Аналіз десятка країн, які мають найбільшу заборгованість перед Китаєм, включаючи Пакистан, Кенію, Замбію, Лаос і Монголію, виявив, що погашення цього боргу поглинає все більшу частку податкових надходжень.

За лаштунками стоїть небажання Китаю прощати борги та його надзвичайна секретність щодо того, скільки грошей він позичив і на яких умовах. Тому інші великі кредитори не поспішають на допомогу.

Країни в аналізі AP отримували до 50% своїх зовнішніх позик від Китаю, і більшість з них витрачають понад третину державних доходів на погашення зовнішнього боргу. Замбія та Шрі-Ланка вже оголосили про дефолт, бо не в змозі виплачувати навіть відсотки за кредитами, що фінансували будівництво портів, шахт та електростанцій.

У Пакистані мільйони текстильників були звільнені через те, що країна має занадто великий зовнішній борг. У Кенії уряд затримав зарплату тисячам державних службовців, щоб заощадити гроші для оплати іноземних позик. Минулого місяця головний радник президента з економічних питань написав у Twitter: «Зарплати чи дефолт? Обирайте».

Після того, як рік тому Шрі-Ланка оголосила дефолт, у промисловості зникли півмільйона робочих місць, а інфляція перевищила 50%.

Чому виникають проблеми

Приклад того, як виникають проблеми, — Замбія. Протягом останніх двох десятиліть вона позичила мільярди доларів у китайських державних банків на будівництво дамб, залізниць та доріг.

Позики сприяли розвитку економіки Замбії, але також збільшили виплати відсотків іноземним позичальникам настільки, що уряду залишалося зовсім мало коштів. Це призвело до скорочення витрат на охорону здоров’я, соціальні послуги та субсидії фермерам.

У минулому за таких обставин великі кредитори, такі як США, Японія та Франція, укладали угоди про списання деяких боргів. При цьому кожен кредитор чітко вказував, скільки йому винні і на яких умовах, щоб ніхто не почувався ошуканим.

Та Китай не грає за цими правилами. Він відмовляється навіть брати участь у багатонаціональних переговорах, проводячи їх із Замбією окремо, та наполягає на конфіденційності, яка забороняє країні повідомляти некитайським кредиторам умови позик і погашення.

Серед цієї плутанини у 2020 році група некитайських кредиторів відмовилася від прохань Замбії призупинити виплату відсотків навіть на декілька місяців. Ця відмова прискорила втрату резервів Замбії, які вона використовувала для сплати відсотків за позиками та на купівлю основних товарів, таких як нафта. У листопаді 2020 р. Замбія припинила виплачувати відсотки та оголосила дефолт.

Відтоді інфляція в Замбії зросла на 50%, безробіття досягло 17-річного максимуму, а національна валюта втратила 30% вартості лише за сім місяців. За оцінками ООН, кількість замбійців, які не отримують достатньої кількості їжі, цього року зросла майже втричі — до 3,5 млн.

Через декілька місяців після того, як Замбія оголосила дефолт, дослідники виявили, що вона заборгувала державним банкам Китаю $6,6 млрд, що вдвічі більше, ніж вважалось, і становить приблизно третину загального боргу країни.

Країни лишаються без грошей

Небажання Китаю йти на поступки в обслуговуванні кредитів поставило багато країн на бігову доріжку виплати відсотків, що пригнічує економічне зростання, яке допомогло б їм позбутись боргу.

Резерви готівки в іноземній валюті скоротилися в 10 із дюжини країн, які аналізувало AP, у середньому на 25% лише за рік. У Пакистані та Республіці Конго вони впали на понад 50%. У декількох країнах валюти залишилося лише на декілька місяців для придбання продовольства, палива та іншого необхідного імпорту. В Монголії залишилося на 8 місяців, а в Пакистану і Ефіопії — на 2.

Разом зі звичним поєднанням непрофесійності уряду та корупції, є дві несподівані та руйнівні події: війна в Україні, яка призвела до стрімкого зростання цін на зерно та нафту, а також рішення ФРС США підвищити відсоткові ставки 10 разів поспіль. Це зробило позики для країн набагато дорожчими.

Як Китай ховає свої кредити

Велика заслуга у виявленні прихованого боргу Китаю належить виконавчому директору AidData дослідницької лабораторії William & Mary Бреду Парксу, якому протягом останнього десятиліття доводилося боротися з усіма видами обману та брехні з боку авторитарного уряду.

Полювання почалося у 2011 році, коли провідний економіст Світового банку попросив взяти на себе роботу з вивчення китайських позик. За декілька місяців, використовуючи методи аналізу даних, Паркс і декілька дослідників почали виявляти сотні кредитів, про які не знав Світовий банк.

