадження у справі про банкрутство буде відхилена. Якщо вона є неуспішною, заява про порушення провадження у справі про банкрутство буде розглянута, а план реструктуризації може бути базисом для роботи ради кредиторів та арбітражного керуючого. Тому не можна вважати ці три місяці втраченим часом. Міф №5 – Неефективність рішень досудової санації Київським апеляційним господарським судом (може призвести до корупції і як такий є неприйнятним) Насправді, незрозуміло чому автори цієї тези вважають корупцію більш ймовірною в Київському апеляційному господарському суді, а не на рівні місцевих господарських судів. Концентрація справ в одному місці сприяє кращій ефективності санації та послідовності при прийнятті рішень. Виконання цього положення у випадках процедури реструктуризації, передбаченої проектом закону, є важливим для відновлення звичайних практик кредитування. Міф №6 – Побоювання щодо тимчасового характеру закону Виникають зауваження до авторів з приводу тимчасового характеру закону, який має діяти протягом трьох років. Що у тимчасових законах не можуть пропонуватися зміни до законів України, що діють на постійній основі (наприклад, стосовно іпотек, реєстрації, обтяжень і банкрутства). Насправді, іноземний досвід доводить, що аналогічні закони, зазвичай приймались на період до трьох років. Тимчасовий характер закону розрахований на вирішення специфічних обставин кризи та заохочує сторони до його застосування протягом терміну дії. Інакше сторони не отримають переваг. Якщо закон буде діяти на постійній основі, у сторін не буде жодних стимулів його застосовувати і цілі прискореного відновлення економіки не будуть досягнуті. Оскільки закон є “спеціальним”, для запобігання двозначності, у ньому ж можуть пропонуватись зміни до інших законів, що діють на постійній основі, якщо останні містять суперечливі положення. Міф №7 – У законі не передбачено, яка заборгованість суб’єкта господарювання підлягає фінансовій реструктуризації Будь-яка. Дійсно, у законі чітко не визначається, які борги мають бути реструктуризовані, однак це пояснюється тим, що в залежності від кожного конкретного випадку, заборгованість буде відрізнятись. Тим не менш, законом чітко зазначено, що заборгованість, яка підлягає реструктуризації, обов’язково включає заборгованість перед “залученими кредиторами”, якими є фінансові установи та кредитори боржника (хоча б один із кредиторів). Міф №8 – Законопроект №3555 плутають із законом про реструктуризацію зобов'язань фізичних осіб за кредитами в іноземній валюті Законопроекти «Про фінансову реструктуризацію» і «Про реструктуризацію зобов'язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, отриманих на придбання єдиного житла (іпотечні кредити)» (№4004) не є альтернативними, та регулюють абсолютно різні сфери. Законопроект «Про фінансову реструктуризацію» передбачає добровільну реструктуризацію боргів не фізичних осіб, а працюючого бізнесу. Міф №9 – Законопроект суперечить нормам ряду інших законопроектів: — №2506а «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (статус – 08.10.16 року прийнятий в першому читанні) — №2507а «Про виконавче провадження» (статус – 08.10.16 року прийнятий в першому читанні) — №2508а Про внесення зміни до Податкового кодексу України (щодо приватних виконавців) (статус – зареєстровано, очікує розгляду) Це не відповідає дійсності. Процедурно будь який законопроект проходить експертизу ГНЕУ (Головне експертне управління), яке не виявило таких суперечностей. Закон про реструктуризацію розроблявся за технічної допомоги ЄБРР і Світового банку, а також за участю НБУ та Мінфіну. Подібні закони були прийняті у країнах, що постраждали від Азійської фінансової кризи кінця 90-х (наприклад, в Індонезії, Малайзії, Південній Кореї і Таїланді), а також у Туреччині після фінансової кризи в цій країні 2001-2003 рр. Подібні закони також були прийняті у Хорватії, Чорногорії, Сербії та ін. Прийняття законів значно сприяли вирішенню питання, пов’язаного з непрацюючими кредитами та відновленням банківського і корпоративного секторів. Сподіваюсь, законопроект на прийняття якого чекають і представники бізнесу, і банківські установи буде проголосовано вже 17 березня на черговому засіданні Верховної Ради України.

