Хто тягнув економіку донизу
Ключовим фактором падіння ВВП на початку року стали наслідки російських ударів по об'єктах енергетичної та логістичної інфраструктури в умовах аномально холодної зими. Промислове виробництво за перший квартал скоротилося на 1,1%: у січні спад сягнув 8,1%, у лютому — 2,6%, і лише в березні зафіксовано приріст на 4,5% у річному вимірі.
Найбільших втрат зазнали енергоємні галузі важкої промисловості, такі як хімічна та металургійна, зосереджені переважно у прифронтових областях. Відключення світла та підвищення цін на електроенергію для підприємств у січні різко збільшили операційні витрати, особливо у секторах з обмеженими можливостями для автономного живлення.
Водночас наприкінці кварталу економічна активність дещо пожвавилася. Поліпшення погодних умов і нарощування відновлюваної генерації частково скоротили енергодефіцит. У березні суттєво збільшилося виробництво металургійної продукції, харчова промисловість прискорила зростання до 6,1% у річному вимірі. Ці тенденції пом'якшили загальний спад, однак не змінили квартального підсумку. Березневе пожвавлення відобразило відновлення після зимового шоку, а не зміну загальної траєкторії.
Оборона та 3 інші найдорожчі статті витрат бюджету
Структура державних видатків унаочнює, в якій економічній реальності наразі перебуває Україна. Касові видатки загального фонду держбюджету за перший квартал склали 916,4 млрд гривень, з яких 570,9 млрд, або понад 62%, було спрямовано на потреби Сил безпеки і оборони. Соціальні видатки, утримання державного апарату та обслуговування боргу поглинають більшу частину решти бюджетних витрат. На капітальні вкладення, тобто на те, що формує майбутній виробничий потенціал, коштів майже не залишається: їхній обсяг у першому кварталі скоротився на 33,6% у річному вимірі.
Це не лише проблема поточного кварталу. Це відображення системної логіки: держава фінансує те, що горить сьогодні, відкладаючи те, що визначатиме економічну спроможність завтра. За таких умов ВВП може коливатися під впливом кон'юнктурних чинників, однак не матиме підґрунтя для якісного й стійкого зростання.
Сировинна модель: що світ готовий купувати в України
Окремої уваги потребує стан зовнішньої торгівлі. За чотири місяці 2026 року обсяг імпорту товарів становив $32,2 млрд, тоді як експорт лише $13,9 млрд. Від'ємне сальдо досягло $18,3 млрд, що на 59% перевищує показник аналогічного періоду 2025 року. До кінця року НБУ прогнозує від'ємне сальдо торгівлі на рівні $39,7 млрд.
Основними постачальниками товарів в Україну традиційно залишаються:
- КНР ($8,7 млрд за чотири місяці),
- Польща ($3,1 млрд),
- Туреччина (2,2 млрд).
В експорті так само домінує продовольча група, яка склала понад $8,5 млрд, або більше 60% зовнішньої торгівлі. Метали та продукція машинобудування у сумі забезпечують менше чверті експорту.
Ця структура засвідчує збереження сировинної моделі зовнішньої торгівлі: Україна вивозить продукцію первинної переробки та ввозить машини, обладнання і паливо. Погіршення показників металургії, добувної та хімічної промисловості через енергодефіцит додатково звужує і без того обмежений експортний потенціал. В цих умовах необхідна державна підтримка переробки аграрної продукції з вищою доданою вартістю, розвиток морської та залізничної логістики, а також можливості для експорту української зброї з огляду на зростаючий попит партнерів на українські оборонні технології та перевірений досвід її бойового застосування.
Партнери заливають Україну грошима: в чому проблема
Водночас рішення ЄС про надання кредитної підтримки в межах програми Ukraine Support Loan на 90 млрд євро, остаточне затверджене 23 квітня, знижує бюджетні ризики на найближчі місяці, а загальний обсяг міжнародної фінансової допомоги у 2026 році прогнозується на рівні понад $53 млрд. Ця цифра вражає, однак ховає за собою глибшу проблему.
Фактично без зовнішньої допомоги Україна не здатна фінансувати ані оборону, ані поточні соціальні зобов'язання. Державний та гарантований державою борг на прогнозному горизонті утримуватиметься на рівні понад 100% ВВП. Дефіцит зведеного бюджету без урахування грантів у 2026 році становитиме близько 19% ВВП, і навіть у 2028 році за базовим сценарієм НБУ не опуститься нижче 11%.
Принципово важливо, що ця залежність не є виключно наслідком воєнних видатків. Україна імпортує значно більше, ніж експортує, і не генерує достатнього внутрішнього виробництва для самостійного покриття своїх потреб.
Збільшення податків не варіант: як збільшити надходження до бюджету
Скорочення цієї залежності потребує збільшення бюджетних надходжень, але не за рахунок підвищення податкового навантаження, як це передбачається поточними умовами співробітництва з МВФ та ЄС.
Такий підхід є контрпродуктивним: в умовах рецесії він додатково пригнічує ділову активність. Натомість зростання податкових надходжень має бути наслідком економічного розвитку. Це означає створення сприятливих умов для бізнесу та зменшення регуляторного тиску, який досі змушує значну частину бізнесу залишатися в тіні.
