Національний банк остаточно підрахував прибутки банків за минулий рік. Це визначило, скільки вони мають сплатити податків. Відповідно до оновлених цифр, Ощадбанк заплатить податків на 10,66 млрд грн, Укрексімбанк — 3,14 млрд грн, Сенс — 1,98 млрд грн. Приватбанку ці перерахунки не торкнулися, але, ще за попередніми даними, він має заплатити податків на 40,9 млрд грн. Таким чином, ці чотири установи загалом мають заплатити податків майже на 56,7 млрд грн.
Окрім податків, державні банки виплачують дивіденди — так само, як приватні установи віддають заробітки своїм власниками. Дивіденди нараховуються з суми, яка залишилась після сплати податків. Яку саме частку заробленого держбанки (як й інші держпідприємства) мають віддати державі, визначає Кабмін.
Відповідно до рішення уряду, яке було оприлюднене у квітні, Приват має перерахувати до бюджету, у вигляді дивідендів, 80% чистого прибутку — а це 32,11 млрд грн. Решту заробітків найбільший банк країни спрямує до резервного фонду та на покриття попередніх збитків.
Ощадбанк спрямує на дивіденди 50% чистого прибутку — 3,95 млрд грн (можливо, ця сума ще буде підвищена після уточнень прибутків регулятором). Минулого року держава забрала в Ощаду лише 30% заробленого.
Натомість для Укрексіму, Сенсу і Укргазу Кабмін не встановив зобов'язань виплачувати дивіденди. Не платили вони їх і минулого року — гроші залишили в банках, відповідно до програми реструктуризації і капіталізації.
Загалом із минулорічних доходів держбанки віддадуть до бюджету майже 92,8 млрд грн. Для порівняння: дохідна частина бюджету на цей рік становить 2,3 трлн грн — а значить внесок державних фінустанов сягає 4% від цієї суми.
Попри величезні заробітки держбанків, як Міжнародний валютний фонд, так і незалежні експерти переконані у необхідності знизити частку держави у банківському секторі. Відповідно до Меморандуму з МВФ, українська влада вже зобов’язалась проводити підготовчу роботу для продажу Сенсу та Укргазбанку.
Частка держбанків в Україні та світі
Якщо подивитись на загальні активи, то, відповідно до останньої статистики НБУ, у державних банків їх на 2,076 трлн грн, що становить 55% від усіх активів банківської системи.
Якщо поглянути на кошти клієнтів, то тут частка держбанків — 53,5%, а у вкладах виключно фізичних осіб сягає майже 63%.
Україна — не єдина, де державі належить така велика частка банківського сектору. Наприклад, у Китаї вважається, що держава контролює близько 80% банківської системи. Точно тут розрахувати не можна через місцеву специфіку — там існує 5 величезних державних банків, але, крім цього, є формально приватні установи з різноманітними державними структурами, як головними акціонерами. На цьому фоні існує й низка справжніх приватних банківських установ, але суттєвого впливу на фінансову систему вони не мають.
В Індії існує 12 банків, контрольний пакет у яких належить державі. Загалом цим установам належить близько 60% активів всього банківського сектору. Приблизно ті ж показники в Єгипті, де на державний сектор, за різними оцінками, припадає від 45 до 60% всіх банківських активів. При цьому тут вагому роль відіграє місцевий центробанк, у якому зосереджена чверть всіх депозитів.
Серед європейських країн подібна до української ситуація в Польщі, де держава охоплює понад половину активів банківського сектору через прямий або опосередкований контроль. Така система склалась після світової фінансової кризи, коли іноземні інвестори рахували збитки і державі довелось заливати капітал, аби весь фінансовий сектор не обвалився. Щоправда, варто уточнити, що хоча, на думку місцевих експертів, влада контролює ключові банки країни, формально державі в них може належати менше контрольного пакету. До того ж акції цих установ вільно торгуються на ринку.
Як відзначає аналітик лондонського Центру досліджень економічної політики Уго Паніцца, загалом у світі держави почали активно скорочувати свої частки у банківському секторі з початку 90-х років минулого століття.
«Політичні реформи, засновані на цьому консенсусі, призвели до значних змін у власності банків як у розвинених, так і в країнах, що розвиваються. Приватизація призвела до зменшення ролі держави у фінансовому секторі, а відкритіші ринки капіталу — до збільшення частки банків, що належать іноземцям», — говорить він.
