Про макроекономічну ситуацію в Україні та вплив політики Нацбанку на розвиток банківської сфери розповів у колонці для Дзеркала тижня голова Ради НБУ Богдан Данилишин. «Мінфін» наводить ключові тези публікації.

Про макроекономічну ситуацію

Діюча економічна модель має ознаки нездорової економіки. Висновок може бути підкріплений такими спостереженнями:

1. У поточній ситуації приплив іноземного капіталу призводить не до збільшення золото-валютних резервів, а до укріплення гривні та підвищення темпів зростання імпорту і зниження темпів зростання експорту. Як наслідок, на тлі укріплення гривні збільшується від'ємне сальдо торговельного балансу. У разі зміни вектора руху капіталу на його відплив із ринків, що розвиваються, посилюється ризик обвальної девальвації гривні.

2. Період «дорогих» грошей через жорстку монетарну політику НБУ затягнувся і негативно впливає на реальний сектор економіки. За січень—серпень 2019-го промисловість в Україні зросла тільки на 0,1% порівняно з аналогічним періодом минулого року. З урахуванням статистичних похибок можна стверджувати, що зростання у промисловості зупинилося.

3. Драйверами зростання залишалися сільське господарство і будівництво. За січень—серпень 2019 р. будівництво зросло на 20,8% — це відбувалося за рахунок будівництва нежитлових будівель та інженерних споруд, житлове будівництво за той самий період часу збільшилося на 2,1%. Індекс сільськогосподарської продукції за січень—вересень 2019-го збільшився на 5,9% до аналогічного періоду 2018-го завдяки рекордному врожаю в рослинництві. Обидві галузі несуть у собі певний набір ризиків для економічного зростання і нездатні забезпечити стале економічне зростання. Наприклад, темпи зростання у сільському господарстві залежать від погодних умов та їх впливу на врожайність.

Про «банкопад»

Проблеми у банківській системі України існували понад десять років, проте різко посилилися 2014-го під впливом зовнішньополітичних і деяких внутрішніх чинників. Разом з тим ситуацію суттєво загострили непрофесійні дії Правління НБУ. Я особисто не бачив чіткої програми реформування банківського сектору.

Країна одержала значну девальвацію гривні, перетворення кризи в банківському секторі на системну, внаслідок чого з ринку було виведено понад 100 банків із 180, що працювали станом на початок 2014 р.

У результаті було завдано потужного удару по економіці країни. За даними USAID, втрати від так званого «банкопаду» у 2014–2017 рр. становили 40% ВВП України. Ще 2017-го Рада НБУ зазначала, що «очищення» банківської системи відбувалося без оголошення Національним банком чіткої програми реформування банківського сектору, що зумовило значну невизначеність у діяльності банківського і реального секторів.

Недостатньо обгрунтованими були рішення Нацбанку стосовно виведення з ринку платоспроможних банків, зокрема, спостерігалися ознаки застосування різних підходів під час «очищення» банківської системи. Не повною мірою було враховано як потреби розвитку економіки, так і характер розвитку банківської системи, а також вплив війни на економіку.

Про облікову ставку

Після відносної стабілізації економічного стану та фінансово-банківської системи Правління НБУ починаючи із 2017 р. здійснює неадекватну політику у ключовій сфері, — облікова ставка не сприяє розв'язанню поточних макроекономічних проблем.

Зокрема, Рада НБУ рекомендувала підвищити облікову ставку навесні 2017-го, проте Правління почало збільшувати її лише в жовтні. В результаті несвоєчасної реакції з боку Правління НБУ споживча інфляція за підсумками 2017 р. суттєво перевищила запланований показник.

Так само несвоєчасною є реакція Правління Нацбанку на інфляційну динаміку 2018 р. Попри тривале зниження темпів інфляції (у квітні—вересні 2018-го), Правління Нацбанку тримало облікову ставку на високому рівні (18%) й перейшло до її зниження лише у квітні 2019 р. Відповідно, ставки за кредитами залишаються високими, що значно стримує економічне зростання.

Про ОВДП

Висока облікова ставка НБУ також призводить до збільшення ставок ОВДП. Наслідком цього є ефект витіснення — замість кредитування реального сектору економіки банки вкладають кошти в державні облігації

Купуй ОВДП та отримай 16% річних та додатковий бонус від «Мінфіну»

Станом на 11 жовтня 2019 р. в обігу перебувають ОВДП на суму 806,9 млрд грн. З них на балансі банків є ОВДП на суму 344,8 млрд грн, або 42,7% ОВДП, що перебувають в обігу. Спрямування принаймні частини цих коштів на кредитування підприємств дало би змогу суттєво збільшити ВВП і створити додаткові робочі місця. На балансі НБУ перебуває держоблігацій на 337,1 млрд грн, що становить 41,8% від ОВДП, що є в обігу. Загальна сума вкладень НБУ та банків у ОВДП становить 681,9 млрд грн. Разом у банків і НБУ сконцентровано 84,5% усіх ОВДП за їх сумою.

