► Читайте телеграм-канал «Мінфіну»: головні фінансові новини

Спадкоємиця не змогла оформити право на ¼ квартири померлого чоловіка: нотаріус відмовив через арешт нерухомості. Обмеження залишалося в державному реєстрі майже 16 років — його наклали ще в жовтні 2009 року.

Жінка звернулася до Саксаганського відділу державної виконавчої служби, щоб з'ясувати причини арешту. Там підтвердили наявність обтяження, але повідомили, що документи завершених виконавчих проваджень, які зберігалися в архіві до 2020 року, знищили після закінчення строку зберігання.

Тоді спадкоємиця подала позов до виконавчої служби з вимогою зняти арешт. Районний суд задовольнив його, оскільки виконавче провадження вже не перебувало на виконанні, а обмеження перешкоджало жінці розпоряджатися спадковим майном.

Апеляційний суд скасував це рішення. Він встановив, що арешт наклали в інтересах Криворізького міського центру зайнятості, який був стягувачем за боргом чоловіка позивачки. Саме центр зайнятості, а не виконавча служба, мав бути відповідачем у справі.

Чому позов потрібно було подавати до стягувача

Як встановив апеляційний суд, 4 червня 2008 року Саксаганський районний суд ухвалив рішення про стягнення з чоловіка позивачки 1 343,24 грн на користь Криворізького міського центру зайнятості.

На виконання цього рішення Саксаганський відділ ДВС 23 жовтня 2009 року виніс постанову про арешт майна боржника та заборону його відчуження. Запис про обтяження зареєстрували 27 жовтня 2009 року.

Верховний Суд нагадав, що стаття 59 Закону України «Про виконавче провадження» дає змогу особі, яка вважає арештоване майно своєю власністю, а не майном боржника, звернутися до суду з позовом про визнання права власності та зняття арешту.

Якщо позивач не є стороною виконавчого провадження, такий спір розглядають у порядку цивільного судочинства. Відповідачем у ньому має бути боржник або особа, в інтересах якої наклали арешт. Виконавчу службу можна залучити як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Цей підхід Велика Палата Верховного Суду виклала у постановах від 8 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 та від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18. Зокрема, у другій постанові суд зазначив, що звільнення майна з-під арешту безпосередньо впливає на права осіб, в інтересах яких його наклали. Тому саме вони мають виступати відповідачами.

У цій справі виконавча служба лише виконувала судове рішення, тоді як стягувачем був Криворізький міський центр зайнятості. Тому Верховний Суд погодився з апеляцією: спадкоємиця подала позов до неналежного відповідача.

Чому апеляція не могла замінити відповідача

Представник спадкоємиці у касаційній скарзі стверджував, що апеляційний суд, встановивши особу стягувача, мав залучити його до справи замість виконавчої служби.

Верховний Суд відхилив цей аргумент. За статтею 367 ЦПК України апеляційна інстанція переглядає справу в межах доводів і вимог апеляційної скарги та не може самостійно залучити нового належного відповідача.

Водночас стаття 51 ЦПК України дозволяє замінити неналежного відповідача належним за клопотанням позивача. Але зробити це можна під час розгляду справи судом першої інстанції та з дотриманням установлених процесуальних строків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц також роз'яснила, що визначати відповідачів має позивач, а перевіряти, чи є вони належними, — суд. Позов до неналежного відповідача сам собою є підставою для відмови в його задоволенні.

Які права має спадкоємець без свідоцтва про спадщину

Верховний Суд також нагадав, що людина, яка прийняла спадщину, набуває права на неї з часу її відкриття. Відсутність свідоцтва про право на спадщину сама собою не позбавляє її цих прав. Це передбачено статтями 1216−1218 та частиною третьою статті 1296 Цивільного кодексу України.

Водночас спадкоємець, до складу спадщини якого входить нерухомість, повинен звернутися до нотаріуса за свідоцтвом про право на спадщину. Такий обов'язок встановлює стаття 1297 ЦК України.

При цьому Верховний Суд не оцінював законність арешту квартири й не вирішував, чи можна скасувати його через тривалий час. Суд розглядав саме питання належного відповідача.

Постановою від 11 листопада 2026 року у справі № 214/6525/25 Верховний Суд залишив касаційну скаргу спадкоємиці без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року — без змін.