► Читайте телеграм-канал «Мінфіну»: головні фінансові новини
Вихід США на перше місце став приголомшливим поворотом для країни, яка десятиліттями залежала від близькосхідної нафти та пережила жорстке нафтове ембарго з боку деяких членів ОПЕК у 1973 році, запроваджене як помста за підтримку Ізраїлю з боку Вашингтона.
Ситуація для США почала змінюватися після 2010 року, коли стрімко злетіло виробництво нафти й газу зі сланцевих родовищ. Це дозволило Штатам спершу стати світовим лідером із видобутку газу, а згодом — і нафти.
Сьогодні ж, коли війна між США та Іраном із лютого 2026 року паралізувала саудівський нафтовий експорт, а російські поставки потерпають від атак українських дронів та американських санкцій через вторгнення в Україну, США впевнено очолили світовий рейтинг нафтоекспортерів.
За даними сервісу відстеження суден Vortexa, завдяки високим обсягам видобутку та вивільненню стратегічних резервів експорт сирої нафти та палива із США у травні зріс приблизно до 10,5 млн барелів на добу (б/д). Це дозволило Сполученим Штатам утримувати статус головного світового експортера третій місяць поспіль. Для порівняння, за розрахунками Reuters, російський експорт у травні становив 7 млн б/д, а саудівський, за даними Vortexa, впав до 5,9 млн б/д.
У 2025 році диспозиція була іншою:
- Саудівська Аравія експортувала близько 8,1 млн б/д,
- США — 6,6 млн б/д,
- росія — приблизно 5,8 млн б/д.
- «Вашингтон отримав новий інструмент, про наявність якого вони навіть не здогадувалися до початку війни з Іраном — енергетичний експорт», — зазначає Мішель Брухард, керівниця відділу політики аналітичної компанії Kpler.
Новий важіль глобального впливу
Нове домінування США здатне суттєво послабити диктат цін, який Організація країн — експортерів нафти (ОПЕК) та її союзники історично мали на ринку. Президент США Дональд Трамп уже давно критикував ОПЕК за ринкові маніпуляції. Крім того, у травні картель зазнав серйозного удару: Об'єднані Арабські Емірати — один із найбільших гравців організації — оголосили про вихід з ОПЕК після майже 60 років членства.
Статус головного нафтоекспортера дає Вашингтону сильний важіль впливу в переговорах як із союзниками, так і з опонентами — на додачу до військової переваги та домінування долара як світової резервної валюти.
«Зараз чітко видно, який вплив мають США на деякі держави, адже ті стали залежними від американської нафти чи газу», — каже Брухард, додаючи, що США вже є найбільшим постачальником сирої нафти до Європи та другим за обсягами постачальником дистилятів.
Утім, посадовці ЄС, які спочатку вітали американський нафтогазовий бум як альтернативу російським та близькосхідним енергоресурсам, тепер налаштовані скептичніше й попереджають про ризики надмірної залежності від компаній із США. Ці застереження лунають на тлі суперечок між Брюсселем та Вашингтоном щодо торговельних мит і екологічного регулювання.
У Москві також важко приховують роздратування. Ігор Сєчін, очільник кремлівського нафтового гіганта «Роснефть» і один із найближчих соратників володимира путіна, цього місяця заявив, що саме американські енергетичні компанії стали головними бенефіціарами закриття Ормузької протоки.
Читайте також: Що буде з цінами на нафту у найближчий рік: аналітики
Ринкові механізми проти державних директив
Проте задовго до початку американо-іранського конфлікту і Саудівська Аравія, і росія безнадійно відставали від американських компаній за темпами зростання видобутку.
З 2000 року виробництво нафти та рідких вуглеводнів у США зросло майже втричі — приблизно до 22 млн б/д. Водночас саудівський видобуток у період з 2000 по 2026 рік переважно коливався в межах 10−12 млн б/д через обмеження квот ОПЕК. Російські показники злетіли з 6 до 10 млн б/д у період 2000−2010 років, додали ще 2 млн б/д протягом наступного десятиліття, але з 2020 року стагнували й зрештою впали нижче позначки 10 млн б/д.
Минулого року світовий попит на нафту зріс до 104 млн б/д порівняно з 87 млн у 2010 році. Це означає, що левову частку глобального зростання споживання за останні 15 років покрив саме американський нафтовий бум.
У 2015 році США скасували 40-річну заборону на експорт нафти, яка діяла ще з часів арабського ембарго, відкривши своїм ресурсам вихід на світовий ринок. Минуло 10 років — і країна стала лідером експорту, спростувавши прогнози скептиків про те, що це зростання буде недовговічним через виснаження родовищ.
Головна відмінність американського буму від моделі Саудівської Аравії чи Рросії, де уряди повністю або частково диктують обсяги видобутку та експорту, полягає в тому, що в США все базується на рішеннях приватних компаній і максимізації прибутку.
Коли ціни на нафту зростають, компанії з США реагують нарощуванням видобутку, що допомагає збити ціну. Коли ринок слабшає, вони скорочують виробництво, підштовхуючи ціни вгору, зазначає Кеннет Медлок III, експерт з економіки енергетики та ресурсів з Інституту державної політики Бейкера.
«Багато в чому це схоже на роль, яку ОПЕК та Саудівська Аравія виконували за допомогою своїх резервних потужностей, але у випадку США це суто ринковий механізм, а не стратегічний інструмент держави», — пояснює він.
Після початку повномасштабної війни в Україні у 2022 році європейські країни стали критично залежними від США. Цього року європейський континент прийняв близько 47% усього американського нафтового експорту (у 2021 році цей показник становив 37%).
Країни Азії, які раніше купували левову частку сировини на Близькому Сході, тепер також дедалі частіше переорієнтовуються на Штати: у травні на азійський ринок припало близько 46% нафтового експорту США проти 37% минулого року.