В України є декілька потенційних джерел отримання грошей від росії за результатами війни:

1. Репарації.

2. Конфіскація активів росії на користь України та використання їх для фінансування відновлення.

3. Отримання доходів від тимчасово заморожених активів росії в тих рамках, в яких ці доходи або не належать росії, або теоретично можуть не належати росії.

4. Фінансування від союзників України в цій війні, яке якимось чином залежить від активів росії, що перебувають під юрисдикцією або на території союзників.

Розглянемо їх по черзі.

Репарації

Репарації — це, як дає визначення Вікіпедія, «повне або часткове відшкодування (за мирним договором або іншими міжнародними актами) державою, що розпочала агресивну війну, збитків, заподіяних державі, що зазнала нападу». Репарації можливі тільки в тому випадку, коли є або повна поразка однієї зі сторін у війні (це не обов’язково означає, що український прапор майорить над Кремлем — врешті решт, Німеччина зазнала поразки в Першій Світовій і платила репарації, але війна закінчилася за межами її території), або мирна угода, тобто росія і Україна підписують мирний договір, частиною якого є якась сума виплат із боку росії на користь України.

На жаль, мені здається, що будь-який з двох сценаріїв зараз має дуже невисоку ймовірність. Для капітуляції росії події кінця Першої Світової мають повторитися майже під копірку, тобто монарх має відректися від трону, в росії має відбутися повна зміна влади та державного устрою, втрати на фронтах у росії мають бути такими, що перевищать рівень толерантності суспільства, а суспільству має загрожувати голод та злидні.

Для мирної угоди мають бути поступки з обох сторін, тобто і росія, і Україна мають піти назустріч одна одній. В ситуації, коли хоча б одна зі сторін вірить в те, що вона може досягти успіху військовим шляхом, ця сторона не буде мотивованою йти на поступки, тобто укладення мирної угоди буде неможливим. При цьому немає значення об'єктивна картина — бо для цього потрібна не об'єктивна поразка на фронтах, а, наприклад, віра вищого керівництва росії в те, що в них є можливість переломити хід війни, незважчаючи на те, яка насправді ситуація на фронті. В силу того, наскільки неадекватним є ПТН ПНХ, ймовірність усвідомлення ним необхідності сідати за стіл перемовин і йти на поступки Україні в нього навряд чи виникне аж до того моменту, доки на Мавзолеї треба буде додавати другий рядок.

Конфіскація активів росії на користь України

Це здається найбажанішим для України сценарієм, але він має декілька проблем.

По-перше, будь-яка конфіскація має відбуватися за рішенням суду або арбітражу, який має юрисдикцію над країною, в якій розташовані активи, що конфіскуються (або, як виняток, на підставі закону прямої дії, але таких законів, наскільки я розумію, в світі немає).

По-друге, такі судові та арбітражні процеси тривають дуже довго, коштують дуже дорого, а їхній результат не завжди передбачуваний. Наприклад, перший арбітраж ЮКОСа проти росії зайняв 9 років, із 2005 до 2014, і коштував акціонерам ЮКОСу близько $70 млн лише на юристів.

По-третє, активів, які можна конфіскувати, не так вже й багато, а точніше, їх майже немає. Згідно з міжнародним правом, конфіскувати активи можна тільки в сторони, яка ними володіє і програла в арбітражі чи суді. Тобто конфіскувати можна тільки активи, які належать, власне, росії, як суверенній державі, і які можна знайти в тих країнах, які визнають рішення суду, що виніс рішення на користь України, як позивача.

В росії, як у кожної країни, є три категорії активів за кордоном:

1) активи, що підпадають під визначення sovereign protection (суверенного привілею), тобто, насамперед, дипломатичні установи. Кожне посольство чи консульство мають імунітет відносно того, аби на їхнє майно накладалися обмеження чи конфіскація.

2) активи, що підпадають під визначення partial sovereign protection (часткового суверенного привілею), тобто такі активи, які, зазвичай, захищені суверенним захистом, але є умови (і їх дуже-дуже небагато), коли такі активи можуть бути конфіскованими. Це, насамперед, активи центральних банків, бо ці установи суто з технічних причин тримають дуже багато активів на території інших країн.

Тобто центральний банк росії (ЦБР) не може тримати, наприклад, рупії в самій росії, бо рупія не має легального права на обертання за межами Індії, і він тримає належні йому рупії на кореспондентському рахунку в ЦБ Індії або в якомусь тамтешньому комерційному банку. Але навіть ті валюти, які мають право обороту за межами країни-емітента (передусім, долара), центральні банки тримають за межами своїх країн, бо одна з функцій центральних банків — забезпечення міжнародних розрахунків, і їх ефективніше робити шляхом клірингу в країні-емітенті або в якомусь міжнародному фінансовому центрі (наприклад, у Лондоні).

При цьому ці гроші захищені тим самим обмеженим суверенним привілеєм, тобто їх не можна конфіскувати, навіть за рішенням суду або арбітражу відповідної юрисдикції. Це, наскільки я розумію, випливає з тих самих міжнародних домовленостей початку та середини 20 сторіччя, які стосувалися гармонізації відносин держав між собою, включаючи дипломатичну службу. Саме тому ЄС або США можуть заморозити активи ЦБР, що вони й зробили, але не можуть їх конфіскувати.

В історії є тільки два випадки, які можна використати в цьому контексті, обидва були в Штатах. Один — це історія з золотовалютними резервами Венесуели, які були в США, і які були спочатку заморожені, а потім США передали їх у використання іншій стороні. Проблема в тому, що цей кейс не можна застосувати для нас тому, що США передали ці активи Хуану Гуайдо і його уряду, яких США вважали законним урядом Венесуели, на відміну від уряду Мадуро. Тобто, якщо б у росії була своя Світлана Тіхановська, яку б Штати визнали законно обраною головою держави, то право розпоряджатися цими активами могли б надати їй.