Що відбувається з цінами
Іншою значною проблемою для економіки стало прискорення інфляції. В останні тижні важко не помітити зростання цін на продукти та товари широкого вжитку. Згідно інфляційного звіту НБУ, у березні споживча інфляція прискорилась до 7,9% у річному вимірі. Національний банк України підвищив прогноз на кінець 2026 року до 9,4%, очікуючи подальшого прискорення в другому півріччі через вторинні ефекти від вже здійсненого подорожчання енергоносіїв.
Найвідчутнішим інфляційним фактором стала зростання цін на паливо внаслідок військової операції США та Ізраїлю проти Ірану. Дизельне пальне у березні подорожчало на 36% у річному вимірі, а бензин А-95 на 23%. Вторинні ефекти від здорожчання пального вже відчутні: прискорилось зростання цін на транспортні послуги, у тому числі міжміські та залізничні перевезення, а через збільшення логістичних витрат зростає собівартість широкого спектра товарів. За прогнозом НБУ, сумарний прямий і вторинний внесок подорожчання пального в річну інфляцію на кінець 2026 року становитиме 1,5%. В альтернативному сценарії тривалої військової ескалації на Близькому Сході цей внесок може зрости до 3%.
Під час засідання 30 квітня Нацбанк зберіг облікову ставку на рівні 15%, а поточний прогноз передбачає її утримання на цьому рівні до другого кварталу 2027 року, обумовлюючи це підвищеним інфляційним тиском. Однак висока ставка — це насамперед висока ціна кредитування для виробничого сектору. В умовах, коли бізнес і без того стикається з енергодефіцитом, зростанням собівартості та кадровими обмеженнями, дорогий кредит стає додатковим бар'єром для інвестицій і модернізації.
Вихід з цієї проблеми — запровадження спеціальних програм пільгового фінансування для оборонної промисловості, переробки аграрної продукції, енергетичного обладнання та малого виробничого бізнесу. Такі інструменти дозволяють спрямовувати ресурси туди, де вони створюють виробничий ефект. Натомість уряд витрачає обмежені ресурси на програми «кешбеків», які за останні роки перетворилися на схеми з «освоєння» міжнародної фінансової допомоги та роздмухування інфляції.
Посилення тиску на гривню
Тиск на гривню посилювався протягом кварталу через нарощування імпорту енергоресурсів і погіршення курсових очікувань внаслідок ескалації на Близькому Сході. Середній офіційний курс послабився до долара на 3,2%, до євро на 3,8%. Обсяг інтервенцій НБУ з продажу валюти зріс до 11,5 млрд доларів США, а міжнародні резерви скоротилися до 48,2 млрд доларів США станом на початок травня.
Повернення інфляції до цілі 5% НБУ прогнозує лише наприкінці 2028 року, у 2027-му очікується зростання цін на рівні 6,5%. Зростання реального ВВП очікується на рівні 2,8% у 2027 році та 3,7% у 2028-му завдяки стабілізації енергосистеми, пожвавленню приватних інвестицій і нарощуванню врожаїв. Держборг на прогнозному горизонті утримуватиметься на рівні понад 100% ВВП.
Ці прогнози містять суттєве застереження: базовий сценарій НБУ передбачає поступову нормалізацію безпекової ситуації, стабільне надходження міжнародної допомоги та послідовне проведення реформ. Настання хоча б одного з основних ризиків — затягування війни, скорочення зовнішнього фінансування, подальше руйнування енергетики, здатне не справдити ці розрахунки.
Саме тому ключовим завданням є формування довгострокової стратегії розвитку економіки, незалежно від того, на якому етапі перебуває війна. Пріоритетними галузями мають стати оборонні технології, відновлювана енергетика, переробна промисловість, будівельні матеріали та агропромисловий комплекс із доданою вартістю. Саме наявність такої стратегії, а не обсяги чергового траншу зовнішньої допомоги, впливатиме на перспективи розвитку економіки.
Чому починати реформи потрібно зараз
Поточна дискусія про відновлення економіки України здебільшого ведеться у категоріях безпекового контексту: коли закінчиться війна, тоді й нібито розпочнеться повноцінне економічне зростання. Однак сировинна експортна модель, хронічний торговельний дефіцит, деградація промислової бази, критична залежність від зовнішнього фінансування та стрімке скорочення людського капіталу — ці фактори нікуди не зникнуть. Вони формувалися роками в українській економіці і лише поглибилися під впливом війни.
Навіть за оптимістичного сценарію припинення активних бойових дій Україна не матиме достатньої власної виробничої бази для швидкого відновлення, не генеруватиме достатнього експортного доходу для обслуговування боргу, і не матиме кадрового ресурсу для розгортання масштабного будівництва.
Саме зараз, в умовах війни, існує реальний шанс провести структурні реформи, які в мирний час виглядали неможливими. Євроінтеграційний порядок денний задає чіткі орієнтири, зовнішні партнери готові підтримувати реформи фінансово, а суспільний запит на зміни є вищим, ніж будь-коли. Це вікно не залишатиметься відкритим нескінченно, і від того, чи зможемо ми їм скористатися сьогодні, залежить не лише траєкторія відновлення після війни, а й те, якою економікою Україна увійде до Європейського Союзу.