► Читайте телеграм-канал «Мінфіну»: головні фінансові новини
У 2026 році Henley & Partners змінила підхід до оцінки міграції багатства. Якщо раніше акцент робився переважно на кількості мільйонерів, які переїжджають між країнами, то нова методологія Global Wealth Mobility Framework оцінює юрисдикції за 12 параметрами. Серед них — податкове середовище, верховенство права, якість життя, доступність інвестиційних і міграційних програм, геополітична стабільність та мобільність капіталу.
За цією методологією Сінгапур отримав 79,5 бала зі 100. Нова Зеландія набрала 75,8 бала, Кайманові острови — 74,3 бала. Далі в рейтингу йдуть Кіпр, Нідерланди, Португалія, Італія, Бермуди, Уругвай, Латвія, Панама, Гонконг, Швейцарія, Греція, Коста-Рика та Монако.
Чому лідирує Сінгапур
Позиція Сінгапуру пояснюється поєднанням низького податкового навантаження, політичної стабільності, сильних інституцій, розвинених фінансових ринків і зручного бізнес-середовища. Для заможних людей це не лише місце проживання, а й фінансовий центр для управління активами в Азії.
Сінгапур давно конкурує не площею чи населенням, а правилами. Для власників капіталу важливі передбачуваність, захист прав власності, доступ до банківських і юридичних сервісів, а також зрозуміле регулювання. Саме ці фактори роблять місто-державу одним із головних центрів для міжнародно мобільного багатства.
Нова Зеландія посіла друге місце завдяки геополітичній стабільності, високій якості життя та інтересу інвесторів до довгострокового сімейного планування. Додатково країна переглянула свою програму Active Investor Plus Visa, зробивши її більш гнучкою для іноземних інвесторів.
Кайманові острови, які посіли третю позицію, традиційно приваблюють капітал завдяки податковому режиму, фінансовій інфраструктурі та ролі міжнародної юрисдикції для фондів, холдингів і приватного капіталу.
Малі країни виграють у великих
Одна з головних закономірностей рейтингу — сильні позиції невеликих економік. Значна частина країн у верхній частині списку має населення менше 10 млн людей. Серед них — Сінгапур, Кіпр, Швейцарія, Латвія, Панама, Коста-Рика, Монако, Бермуди та Кайманові острови.
Ці юрисдикції не можуть конкурувати з великими економіками розміром внутрішнього ринку. Натомість вони пропонують інше: простіші податкові режими, зрозумілі правила для інвесторів, ефективне адміністрування, доступ до резидентства та сильні правові інституції.
Європа також має помітне представництво у рейтингу. Кіпр, Нідерланди, Португалія, Італія, Латвія, Швейцарія, Греція та Монако входять до першої шістнадцятки. Для частини заможних інвесторів європейські країни залишаються привабливими завдяки поєднанню якості життя, доступу до ринків ЄС і програм резидентства.
США в цьому рейтингу виглядають слабше, ніж можна було б очікувати від найбільшої економіки світу. Серед причин — складна податкова система, оподаткування громадян із глобальних доходів незалежно від місця проживання, тривалі процедури для інвесторів і політична поляризація. На цьому тлі менші країни з простішими правилами виглядають привабливіше для частини міжнародно мобільних мільйонерів.
Гроші шукають юрисдикцію
Конкуренція за багатих резидентів стала окремим напрямом економічної політики. Країни змагаються не лише за заводи, офіси та кваліфікованих працівників, а й за приватний капітал, який може прийти разом із власниками бізнесу, сімейними офісами, фондами та інвестиціями.
За даними Henley & Partners, у перші п’ять місяців 2026 року компанія отримала заявки від представників 86 національностей за 47 програмами інвестиційної міграції. Понад 28% заявників уже проживали не в країні свого громадянства, що свідчить про зростання популярності моделі життя між кількома юрисдикціями.
Це змінює логіку міграції капіталу. Для заможних людей друге резидентство або громадянство дедалі частіше стає елементом управління ризиками — податковими, політичними, валютними та сімейними. Для держав це спосіб залучити гроші без класичного промислового інвестора: через нерухомість, фонди, бізнес-проєкти, банки, споживання та благодійність.
Як раніше писав «Мінфін», конкуренція між країнами за інвесторів посилюється на тлі високих ставок, геополітичної нестабільності та змін у податковій політиці. Для невеликих країн навіть обмежений приплив заможних резидентів може мати відчутний ефект: нові депозити, попит на нерухомість, робочі місця у фінансових і юридичних сервісах, а також додаткові бюджетні надходження.