16 марта 2016, 16:02

Рівно рік тому, протягом 2014 р. – березня 2015 р. відбулася безпрецедентна з часу введення в обіг гривні валютна криза. Національна валюта на 26.02.2015 р. девальвувала до 30 грн./долар на офіційному ринку та до 40 грн./долар на тіньовому. Це стало потужним фактором розкручування галопуючої інфляції , яка у квітні минулого року сягнула 60,9% , що є найвищим рівнем з жовтня 1996 року. Чи може ситуація повторитись у 2016 році? Надзвичайно важливим для розуміння специфіки девальваційних та інфляційних процесів 2015 року, а відтак для правильного вибору антикризових заходів 2016 року є те, що послаблення курсу і зростання цін відбувається на фоні низхідного тренду грошових агрегатів . Зокрема, річні плинні темпи приросту монетарної бази у квітні 2015 р. потрапили в область від’ємних значень, що є безпрецедентним явищем. Таким чином, ключовою проблемою була не надмірна грошова емісія в цілому (навпаки, спостерігається грошовий голод у реальному секторі), а суттєві помилки у виборі каналів емісії та інструментів управління. Беручи до уваги наявність вагомих об’єктивних та форс-мажорних дестабілізуючих факторів немонетарного характеру (попередньо накопичені макроекономічні та фінансові дисбаланси, соціально-політичне напруження та ескалація військового конфлікту на сході країни) Рада Національного банку (Наглядова Рада) тим не менш вважала, що суттєвими чинниками погіршення ситуації у грошово-кредитній сфері були також недостатньо послідовні і неефективні дії Національного банку України на валютному ринку , відсутність дієвого банківського нагляду при здійсненні рефінансування та при регулюванні ліквідності банківської системи в цілому. У чому ж полягали ці помилки? По-перше, слід відзначити дію об’єктивних чинників, що загострили ситуацію: на початку 2014 року накопичені диспропорції платіжного балансу, надмірні соціально-політичні ризики та недостатній обсяг міжнародних валютних резервів призвели до вимушеної відмови з 7.02.2014 р. від утримання курсу національної валюти у жорстких межах (тобто від де-факто фіксованого курсу на рівні 7,99 грн./дол.). Збалансування поточного рахунку у квітні 2014 р. (позитивне сальдо становило 31 млн. дол.) при коливанні обмінного курсу у діапазоні від 11,11 до 12,98 грн./дол. створило основу для валютної стабілізації . Більше того, у травні було отримано: — 3,2 млрд. доларів від МВФ; — 0,9 млрд. доларів від ЄС та Світового Банку; — 1,0 млрд. доларів від розміщення ОЗДП під гарантії Уряду США; — 0,3 млрд. доларів від розміщення валютних ОВДП. Усе це дозволило на деякий час (до липня включно) стабілізувати ситуацію на валютному ринку. Проте починаючи з серпня 2014 року, вже після зміни Голови правління НБУ, змінилась і політика Національного банку, валютні обмеження було значно посилено. Зокрема постановою від 20.08.2014 р. №515 було запроваджено вимогу щодо 100%-го продажу практично усіх надходжень в іноземній валюті . Крім того, постановою від 29.08.2014 р. №540 було введено додаткові валютні обмеження, у т.ч. щодо обов’язкової конвертації в гривню переказів з-за кордону на користь фізичних осіб (наразі ця норма вже відмінена). Зазначені постанови разом з непрофесійною комунікативною політикою Правління НБУ, замість збільшення пропозиції іноземної валюти (мабуть саме це стояло на меті), призвели до протилежного ефекту – блокування валютних надходжень, падіння довіри до монетарного регулятора, зростання девальваційних очікувань, стиснення офіційного валютного ринку і переміщення валютних потоків до тіньового сектора. Зокрема, у частині процентної політики йдеться про створення сприятливих умов для переорієнтації банків на кредити Національного банку овернайт, які здійснюються з ініціативи самих банків. У цьому контексті досить показовим є епізод (що мав місце ще у липні 2014 р.), коли після чергового підвищення облікової ставки, ставка за кредитами овернайт цілком слушно була збільшена з 14,5% до 17,5%, але через кілька