Вперше Арно приміряв корону найбагатшої людини світу у 2019 році, але тривало це лише 5 годин, після чого першість повернув Безос. Згодом, у 2020 році, він вважався найбагатшою людиною впродовж декількох днів. Зараз же відбувається постійна зміна лідера — статки Арно, Безоса і Маска відрізняються лише на декілька мільярдів і кожна хвиля на фондовому ринку підіймає то одного, то іншого на вершину.
Загалом Арно виглядає чужорідним у списку найбагатших людей планети. Передусім через національність — він француз, а решту десятки топмільярдерів займають виключно американці.
Крім цього, в десятці найбагатших майже всі представники технологічного сектору, які самостійно створювали свої компанії, — Amazon, Tesla, Facebook, Google, Microsoft. На противагу їм, Арно володіє брендами, які успішно функціонували, коли він не мав до них жодного відношення, а деяким із них вже сотні років. Хист Бернара полягає в тому, що він об'єднав розрізнені компанії під одним дахом та навчився керувати ними успішніше, ніж будь-хто до нього.
Життя змінили парфуми матері
«Він мрійник. Іноді я намагаюся сказати йому, що мрії занадто великі, але, звичайно, він завжди правий. Мрії ніколи не бувають достатньо великими», — так охарактеризував Арно генеральний директор Louis Vuitton Майкл Берк.
Бернар народився у 1949 році у родині заможного забудовника і фабриканта, що не мав стосунку до сфери розкошів та моди. Цей світ моди для хлопця відкрила його мати, яка захоплювалась продукцією дому Dior. Як згодом розповідав Арно, вона завжди користувалася їх косметикою та парфумами.
Завдяки статкам родини Бернар отримав якісну освіту інженера та прийшов у сімейний бізнес. Він зміг переконати батька розпродати частину активів та зосередитись на нерухомості. План виявився вдалим, прибутки зросли, а сам майбутній мільярдер очолив цей напрям.
Шанс увійти до еліти європейського бізнесу у Бернара з'явився у 1984 році, коли стало відомо, що французький уряд шукає нового власника для збанкрутілого текстильного гіганта Boussac Saint-Frères. Заснована колись найбагатшим французом Марселем Буссаком компанія володіла величезним переліком активів, включаючи десятки текстильних підприємств, мережі магазинів та навіть виробляла підгузки. Однак насамперед увагу Арно привернуло те, що конгломерат володів модним домом Dior (сам модельєр Крістіан Діор помер ще наприкінці 50-х років і далі дім працював без нього).
Оскільки пошук нового власника для важливої для Франції компанії курував уряд, не можна було просто прийти «з вулиці» і придбати її. Тому Арно оперативно придбав продавця предметів розкоші Financière Agache, щоб забезпечити собі досвід у цій сфері.
Бернар переміг у боротьбі за Boussac і відразу почав жорсткі зміни. За два роки він звільнив 9 тис. працівників, а коли приводив «до тями» різні підрозділи — перепродував їх поодинці. Зрештою собі у власність він залишив лише знаковий паризький універмаг Le Bon Marché та, власне, модний дім Dior, заради якого вся затія і починалася.
Відкритий ще у ХІХ столітті універмаг Le Bon Marché зараз належить імперії LVMH.
Термінатор із залізними кулаками
З огляду на те, що славу і статки Арно здобув у сфері моди та розкоші, може скластись враження, що він надзвичайно романтична та творча натура. Посилити це ставлення до мільярдера може його хоббі — гра на фортепіано.
Але таке розуміння Арно буде принципово неправильним. Це вкрай жорсткий інвестор. При цьому інвестор далеко не типу Воррена Баффета, який шукає недооцінені активи. Замість цього, Бернар полюбляє корпоративні конфлікти, агресивні поглинання та переформатування придбаних компаній разом із масштабними звільненнями.
За жорсткість, з якою Арно розправився з колись легендарним конгломератом Boussac та низкою інших компаній, його прозвали «термінатором», «залізним кулаком» та «вовком в кашемірі». Саме завдяки хитрощам та агресивній політиці він отримав і частку холдингу Louis Vuitton Moët Hennessy (LVMH).
