«Мовчання Америки, мовчання інших у світі лише заохочує путіна», — написав у Х Президент Зеленський. Трамп може й волів би не помічати цього, але що робити, якщо йому про це нагадали всі. Довелося реагувати. У результаті американський президент назвав очільника кремля божевільним.
«Він без потреби вбиває людей, і я говорю не лише про солдатів. Ракети і дрони вдаряють по містах в Україні, без жодної на те причини. Ми розмовляємо, а він випускає ракети по Києву та інших містах», — додав він.
Центральне питання на порядку денному зараз — які мотиви путіна, що саме його штовхає на маніакальне продовження війни? Він не дослуховується не те що до ЄС чи США, а, схоже, навіть і до побажань з КНР.
Маніакальна пристрасть до війни супроводжується феєрією параноїдального розладу з історичним аспектом про половців, війну зі шведами, денацифікацію та іншими вигадками, які навіть у рф виглядають трохи надуманими.
Тактичний мотив
Якщо послухати наших військових, то вони зауважують, що росіяни мають на фронті повільне просування з дуже перемінним успіхом. Попри значні втрати людей, вони намагаються атакувати, десь в них це виходить, десь — ні.
Не будучи експертом із військової справи, я не можу тут проводити оцінки «успіхів» та втрат, але можу допустити, що диктатору докладають про ситуацію на фронті в дещо кращих тонах, ніж вона насправді є для росіян, і тому він вірить, що може захопити ще більше України.
Рецепту тут немає жодного, окрім силового: міцно і показово надавати «по шапці», так щоб це вже не можна було сховати в тенетах російської пропаганди.
Питання «чим, як, і за яких обставин» — це питання до наших військових та до наших партнерів, яким би варто було б під ці заходи постачати більше зброї. Наразі дозвіл від наших ключових партнерів бити вглиб рф є доречним в цій ситуації.
Стратегічний мотив
Вважаю, що політекономічний компонент поведінки російського диктатора є ґрунтовнішим в його мотивах. Десь у 2023 році, після того, як він вирішив вести війну на виснаження, він вимушений був переводити економіку на воєнні рейки.
Поглиблювались не тільки санкції проти рф і втрата росією європейських ринків, але й залежність російської економіки від їх ВПК.
Біда оборонного сегменту в тому, що, навіть якщо війни немає, то витрати на ВПК не живлять економіку, вони просто лягають на склади, заморожуючи ресурси. Якщо ж війна йде, то ресурси в буквальному сенсі висаджуються у повітря, натомість сторони, зазвичай, або не отримують нічого, або мінус у формі інвалідів, біженців та збитків від руйнувань.
Такі характеристики воєнної економіки дуже сильно впливають на поведінку агресорів. Путін далеко не перший заручник моделі «розширення імперії»: Наполеон, Гітлер та інші криваві лідери в свій час через це пройшли.
Спробуйте поставити себе на місце диктатора: у рф розпочинається економічна криза, невдоволення віддалених регіонів зростає разом із зростанням невдоволення олігархату, а населенню дедалі важче пояснювати, навіщо ця війна.
Чому путін не хоче зупинити війну
А тепер змоделюємо зупинку війни, та які наслідки очікуватимуть рф у поствоєнному майбутньому:
- Санкції залишаться, оскільки росіяни не хочуть повертати Крим та інші українські землі. Колишній основний торговий партнер рф — ЄС — не скасує санкції точно.
- Кошти ЦБР та російських державних компаній в ЄС, США, Швейцарії, Канаді, Японії та Великобританії лишатимуться заарештованими, оскільки питання відшкодування збитків Україні саме собою не зникне.
- Два попередніх чинники, плюс охолодження світової економіки під тиском Трампа, створюють для путіна дуже небезпечний коктейль. Економіка — на воєнних рейках, а її переведення в цивільний стан потребує коштів. Якщо ВПК припиняє бути економічним стимулятором, нафта торгується за 50−60 доларів за барель, діють санкції і є заморожені резерви, то це прямий шлях до розпаду рф.
Масова демобілізація, звісно, заощадить кошти федеральному бюджету, але куди підуть ті 0,5−1,0 млн демобілізованих, які звикли отримувати по 200 тис. рублів на місяць і безкарно вбивати? А поїдуть вони до своїх віддалених регіонів знову на 50 тис. рублів (в кращому разі) до дуже невдоволеної місцевої влади та олігархату.
От і виходить, що путін не боїться ані Зеленського, ані Трампа. Він боїться виключно своїх же росіян та того «бандитського Петербургу», з якого він виліз. Тож для нього зараз замороження війни вкупі з санкціями, замороженими активами та перспективами світової економічної кризи — це майже гарантоване повторення сценарію розпаду СРСР.
Тому він і затягує переговори, показово демонструючи впевненість у собі.
«Скелети» у російській шафі
Російська економіка зараз має три «скелети у шафі»:
- Криза у цивільних галузях економіки;
- Гостра нестача в системі місцевих державних фінансів;
- Імпотенція федерального бюджету.
Якщо розкласти промислове виробництво на галузі, то у рф вже третій квартал поспіль зростають переважно ВПК і суміжні з ним галузі. Гостра криза просто вбила вугільну галузь, рибну промисловість та вже впритул підібралась до металургів і будівельників.
Федеральний центр завжди забирав найласіші податки, а місцевій владі залишав податок на прибуток і ПДФО. Коли вугільні шахти почали закриватись, то збори до місцевих бюджетів попадали, і уряд (наприклад) Кемеровської області сів на голодний пайок.