днів – знижена до 15% (і залишалась такою до середини серпня, коли знову була підвищена до 17,5%). Це є одним з прикладів несистемної хаотичної монетарної політики. Починаючи з 19 серпня 2014 р. і аж до початку лютого 2015 р. ставка за рефінансуванням овернайт (на рівні 17,5%) не змінювалась попри посилення девальваційного тиску та інфляції, а також підвищення облікової ставки у листопаді. На початку грудня ставка за рефінансуванням овернайт стала нижчою за ставки овернайт міжбанківського ринку, що є порушенням принципів оптимального управління ліквідністю. Така процентна політика призвела до того, що у листопаді 2014 р. обсяг кредитів Національного банку овернайт, порівняно з жовтнем, збільшився більш ніж у 5 разів – до 23,3 млрд. грн. У грудні обсяги кредитів овернайт ще більше зросли (до 32,2 млрд. грн.). Аж 6 лютого 2015 р. Національний банк підвищив облікову ставку з 14,0 до 19,5%, ставку за кредитами овернайт одночасно було підвищено – з 17,5 до 23,0% (у той час як річний рівень інфляції перебував на висхідному тренді і у січні становив 28,5%). Однак, одночасно з підвищенням ставок було змінено правила торгівлі валютою – з 5 лютого НБУ припинив практику проведення щоденних валютних аукціонів та відмовився від використання, так званого, індикативного курсу. Правління задекларувало, що надалі курс встановлюватиметься банками на підставі об’єктивних параметрів ринкового попиту та пропозиції. Як наслідок, офіційний курс різко знизився, наблизившись до курсу «чорного» ринку. Таким чином, потенційний стабілізаційний ефект від підвищення ставок був знівельований. Поєднання у часі двох зазначених заходів складно визнати логічним. Більше того, 12 лютого 2015 р. (коли обмінний курс «пробив» рівень 25 грн./дол. і продовжував знижуватись) Правління НБУ прийняло постанову №104 «Про деякі питання регулювання грошово-кредитного ринку», якою максимальний обсяг кредиту овернайт під забезпечення державними облігаціями, по який банк може звертатися до НБУ було збільшено з 70% до 100% від визначеного згідно з установленими нормативами розміру обов'язкових резервів за попередній період утримання. Слід ще раз наголосити, збільшення ліміту отримання рефінансування овернайт відбулося в умовах максимального прискорення девальвації . Після набрання чинності зазначеною постановою (з 16 лютого) денні обсяги кредитів овернайт у період з 16 по 20 лютого перевищували 2 млрд. грн . (!), А кількість банків, що отримували такі кредити, становила лише 8-11. Що це за банки? Російські банки (ВТБ, Промінвестбанк, Альфабанк) – сумарно 4 278 121 тис грн. Державні банки (Укрексімбанк, Ощадбанк, Укргазбанк) – сумарно 5 754 429 тис грн. Приватбанк – 6 519 000 тис грн. Банк «Хрещатик» – 406 455 тис грн. ПУМБ – 113 000 тис грн. Девальваційний тренд було зламано після значного зменшення рефінансування овернайт та запровадження постановою від 23.02.2015 р. № 124 жорстких валютних обмежень (на додачу до вже існуючих), зокрема на імпортні операції. Натомість, рішення щодо підвищення облікової (до 30%) та інших ставок НБУ (зокрема ставка за кредитами овернайт зросла до 33%) було прийнято лише 3 березня, коли на валютному ринку вже сформувався тренд на зміцнення обмінного курсу. Вкотре постає питання щодо своєчасності та адекватності реакції на кризові явища. Усі ці процеси відбувалися одночасно з експансією мобілізаційних операцій за депозитними сертифікатами Національного банку за досить високими ставками. Обороти за цими операціями з абсорбції ліквідності протягом 2014 року наблизились до обсягів ВВП (що є безпрецедентним в історії монетарної політики НБУ) . Зазначені процеси продовжуються і сьогодні. Національний банк, замість того щоб сприяти подоланню фрагментації міжбанківського кредитного ринку та відновленню його нормальної роботи, створив безризиковий високоприбутковий інструмент, який за допомогою непродуктивної емісії сприяє розкручуванню надвитратної для держави спіралі структурного профіциту ліквідності та створює додаткові перешкоди для кредитування банками економіки. Таким чином, основні проблеми монетарної політики 2015 року полягали не лише у дискусійності номінального рівня ставок за активними і пасивними операціями НБУ, а й у порушенні самої логіки управління ліквідністю та несистемності дій з монетарного і валютного регулювання, що загострювало кризові явища. На сьогодні певний ряд помилок залишається невиправленим, що створює загрозу загострення монетарної і фінансової нестабільності. * Інформація використана із звітів Ради Національного Банку України

