► Читайте телеграм-канал «Мінфіну»: головні фінансові новини
Коли компанії відкривають нові філії, будують заводи чи створюють дослідницькі центри, вони не просто вливають капітал в економіку країни, а й часто забезпечують робочі місця та зміцнюють місцеві ланцюжки постачань.
Як наслідок, боротьба за міжнародний капітал значно загострилася. Щоб переконати бізнес обрати саме їхні ринки, уряди використовують інвестиційні стимули, податкові пільги та проводять міжнародні форуми.
Останніми роками залучення іноземних інвестицій стало головним пріоритетом і для Франції. Починаючи з 2018 року, уряд активно просуває країну на світовій арені в межах ініціативи «Обирай Францію».
На цьогорічному саміті президент Франції Еммануель Макрон заявив, що іноземні компанії зобов'язалися інвестувати рекордні 93 млрд євро — в Єлісейському палаці цю цифру назвали історичним максимумом.
Але наскільки успішними є європейські країни загалом у залученні міжнародного капіталу? Які саме держави лідирують за кількістю інвестиційних проєктів?
Франція утримує лідерство в Європі
Для оцінки конкуренції за міжнародних інвесторів чудовим орієнтиром є дослідження інвестиційної привабливості Європи від компанії EY (EY Europe Attractiveness Survey). На відміну від традиційної статистики прямих іноземних інвестицій (ПІІ), яка може бути викривлена великими поодинокими угодами чи внутрішньокорпоративними фінансовими потоками, це дослідження відстежує саме кількість окремих інвестиційних проєктів.
Йдеться про нові проєкти, анонсовані чи зареєстровані іноземними компаніями за рік: наприклад, відкриття нових представництв, будівництво виробничих майданчиків або розширення вже наявних потужностей.
Згідно з останнім звітом, у 2025 році в Європі (яку EY розглядає як географічний регіон, а не лише як Європейський Союз) було анонсовано 5 026 нових інвестиційних проєктів. Це на 7% менше, ніж у 2024 році, і є найнижчим показником за останні 11 років.
Попри стрімке падіння, Франція зберегла статус головного інвестиційного магніту Європи. У 2025 році кількість проєктів у країні скоротилася на 17% — до 852. Це падіння виявилося найглибшим серед усіх великих європейських ринків.
Друге місце посіла Велика Британія із 730 проєктами, що на 14% менше порівняно з попереднім роком.
Німеччина залишилася на третій позиції (548 проєктів). Проте її загальний показник впав на 10%, оновивши мінімум із 2009 року.
Довгостроковий тренд виглядає ще тривожнішим. Якщо порівнювати з 2019 роком, кількість інвестиційних проєктів у Німеччині обвалилася на 44%, що є значно суттєвішим просіданням, ніж у Франції (-28%) чи Великій Британії (-34%).
Серед лідерів за динамікою зростання у 2025 році опинилися Іспанія та Туреччина. Іспанія наростила кількість інвестиційних проєктів на 20% (до 383) і піднялася на четверте місце. Одразу за нею йде Туреччина з 376 проєктами (+7%), яка замикає першу п'ятірку.
Польща продовжила впевнений висхідний тренд, зафіксувавши у 2025 році 285 інвестиційних проєктів, що на 10% більше, ніж роком раніше. Це дозволило їй стати шостим за величиною напрямком для іноземних інвестицій у Європі. Нідерланди також увійшли до переліку небагатьох країн, які показали зростання: кількість проєктів там збільшилася на 8% — до 159.
Натомість в Італії, Бельгії та Португалії інвестиційна активність пішла на спад. Кількість проєктів в Італії зменшилася на 8% (до 206), у Бельгії — на 11% (до 187), а в Португалії — на 5% (до 186).
Хто інвестує у Європу?
Головним джерелом іноземних інвестицій для Європи у 2025 році залишалися Сполучені Штати. Американські компанії анонсували на континенті 943 проєкти, міцно утримуючи позицію провідного зовнішнього інвестора регіону.
Німецький бізнес посів друге місце, попри різке згортання своєї інвестиційної активності за кордоном. У 2025 році німецькі фірми оголосили про 484 інвестиційні проєкти в інших країнах Європи, що на 24% менше, ніж торік. Це падіння є аномальним, адже останніми роками цей показник стабільно перевищував відмітку у 600 проєктів.
Попри такий спад, Німеччина залишається найбільшим внутрішньоєвропейським інвестором. Головним напрямком для німецького капіталу знову стала Франція (101 проєкт). Тим часом Туреччина вперше в історії вийшла на друге місце, випередивши Велику Британію.
Європа втрачає позиції на світовій арені
Якщо оцінювати ситуацію у глобальному контексті, варто звернути увагу на обсяги прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Згідно зі Світовою інвестиційною доповіддю ЮНКТАД (UNCTAD World Investment Report 2025), глобальні потоки ПІІ у 2024 році скоротилися на 11% — приблизно до $1,49 трлн.
Європа постраждала чи не найбільше. За даними ЮНКТАД, у 2024 році регіон залучив близько $182 мільярдів прямих іноземних інвестицій проти $439 мільярдів роком раніше, що означає падіння одразу на 58%.
Північна Америка опинилася на другому місці із припливом ПІІ у $343 мільярди (+23% за рік). Азія залишається найбільшим світовим центром тяжіння для міжнародного капіталу: вона залучила $605 мільярдів, попри незначне просідання на 3%.
Проте ці цифри мають важливе методологічне застереження. ЮНКТАД виключає зі своїх розрахунків так звані «транзитні економіки» (наприклад, Люксембург, Нідерланди та Ірландію), щоб уникнути викривлення статистики через діяльність холдингових структур та внутрішньогрупові фінансові операції.
Чому інвестори стають обережнішими?
Експерти EY зазначають, що головним фактором зниження інвестиційної активності стало слабке економічне зростання на більшій частині території Європи. На рішення бізнесу також тиснуть високі ціни на енергоносії, геополітична нестабільність та загальна обережність компаній щодо капітальних витрат.
Додатковим дестабілізуючим фактором для інвестиційних планів є торговельна напруженість та побоювання щодо можливого запровадження нових мит.
Багатьох інвесторів дедалі більше лякає специфічне для Європи поєднання відносно високих витрат із млявими перспективами економічного зростання. Крім того, в EY вказують на зростаюче розчарування бізнесу через занадто складні регуляторні правила та бюрократію на континенті.
Нагадаємо
«Мінфін» писав, що адміністрація президента США Дональда Трампа запропонувала запровадити нові мита у розмірі 10% та 12,5% на імпорт із 60 країн. Таке рішення ухвалили після того, як Вашингтон дійшов висновку, що ці держави не змогли обмежити торгівлю товарами, виготовленими з використанням примусової праці.