Статистика для гостей

У Делі за білбордами з рекламою вересневого саміту «Великої двадцятки» ховаються нетрі, чиї мешканці більше не можуть заробляти на життя. Їхні придорожні лавки і магазинчики знесли, щоб не зіпсувати імідж зростання Індії, який так ретельно створював прем'єр-міністр Нарендра Моді.

У рамках цієї рекламної роботи напоказ також виставляється статистика — індійський ВВП. У другому кварталі річні темпи зростання ВВП досягли 7,8%, що робить Індію найбільш зростаючою у світі серед великих економік.

Але й у цьому випадку за рекламою ховаються людські проблеми у величезних масштабах. Насправді, темпи зростання економіки низькі, рівень нерівності підвищується, а дефіцит робочих місць залишається дуже гострим.

Натхненні «Великою двадцяткою» білборди, які розхвалюють останні цифри індійського ВВП, включають загадкову примітку про «статистичні розбіжності». У звичайній ситуації такі розбіжності є невинною нормою національної звітності, являючи собою різницю між обсягом внутрішніх доходів (те, що було зароблено завдяки виробництву товарів та послуг) та обсягом витрат (те, що заплатили жителі та іноземці, купуючи ці товари та послуги).

У принципі, витрати мають дорівнювати заробленим доходам, тому що виробники можуть отримати ці доходи лише тоді, коли хтось купив їхню продукцію. Але на практиці у всіх країнах оцінки доходів та витрат відрізняються, тому що вони спираються на недосконалі дані.

Зазвичай, такі розбіжності неважливі при розрахунку темпів зростання, тому що, навіть у тому випадку, коли доходи та витрати трохи відрізняються, траєкторія їхньої зміни збігається.

Але бувають ситуації, коли ця траєкторія виявляється дуже різною, що призводить до серйозних наслідків в оцінці стану економіки. Хорошим прикладом тут є останній звіт Національного управління статистики Індії (скорочено — NSO). Із нього випливає, що у квітні-липні доходи від виробництва збільшилися на 7,8% у річному вимірі, а витрати зросли лише на 1,4%.

Обидва показники, безперечно, містять багато помилок. Однак, NSO вирішило вважати правильним показник доходів, і вважає (це випливає з його примітки про «розбіжності»), що витрати мають бути ідентичними до зароблених доходів.

Це очевидне порушення загальноприйнятої міжнародної практики. Весь зміст примітки про статистичні розбіжності полягає у визнанні недосконалості статистики, а не в тому, щоб її ігнорувати.

NSO намагається приховати реальність анемічних темпів зростання витрат у той період, коли багато індійців зазнають великих труднощів, а іноземці демонструють лише дуже обмежений апетит до індійських товарів.

Що насправді відбувається в країні

Належним підходом є визнання, що обсяги доходів та видатків — це недосконалі макроекономічні агреговані показники, після чого варто комбінувати їх для оцінки стану економіки.

Відповідно до цього принципу, уряди Австралії, Німеччини та Великобританії коригують свою звітність про ВВП, використовуючи інформацію як про доходи, так і про витрати.

У США розмір витрат (а не доходів, як це робиться в Індії) використовується, як головний індикатор стану економіки, проте американське Бюро економічного аналізу (скорочено — BEA) враховує різницю між доходами та витратами, яка часто може бути значною, і публікує середнє значення цих двох показників, як композитний індикатор.

Якщо ми застосуємо метод BEA до індійських даних, тоді темпи зростання у другому кварталі знизяться із заявлених 7,8% до 4,5%. Це дуже суттєве зниження, порівнюючи зі зростанням на 13,1% у квітні-червні 2022 року, коли відскок економіки після завершення пандемії Covid-19 спровокував нинішню хвилю оптимістичного галасу навколо Індії.

Цей оптимізм не витримує навіть елементарної перевірки даних, але зберігається, тому що відповідає інтересам індійської та міжнародної еліт. Вони вважають за краще забути про те, що у 2019 році темпи зростання ВВП Індії дорівнювали 3,5%, під час пандемії Covid вони різко знизилися, а потім — після «відскоку дохлої кішки» на 13,1% у другому кварталі минулого року — знову сповільнилися до усередненого рівня 3,5%.

Хто заробляє найбільше

Останні дані не лише підтверджують уповільнення зростання, а й попереджають нас про його базові причини: підвищення нерівності та дефіцит робочих місць.

Нерівність проявляється у зростанні імпортної складової у внутрішніх витратах, яка збільшилася до 26%, порівнюючи з 22% у період до Covid. Завдяки завищеному обмінному курсу багаті індійці можуть купувати швидкісні машини, позолочені годинники та дизайнерські сумочки (нерідко під час шопінгу в Цюріху, Мілані або Сінгапурі), доки більшість населення ледь знаходить кошти на купівлю найнеобхіднішого.

Статистика також показує, чому індійська економіка не створює робочих місць, особливо таких, які допомагали б підтримувати пристойний рівень життя. Крім державних органів, найшвидші темпи зростання доходів минулого кварталу (на 12,1%) зафіксовано у таких галузях, як фінанси та нерухомість.

Через цю відмінну особливість розвитку Індії після лібералізації (зараз її посилює появу сектора «фінтех») у країні створюється лише невелика кількість робочих місць, причому для індійців із високою кваліфікацією.

Якщо говорити про інші галузі зі зростанням доходів, то у будівництві (стимульованому інфраструктурними проєктами держави) та секторі послуг низького рівня (торгівля, транспорт, готельний бізнес) створюються, здебільшого, фінансово ненадійні робочі місця: достатньо однієї критичної події в житті працівників, щоб вони занурилися у вир гострих фінансових проблем.

Втім, особливі розчарування пов'язані з промисловістю, адже це головне джерело зайнятості в усіх успішних країнах. Десятиліттями демонструючи розчаровуючі темпи зростання, індійська промисловість після завершення Covid виглядає особливо слабкою.

Читайте також: Португалія: як живе та на чому насправді заробляє країна, яка ледь не розвалила ЄС

Причина — у хронічній нездатності країни конкурувати на міжнародних ринках трудомісткої продукції. Проблема ускладнилася через уповільнення темпів зростання світової торгівлі та слабкості місцевого попиту на промислову продукцію, що пояснюється жахливим рівнем нерівності доходів.