У той час Китай нарощував кредитування, яке незабаром стане частиною його ініціативи «Один пояс, один шлях» вартістю $1 трлн, щоб забезпечити постачання ключових корисних копалин, здобути союзників за кордоном і заробити більше грошей. Багато країн, що розвиваються, прагнули отримати кошти для будівництва електростанцій, доріг і портів, а також для розширення гірничих робіт.

Але після декількох років прямих державних позик Китаю ці країни опинились у великих боргах. Вони побоювалися, що накопичення додаткових позик на старі знизить їх кредитні рейтинги. Тож Китай почав створювати підставні компанії для деяких інфраструктурних проєктів і позичав їм.

Наприклад, у Замбії кредит у розмірі $1,5 млрд від двох китайських банків підставній компанії для будівництва гігантської гідроелектростанції роками не з’являвся в звітності країни.

В Індонезії китайські позики в розмірі $4 млрд на будівництво залізниці також ніколи не з'являлися в державних рахунках. Все змінилося через роки, коли уряд Індонезії був змушений двічі рятувати залізницю.

«Коли ці проєкти йдуть погано, те, що рекламувалося, як приватний борг, стає державним. Такі проєкти є у всьому світі», — каже Паркс.

У 2021 році, через десять років після того, як Паркс і його команда почали полювання, вони зібрали достатньо інформації для відкриття: щонайменше $385 млрд прихованого та заниженого китайського боргу у 88 країнах. Багато з цих країн виявились в набагато гіршому стані, ніж будь-хто міг припустити.

Серед оприлюднених відомостей було те, що Китай видав позику у розмірі $3,5 млрд на будівництво залізничної системи в Лаосі. На погашення цієї позики знадобиться майже чверть річного ВВП країни.

В іншому звіті AidData йдеться про те, що багато китайських позик спрямовуються на проєкти в регіонах країн, які важливі для політиків напередодні виборів. Деякі з будівництв не мають економічного сенсу і створюють проблеми.

У Шрі-Ланці Китай профінансував будівництво аеропорту у рідному місті президента у малонаселеному регіоні. Зараз аеропорт використовується настільки рідко, що на його злітних смугах помітили блукаючих слонів.

Читайте також: Держборг перевищив $116 млрд: про що має говорити Україна з кредиторами

На гідроелектростанціях в Уганді та Еквадорі з’являються тріщини. У Пакистані довелося зупинити електростанцію, побоюючись, що вона може зруйнуватися. У Кенії останні ключові кілометри залізниці так і не були побудовані через погане планування та брак коштів.

Кредитор № 1

Коли Паркс досліджував деталі позик, він виявив дещо тривожне: пункти, згідно з якими країни-позичальники повинні розміщувати кошти на секретних депозитних рахунках, які Пекін зможе забрати, якщо ці країни припинять платити відсотки за кредитами. По суті, Китай став першим у черзі кредиторів.

Паркс не впевнений, скільки таких рахунків було відкрито, але урядові кредити, які передбачають заставу, — рідкісне явище. Їхнє існування сколихнуло некитайські банки та інших кредиторів та зробило їх непоступливими.

«Інші кредитори кажуть: „Ми не збираємося нічого пропонувати, якщо Китай фактично очолює лінію погашення“. Це призводить до паралічу. Усі оцінюють один одного й кажуть: „Мене тут ошукають“», — пояснює Паркс.

Водночас, Пекін взявся за новий вид прихованого кредитування, що додало плутанини та недовіри. Паркс виявив, що центральний банк Китаю фактично позичав десятки мільярдів доларів через те, що здається звичайним обміном валюти.

Обмін валюти, який називається свопом, дозволяє країнам, по суті, запозичувати ширше використовувані валюти, такі як долар США, для покриття тимчасового браку резервів. Вони призначені для підвищення ліквідності та діють лише декілька місяців.

Однак, китайські свопи імітують позики, тривають роками та передбачають високі відсоткові ставки. І що важливо — вони не відображаються у звітності як позики, та формально не збільшують борг країни.

Свопи можуть допомогти запобігти дефолту шляхом поповнення валютних резервів, але вони накопичують більше кредитів на старі та можуть погіршити крах. Це схоже на те, що сталося напередодні фінансової кризи 2009 р., коли американські банки пропонували все більші іпотечні кредити домовласникам, які не могли дозволити собі перший.

Читайте також: Світова торгівля змінює ланцюжки постачань: хто замінить китайський ширужиток

Відзначимо, що, як випливає зі звіту AidData, України немає у списку країн, які отримували «приховані» кредити від КНР. Натомість, росія, йдеться в дослідженні, отримала таких позик на $117 млрд, що зробило її найбільшим їх отримувачем.