ПриватБанк знищує Цивільний кодекс і Конституцію — що скаже Верховний Суд України

В очікуванні судового розгляду касаційної скарги на рішення Київського апеляційного суду щодо повернення депозиту мого клієнта Зої Пивоварової з АБ «ПриватБанк» (справа № 757/13397/20), вирішив поділитись із громадськістю своїми поглядами на позицію відповідача по скарзі.

Нагадаю, це та сама резонансна справа викрадення «ПриватБанком» заощаджень всього життя депозиту 87-річної Зої Пивоварової, яка вже майже 10 років не може повернути свої кошти. По цій справі, суд першої інстанції, в особі судді О.В. Соколова, виніс єдине можливе рішення за буквою закону – повернути старенькій її гроші. Проте колегія Київського апеляційного суду на чолі з О.І. Шкоріною дивним чином вирішила підіграти «ПриватБанку», та відмінила рішення Печерського районного суду міста Києва, що викликало обурення ЗМІ та правозахисної спільноти. Зокрема, журналісти порталу «Енігма» та «Чесне правосуддя», які вже кілька років слідкують за цим процесом, дали свою оцінку такому «правосуддю».

Див. статтю на порталі Енігма: Суддя КАС Шкоріна з колегами винесли дивне рішення на користь шахраїв з ПриватБанку. Що скаже Касація?

Наразі юристи «ПриватБанку» у своєму відзиві до Верховного Суду підготували дуже цинічні і суперечливі пояснення, та навели аргументи, які фактично руйнують всю систему відносин банка та клієнта.

Відміняючи право власності

Я буду торкатись лише найбільш кричущих протиріч і перекручувань, які використовує «ПриватБанк» для прикриття своїх махінацій з депозитами та коштами клієнтів.

«ПриватБанк» у своєму відзиві на касаційну скаргу (і загалом, це його стала позиція в цій справі) стверджує, що сам факт переказу депозитних коштів клієнта на картку вкладника, без будь-якої можливості зняти ці кошти чи користуватись ними, можна вважати за виконання своїх обов’язків за депозитними договорами. Тобто, певна формальна дія, в їх уяві, замінює сутність правочину як таку. Це нагадує лозунг сталінського режиму, що джерелом влади є народ. Проте, насправді, у народу немає жодних прав, як і у мого клієнта не було і немає жодної можливості розпоряджатися своїми коштами.

Така позиція суперечить цілому ряду норм закону Цивільного кодексу України. А саме:

1. Статті 1058. «Договір банківського вкладу».

Згідно положень статті, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

2. Статті 1066. «Договір банківського рахунку», де прямо вказується, що «За договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком».

Позиція «ПриватБанку» повністю знищує таке базове положення кодексу, як захищеність коштів клієнта: «Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами».

А також «Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку».

3. Статті 1068. «Операції за рахунком, що виконуються банком». Де прямо і чітко вказується, що «Банк зобов’язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка».

Та особливо кричуще порушується наступний пункт цієї статті кодексу:

«Банк зобов’язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.»

Також своїми діями, відмовляючись віддати депозит Зої Пивоварової, і посилаючись на уявні ознаки виконання договору при фактичній відмові виконати ці умови, «ПриватБанк» намагається узаконити можливість безкарно порушувати, фактично знищувати, право власності. Тим самим заперечується стаття 316 Цивільного кодексу України:

«Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб».

Ставляться під сумнів основні положення ст.317 Цивільного кодексу України:

«Зміст права власності». Такі, як: «Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном». «На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна». А також положення ст.319 Цивільного кодексу України: «Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд». «Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону…», «Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав».

Також дії «ПриватБанку» по відношенню до прав мого клієнта, знищують норми ст.321 Цивільного процесуального кодексу України щодо Непорушності права власності. Зокрема, наступні положення: «Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні».

«Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом».

«Примусове відчуження об’єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу».