15 марта 2016, 09:31

Найближчої сесії має бути проголосований законопроект №3555 «Про фінансову реструктуризацію». Профільний комітет з питань фінансової політики та банківської діяльності Верховної Ради рекомендує парламенту прийняти його за основу. Законодавчу ініціативу також підтримують і в Національному банку, і бізнес спільнота. Основною метою законопроекту є створення ефективного та дієвого механізму добровільної фінансової реструктуризації боргів підприємств України та їх досудової санації. Однак, як часто буває, знаходяться ті, хто критикує та готовий не розібравшись нівелювати будь які позитивні надбання. Міф №1 – Верховна Рада списує борги корпорацій Насправді закон не є механізмом ухилення від сплати по кредитах юридичними особами. Його прийняття дозволяє банкам та іншим кредиторам (підприємствам) домовитись із боржником про умови виплати боргу на взаємовигідних умовах. Законопроект не нав’язує конкретні умови реструктуризації, не визначає термінів та відсоткових ставок. Міф №2 – Законопроект не враховує інтересів банкірів Міф полягає в тому, що нібито держава втручається у їх взаємовідносини із клієнтами та буде вимагати поступків для несумлінних позичальників, що в свою чергу дозволить їм ухилятись від виконання зобов'язань. Навпаки, для банків це додатковий юридичний механізм проведення фінансової реструктуризації кредитів юридичних осіб, в тому числі підвищенні класності кредитів в розумінні НБУ та як наслідок розформування резервів. Закон підготовлений з метою відновлення банківського кредитування і зокрема економічної активності боржників. Міф №3 – Законопроект дублює положення закону про банкрутства («Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом») Це хибне припущення. Законом №3555 передбачена повністю «позасудова» процедура, на відміну від процедури «за рішенням суду». Це є переважним підходом для майже всіх зацікавлених сторін (банків, кредиторів і боржників) на відміну від процедури банкрутства. У законі про фінансову реструктуризацію встановлюється більш гнучкий порядок для врахування інтересів меншої групи кредиторів, аніж за законом про банкрутства, що вимагає участі всіх кредиторів. Вимога щодо участі всіх кредиторів, передбачена в законі про банкрутства, робить її процедуру занадто довгою та негнучкою. Якби закону про банкрутства було достатньо, тоді банківський сектор України не мав би такої кількості «непрацюючих» кредитів, які за оцінками експертів є одними з найвищих в Європі. Отже, процедура банкрутства сама по собі не є достатньою, оскільки в Україні вона історично орієнтована на ліквідацію боржника, що суперечить цілям закону про реструктуризацію. Міф №4 – Процедура банкрутства може затягнутися через положення щодо проходження повторної санації Це є некоректним розумінням положень закону. Не може існувати будь-якої затримки в провадженні до його фактичного порушення. Відповідно до законодавчого акту, якщо провадження не було порушене, розгляд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство лише призупиняється на три місяці. У випадку, коли процедура реструктуризації є успішною – заява про порушення провадження у справі про банкрутство буде відхилена. Якщо вона є неуспішною, заява про порушення провадження у справі про банкрутство буде розглянута, а план реструктуризації може бути базисом для роботи ради кредиторів та арбітражного керуючого. Тому не можна вважати