Другий — це історія з золотовалютними активами Афганістана в розмірі $7, які було заморожено в США після падіння президента Ашрафа Гані та приходу до влади Талібану два роки тому. Ця справа вже є дотичнішою до нашого випадку, бо доля цих резервів була така: половину рішенням адміністрації Байдена думали спрямувати на виплату за судовими рішеннями, які було винесено за позовами сімей, що постраждали від 9/11 (хоча я не дуже розумію, якщо чесно, під яким юридичним соусом Афганістан, як суверенну країну, було визнано винним у цьому випадку, бо Афганістан не нападав на США у 2001 році, зараз доля цих грошей невідома; останнє, що я читав, — роз’яснення судді в Нью-Йорку, який має юрисдикцію над тією адресою, де розташований відповідний підрозділ Федерального Резерву, де він дуже детально пише про свої сумніви відносно можливості застосування законів США для виплат цих грошей).

Іншу половину було спрямовано до спеціального фонду відновлення Афганістану, яким керує рада, що складається з двох колишніх високопосадовців центрального банку Афганістану, посла США в Швейцарії та представника уряду Швейцарії. Завданням фонду є використання цих грошей на, власне, відновлення Афганістану, тобто ці гроші повернуться до країни.

У будь-якому випадку, мені цей випадок здається дотичним до нашої ситуації, бо постраждалі від атаки 11 вересня 2001 року отримали визнання своїх претензій відповідними судами і мають ненульовий шанс отримати гроші від країни, в якій перебував на той момент Усама бін Ладен.

Проблема конфіскації цих коштів дуже точно проілюстрована долею арбітражних та судових рішень щодо справ ЮКОСа проти росії. Акціонери ЮКОСа відсудили в багатьох юрисдикціях понад $50 млрд (плюс відсотки, які накопичуються кожного дня, тому думаю, що зараз це вже понад $60 млрд) у росії, але досі не змогли накласти стягнення хоч на якісь активи росії, бо все, що лишилося в межах країн, які визнають рішення того ж Гаазького суду, захищене суверенним привілеєм. І не змогли накласти стягнення не тому, що не докладали зусиль, кількість економічних детективів найвищого гатунку, які працювали на акціонерів ЮКОСа, зашкалює. Просто таких активів не лишилося в доступі.

Тому я вважаю, що пряма конфіскація активів на відновлення України в короткостроковому періоді також є малоймовірною.

Отримання доходів від тимчасово заморожених активів росії

Це найлогічніше і найдоступніше джерело фінансування відновлення, проте його розмір може бути невеликим щодо потреб України. Що я маю на увазі: ті ж активи ЦБР складалися з грошей (які зараз заморожено) та інвестицій в різні цінні папери.

Наприклад, я десь читав, що частина євро з активів ЦБР була вкладена в євробонди Німеччини. Зараз ці євробонди заморожені на рахунках одного з двох депозитаріїв Європи (найімовірніше, Euroclear). Якщо я вірно пам’ятаю, то Euroclear несе перед клієнтами відповідальність за збереження грошових коштів, але не має зобов’язання виплати їм відсотків, які вони можуть отримати за розміщення цих грошей. У випадку з грошима ЦБР вони там лежатимуть дуже довго, тобто Euroclear може отримувати, на фоні поточних відносно високих ставок, значні платежі, які можуть бути надані (за бажанням того ж Euroclear та уряду Бельгії, яке вже було проголошено) Україні.

Читайте також: Україна внесла до списку спонсорів війни компанії PepsiCo та Mars

На жаль, ми все одно говоримо про десятки, максимум — сотні мільйонів на рік, але ці кошти точно не є проблемними, з погляду їхнього отримання. Таких прогалин, які можна використати до глобального вирішення проблеми з виплатами на відновлення України, є декілька, вище я навів тільки одну з них. На жаль, всі вони все одно дадуть сотні мільйонів, коли потрібні мільярди.

Фінансування від союзників України, яке залежить від активів росії

Це найімовірніший сценарій отримання доступу до великих грошей, які будуть де-факто грошами росії, але де-юре такими не будуть. Зараз це те, над чим б’ються найкращі юридичні мізки в ЄС та США, але юридично виваженого рішення вони ще не знайшли.

Тім Еш, найвідоміший фондовий аналітик, що спеціалізується на Україні та Східній Європі, наприклад, просуває ідею створення інвестиційного фонду, в який буде внесено всі заморожені активи росії, під заставу яких буде випущено євробонди, кошти яких підуть на відновлення України. Тобто ці гроші будуть надані Україні в борг за відносно низькими ставками, бо є заставні активи найвищої інвестиційної категорії.

Однак, ця пропозиція має багато очевидних недоліків. Насамперед, це — кредитні гроші. Тобто Україна їх має повернути, навіть з відсотками (і зараз вже не час низьких відсотків). Я не певен, що в суспільстві буде велика підтримка ідеї взяти гроші в борг фактично в росії і потім повертати їх з відсотками. По-друге, це означатиме відчуження активів росії, які захищені зараз суверенним привілеєм або частковим суверенним привілеєм.

Читайте також: Що трапиться, якщо Україна не розпочне переговори про списання держборгу вже зараз

Я дуже сподіваюся, що якесь рішення таки знайдуть, бо не просто ж так всі ламають над цим голови, але, на жаль, це не є ані очевидним, ані легким. Це точно буде прецедентне рішення, тому, на жаль, західні країни будуть дуже обережними в тому, яким воно буде, і як його можна імплементувати без ризику довгострокових наслідків для їх суверенних активів в інших країнах.