Місцева влада звернулась до федерального центру з проханням закрити діру в бюджеті на 10 млрд рублів, діру закрили за допомогою кредитів Сбербанку під ринкові відсотки. Наступну діру вже в травні на 14 млрд рублів закривав ВТБ і знову під ринкові 23% річних, але зараз регіон повідомив, що має потребу ще в 6 млрд рублів.
І от тут вже почали проявлятись фундаментальні протиріччя між федеральним центром і регіонами. Так, проблеми у Кемеровській області почались з санкцій ЄС щодо заборони купівлі російського вугілля саме через війну, яку розпочав федеральний центр, а відповідальність тепер нестимуть місцева влада і звичайні громадяни.
Такі аномалії повипливали в Хакасії, в Хабаровському краї на Сахаліні, в Якутії і навіть на Камчатці. Тільки на позаминулому тижні російський диктатор переніс на 3−5 років реалізацію проєктів із будівництва газопроводів до Мурманська та на Сахаліні, а також зі зведення мосту через річку Обь.
Кожна друга публічна компанія у рф оголосила про скорочення інвестицій у 2025−2026 рр. Охолодження торкнулось навіть дуже ліквідних секторів, наприклад, виробника м’ясопродуктів «Черкізово», який завжди був прибутковим. Скорочення інвестицій, погані очікування бізнесу та зниження цін на нафту, вкупі з санкційним тиском, призвели до зниження ліквідності федерального бюджету.
Як наслідок, номінальний дефіцит бюджету Мінфін рф підвищив із 1,7 трлн рублів до 3,8 трлн рублів, і думаю, це ще не останній перегляд у 2025 році. ЦБР через державні банки і операції РЕПО щомісяця заливає до бюджету додатково приблизно по 1−2 трлн рублів, по суті, підгодовуючи уряд новою емісією.
В таких умовах ЦБР ненайближчим часом знизить ставку, а інфляція і девальвація рубля — це лише питання часу.
Виходить, що в меню у путіна зараз є тільки 2 опції:
- Контрольована криза зі сподіваннями розтягнути колапс до політичних змін в країнах ЄС;
- Неконтрольований розпад.
Звісно, КДБіст обирає контрольовану кризу, яка дає надію хоч на щось. Але тут виникають деякі ускладнення.
Рудий пастух і «альпійська» корівка
Якби на глобусі були тільки 2 країни (рф і Україна), то можливо ситуація б і давала якусь надію для путіна, але є ще ЄС, США та і решта світу, яка також має геополітичні інтереси.
Будемо відверті, США за будь-якого розкладу залишаються «на коні».
Існування путіна, як страшилки для Європи, яка купуватиме в США зброю, — це до певної межі вигідно США. Тому у Трампа та його адміністрації є певна інертність, а місцями й байдужість, а риторика американського президента швидко змінюється, залежно від результатів торгових переговорів із ЄС.
А от ЄС має прямий і конкретний інтерес в українській перемозі.
Існування рф в її нинішньому вигляді, з агресивною риторикою та вочевидь гітлерівськими амбіціями, створює необхідність додаткових витрат на оборону.
Якщо рахувати за купівельною спроможністю, то кожен рік через російську небезпеку тільки ЄС додатково витрачатиме на оборону близько 1 трлн доларів США, і це без огляду на допомогу Україні (номінальні витрати можуть бути меншими).
Звісно, частина цих коштів стане виторгом американських оборонних компаній Lockheed Martin, Boeing, Northrop Grumman тощо. Якщо ж страшилка для ЄС на Сході зникне, то і в зростанні оборонних бюджетів європейських країн великої потреби не буде.
Створений ЄС оборонний фонд на 150 млрд євро — це тільки стартовий внесок в гонитву озброєнь.
Чи означають виявлені економічні інтереси США в оборонній галузі, що США та рф можуть бути союзниками.
Абсолютно точно — ні, максимум — це просто ситуативна взаємодія.
У форматі торгових переговорів між США та ЄС питання оборонних закупок не є фундаментальним. США очікуватимуть поступок від ЄС та інших європейських країн в торгових переговорах, і по мірі відсутності таких поступок можуть зриватись на цитування риторики кремля.
В цій тонкий грі трампівської адміністрації з чіткими економічними мотивами росіян просто використовують у якості кнута, щоб «альпійська корівка» йшла в потрібному для «пастуха» напрямку.
Читайте також: Трамп витяг путіна з багна, але зараз не хоче фіксувати збиток: чи є у нас вибір
Які сценарії на столі
Для України було б простіше, щоб цей весь бізнесовий театр припинив п'єсу, а Європа, США та Україна відверто поговорили в тристоронньому форматі.
ЄС дав би торгові поступки для США і заощадила на оборонних видатках, а Трамп забув би про «дружбу» з путіним назавжди. У такого сценарію є економічне майбутнє.
Втім, на жаль, він не єдиний можливий.
Є ще сценарій, за яким війна може дійсно стати «вічною», але менш інтенсивною, місцями замороженою. Оцей східний подразник постійно стимулюватиме зростання оборонних витрат в Європі, що, в принципі, для ЄС, України та інших країн Європи є проблемним сценарієм.
На мою думку, Європа сьогодні під тиском вочевидь гітлерівських амбіцій путіна та ризиків замороження коштів в оборонних витратах схиляється до того, щоб зібратись і разом із Україною дати російському диктатору якісну відсіч.
Це може потребувати великих одномоментних витрат, проте спростить геополітичну ситуацію і призведе до швидшого завершення війни в Україні.