ці три місяці втраченим часом. Міф №5 – Неефективність рішень досудової санації Київським апеляційним господарським судом (може призвести до корупції і як такий є неприйнятним) Насправді, незрозуміло чому автори цієї тези вважають корупцію більш ймовірною в Київському апеляційному господарському суді, а не на рівні місцевих господарських судів. Концентрація справ в одному місці сприяє кращій ефективності санації та послідовності при прийнятті рішень. Виконання цього положення у випадках процедури реструктуризації, передбаченої проектом закону, є важливим для відновлення звичайних практик кредитування. Міф №6 – Побоювання щодо тимчасового характеру закону Виникають зауваження до авторів з приводу тимчасового характеру закону, який має діяти протягом трьох років. Що у тимчасових законах не можуть пропонуватися зміни до законів України, що діють на постійній основі (наприклад, стосовно іпотек, реєстрації, обтяжень і банкрутства). Насправді, іноземний досвід доводить, що аналогічні закони, зазвичай приймались на період до трьох років. Тимчасовий характер закону розрахований на вирішення специфічних обставин кризи та заохочує сторони до його застосування протягом терміну дії. Інакше сторони не отримають переваг. Якщо закон буде діяти на постійній основі, у сторін не буде жодних стимулів його застосовувати і цілі прискореного відновлення економіки не будуть досягнуті. Оскільки закон є “спеціальним”, для запобігання двозначності, у ньому ж можуть пропонуватись зміни до інших законів, що діють на постійній основі, якщо останні містять суперечливі положення. Міф №7 – У законі не передбачено, яка заборгованість суб’єкта господарювання підлягає фінансовій реструктуризації Будь-яка. Дійсно, у законі чітко не визначається, які борги мають бути реструктуризовані, однак це пояснюється тим, що в залежності від кожного конкретного випадку, заборгованість буде відрізнятись. Тим не менш, законом чітко зазначено, що заборгованість, яка підлягає реструктуризації, обов’язково включає заборгованість перед “залученими кредиторами”, якими є фінансові установи та кредитори боржника (хоча б один із кредиторів). Міф №8 – Законопроект №3555 плутають із законом про реструктуризацію зобов'язань фізичних осіб за кредитами в іноземній валюті Законопроекти «Про фінансову реструктуризацію» і «Про реструктуризацію зобов'язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, отриманих на придбання єдиного житла (іпотечні кредити)» (№4004) не є альтернативними, та регулюють абсолютно різні сфери. Законопроект «Про фінансову реструктуризацію» передбачає добровільну реструктуризацію боргів не фізичних осіб, а працюючого бізнесу. Міф №9 – Законопроект суперечить нормам ряду інших законопроектів: — №2506а «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (статус – 08.10.16 року прийнятий в першому читанні) — №2507а «Про виконавче провадження» (статус – 08.10.16 року прийнятий в першому читанні) — №2508а Про внесення зміни до Податкового кодексу України (щодо приватних виконавців) (статус – зареєстровано, очікує розгляду) Це не відповідає дійсності. Процедурно будь який законопроект проходить експертизу ГНЕУ (Головне експертне управління), яке не виявило таких суперечностей. Закон про реструктуризацію розроблявся за технічної допомоги ЄБРР і Світового банку, а також за участю НБУ та Мінфіну. Подібні закони були прийняті у країнах, що постраждали від Азійської фінансової кризи кінця 90-х (наприклад, в Індонезії, Малайзії, Південній Кореї і Таїланді), а також у Туреччині після фінансової кризи в цій країні 2001-2003 рр. Подібні закони також були прийняті у Хорватії, Чорногорії, Сербії та ін. Прийняття законів значно сприяли вирішенню питання, пов’язаного з непрацюючими кредитами та відновленням банківського і корпоративного секторів. Сподіваюсь, законопроект на прийняття якого чекають і представники бізнесу, і банківські установи буде проголосовано вже 17 березня на черговому засіданні Верховної Ради України.