Наприкінці 80-х переговори про злиття вели два виробники предметів розкоші — Louis Vuitton, відомий насамперед своїми сумками та аксесуарами, та Moët Hennessy, який виготовляв однойменні шампанське та коньяк. Це були старі та поважні бренди: Louis Vuitton представлений на ринку з середини XIX століття, а Moët та Hennessy ще приблизно на сотню років старші.
Процедура злиття компаній відбувалася складно, обидві боялися ворожого поглинання, а тому зовнішній інвестор, яким став Арно, мав задовільнити всіх. Однак навіть після створення холдингу LVMH у ньому тривали конфлікти. Акціонери почали бити на сполох, коли з'явилася інформація, що група Louis Vuitton почала викуповувати акції спільної компанії та прагне зібрати блокуючий пакет. У відповідь на це Арно швидко продав частину акцій Dior, а здобуті гроші інвестував у LVMH. Зрештою саме йому вдалося першим зібрати блокуючий пакет.
З корпоративними суперниками Арно розправився швидко і жорстко. Коли мільярдер зібрав достатньо акцій, він звільнив всіх топменеджерів холдингу і сам став генеральним директором LVMH. Зараз йому належить 48% акцій компанії і 63% голосуючих.
Попри жорстокість підходу в захопленні LVMH, медіа знаходили в цьому теж романтичну складову. Існує теорія, що все затівалося через все ту ж спадщину Крістіана Діора. Раніше Арно викупив модний бізнес, а бренд парфумів Dior входив до цього холдигу. Тепер же обидва напрямки опинилися в одних руках.
Коли Арно програвав
Арно не любить програвати і з максимальною серйозністю ставиться не лише до бізнесу, але й навіть до свого улюбленого спорту — гри в теніс. «Я можу програти один раз, але не двічі», — якось сказав він своєму супернику після особливо важкої партії, в якій ледве зміг вирвати перемогу.
Успіхів у кар'єрі Арно дійсно вистачає. Це зараз LVMH вважається найбільшою компанією Європи (конкуренцію їй в цьому складає лише датський фармгігант Novo Nordisk, про історію якого «Мінфін» вже розповідав), але на початку 90-х це була навіть не найбільша компанія у сфері лакшері. Тоді їй повноцінну конкуренцію складали швейцарська Richemont та французька Kering.
Однак вдалі управлінські рішення та придбання інших виробників піднесли на вершину саме LVMH. За час управління компанією Арно придбав десятки інших брендів зі сфери розкоші. Серед найзнаковіших поглинань: будинки моди Emilio Pucci та Marc Jacobs, мережа готелів Belmond, ювелірна компанія Bulgari, виробник годинників Hublot та валіз Rimowa.
Але не всі його наміри справджувались. Наприкінці 90-х мільярдеру не вдалось провести поглинання Gucci. Арно таємно накопичив 5% акцій італійської компанії, а коли його плани стали відомі, придбав ще близько 30%. Однак керівники Gucci знайшли лазівку, яка дозволила їм випускати нові акції і таким чином розмивати частку француза. Боротьба тривала декілька років, але зрештою Бернар визнав, що не зможе взяти під контроль Gucci та продав свої акції.
Ледь не перетворилось на поразку і придбання Tiffany. LVMH домовився про придбання американського ювелірного гіганта за $16,2 млрд. Але час для цього був вибраний абсолютно невдалий — перед самою пандемією. Локдаун обвалив продажі предметів розкоші, і Арно спробував відмовитись від угоди. Але керівники Tiffany наполягали, що договір вже підписано, та подали до суду, щоб LVMH таки викупив їх. Арно довелось погодитись на угоду: все, чого він домігся, — невелика знижка в $200 млн. Хоча зрештою небажана покупка не завдала удару по продавцю розкоші — з того часу акції LVMH подорожчали майже на 50%.
Творчість для інших — вимогливість до себе
Для того, щоб побудувати найбільшу імперію розкоші, самих лише навичок агресивного поглинання бізнесів недостатньою. Арно чудово розуміє, що вся діяльність LVMH базується на творчості модельєрів, дизайнерів та інших розробників.
Він неодноразово наголошував, що для нього надзвичайно важливо дати їм максимальну творчу свободу. На його думку, вироби класу люкс — це завжди втілення мистецького бачення, а тому він дозволяє експериментувати з новими ідеями.