Виходячи з наведеного, Позивач надав суду докази, що свідчать про факт укладення між сторонами договору банківського вкладу та внесення грошових коштів у заявленому розмірі. Проте банком не доведено виконання належним чином своїх зобов’язань щодо повернення грошових коштів за вимогою вкладника. Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» грубо порушує право власності Позивача на грошові кошти, передбачене ст.41 Конституції України, ст.ст.319 – 321 Цивільного кодексу України, ст.ст.1058 – 1060, 1066 – 1070, 1073 Цивільного Кодексу України та ст.2 Закону України «Про Банки та банківську діяльність».

Прикриваючись сумнівними оборудками

Наступна базова позиція «ПриватБанку» полягає в тому, що при бажанні, дозволяється в односторонньому порядку, без згоди власника, переказувати депозитні кошти на рахунки іншої компанії. При чому мова йде про компанію, що ніколи не мала ліцензії на укладання чи обслуговування депозитних договорів, а інші ліцензії на здійснення фінансових послуг були відкликані у цієї компанії у 2015 році.

Така позиція грубо суперечить нормам Цивільного кодексу України. Зокрема, статті 520. «Заміна боржника у зобов’язанні»:

«Боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом». Нічого подібного у відносинах між банком і моїм клієнтом зроблено не було. Ніхто (жодна структура «ПриватБанку») мого клієнта не попереджав та згоди на сумнівні операції з депозитом мого клієнта не отримував.

Це підтверджує нашу позицію, що «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655св21) та від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21) у подібних правовідносинах.

Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 січня 2023 року № 201/5390/16-ц.

Заперечують право на справедливий суд

Ще один абсурдний довід «ПриватБанку», з яким вони йдуть до касації – це ствердження, що Позивач не повинен перекладати право встановлювати істину і право на справедливе рішення на… суд! Тобто, юристи «ПриватБанку» знахабніли вже настільки, що дорікають Позивачу, що той розраховує на всебічне і неупереджене вивчення судом справи і встановлення істини! Щоб вгамувати банківських юристів, дозволю собі нагадати деякі положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів». У статті 2. «Завдання суду» зазначається, що:

«Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України».

У статті 7 «Право на справедливий суд» зазначається, що:

«Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом».

«Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України».

Та не будемо забувати, що право на справедливий суд, з усіма витікаючими, передбачене ст.55 Конституції України.

Крім того, «ПриватБанк», намагаючись ввести суд в оману, вказує вигадані документи по справі, які не додає до відзиву, і не надає до них доступу стороні позивача. Що ставить під сумнів всю позицію відповідача.

Чи узаконить ВСУ грабунок людей

Та найбільш кричуще зловживання, яке може зруйнувати базові засади цивільно-правових відносин і знищити ряд норм Конституції, полягає в наступному. Якщо Верховний Суд раптом, з якоїсь причини, задовольнить апетити «ПриватБанку» та залише у силі рішення Київського апеляційного суду, це фактично узаконить за банками право викрадати депозити клієнтів і відкриє скриньку Пандори. Більше того, «судовий дозвіл» «ПриватБанку» не повертати депозит клієнту, який довірив йому свої гроші, призведе до хаосу у банківській системі. Таким чином в Україні буде створена та «освячена» ганебна практика, яка дозволить банкам не віддавати клієнтам депозитні кошти, переказувати їх на інші компанії без згоди власника коштів, і безкарно порушувати права споживачів фінансових послуг.

За такою практикою, фактично, будь-який банк зможе відмовитись віддавати депозити своїм клієнтам, переводити їх на якісь сумнівні установи, і користуватись цими грошима безкоштовно, на свій розсуд. А у клієнтів навіть не буде шансів захистити свої права в суді, адже практику узаконить Верховний Суд. І це прямий шлях до банківського колапсу та економічного краху. А це вже – пряма загроза національній безпеці, що в умовах війни і зовнішніх загроз, прирівнюється до зради та розхитуванню ситуації в інтересах ворога.

Сподіваюсь, що колегія Верховного Суду розбереться в цій ситуації та не допустить затвердження правового свавілля, не допустить узаконення порушення