11 марта 2016, 13:05

Рівно рік тому, протягом 2014 р. – березня 2015 р. відбулася безпрецедентна з часу введення в обіг гривні валютна криза. Національна валюта на 26.02.2015 р. девальвувала до 30 грн./долар на офіційному ринку та до 40 грн./долар на тіньовому. Це стало потужним фактором розкручування галопуючої інфляції , яка у квітні минулого року сягнула 60,9% , що є найвищим рівнем з жовтня 1996 року. Чи може ситуація повторитись у 2016 році? Надзвичайно важливим для розуміння специфіки девальваційних та інфляційних процесів 2015 року, а відтак для правильного вибору антикризових заходів 2016 року є те, що послаблення курсу і зростання цін відбувається на фоні низхідного тренду грошових агрегатів . Зокрема, річні плинні темпи приросту монетарної бази у квітні 2015 р. потрапили в область від’ємних значень, що є безпрецедентним явищем. Таким чином, ключовою проблемою була не надмірна грошова емісія в цілому (навпаки, спостерігається грошовий голод у реальному секторі), а суттєві помилки у виборі каналів емісії та інструментів управління. Беручи до уваги наявність вагомих об’єктивних та форс-мажорних дестабілізуючих факторів немонетарного характеру (попередньо накопичені макроекономічні та фінансові дисбаланси, соціально-політичне напруження та ескалація військового конфлікту на сході країни) Рада Національного банку (Наглядова Рада) тим не менш вважала, що суттєвими чинниками погіршення ситуації у грошово-кредитній сфері були також недостатньо послідовні і неефективні дії Національного банку України на валютному ринку , відсутність дієвого банківського нагляду при здійсненні рефінансування та при регулюванні ліквідності банківської системи в цілому. У чому ж полягали ці помилки? По-перше, слід відзначити дію об’єктивних чинників, що загострили ситуацію: на початку 2014 року накопичені диспропорції платіжного балансу, надмірні соціально-політичні ризики та недостатній обсяг міжнародних валютних резервів призвели до вимушеної відмови з 7.02.2014 р. від утримання курсу національної валюти у жорстких межах (тобто від де-факто фіксованого курсу на рівні 7,99 грн./дол.). Збалансування поточного рахунку у квітні 2014 р. (позитивне сальдо становило 31 млн. дол.) при коливанні обмінного курсу у діапазоні від 11,11 до 12,98 грн./дол. створило основу для валютної стабілізації . Більше того, у травні було отримано: — 3,2 млрд. доларів від МВФ; — 0,9 млрд. доларів від ЄС та Світового Банку; — 1,0 млрд. доларів від розміщення ОЗДП під гарантії Уряду США; — 0,3 млрд. доларів від розміщення валютних ОВДП. Усе це дозволило на деякий час (до липня включно) стабілізувати ситуацію на валютному ринку. Проте починаючи з серпня 2014 року, вже після зміни Голови правління НБУ, змінилась і політика Національного банку, валютні обмеження було значно посилено. Зокрема постановою від 20.08.2014 р. №515 було запроваджено вимогу щодо 100%-го продажу практично усіх надходжень в іноземній валюті . Крім того, постановою від 29.08.2014 р. №540 було введено додаткові валютні обмеження, у т.ч. щодо обов’язкової конвертації в гривню переказів з-за кордону на користь фізичних осіб (наразі ця норма вже відмінена). Зазначені постанови разом з непрофесійною комунікативною політикою Правління НБУ, замість збільшення пропозиції іноземної валюти (мабуть саме це стояло на меті), призвели до протилежного ефекту – блокування валютних надходжень, падіння довіри до монетарного регулятора, зростання девальваційних очікувань, стиснення офіційного валютного ринку і переміщення валютних потоків до тіньового сектора. Зокрема, у частині процентної політики йдеться про створення сприятливих умов для переорієнтації банків на кредити Національного банку овернайт, які здійснюються з ініціативи самих банків. У цьому контексті досить показовим є епізод (що мав місце ще у липні 2014 р.), коли після чергового підвищення облікової ставки, ставка за кредитами овернайт цілком слушно була збільшена з 14,5% до 17,5%, але через кілька днів – знижена до 15% (і залишалась такою до середини серпня, коли знову була підвищена до 17,5%). Це є одним з прикладів несистемної хаотичної монетарної політики. Починаючи з 19 серпня 