Скільки насправді грошей потрібно для відновлення України
Якщо ви подивитеся на комунікацію українського уряду щодо Prosperity Plan з точки зору економіки майбутнього, то там фігурує цифра $700-$800 млрд. Мені здається, вона є цілком обґрунтованою і адекватною, і можна подивитися на неї з кількох сторін.
З одного боку: сьогоднішній ВВП України — понад $200 млрд. Якщо ми передбачимо темп зростання ВВП у 5% на наступні 10 років і почнемо рахувати — історично економіка України більше залежала від споживання, але по споживанні буде ряд проблем: демографія, макрофінансова допомога.
Очевидно, ми маємо розраховувати на збільшення частки інвестицій у структурі ВВП. Якщо порівняти з бенчмарками країн Східної Європи, не кажучи вже про Китай, ми суттєво нижчі за часткою інвестицій у структурі ВВП. Тобто, якщо ми поступово виходитимемо на частку інвестицій у 25% протягом цих 10 років із темпом зростання 5%, то плюс-мінус вийдемо на $700-$800 млрд інвестицій. Це такий top-down погляд: скільки Україні потрібно інвестицій загалом — як внутрішніх, так і зовнішніх — для підтримки адекватних темпів зростання економіки. З іншого боку, є звіт Світового банку RDNA, який говорить про $590 млдр.
Основний фокус має бути в тому, щоб у перші післявоєнні роки вийти на таку річну траєкторію інвестицій, яка забезпечить реальне економічне зростання. 40, 50, 60 мільярдів — це діапазон, який плюс-мінус є адекватним. І вже зараз, під час війни, треба фокусувати зусилля уряду і партнерів на скоординованій підготовці до реалізації цих інвестиційних цілей.
Де взяти такі гроші
По-перше, я думаю, що це все ж таки в першу чергу мають бути приватні інвестиції. Тому що ми всі розуміємо обмеження українського бюджету, який, судячи з усього, навіть після завершення війни залишиться обмеженим — на нас залишатиметься суттєва частина витрат на фінансування армії, нікуди не зникнуть соціальні виплати. Фіскальний простір буде обмеженим.
Далі, мені здається, великим викликом для України буде геополітичний та політичний контекст у Європі. Ми розраховуємо на підтримку донорів, але також, думаю, будуть певні обмеження щодо обсягів прямої донорської допомоги на фінансування бюджету. Відповідно, ми маємо суттєво розраховувати на приватний капітал — як прямі інвестиції, так і борговий капітал.
Якщо дивитися на доступність капіталу в Україні, на жаль, він також обмежений. Це комбінація історичних факторів — ми менше заощаджували, більше споживали. Тому мені здається, що всі ініціативи уряду, спрямовані на стимулювання заощаджень, зокрема додаткове ПДВ на імпорт, — це якраз те, що Україні дуже потрібно.
У нас рівень заощаджень насправді досить низький порівняно з Європою і США. Цікавий факт: сумарні активи всіх українських банків — 60 мільярдів доларів. При цьому більша їх частина вкладена в державні цінні папери, а не в економіку. Тобто тут також є певне обмеження.
Відповідно, ми будемо залежати від іноземного приватного капіталу. І далі питання — яким чином його залучити. Всі розуміють, що зараз ризики України дуже високі. І вони залишаться дуже високими навіть у перші роки після війни, тому що всі іноземні банки орієнтуватимуться на кредитний рейтинг України, який, скоріше за все, певний час залишатиметься низьким.
Тому один із важливих механізмів — це мобілізувати обмежений донорський ресурс, але сфокусувати його на створенні механізмів гарантій. Вони вже частково існують у рамках Ukraine Facility, але їх треба розширювати і робити більш доступними для більшого переліку проєктів, щоб створити важіль і мультиплікатор для залучення приватного капіталу. Якщо дивитися на доступність ринків капіталу в Європі — цей капітал є, просто важливо направити його в Україну, а для цього потрібно управляти ризиками.
Як підвищити привабливість України для іноземних інвесторів
Незважаючи на багато розмов про можливі інвестиції іноземних компаній в Україну, реалізованих проєктів не так багато. Ми бачимо більше випадків, коли українські бізнеси або компанії, що вже оперують в Україні та мають тут грошовий потік, який не можуть вивезти, просто реінвестують. Наприклад, Київстар, який активно скуповує активи.
Тобто нових грошей заводять не так багато. І тут, мені здається, Україні треба разом з донорами досить фокусовано вирішувати питання ризиків на макрорівні, не пов’язаних безпосередньо з конкретним проєктом. Це може бути військове страхування — багато іноземних інвесторів дуже зацікавлені в таких інструментах. Це забезпечення конкурентної вартості боргового капіталу, який також створює додатковий важіль. І це, безумовно, макрофінансова стабільність України. Наскільки вона можлива.
