► Читайте телеграм-канал «Мінфіну»: головні фінансові новини
Однак суд дійшов висновку, що самого статусу громадянина та положення про власність Українського народу недостатньо для отримання такої виплати. Позивач не довів, що держава своїми незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю завдала йому конкретної майнової шкоди.
Рішення ухвалене 21 вересня 2026 року у справі № 757/49906/25. Верховний Суд залишив без змін рішення Печерського районного суду Києва та Київського апеляційного суду, які раніше відмовили у позові.
Чому громадянин вважав, що має право на гроші
Позивач стверджував, що держава користується деревиною лісів України та отримує дохід від її реалізації, але не має механізму розподілу частини цього доходу між громадянами.
На підставі даних Державного агентства лісових ресурсів він розрахував свою частку та оцінив майнову шкоду у 13 872 грн. Ще 10 млн грн він вимагав як компенсацію моральної шкоди. Загальна сума позову становила 10,013 млн грн.
Для обґрунтування він також посилався на обсяги використання лісових ресурсів. За даними, отриманими від Держлісагентства, у 2023 році було видано 32 468 спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, у 2024 році — 87 446, а до 1 вересня 2025 року — ще 57 146. Обсяг заготовленої деревини становив відповідно 15,2 млн, 14,9 млн та 5,8 млн кубометрів.
Ліси належать народу, але це не створює автоматичної виплати
Конституція України дійсно визначає природні ресурси, що знаходяться на території країни, об'єктами права власності Українського народу. Водночас права власника від імені народу здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування. Конституція також передбачає, що громадяни можуть користуватися такими природними об'єктами відповідно до закону.
Аналогічна норма міститься у статті 7 Лісового кодексу: ліси є об'єктами права власності Українського народу, а права власника від його імені здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування. Водночас українське законодавство передбачає різні форми власності на ліси та спеціальний порядок їх використання.
Саме тут, за логікою суду, проходить межа: право Українського народу на природні ресурси не означає автоматичного виникнення у кожного громадянина індивідуального права вимагати частину доходу від їх продажу.
Що саме не зміг довести позивач
Верховний Суд розглядав позов не як абстрактну вимогу «поділити» державні доходи, а як вимогу про відшкодування шкоди, яку громадянин пов'язував із діями держави. Тому для задоволення позову він мав довести передбачені цивільним законодавством умови відповідальності.
Суд назвав три необхідні елементи:
-
незаконне рішення, дія або бездіяльність державного органу;
-
наявність конкретної шкоди;
-
прямий причинний зв'язок між незаконною поведінкою держави та цією шкодою.
За відсутності хоча б одного з них відповідальність держави не настає. У цій справі позивач не довів, яке саме незаконне рішення чи дія Держлісагентства порушили його право, а також не підтвердив факт і розмір завданої йому шкоди.
Не переконав суд і розрахунок у 13 872 грн. Він був зроблений самим позивачем на основі даних про загальний обсяг заготовленої деревини та її вартості, але не доводив, що саме така сума є його реальною майновою втратою.
Через це не було і підстав для компенсації моральної шкоди: суд не встановив незаконних дій державного органу, які спричинили б позивачу такі наслідки.
У підсумку Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення двох попередніх інстанцій — без змін. Постанова є остаточною.
Читайте також: З жовтня із банківських рахунків українців списуватимуть борги «автоматом». Що це означає?
Отже, ця справа не заперечує того, що ліси є власністю Українського народу. Суд лише встановив, що з цього факту громадянин не може автоматично вивести індивідуальне право на виплату частини доходу від реалізації деревини без конкретної законної підстави, встановленого механізму виплати та доказів завдання йому шкоди.
Як ми повідомляли, Верховний Суд змінив правила стягнення захмарних відсотків за мікрокредитами