2014 р. і аж до початку лютого 2015 р. ставка за рефінансуванням овернайт (на рівні 17,5%) не змінювалась попри посилення девальваційного тиску та інфляції, а також підвищення облікової ставки у листопаді. На початку грудня ставка за рефінансуванням овернайт стала нижчою за ставки овернайт міжбанківського ринку, що є порушенням принципів оптимального управління ліквідністю. Така процентна політика призвела до того, що у листопаді 2014 р. обсяг кредитів Національного банку овернайт, порівняно з жовтнем, збільшився більш ніж у 5 разів – до 23,3 млрд. грн. У грудні обсяги кредитів овернайт ще більше зросли (до 32,2 млрд. грн.). Аж 6 лютого 2015 р. Національний банк підвищив облікову ставку з 14,0 до 19,5%, ставку за кредитами овернайт одночасно було підвищено – з 17,5 до 23,0% (у той час як річний рівень інфляції перебував на висхідному тренді і у січні становив 28,5%). Однак, одночасно з підвищенням ставок було змінено правила торгівлі валютою – з 5 лютого НБУ припинив практику проведення щоденних валютних аукціонів та відмовився від використання, так званого, індикативного курсу. Правління задекларувало, що надалі курс встановлюватиметься банками на підставі об’єктивних параметрів ринкового попиту та пропозиції. Як наслідок, офіційний курс різко знизився, наблизившись до курсу «чорного» ринку. Таким чином, потенційний стабілізаційний ефект від підвищення ставок був знівельований. Поєднання у часі двох зазначених заходів складно визнати логічним. Більше того, 12 лютого 2015 р. (коли обмінний курс «пробив» рівень 25 грн./дол. і продовжував знижуватись) Правління НБУ прийняло постанову №104 «Про деякі питання регулювання грошово-кредитного ринку», якою максимальний обсяг кредиту овернайт під забезпечення державними облігаціями, по який банк може звертатися до НБУ було збільшено з 70% до 100% від визначеного згідно з установленими нормативами розміру обов'язкових резервів за попередній період утримання. Слід ще раз наголосити, збільшення ліміту отримання рефінансування овернайт відбулося в умовах максимального прискорення девальвації . Після набрання чинності зазначеною постановою (з 16 лютого) денні обсяги кредитів овернайт у період з 16 по 20 лютого перевищували 2 млрд. грн . (!), А кількість банків, що отримували такі кредити, становила лише 8-11. Що це за банки? Російські банки (ВТБ, Промінвестбанк, Альфабанк) – сумарно 4 278 121 тис грн. Державні банки (Укрексімбанк, Ощадбанк, Укргазбанк) – сумарно 5 754 429 тис грн. Приватбанк – 6 519 000 тис грн. Банк «Хрещатик» – 406 455 тис грн. ПУМБ – 113 000 тис грн. Девальваційний тренд було зламано після значного зменшення рефінансування овернайт та запровадження постановою від 23.02.2015 р. № 124 жорстких валютних обмежень (на додачу до вже існуючих), зокрема на імпортні операції. Натомість, рішення щодо підвищення облікової (до 30%) та інших ставок НБУ (зокрема ставка за кредитами овернайт зросла до 33%) було прийнято лише 3 березня, коли на валютному ринку вже сформувався тренд на зміцнення обмінного курсу. Вкотре постає питання щодо своєчасності та адекватності реакції на кризові явища. Усі ці процеси відбувалися одночасно з експансією мобілізаційних операцій за депозитними сертифікатами Національного банку за досить високими ставками. Обороти за цими операціями з абсорбції ліквідності протягом 2014 року наблизились до обсягів ВВП (що є безпрецедентним в історії монетарної політики НБУ) . Зазначені процеси продовжуються і сьогодні. Національний банк, замість того щоб сприяти подоланню фрагментації міжбанківського кредитного ринку та відновленню його нормальної роботи, створив безризиковий високоприбутковий інструмент, який за допомогою непродуктивної емісії сприяє розкручуванню надвитратної для держави спіралі структурного профіциту ліквідності та створює додаткові перешкоди для кредитування банками економіки. Таким чином, основні проблеми монетарної політики 2015 року полягали не лише у дискусійності номінального рівня ставок за активними і пасивними операціями НБУ, а й у порушенні самої логіки управління ліквідністю та несистемності дій з монетарного і валютного регулювання, що загострювало кризові явища. На сьогодні певний ряд помилок залишається невиправленим, що створює загрозу загострення монетарної і фінансової нестабільності. * Інформація використана із звітів Ради Національного Банку України