У країнах із високим рівнем доходу частка державних банків зменшилася з 15% у 1995 році до 6% у 2008 році, а в країнах, що розвиваються, — з 24% до 14%.
Однак після глобальної фінансової кризи ситуація змінилась. У розвинених країнах частка держави в моменті сягала 9%, але потім знизилася до нинішніх 5%. А ось у країнах, що розвиваються, частка держбанків залишається вищою, ніж була до кризи, — близько 16%.
Таким чином, Україна суттєво перевищує середні світові показники державної частки у банківскому секторі.
В чому загроза державних банків
Експерти, з якими поспілкувався «Мінфін», підтримують ідею роздержавлення у банківському секторі.
«Найефективнішою на сьогодні системою господарських відносин є капіталізм. Попри всі його вади, людство поки що не створило кращого механізму, ніж той, що ґрунтується на приватній власності та прагненні до прибутку. На мою думку, господарська діяльність має базуватися саме на приватній ініціативі, а втручання держави повинно відбуватись лише там, де ринок, із тих чи інших причин, не функціонує належним чином», — пояснив «Мінфіну» свою позицію фінансовий аналітик групи ICU Михайло Демків.
За словами керівника розвитку інвестиційних продуктів БТС Брокер Сергія Гончаренка, одна з традиційних проблем державних банків — неефективність управління. «Вони часто піддаються політичному впливу. Їхні кредитні рішення можуть базуватися не на ринкових принципах, а на вказівках „згори“, що призводить до накопичення проблемних кредитів і фінансових втрат», — відзначає він.
Це підтверджує і глобальна статистика. Відповідно до дослідження Уго Паніцца, державні банки мають вищу частку непрацюючих кредитів — 9,4%, проти 6,5% у приватних, а ось показник прибутковості у них гірший.
Крім цього, переконаний Гончаренко, значна частка державних банків створює нерівні конкурентні умови для приватних установ, адже перші мають необмежений доступ до державних ресурсів та гарантій, що дозволяє їм не боятися допустити помилок і зазнати збитків.
Виникають ризики і для стабільності всієї фінансової системи. За словами інвестиційного аналітика Дениса Білого, держава може використовувати власні банки, як інструмент прихованої емісії, — через докапіталізацію з подальшою купівлею на ці кошти ОВДП для фінансування бюджетних витрат.
Крім цих негативних чинників, фінансовий аналітик Андрій Шевчишин пояснює ініціативу МФВ роздержавлення банківського сектору планами заробітку для держави. «Виділяючи кошти, МВФ сподівається на їх повернення. Приватизація ж, в тому числі і банків, — це спосіб наповнення бюджету», — говорить він.
Крім цього, пояснив Шевчишин «Мінфіну», доки установи перебувають у державній власності, завжди може виникнути потреба їх докапіталізації, а МВФ намагається убезпечити позичальників від цієї проблеми.
На думку Дениса Білого, в умовах розвиненого капіталізму будь-яка державна власність може бути, лише як вимушена міра. «Перехід до державної власності великих банків, як-от Приват та Сенс, був вимушеною мірою через їхнє значення для системи. З метою запобігання кризі у банківському секторі держава взяла на себе зобов’язання щодо проблемних активів», — говорить він. У майбутньому, на думку фахівця, доцільно приватизувати всі держбанки, окрім Ощаду.
За словами Михайла Демківа, у держбанків можуть бути свої специфічні функції. Наприклад, якщо приватні установи не забезпечують доступ до фінансових послуг для окремих категорій населення. Також державні установи могли б кредитувати експорт, стратегічні галузі або повоєнне відновлення.
Читайте також: Депозити, кредити та ОВДП у червні: які умови запропонують банки бізнесу та приватним клієнтам
«Натомість більшість державних банків сьогодні не виконують таких функцій. Вони надають універсальні банківські послуги на тих самих умовах, що й приватні установи», — наголошує Демків. А за цих умов і потреби тримати банки у державній власності немає.
Важливо лише дочекатись часу, коли ситуація на ринку дозволить провести вигідну приватизацію. Та навряд чи це може бути менше ніж за рік після завершення війни.