Незважаючи на активні спроби ряду країн реалізувати цю модель на практиці, включаючи спірну угоду Італії з Албанією, правозахисні організації побоюються, що такий підхід відкриє шлях до системних порушень прав людини.

Кого стосуватимуться нові правила?

Основна проблема ЄС сьогодні — неможливість повернути людей у країни, де нестабільна політична обстановка або відсутні дипломатичні відносини. На поточний момент акцент робиться на громадянах Сирії, Афганістану та Сомалі.

З примусовим видворенням громадян цих держав європейці стикаються найчастіше. Північні країни (Швеція,Данія) вже обговорюють пілотні проєкти, де хаби будуть «заточуватися» під конкретну національність. Це спроба перетворити депортацію з хаотичного процесу на впорядкований конвеєр, але ефективність цієї моделі викликає великі сумніви у правозахисників.

Проблемні зони: що може піти не так?

  1. Правова міна уповільненої дії. Навіть за наявності політичної волі, реалізацію можуть гальмувати юридичні складнощі: від оскарження в національних судах до питань про юрисдикцію центрів. Будь-який «хаб» — це юридична «сіра зона». Якщо мігрант перебуває там, але формально підпадає під закони ЄС, хто несе відповідальність за умови його утримання?

  2. Ілюзія захисних механізмів. Офіційна позиція ЄС гласить: хаби працюватимуть тільки в країнах, що поважають права людини. Але на практиці це викликає питання. Олівія Сандберг з Amnesty International слушно зауважує: «Хто буде стежити за виконанням цих правил у реальності?». Є ризик, що моніторинг перетвориться на формальність, а самі центри тимчасового притулку стануть місцями безстрокового транзиту, відрізаними від юридичної допомоги та зв'язку із зовнішнім світом.

  3. Ризик формального вибору. Міністри деяких країн (наприклад, Люксембургу) вже висловили стурбованість долею жінок і дітей. Існує реальна небезпека, що вони будуть переміщені в країни, з якими у них немає ніяких соціальних або родинних зв'язків, просто тому, що вони підходять під критерії хаба.

Чому це складно реалізувати?

Головна проблема — «з очей геть, із серця геть». Коли міграційний центр переноситься в умовну Африку чи Азію, прозорість процесу падає до нуля.

Іспанія, що виступає проти угоди, побоюється саме цього: втрати контролю. Коли процес депортації стає непрозорим, ціна помилки зростає до рівня людських життів. ЄС намагається знайти баланс між бажанням розвантажити кордони та необхідністю дотримуватися міжнародного права, але поки що «легальний базис», про який говорять чиновники, виглядає як спроба узаконити те, що поки не має працюючого механізму контролю.

Раніше ми писали про те, як змінюється міграційний ландшафт Європи в цьому матеріалі.