2 марта 2016, 12:30

За підсумками 2015 року маємо: значний дефіцит державного бюджету, зростання зовнішнього боргу, дворазова девальвація гривні, інфляція на рівні 43,3% – що є максимум за останні 20 років! – і рецесія більш як 11%. У цьому році, експерти прогнозують інфляцію на рівні 20-25%, при цьому НБУ заявлено 12%. Голова НБУ неодноразово заявляла, що Національний банк переходить до стратегії гнучкого інфляційного таргетування (FIT – Flexible Inflation Targeting), і що тепер регулятора не цікавить курс національної валюти. Чому ж це не виходить? Рішення, у першу чергу, полягає у підвищенні ефективності державної економічної політики у сфері монетарного регулювання. Результатом впровадження виваженої монетарної політики буде сприяння рівноваги грошового ринку, а відповідно зниження інфляції, забезпечення валютної стабільності, поступове економічне зростання та зниження рівня безробіття населення. І вже на другому етапі буде ефективне таке «миле серцю» – гнучке інфляційне таргетування. Заходи монетарної політики є необхідними у такій послідовності (правильна чітка послідовність – дуже важлива): 1. З метою управління ліквідністю банківської системи необхідно, у якості основного інструменту управління, розвинути використання операцій РЕПО на відкритому ринку. На днях Нацбанк оптимізував інструменти управління ліквідністю банківської системи, зокрема, кредити овернайт, операції прямого РЕПО та кредити рефінансування строком до 90 днів, що надаються за допомогою проведення тендерів. 2. Визначити, у якості проміжної цілі управління ліквідністю банківської системи, ключову ставку монетарної політики (UKRON) , рівень якої буде цільовим для ставок міжбанківського ринку. Зараз такою є ставка за депозитними сертифікатами овернайт НБУ. Однак вона є необґрунтовано високою і, враховуючи специфіку операцій постійного доступу, відповідно, не працює на мотивацію банків до кредитування, створює профіцит ліквідності. Для зниження невизначеності та формування позитивних очікувань учасників ринку варто розробити графік оголошень рівня ключової ставки. 3. Розширити коридор процентних ставок комерційних банків . З метою знищення бар'єрів для максимального функціонування міжбанківського ринку, а також стимулювання кредитної активності банків, необхідно вивести операції постійного доступу НБУ із розряду конкуренто привабливих. З цією метою, після початку активної фази виконання пунктів 1 та 2, необхідно розширити коридор процентних ставок за операціями постійного доступу: ставки за депозитними сертифікатами овернайт – знизити, а ставки за рефінансуванням овернайт – підвищити. 4. Після активізації роботи міжбанківського ринку і подолання його фрагментації необхідно впровадити заходи політики обов'язкового резервування та створення помірного структурного дефіциту ліквідності у банківській системі, для забезпечення керованості процентних ставок монетарним регулятором. 5. Розробити і впровадити інструменти та операції монетарної політики для стимулювання кредитування реального сектору економіки. Для цього необхідно розробити середньострокові інструменти та схеми рефінансування банків, зокрема середньострокових депозитних сертифікатів НБУ. Такі заходи є необхідними для мобілізації надлишкової ліквідності, яка зараз використовується для спекулятивних операцій, та перенаправлення її в реальний сектор економіки через механізми структурного рефінансування. 6. Послабити валютні обмеження. Стимулювати повернення валютної виручки в Україну – для цього впровадити план заходів разом з урядом. Другий етап – гнучке інфляційне таргетування – розробляється тільки з врахуванням результатів першого етапу та особливостей наявного економічного розвитку. Необхідність впровадження змін у монетарній політиці – очевидна. Проект Стратегії монетарної політики на 2015-2018 роки розроблений. Однак його реалізація потребує прискорення та об'єднання зусиль Нацбанку, ВР, кабміну та президента. http://www.epravda.com.ua