Які ризики це несе для країни, «Мінфіну» розповіла Олена Баженова, професор кафедри економічної кібернетики економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Боргове навантаження продовжує зростати
Загальні виплати за державним боргом у 2021 році мають скласти 64,42% від доходів загального фонду Державного бюджету України або 627,05 млрд грн ($21,548 млрд).
Зокрема, виплати за внутрішнім державним боргом — 48,17% або 468,9 млрд грн ($16,114 млрд), за зовнішнім — 16,25% або 158,14 млрд грн ($5,434 млрд).
Водночас у 2021 році заплановано запозичення у розмірі 701, 76 млрд грн ($24,116 млрд), з них на внутрішньому ринку — 497,26 млрд грн ($17,08 млрд).
До кінця року ще залишається сплатити за внутрішнім державним боргом 152,08 млрд грн, за зовнішнім — 105,29 млрд грн. Тільки у вересні за зовнішнім боргом необхідно виплатити 81,38 млрд грн або близько $3 млрд.
Боргове навантаження продовжує зростати.
В кінці липня Україна розмістила єврооблігації на суму $500 млн зі ставкою 6,876% і погашенням у травні 2029 року. Країна також сподівається отримати транш від Міжнародного Валютного Фонду на суму $0,7 млрд за програмою stand-by. На вересень анонсовано візит місії фонду.
З іншого боку, за прогнозом МВФ, економічне зростання у світі у 2021 році складе 6%, у 2022 — 4,9%. В Україні, відповідно, економічне зростання складе 4,04% та 3,396%, що сприятиме зменшенню боргового навантаження на економіку.
Читайте також: Чому Нацбанк злякався інфляції і чи зможе приборкати ціни
Дефіцит валюти та «вірусні» ризики
Прогноз поточного рахунку не виглядає достатньо оптимістичним. Так, у 2021 році він прогнозується з дефіцитом $4,159 млрд або 2,527% по відношенню до ВВП. У 2022 році — $6,758 млрд або 3,649% до ВВП. Це генерує ризики щодо надходження валюти до країни та, як результат, поповнення міжнародних резервів та здатності виконувати вже існуючі боргові зобов’язання.
Проте основними ризиками щодо боргової стійкості для України в найближчій перспективі є кризові явища, пов’язані з черговою хвилею коронавірусу, що розгортається у світі, а також рівнем вакцинації. Це може спровокувати погіршення макроекономічної ситуації, в тому числі, коливання обмінного курсу гривні й падіння доходів державного бюджету.
Існують ризики щодо залучення коштів для фінансування дефіциту держбюджету. Насамперед, це стосується залучень на внутрішньому ринку, що пов'язане з низькою активністю нерезидентів з придбання ОВДП.
Також є побоювання щодо зниження валютної виручки від аграріїв на фоні суперечливих прогнозів щодо майбутнього врожаю. Всі ці фактори у сукупності можуть викликати складнощі із виконанням існуючих боргових зобов'язань, і, як результат, стимулювати нарощення боргового навантаження на економіку та виникнення ризиків невиконання видаткової частини бюджету.
Читайте також: Мінцифри: «В Україні можна буде легально розраховуватись криптовалютами»
Коротко про поняття боргової стійкості
Боргова стійкість — це здатність країни виконувати свої боргові зобов’язання, не вдаючись до подальшого накопичення боргів, їх списання або реструктуризації, підтримуючи при цьому бажаний темп економічного зростання.
Для забезпечення боргової стійкості вкрай важливою є можливість генерування економікою іноземної валюти для виконання своїх боргових зобов’язань. За умови відсутності акумулювання нових боргових зобов’язань це можливо на основі підтримки профіциту поточного рахунку платіжного балансу.
В цьому контексті також необхідно відмітити, що акумулювання значних зовнішніх боргових зобов’язань в основному виникає внаслідок довготривалого дефіциту поточного рахунку. Хоча останній може виникати внаслідок перевищення національних інвестицій над заощадженнями.
З іншого боку, перехід від зовнішніх до внутрішніх запозичень може провокувати зростання відсоткової ставки на ринку внутрішніх запозичень, що матиме наслідком ефект витіснення та, як результат, скорочення інвестиційного попиту.
Читайте також: Прожитковий мінімум змінять: чому можуть впасти зарплати і пенсії і зрости штрафи
Основні чинники, що впливають на боргову стійкість:
- темп економічного зростання країни та розмір реальної відсоткової ставки (в цьому контексті варто зазначити, що темп зростання заборгованості не має перевищувати темп економічного зростання);
- недостатність ліквідних ресурсів для виконання боргових зобов’язань;
- реальний обмінний курс національної валюти (зокрема, девальвація реального обмінного курсу може спричинити збільшення боргового навантаження для позичальника, ревальвація — навпаки, зменшення);
- інфляція та інфляційні очікування (наприклад, за умови інфляції стабілізація відношення боргових зобов’язань до ВВП вимагає меншого розміру профіциту первинного бюджету, ніж у випадку її відсутності);
- неочікувані та довгострокові коливання умов торгівлі (наприклад, погіршення умов торгівлі може призвести до падіння надходжень іноземної валюти та відповідно до зниження платоспроможності країни);
- несприятливі зовнішні шоки (серед яких, наприклад, рецесія в країнах-партнерах, невизначеність на зовнішніх для країни-позичальника ринках, що суттєво впливає на можливості акумулювання іноземної валюти для виконання боргових зобов’язань);
- підвищення цін на активи, що викликає зростання чистих зобов’язань позичальника;
- демографічні зміни (наприклад, зростання питомої ваги населення пенсійного віку, що створює додаткове боргове навантаження).