Це те, що ми можемо робити вже зараз під час війни — створювати ці інструменти, розширювати їх обсяг у координації з нашими міжнародними партнерами, для того щоб зараз пілотувати і бути готовими розгорнути більш масово ці інструменти, коли буде правильний час.
Чи вистачить в Україні проєктів, куди інвестувати
В умовах війни має бути певна індустріальна політика, тому що всі ці інструменти підтримки, про які ми говоримо, вони будуть вимагати концесійного капіталу. Він все ж таки обмежений, і треба думати, куди його алокувати.
Фокус має бути на залученні інвестицій передусім в експортно-орієнтовані галузі, тому що внутрішній ринок буде, на жаль, обмежений.
Якщо ви мене запитаєте про конкретні сектори, то мені здається, енергетика може бути одним із них. Критичні та стратегічні матеріали — тому що, окрім визнаних Європою критичних матеріалів, у нас є уран, у нас є рідкісноземельні елементи, які також можуть бути цікаві.
Точкове машинобудування — зокрема енергетичне машинобудування, яке у нас історично було і яке зараз має дуже високий попит у Європі. ВПК, який розвинувся. Тобто є сектори, де в нормальних умовах ми бачимо конкурентні проєкти, бачимо попит на міжнародний офтейк, коли готові закуповувати продукцію з України і укладати довгострокові контракти. І в цих секторах, можливо, потрібно дати якусь додаткову субсидію у вигляді концесійного капіталу, щоб допомогти проєктам пройти цю фазу високих військових ризиків.
Чи є достатньо проєктів? Це гарне питання, і простої відповіді на нього немає. Мені здається, в Україні завжди було досить багато ідей для інвестицій. Але чи підготовлені ці ідеї до стадії bankable-проєкту? Таких насправді небагато. І так, ми зараз бачимо цю проблему.
Гарних ідей багато: як перетворити їх на інвестпроєкти
Частково проблема в тому, що багато бізнесів, які мають високий рівень невизначеності і не розуміють чітко, як вони будуть фінансувати проєкт, не хочуть витрачати гроші на те, щоб вже зараз підготувати інженерне дослідження чи валідувати бізнес-план із незалежними партнерами. І мені здається, в цьому якраз market failure. У світі є приклади механізмів, які можуть допомогти з цією проблемою.
Є приклади project preparation facilities, коли — назвемо це концесійним чи філантропічним капіталом — дешеві гроші співфінансують бізнес для того, щоб він вже зараз, в умовах високого ризику, починав готувати ці проєкти. Наприклад, Світовий банк зробив такий інструмент для державних проєктів, для інфраструктури. Мені здається, нам потрібно більше таких інструментів, зокрема для стимулювання приватного сектору.
Держава має визначити стратегічні пріоритети — які напрямки економіки ми хочемо підтримувати і далі в межах бюджету підтримувати — програма 5−7−9 є прикладом зменшення вартості капіталу через бюджет. Вона має переходити на спрощення регулювання відповідно до європейських стандартів, щоб інвестор мав максимально простий доступ до цієї економіки. І вона має координувати з донорами програми концесійного капіталу.
Як Україні виграти битву за інвестора
Конкуренція за інвестора завжди є і ми будемо щось втрачати. Та попри всі виклики та складності, у нас є ряд стратегічних переваг. Ми близькі до Європи, ми геополітично є частиною Європи. Для багатьох європейських компаній постачання з України і постачання з Близького Сходу — це геополітично різні виклики. І в нас були компанії, з якими ми співпрацювали, які розглядали Україну — економіка була гірша, але Україна переважала, тому що вони не бачили довгострокової стабільності постачань з Близького Сходу. І, в принципі, те, що ми бачимо зараз, тільки підтверджує їхню правоту.
Окрім військової ситуації, ми багато говоримо про сектор критичних матеріалів — і я вірю, що там дійсно є потенціал. Це ще один приклад, де дуже важливо робити щось зараз. Чому? Тому що ланцюжки постачання реформатуються вже сьогодні. І ми не можемо казати Європі: ви хочете зменшити залежність від Китаю? Почекайте п’ять років, у нас закінчиться війна, і ми вам усе дамо. Щось із цього ми вже втрачаємо, і щось із цього нам треба реалізовувати вже зараз — вести інвестора, вести донора за руку. Дивитися, що ми можемо зробити вже зараз, щоб дати той рівень комфорту, який дозволить хоча б почати реалізацію цих проєктів.