Візит Трампа до Китаю

Цього тижня відбудеться перший за майже дев’ять років візит президента США до Пекіна. І, хоч це звучить парадоксально, найкращий сценарій для інвесторів — не гучна угода, не історичне комюніке і не демонстративне «перезавантаження» відносин. Найкориснішим результатом може стати щось значно менш драматичне: дружня фотосесія, обережні формулювання, кілька точкових домовленостей і продовження перемир’я.

Після року, протягом якого дві найбільші економіки світу із сукупним ВВП у $53 трлн перевіряли, наскільки далеко можуть зайти у конфронтації, навіть контрольована деескалація вже виглядатиме як позитивний сигнал. Для ринків це може бути достатньо.

Баланс сил уже не той

Порівняно з останньою зустріччю Дональда Трампа і Сі Цзіньпіна в Пусані у жовтні 2025 року стратегічний контекст істотно змінився. Війна на Близькому Сході, стрибок цін на нафту, удари США та Ізраїлю по Тегерану, напруга навколо Ормузької протоки — усе це зробило переговорну позицію Китаю жорсткішою. Іран і Венесуела залишаються важливими ресурсними напрямами для китайських інвестицій, тому Пекін не сприймає дії Вашингтона як віддалений геополітичний фон.

Та ще важливішою стала інша зміна. У центрі економічного протистояння США і Китаю тепер не лише мита, які традиційно були улюбленим інструментом Трампа. На перший план вийшов контроль над критичними мінералами, рідкісноземельними металами та ланцюгами постачання магнітів — тобто компонентами, без яких неможливі ані сучасні винищувачі, ані електромобілі, ані частина високотехнологічної промисловості.

Китай уже показував, що готовий використовувати цей важіль. І щоразу Вашингтон був змушений рахуватися з новою реальністю. Для Сі це підтвердження старої тези: час і асиметрія працюють на користь Пекіна.

Китай не всесильний

У китайської сторони є спокуса вважати США «гігантом, що кульгає». Саме такий образ активно просувають китайські офіційні медіа. Внутрішня позиція Трампа справді виглядає менш сильною, ніж кілька місяців тому: інфляція тисне на рейтинги, війна зайшла в глухий кут, а судові рішення обмежили можливості президента одноосібно використовувати мита як політичну зброю.

Втім, Китай також має причини не перегравати власну руку. Надлишок нерухомості тисне на баланси, внутрішній попит залишається слабким, а експорт до США скорочується. Китайська економіка як ніколи залежить від зовнішнього попиту саме тоді, коли її найбільший клієнт розглядає нові обмеження.

Тому справжня логіка саміту — не перемога однієї зі сторін. Це спроба обох гравців знизити ризики, не визнаючи слабкості.

Що реально може бути погоджено

Найімовірніший сценарій — продовження торговельного перемир’я. Воно може супроводжуватися символічними, але важливими кроками: новими китайськими закупівлями американської сої, яловичини або великим замовленням літаків Boeing. Для ринків саме потенційне замовлення Boeing може стати найбільш чутливим сигналом.

Ще один можливий результат — створення двосторонньої Торговельної ради. Її значення не стільки у формальних повноваженнях, скільки в самому факті появи постійного каналу взаємодії. Для адміністрації Трампа це особливо важливо: після юридичних обмежень щодо мит їй потрібна нова інституційна рамка для управління відносинами з Китаєм.

Окремий напрям — Іран. Тут інтереси США і Китаю несподівано можуть збігтися. Китай є найбільшим імпортером енергоносіїв, Іран — важливим постачальником нафти, а напруга в Ормузькій протоці б'є по всіх. Якщо Пекін зможе вплинути на Тегеран і сприяти деескалації, Трамп отримає політичний результат, ціни на нафту — шанс на зниження, а Сі — простір для торговельних поступок.

Тайвань — головна «дика карта»

Найбільший ризик саміту — Тайвань. Саме тут ринки повинні уважно читати не лише офіційні заяви, а й нюанси формулювань.

Пекін може спробувати домогтися від Трампа зміни американської риторики: від «США не підтримують незалежність Тайваню» до жорсткішого «США виступають проти незалежності Тайваню». Такий зсув, навіть без формальної зміни політики, мав би значний психологічний ефект для регіону.

Базовий сценарій — жодних суттєвих змін. Але ризик асиметричний: навіть невеликий зсув у формулюваннях може мати великий вплив на азійський технологічний сектор, TSMC та оборонні компанії регіону.

Чого точно не буде

Не варто чекати великої угоди. Не буде вирішення проблеми експортного контролю, технологічного розриву, Південно-Китайського моря чи структурної залежності Заходу від китайських критичних мінералів. На створення альтернативних ланцюгів постачання знадобляться роки, а можливо, і десятиліття.

Це не саміт прориву. Це саміт стабілізації.

Саме тому інвесторам не варто піддаватися ейфорії через заголовки про «угоду». Частина позитиву вже закладена в ціни, а фундаментальна конкуренція США і Китаю нікуди не зникне.

Що це означає для портфелів

Практичний висновок простий: не ставити все на короткострокове потепління, але й не ігнорувати можливість деескалації.

Експозиція до критичних мінералів, рідкісноземельних металів, оборонного сектору, локалізації виробництва напівпровідників та енергетичної безпеки залишається актуальною. Саміт не вирішить жодної з цих структурних проблем, а отже, вони й надалі формуватимуть інвестиційний ландшафт.

Енергетика — окрема історія. Вашингтон робить ставку на тривалу роль вуглеводнів, тоді як Пекін сприймає кожен нафтовий шок як додатковий аргумент на користь «зеленого» переходу, де Китай уже має промислову перевагу. Обидві ставки можуть виявитися правильними.

Головне — не цей тиждень, а календар після нього

Справжнє значення зустрічі — у тому, що вона відкриває серію наступних контактів: APEC у Шеньчжені, G20 у Trump National Doral і потенційний візит Сі до Вашингтона напередодні проміжних виборів у США.

Політична логіка очевидна: Трампу потрібен зовнішньополітичний і торговельний результат до виборів. Сі це розуміє. Саме тому Пекін може не поспішати з великими поступками, але й не зацікавлений у зриві діалогу.

Ритм зустрічей Трампа і Сі вказує не на справжнє потепління, а на керовану рівновагу. Вона не зробить американсько-китайські відносини дружніми. Але може зробити світову економіку менш нервовою, ніж вона була навесні.

У нинішніх умовах цього вже достатньо.