Оптимізм виявився передчасним
Ще минулого року я критично оцінював оптимізм низки аналітиків щодо 3−4 знижень ставки у 2024-му році. На мій погляд, таких зниження могло бути не більше двох. Тепер і цей прогноз видається надмірно оптимістичним.
Інфляція, як бумеранг, повернулася назад, цього разу у контексті діалектики високих ставок на тривалому часовому горизонті (понад рік). Високий відсоток входить до структури собівартості та формує довгострокову криву високої дохідності боргових інструментів — як державних, так і корпоративних.
Тобто спочатку високі ставки запроваджують для боротьби з інфляцією, потім високі ставки породжують нову інфляцію. Мають рацію ті монетарники, які говорять про те, що на середньостроковому (не кажучи вже про довгостроковий) тимчасовий інтервал, високі ставки стають токсичними для економіки та породжують нову інфляцію, з якою нібито мають боротися.
Ставка за іпотекою в США, наприклад, вже майже 7%, і ці додаткові витрати середньостатистичної американської родини в 1,5−2 рази вищі, ніж декілька років тому.
Дохідність трежеріс, облігацій казначейства США, складає понад 4%, і це означає, що в 2025 році витрати на обслуговування держборгу США можуть перевищити $1 трлн і досягти астрономічної суми в $1,5 трлн (більше, ніж на оборону).
США зараз погашають старий, дешевий борг, залучений під 1−1,5%, і роблять це за рахунок емісії наддорогого боргу.
Зроблю обережний прогноз. Якщо до кінця року ФРС не перейде до стійкого тренду скорочення відсоткових ставок та пом'якшення ДКП, у 2025 році економіка США може перейти в рецесію, попри крейсерські показники ринку праці цього року (щоправда, вже почали охолоджуватися).
До осені економічну динаміку триматимуть у вузді, а далі…
Історичний досвід
Схожа ситуація була у США у 70-х роках, коли нафтова криза викликала двозначну інфляцію та такі ж двозначні базові ставки ФРС. Тоді основна помилка була у базовому тренді економіки.
Зазвичай ФРС визначає позицію економіки як вище тренда (перегріта) і нижче тренда (охолоджена). У першому випадку ставки підвищують, у другому — знижують. Але у 70-х роках унаслідок нафтових цін змінився сам базовий тренд (інфляційна переоцінка ВВП).
Схожа ситуація і зараз: у постпандемійному періоді відбулася глобальна інфляційна переоцінка ВВП.
Багато центробанків розцінили це, як «перегрів» економіки, і підвищили ставки, але це не допомагає, оскільки змінився сам базовий тренд, а не стан економіки щодо нього.
У 70-х роках все закінчилося «рецесією Волкера», названою на ім'я голови ФРС (найбільша рецесія після Великої Депресії 30-х років).
Надалі інфляція була приборкана, а економіка США перейшла до періоду тривалого зростання («рейганоміка»).
Нобелівський лауреат Ерроу назвав цей час «періодом великої нормальності»: хороша демографія та низька закредитованість населення та держави, низькі податки.
Нині таких передумов немає: старіння населення тисне на ринок праці у вигляді зростання зарплат, а закредитованість держави та населення вища за максимальні рівні.
Дефіцит бюджету у 6% ВВП не дозволяє знижувати податки. Та й у 80-ті на ринку з'явилася дешева арабська нафта після підписання мирної угоди між Ізраїлем та Єгиптом. Яка, до речі, «вбила» СРСР (один із чинників краху).
Читайте також: Як Китай розкручує ціну біткоїну
Чи з'явиться зараз дешева нафта, як дезінфляційний фактор? Чи не призведе блокування міграції до чергового перегріву внутрішнього ринку праці? Що робити з дорогою іпотекою? Як вирішити проблему держборгу США, яка в теорії «великих чисел» стає самопрогресуючою величиною та глобальною нейтронною бомбою.
Запитань багато, а відповідь буде лише одна.