Читайте також: Чотири причини, через які нерезиденти можуть почати виводити гроші з ОВДП

Про депозитні сертифікати

Ще однією важливою проблемою процентної політики правління Нацбанку є надвисокі ставки за депозитними сертифікатами НБУ, які додатково блокують кредитування економіки і поглиблюють диспропорції міжбанківського ринку.

НБУ, не виконуючи функції оптимального регулювання ліквідності, створив для банків надприбутковий безризиковий інструмент за рахунок додаткової непродуктивної емісії гривні.

Читайте також: Дешеві кредити. Чи зможуть банки виконати обіцянки чиновників

Наслідком такої політики Правління НБУ стало розгортання надвитратної для держави спіралі профіциту ліквідності і витіснення інших інструментів з ринку, зокрема міжбанківського кредитування та кредитування реального сектору економіки. За 2014–2018 рр. витрати на виплату процентів за депозитними сертифікатами НБУ становили 32,3 млрд грн.

Про контроль за діяльністю правління

Це питання належить до категорії найбільш чутливих. Конфлікт закладає закон про НБУ, який наділяє Правління небаченими повноваженнями, іноді безконтрольними, — така собі держава в державі. Коли члени Ради НБУ прагнуть глибше розібратися в ситуації, звучить сувора відповідь: ви втручаєтеся в оперативну діяльність.

На запити Ради надається уривчаста інформація, з якої реальних висновків зробити не можна. Такий стан справ потрібно змінювати перш за все внесенням змін до діючого закону. У комерційних банках їх ради мають набагато більше прав, ніж Рада НБУ. Мені як голові Ради раніше надсилалась оперативна інформація про стан в економіці та банківській системі, зараз ця практика припинена.

За три роки діяльності Ради нам активно перешкоджали, штучно було створено ситуацію, коли цілі напрямки роботи Правління НБУ ніким не контролюються — ні Радою НБУ, ні Рахунковою палатою. Раз на рік заслуховуються доповіді голови НБУ на засіданні парламенту, та й то майже без обговорення. В разі намагання членів Ради НБУ з'ясувати те чи інше чутливе питання, нам відповідають: «ні», бо це чомусь вважається втручанням в операційну діяльність.

Такий стан справ і надалі породжуватиме однобокий рух реформ, спрямованих на розквіт фінансових посередників, а не на прискорення економічного зростання. Крім того, Правління НБУ намагається переконувати, що з його зміною впаде банківська система і припиняться «реформи». Насправді сьогодні ці особи, на мій погляд, тільки негативно впливають на ситуацію в банківській сфері і економіці в цілому, підривають довіру до чинної влади.

Така ситуація є неприпустимою. Тому вважаю, що створення спеціальної комісії Верховної Ради з оцінки роботи банківської системи є доцільним. Незалежність має стосуватися лише здатності формувати та здійснювати незалежну політику, а не окремих осіб, які її реалізовують. Зміни мають відбутися, і НБУ не може залишатися островом незалежності від держави.

Передусім потрібно внести зміни до закону «Про Національний банк України». Зокрема, пропонується повернути Раді НБУ визначення «керівний орган», що діяло у редакції у 2000-2010 роках уточнити її повноваження щодо інструментарію грошово-кредитної політики, а також щодо затвердження програм співробітництва Нацбанку з міжнародними фінансовими організаціями та рішень його Правління про участь НБУ у міжнародних фінансових організаціях.

Варто також уточнити повноваження Ради НБУ щодо призначень на посади та звільнення з посад першого заступника і заступників голови Нацбанку за поданням голови НБУ банку або за ініціативою двох третин складу Ради НБУ, а також щодо можливостей Ради приймати рішення про відсторонення заступника голови Національного банку у разі порушення ним чинного законодавства та Кодексу етики працівника НБУ.

Рада НБУ повинна мати право вето на рішення Правління НБУ, які можуть мати негативний вплив на подальший соціально-економічний розвиток, — це моя особиста думка. Право вето не означає зупинення рішення, а тільки призупинення (наприклад, до рішення Ради з фінансової стабільності, яка має дати свою оцінку цьому процесу).

Не можуть п'ятеро осіб, більшість з яких не розуміють глибинних основ монетарної політики, приймати рішення, що мають далекосяжні наслідки. Це не зміна монетарного режиму і дизайну монетарної політики, як хочуть показати деякі адепти монетаризму. Це просто посилений контроль. Не може бути безкарності та вседозволеності.