«Якщо ви поводитиметеся з творчими людьми, як типовий менеджер — встановлюватиме правила, розповідатиме про вподобання клієнтів, — ви швидко вб'єте їхній талант. Весь наш бізнес заснований на тому, щоб надати нашим художникам і дизайнерам повну свободу винаходити без обмежень», — запевняє Арно.
Водночас значне місце він відводить і технічній організації роботи. «В одному гаманці може бути до тисячі виробничих завдань, і ми плануємо кожне з них. Ми аналізуємо, як зробити кожну частину продукту, де купити кожен компонент, де знайти найкращу шкіру за найкращою ціною, як її обробити. Процес виробництва LVMH є прямою протилежністю його творчого процесу, такого вільного і хаотичного», — розповідає мільярдер.
Мабуть, один із основних талантів Арно, який вивів саме його компанію на вершину, — це вміння організувати роботу як художників, так і технологічних відділів, та налагодження гармонії між ними. «Розкіш — це поєднання якості та креативності», — наголошує він.
Попри те, що Арно вже здобув титул найбагатшої людини світу, у свої 75 років він не планує зупинятися на досягнутому. Як розповідає його донька Дельфіна, він працює 24 години на добу, а коли спить — йому сняться нові ідеї.
Читайте також: Майкл Джордан: скільки коштує та на чому заробляє найбагатший баскетболіст світу
Робота була і залишається його основним заняттям. Хоча мільярдер і має власний острів, він мало подорожує, а якщо кудись і летить, то в ділових справах. Його життя надзвичайно організоване — щодня підйом о 6:30 ранку, здорове харчування та щотижнева гра в теніс.
П’ять спадкоємців імперії
Хоча журналісти Bloomberg та Forbes і ставлять Арно на перше місце серед найбагатших людей світу, можливо, це вже далеко не так. У Бернара пятеро дітей від двох шлюбів. Вважається, що свої акції він вже перерозподілив між ними, щоб в майбутньому уникнути податку на спадок. Тому правильніше було б говорити про статки сім'ї, а не його особисті.
Схоже, від початку Бернар бачив у своїх дітях спадкоємців трону, а тому всі вони отримали суворе виховання. Арно контролював їхні оцінки у елітних католицьких школах, вони вчилися грати на музичних інструментах, займалися декількома видами спорту. У книзі «Спадкоємство: гроші, кров і сльози» автори Рафаель Баке та Ванесса Шнайдер пишуть, що це був дім «не для ледачих і не для мрійників».
З огляду на статки сім'ї, не можна сказати, що діти жили в розкоші. Як згадує Дельфіна, свою першу сумочку Louis Vuitton вона отримала в подарунок на 18-річчя.
Суворе виховання дало результати. Всі діти Бернара працюють на різних керівних посадах його компаній. Старша донька Дельфіна (49 років) — генеральний директор Christian Dior Couture, син Антуан (45) очолює холдингову компанію Christian Dior, ще один син Олександр (31) — віцепрезидент Tiffany, Фредерік (29) — другий номер у годинниковій компанії Tag Heuer, а наймолодший Жан (25) працює у відділі маркетингу годинників Louis Vuitton.
Бернар Арно з дружиною та дітьми.
Щомісяця родина збирається у штаб-квартирі LMVH на зустріч, яка частково нагадує сімейний обід, а частково — ділові переговори. Бернар обговорює з дітьми підбір нових дизайнерів та придбання конкурентів.
Хто саме з його дітей очолить компанію в майбутньому — невідомо. Вважається, що найближче до «трону» наразі є його єдина донька, але за бренди, якими володіє LVMH можна в будь-якому разі не перейматися. Багато з них стали успішними за десятки, а то й сотні років до народження Бернара та його дітей, тому навряд чи зникнуть у майбутньому.
«Я не знаю, чи матиме мій iPhone успіх через 50 років, але можу сказати тобі, я впевнений, що всі питимуть Dom Pérignon», — сказав якось Стів Джобс у розмові з Арно.
Читайте також: Говард Баффет: головний друг України на Волл-Стріт та найбагатший фермер світу
Бернар і сам розуміє, що йому пощастило доторкнутись до історії, яка більша за нього та його холдинг. І все, що він може, — дбати про вічні бренди та в міру можливостей заробляти на них.