► Підписуйтесь на телеграм-канал «Мінфіну»: головні фінансові новини
Втрата діаманта
Вперше «Флорентійський діамант» згадується у середині XVII століття як власність герцога Фердинандо II Медічі. Після занепаду цієї італійської династії камінь потрапив до рук австрійських Габсбургів і став символом імперської величі.
У 1745 році коштовність прикрасила корону Франца Стефана Лотарингського, чоловіка імператриці Марії Терезії. Однак після розпаду Австро-Угорської імперії та завершення Першої світової війни слід діаманта зник. Імператор Карл I переправив імперські скарби до Швейцарії — звідти вони зникли, породивши численні здогадки щодо крадіжки чи таємного продажу.
«Цей винятковий камінь вагою 137,27 карата, що походить зі стародавніх індійських копалень Голконди, вирізняється рідкісним подвійним огранюванням „троянда“ зі 126 гранями.»
Розв’язка після століття мовчання
Восени 2025 року історія отримала несподіване завершення.
З’ясувалося, що коштовності не були викрадені чи загублені, а збережені завдяки сімейній таємниці. Імператриця Зіта, вдова Карла I, рятуючись від загрози з боку нацистів, зуміла переправити реліквії через Атлантику та розмістила їх у банківському сховищі Квебеку. Секрет місцезнаходження скарбів знали лише двоє її синів, які дали обітницю зберігати цю інформацію протягом ста років від дня смерті імператора.
Коли термін мовчання завершився, нащадки Габсбургів скористались сімейними переказами й відчинили сховище. Серед історичних цінностей вони знайшли жовтий самоцвіт — той самий «Флорентійський діамант».
Його справжність підтвердив Крістоф Кехерт, представник віденського ювелірного дому A.E. Köchert, що історично обслуговував двір Габсбургів. Експерти вже охарактеризували цю подію як одну з найважливіших у сучасній історії ювелірної справи.